Проблеми законодавчого врегулювання системи органів боротьби з організованою злочинністю крізь призму евроантлантичної інтеграції України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України»

Національного інституту стратегічних досліджень

Проблеми законодавчого врегулювання системи органів боротьби з організованою злочинністю крізь призму евроантлантичної інтеграції України

Комашко Володимир Володимирович

доктор філософії у галузі права, завідувач відділу правової та антикорупційної політики центру безпекових досліджень, Заслужений юрист України

Шамара Олександр Володимирович доктор філософії у галузі права, старший дослідник, доцент, радник директора

м. Київ

Преамбулою Конституції України визначено, що Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

Статтею 85 Основного Закону України, у пункті п'ятому до повноважень Верховної Ради України віднесено визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

На виконання своїх повноважень Верховною Радою України прийнято Закон України «Про національну безпеку України», де у статті 3 визначено, що одним із фундаментальних національних інтересів України є інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору (далі - НАТО), розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.

Положеннями статті 102 Основного Закону України визначено, що Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

Стратегією національної безпеки України, уведеною в дію Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392 визначено, що, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом України «Про національну безпеку України», пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є європейська і євроатлантична інтеграція. Серед поточних та прогнозованих загроз національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов Стратегією визначено, що спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської Федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Крім того, зазначено, що для системного захисту України від загроз національній безпеці необхідним є розвиток сектору безпеки і оборони. Для цього Україна має забезпечити системність реформування Національної поліції України, посилити кримінальну поліцію та органи досудового розслідування, зокрема у сфері боротьби з організованою і транснаціональною злочинністю.

Окремо, слід звернути увагу на Стратегію забезпечення державної безпеки, затверджену Указом Президента України від 16 лютого 2022 року № 56/2022. Стратегія забезпечення державної безпеки визначає реальні й потенційні загрози державній безпеці України, напрями та завдання державної політики у сфері державної безпеки, є основою для планування і реалізації політики у сфері державної безпеки.

У пункті 5 Стратегії забезпечення державної безпеки Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, що кореспондується зі статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки».

Стратегією забезпечення державної безпеки визначено у пункті 10, що спеціальні служби окремих іноземних держав продовжують розвідувально- підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовувати організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб для зміцнення інфраструктури впливу. Також, серед основних завдань державної політики у сфері забезпечення державної безпеки у пункті 24 Стратегії забезпечення державної безпеки визначено удосконалення контррозвідувального забезпечення державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, оборонного, економічного і науково-технічного потенціалу, економічної безпеки, об'єктів критичної інфраструктури від впливу суб'єктів розвідувально-підривної діяльності, а також інтенсифікація боротьби з тероризмом та організованою злочинністю, протидія руйнуванню державного апарату та місцевого самоврядування у зв'язку з поширенням системної корупції в державних органах.

У свою чергу, Указом Президента України від 11.05.2023 №273/2023 схвалено «Комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023 - 2027 роки» (далі - Комплексний план).

Він ґрунтується на всебічному аналізі діяльності органів правопорядку та прокуратури, а також проблемних питань їх функціонування з урахуванням висновків, зроблених за результатами вивчення попереднього досвіду, та положень інших програмних документів, розроблених із метою вдосконалення роботи відповідного сектору. Його метою є - підвищення пріоритетності реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони, забезпечивши модернізацію й приведення у відповідність із стандартами, яких повинна досягти Україна на шляху до членства у Європейського Союзу. Визначені заходи, у першу чергу спрямовані на зміни в системі органів правопорядку, є комплексними і стосуються всіх аспектів їх функціонування: від підготовки та добору високопрофесійних співробітників на службу до забезпечення ефективності функціонування системи з урахуванням міжнародних стандартів.

Водночас загальною метою реформування органів правопорядку визначено удосконалення, зокрема: структури управління, законодавчого регулювання, у тому числі з урахуванням потреб правозастосовної практики. Основними пріоритетами, посеред іншого визначено - підвищення ефективності виконання органами правопорядку та прокуратури покладених на них функцій, покращення взаємодії між собою та зі складовими сектору безпеки і оборони.

