Додержання принципу недискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дніпропетровський державний університету внутрішніх справ

Додержання принципу недискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення

К. Зінов, магістрант

Справи по адміністративні правопорушення є впорядкованою єдністю матеріалів, що фіксують в документарній формі обставини адміністративного правопорушення, а також вміщують інформацію щодо результатів розгляду питання стосовно притягнення особи до юридичної відповідальності за адміністративне правопорушення, вживання дій з оскарження результатів цього розгляду й зібрання документів та відомостей про виконання постанови щодо накладення відповідного адміністративного стягнення.

Розбір, вивчення та оцінка уповноваженим органами справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі ряду визначених законодавцем норм, правил та положень, що в сукупності утворюють принципи розгляду справ про адміністративні правопорушення. Таким принципами є:

- принцип верховенства права, згідно із яким людина, а також її права і свободи визнаються найвищими цінностями й визначають зміст й спрямованість діяльності держави, а всі суб'єкти правовідносин є рівними перед правом;

- принцип законності, відповідно до якого всі органи влади та їх посадовці можуть діяти лише в суворій відповідності до Конституції та законів, згідно з встановленою компетенцією;

- принцип гуманізму, що полягає в повазі до гідності й прав людини;

- принцип об'єктивної істини вимагає правильності й повноти відображення фактичних обставин справи, а рішення у адміністративній справі повинне ґрунтуватись не інакше як на фактах дійсності;

- принцип публічності виражається у тому, що розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється від імені держави;

- принцип стадійності полягає у тому, що послідовність виконання алгоритму розгляду справ про адміністративні правопорушення містить певні логічно пов'язані між собою стадії;

- принцип усності й безпосередності передбачає, що під час розгляду справ про адміністративні правопорушення відбувається особисте озвучення усіма їх учасниками власних міркувань стосовно питань за суттю таких справ, а сприймання й оцінка в справі первісних доказів правозастосовцем здійснюється самостійно;

- принцип диспозитивності знаходить своє вираження у тому, що всі учасники розгляду справ про адміністративні правопорушення мають спроможність розпоряджатись власними правами згідно зі своїм розсудом;

- принцип швидкості й економічності полягає у закріпленні в законодавстві строків, що в їх межах здійснюється провадження у індивідуальних справах та виконуються рішення;

- принцип відповідальності посадовців виражається в тому, що порушення положень про розгляд справ у сфері адміністративних правопорушень, а також неуважне ставлення до інтересів і звернень з їх боку передбачає настання юридичної відповідальності;

- принцип національної мови розгляду справ у сфері адміністративних правопорушень виражається у тому, що така діяльність він здійснюється державною мовою та за участі перекладача у разі, якщо особа, яку притягають до адміністративної відповідальності не володіє мовою розгляду таких справ. При цьому така особа може виступати рідною мовою;

- принцип рівноправності, що виражається рівності громадян перед законом. Тобто під час розгляду справ у сфері адміністративних правопорушень відсутні привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, статі, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками [13, с. 151-152].

Отже, важливою умовою розгляду справ про адміністративні правопорушення є дотримання засади рівноправності, що виражається у рівності перед законом зокрема й за мовною ознакою. Із такої настанови випливає необхідність додержання принципу недискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення.

Варто зазначити, що відповідно до положень ст.248 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-X (далі - КупАП) розгляд справи у сфері адміністративних правопорушень здійснюється на засадах рівності перед законом та органом (посадовцем), який розглядає справу всіх громадян незалежно від мови [2].

Таким чином, згідно із вимогою законодавця обов'язковою ознакою розгляду справ про адміністративні правопорушення є додержання принципу недискримінації за мовною ознакою.

Зазначене положення КУпАП випливає з вимог ст.24 Конституції України, згідно із ч.2 якої забороняються привілеї або обмеження за мовною ознакою [1].

Дійсна суть кожної держави знаходить своє вираження саме в рівності прав й свобод кожної людини. Паритет прав й свобод є одним із базових принципів конституційного статусу людини та громадянина, є ознакою загальнолюдської культури. Рівність прав та свобод відтворює справедливість як ціннісну категорію, що постає у соціумі згідно зі усталеними розуміннями про мораль та правила поведінки [14, с. 57].

