Проблема стратегічної протидії екзистенційним загрозам

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема стратегічної протидії екзистенційним загрозам

Рибаченко Віктор Федорович, заслужений працівник культури України, доцент Київського національного університету культури і мистецтв

Загрозою можна вважати будь який матеріальний, духовно- психологічний, інформаційний, символічний і т.п. фактор, що потенційно може принести шкоду об'єкту чи суб'єкту, системі життєдіяльності чи відносин. Екзистенційною загроза стає у випадку, коли вона може принести непоправну шкоду самому існуванню об'єкта чи суб'єкта і будь яких систем. Наявність екзистенційних загроз та їх зростання в сучасному глобалізованому світі ставить перед цілим світом і кожною країною окремо проблему протидії цим небезпечним тенденціям та факторам. В Законі України «Про національну безпеку України» зафіксовано: «загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України» [1, пункт 6]. А сферою національних цінностей є культура, діалог якої з іншими культурами в повоєнному полікультурному світі є темою, вартою дослідження.

У кожному суспільстві, яке є відкритим, національна культура є, по суті, полікультурною, оскільки розвивається у постійній взаємодії з іншими світовими культурами. Така взаємодія набуває форм культурної дипломатії і слугує встановленню більшого взаєморозуміння між народами, що загалом посилює світовий безпековий устрій. Першою екзистенційною загрозою для полікультурного світу є тяжіння закритих суспільств до монокультурності, що надзвичайно збіднює національні культури таких автаркій. В закритих суспільствах подібний примітивізований принцип «монізму», як правило, ґрунтується на антидемократичності різного ступеню - від авторитарності до диктатури і тиранії.

Те, яким буде повоєнний світ, куди він тяжітиме - до полікультурності чи монокультурності - визначальною мірою залежить від політико-правової формули завершення війни, чи, принаймні, її «гарячої» фази.

Гіпотетично можна припускати наступні варіанти:

1. Бажану Україні перемогу, яка може полягати у поверненні під контроль Києва всієї міжнародно визнаної території України і поновленні її кордонів, що існували до 2014 року. Цей варіант станом на сьогодні, як відомо, абсолютно не сприймається Росією, особливо що стосується Криму;

2. Бажану Росії окупацію України зі встановленням повного контролю Москви над всією територією нашої країни і ймовірним наступним нищенням української державності та культури. Цей варіант станом на сьогодні абсолютно не сприймається Україною;

3. Припинення активних бойових дій, «заморозка» ситуації за принципом «ні війни, ні миру» з підписанням якоїсь угоди про перемир'я чи без цього, з введенням міжнародного миротворчого контингенту чи без цього; безпека екзистенційний загроза повоєнний

В Стратегії національної безпеки України сформульовано три основні засади, на яких вона ґрунтується: стримування, стійкість, взаємодія. А серед пріоритетів національних інтересів України зазначено: «розвиток людського капіталу України, зокрема через модернізацію освіти і науки, охорони здоров'я, культури, соціального захисту» [4, пункт 6]. Якщо одним з пріоритетів визначається модернізація культури, значить повоєнний полікультурний світ України має бути значно оновленим.

Полікультурний світ склався в Україні достатньо давно і життєдіяльність українців в умовах відкритого суспільства стала для всіх звичною. Які екзистенційні загрози повоєнному полікультурному суспільству можуть бути ймовірними? Спробуємо їх змоделювати.

1. Загроза психічному здоров'ю. Війна, що приносить мільйонам громадян руйнацію звичного життя, втрату житла, здоров'я, у тому числі і психічного, близьких, величезне горе, незлічені стреси, депресію позначається на здатності людей спокійно, адекватно сприймати і оцінювати твори мистецтва, особливо оригінальні, незвичні, експериментальні чи модерністські. Та й загалом може привести до втрати бажання (можливо тимчасового) сприймати культурно-мистецькі твори і творців, до схильності відчувати гостре роздратування від їх висловлювань і позицій, мистецьких концепцій, стилів виконання.

2. Загроза нетерпимості. Війна і зумовлене нею величезне емоційне напруження часто роблять світ людей чорно-білим, без різно- барв'я, відтінків і нюансів. Думки, оцінки, ставлення стають двополя- рними за принципами «ми і вони», «наші і чужі», «друзі-вороги», «люблю-ненавиджу», «чудово-жахливо», «обожнюю-терпіти не можу», «шедевр-лайно», «геній-нездара» тощо.

3. Загроза автаркії. Об'єктивна необхідність і суб'єктивне бажання утверджувати та пропагувати національну культуру може породжувати надмірну центрованість на власній культурі та посилювати схильність до відкидання інокультурних впливів, що може призводити до тенденції національно-культурної замкнутості та ізольованості.

4. Загроза дискредитації та спроб нищення української культури з боку ворогів та недоброзичливців із зовні та всередині країни.