Як констатовано положеннями Комплексного плану, поточна ситуація потребує схвалення комплексного нормативно-правового акту, який закріплює концепцію проведення реформ у сфері діяльності органів правопорядку та прокуратури, що дадуть змогу вирішити низку проблемних питань, зокрема: надмірну тривалість досудового розслідування внаслідок перевантаження та подекуди неефективності органів досудового розслідування й прокуратури, нечіткість у розмежуванні компетенції та повноважень різних органів правопорядку, дублювання їхніх функцій, недостатню гармонізацію кримінального та кримінального процесуального законодавства України зі стандартами Європейського Союзу.

Статтею 116 Основного Закону України визначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 16 вересня 2020 р. №1126-р схвалено Стратегію боротьби з організованою злочинністю, в якій, зокрема, зазначено, що в умовах збройної агресії проти України та намагання створити терористичні організації в державі організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки. Підвищення рівня тяжких та особливо тяжких злочинів, які вчинено у складі організованих груп і злочинних організацій, зокрема із застосуванням вогнепальної зброї, установлення корумпованих відносин між посадовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та криміналітетом, використання неконкурентних методів у фінансово-господарській діяльності підприємств негативно впливає на економічне зростання та пов'язаний з ним суспільний розвиток України. Окрему увагу слід звернути на той факт, що організована злочинність є інструментом, що використовується спецслужбами іноземних держав для дестабілізації ситуації в Україні та спричинення шкоди національній безпеці. Наявні умови для використання окремими громадськими об'єднаннями організованої злочинності як засобу політичної боротьби та придушення демократії.

В умовах сьогодення окремі фахівці висловлюють думку про «моральну застарілість» Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», однак при цьому слід врахувати, що його розроблено та прийнято на підставі резолюції 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року та Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (далі - Конвенція) підписана Україною 15.11.2000, ратифікована 04.02.2004. Дата набуття чинності Конвенції для України - 21.05.2004). І саме цей міжнародний акт містить такі конвенційні засади, зокрема як: криміналізація участі в організованій злочинній групі (ст.5); криміналізація відмивання доходів від злочинів (ст.6); заходи щодо боротьби з відмиванням коштів (ст.7); криміналізація корупції (ст.8); заходи протидії корупції (ст.9); конфіскація та арешт (ст.12); міжнародне співробітництво з метою конфіскації (ст.13).

Вказане об'єктивно засвідчує не тільки необхідність наявності галузевого законодавчого інструментарію у боротьбі з організованою злочинністю, а й підтримання постійної динаміки в його розвитку. Інакше, ці ж міркування припустимі і до таких негативних соціальних проявів як корупція, відмивання доходів від злочинів та інше.

Преамбулою Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», цей Закон визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю.

У статті п'ятій, цього закону, визначено систему органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю до якої входять спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи та державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

До державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю не віднесено жодного державного органу. Проте, Законом України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» передбачено, що в разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з організованою злочинністю.

До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, Законом віднесено: органи Національної поліції і Служби безпеки України; органи прокуратури України; органи доходів і зборів, органи Державної прикордонної служби України та органи державного фінансового контролю; органи і установи виконання покарань та слідчі ізолятори; розвідувальний орган Міністерства оборони України; Служба зовнішньої розвідки України; Національне антикорупційне бюро України; Бюро економічної безпеки України. Попри те, що в Україні вже майже п'ять років функціонує Державне бюро розслідувань, повноваження цього органу щодо участі у боротьбі з організованою злочинність належним чином на законодавчому рівні не унормовані. Визначені ж пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноваження цього органу зведено виключно до здійснення інформаційно-аналітичних заходів щодо встановлення системних причин та умов проявів організованої злочинності та інших видів злочинності, протидію яким віднесено до компетенції Державного бюро розслідувань, вжиття заходів до їх усунення.

Тобто, Державне бюро розслідувань не будучи державним органом, який спеціально створений для боротьби з організованою злочинністю і не являючись державним органом, який бере участь у боротьбі з організованою злочинністю (ст. 5 ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»), на сьогодні наділений правом виключно щодо здійснення інформаційно-аналітичних заходів щодо встановлення системних причин та умов проявів організованої злочинності та інших видів злочинності, протидію яким віднесено до його компетенції.

