Необхідність визначеності процесуальних термінів щодо висновку експерта

Размещено на http://allbest.ru

Харківського національного університету внутрішніх справ

Необхідність визначеності процесуальних термінів щодо висновку експерта

Щербаковський Михайло доктор юридичних наук, професор,

завідувач кафедри кримінального процесу,

криміналістики та експертології

Багато з процесуальних термінів розроблені правниками й міцно увійшли до арсеналу теорії та практичної діяльності. Водночас деякі терміни випали із поля зору дослідників. Згідно з словником «термін - слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо» [1, с. 88]. Однак у кримінальному процесуальному кодексі деякі терміни не визначені, а один і той же термін часто вживається з різним значенням. У таких випадках саме контекст відповідної норми забезпечує розмежування змістовного навантаження термінів, проте це не усуває виникнення проблем щодо правильного розуміння й застосування нормативного правового акта. До таких, на наш погляд, неоднозначних термінів, які через свою начебто очевидність не знайшли належного тлумачення в кодексі та науковому середовищі, належать «достовірний/недостовірний», «правильний/ неправильний», що відносяться до доказів, процесуальних документів, дій, відомостей, характеристик учасників провадження та висновку експерта.

Відповідно до ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кожний доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості та достовірності. Окремо достовірність вказується як характеристика висновку експерта (ст. 356 КПК України). У юридичній літературі триває дискусія та існують різні точки зору щодо поняття достовірності взагалі, достовірності доказів та висновку експерта зокрема. Достовірність ототожнюється з об'єктивною істиною, а достовірність доказів як відповідність їх змісту тому, що мало місце насправді, відображення обставини об'єктивної дійсності. На підставі такого підходу С. Ф. Бичкова, Н. І. Клименко, О. Р. Россинська, вважають, що достовірність висновку експерта зумовлена тим, чи відповідають дійсності результати експертного дослідження. Згідно іншого підходу, що ґрунтується на гносеологічній природі доказування, достовірність розглядається як стан переконання в існуванні чи відсутності певних фактів, які мають значення для кримінального провадження, виведеного із сукупності зібраних і оцінених доказів. Більшість науковців-процесуалістів під поняттям «достовірність» розуміють як істинність знання, так і обґрунтування, доведеність цієї істинності, адресоване відповідному суб'єкту. Таким чином під достовірністю розуміють обґрунтоване, доведене знання, істинність якого не викликає сумнівів. Спираючись на такий підхід О. О. Ейсман, Ю. К. Орлов зазначають, що достовірність висновку експерта включає як відповідність об'єктивної дійсності отриманих результатів, так і обґрунтування цієї відповідності (переконливість, аргументованість умовиводів експерта). Обґрунтованість є необхідною вимогою до експертного висновку. Відповідно до ст. 102 КПК України висновок експерта має містити «обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання».

Обґрунтування результатів експертного дослідження включає науково-методичну (вибір експертної методики, виявлення властивостей наданих об'єктів, оцінка встановлених ознак та ін.) й логічну аргументацію. Під час оцінки та перевірки висновку експерта його процесуальна достовірність як джерела доказів, відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України, встановлюється не тільки обґрунтованістю умовиводів експерта, але й їх узгодженістю з іншими матеріалами справи [2]. Відповідно до чинного законодавства задля остаточного визначення достовірності результатів експертного дослідження доцільно використовувати стандарт «поза розумним сумнівом» (ч. 2 ст. ст. 17 КПК України). Цей стандарт відображає внутрішнє переконання суб'єкта доказування у відповідності доказів об'єктивній дійсності. Таким чином, достовірність висновку експерта означає, що умовиводи експерта науково обґрунтовано, логічно аргументовано, узгоджено з рештою доказів кримінального провадження та визнано такими, що відповідають поза розумним сумнівом фактичним обставинам правопорушення. [3]

З достовірністю пов'язані терміни «правильний/неправильний», які багато разів вживаються у кримінальному, також цивільному, адміністративному процесуальних кодексах, щодо яких законодавець визначає різні юридичні наслідки. Однак, при цьому не дається жодних роз'яснень, вважаючи, що ці терміни зрозуміли без будь-якого пояснення. Стосовно висновку експерта така характеристика наводиться у ст. ст. 232, 244, 356 КПК України. «Правильний» означає такий, який відповідає встановленим правилам, нормам; безпомилковий [4, с. 503]. Термін «правильний» не є однозначним, у судочинстві він означає не тільки відповідність закону, а й справедливість, відповідність дійсним обставинам справи й т. ін. Аналіз законодавства дозволяє стверджувати, що встановлення правильності висновку експерта чи поява сумніву в цьому є результатом його всебічної оцінки. Вважаємо, що правильність висновку експерта є узагальненим терміном, який означає відповідність процедури проведення експертизи та оформлення висновку експерта процесуальним вимогам; відповідність експертного дослідження прийнятим методичним рекомендаціям; дотримання законів логіки для аргументації умовиводів. Переконання у правильності висновків експерта може скластися у суб'єкта доказування лише за наявності доброякісних аргументів, які б задовольняли вимогам достовірності; логічного вираження, що досягається ясним словесним оформленням результатів дослідження, надійності джерел, з яких вилучено фактичні дані, та способів їх отримання, вірного з'ясування поставленого завдання.

Згідно ст. 4 Закону України «Про судову експертизу» правильність висновку експерта забезпечена дотриманням кримінально-правових, процесуальних та організаційних умов [5]. До наведеного слід додати науково- методичні умови: наявність розроблених теоретичних основ та експертних методик дослідження об'єктів певного роду (виду) експертиз.

Узагальнюючи, можна стверджувати, що правильність висновку експерта означає наявність у нього сукупності всіх властивостей (ознак), які притаманні доказам - належності, допустимості, достовірності.

Цілком зрозуміло, що об'єктивний розгляд і прийняття законних рішень у кримінальних провадженнях, цивільних та адміністративних справах можливе тільки з урахуванням кваліфікованого використання процесуальних термінів. Відсутність роз'яснень законодавця, недостатньо чітке трактування термінів, пов'язаних з призначенням та провадженням судових експертиз, веде не тільки до невірного розуміння та змісту процесуальних рішень, але спотворює роль, значення і навіть правовий статус суб'єктів судово-експертної діяльності.

Вказане вимагає максимальної чіткості у застосуванні процесуальних термінів взагалі та в галузі судових експертиз зокрема. процесуальних рішеннях. правовий кримінальний експерт термін

Список використаних джерел

1. Словник української мови: в 11 т.: Том 10. Київ: Наукова думка, 1979. 658 с.

2. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня1997 р. № 8.

3. Щербаковський М. Г. Стандарт достовірності висновку експерта у кримінальному процесі. Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. Харків: ННЦ «ІСЕ ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса», 2021. Вип. 3 (25). С. 21-39.

4. Словник української мови. В 11 т.: Т. 8. Київ: Наукова думка, 1977. 928 с.

5. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 28, ст. 232.

Размещено на Allbest.ru