Дотримання прав дитини у правоохоронній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський державний університет внутрішніх справ

Дотримання прав дитини у правоохоронній діяльності

Ольга Волокітенко,

кандидат юридичних наук, доцент

Після здобуття Україною незалежності одним із першочергових завдань, стало формування національної системи нормативно-правових актів, які б становили правову основу забезпечення прав та свобод людини і громадянина, а також національної безпеки країни. На сьогодні проблеми захисту прав дітей набувають особливої гостроти. Існуюча в Україні система захисту прав дітей не в змозі повною мірою забезпечити реалізацію їхніх прав. Важливим кроком у цьому напрямку стало реформування органів внутрішніх справ, а також розбудова в її структурі підрозділів ювенальної превенції як сучасних правоохоронних інститутів європейського зразка.

Актуальність дослідження прав дитини в контексті євроінтеграції пояснюється надзвичайною важливістю цього питання як для окремої взятої дитини, так і для держави і світу в цілому. Розгляд прав дитини в умовах євроінтеграції є актуальним як з точки зору теорії права, так і для вироблення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства і рекомендацій його практичного застосування.

Дотримання прав дитини є одним з пріоритетних напрямів роботи органів виконавчої влади, Уповноваженого з прав людини, органів місцевого самоврядування, громадських та інших недержавних організацій, міжнародних фондів. У структурі Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини створено відповідний структурний підрозділ з питань дотримання прав дитини. За роки існування інституту Уповноваженого з прав людини у 2013 році Україна вперше стала членом Європейської мережі омбудсменів з прав дітей (ENOC) [1, с. 113].

В Україні державні програми захисту прав дітей сьогодні не в повній мірі відповідають своєму призначенню й не вирішують усіх проблем у сфері захисту прав дитини. Так, за останні роки було запроваджено низку національних програм, спрямованих на посилення прав дитини [2, с. 63]. Крім того, позитивне значення в цьому аспекті мав Указ Президента України № 811/2011 від 11 серпня 2011 р. «Питання Уповноваженого Президента з прав дитини», відповідно до якого утворено Управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини, затверджене Положення про Уповноваженого Президента України з прав дитини (втратив чинність) [3, с. 61].

В Україні питання запровадження посади спеціального уповноваженого з прав дітей піднімалося за роки незалежності неодноразово. Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини у 1991 р., наша держава взяла на себе цілу низку зобов'язань, що ґрунтуються на чотирьох основних принципах: першочерговість інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя дітей; залучення кожної дитини до життя спільноти; відсутність дискримінації тощо. Однак, державні програми захисту прав дітей сьогодні не в повній мірі відповідають своєму призначенню й не вирішують усіх проблем у цій сфері.

Відсутність досвіду діяльності інститутів, подібних Уповноваженому Президента України з прав дитини, призводить до виникнення низки проблем при забезпеченні функціонування цього інституту та його розвитку [4, с. 121].

Сьогоднішня ситуація у сфері захисту прав дітей в Україні показує, що, незважаючи на численні та многогранні перетворення, бажаний результат ще не досягнутий. Система органів контролю, відмінними рисами якої є корпоративність і обмежений вузьковідомчий підхід, поки не може бути визнана ефективною. У розвинутих країнах ця проблема вирішується за рахунок функціонування інституту уповноваженого з прав дитини. Дитячий фонд ООН визначає інститут дитячого омбудсмена як незалежний і законодавчо заснований орган, створений для відстоювання прав та інтересів дітей. Тож можна визнати актуальним постановку питання про можливі напрями становлення його як незалежного та дієвого інституту в Україні.

Можна стверджувати, що спроба запровадження 11 серпня 2011 р. Указом Президента України посади Уповноваженого Президента України з прав дитини є, безперечно, важливим кроком у сфері захисту прав дитини в Україні. Однак на практиці виникає багато питань, пов'язаних з реалізацією прав дитини та їх захисту. Звідси запровадження в Україні такої посади як Уповноважений з прав дитини та закріплення на рівні законодавства України основних аспектів взаємодії цього інституту з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини допоможе створити дієвий механізм захисту прав дитини, який сприятиме забезпеченню реалізації положень Конвенції ООН про права дитини та надасть можливість ефективно захищати права дитини та відстоювати їх пріоритетність.

Запровадження певних спеціалізованих омбудсманів дозволить зробити більш продуктивною і діловою співпрацю омбудсманів з відповідними громадськими організаціями, сприятиме посиленню правового захисту конкретних соціальних груп населення України. Однак упровадження у нас спеціалізованих омбудсманів не повинно стати наслідком сліпого копіювання існуючих моделей. Воно має відбуватися з урахуванням специфіки правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, механізму державної влади, чинної національної правової системи та менталітету українського народу [5, с. 17]. Їх введення повинно виступати одним із ефективних варіантів інституційного посилення захисту прав і свобод таких членів нашого суспільства, як неповнолітніх, військовослужбовців, людей похилого віку, студентів та інших.

Виходячи з того, що функціонування інституту омбудсмена з прав дітей в Україні є новою справою вивчення міжнародного досвіду діяльності уповноважених з прав дитини, накопиченого іншими державами, є, безперечно, корисним для нашої держави. Зокрема, особливої уваги заслуговує дослідження методів роботи дитячих омбудсменів, їх взаємодія з центральними, регіональними органами публічного управління та інститутами громадянського суспільства.