Ще більш не визначена ситуація і щодо повноважень Державного бюро розслідувань із взаємодії органів прокуратури, Національної поліції, Служби безпеки України у питаннях боротьби з організованою злочинністю (ст.16 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»), оскільки Державне бюро розслідувань не визначено й суб'єктом взаємодії з цих питань.

Адже саме виключно приписами частин 4-6 ст.16 вказаного Закону встановлюється, що умови і порядок обміну інформацією між підрозділами Служби безпеки України та підрозділами органів Національної поліції регулюються спільними нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України (ч.4); передача оперативної інформації спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю територіальним органам Національної поліції і Служби безпеки України допускається тільки за згодою і за письмовим розпорядженням керівника відповідного спеціального підрозділу (ч.5); територіальні органи Національної поліції і Служби безпеки України (у межах відомств) зобов 'язані передавати відповідним спеціальним підрозділам оперативну інформацію, документи та інші матеріали, пов 'язані з організованою злочинністю, а також кримінальні провадження через відповідного прокурора на письмову вимогу спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю. Керівники територіальних органів Національної поліції, Служби безпеки України забезпечують взаємодію із спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю і сприяють виконанню поставлених перед спеціальними підрозділами завдань (ч.6).

З урахуванням викладеного, здійснення підрозділами Державного бюро розслідувань (оперативними, оперативно-технічними, внутрішнього контролю, забезпечення особистої безпеки) оперативно-розшукової діяльності та обмін інформацією, матеріалами щодо організованої злочинності слід унормувати з урахуванням приписів Закону України «Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Серед такої кількості органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, неодмінно повинна бути координація цього процесу.

Таку координацію можуть виконувати органи прокуратури, через призму правозастосування статті 25 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено, що Генеральний прокурор, керівники відповідних прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу обов'язків координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Основною формою координації є проведення координаційних нарад з керівниками правоохоронних органів, на яких заслуховується інформація щодо їх діяльності у сфері протидії злочинності. Рішення координаційної наради є обов'язковим до виконання всіма зазначеними в ньому правоохоронними органами. Порядок та інші форми координації затверджуються наказом Генерального прокурора.

Проте, органи прокуратури дещо обмежені в реалізації координаційної функції у сфері боротьби з організованою злочинністю щодо розвідувальних органів та до кінця не відомо, яким чином буде реалізована така координація щодо контррозвідувального органу, оскільки кінцевого узгодженого статусу

Служби безпеки України не існує та не прийнято Верховною Радою України відповідного Закону, в рамках реформи Служби безпеки України.

У зв'язку із наведеним вище та констатованою у Стратегії боротьби з організованою злочинністю відсутністю системного підходу до ведення боротьби з організованою злочинністю (неналежний рівень взаємодії правоохоронних органів у відповідній сфері, застаріле та розбалансоване нормативно-правове забезпечення з питань боротьби з організованою злочинністю, недосконалість процедури моніторингу криміногенної ситуації, відсутність консолідованої об'єктивної методології оцінки загроз організованої злочинності, використання застарілих форм і методів боротьби) призводить до загострення проблем, пов'язаних з організованою злочинністю, та низького рівня ефективності боротьби з нею, що зумовлює необхідність розгляду питання створення спеціальних органів для боротьби з організованою злочинністю.

У першу чергу, такими органами слід визначити правоохоронні органи, які мають у своїй структурі органи досудового розслідування відповідно до статті 216 КПК України (слідчі органів Національної поліції, органів безпеки (СБУ), державного бюро розслідувань, детективи органів Бюро економічної безпеки України та Національного антикорупційного бюро України). Окремою інституцією у питаннях боротьби з організованою злочинністю також слід, передбачити органи прокуратури на які покладено, як нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство та здійснюють процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях, так і координацію діяльності правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності (ст.36 КПК та ст.25 ЗУ «Про прокуратуру»).

