Методологічні напрямки і загальнотеоретичні проблеми розвитку національно-безпекового законодавства з огляду необхідності його імплементації з нормативами північноатлантичного альянсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський інститут Національної гвардії України

Методологічні напрямки і загальнотеоретичні проблеми розвитку національно-безпекового законодавства з огляду необхідності його імплементації з нормативами північноатлантичного альянсу

Яремчук Василь Іванович,

курсант

Російсько-українська повномасштабна війна стала стрес-тестом на визначення готовності сектору безпеки і оборони до дій за призначенням і висвітлив низку системних прогалин у цій сфері. Однією із проблем стала неефективність України як європейської позаблокової держави з точки зору забезпечення національної безпеки держави. За таких обставин, у ще грудні 2014 року Україна відмовилася від здійснення політики позаблоковості та прийняла активний курс на інтеграцію до євроатлантичного безпекового простору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в Організації Північноатлантичного договору (далі - НАТО). І вже у липні 2017 року було внесено зміни до чинного законодавства України щодо відновлення членства в НАТО як стратегічної цілі зовнішньої та внутрішньої політики держави [1, с. 112].

Віроломний збройний напад російської федерації на Україну 24 лютого 2022 року надав новий поштовх та нові правові імперативи для зміцнення особливого партнерства з НАТО та набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору. Зокрема, Україна планує: досягти у максимально стислі строки достатньої взаємосумісності Збройних Сил України та інших складових сектору безпеки і оборони з відповідними структурами держав Альянсу; суттєво активізувати реформи у рамках імплементації річних національних програм під егідою Комісії Україна - НАТО [2].

Для правового забезпечення відсічі збройної агресії, ефективного військового управління, починаючи з 2014 року розроблена значна кількість нормативно-правові актів. Зазнали суттєвих доповнень основоположні закони «Про оборону України» [3] та «Про Збройні Сили України» [4]. Прийнято в новій, оновленій редакції Закон України «Про правовий режим воєнного стану» [5]. Не вдаючись до системного аналізу прийнятих з 2014/2022 років законів та нормативно-правових актів, слід зазначити, що всі вони були значним кроком з розвитку військового законодавства та сприяли виконанню завдань з попередження, усунення та мінімізації воєнних загроз і небезпек та, певною мірою, були адаптовані до стандартів НАТО. Проте, зазначені зміни до нормативно-правових актів носили ситуативний характер, відчувається відсутність системних підходів. Внесення у 2018 році змін до Конституції України щодо реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору обумовлюють плановий системний підхід до розвитку системи військового законодавства [6].

У зв'язку з цим, у Стратегії воєнної безпеки України визначені цілі, пріоритети та завдання реалізації державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва. Сили оборони України повинні бути побудовані на національних і євроатлантичних цінностях, взаємосумісні з відповідними компетентними органами держав - членів НАТО та спроможні робити гідний внесок у проведення операцій НАТО [7].

Джерелами та теоретико-правовим підґрунтям дослідження військового законодавства України на рівні основних методологічних напрямків і загальнотеоретичних проблем праворозуміння виступили роботи українських вчених, таких як: Кравчук М., Шевченко В., Нещадим М., Карпенко М., Коропатнік І., Кривенко О., Кісель В., Пасіка С., Прохоренко М., Богуцький П., Євграфова Є., Шульгін В. та ін.

Водночас, Україна має певні здобутки на шляху наближення свого законодавства у сфері оборони до євроатлантичних принципів. Так, відокремлено посади Головнокомандувача Збройних Сил та начальника Генерального штабу Збройних Сил України, що дозволить реалізувати принципи і стандарти держав-членів НАТО в оборонній сфері та досягти

розмежування повноважень між органами військового управління у системі застосування Збройних Сил України. Видані укази Президента України, в яких визначено розподіл повноважень та завдань між Головнокомандувачем Збройних Сил України та начальником Генерального штабу Збройних Сил України. Разом з цим, залишаються законодавчо неузгоджені питання, які потребують найскорішого вирішення.

