Проблеми правового регулювання відповідальності за законодавством про працю

Размещено на http://allbest.ru

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Проблеми правового регулювання відповідальності за законодавством про працю

Жернаков В.В., кандидат юридичних наук, професор

професор кафедри трудового права

Перш за все, вважаю за необхідне уточнити свою позицію, викладену в розділі «Відповідальність у трудовому праві» колективної монографії нашого університету 2014 року [1], де відповідальність визнано фундаментальною категорією. Думаю, відповідальність у трудовому праві є багатогранним правовим явищем. Із одного боку, для трудового права, як і багатьох інших галузей права, відносини з юридичної відповідальності є одним з важливих об'єктів правового регулювання. Сутність будь-якої відповідальності полягає в обмеженні прав й законних інтересів, і вже цього достатньо, аби ставитись до неї максимально уважно. З іншого боку, відповідальність у трудовому праві - правова категорія, що зумовлює виникнення й існування суспільних відносин, неприродних для праці. Відповідальність в організації трудових відносин є не правилом, а виключенням, а тому завжди є другорядним суспільним явищем, що слідує за правопорядком й виникає в результаті його порушення. майновий трудовий право відповідальність

Теоретичні конструкції й відповідні висновки з них мають спиратися на концептуальні положення, що базуються на об'єктивних властивостях явищ дійсності, які лежать в основі відповідних суспільних відносин. Наприклад, концепція єдиної трудо-правової відповідальності не знайшла втілення на практиці, оскільки не враховувала принципові відмінності між природою й призначенням дисциплінарної і матеріальної відповідальності. Ретельний аналіз їхньої сутності дав підстави для висновку, що між ними багато відмінностей і мало спільного (детальніше про це - у згаданій вище монографії).

Однією з основних властивостей праці є те, що вона має організований характер. Загальновідомо, що законодавством про працю регулюється не тільки і не стільки результат, як процес праці. Саме у відносинах з організації праці, що є загальновизнаною складовою предмета трудового права, правопорядок у сфері праці проявляється найбільш яскраво.

Належна організації праці й забезпечення майнових прав і законних інтересів суб'єктів трудових правовідносин можуть існувати й без юридичної відповідальності. Підтвердити цей категоричний висновок можна як теоретичним аргументами, так й посиланням на чинне законодавство про працю.

Відповідь на питання, чому у трудовому праві немає самостійного інституту дисциплінарної відповідальності, а глава про матеріальну відповідальність у чинному Кодексі законів про працю присвячена гарантіям, лежить на поверхні. Звичайно, організація праці неможлива без дисципліни праці, дотримання якої й означає існування правопорядку. Та інститут дисципліни праці аж ніяк не можна звести до дисциплінарної відповідальності, бо він має позитивне спрямування на забезпечення порядку через створення належних умов для трудової діяльності працівників. На відміну, наприклад, від кримінальної відповідальності як обов'язку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (злочин), зазнати кримінального покарання, у трудовому праві покарання не є самоціллю.

Особливо слід підкреслити, що в кримінальному праві багато десятиліть панувала доктрина, за якою норми цієї галузі не виконували регулятивну функцію. Єдиною функцією кримінального права вважалася карна. Лише зараз, у процесі розробки нового кримінального кодексу, фахівці цієї галузі дійшли висновку, що кримінальний закон виконує й регулятивну функцію. А поки що чинний Кримінальний кодекс України у статті 50 з назвою «Поняття покарання та його мета» містить показові норми: «Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами». Тобто, навіть додаткова мета - виправлення засудженого - має досягатися через покарання (така концепція панує у чинному кримінальному законі).

Трудове право сповідує іншу концепцію - у ньому цілком природньо не може бути інституту дисциплінарної відповідальності, яка є тільки частиною інституту дисципліни праці. Основою цієї складової системи трудового права є не покарання як негативне правове явище, а правопорядок. Він досягається через систему заходів із забезпечення дисципліни праці, яку в концентрованому вигляді викладено в статті 140 чинного КЗпП з красномовною назвою «Забезпечення трудової дисципліни». Серед цих заходів - створення необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідоме ставлення до праці, методи переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. А от заходи дисциплінарного впливу застосовуються лише до окремих несумлінних працівників. Тобто, трудове право виходить з того, що дисциплінарна відповідальність не може бути основою порядку в сфері праці, і законом цю засаду закріплює. Особливо слід підкреслити важливість її втілення на практиці. Переконаний у тому, що для розумного й справедливого роботодавця застосування до працівників дисциплінарного стягнення має бути виключенням, а не правилом. Працівник для роботодавця має бути однодумцем, зацікавленим у найкращих результатах праці. З ним треба мати гарні стосунки, а санкції нікому задоволення не приносять.