Наріжним каменем, стоїть питання унормування на рівні Закону взаємодії державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, визначених Законом України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Статтею 16 Закону (Редакція від 25.11.2021, підстава - 1150-IX) визначено взаємодію у цьому питанні виключно органів прокуратури, Національної поліції, Служби безпеки України. Взаємодія органів доходів і зборів, органів Державної прикордонної служби України та органів державного фінансового контролю; органів і установи виконання покарань та слідчі ізолятори; розвідувального органу Міністерства оборони України; Служби зовнішньої розвідки України; Національного антикорупційного бюро України; Бюро економічної безпеки України; Державного бюро розслідувань у питаннях боротьби з організованою злочинністю Законом не врегульовано.

Також слід врахувати, що зазначена Конвенція Мета цієї Конвенції полягає у сприянні співробітництву в справі більш ефективного попередження транснаціональної організованої злочинності та боротьби з нею.

У зв'язку із чим слід торкнутись проекту Закону України про внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України» (реєстраційний №3196- д) щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України». У прикінцевих та перехідних положеннях передбачено внесення змін до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та пропонується викласти статтю 5, у такій редакції «Стаття 5. Система державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю

Систему державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю становлять: державний безпека реформування

а) державні органи, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю;

б) державні органи, що беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю.

До державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю в межах покладених на них завдань та функцій, належать: а) органи прокуратури України; б) Національна поліція України; в) Бюро економічної безпеки України; г) Державне бюро розслідувань; ґ) Національне антикорупційне бюро України».

Таким чином, законопроектом запропоновано виключити з числа державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, Службу безпеки України. Такий підхід протирічить Стратегії забезпечення державної безпеки, затвердженої Указом Президента України, схваленого рішенням Ради національної безпеки і оборони України.

При цьому законодавець залишає без змін пункт третій статті 5 Закону, де зазначається, що до державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать: а) органи Національної поліції і Служби безпеки України; б) органи прокуратури України; в) органи доходів і зборів, органи Державної прикордонної служби України та органи державного фінансового контролю; д) органи і установи виконання покарань та слідчі ізолятори; е) розвідувальний орган Міністерства оборони України; є) Служба зовнішньої розвідки України; ж) Національне антикорупційне бюро України; з) Бюро економічної безпеки України.

Досвід деяких країн членів НАТО та ЄС свідчить, що на сьогодні, наприклад, пріоритетами Федерального бюро розслідування США є: захист США від терористичних актів; захист США від зовнішньої розвідки, шпигунства та кібероперацій; боротьба зі значною кіберзлочинністю; боротьба з державною корупцією на всіх рівнях; захист громадянських прав; боротьба з транснаціональними злочинними організаціями; боротьба з тяжкими злочинами; боротьба з насильницькими злочинами.

Основними напрямами роботи Агентства внутрішньої безпеки Польщі (Agencja Bezpieczenstwa Wewn§trznego) є: контррозвідка, боротьба з тероризмом, протидія розповсюдженню засобів масового ураження, боротьба з економічними злочинами, боротьба з організованою злочинністю, боротьба з корупцією, захист таємної інформації, аналітика SRI - головна розвідувальна служба Румунії, що спеціалізується на зборі, оцінці і управлінні розвідувальною інформацією. Серед основних завдань SRI є запобігання і протидія шпигунству, тероризму та транскордонній організованій злочинній діяльності, яка за своїм характером і масштабом впливає на національну безпеку; захист румунських демократичних цінностей, забезпечення безпеки громадян, а також безпеки економічної та секретної інформації.

Отже, тільки унормування окреслених наявних законодавчих прогалин, вже призведе до вирішення питомої ваги проблем, що визначені пунктами 4.1.4.2. та 4.4. Комплексного плану, таких як: удосконалення внутрішньої структури і функцій органів правопорядку та прокуратури, забезпечення їх раціональної побудови й спроможності ефективно виконувати свої функції шляхом оптимізаціїресурсів відповідно до визначених законом повноважень; посилення координаційної ролі Офісу Генерального прокурора, запровадження правового механізму затвердження та/або погодження Генеральним прокурором міжвідомчих актів органів правопорядку з питань проведення досудового розслідування та здійснення оперативно-розшукової діяльності (стандарти, методичні рекомендації); чіткий розподіл повноважень, функцій і сфер відповідальності між органами правопорядку, створення ефективної системи їхньої взаємодії.

