Часові оціночні поняття в цивільному праві: функціональне призначення та класифікація видів

Размещено на http://allbest.ru

Національна академія внутрішніх справ

Часові оціночні поняття в цивільному праві: функціональне призначення та класифікація видів

Гопанчук Василь Степанович кандидат юридичних наук, професор,

професор кафедри цивільно-правових дисциплін

Анотація

У статті досліджуються правова природа часу, строків, термінів, їх місця та значення у цивільному праві. Виявлено основне функціональне призначення і підходи до класифікації часових оціночних понять; охарактеризовано окремі їх види.

Статті 251 та 252 Цивільного кодексу України 2003 року визначають «строк» як певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія із юридичним значенням. Такі строки можуть мати різну тривалість і обчислюватися в різних одиницях вимірювання часу, включаючи роки, місяці, тижні, дні, години, а іноді навіть декади, години, хвилини.

Стаття 251 ЦК України розглядає поняття «термін», визначаючи його як певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія з юридичним значенням. Це може включати календарну дату або вказівку на подію, таку як народження чи смерть особи. Терміни в цивільному праві можуть мати різне практичне значення, визначаючи моменти виникнення прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин. Класифікація цивільно-правових строків розглядається за різними аспектами, такими як їх походження, ступінь визначеності та правові наслідки. Вона включає регулятивні та охоронювальні строки, а також може бути поділена на законні, договірні, гарантійні та інші. У цілому, аналіз цивільно-правових строків враховує різноманітні аспекти і відображається у різних класифікаціях, що вносять вагомий внесок у розуміння оцінки юридично часу в цивільному праві.

Ключові слова: строки, терміни, гарантійні строки, оціночні поняття, претензійні строки, присікальні (преклюзивні) строки, строки оперативного захисту, позовна давність, правовідносини, темпоральність, час, часові межи, юридичний факт.

Abstract

Time assessment concepts in civil law: functional purpose and classification of types

Hopanchuk Vasyl Stepanovych Candidate of Legal Sciences, Professor, Professor of the Department of Civil and Legal disciplines, National Academy of Internal Affairs

The article explores the legal nature of time, terms, and periods, as well as their place and significance in civil law. It emphasizes the diversity of temporal assessment aspects in civil legal relations, established through specific terms and concepts. The existence of various spatiotemporal forms in civil law is associated with the use of the concepts «period» and «term».

The main functional purpose and approaches to the classification of temporal assessment concepts are identified, and individual types are characterized. Articles 251 and 252 of the Civil Code of Ukraine in 2003 define «period» as a specific period in time, the expiration of which is associated with an action or event of legal significance. Such periods may vary in duration and be calculated in different units of time, including years, months, weeks, days, hours, and sometimes even decades, hours, minutes.

Article 251 of the Civil Code of Ukraine considers the concept of a «term», defining it as a specific moment in time, the occurrence of which is associated with an action or event of legal significance.

This may include a calendar date or an indication of an event, such as the birth or death of a person. Terms in civil law can have various practical meanings, determining moments of the emergence of rights and obligations in the participants of civil legal relations.

The classification of civil legal periods is examined from various aspects, such as their origin, degree of determinacy, and legal consequences. It includes regulatory and protective periods, as well as subdivisions into statutory, contractual, warranty, and others. Overall, the analysis of civil legal periods considers various aspects and is reflected in different classifications, making a significant contribution to understanding the legal assessment of time in civil law.

Key words: periods, terms, warranty periods, assessment concepts, claim periods, prescriptive (preclusive) periods, operational protection periods, statute of limitations, legal relations, temporality, time, time limits, legal fact.

