Особливості науково-теоретичного та нормативно-правового позиціонування громадських формувань з правоохоронними функціями у системі сектору безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського інституту Національної гвардії України

Особливості науково-теоретичного та нормативно-правового позиціонування громадських формувань з правоохоронними функціями у системі сектору безпеки

Матвієць Святослав Ярославович,

курсант

Державно-правовий розвиток підтверджує глибокий висновок видатного англійського мислителя Г. Спенсера про ускладнення функцій держави по мірі її еволюційного розвитку та спеціалізацію її органів. Набір цих напрямів діяльності (функцій) постійно розширюється, вони ускладнюються і деталізуються. Однак, є серед них такі, які притаманні державі за самою її природою, від виникнення. Правоохоронна функція є однією з них. Принципово важливе завдання держави - забезпечення загальнообов'язковості приписів права, підтримання їх силою легального примусу, а також охорона суб'єктивних прав і об'єктивного права і їх відновлення у випадку порушення. Правоохоронна діяльність як невід'ємна складова юридичної практики є обов'язковим елементом такого базового і найбільш комплексного у світі правової дійсності утворення як правова система. Водночас, вона є функцією держави, яка також ускладнюється, структурується, проявляється в діяльності все нових суб'єктів - органів держави. Дискусії про сутність правоохоронної функції тривають, всебічно досліджуються науковцями, такими як О. Бандурка, О. Безпалова, С. Гусаров, В. Фатхутдінов та багато інших [1, с. 56].

Як відомо, категорія «національна безпека України» є багатокомпонентним та багатоаспектним поняттям, і для її активної практичної реалізації повинні тісно співпрацювати майже всі внутрішні та зовнішні державні системи. Отже, державні органи України, які відповідно до своїх повноважень здійснюють захист національних інтересів, прийнято позиціонувати як такі, що входять у сектор безпеки і оборони.

Г. Гончаренко констатує, що сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов'язаних складників:

сили безпеки;

сили оборони;

оборонно-промисловий комплекс;

громадяни та громадські об'єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки.

Визначено, що інші державні органи й органи місцевого самоврядування здійснюють свої функції із забезпечення національної безпеки у взаємодії з органами, які входять до складу сектору безпеки і оборони [2].

Сектором безпеки і оборони України, відповідно до норм Закону України «Про національну безпеку України», виступає система органів державної влади, Збройних Сил України, інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, діяльність яких спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз і небезпек.

Значне місце у забезпеченні національно безпеки, зокрема, здійсненні правоохоронної діяльності, реалізації правоохоронних функцій належить відповідним державним органам. Разом з тим, практичний досвід багатьох країн, у тому числі й України, переконливо доводить нагальну необхідність віднесення до суб'єктів правоохоронної системи і громадських формувань з охорони громадського порядку, оскільки їх існування з відповідним функціональним навантаженням не тільки доцільне, але й необхідне.

Безумовно, що початок сутнісного етапу забезпечення національної безпеки України пов'язаний з ініціативним залученням громадянського суспільства до виконання завдань безпекового і оборонного ґатунку. Свідченнями цього стали:

швидка організація виникнення добровольчих батальйонів та їх практичне застосування на тимчасово окупованих територіях України;

активне формування сил місцевої самооборони;

могутній волонтерський рух;

розгортання структур інформаційного спротиву пропагандистським впливам противника;

імплементація цінностей патріотизму в духовно-культурне життя населення.

Нормативно та теоретично позиціонується, що саме залучення до правоохоронної діяльності громадських формувань може істотно посилити ефективність протидії правопорушенням та охороні прав та свобод людини і громадянина, особливо під час функціонування держави в умовах особливих правових режимів, зокрема, режиму воєнного стану. У якості прикладу можна привести ефективність діяльності комунального підприємства «Муніципальна варта» Ірпінської міської ради, яке створене та діє на підставі: Статуту, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України:

«Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи національної безпеки України», «Про охоронну діяльність», «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону», Про благоустрій населених пунктів», ліцензії на провадження охоронної діяльності, затвердженої Наказом МВС України № 381 від 15.05.2017 року тощо [3].

Враховуючи статутну мету діяльності зареєстрованого означеного громадського формування з охорони громадського порядку, держава делегувала деякі правоохоронні функції КП «Муніципальна варта» та іншим відповідним недержавним організаціям, які готові займатися правоохоронною діяльністю для безпеки громадян, комфортного середовища та збереження комунального майна від посягань правопорушників.

