Правові проблеми використання доказів у кримінальному процесі, отриманих за допомогою цифрових інформаційних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові проблеми використання доказів у кримінальному процесі, отриманих за допомогою цифрових інформаційних технологій

Матвєєвський О.В.

старший викладач НУ ОМА

В монографії доктора юридичних наук Савіновій Н.А. «Кримінально-правова політика та убезпечення інформаційного суспільства в Україні» позначено, що сучасне кримінально-правове забезпечення розвитку в Україні інформаційного суспільства має приймати на себе одну з найважливіших функцій держави в інформаційному середовищі - забезпечення засобами кримінально-процесуального права суспільних відносин, які відбуваються з використанням інформаційно цифрових технологій [4, с.6]. Одним із засобів такого забезпечення стає сучасна цифрова криміналістика.

Цифрова криміналістика, яка з погляду науковців, є «однією з галузей криміналістики, яка зосереджена на кримінально-процесуальному праві і доказах стосовно комп'ютерів і пов'язаних з ними пристроїв» [2, с.29] ставить перед сучасними правниками низку важливих питань використання доказової інформації, отриманої за допомогою цифрових технологій (наприклад: з використанням протоколу Берклі). Мобільні пристрої (телефони, смартфони тощо), ігрові приставки та інші пристрої, що функціонують через Інтернет (пристрої для здоров'я та фітнесу та медичні прилади тощо) дозволяють цифровій криміналістиці збирати, отримувати, зберігати, аналізувати та подавати електронні докази (також відомих як цифрові докази) в якості оперативно-розшукових відомостей і здійснювати розслідування та кримінальне переслідування по відношенню до різних видів злочинів.

Разом з тим, для «цифрових» слідів характері специфічні якості, що визначають перспективи їх реєстрації, вилучення і використання як доказів під час розслідування злочину тому що такий вид слідів відбивається на носіях інформації у вигляді сигналів, кодів, зарядів, полів і повинен вилучатися або з носієм інформації, або шляхом копіювання з використанням спеціальних програмних продуктів, бажано із залученням спеціалістів. Виходячи з вищевикладеного треба сказати, що:

- по-перше, комп'ютерна інформація існує на певних носіях, але недоступна для безпосереднього спостереження. Тобто для її виявлення та дослідження необхідне використання технічних та програмних засобів, що ставить під загрозу її подальше доказове значення, адже вказані засоби повинні бути сертифікованими і використовуватися відповідними спеціалістами;

- по-друге, комп'ютерна інформація представлена на цифрових носіях в числовій формі за допомогою знаків “1” і “0”, а вся інформація іншого характеру, яка вноситься в комп'ютер (тексти, графіка, відео, аудіо), перетворюється у форму, зрозумілу для ЕОМ, - цифрову;

- по-третє, така інформація, хоча і є стабільною за змістом, може бути по-різному сприйнята залежно від засобів зчитування, декодування та відображення. Наприклад, використання невірного засобу декодування тексту особою, що бажає ознайомитись з електронним документом, призведе до виводу на дисплей або принтер незрозумілого набору символів.[3, с 30].

Також слід зазначити, що цифрова криміналістична інформація отримана за допомогою цифрових інформаційних технологій потребує застосування спеціальних знань: проведення експертних досліджень, інших досліджень комп'ютерної інформації, враховуючи її пошук та виїмку, консультації спеціалістів. [1, С. 379] Це свідчить, що у будь-якому випадку, коли слідчий чи інша процесуальна особа має справу з комп'ютерною інформацією, вона не може сприймати її без залучення до цього процесу відповідних спеціалістів, тому що всіх аспектів поводження з цифровими даними не може знати навіть найобдарованіший юрист, а втратити або пошкодити такий вид джерела криміналістичної інформації надзвичайно легко. Тобто для надання цифровій інформації статусу доказів потрібна достатньо тривала процедура криміналістичного дослідження її відповідними спеціалістами.

Тому негативною стороною, на мою думку, є те, що правоохоронні органи витрачатимуть більше часу на досудове розслідування, а суди відповідно на судовий розгляд, оскільки потенційно можуть існувати сотні тисяч фотографій, відео та публікацій, які мають бути перевірені та досліджені всіма сторонами процесу.

Варто зазначити, що, наприклад, в Україні діє Національний стандарт України що до інформаційні технології збирання, отримання та збереження цифрових доказів, який стосується не лише цифрових доказів у відкритих джерелах, а й цифрових даних на конкретних пристроях. Проте, інститут електронних доказів у КПК України не деталізований і не врегульований на достатньому рівні, саме тому питання внесення відповідних змін до КПК України є нагальним, у тому числі щодо чіткого визначення поняття та видів електронних доказів, а також доповнення переліку процесуальних джерел доказів та розмежування поняття електронного документа як офіційного документа та інших документів, що подаються в електронній формі.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити що, у реаліях сучасного світу в умовах нових інформаційних цифрових технологій цифрова інформація є вигідною всім сторонам кримінального процесу, оскільки допоможе підвищити стандарти розслідування і судового розгляду але кримінально-процесуальне законодавство України потребує нагальних змін для того щоб цифрові докази стали достатніми, допустимими і належними.

Список використаних джерел

кримінальний цифровий інформаційний

1. Колодіна А. С Цифрова криміналістика: проблеми теорії і практики. Юридичний науковий електронний журнал - № 4. 2022. С. 378-380.

2. Maras M.-.H. Computer forensics: cybercriminals, laws, and evidence. Jones & Bartlett Learning. - №2. 2014. С.18-32.

3. Ращенко Є. Комп'ютерні данні як носій криміналістичної інформації про злочини у сфері компютерних технологій Правова інформатика. - № 1(13), 2007. С. 21-38.

4. Савінова Н. А., Кримінально-правова політика та убезпечення інформаційного суспільства в Україні. Монографія. редакція журналу «Право України». Київ. 2012. 247 с.

Размещено на Allbest.ru