Відсутність системності в імплементації зарубіжного досвіду як негативний фактор дотримання прав людини у діяльності Національної поліції

Размещено на http://www.allbest.ru

Відсутність системності в імплементації зарубіжного досвіду як негативний фактор дотримання прав людини у діяльності Національної поліції

Олексій Бочковий,

інспектор відділу службових розслідувань управління головної інспекції ГУНП в Рівненській області, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Дотримання прав людини є багатоаспектною та складною проблемою. Особливо, коли ми говоримо про дотримання прав людини у діяльності правоохоронних органів. Адже якщо говорити про звичайних громадян, то з їх боку дотриманням прав людини, у більшості випадків, буде не вчинення протиправних дій відносно інших членів суспільства.

У випадку з підрозділами Національної поліції ситуація інакша, адже поліція здійснює активну діяльність щодо захисту прав громадян, а тому, щоб активно захистити права одних членів суспільства, потрібно обмежити права інших членів суспільства, які допустили порушення.

І це завжди «палка» з двох сторін, одна з яких захищає, інша обмежує. Таким чином, у діяльності правоохоронних органів, зокрема поліції, відбувається певне балансування: потрібно так захищати, щоб не допускати порушення.

При цьому грань між обмеженням та порушенням надзвичайно хитка. Адже маючи певний досвід роботи у підрозділах Головної інспекції Національної поліції, можу стверджувати, що не завжди вдається цей баланс витримувати. На це є декілька причин, від відвертої протизаконної діяльності, до різноманітних казусів, коли працівники поліції, відверто бажаючи допомогти, допомагають не тій стороні, яка дійсно потребує допомоги. імплементація правоохоронний людина

Але є й глибші проблеми, одна з яких відсутність системності в імплементації закордонного досвіду. Так, наша країна останніми роками активно переймає закордонний досвід у протидії правопорушенням, законотворці активно вносять на розгляд Верховної ради різноманітні проєкти нормативно-правових актів, щоб покращити життя суспільства, але через відсутність системності цих процесів, відбувається обмеження, а іноді й порушення прав людини. Зокрема, з початку створення Національної поліції на усіх рівнях лунає заклик, що поліція здійснює поліцейські послуги, тобто виконує запити суспільства на безпеку та повністю відійшла від так названої «палочної системи», яка є пережитком радянщини.

Численні аргументи, висловлені посадовими особами у публічному просторі про неефективність системи показників, яка використовувалась раніше для оцінки ефективності роботи правоохоронних структур розбиваються у реальність. Адже фактично, система показників нікуди не ділась. Через необхідність дотримання певних цифрових показників до сьогодні відбувається укриття правопорушень та чиниться тиск на заявників, щоб не допустити погіршення статистичних даних діяльності підрозділу. Такі факти виявляються та розслідуються постійно. І тут ми стикаємось з відсутністю системності, адже з однієї сторони є ціла низка підрозділів, які зобов'язані виявляти факти укриття правопорушень і, в той же час, на кожній з нарад відбувається аналіз показників та вказується на зниження показників діяльності у порівнянні з минулим періодом як негативний чинник в організації правоохоронної діяльності.

Більше того, КПК України, який в момент прийняття анонсувався як найбільш прогресивний кодекс, розроблений з урахуванням закордонного досвіду, в реальності став актом, яким спробували західний кримінальний процес «одягнути» на радянську систему. Вийшла така собі гужова підвода на дерев'яних колесах, на яку зверху поставили кузов від «мерседеса». Виглядає добре, та нікуди не їде.

Про ефективність розслідування кримінальних проваджень слідчими підрозділами Національної поліції говорити не приходиться. Адже, для прикладу, у Рівненському РУП середнє навантаження на 1 слідчого більше 600 кримінальних проваджень. Постає питання: чи може таку кількість проваджень слідчий ефективно розслідувати? Питання риторичне.

І це тільки деякі приклади, які вказують на те, що не усі західні практики та рішення потрібно неодмінно застосовувати та імплементувати, адже потрібно прораховувати реальну ситуацію у суспільстві, його менталітет, історичне минуле, реальну можливість прийняти пропоновані зміни тощо.

Така діяльність має відбуватись системно: зміна у одній зі сфер неодмінно повинна передбачати зміни у всіх інших, пов'язаних з нею. Зокрема, КПК України прийняли у 2012 році, а Закон України «Про оперативно- розшукову діяльність», який безпосередньо пов'язаний з КПК України, чинний з 1992 року та давно застарів. При цьому, кожен з практикуючих слідчих чи оперативних працівників підтвердить, що ефективне розслідування кримінальних проваджень неможливе без ефективного оперативного супроводу. А останній неможливий у ситуації, коли норми, які регулюють оперативно-розшукову діяльність не просто не узгоджені з кримінальним процесуальним законодавством, а прямо суперечать йому.

Усе це у комплексі не сприяє захисту прав громадян, адже неефективна правоохоронна система не спроможна захищати права громадян, вона радше їх обмежує, допускаючи порушення.

Размещено на Allbest.ru