Такий підхід до ролі дисциплінарної відповідальності в забезпеченні трудового правопорядку існує щонайменше півстоліття, і він себе цілком виправдав. Відповідь на питання, чи буде він існувати в подальшому, слід шукати в змінах до КЗпП та новітніх проєктах законів у сфері праці.

Проєкт Закону «Про працю», розміщений на офіційному порталі Мінекономіки 23.09.2022 р. [2], не містить розділу, присвяченого дисципліні праці. Крім того, його прийняття та введення в дію зумовлює скасування чинного Кодексу законів про працю з главою «Дисципліна праці». Звідсіля виникає питання - можливо, Мінекономіки втілює завдання здійснити дерегуляцію дисципліни праці на рівні законів й впровадити самоорганізацію учасників трудових правовідносин? Та для цього треба скасувати закони, за якими діє дисциплінарна відповідальність у відповідних сферах діяльності або галузях економіки.

Зокрема, Гірничий Закон України від 6.10. 1999 р. № 1127-XIV у ст. 39 містить вимоги до трудової дисципліни працівників гірничих підприємств, а статтею 40 закріплює спеціальні вимоги до працівників гірничих підприємств, у тому числі й трудової дисципліни в небезпечних умовах.

На прикладі гірничої галузі можна проілюструвати й ефективність застосування до порушників дисциплінарних стягнень, дієвість яких інколи ставиться під сумнів. Згідно з п. 27 Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. N 294 [3], протягом строку дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівників не застосовуються. Серед заходів заохочення звернемо увагу на преміювання, яке за локальними нормативними актами може бути щомісячним, за квартал, півріччя, рік. Практика свідчить, що на гірничих підприємствах за такі особливо небезпечні порушення, як наявність у працівника тютюнових виробів і сірників або запальничок на безпосередньому місці гірничих робіт під землею, локальними нормативними актами встановлюється позбавлення премій за всі періоди - місяць, квартал, півріччя, рік. У сукупності це становить доволі великі суми, неотримання яких дуже відчутно впливає на поведінку працівників.

Можливо, творці наведеного законопроєкту виходять з необхідності чіткого дотримання предмета регулювання, закріпленого в преамбулі, за якою «закон визначає правові та організаційні засади реалізації права на працю»? За такою логікою, дисципліна праці не входить до механізму реалізації права на працю. Тоді чому в ч. 2 ст. 3 цього документа йдеться про «відносини, пов'язані із здійсненням державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю», які теж не є елементом відносин з реалізації права на працю?

Скоріше за все, регулювання відповідальності за концепцією наголошеної Мінекономіки лібералізації трудових відносин має відбуватися у договірному порядку на рівні індивідуальних договорів й локальних нормативних актів. Показовою у цьому плані можна було б вважати ст. 49-6 КЗпП про трудовий договір в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин, пунктом 16 якої встановлено відповідальність роботодавця за порушення строків виплати заробітної плати із визначенням у трудовому договорі розміру компенсації, яка сплачується роботодавцем працівнику за кожний день затримки виплати заробітної плати. Та вона не може розглядатися у відриві від глави КЗпП про дисципліну праці, де є дисциплінарні стягнення.

У цьому контексті потребує уваги п. 9 ч. 2 ст. 19 проєкту Закону «Про працю», за яким до обов'язкових умов трудового договору відноситься й відповідальність сторін трудового договору. З огляду на те, що у трудовому праві діють два види відповідальності - дисциплінарна і матеріальна, а розділом VIII цього проєкту комплексно регулюються відносини з матеріальної відповідальності працівника, то виникає майже риторичне питання: невже у трудовому договорі можуть встановлюватися дисциплінарні санкції? Тоді як бути з конституційним положенням про те, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (п. 22 статті 92 Конституції України)? Очевидно, у ст. 19 проєкту йдеться про наслідки невиконання зобов'язань за трудовим договором.

Отже, наведені проблеми є наслідками невиваженого підходу до регулювання відносин у такій складній сфері, як відповідальність у трудових відносинах. Системне бачення проблем і якісне правове регулювання здатен забезпечити комплексний нормативний акт, у якому, звичайно, має знайти гідне місце й розділ про дисципліну праці.

Бібліографія

1. Проблеми правової відповідальності: монографія / За ред. В.Я. Тація, А.П. Гетьмана, В.І. Борисової. Харків : Право, 2014. 348 с.

2. Проект Закону України «Про працю». Державний сайт Міністерства економіки України. URL : https://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=43600842-3772-427f- a725-39e35ae3adb8&title=ProektZakonuUkrainiproPratsiu (дата звернення 3.10.2022 р.).

3. Про затвердження Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. N 294. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/294-2002-%D0%BF#Text.

Размещено на Allbest.ru