Чинники актуалізації розрізнення індивідуальних та колективних прав людини в сучасному світі

Размещено на http://allbest.ru

Харківський національний університет внутрішніх справ

Чинники актуалізації розрізнення індивідуальних та колективних прав людини в сучасному світі

Волошенюк Олександр Володимирович

канд. юрид. наук, доцент,

доцент кафедри фундаментальних та юридичних дисциплін

Україна

Права людини протягом останніх десятиліть перетворилися на основоположну ціннісну домінанту розвитку суспільства, а ступінь їхнього дотримання став одним з найважливіших маркерів цивілізованості держави. Однак забезпечення належного рівня захисту прав людини ускладнюється існуванням різних за своєю природою прав і свобод, які досить часто перебувають у стані взаємної неузгодженості і навіть протистояння. До таких прав, зокрема, відносяться індивідуальні і колективні права.

На перший погляд, необхідність розрізнення вказаних категорій прав є безсумнівним, оскільки воно відображає об'єктивне існування відповідних соціальних суб'єктів. Втім, наявні спроби наукового осмислення співвідношення індивідуальних і колективних прав людини демонструють той факт, що у розумінні базових засад такого розрізнення відсутня єдність.

Зокрема, Н. Ковалко вважає, що індивідуальні права є природними, невідчужуваними і непорушними, які притаманні індивіду від народження та можуть бути реалізовані як індивідуально, так і колективно. Водночас колективні права не є природними за походженням, оскільки набуваються в міру усвідомлення спільнотою своїх специфічних інтересів та реалізуються виключно групою осіб [1].

Такої самої точки зору дотримується С. Ю. Римаренко [2]. Натомість П. М. Рабинович переконаний у тому, що загальносоціальне ("природне") право існує не тільки як індивідуальне, "приватне" (тобто як права кожної окремої людини), а й як колективне, публічне (тобто як права спільнот, об'єднань, суспільства) [3]. Подібна неузгодженість наукових підходів відображає не лише відмінності методологічних позицій їх авторів, вона має й більш широке культурно-ціннісне підґрунтя.

Наприклад, А. Мельник на прикладі нещодавніх подій в Іраку, Сирії та інших країнах Близького Сходу звертає увагу на той факт, що абсолютизація ідеї захисту прав людини в їх відірваності від суверенних прав традиційних спільнот спричиняє гальванізацію конфліктів на етнонаціональній та релігійній основі в окремих регіонах планети [4]. У зв'язку з цим слід виокремити деякі фактори, що вказують на необхідність врахування особливостей індивідуальних і колективних прав в процесі формування цілісної системи захисту прав людини в сучасному світі. Вплив міграційних процесів на культурно-ціннісний склад населення.

Міграція населення перетворилися на помітний чинник розвитку глобалізованого світу. Для порівняння: якщо у 1910 р. чисельність мігрантів у світі становила 33 млн. осіб, то на початок нового тисячоліття на Земній кулі нараховувалося уже 173 млн. мігрантів [5]. Під впливом міграції урізноманітнюється етнічний склад населення, значних змін зазнає його соціальна структура, характер соціальних зв'язків. Кожна нова хвиля імміграції, як правило, демонструє активну релігійність, вірність традиціям, шукаючи у спільних віруваннях та звичаях основи своєї ідентичності в чужому оточенні [5].

Це, у свою чергу, призводить до зіткнення двох систем цінностей: західної, що виходить із концепту людини як індивіда, і східної, що розглядає людину передусім як складову великої родини [6]. Крім того, оскільки поява етнічно-культурних анклавів східного типу у західних державах досить часто асоціюється з численними загрозами (від тіньових сегментів економіки до тероризму), то проблема гармонійного поєднання індивідуальних прав людини з колективними правами національних меншин суттєво ускладнюється. колективний індивідуальний національний право

Нелінійний характер процесів глобалізації і національно-культурного відродження в різних державах. Суперечливість впливу глобалізації на національні культури світу полягає у тому, що, з одного боку, в умовах надпотужного розвитку інформаційних технологій прискорюється трансляція західних гуманістичних цінностей і формування на цій основі єдиної загальнолюдської культури, а з іншого - сприйняття уніфікованих ціннісних концептів відбувається в різних регіонах планети з неоднаковою швидкістю і глибиною. Більш того, окремі локальні культури воліють зберегти власну ідентичність і чинять супротив тиску провідників культурної та пов'язаної з нею правової універсалізації. За таких умов формальне визнання прав людини в окремих державах не гарантує їх реального виконання, оскільки вони сприймаються соціумом як щось таке, що суперечить пануючим колективістським цінностям.

Таким чином, наростання національних ренесансів, зростання ролі етнонаціональних меншин, мережевих спільнот у соціокультурних процесах країн і цілих регіонів вимагає більш збалансованого підходу до співвідношення індивідуальних та колективних прав людини [4]. Необхідність формування системи колективної безпеки в умовах загальновизнаного пріоритету прав людини. Це протиріччя в останні десятиліття набуло особливого загострення.

Характерною ознакою суспільно - політичного розвитку постбіполярного світу стають процеси дезінтеграції та фрагментації національних держав, активізація етнічного націоналізму та сепаратизму, зростання суперечностей цивілізаційно-релігійного характеру, розповсюдження міжнародного тероризму [7].

Якщо до цього додати технологізацію та гібридизацію сучасних військових дій, то стає зрозуміло, що сучасні виклики ставлять перед міжнародною спільнотою завдання суттєвого переосмислення традиційної безпекової парадигми та її узгодження з системою захисту прав людини. І тут ми стикаємося з парадоксом: права людини можуть бути належним чином забезпечені лише за умови ефективного функціонування системи національної і міжнародної безпеки, але створення вказаної системи в сучасних умовах практично неможливе без обмеження прав людини.

Після подій 11 вересня 2001 року американське суспільство досягло згоди щодо необхідності певного обмеження прав і свобод громадян на користь посилення державної системи протидії тероризму. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну також поставило низку складних питань, що стосуються забезпечення балансу між правами людини та інтересами національної безпеки. Звісно, розглянутий нами перелік чинників, що актуалізують питання співвідношення індивідуальних та колективних прав в сучасних умовах, не є вичерпним, однак все сказане вище переконливо доводить, що вказана проблематика потребує уваги і додаткового поглибленого дослідження.

Список використаних джерел

[1] Ковалко, Н. (2013). Деякі аспекти співвідношення індивідуальних та колективних прав. Вісник Вищої ради юстиції, (2), 209-214.

[2] Римаренко, С. Ю. (2013). Індивідуальні та колективні права: етнополітичний контекст. Київ: Світогляд.

[3] Рабінович, П. М. (2008). Основи загальної теорії права та держави. Львів: Край.

[4] Мельник, А. (2013). Співвідношення індивідуальних та колективних прав людини в контексті забезпечення і захисту свободи вираження поглядів. Вісник Львівського університету. Серія філософські науки, (16), 211 -220.

[5] Малиновська, О. А. (2018). Міграційна політика: глобальний контекст та українські реалії. Київ: НІСД.

[6] Панкевич, О. З. (2018). Природа колективних людських прав та їх співвідношення з індивідуальними правами (у світлі загальної декларації прав людини). Вісник Національної академії правових наук України, 25 (3), 62-77.

[7] Мітряєва, С. І. (2008). Європейська безпека і Україна. Ужгород: Ліра.

Размещено на Allbest.ru