5. Загроза політизації, коли цінність літературно-мистецьких творів будуть штучно підвищувати із-за патріотичної позиції автора чи змісту твору, або штучно применшувати, якщо це буде твір «чистого» мистецтва, створений на суто естетичних принципах, чи автором без гучно задекларованої ним патріотичної позиції.

6. Загроза естетизації, коли автор демонстративно відсторонюється від будь-якого відображення актуальних суспільно-політичних проблем і конфліктів, бо не хоче чи не може відобразити їх в цікавій літературно-мистецькій формі, а воліє зачинитись в «башті із слонової кістки» і займатися «чистою творчістю».

7. Загроза надмірної терпимості, коли за принципом помилково трактованої толерантності поблажливо сприймаються твори низького ідейно-художнього рівня, розмиваються критерії вимогливого оцінювання і культурно-мистецька сфера суспільства засмічується низькопробними опусами.

Можуть бути й інші екзистенційні загрози, але і наведених достатньо, щоб зрозуміти: повоєнний полікультурний світ треба пильно оберігати, вдумливо розвивати та боронити, зокрема і за допомогою інформаційно-комунікаційних стратегій протидії та активної культурної дипломатії.

Повоєнна Україна значно зміниться і, як вважає член-кор. НАН України проф. Є. Головаха «одним з визначальних показників стійкого розвитку суспільства у декларованому Україною напрямі демократичних перетворень та побудови сучасної європейської держави є рівень соціальної адаптованості населення до тієї соціально-економічної та політичної ситуації, яка складається в наслідок соціальних змін»[3, с. 249]. У тому числі і в культурі. Протидія екзистенційним загрозам тоді буде стратегічною, коли активні діячі культури, науки, освіти, митці, літератори, журналісти, вся небайдужа громадськість боротимуться не тільки з локальним, але і з глобальним, всеохопним шкідництвом повоєнній полікультурній сфері.

Щодо наведених вище загроз, то ефективними в боротьбі з ними можуть бути наступні інформаційно-комунікативні технології:

- пропагування розумної толерантності до явищ, осіб, творів літератури і мистецтва, якими б дивними вони не виглядали, як би сильно не відрізнялися від звичних, прийнятних та улюблених стилів та змістів;

- переконування, що багатогранне світове культурно-мистецьке розмаїття при його розумному і творчому переосмисленні буде збагачувати національну культуру, в якій не може бути «єдино правильних» естетичних принципів, стилів, зразків, оцінок;

- протидії агресивним ворожим атакам на вітчизняну культуру, відстоювання і пропагування її самобутності, високого рівня, плекання талантів;

- відокремлення естетичного від політичного, підкреслення неплідності як їх ототожнення, так і розриву, орієнтації на єдність форми і змісту;

- створення системи вимогливого і доброзичливого сприйняття, інтерпретації та оцінювання літературно-мистецьких творів, зведення не адміністративних, а художніх бар'єрів для проникнення халтури в сферу культури, виховання витончених смаків у широких верств населення, особливо молоді.

Розвинена національна культура та активна культурна дипломатія в повоєнному полікультурному світі посилять процеси ідентифікації українців зі своєю Батьківщиною, зміцнять цивілізаційну суб'єктність України, підтримають її високий міжнародний імідж, зміцнять національну стійкість.

Як зазначають акад. С.І. Пирожков та чл.-кор. Н.В. Хамітов «Національна стійкість країни - це така стратегія її існування, коли вона здатна зберігати збалансованість розвитку та успішно відповідати на зовнішні і внутрішні виклики, протистояти загрозам і кризам, більше того, зусиллями політичної та інтелектуальної еліти вчасно передбачати й ефективно реагувати на них заради гідної самореалізації та гуманістичного розвитку людини, які забезпечує держава в балансі з громадянським суспільством» [3, с. 19].

Українська культура має величезний і далеко не використаний потенціал для того, щоб нейтралізувати усі ймовірні екзистенційні загрози та ще повніше презентувати Україну світові як висококультурне, толерантне, стійке та мужнє суспільство, надзвичайно багате обдарованими людьми і різноманітними талантами. Важливо цей потенціал примножувати, розкривати і нести в глобальний полікультурний світ як яскраву культурно-мистецьку самопрезентацію України.

Література

1. Закон України «Про національну безпеку України»

2. Інформаційно-комунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, І 74 перспективи. Збірник наукових праць. Вип. 5. Львів: ЛДУ БЖД, 2017. - 400 с.

3. Національна стійкість України: стратегія відповіді на виклики та випередження гібридних загроз: національна доповідь / ред. кол. С.І. Пирожков, О.М. Майборода, Н.В. Хамітов, Є.І. Головаха, С.С. Дембіцький, В.А. Смолій, О.В. Скрипнюк, С.В. Стоєцький / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Київ, 2022. 552 с.

4. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року "Про Стратегію національної безпеки України"

Размещено на Allbest.ru