Основними завданнями КП «Муніципальна варта» є:

належна організація охорони і збереження комунального майна та об'єктів комунальної інфраструктури;

взаємодія з правоохоронними органами і проведення спільних заходів з метою ефективного запобігання і профілактики правопорушень;

формування загальноєвропейського рівня правової культури населення, проведення системної роз'яснювальної роботи серед громадян з метою формування в них відповідального ставлення до питань дотримання законності і бережливого ставлення до об'єктів комунальної власності і майна громади;

профілактика правопорушень, профілактична робота з населенням і особами, схильними до скоєння кримінальних та адміністративних правопорушень;

запровадження механізму участі громадськості в забезпеченні правопорядку на рівні місцевої громади.

Основним завданням кореспондують відповідні обов'язки і права членів КП «Муніципальна варта» та інших подібних громадських формувань з охорони громадського порядку члени громадських формувань з охорони громадського порядку зобов'язані:

брати активну участь в охороні громадського порядку, припиненні адміністративних правопорушень і злочинів та запобіганні їм;

під час виконання обов'язків з охорони громадського порядку мати особисте посвідчення члена громадського формування та нарукавну пов'язку; легальний примус судовий правоохоронний

доставляти до органів Національної поліції, штабу громадського формування з охорони громадського порядку або у громадський пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, з метою його припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місті вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим;

надавати у межах наданих їм прав допомогу народним депутатам України, представникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування у їх законній діяльності, якщо в цьому їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників [3].

Важливим аспектом слід вважати позиціонування (як фактично нормативне, так і науково-теоретичне) громадських формувань з правоохоронними функціями у системі правоохоронних органів. Як вбачається, в першу чергу слід звернути увагу на поняття «правоохоронного органу», його функціонального призначення та визначення чіткого переліку органів, які можливо віднести до правоохоронних. Суть окресленої проблеми полягає в тому, що більшість державних органів (не кажучи вже про громадські формування з правоохоронними функціями) в більшій чи меншій мірі реалізовують правоохоронну функцію держави, разом з тим, відносити їх до правоохоронних, як вбачається, щонайменше не логічно. Згідно критеріїв, визначених законодавцем, на даний час до правоохоронних можливо віднести близько 80-ти адміністративних органів.

Одним з проблемних моментів у формуванні та функціонуванні органів охорони правопорядку є результат широкого тлумачення правоохоронної функції шляхом віднесення до правоохоронних органів різних за статусом та функціональним призначенням органів [4, с. 170].

Наприклад, включення судових органів до системи правоохоронних як на доктринальному, так і на законодавчому рівні заважає повною мірою визначити роль та місце судової влади у правовій системі. Вчені М. Козюбра, В. Тацій неодноразово наголошували на помилковості та хибності такого підходу. Як вихід, пропонувалося відмовитись від використання поняття правоохоронні органи у законодавстві, залишивши такий термін лише в цілях наукових досліджень [4, с. 181].

Окрім того, слушною стала пропозиція розподілити правоохоронні органи на окремі групи залежно від обсягу виконання ними правоохоронних функцій, а саме на органи правопорядку, контрольні (юрисдикційні) органи виконавчої влади та органи охорони Конституції та державного контролю [5]. При цьому особливого значення в цьому контексті набуло реформування органів охорони правопорядку, оскільки саме їх діяльність безпосередньо пов'язана із обмеженням конституційних прав людини, втручанням до сфери її приватності, застосуванням заходів примусу. Конституювання окремих положень загального характеру, що мають засадниче значення для діяльності всіх цих органів, обмежує державу в можливості втручання до сфери прав людини і, тим самим, захищає особу від зловживання владою з боку органів державної влади.

До органів охорони правопорядку П. Хамула пропонує віднести ті, для яких правоохоронна функція є основною і вони здійснюють повноваження, спрямовані на захист прав і свобод людини та охорону правопорядку; такі органи в силу виконання своїх обов 'язків вправі застосовувати примус та для цього у їх складі діють озброєні формування. За такими ознаками до вказаної групи пропонується віднести органи внутрішніх справ, Службу безпеки України, органи військової служби правопорядку, органи митної служби, податкової служби, пенітенціарної служби, прикордонної служби, управління державної охорони [6, с. 281; 7, с. 114].

