Актуальні проблеми практики використання електронних доказів в цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні проблеми практики використання електронних доказів в цивільному процесі

Мережко Б.І.

здобувачка вищої освіти, група №942 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Науковий керівник:

Моісеєнко Д.М.,

Доцент кафедри ЦПД ННІПІО

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к.ю.н.

Перед початком розгляду питання даної роботи підкреслимо, що в сьогоденні все більшої популярності та переваги набуває електронна форма інформації, котра характеризується економічністю, практичністю і більшою доступністю для обробки, порівнюючи з паперовою.

Судове доказування - це діяльність, яка може здійснюватися лише засобами та процесуальними методами, передбаченими у законодавстві. У зв'язку з цим, позитивною зміною слід вважати те, що в усіх процесуальних кодексах у редакціях з 2017 року прописано окремий спосіб визначення фактичної інформації - електронні докази, котрі зараз використовуються вже практично у кожній категорії справ.

Додамо, що використання електронних доказів є лише одним із багатьох елементів використання електронно-цифрових технологій у суді. Так, зараз реалізуються окремі блоки ЄСІТС (зокрема, електронний суд); у суді діє автоматична система розподілу справ; засідання може відбуватися у режимі відеоконференції тощо.

Водночас, нині існує певне коло проблем, що пов'язані із поданням до суду, оглядом, а також забезпеченням схоронності електронних документів.

Основна проблема полягає в особливостях зовнішнього вираження та можливості спотворення доказу, що неможливо визначити без спеціальних знань. Водночас, обов'язкова участь експертів у справах з електронними доказами також не є виправданою [1, с. 20].

Насамперед необхідно визначити, чи є наданий сторонами у справі сканований документ, створений та поданий до суду в електронному вигляді, електронним доказом.

З цього приводу ми вважаємо, що договори, акти звірки та листування сторін, які були складені у письмовій формі, але потім відскановані для подання до суду, не можуть вважатися електронними доказами, оскільки першоджерелом цієї інформації є паперовий носій. Дійсно, електронні докази у розумінні цього терміна процесуальними кодексами (зокрема, ст.76 ЦПК України, ст.73 ГПК України тощо) слід розглядати як ті докази, першоджерелом яких виступає електронний носій. Непрямим підтвердженням цього може бути те, що законодавець використовує словосполучення «електронні копії доказів» (ст. 85 ЦПК України, ст.82 ГПК України, ст. 81 КАС України), чим автоматично відмежовує їх від «електронних» доказів у власному розумінні цього слова.

Саме з природи утворення даного доказу випливає специфіка його дослідження, адже кодування інформації в комп'ютері, іншому носії або в Інтернеті не є схожим із зовнішнім виглядом, який суд та інші учасники справи частіше за все спостерігають при огляді електронного доказу як висвітлення певної інформації, що має значення для справи. Інакше кажучи, процедура створення та збереження файлу (інформації, веб-сайту), що містить інформацію, що має значення для розгляду справи, найчастіше незрозуміла і досить складна для «пересічного» громадянина, і навіть для експерта-правознавця - у цьому випадку потрібен спеціаліст, який може з певною часткою ймовірності відповісти на питання про можливе спотворення або зміну файлу, що переглядається. Тут не можна використовувати звичайні криміналістичні засоби - виявлення підчисток, закреслень, невідповідностей кольору чорнила, яке використовується, наприклад, для підпису. Окрім того, ЕЦП також можуть бути незаконно скопійовані та використані в рейдерських цілях або засвідчення документів, які основний реципієнт не мав наміру підписувати (засвідчувати), оскільки вони суперечать цілям діяльності цього суб'єкта або явно неефективні з погляду витрат [2, с. 112]. Проте, сьогодні, на жаль, навіть фахівці у галузі інформаційних технологій не завжди можуть зі 100% упевненістю відповісти на питання про можливе втручання третіх осіб чи зацікавлених осіб у електронні файли, що ускладнює роботу суду і не вселяє судді впевненості у прийнятому у справі рішення.

Враховуючи вищезазначене, постає необхідність у систематизації окремих компонентів дослідження електронних доказів.

Таким чином, вивчаючи літературу ми дійшли висновку, що якщо першоджерелом являється електронний носій, то роздруківка інформації, що міститься на електронному носію (навіть якщо вона належним чином засвідчена), не повинна визнаватися і не визнається письмовим доказом. У зв'язку з цим, суд може витребувати електронний носій для огляду та дослідження залучаючи спеціаліста або експерта, котрі будуть досліджувати першоджерело [3, с. 17].

З приводу цього питання можемо також додати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 922/51/20. Судом вказується, що якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ за розповсюдженою судовою практикою не береться судом до уваги [4]. З одного боку, вказане правило видається логічним. З іншого - на практиці почастішали випадки неподання/створення перешкод у своєчасному поданні до суду електронного доказу, що призводить до неприйняття судом до уваги такого доказу. Тому при прийнятті такого рішення суду слід брати до уваги поведінку сторін, спрямовану на отримання судом даного доказу. І якщо одна з сторін ухиляється від надання доказу, її поведінку слід тлумачити відповідним чином.

Під час дослідження електронних доказів суддею важливою складовою формування питань до експерта є питання, чи внесені до доказу зміни створені людиною або інформаційною системою, оскільки визначення суб'єкта внесення змін має суттєве значення для встановлення вини та вирішення справи по суті [5, с. 129].

Законодавцю необхідно приділити значну увагу формуванню спеціального сховища електронних даних.

Додамо, що не варто нехтувати захистом персональних даних при виявленні, огляді, дослідженні та збереженні електронних доказів, оскільки електронне джерело може містити приватну чи перекручену інформацію про певну особу.

Беручи до уваги вищевказане та поширення застосування електронних комунікацій в усі сфери життєдіяльності людини, феномен електронних доказів потребує більшого дослідження та привернення належної уваги науковців, а вказані та деякі інші питання електронних доказів вимагають негайного вирішення на законодавчому рівні.

Література

судове доказування електронне

1. Гетманцев М. Електронні докази в цивільному процесі: практика застосування новел законодавства. Підприємництво, господарство і право. Серія 2/2019., с. 19-23.

2. Петренко В. С. Електронні докази як елемент інформаційних технологій у цивільному судочинстві. Молодий вчений. 2018. № 1 (54). С. 111-115.

3. Степанова Т.В. Актуальні проблеми практики використання електронних доказів в процесі доказування. Новели цивільного процесуального законодавства: докази та доказування: матеріалиМіжнар. наук.-практ. конф. Одеса : Фенікс, 2020. С. 15-18.

4. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В., по справі № 922/51/20 від 29 січня 2021 року, м. Київ. URL : https://reyestr.court.gov.ua/Review/945178307fbclidHwAR2NHSc2- GkGdPohIKGbS5b2KsOreDLF3kVyblnRrBflii48jLcojXikgDQ (дата звернення - 08.12.2022)

5. Каламайко А. Ю. Місце електронних засобів доказування та окремі питання їх використання в цивільному процесі. Право та інновації. 2015. № 2 (10). С. 127-132.

Размещено на Allbest.ru