Недоліки та прогалини у судовій практиці: конфлікт між правом на інформацію і правом на приватність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Недоліки та прогалини у судовій практиці: конфлікт між правом на інформацію і правом на приватність

Літвінова В.Г.

здобувачка вищої освіти ІІ курсу магістратури Одеського національного університету імені Мечникова

Науковий керівник: д.ю.н., проф. Степанова Т. В.

Кожного дня ми користуємося соціальними мережами та публікуємо різноманітну інформацію про себе та інших людей, але навіть не замислюємося над тим, що таким чином можемо порушити чиєсь право на приватне життя.

Питання балансу між правом на свободу вираження поглядів і захистом права на приватне життя є досить неоднозначним, адже судам доводиться шукати його між конституційними гарантіями свободи вираження та приватними інтересами осіб. Суд при вирішенні питання стосовно конфлікту цих двох прав зазвичай обмежується аргументацією тієї чи іншої статті, аналізуючи певні випадки відповідно до статті 10 і з посиланням на частину другу статті 10 з обґрунтуванням «захисту репутації або прав інших осіб» [1, с. 44].

Тому питанню захисту персональної інформації приділено так багато уваги як національними, так і міжнародними інституціями. Найчастіше конфлікт між цими правами виникає тоді, коли засоби масової інформації публікують статтю чи фотографії тієї чи іншої особи, при цьому стверджуючи, що особа, про яку опубліковано інформацію, втратила своє право на недоторканність приватного життя, оскільки стала публічною особою [2].

Так, доктрина права розрізняє два види обробки персональних даних: на підставі згоди особи або за законом. Дане положення конкретизується статтею 11 Закону та статтею 7 Директиви та статтею 6 Регламенту. Так, стаття 11 Закону встановлює вичерпний перелік випадків та умов, за яких може здійснюватися обробка персональних даних суб'єкта. Ця стаття є першим «фільтром» на шляху до законної обробки [3, с. 32].

Згідно з положеннями Закону України «Про захист персональних даних» згода суб'єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди [4].

Кожен, хто реєструвався у соціальних мережах, відповідав «так» на твердження «Надаю згоду на обробку персональних даних» для того, аби завершити реєстрацію. Тому вся інформація, яка поширена особою в цій соціальній мережі, законно обробляється та використовується мережею.

Однак чи можуть таку інформацію використовувати та поширювати інші особи? Судова практика з цього питання неоднозначна.

У справі «Фон Ганновер проти Німеччини» заявник (старша донька принца Монако Реньє III) подала скаргу до Європейського суду на рішення національних судів про відмову в забороні публікації фотографій її приватного життя в пресі [5].

ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні цієї справи необхідно відзначити, що заявник як представник правлячої династії представляє її на певних культурних та благодійних заходах, однак не виконує жодних функцій в інтересах чи від імені держави Монако або її інституцій.

Національними судами було визначено статус заявника як «фігура сучасного суспільства», якій надано дуже обмежений захист на приватне життя. Однак ЄСПЛ із вказаним не погодився, вважаючи, що потрібно розрізняти «фігур сучасного суспільства», таких як політики, та «відносних публічних осіб».

Адже кожна особа, навіть публічна, повинна знати, де пролягає межа між її приватним життям та тим, де можливе втручання з боку інших. Крім того, існує фундаментальна різниця між публічним висвітленням інформації, яка сприяє виконанню політичних функцій особи, та висвітленням приватного (особливо коли така людина не виконує жодних офіційних функцій). Якщо в першому випадку медіа виконує роль «запобіжника», сприяючи поширенню інформації, що належить до суспільного інтересу, то в другому це не має місця.

Публікація фотографій у справі Фон Ганновер була заради привернення уваги аудиторії, оскільки у цій справі інформація не була предметом суспільного інтересу. Тому Суд дійшов висновку, що право на при- ватність публічної особи в цьому випадку було порушено.

Кардинально протилежний випадок був у справі «Кроне Ферлаг ГмбХ і Ко КГ» проти Австрії», де позивачем був член парламенту. Він оскаржував публікацію своєї фотографії поруч зі статтею, в якій він був звинувачений у незаконному отриманні заробітної плати. Національні суди задовольнили вимоги позивача, вказуючи, що фотографія не мала значення для питання, порушеного в статті, позивач не був відомою особою, а у зв'язку з опублікуванням фотографії його стало можливо ідентифікувати. Але ЄСПЛ дійшов іншого висновку: він вказав, що не має значення, чи є особа відомою суспільству, треба встановити, чи вийшла вона на публічну арену. Позивач як політик, безумовно, вважається такою особою. Крім того, фотографія не розкриває жодних подробиць його приватного життя, тому засудження заявників не відповідало ст. 10 Конвенції [6].