Вступ

Постановка проблеми. Жодна людина не може існувати поза часом, оскільки усе в житті пов'язане з його невпинним рухом. Протягом свого життя людина вступає в різноманітні відносини з іншими людьми, які також мають свій початок і завершення. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, але обмежені певними часовими рамками. Вони виникають, існують і припиняються в певний момент часу. Наприклад, можливість захистити своє суб'єктивне право у судовому порядку, необхідність вчинити певні дії тощо.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються в конкретний період часу [14]. Загальні хронологічні параметри функціонування правовідносин визначаються переважно правовими нормами. Часові оціночні поняття передбачені нормами Цивільного, Господарського, Земельного кодексів України, а також у численних інших нормативно-правових актах, що регулюють цивільні майнові та особисті немайнові відносини учасників цих відносин. Обмежені в часі не лише взагалі правовідносини, а й суб'єктивні права та обов'язки, які визначають зміст цих правовідносин. Установлені у рамках правовідносин права та обов'язки надають можливість їхнім учасникам виконувати певні дії, спрямовані на досягнення законом допустимих цілей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розгляд проблем часових оціночних сягає часів СРСР. Такі вчені, як В. Грибанов, М. Гурвич, О. Красавчіков, В. Луць, І. Новицький та інші, активно досліджували різні аспекти строків і термінів у цивільному праві. Практично кожне цивільне дослідження включало в себе питання про часові рамки. Однак ці дослідження не мали системного характеру, хоча зазначена категорія пронизувала практично кожний правовий інститут цивільного права. У 2003 році ЦК України вперше запроваджено визначення строків і термінів, що слугувало стимулом для проведення нових наукових досліджень. В цьому контексті ряд вчених, таких як О. Андрійчук, С. Бичкова, Т. Боднар, О. Братель, Т. Вахонєва, П. Гуйван, С. Заставна, Л. Костенко, Н. Кузнецова, В. Луць, Д. Маріц, І. Оборотов, С. Панченко, К. Петренко, М. Пленюк, О. Пушняк, Н. Хащівська, В. Цікало, Н. Черногор, А. Шайковський, О. Шовкова, В. Юсип та інші, висвітлювали питання строків у цивільному праві у своїх наукових працях. Роботи цих науковців стали теоретичною базою цієї статті.

Мета статті. Метою наукової статті є розробка нових наукових положень щодо часових оціночних понять в цивільному праві України, визначення їх функціонального призначення та класифікації.

Виклад основного матеріалу

Щоденно фізичні та юридичні особи вступають у різноманітні правовідносини. Є правовідносини, що тривають протягом короткого часу (наприклад, залізничне перевезення). Є також ті, що розраховані на кілька років (наприклад, будівельний підряд). Договір довічного утримання отримав свою назву через те, що він визначає правовідносини, які триватимуть протягом усього життя людини [18, с. 532].

Різним формам руху матерії відповідають конкретні вияви часу. Філософські дослідження переконливо демонструють можливість існування різноманітних просторово-часових форм у світі, які відрізняються від інших форм тим, що є необхідними для існування різних класів матеріальних об'єктів. До таких форм відносяться соціальний простір і соціальний час.

Зазначимо, що в правових нормах, як засобах впливу на поведінку людей, використовується не філософська категорія «час», а конкретні правові терміни, такі як «строк» та «термін» [10, с. 119].

Як зазначає В. Луць, «строки впорядковують цивільний обіг, стабілізують цивільні правовідносини, сприяють своєчасному та якісному задоволенню потреб їх учасників, забезпечують своєчасний захист порушених і суб'єктивних прав та інтересів учасників цих відносин. Положення про строки й терміни пронизують майже всі підгалузі й інститути цивільного права. Питання про строки й терміни має важливе методологічне значення не лише для цивільного права, а й для розуміння відповідних часових понять під час застосування норм сімейного, земельного, екологічного, господарського й інших галузей законодавства» [12, с. 80]. Щодо природи часових оціночних понять, то необхідно, насамперед, звернути увагу на їх властивість, яка позначається словом «темпоральний».

Темпоральність (слово «темп» походить від латинського «tempus» і означає час або проміжок часу [9, с. 543]) є часовою категорією, яка виявляється в усіх аспектах часу та його властивостях. Великий тлумачний словник української мови визначає «темпоральність» як «категорію часу - семантичну категорію, що охоплює усі різновиди значень часу» [5]. Один з таких різновидів значень часу - правовий час, який має різні характеристики. Властивості правового часу в юридичній науці включають в себе тривалість, послідовність, одночасність, повторюваність, момент, своєчасність, переривність, безперервність, інтенсивність, ритмічність та інші. Цікаво відзначити твердження О. Пушняка, який визначає правовий час як систему часових параметрів (таких як тривалість, послідовність, ритм, темп) існування, тобто розвитку та функціонування певного юридичного об'єкта [17, с. 8]. Тривалість, як ключовий параметр правового часу, є предметом уваги багатьох дослідників. Її розглядають як продовження існування, збереження існування [17, с. 9], часову протяжність (строк) від початку дії події до її завершення чи досягнення конкретного результату [15, с. 67]. Вчені також вказують на те, що тривалість використовується для визначення часу підготовки, прийняття та опублікування юридичних актів, а також вступу їх в силу. Момент, як юридично значуща властивість часу, також аналізується в юридичній літературі. Більшість вчених моментом часу називають мить, яка відображає початок (завершення) взаємодії суб'єктів права, матеріальних тіл, станів, подій у правовому просторі [28].

