Показання як джерело доказів у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Показання як джерело доказів у кримінальному провадженні

Джаним Анастасія Сергіївна

студентка 2 курсу ННІ права та інноваційної освіти

Науковий керівник:

Черненко Анатолій Павлович

доцент кафедри

кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Судова практика України демонструє стрімкі досягнення в кримінальному процесі у вигляді розвиненого законодавства та його функціонування. Сьогодення приділяє значну увагу правовій поведінці, її порушенню та забезпечення прав людини, тому одним із засобів досягнення таких вимог Кримінальний процесуальний кодексу України (далі - КПК) передбачає існування інституту доказового права, яке являє собою важливу структурну одиницю цілісної судової системи.

Як відомо, найпоширенішим джерелом доказів, яке використовується в кожному кримінальному провадженні, є показання [1]. Показання зазвичай даються в усній або письмовій формі, під час допиту підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, експерта щодо відомих їм обставин розслідуваної події, що мають значення у цьому кримінальному провадженні. Згідно цій теорії, випливає і проблематика даного питання. Оскільки показання даються різними суб'єктами кримінального процесу (підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом) котрі мають різний інтерес у кримінальному провадженні, тому їх показання можуть так чи інакше не відповідати дійсним обставинам справи. Перш за все це відбувається з причин власного інтересу у вирішенні справи та й використання показань як засобу захисту своїх прав. З названих причин, зі сторони обвинуваченого, підозрюваного показання використовуються як можливість виправдовування близької людини, або ж навпаки наклепу - перекладання провини на іншу людину. Разом з тим, мають місце й випадки давання показань, які не є правдивими й зі сторони свідка.

Також слід звернути увагу й на іншу проблему. Згідно із ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК [2]. Проте варто враховувати про загальну ситуацію під час судового засідання. Мова йдеться про психічний вплив чи навіть тиск на допитуваного зі сторони прокурора чи захисника. З названої причини, правдивість показання буде під сумнівом, оскільки такий тиск може негативно вплинути на психічний стан допитуваного, показання якого можуть бути хибними або платаними. Саме тому законодавець передбачив низку правил, що обмежують використання таких доказів і визначають умови їх допустимості: а) правом визнати такі докази допустимими наділений лише суд; б) суд може визнати їх допустимими, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами; в) суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана. Тож дана ситуація потребує певного врахування з боку законодавчої влади, і передбачити критерії оцінки таких показань. На наш погляд, законодавцям слід передбачити й необхідні можливості суду впливати на такі прояви та усувати їх.

Враховуючи те, що показання слугують одним з найважливіших джерел доказів, то для забезпечення якісного та вірного остаточного рішення, яке приймається на їх основі, вони повинні пройти ретельну перевірку щодо їх достовірності. Як найменше такі показання повинні підтверджуватись об'єктивними даними, що можуть бути отриманні з речових доказів тощо. Ще однією прогалиною в цьому процесі виступає корупційність української влади. Відсоток державних службовців, які змінюють показання з метою «захисту» обвинуваченого займає великі цифри. Це питання потребує якнайшвидших та радикальних перевтілень суб'єктів влади.

Н. З. Рогатинська називає такі види показань:

1) надані безпосередньо у судовому засіданні;

2) показання з чужих слів;

3. показання, які одержані відповідно до ст. 225 та 232 КПК України [3]. законодавства процесуальний кодекс кримінальний

Всі вони мають доволі значне місце у кримінальному процесі, однак

застосування їх як джерел доказів у кримінальному провадженні відбувається здебільшого у першому та третьому випадку. Використання показань з чужих слів являє собою окрему проблему. Т. В. Бабчинська зазначає, що на даний момент не склалося єдиної практики щодо встановлення допустимості або недопустимості показань з чужих слів, на її думку найбільших проблем під час оцінці показань чужих слів судді зазнають при досліджені показань, за допомогою яких встановлюється винуватість особи, адже такі показання у виняткових випадках можуть стати ключовими, хоча способи фактичної їх перевірки відсутні [4]. Ми цілковито підтримуємо дану думку вченої і вважаємо за необхідне опрацювати дану проблему з теоретичної точки зору, розробити певні засоби перевірки показань з чужих слів та критерії їх оцінки, а вже позитивні результати, на наш погляд, можуть бути покладені в основу змін чинного законодавства.

Отже, враховуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що показання як кримінальне процесуальне джерело доказів відіграє важливу роль у кримінальному процесі, оскільки їх універсальні можливості щодо встановлення всіх без виключення обставин кримінального провадження не можуть бути замінені іншими джерелами доказів. Такий їх особливий статус змушує науковців обирати показання предметом своїх наукових досліджень з метою виявлення та усунення проблем їх використання.

Список використаних джерел

1. Шило О.Г. Загальна характеристика показань як процесуального джерела доказів у кримінальному провадженні. Вісник Кримінального судочинства. №1. 2015. С.151-156.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88) URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651- 17#Text.

3. Рогатинська Н. З. Характеристика показання як джерела доказів у кримінальному судочинстві. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2014. Вип. 24. С.118-120. URL: https://dspace.uzhnu.edu.Ua/jspui/bitstream/lib/6810/1/

4. Бабчинська Т. В. Встановлення допустимості показань з чужих слів у кримінальному провадженні. Правове життя сучасної України. 2020. № 3. С. 309-313. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/13298/

Размещено на Allbest.ru