Міжнародні збройні конфлікти та їх правове регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Міжнародні збройні конфлікти та їх правове регулювання

Віталіна Степаненко,

курсант ННІ права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції

Криза глобального лідерства та дестабілізація міжнародних відносин, низка світових фінансових та економічних катастроф призводять до краху ілюзій щодо здатності інститутів міжнародного урегулювання взяти під контроль руйнівні соціально-економічні процеси. Наявність складнощів із урегулюванням світових проблем змушує шукати найбільш ефективні та впливові формули виходу з глобальної кризи, що сьогодні охопила різні регіони світу. Як політичне, так і військове втручання у справи суверенних держав з метою їх подальшого послаблення не є новою практикою в історії міжнародних відносин.

Війна в усі періоди існування людства була його невід'ємним та найжорстокішим супутником існування. Усі війни, що відомі сучасній історичній науці, завжди супроводжувалися людськими стражданнями, жертвами, руйнуваннями, підривали економічні та політичні підвалини державності, породжували невіру у справедливість та гуманізм. Тому держави як основні суб'єкти міжнародного права намагалися зменшити згубні наслідки воєн шляхом створення та правового закріплення загальнообов'язкових для всіх сторін норм із метою, по-перше, обмеження воюючих сторін у засобах та методах ведення воєнних дій, а по-друге, захисту жертв та учасників збройних

Норми міжнародного права у період збройних конфліктів реально регулюють суспільні відносини тоді, коли починаються воєнні дії, незалежно від того, чи скоєно акт агресії, чи реалізується декларація про самооборону [3].

У Женевських конвенціях 1949 р. термін «війна» використовується разом із виразами «міжнародний збройний конфлікт» (ст. 2) та «неміжнародний збройний конфлікт» (ст. 3). Отже, з 50-х років XX ст. поняття «збройний конфлікт» стало використовуватися набагато частіше порівняно з терміном «війна».

Така зміна багато в чому обумовлена політичною й ідеологічною обстановкою, намаганнями змістити акценти, а ще забороною використання війни як законного засобу вирішення міжнародних спорів. Межа відмінності між «війною» та «збройним конфліктом», очевидно, є досить умовною, хоча таке розмежування має певне значення для права, що застосовується під час збройних конфліктів. При цьому поняття «збройний конфлікт» вважається ширшим, і в нього входить поняття «війна» [4].

Серед чинних міжнародно-правових актів, що регламентують поведінку держав та інших учасників у період внутрішніх збройних конфліктів, центральне місце посідає Додатковий протокол II до Женевських конвенцій 1949 р., що стосується захисту жертв збройного конфлікту міжнародного характеру, прийнятий на дипломатичній конференції в Женеві 8 червня 1977 р. (далі - Протокол II). Цей документ уперше в історії міжнародного права закріпив систему норм, що належать до внутрішніх збройних конфліктів. Він застосовується до всіх осіб, які зачіпаються збройним конфліктом, незалежно від раси, кольори шкіри, мови, релігії, політичних переконань, походження тощо [3].

Значне місце у сучасному міжнародному праві займають Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 р. та Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 р.

Ці документи зобов'язують держави не розробляти, не виробляти і не набувати будь-які види бактеріологічної та хімічної зброї та ліквідувати всі їхні запаси.

Відповідно до норм Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію 1980 р., а також Протоколу про невиявлені уламки, Протоколу про заборону та обмеження мін, мін-пасток та інших пристроїв та Протоколу про заборону або обмеження застосування запальної зброї до цієї конвенції забороняється будь-яке використання зброї, основна дія якої полягає у нанесенні пошкоджень уламками, що не виявляються в тілі людини за допомогою рентгенівських променів [1 -2].

Наведені вище документи акцентують на неприпустимості використання проти цивільного населення та невійськових об'єктів запальної зброї, мін, а також мін-пасток та інших подібних пристроїв, що на вигляд нагадують дитячі іграшки, та ін.

За кожним виявленим випадком застосування заборонених засобів у період збройного конфлікту міжнародного характеру та після його закінчення компетентним органам держав необхідно проводити розслідування із залученням міжнародних експертів з метою встановлення виробника таких засобів, а також виявлення організаторів та виконавців конкретних протиправних діянь щодо їх використання [3]. Крім того, спецслужбам та правоохоронним органам відповідно до їхньої компетенції слід вживати дій, спрямованих на виявлення, попередження та припинення спроб незаконного перевезення в зону бойових дій заборонених засобів ведення війни.

Правовими наслідками закінчення війни (стану війни) є: припинення дії договорів воєнного часу і набрання чинності угодами, що стосуються відносин між державами, встановлення мирних відносин, зараховуючи дипломатичні. Крім того, відновлюється дія раніше укладених міжнародних договорів, можуть укладатися нові договори, здійснюються обміни військовополоненими, виведення окупаційних сил, відбувається репатріація цивільного населення [3-4]. Особливо важливим є те, що наступає політична та матеріальна відповідальність винної держави, а також кримінальна відповідальності за воєнні злочини.

Збройні конфлікти міжнародного характеру є складними і багатогранними явищами, виявляють протиріччя сучасного суспільства (політичні, економічні, територіальні, національні, релігійні та ін.). Але незалежно від того, як вирішується внутрішній збройний конфлікт, його учасники, і навіть громадянське населення, згідно з вимогами міжнародного права перебувають під захистом норм гуманітарного права. Визнання світовою спільнотою права як загальнолюдської цінності приводить до поступової консолідації суспільної свідомості, дотримання громадянських прав та політичних свобод.

Список використаних джерел

1. Kakhovska O., Skyba E., Popova D., Tyshchenkova I. Demythologization of the «controlled chaos» as a tool for geopolitical war: economic and sociocultural markers. Economic Annals-XXI. 2020. Vol. 184. Issue 7-8. Р. 94-106.

2. Козмуляк К. Правове регулювання охорони довкілля під час збройних конфліктів на прикладі України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право.2022. №1 (73). С. 174-180.

3. Кузьменко О.В., Чорна В.Г. Адміністративно-правове регулювання отримання тимчасового захисту особами з України, які не можуть повернутися в країну та були змушені виїхати через збройний конфлікт з країною-агресором в Республіку Чорногорія. Київський часопис права. 2022. №1. С. 130-135.

4. Грушко, М.В. Збройні конфлікти та міграційна криза: запит на зміни. російсько - українська війна: право, безпека, світ: матеріали VIМіжнародної науково-практ. конф. (м. Тернопіль, 29-30 квіт. 2022 р.). Тернопіль, 2022. С. 300-302.

5. Громовенко К.В., Грушко М.В., Мануїлова К.В. Міжнародно-правове регулювання збройних конфліктів: навч.-метод. посібник. Одеса: Видавництво «Юридика», 2023. 132 с.

Размещено на Allbest.ru