Згідно із положеннями ч.2 ст.2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 держави, які беруть участь у цьому Пакті, є зобов'язаними гарантувати, що проголошені в цьому документі права здійснюватимуться за відсутності будь-якої дискримінації стосовно мови [6]. притягнення мовний обмеження адміністративний правопорушення

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) від 04.11.1950 користування правами і свободами, які є визнаними у вказаній Конвенції, має бути забезпеченим без дискримінації за будь-якою ознакою зокрема за ознакою мови [5].

Згідно із положеннями п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 N5207-VI (далі - Закон) дискримінація є ситуацією, за якої за мовними ознаками особа чи особи зазнають обмежень щодо визнання, реалізації чи користування правами й свободами, за винятком випадків, якщо такого роду обмеження характеризується правомірною, об'єктивною обґрунтованою метою, способи досягнення якої є необхідними й належними [3].

Згідно з положеннями ч.1 ст.14 Закону якщо особа вважає, що стосовно неї має місце дискримінація, то вона має право звернутись зі скаргою до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадовців. Водночас згідно зі положеннями ст.16 Закону особи, які є винними у порушенні вимог законодавства стосовно запобігання й протидії дискримінації, несуть цивільну, адміністративну й кримінальну відповідальність.

Питання дискримінації за мовною ознакою розглядалось Європейським судом із прав людини (далі - ЄСПЛ). Як зазначають С. Заєць та Р. Мартиновський в більшості справ, що стосувались питання мов та дискримінації за ознакою мовою, ЄСПЛ порушень не знаходив. Проте у разі, якщо йдеться про приватну сферу, то питання заборони на використання мови чи інші обмеження є такими, що можуть бути визнаними несумісними із вимогами ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [16, с. 53]. До прикладу, ЄСПЛ здійснив розгляду ряду справ стосовно транслітерації імен. В справі «Булгаков проти України» заявник вирішив оскаржити написання його імені в паспорті «Дмитрий Владимирович» українською як «Дмитро Володимирович». На думку ЄСПЛ в такій справі відсутні ознаки дискримінації, адже такий спосіб написання імені відповідає усталеній практиці написання імен в українській та російській мовах, до того ж це не було пов'язане із етнічним походженням заявника. При цьому ЄСПЛ стосовно питання пропорційності звернув увагу на те, що заявника не позбавили можливості висунути вимогу про інше написання його імені українською чи вдатись до зміни імені через застосування процедури зміни імені [10]. Зазначене рішення ЄСПЛ стосується і додержання принципу недискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення, оскільки під час розгляду таких справ можуть виникнути питання щодо написання імені їх учасника та учасників.

Як зазначають С. Заєць та Р. Мартиновський стосовно практики міжнародного судочинства у аспектах мовної дискримінації із рішеннями, що би визнавали дискримінацію, то вона фактично не є дуже поширеною [16, с. 54]. Так, існує небагато рішень Комітету з прав людини ООН, де дискримінація була би визнаною. Як приклад можна навести справу «Діргаардт та ін. проти Намібії», де Комітет вирішив визнати дискримінацію з тієї причини, що державним службовцям було заборонено давати відповіді місцевою мовою, навіть в тому разі, коли вони могли чи прагнули це зробити. Проте на них було покладено обов'язок використовувати виключно англійську мову, якій у Намібії надано статус офіційної [12]. Таке рішення Комітету з прав людини ООН також має значення для дослідження додержання принципу недискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення, оскільки під час розгляду таких справ можуть виникнути питання щодо надання відповідей їх учасникам іншою мовою, окрім офіційної.

Загалом у площині міжнародного права стосовно питань визначення порядку використання мов державі надано широку свободу розсуду, а порушення заборони на дискримінацію визнається лише у окремих та непоказових ситуаціях.