Ще одне цікаве рішення було по справі «Асоціація візуальних художників проти Австрії». Предметом розгляду була заборона національними судами показу картини, на якій були зображені публічні особи голими в різних позах сексуального характеру. Позивачем у справі був член парламенту. У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що картина являла собою нереалістичне зображення публічних осіб, а радше їх карикатуру з використанням сатиричних елементів. Сатира є формою мистецького вираження і соціального коментування, їй притаманне перебільшення, природно вона спрямована на провокацію й агітацію. У цій справі карикатура стосується не приватного життя позивача, а його політичної діяльності. Крім того, слід зважати на те, що межі критики щодо політика є ширшими, ніж стосовно звичайного громадянина. Позивач був зображений в оточенні осіб, які були набагато більш відомими, ніж він, тому важко запам'ятовувався публіці [7].

Таким чином, на думку ЄСПЛ, спірна картина могла розглядатися як свого роду контратака проти Австрійської партії свободи, члени якої різко критикували роботу художника.

До того ж, Суд наголосив, що, крім пана Мейшбергера, на картині зображено серію з тридцяти трьох осіб. Пан Мейшбергер, який на час подій був звичайним членом парламенту, безумовно, був одним із найменш відомих серед усіх людей, що з'явились на картині, а на час розгляду справи, пішовши із політики, взагалі тим, кого громадськість навряд чи пам'ятає. Суд також зауважив, що ще до того, як пан Мейшбергер порушив провадження, частина картини, на якій він був намальований, була пошкоджена, зокрема, образливе зображення його тіла було повністю покрито червоною фарбою [8, с. 29-30].

Із зазначеного видно, що межа між публічним та приватним життям завжди дуже розмита та ключову роль відіграє те, наскільки суспільний інтерес переважає над особистими правами людини.

Тому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини можна дійти наступних висновків:

1. Будь-яка особа має право на захист від поширення недостовірної інформації щодо неї.

2. Не може бути конфіденційною комерційна інформація про діяльність публічної особи, особливо, якщо вона має політичний вплив.

3. Жоден суспільний інтерес не може стати причиною розголошення приватного життя особи.

4. Оприлюднення інформації, яка не містить відомостей про приватне життя публічної особи, що має суспільний вплив, є законним.

5. Будь-яке втручання в приватне життя можливе настільки, наскільки це сприяє публічному інтересу з питань суспільної важливості.

Список використаних джерел

захист персональних даних право

1. Colvin M. Developing Key Privacy Rights. Oxford, Portland, Oregon: Hart Publishing, 2002. 198 р. URL: http://ndl.ethemet.edu.et/ bitstream/123456789/5698/1/212.pdf.pdf (дата звернення 02.11.2023).

2. Нагнічук О. І. Співвідношення права на свободу вираження щодо публічних осіб та права на повагу до приватного та сімейного життя публічних осіб у практиці Європейського суду з прав людини. URL: https:// ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/e5c2d323-a531-42d6-a23c- 07e5e997620e/content (дата звернення 02.11.2023).

3. Бем М. В., Городиський. І. М. Стандарти захисту персональних даних в соціальній сфері. Львів: б.в., 2018. 110 с. URL: https://radnyk.

org/wp-content/uploads/2018/06/Standarti_zahistu_personalnih_danih_v_ sotsialniy_sferi.pdf (дата звернення 02.11.2023).

4. Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 № 2297-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17#Text (дата звернення 02.11.2023).

5. VonHannoverv. Germany (App no 40660/08) ECHR 24 July 2005. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-109029%22]} (дата звернення 02.11.2023).

6. Krone Verlags Gmbh & Co. KG v. Austria (App no 39069/97) ECHR 11 December 2003. URL: https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/ docx/?library=ECHR&id=001-61538&filename=CASE%20OF%20 KRONE%20VERLAG%20GmbH%20%26%20Co.%20KG%20 (дата звернення 02.11.2023).

7. Vereinigung Bildender Kunstler v. Austria (App no 68354/01) ECHR 25 January 2007. URL: https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/ docx/?library=ECHR&id=001-79213&filename=CASE%20OF%20 VEREINIGUNG%20BILDENDER%20K%C3%9CNSTLER%20v.%20 AUSTRIA.docx&logEvent=False (дата звернення 02.11.2023).

8. Опришко Д. І. Право на свободу мистецького вираження. Огляд практики Європейського суду з прав людини. Київ: ГО «Платформа прав людини», 2021. 108 с. URL: https://www.ppl.org.ua/wp-content/ uploads/2021/09/Freedom-of-artistic-expression.pdf (дата звернення 02.11.2023).

Размещено на Allbest.ru