Особливості речових доказів у цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості речових доказів у цивільному процесі

Кондратенко А.А., курсантка 3 курсу ННІ права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції Науковий керівник:

Резворович К.Р.

завідувач кафедри цивільного права та процесу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, д.ю.н., доцент

Дослідження інституту речових доказів у цивільному процесі посідає досить вагоме місце. Слід зауважити, що вказаний інститут викликає зацікавлення у низки дослідників і науковців. Якщо проаналізувати джерела цивільного процесу, то слід зазначити, що як правило в усіх таких посібниках присвячується окремий розділ, котрий висвітлює питання особливостей речових доказів у цивільному процесі. У вказаний джерелах міститься стисла характеристика засобів доказування та відтворюються нормативні положення про порядок їх огляду.

Довгий час питання довкола інституту речових доказів у цивільному процесі залишалися не дослідженими у повній мірі. Саме тому залишалось ряд питань без відповідей на них. У 2014 р. з'явилося одразу два вітчизняних дисертаційних дослідження, авторами яких є М. Г етманцев та А. Зеленяк і які без перебільшення можна назвати вагомим внеском у розвиток теоретичних вчень про речові докази. Проте в умовах сьогодення цей інститут зазнає певних змін, що зумовлює актуальність нових наукових пошуків.

У старому варіанті Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), речовими доказами вважались окремі речі матеріального світу. Вказані речі вміщували інформацію щодо обставин, котрі мали вагоме значення для справи. Окрема норма ЦПК України містила магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію.

У період дії старого ЦПК України, науковці висували думку щодо того, що речовим доказом слід вважати об'єкт, котрий містить слід взаємодії з іншими об'єктами матеріального світу. Також на такому об'єкті може міститися інформація, котра зафіксована враховуючи спеціальні технічні засоби, котра має досліджуватися судом. Метою такого дослідження є встановлення факту присутності чи відсутності обставин, котрі мають окреме значення у контексті справедливого, своєчасного та неупередженого розгляду справи [1, с. 3].

Цікавою видається думка окремих науковців, котрі до речових доказів включають, у котрих доказова інформація, яка не є актом думки і сприймається безпосередньо, містить своє відображення у окремих можливостях предмета матеріального світу [2, с. 91].

Таким чином, враховуючи вищенаведене, та аналізуючи ознаки речових доказів, можемо виокремити їх таким чином:

1) Основою речових доказів є предмети матеріального світу. Зокрема, аналізуючи, що саме мається на увазі під матеріальною формою слід пояснити, що ідеться про їх реальне існування. Речі є носіями інформації, і/а це має доказові властивості за умови, що останні є відображенням різного роду зв'язків. Такі зв'язки можуть проявлятися як зв'язок причини та наслідку, зв'язок у часі, просторі тощо. Окремо зауважимо, що погоджуємося із думкою цивіліста В. Молчанова, котрий зазначає, що речові докази це об'єкти, що не мають меж у просторі, не мають форми (йдеться про речовини сипучої або ж рідкої консистенції). Окремо зазначимо, що до речових доказів також можемо віднести рослини, тварин та багато явищ, котрі не за своїми ознаками не являються предметом.

2) Сутністю речових доказів є сліди, залишки реальних подій, матеріальні властивості предмета. В більшості предмети або ж об'єкти наділяються доказовою властивістю лише у зв'язку із окремими слідами, котрі утворюються на них. Заслуговує на увагу думка щодо того, що речовими доказами не є словесний або ж до прикладу цифровий опис обставин, котрі є значимими для справи, а наочне відображення окремих слідів та ознак. В ряді випадків речові докази є складовою матеріалів справи, метою котрих являється підтвердження факту утворення або існування предмета чи об'єкта, або ж факту належності конкретній особі, що підтверджує факт знаходження у конкретний час.

В такому випадку, речовий доказ набуває ознак предмету або ж об'єкту, а його властивості не матимуть аргументованого значення для справи. Окремі дослідники у галузі цивілістики зазначають, що речовий доказ, це в першу чергу, носій, а не інформація, котра на ньому зберігається [3, c. 133]. Варто відмітити, що коли мова йде про завдання майнової шкоди або ж якщо річ перебуває у неналежному стані, в такому випадку, визначальним буде не окремий факт існування предмета, а безпосередньо відмінності, котрі відрізняють його за певними ушкодженнями чи невідповідності стандартам, котрі встановлені для цього виду продукції. Враховуючи вище зазначене, речові докази виявляються у двох формах: як предмет чи об'єкт та як певні властивості або ж сліди на об'єкті.