Варто додати, що у питанні рівності та недискримінації при розгляді справ в сфері адміністративних правопорушень українські суди доволі часто звертаються до положень міжнародних договорів. Так, в Постанові №761/3935/18 від 07 лютого 2018 (провадження №3/761/1756/2018) та у Постанові №761/31262/20 від 10 грудня 2020 року (провадження №3/761/9930/2020) суддя Шевченківського районного суду м. Києва звертає увагу на те, що Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року передбачає, що всі люди є рівними перед законом та мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист законом. Суддя також звертає увагу на те, що положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право кожного на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, а провадження в справах стосовно адміністративного правопорушення розцінюється як кримінальне в розумінні цієї Конвенції [7], [9]. При цьому суд посилається на Рішення Європейського суду з прав людини від 30.10.2014 у справі «Швидка проти України» [11].

З цього приводу варто ознайомитись і з постановою Шевченківського районного суду м. Києва №761/30426/17 від 01 червня 2018 року (провадження №3/761/4682/2018), де суддя звертає увагу на те, що зазначене вище ототожнення адміністративного правопорушення із кримінальним правопорушенням є виправданим не лише із точки зору практики ЄСПЛ, а й також з погляду національного законодавства, а саме позиції Конституційного Суду України [8]. Так, вказаний орган конституційної юрисдикції в п.3.4. Рішення від 11.10.2011 №10-рп/2011(2) зауважує, що проведений аналіз відповідних положень міжнародних актів дає змогу зробити висновок, що різниця поміж кримінальними й адміністративними протиправними діяннями не спостерігається, адже їх охоплює загальне поняття «правопорушення». Тоді критерієм розмежування адміністративних правопорушень та злочинів є ступінь суспільної небезпечності, що для адміністративних деліктів є меншим. Водночас в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює деякі гарантії, що властиві кримінальному процесу, також і на процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності [4]. Тому при вирішенні питання про дотримання принципу недискримінації за мовною ознакою під час розгляду справ про адміністративні правопорушення слід застосовувати відповідні аналогічні положення кримінального процесуального законодавства.

Отже, додержання принципу недискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення ґрунтується на законодавчій вимозі розгляду таких справ на засадах рівності перед законом та органом (посадовцем), який розглядає справу всіх громадян незалежно від мови. Заборона дискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення випливає з положень міжнародних актів та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Для вирішення питання про додержання принципу недискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення слід досліджувати практику ЄСПЛ, Комітету з прав людини ООН. Додержання принципу недискримінації за мовною ознакою у справах про адміністративні правопорушення слід також обґрунтовувати засадами кримінального процесу, оскільки таке ототожнення випливає із вимог Рішення ЄСПЛ «Швидка проти України» та Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2011 №10-рп/2011(2).

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-X.

3. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 №5207-VI.

4. Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2011 №10-рп/2011(2).

6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

7. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966.

8. Постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2018 в справі №761/3935/18. Провадження №3/761/1756/2018.

9. Постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 01 червня 2018 року у справі №761/30426/17. Провадження №3/761/4682/2018.

10. Постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 в справі №761/31262/20. Провадження №3/761/9930/2020.

11. Bulgakov v. Ukraine. №59894/00. 11/09/2007.

12. Рішення Європейського суду з прав людини від 30.10.2014 у справі «Швидка проти України».

13. Diergaardt et al. v. Namibia. Communication №760/1997. 25 July 2000.

14. Абдулкадірова Е. Принципи розгляду справ про адміністративні правопорушення патрульною поліцією. Підприємництво, господарство і право. 2017. №12. С. 151-154.

15. Конституція України. Науково-практичний коментар. Станом на 20 травня 2018 р. За заг. ред. Чижмарь К.І. та Лавриновича О.В. Київ: Видавничий дім «Професіонал», 2018. 290 с.

16. Науково-практичний коментар до Кодексу України про адміністративні правопорушення. За заг. редакцією С.В. Пєткова. К. «Центр учбової літератури». 2017. 544 с.

17. Практичний посібник з аргументації у справах щодо дискримінації. Сергій Заєць, Роман Мартиновський. Рада Європи. Страсбург. 2015. 72 с.

Размещено на Allbest.Ru