Контрольними (юрисдикційними) органами виконавчої влади справедливо позиціонуються ті, для яких правоохоронна функція не є основною, а реалізовується як наслідок здійснення контролю за додержанням законодавства у визначеній сфері державного управління. Зокрема, це органи державної фінансової інспекції, рибоохорони, лісової охорони та інші [6, с. 282; 7, с. 119].

Остання група - органи охорони Конституції України та державного контролю. Сьогодні у ключових суб'єктів реформування (Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, МВС (та його окремі структури: Національна поліція, ДСНС, ЛПС, ДМС, Національна гвардія, ДНДЕКЦ, вищі військові навчальні заклади та заклади освіти зі спеціальними умовами навчання)), прокуратура, громадські формування з правоохоронними функціями) існує певний консенсус стосовно універсальних європейських принципів реформування правоохоронних органів: демілітаризація, деполітизація,

децентралізація, запровадження принципів верховенство права, підзвітності і прозорості, професійності, співпраці з суспільством [6, с. 284; 7, с. 121].

Отже, місце громадських формувань з правоохоронними функціями у системі суб'єктів забезпечення національної безпеки чітко не позиціонується і є дискусійним серед науковців-правників.

Крім того, як вбачається, вище зазначені права, функції та обов'язки членів громадських формувань є дійсно сформованими та працюють належним чином згідно законодавства України і посилюють захист національних інтересів та цивільного захисту, саме тому існує необхідність розширення повноважень громадських формувань в сфері правоохоронної діяльності та спрощений процес взаємодії з іншими військовими формуваннями у випадках зміни обстановки громадського порядку. Адже на думку В. Смолянюка, суспільною реальністю стала силова реакція громадянського суспільства на виклики й небезпеки, що загрожують самому існуванню незалежної й суверенної України. З часу повномасштабної агресії російської федерації в Україні відбулося принципове, якісне зміщення акцентів у розумінні національної безпеки. І це відчувається в різних проявах суспільного життя українців.

Для реалізації розширення повноважень громадських формувань в сфері правоохоронної діяльності, необхідним, як вбачається, є вжиття заходів з підготовки й ухвалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, що стосуються:

розподілу повноважень суб'єктів громадських формувань;

забезпечення цивільної безпеки;

удосконалення законодавства з питань забезпечення громадського порядку;

удосконалення механізмів взаємодії з між органами державної виконавчої влади та громадськими формуваннями з правоохоронними функціями;

- запровадження системи взаємодії громадських формувань між органами державної виконавчої влади та військовими формуваннями; удосконалення діяльності суб'єктів громадських формувань.

При підготовці і опрацюванні матеріалу, окрім текстуально визначених, використовувались і наукові та публіцистичні джерела, зазначені у списку використаних джерел за № 8-12.

Список використаних джерел

1. Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми: тези доп. круглого столу (м. Харків, 27 жовтня 2017 р.). Харків, 2017. 228 с.

2. Гончаренко Г. А. Управління сектором безпеки: поняття й сутність. Вчені записки ТНУ ім. В.І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. 2020. Т. 31 (70).

3. Офіційний сайт «Муніципальна варта Ірпінської міської ради».

4. Смолянюк В. Національна безпека незалежної України: осягнення сутності. Політичні дослідження. 2021. № 1. С. 163-184.

5. Пономарьов С. П. Адміністративно-правове забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони України: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Дніпро, 2018.

6. Ковалів М. В., Єсімов С. С., Лозинський Ю. Р. Правове регулювання правоохоронної діяльності: навч. посібник. Львів : ЛьвДУВС, 2018. 323 с.

7. Чорний В. С. Військова організація України: становлення та перспективи розвитку: монографія. Ніжин : Аспект-Поліграф, 2009. 368 с.

8. Волянюк А. Національна безпека України: Складові елементи та виклики сьогодення. Мілітарний, 2021.

9. Апарат Ради національної безпеки і оборони України. Офіційний веб-портал.

10. Теорія держави та права. Навчальні матеріали онлайн.

11. Дашкевич Я. Питання безпеки: зміст і межі поняття. Український час. 1996. № 1 (15). С. 2-8.

12. Смолянюк В. Ф. Національна безпека України: термінологічний баласт чи державотворча необхідність. Суспільно-політичні процеси: наук.-популярне вид. 2017. № 2-3.

Размещено на Allbest.ru