Загальні положення про недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини

Размещено на http://www.allbest.ru

Загальні положення про недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини

Кудрик Катерина Віталіївна

здобувач вищої освіти 2 курсу відділення підготовки студентів денної форми навчання інституту права та безпеки

Науковий керівник:

Мудрецька

Ганна Володимирівна,

доцент кафедри кримінального процесу Одеського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Права і свобода людей є найважливішими цінностями в сучасному світі й істотне порушення цих прав, може бути спричинене недбалими методами отримання доказів, використовуючи насильство, погрози або в іншого тиску на особу. Справедливість передбачає дотримання прав і свобод кожної людини, а демократія - забезпечення рівної можливості доступу до правосуддя. Використання недобросовісно зібраних доказів підриває ці принципи і може привести до прийняття не правомірного рішення суду. Якщо суд дозволив використання таких доказів, це може посилити безкарність недобросовісних методів взяття доказів [1]. Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини [2].

На думку М. М. Стоянова, правила допустимості (недопустимості) доказів не систематизовано в КПК України, незважаючи на легальне визначення поняття допустимості доказу, а також переліку випадків визнання доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав і свобод людини. При цьому перелік підстав визнання доказів недопустимими є приблизним, адже не враховує такі підстави, як неналежний суб'єкт доказування, порушення процесуальної форми тощо. Формальність у визначенні підстав визнання доказів недопустимими обтяжує правозастосування та не сприяє виконанню завдань кримінального провадження [3]. Подібна позиція міститься у постанові ККС Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі №718/1497/16-к, в якій йдеться про те, що кримінальний процесуальний Кодекс не надає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази визнаються недопустимими. Натомість саме суд наділений правом вирішувати питання щодо їх допустимості чи недопустимості в порядку, визначеному ст.89 КПК України [4]. недопустимість доказ суд

Відповідно до позиції Другої судової палати ККС Верховного Суду, висловленої у постанові від 11.02.2020 року у справі №°761/333Ш15-к, необхідно враховувати, що надаючи оцінку допустимості доказу, суд, крім іншого, також повинен проаналізувати критерії допустимості таких доказів, а саме: належність джерела; законність процесуального порядку отримання, а також процесуальне оформлення перебігу й результатів слідчої розшукової дії [5].

Зокрема, КПК хоча і містить положення, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією, законами та міжнародними, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок порушення таких прав (ч.1 ст.87 КПК), проте не містить положень стосовно того, що саме порушення будь-якого процесуального порядку збирання доказів, тягне безумовне визнання їх недопустимими. Утім, в будь-якому разі, суд має обґрунтувати випадки істотного порушення прав і свобод людини, які тягнуть за собою визнання доказу недопустимим, під час ухвалення судового рішення.

Як свідчить огляд судової практики ККС у складі Верховного Суду щодо недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини [6], при оцінці доказів, наданих сторонами, Суд, застосовуючи положення ст. 87 КПК, має виходити з того, що вказані положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку істотного порушення прав і свобод людини [7]. При цьому Суд має обґрунтувати свою позицію, в чому саме виявилось порушення основоположного права або свободи настільки істотним, щоб обумовити недопустимість доказу. Суд, враховуючи положення ч. 1 ст. 87 КПК при визнанні недопустимими похідних доказів, має встановити не лише факт того, що первісний доказ було отримано з порушенням основоположних прав і свобод людини та його використано при отриманні похідних доказів, а також й те, що похідні докази здобуті саме завдяки наявності тієї інформації, яку містить первісний доказ, який визнано недопустимим [8].

При цьому слід звернути увагу, що перелік підстав, які передбачені у ст. 87 КПК, для визнання доказів недопустимими, не є вичерпним і становить порушення саме фундаментальних гарантій, які є орієнтуючими для визначення змісту поняття «істотне порушення» у випадках, які не підпадають під цей перелік. До таких, наприклад, можна віднести порушення вимог ч. 7 ст. 223 КПК, щодо проведення обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи, які здійснюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії, Суд у кожному конкретному випадку, повинен оцінювати допустимість як кожного доказу окремо, так і їх сукупності, враховуючи істотність допущених порушень КПК України та значимість кожного доказу для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення. У такому разі кожний доказ оцінюється незалежно, адже його безумовне виключення може призвести до ухвалення незаконного, необгрунтованого та несправедливого судового рішення [9]

Таким чином, загальні положення про недопустимість доказів мають важливе практичне значення. Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України визнаються недопустимими докази, які були отримані внаслідок істотного порушення, а також докази, які були отримані на підставі перших. Проте, під час оцінки допустимості того чи іншого доказу, суд при ухваленні судового рішення, має враховувати саме істотність допущених порушень вимог, встановлених кримінальним процесуальним законом, а також значення кожного доказу для встановлення обставин кримінального правопорушення. Кожен доказ має оцінюватися автономно, адже його безумовне виключення може призвести до втрати доказової інформації, що потягне ухвалення незаконного та необгрунтованого судового рішення.

Список використаних джерел

Європейська конвенція з прав людини від 4.11.1950 р.: ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI частина 1 стаття 87: Офіційний текст: URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4651-17#Text

Стоянов М. М. Система правил допустимості доказів у кримінальному провадженні України. Правознавець: URL: http://pravoznavec.com.ua/period/artide/68821/%CC

Постанова Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 1004/1464/12 (провадження № 51-466км18). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83272510.

Постанова Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №761/33311/15-к (Провадження

№ 51-487км18). URL:

http://iplex.com.ua/doc.php?regnum=87527880&red=1000038f6e36b8e8abdcfa7a0ad0de5271a2 be&d=5.

Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (Рішення, внесені до ЄДРСР за період з 2018 року по жовтень 2020 року). URL: https://supreme.court.gov.ua/userflles/media/new_fblder_fbr_uploads/supreme/Ogljad_KKS_VS .pdf

Постанова Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 (провадження № 51-2114км19). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/87334567

Постанова Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к (провадження № 51-8259км18). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85238666

Постанова Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 210/4412/15-к (провадження № 51-80км17). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76859981

Размещено на Allbest.ru