Можна повною мірою погодитися із думкою науковців, які вважають, що наявність регіонального та місцевого дитячого омбудсмена має беззаперечні переваги, бо вони забезпечують для дитини полегшену процедуру самостійного звернення по допомогу без посередництва дорослих. Будучи найбільш наближеним до дитини, уповноважений має можливість оперативно реагувати на факти порушення прав дитини, особисто беручи участь у відновленні її прав, залучаючи до цього також необхідних спеціалістів та експертів [6, с. 349].

Ефективна діяльність дитячих омбудсменів може бути досягнута тільки за дотриманням сукупності таких умов: незалежність омбудсмена (невтручання уряду в його діяльність, свобода вираження своїх поглядів з приводу захисту прав дітей тощо); безпосередній контакт з дітьми (людина, що має цей пост, має бути доступна для дітей, інформація про роботу повинна викладатися мовою, розрахованою на дітей, і поширюватися через засоби масової інформації) [7, с. 52; 8, с. 249; 9, с. 75].

На сьогодні основну роботу у сфері охорони прав та законних інтересів дітей покладено на органи і служби у справах дітей, серед яких значиться і Національна поліція, яка представлена розгалуженою системою територіальних підрозділів ювенальної превенції. Проте, попри існування спеціалізованих поліцейських підрозділів правоохоронні обов'язки у зазначеній сфері здійснюють і інші служби Національної поліції України: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, служба дільничних офіцерів поліції та інші. У той же час, виконання покладених на Національну поліцію України завдань ускладнене через недосконалість нормативно-правових документів з питань організації її діяльності, у тому числі численних прогалин, відсутності чіткої визначеності прав і обов'язків посадових осіб, наявності норм, що дублюють повноваження поліцейських служб у зазначеній сфері та інше. Недосконалість актів правового регулювання у сфері ювенальної правоохорони спостерігається і у інших частинах техніки їхнього нормопроєктування та нормотворення [10, с. 15].

В умовах сьогодення взаємодія Національної поліції України з громадськістю та з іншими органами державної влади у сфері забезпечення прав і свобод дитини є не просто важливим напрямом їх діяльності, а й є вкрай необхідною. Зазначене пов'язано з тим, що поліція фактично не зможе самостійно виконати покладені на неї обов'язки у цій сфері, що пов'язано зі специфікою роботи з дітьми та їхнім особливим правовим статусом. Крім того, незалежно від суб'єкта, з яким співпрацює поліція, саме взаємодія дає змогу більш оперативно виявити та припинити порушення прав та свобод дитини, що, беззаперечно, позитивним чином відображається: по-перше, на якості захисту прав та свобод дитини, а по-друге, на іміджі самих органів Національної поліції України [11, с. 228].

Таким чином, на сучасному етапі державного будівництва необхідним є зміцнення міжнародної спільноти з питань захисту прав дитини, яке вимагає вдосконалення усіх існуючих процесів шляхом їх реформування та трансформації. В цьому аспекті запровадження міжнародного досвіду з реалізації прав дитини відіграє значну роль, оскільки передбачає розширення міжнародних відносин між державами, поглиблення взаємних інтересів держав тощо. Все це створює максимальну можливість для найбільш повного співробітництва на міжнародній арені, що позитивно вплине на розвиток вітчизняного законодавства з питань прав дитини та дозволить нашій державі побудувати ідеальну модель інституту омбудсмана з прав дитини.

Список використаних джерел

1. Забезпечення прав людини у правоохоронній діяльності: навч. посібник (2-е вид. перероб. і доп.). / Кол. авт.; за ред. д.ю.н., доц. В.О. Боняк. Дніпро: Дніпроп. держ. ун -т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2018. 260 с.

2. Губаль Ю. В. Захист прав дітей в Угорщині. Уповноважений із прав дитини. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2015. Вип. 35(1.1). С. 63-65.

3. Левківський Б. К. Інститут дитячого омбудсмена в системі юрисдикційного захисту. Приватне право і підприємництво. 2014. Вип. 13. С. 60-63.

4. Гуріч В. О. Проблема розвитку інституту уповноваженого з прав дитини в Україні. Соціальна робота в Україні: теорія і практика. 2015. № 1-4. С. 118-122.

5. Марцеляк О. В. Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана: світовий досвід та українська модель: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.02 / О. В. Марцеляк. Харків, 2004. 20 с.

6. Закриницька В. Омбудсмен з прав дитини в механізмі державного захисту прав, свобод і законних інтересів дітей: зарубіжний досвід. Вісник академії правових наук України. 2012. № 4 (71). С. 346-356.

7. Боднарчук О.І. Діяльність омбудсмена у сфері захисту прав дітей в Україні. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. 2015. Вип. 3, Т. 2. С. 50-53.

8. Решетник Є. М. Інститут Уповноваженого з прав дитини: історія та сучасність. Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2013. Вип. 21. Ч.2. Т.1. С. 248250.

9. Лесько Н. В. Загальна характеристика правового статусу уповноваженого Президента України з прав дитини. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2015. № 827. С. 74-75.

10. Стариченко А. О. Діяльність Національної поліції по охороні прав дітей в Україні: адміністративно-правові аспекти.: автореф. дис.... д.філософ: 081 - Право. Право. 2022. 22 с.

11. Могілевська Л. До проблеми взаємодії Національної поліції з громадськістю та з іншими органами державної влади у сфері забезпечення прав і свобод дитини. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 2. С. 225-229.

Размещено на Allbest.ru