Щодо інших параметрів категорії «правовий час», таких як послідовність, одночасність, повторюваність, безперервність, інтенсивність, ритмічність та своєчасність, вважається, що вони менше володіють пізнавальними можливостями, оскільки не дозволяють повною мірою розкрити природу темпоральної дії норми права.

Наприклад, послідовність правового часу тлумачиться як взаємозв'язок розташування станів у процесі існування явища [17, с. 9]; зв'язок між попередніми й наступними діями, подіями [15, с. 68]. Цю властивість широко використовують для регулювання цивільно-процесуальної діяльності та вирішення цивільних справ. Одночасність, як один із параметрів правового часу, розглядається як співпадіння моментів вчинення певних юридично значущих дій, подій, збіг тих чи інших юридичних процесів та функціонування правових станів [28]. Щодо такої властивості правового часу, як повторюваність (повторність), її визначають як наявність однакових за значенням дій, явищ, станів, процесів та подій в певний проміжок часу [28]; періодичні часові інтервали між управлінськими діями, подіями [15, с. 67]; чергування певних явищ, подій, пов'язане з закономірним характером розвитку та обумовлює певну періодичність розвитку [17, с. 10].

Важливо відзначити, що цивільне законодавство надає особливого значення часовим оціночним поняттям. Приблизно третина статей Цивільного кодексу має темпоральні особливості, включаючи значну кількість строків, термінів, інших часових категорій, які встановлені різними законами, підзаконними нормативними актами, адміністративними актами, договорами учасників цивільних правовідносин, судовими рішеннями тощо [1, с. 387]. Законодавство також містить багато різноманітних дефініцій, які виражають часові чинники та входять до складу нормативних приписів, таких як «строк», «термін», «давність», «достроково», «негайно», «в момент», «як тільки стане можливо», «розумний строк» і ін. [14, с. 67].

Важливо відзначити, що термін «строк» може мати різні значення в українській мові. Наприклад, в академічному словнику української мови «строк» визначається як «1. Установлений, визначений для кого-, чого-небудь відрізок часу... 2. Установлений, призначений час, момент... [19, с. 785]». Водночас в українській мові разом з поняттям «строк» існує поняття «термін». Академічний словник під «терміном» розуміє: «1. Відтинок, проміжок часу, визначений, установлений для чого-небудь; строк. 2. Призначений, установлений момент, час виконання або настання чого-небудь [20, с. 87-88]». В національному законодавстві використовуються обидва поняття. Наприклад, згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України 2003 року, «строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно зі статтею 252 ЦК України, строк може бути визначений роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Іншими словами, «строк» в цивільному праві представляє собою певний період часу, з яким пов'язані певні юридичні наслідки. Крім того, «строки» можуть мати вказівку на їхню тривалість і обчислюватися в роках, місяцях, тижнях, днях або годинах, а іноді і в коротші строки, такі як декади, години, хвилини, що може мати значення у випадках, передбачених законодавством, наприклад, при розрахунках, народженні дитини, у договорі зберігання та інших ситуаціях. час строк термін претензійний право

Важливу роль у розумінні цивільно-правових строків відіграють роботи української дослідниці Т. Вахонєвої. У своїх дослідженнях вона визначила ознаки цих строків, такі як: 1) строк є певним проміжком часу; 2) має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; 3) має тісний зв'язок з юридичними фактами (діями та подіями); 4) встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав [4, с. 10].

П. Гуйван трактує поняття «строку» як певний період у часі, завершення якого визначає межі існування (здійснення) суб'єктивного права особи [8, с. 140-141]. Д. Маріц пропонує визначення «строку» як періоду у часі, пов'язаного з дією або подією, що має юридичне значення [14, С. 42]. Згідно зі статтею 251 ЦК України, «термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Наприклад, в ст. 25 ЦК України зазначено, що «цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження» та «цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті». Терміни можуть бути визначені календарною датою або вказівкою на подію, яка має настанути, наприклад, момент смерті особи як завершення певного терміну [21, с. 128].