3) Відповідний спосіб, за яким приймається інформація. У окремих працях науковців зазначається, що процес збереження інформації використовуючи речові докази забезпечується завдяки відображенню об'єктів, процесів на предметах безпосередньо, а також у процесі їх зміни. Слід звернути увагу на твердження щодо того, що сам зміст речових доказів є здатністю предметів змінювати власні певні властивості враховуючи вплив подій, що відбуваються довкола, дані, котрі відзначаються для справи, можуть бути отримані не лише через дослідження зовнішнього вигляду самого доказу, а й завдяки встановлення періоду його створення або ж зміни. У ряді випадків, правильне використання інформації, котру містить речовий доказ, вимагає спеціальних знань та навиків поводження від суб'єкта використання.

У літературі з цивілістики речові докази поділяються на такі групи:

1) матеріальні об'єкти позовів, що розглядаються (майно, на яке претендує позивач, спірне житло тощо). Значення у контексті доказу, в такому випадку, матимуть такі категорії як ціна, окремі характеристики, місцезнаходження тощо;

2) недоброякісна продукція, зіпсовані речі, що частково чи повністю втратили товарні властивості тощо. Зазначена група речових доказів може свідчити як про цінність як таку, так і про характер неправомірної діяльності;

3) підроблені чи фальшиві документи, а також помилкові акти офіційних органів [4, c. 41-42]. В цілому погоджуючись з цим переліком, вважаю, що в умовах сьогодення до нього необхідно також включити електронні докази, щодо яких за аналогією з письмовими документами припускається втручання у їх зміст, в силу чого вони стають об'єктом експертного дослідження.

Чинним цивільним законодавством регулюється порядок зберігання та повернення речових доказів, огляд, процедура дослідження під час здійснення судового засідання.

Окремо слід звернути увагу на процедуру огляду доказів враховуючи місцезнаходження останніх.

Так, у випадку неявки осіб, котрі є учасниками справи, не служить перешкодою для проведення огляду доказу, суд за допомогою технічних засобів забезпечує відео фіксацію.

Наразі ЦПК України зазначено, що особи, котрі приймають участь у огляді доказів наділяються правом щодо здійснення зауважень відносно протоколу огляду, а також мають право звертати увагу суду на ту чи іншу обставину, що, на їх думку, має значення для повноцінного проведення огляду, встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи, робити свої зауваження щодо протоколу огляду.

По-третє, апеляційний загальний суд за місцезнаходженням доказів може оглянути докази за їх місцем знаходження на прохання третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу чи за заявою сторони (учасника) третейського (арбітражного) розгляду за згодою третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) у справі, що розглядається третейським судом або міжнародним комерційним арбітражем [5, c. 113].

Отже, речовий доказ - це предмет чи об'єкт матеріального світу, який дає змогу встановити обставини, що мають значення для справи, фактом свого існування, місцезнаходженням тощо, або своїми якостями і властивостями чи наявними слідами, що сприймаються шляхом безпосереднього огляду або із застосуванням спеціальних знань.

Проте у контексті нашого дослідження слід зазначити, що окремі норми ЦПК України щодо функціонування інституту речових доказів потребують уточнень та доопрацювань. Наприклад щодо порядку подання і дослідження речових доказів.

Література

інститут речових доказів цивільний процес

1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 року № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356.

2. Цивільний процесуальний кодекс: Закон України від 18.03.2004 року № 1618-VI. Відомості Верховної Ради України. 2004. №№ 40-41, 42. Ст. 492.

3. Далекорей А. М. Речові докази у цивільному процесі. Молодий вчений. 2015. № 3 (1). С. 132-136.

4. Зеленяк А. С. Поняття та структура інституту речових доказів у цивільному процесі. Адвокат. 2013. № 3. С. 39-42.

5. Штефан А. С. Речові докази у цивільному процесі. Приватне право і підприємництво. 2018. Вип. 18. С. 112-115.

Размещено на Allbest.ru