Зважаючи на вищезазначене слід констатувати, що існує необхідність розділити боротьбу з організованою злочинністю в Україні на тактичний та стратегічний рівень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про національну безпеку України», державна безпека визначена, як захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру.

Стратегією національної безпеки України, уведеною в дію Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392, визначено, що, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом України «Про національну безпеку України», серед поточних та прогнозованих загроз національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов визначено спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської Федерації, які продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу.

Серед загальних загроз організованої злочинності в Україні Стратегією боротьби з організованою злочинністю, схваленою розпорядженням від 16 вересня 2020 р. №1126-р, визначено, що в умовах збройної агресії проти України та намагання створити терористичні організації в державі організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки. В Стратегії зазначено, що організована злочинність є інструментом, що використовується спецслужбами іноземних держав для дестабілізації ситуації в Україні та завдання шкоди національній безпеці.

Саме наведене вище слід віднести до стратегічного рівня боротьби з організованою злочинністю, який повинен бути покладений на державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. Як свідчить досвід окремих зарубіжних країн, наприклад Іспанії, ключові функції у боротьбі з організованою злочинністю поєднанні в одному органі державної влади, що здійснює боротьбу з терористичною діяльністю.

Аналіз норм ст.258 (Терористичний акт), ст.258-1 (Втягнення у вчинення терористичного акту), ст.258-2 (Публічні заклики до вчинення терористичного акту); ст.258-3 (Створення терористичної групи чи терористичної організації); ст.258-4 (Сприяння вчиненню терористичного акту, проходження навчання тероризму) та ст.258-6 (Перетинання державного кордону України з терористичною метою) Розділу ІХ (Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки), Кримінального кодексу України (далі - КК) у своєму системному взаємозв'язку із положеннями ст.28 КК (Вчинення кримінального правопорушення групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією) Розділ VI (Співучасть у кримінальному правопорушенні) та ст.255 (Створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній) Розділ ІХ дає підстави зазначити про можливу наявність певної правової прогалини.

Так, ст.28 КК визначає, що кримінальне правопорушення визнається таким, що вчинене групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим: за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення; організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи; злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп (частини 1-4). За приписами ж ч.4 ст.255 КК, «створення злочинної спільноти» є об'єднання двох і більше злочинних організацій.

Нажаль положення норм статей 258-258-4 та ст.258-6 КК України, не містять такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією за виключенням частини 3 статті 258-5 КК (Фінансування тероризму).

Отже, вчинення терористичного акту; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; сприяння вчиненню терористичного акту; проходження навчання тероризму і перетинання державного кордону України з терористичною метою за чинним законодавством України не може бути кваліфіковано, як вчинення такого кримінального правопорушення організованою групою, злочинною організацією та злочинною спільнотою.

Об'єктивна сторона такого кримінального правопорушення, як створення терористичної групи чи терористичної організації), керівництво такою групою чи організацією або участь у ній (тобто терористичній), а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258-3 КК) теж не передбачає такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення організованою групою, злочинною організацією та злочинною спільнотою, а значення таких понять, як: «терористична група» та «терористична організація» не визначено КК України.

Натомість, як вже зазначалося, поняття вчинення кримінального правопорушення - за попередньою змовою групою осіб; - організованою групою; - злочинною організацією; - злочинною спільнотою, і їх кримінально- правова характеристика чітко унормовані (сформульовані) положеннями ст.28 та ч. 4 ст.255 КК України.

Оскільки кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом України (ч.3 ст.3 КК), такий стан нормативно-правового врегулювання боротьби з організованою злочинністю та тероризмом, а надто в умовах відкритої агресії російської федерації є вкрай загрозливим і таким, що ускладнюватиме правозастосування аналізованих норм, правоохоронними та судовими органами. І на нашу думку значно звужує можливості кваліфікації злочинних діянь агресора.