Терміни в цивільному праві можуть мати різне практичне значення. Терміни можуть бути частиною строків або існувати незалежно від них. Таким чином, термін може визначати межі цивільно-правових строків або моменти виникнення прав та обов'язків учасників цивільних правовідносин. Часові оціночні поняття в цивільному праві характеризуються великою кількістю та різноманітністю. Згідно з думкою В. Луця, питання щодо строків у цивільних правовідносинах можна розглядати з кількох позицій: а) як момент виникнення або припинення правовідносин; б) як умова, що визначає зміст правовідносин; в) як критерій правомірності (своєчасності) поведінки учасників правовідносин тощо [13].

У літературі є сталим уявлення про строки як юридичні факти чи елементи юридичного складу, що пов'язані із закономірним виникненням певних правових наслідків. Т. Боднар, наприклад, розглядає юридичне значення не просто у зміні часу загалом, а в зміні конкретного строку, настання певного моменту тощо. Важливо враховувати, що строки, пов'язані з цивільними правами і обов'язками, можуть бути визначені нормами права, учасниками правовідносин або органами, які розглядають цивільно-правові спори [2, с. 169].

На думку В. Луця, строки не входять ані до дій, ані до подій, не займаючи самостійного місця в системі юридичних фактів. Строки розглядаються як форма часу, яка є властивою як діям, так і подіям [13].

Хоча строки можуть визначати межі існування цивільних правовідносин та породжувати юридичні наслідки [23, с. 576], Ю. Заіка вважає, що за своєю природою вони належать до юридичних фактів, особливо подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і, як правило, не залежить від волі суб'єктів цивільних правовідносин [24, с. 246]. Різноманітність цивільно-правових строків, обумовлює потребу в їх класифікації. В. Луць визначає два основні типи цивільних правовідносин: регулятивні та охоронювальні. В регулятивних правовідносинах строки встановлюються для реалізації суб'єктивних прав та виконання обов'язків, тоді як у охоронювальних вони виступають як строки захисту цивільних прав і включають гарантійні, оперативного захисту, претензійні, позовної давності та процесуальні строки [13].

З. Ромовська визначає класифікацію строків залежно від їх походження: законні, договірні, загальні, внутрішні, окремі, гарантійні, строки придатності та перетинальні [18, с. 486-488]. В. Процевський і О. Гаврилюк класифікують строки за ступенем визначеності (імперативні та диспозитивні), за правовими наслідками (правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі) та за визначеністю (абсолютно визначені, відносно визначені та невизначені) [16, с. 87].

О. Шаповалова відділяє строки, пов'язані з діями, та строки, пов'язані з подіями, зазначаючи, що дії є вольовими не лише за своєю причиною виникнення, але й у своєму процесі, на відміну від подій [27, с. 101-102]. Ще одна точка зору в літературі відносить строки існування цивільних прав, преклюзивні строки, претензійні строки та гарантійні строки до строків здійснення суб'єктивних цивільних прав [22, с. 130].

Класифікацію строків можна здійснювати за різними критеріями [23, с. 246-248].

За підставами (джерелами) встановлення виділяються строки, що визначаються:

· нормативними актами в широкому розумінні, зокрема законом (наприклад, термін дії авторського права становить усе життя автора плюс 70 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, наступного за роком смерті автора);

· адміністративні акти, наприклад місячний план перевезення вантажів, що визначає строк дії зобов'язання залізниці з надання транспортних засобів, або строк для вантажовідправника на пред'явлення вантажів для перевезення протягом календарного місяця;

· правочини (договори), наприклад, угода позики, за якою сторони визначили строк повернення грошей до першого жовтня певного року;

· звичай ділового обороту;

· рішення суду, наприклад, відстрочення виселення наймача з жилої площі на три місяці.

За ступенем самостійності сторін у встановленні строків розрізняють імперативні строки, які не можна змінювати за домовленістю сторін, та диспозитивні строки, що, хоча й передбачені законом, можуть бути замінені за погодженням сторін.

За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу, можна виділити загальні та окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору визначає загальний період поставки продукції, тоді як окремі строки (квартальні, місячні і т. д.) визначають поставку конкретних партій продукції протягом цих періодів в межах загального строку.

За правовими наслідками можна класифікувати строки як правовстановлюючі (пов'язані з виникненням правовідносин чи окремих прав і обов'язків), правоприпиняючі (пов'язані з припиненням певних правовідносин, окремих прав і обов'язків) і правозмінюючі (пов'язані з припиненням одних прав і обов'язків і виникненням інших).

