Застосування положень концепції "плодів отруйного дерева" у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застосування положень концепції "плодів отруйного дерева" у кримінальному провадженні

Жолоб Юлія Олександрівна,

здобувач вищої освіти 2 курсу відділення підготовки студентів денної форми навчання інституту права та безпеки за спеціальністю "Право"

Науковий керівник:

Мудрецька Ганна Володимирівна,

доцент кафедри кримінального процесу Одеського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Правова система України на сьогодні перебуває на стадії реформування та імплементації європейських стандартів до українських реалій. Застосування практики Європейського суду з прав людини є рівноцінним до обов'язковості дотримання міжнародних договорів. Концепція "плодів отруйного дерева" безперечно має своє опосередковане правове втілення в законодавстві України. суд право захист доказ

Доктрина "плодів отруйного дерева" доволі часто застосовується практикою Європейського суду з прав людини щодо захисту прав людини. Трактуючи дану концепцію, а саме "плоди отруєного дерева", в широкому розумінні, М.М Стоянов зазначає, що у разі порушенні встановленого порядку збирання доказів, це є правило, означає безумовну недопустимість доказів при будь якому незалежно від ступеня та характеру [1, с. 36]. На думку Н.М. Басай, під цією доктриною слід розуміти що "отруйне дерево" породжує "отруйні плоди". Відповідно суть даної доктрини полягає в тому, що отримання доказів на основі інформації, яка отримана із недопустимого доказу, тягне за собою їх безумовну недопустимість [2, с.63].

Доктрина "плодів отруйного дерева" прийшла із країн англо-саксонською системою права. Необхідно зазначити, що фраза "плід отруйного дерева" була введена суддею Феліксом Франкфуртером. Свою позицію він виклав у рішенні по справі Нардон проти Сполучених Штатів (Nardone v. United States) 1939 року, в якому вперше сформовано зазначене правило [3]. Якщо аналізувати законодавство США, то в ньому визначено, що якщо докази належні, то вони є допустимими, за виключенням правил встановлених Конституцією США, або висновками Верховного Суду США та актами Конгресу. Якщо доказ є неналежнім, то він вважається недопустимим. Але слід зазначити, що такого підходу дотримуються не всі країни у західній континентальній Європі. Виключним прикладом є Німеччина, в цій країні суди погоджуються приймати та визнавати докази, які отримано, наприклад, в результаті протизаконного обшуку, а також інші докази, засновані на доказі, отриманого незаконним шляхом [4]. ЄСПЛ, виходячи із судової практики Німеччини, стверджує те, що якщо в ланцюжку, буде порушена основа(докази які прийшли незаконним шляхом) то і все розслідування вважатиметься несправедливим тому що ґрунтувалося на незаконній основі, а саме на недопустимих законодавством доказів[5]. Тому ЄСПЛ, в своїй практиці, зокрема у рішенні "Баннікова проти Росії"від 04.11.2010 р. приходить до висновку, що усі докази, отримані внаслідок порушення прав і свобод людини під час їх отримання, слід визнавати недопустимими. Адже таке отримання відбувається внаслідок істотного порушення прав людини, особливо права на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції. Така позиція повністю відповідає і положенням законодавства України, закріплених у частині 1 статті 87 КПК України [6]. Сіренко О. В., Дорошенко Ю. І., Барановська В.В., досліджуючи концепцію "плодів отруйного дерева", приходять до висновку, що саме дотримання прав і свобод людини під час одержання доказів, є головною вимогою допустимості доказів за чинним КПК України. [7]..

У практиці Європейського суду з прав людини доктрина "плодів отруйного дерева" щодо України була сформульована, в таких справах як: "Яременко проти України", "Балицький проти України", "Шабельник проти

України", "Нечипорук і Йонкало проти України". Зокрема, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими самими. З позиції ЄСПЛ, при застосуванні вказаної доктрини повинна надаватись оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно [3].

Своє відображення доктрина "плоди отруйного дерева" знаходить в частини 1 статті 87 КПК України, в якій зазначено, що у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення [8].

Відповідно до даної доктрини докази повинні бути допустимими законодавством тих чи інших країн, тобто якщо в українському законодавстві доказ не відповідає вимогам, а саме частині 1 статті 86 КПК України, то він визнається недопустимим, згідно із частиною 2 статті 86 КПК України. Зокрема, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. А також докази які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого наприклад, судимість, вчинення інших правопорушень, які не мають відношення до справи чи інших рис характеру підозрюваного. Питання щодо визнання доказу недопустимим вирішується судом в нарадчій кімнаті під час оцінки цих доказів [8].

Отже згідно із вищезазначеними аспектами, можна зробити висновок, що доктрина "плодів отруйного дерева" знаходить своє відображення в українському законодавстві, а саме статтях 87-90 КПК України де висвітлюється сама суть доктрини "плодів отруйного дерева". За для ефективного досудового розслідування та справедливого винесення вироку судом, потрібні допоміжні елементи, і таку роль грають "докази". Допустимість, як основна властивість доказів, є показником саме належного отримання доказів, тобто на підставі та з урахуванням вимог, встановлених кримінальним процесуальним законодавством. І щоб визначати, чи доказ є допустимим, необхідно визначити його відповідність цим вимогам, недотримання яких тягне його недопустимість. Проте, невідповідність процесуального порядку отримання доказів цим вимогам не завжди повинна означати їх автоматичну недопустимість.

Список використаних джерел

1. Стоянов М.М. Властивості доказів у кримінальному процесі України: дис. канд. юрид. наук. Одеса, 2010. 245 с.

2. Басай Н.М. Визнання доказів недопустимими в кримінальному процесі України: підстави, процесуальний порядок і правові наслідки: дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2012. 264 с.

3. Європейський Суд з прав людини. European Court of Human Rights Council of Europe, F-67075 Strasbourg cedex. URL: http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf.

4. Завидняк В.І Проблемні питання допустимості доказів у кримінальному провадженні. Юридичний науковий електронний журнал.2020. № 7. С. 360-364. URL: http://www.lsej.org.ua/7_2020/92.pdf.

5. Introduction to German Law / Editors: M. Reimann, J. Zekoll. Hague, 2005. P. 436. URL: https://www.law.umich.edu/library/guests/ pubsfaculty/facultypages/Pages/reimann_mathias.aspx.

6. Справа "Баннікова проти Росії": Рішення Європейського Суду з прав людини від 04.11.2010 р. URL: https:// ips.ligazakon.net/document/SOO01077.

7. Сіренко О. В., Дорошенко Ю. І., Барановська В.В., Формування недопустимості доказів у контексті доктрини "плодів отруєного дерева". Науковий вісник Ужгородського Національного Університету. 2021. Серія ПРАВО. Випуск 63. С.261-269. URL: https://visnyk- juris-uzhnu.com/wp-content/uploads/2021/08/47.pdf.

8. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

Размещено на Allbest.ru