У статті 29 (підготовка кадрів і технічна допомога) Конвенції зазначено, що кожна Держава-учасниця у необхідних межах здійснює, розробляє чи вдосконалює конкретні програми підготовки персоналу правоохоронних органів, у тому числі працівників прокуратури, органів досудового розслідування і співробітників митних органів, а також інших співробітників, що відповідають за попередження, виявлення і припинення злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. Такі програми можуть включати відряджання співробітників і обмін ними. Вони запроваджуються, зокрема й у тій мірі, в якій це допускається внутрішнім законодавством, з вичерпних напрямів, визначених Конвенцією: a) методи, що використовуються при попередженні, виявленні та припиненні злочинів, що охоплюються цією Конвенцією; b) маршрути і засоби, що використовуються особами, підозрюваними у причетності до злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, у тому числі в державах транзиту, а також відповідні заходи у відповідь; c) спостереження за переміщенням предметів контрабанди; d) виявлення і спостереження за переміщенням доходів від злочинів, майна, устаткування чи інших засобів вчинення злочинів і за методами передачі, приховування чи утаювання таких доходів, майна, устаткування чи інших засобів вчинення злочинів, а також методи, що використовуються у боротьбі з відмиванням коштів та іншими фінансовими злочинами; e) збір доказів; f) способи контролю в зонах вільної торгівлі та вільних портах; g) сучасне устаткування і методи, що використовуються в роботі правоохоронних органів, включаючи електронне спостереження, контрольовані поставки й агентурні операції; h) методи, які використовуються в боротьбі з транснаціональними організованими злочинами, які вчиняються з використанням комп'ютерів, телекомунікаційних мереж та інших видів сучасної технології; i) методи, які використовуються при захисті потерпілих і свідків.

Конвенція передбачає, що Держави-учасниці сприяють одна одній у плануванні і здійсненні програм досліджень і підготовки кадрів, покликаних забезпечити обмін спеціальними знаннями у сферах, згаданих у пункті 1 статті 26, і з цією метою використовують також у відповідних випадках регіональні та міжнародні конференції і семінари для сприяння співробітництву й обговоренню проблем, що становлять взаємний інтерес, у тому числі особливих проблем і потреб держав транзиту.

Якщо торкнутись питання підготовки персоналу правоохоронних органів, у тому числі працівників органів досудового розслідування а також інших співробітників, що відповідають за попередження, виявлення і припинення злочинів, що охоплюються Конвенцією, то слід констатувати певні не вирішені питання.

Система підготовки персоналу правоохоронних органів, що віднесені до системи органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю відповідно до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» є розбалансованою.

Так, Кабінетом Міністрів України постановою від 12.05.2021р. № 467 затверджено Положення про вищі військові навчальні заклади, яким визначається порядок організації діяльності вищих військових навчальних закладів, склад, права та обов'язки учасників освітнього процесу. Положенням передбачено, що рішення про утворення, реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, перетворення) чи ліквідацію навчального закладу приймається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2021 р. № 1407-р, на підставі пропозиції Міністерства освіти і науки ліквідовано Академію Служби зовнішньої розвідки України.

У зв'язку із наведеним вище та наявним досвідом деяких країн членів НАТО, набуває актуальності питання утворення єдиного вищого навчального закладу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для сектору безпеки, що буде відповідати реалізації положень Стратегії національної безпеки України, у тому числі у сфері зміцнення особливого партнерства з НАТО та набуття Україною повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору, в частині взаємосумісності складових сектору безпеки і оборони з відповідними структурами держав Альянсу. Це також дозволить ефективно виконувати статтю 29 Конвенції, в рамках підготовки кадрів (розвідувальних та контррозвідувальних органів), які входять в систему органів, що здійснюють боротьбу з організованою злочинністю.