За призначенням строки можна поділити на строки здійснення цивільних прав, строки виконання зобов'язань і строки захисту цивільних прав.

За способами визначення строки можна класифікувати за календарною датою, певним періодом часу чи вказівкою на подію, яка неминуче має настати.

За ступенем визначеності виділяють визначені строки та невизначені строки. Невизначені строки, які часто зустрічаються у договірній практиці, вимагають врахування конкретних обставин і дії «протягом розумного строку». Якщо строк не визначено, ЦК вимагає, щоб певна дія була вчинена «протягом нормального необхідного часу», «протягом розумного строку», «в розумний строк».

Поняття «розумний строк» передбачає урахування всіх конкретних обставин, в яких діють учасники правовідносин. При цьому законодавчого визначення розумного строку не існує. Л. Костенко визначає розумність як юридичні дії, вчинені особою, керуючись розсудливістю, здоровим глуздом, доцільністю, усвідомленим використанням понять, спираючись на їх природу і зміст [11, с. 114]. Т. Боднар зауважує, що при введенні «розумних строків» в обіг, законодавець, як правило, не визначає критерію, якими сторони повинні керуватися у справі визначення розумності строку [2, с. 175]. У літературі також розглядаються інші класифікації строків (загальні та спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві).

Максимальна чіткість у взаємодії сторін досягається, коли терміни визначаються конкретними календарними датами, які, в свою чергу, можуть бути уточнені до годин і хвилин, пов'язаних з певною датою. Важливо розрізняти терміни, що входять до складу строків, від тих, що не входять до них. З іншого боку, якщо строк є комплексним поняттям, яке включає початковий та кінцевий терміни, термін може існувати як частина строку, так і самостійно [26, с. 579].

Більшість строків у регулятивних цивільних правовідносинах дають можливість суб'єкту використовувати свої права і задовольняти свої інтереси протягом визначеного часу. Виконання обов'язків у таких відносинах, що здійснюється протягом встановленого строку, свідчить про нормальний перебіг суспільних процесів. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку, загалом не призводить до автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки можливість їхнього примусового здійснення та захисту залишається. Але для деяких правовідносин у законі передбачено, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводить до їх припинення [23, с. 578]. Серед правил, які регулюють строки здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, можна виділити дві основні категорії: позовну давність та присічні строки.

Поняття «присічні строки» походить від поняття «преклюзивні строки», що має латинське походження і означає чинити опір або перетинати. Присічні строки включають строки, призначені для припинення дії за певних обставин. Вони можуть бути встановлені за домовленістю сторін або, в разі встановлення законом, мати диспозитивний характер, обмежуючи не тільки строк для здійснення права, але й строк існування самого права. Позовна давність визначає межі, протягом яких особа може звернутися до суду для захисту свого цивільного права або інтересу, має загальний строк тривалістю три роки. Закон може передбачати спеціальні строки позовної давності для окремих видів вимог, які можуть бути або скороченими, або, навпаки, більш тривалими, ніж загальний строк. Наприклад, для договорів оплатної реалізації майна встановлюються різні строки позовної давності залежно від конкретних вимог, таких як недоліки товару чи переведення прав на співвласника.

За загальним принципом, перебіг позовної давності розпочинається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права чи особу, що його порушила. У випадках, коли обов'язок має визначений строк виконання, позовна давність розпочинається після завершення цього строку. Щодо обов'язків із невизначеним строком виконання або з визначенням моменту вимоги, позовна давність починається з дня, коли кредитор отримує право висунути вимогу. Якщо боржник має пільговий строк для виконання вимоги, перебіг позовної давності розпочинається зі спливом основного строку виконання (частини 1, 5 ст. 261 ЦК).

Висновки

Підсумовуючи, важливо зауважити, що часові оціночні поняття відіграють ключову роль у цивільному праві, регулюючи відносини та правові наслідки. Розуміння часових характеристик є важливим для цивільно-правової діяльності, і науковий розгляд цих понять в контексті їх функціонального використання допоможе розкрити їхні завдання в регулюванні та правозастосуванні цивільно-правових норм в різних ситуаціях.

Література

1. Аномалії в цивільному праві України: навч.-практ. посіб. / ред. Р. Майданик. К.: Юстіан, 2007. 912 с.

2. Боднар Т. Договірні зобов'язання в цивільному праві: навч. посіб. К.: Юстініан, 2007. 277 с.