Як зазначає В. Левчук, наявність у військовому законодавстві (законодавстві у сфері оборони) низки окремих положень, які потребують узгоджень, як між собою, а також потребують їх термінологічного, змістовного та техніко - юридичного доопрацювання свідчать ряд причин, а саме:

- відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [5], військовим командуванням надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану. Водночас, нормами статті 8 цього Закону, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування та військові адміністрації (у разі їх утворення), а органи виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування лише залучаються до таких заходів, що потребує відповідних узгоджень цих норм між собою [8, с. 9];

- відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [5], в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану. Разом з тим, частина третя статті 8 зазначеного Закону визначає, що запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану провадиться відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України типового плану запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, з чого слід зробити висновок, що законодавець для запровадження цих заходів заклав обтяжливий механізм його реалізації для військового командування та військових адміністрацій, від якого в значній мірі буде залежати швидкість, а, відповідно, й ефективність реалізації прийняття ними рішень під час ведення бойових дій. До того ж, слід погодитись, що положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [5] не встановлено, якими саме актами військове командування може самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати ті чи інші заходи правового режиму воєнного стану, що потребує відповідного врегулювання [8, с. 11];

- статтею 13 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» [9], Верховна Рада України відповідно до пункту 9 частини першої статті 85 Конституції України схвалила рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, що приймається ним відповідно до пункту 19 частини першої статті 106 Конституції України [10] для відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях і забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях. Водночас, норми статті 13 Закону [9] та пункту 19 частини першої статті 106 Конституції України [10] не узгоджується з нормою частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» [3], де зазначено, що за аналогічних підстав Президент України приймає рішення про застосування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань [11, с. 31-35].

На сьогоднішній день приведення у відповідність законодавства України у сфері оборони до євроатлантичних стандартів здійснюється переважно у площині реалізації положень зазначених вище базових нормативно - правових актів з питань реформування сил безпеки та оборони України. У свою чергу, вирішення цих завдань потребує використання широкого арсеналу сил та засобів. Отже, можемо констатувати, що узгодження законодавства України у сфері оборони з євроатлантичними нормами є необхідним і першочерговим фактором для проведення практичного реформування сил безпеки та оборони України, що створить сприятливі умови для відновлення територіальної цілісності держави, забезпечить воєнну безпеку та допоможе досягти більш безпечного майбутнього.

Список використаних джерел

1. Коропатнік І.М., Шопіна І.М. Військове право: підручник. К.: Правова єдність, 2019. 648 с.

2. Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України №392 від 14.09.2020 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392/ 2020#Tex.

3. Про оборону України: Закон України від 06.12.1991 р. №1932-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №9, ст. 106.

4. Про Збройні Сили України: Закон України від 06.12.1991 р. №1934-XII. Відомості Верховної Ради України. (ВВР), 1992, №9, ст. 108.

5. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 р. №389-УШ. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №9, ст. 108.

6. Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору): Закон України від 07.02.2019 р. №2680-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, №9, ст. 50.

7. Про Стратегію воєнної безпеки України: Указ Президента України №121 від 25.03.2021 р. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1212021-37661.

8. Лобко М.М., Семененко В.М., Фучко В.Й. Деякі аспекти правового режиму воєнного стану в Україні: порядок введення та припинення дії. Зб. наук. праць ЦВСД НУОУ. 2019. №2 (66). С. 6-13.

9. Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях: Закон України від 18.01.2018 р. №2268-VIII. URL: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/2268-19#Text.

10. Конституція України. Прийнята на прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254% D0% BA/96-%D0% B2% D1% 80#Text.

11. Левчук В.Д. Проблеми розвитку системи військового законодавства та його адаптації до стандартів організації північноатлантичного договору (НАТО). URL: http:// ippi.org.ua/sites/default/files/rozvitok_zakonodavstva_ukrayini_u_sferi_oboroni_maket.pdf.

Размещено на Allbest.ru