Так, в Берліні 12 листопада 2019 р. спецслужби Німеччини урочисто відкрили новий центр підготовки органів державної розвідки (Zentrum fur Nachrichtendienstliche Aus-und Fortbildung, далі - ZNAF). Установа стала першим об'єднаним навчальним центром Федеральної розвідувальної служби (Bundesnachrichtendienst, BND) та Федерального відомства із захисту Конституції (Bundesamt fur Verfassungsschutz, BfV). За задумом керівництва спецслужб, запровадження спільної професійної підготовки персоналу BND і BfV на базі ZNAF дозволить створити співтовариство фахівців, які взаємодіють один з одним, і виробляти у них загальне розуміння завдань, які вирішуються. Основна місія ZNAF - проведення спільної підготовки спеціалістів нетехнічних служб, які проходять дворічне чи трирічне навчання. За цей період слухачі вивчають способи отримання та аналізу інформації про поточні політичні та економічні виклики і екстремістські прагнення. Підготовка також включає приховану організацію роботи з джерелами та вивчення цільових персон, а також правові та етичні засади розвідувальної роботи. Для отримання практичних навичок передбачається кілька стажувань у кожній зі спецслужб Німеччини.

Принагідним буде згадати положення статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», якими визначено, що систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. Указом Президента України від 5 лютого 2020 року №41/2020, яким затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань, передбачено - Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково- дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.

Станом на травень 2023 року, з моменту прийняття профільного Закону, тобто з 12 листопада 2015 року не створено навчального закладу та науково- дослідної установи Державного бюро розслідування, як то передбачено статтею 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 р. №1493-р офіційно надано початок діяльності та можливість виконання Бюро економічної безпеки України функцій та завдань щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» Бюро економічної безпеки України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників Бюро економічної безпеки України. Статтею 19 Закону передбачено, що працівники Бюро економічної безпеки України проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації не менше одного разу на два роки. Стаття 28 Закону передбачає, що для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів для Бюро економічної безпеки України можуть укладатися відповідні угоди із закладами вищої освіти. Які це будуть заклади та критерії щодо їх визначення на сьогодні залишається невідомим.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», працівники Національного бюро регулярно, але не рідше одного разу на два роки, проходять обов'язкове підвищення кваліфікації.

Згідно зі статтею 80 Закону України «Про прокуратуру» в Україні діє Тренінговий центр прокурорів України, який здійснює спеціальну підготовку та підвищення кваліфікації прокурорів. Щодо статусу прокуратури - питання дискусійне. Або вона є частиною системи правосуддя, як зазначає Конституція України, або правоохоронним органом, який відповідно до статті 25 Закону координує діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», у статті 2 визначено поняття «Правоохоронні органи», до яких віднесено органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Якщо ж все ж таки вважати прокуратуру відповідно до статті 1311 Конституції України, частиною системи правосуддя, а не правоохоронним органом, тоді, ймовірно, слід вести мову про іншу архітектоніку побудови системи суб'єктів у сфері боротьби з організованою злочинністю та створення навчального закладу зі спеціальної підготовки і підвищення кваліфікації суддів та прокурорів - Академії правосуддя, що відповідатиме сучасній практиці Європейської спільноти.

За приписами Конвенції, кожна Держава-учасниця розглядає можливість проведення, у консультації з науково-дослідними колами, аналізу тенденцій в галузі організованої злочинності на своїй території, умов, в яких діє організована злочинність, а також вивчення залучених професійних груп і технологій, що використовуються та розглядає можливість здійснення контролю за своєю політикою і практичними заходами щодо боротьби проти організованої злочинності, а також проведення оцінки їхньої ефективності та дієвості (ч.1 та 3 ст.28 Конвенції).

Україна на сьогодні наділена унікальною можливістю вирішення окреслених та інших проблемних питань у боротьбі з організованою злочинністю не тільки виходячи із взятих на себе міжнародних зобов'язань (ч. 1 ст.34 Конвенції), а і врахуванням того, що до 20-тирічного строку набуття чинності в Україні Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності залишився тільки один календарний рік.

А перебування в умовах воєнного стану та відкритої агресії російської федерації змушує, та не дає можливості зволікати з приведенням кримінально- правових норм національного законодавства у логічну взаємоузгодженність задля їх найефективнішого правозастосування правоохоронними та судовими органами України з дотриманням конституційного принципу правової визначеності, який є гарантом захисту прав і свобод людини.

Размещено на Allbest.ru