Волонтерство, як суспільно-правовий феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волонтерство, як суспільно-правовий феномен

Яцкж Тарас Сергійович

здобувач вищої освіти ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 "Право" Івано-Франківський університет права ім. Короля Данила Галицького, Україна

Анотація

Розвиток різних сфер суспільного життя є викликом сучасності, не виключенням є волонтерська діяльність, яка посідає провідне місце в суспільстві будь-якої розвиненої країни. Інститут волонтерства в Україні перебуває на етапі активного розвитку чим обумовлюється теоретико-правове дослідження останнього. Практична значимість даного дослідження полягає перш за все в аналізі та виявленні прогалин в законодавстві, яке регулює волонтерську діяльність. Серед іншого проблематика волонтерства, як форми не комерційної, не прибуткової діяльності потребує детального вивчення, оскільки на нашу думку є суспільним феноменом.

Ключові слова: волонтерство, волонтерська діяльність, волонтер, інститут волонтерства, суспільно-правовий феномен.

На сьогоднішній день питання пов'язані з волонтерською діяльністю активно висвітлюються та стають об'єктами наукових досліджень в різних галузях знань, зокрема філософії, психології, соціології, історії, політології та ін. В той же час, правова наука не може оминути дослідження питання становлення інституту волонтерства в сучасній Україні, оскільки така діяльність разом із популяризацією потребує належного нормативно-правового регулювання, зокрема виявлення прогалин, колізій, тощо задля належного коригування та застосування. Оскільки волонтерська діяльність здійснюється в умовах сучасного суспільства та поширюється на нього, виникає потреба в комплексному, науковому дослідженні інституту волонтерства як суспільно-правового феномену.

Так, питанням правового регулювання волонтерської діяльності присвятили свої роботи такі вчені, як В. Вашкович, В. Манзюк, В. Рошканюк, Р. Калениченко, І. Петренко, В. Голуб, В. Сірко, К. Сидоренко, В. Томіна, А. Пашаєв, Ю. Кривенко, Н. Янц та інші. Водночас наукові дослідження феномену волонтерства з огляду на соціологічні та суспільні його аспекти здійснювались такими науковцями, як О. Безпалько, Р. Вайноле, І. Грига, М. Дейчаківський, Л. Дума, З. Зайцева, А. Зінченко, І. Звєрєва, Н. Івченко, А. Капська, О. Карпенко, Л. Коваль, Н. Комарова, О. Кузьменко, О. Лисенко, Ф. Ступак, С. Толстоухова, І. Трубавіна, О. Шатохіна та інші.

В процесі дослідження волонтерства, як феномену, варто наголосити, що не зважаючи на наявні наукові дослідження цього інституту, як такого, що поширюється в суспільно-політичному та правовому житті країни, соціальні процеси, пов'язані з діяльністю волонтерів, із самим концептом "волонтер", маючи тенденції до зростання, практично не аналізуються та не досліджуються в належному контексті. Водночас ця проблематика охоплює достатньо широке коло питань, що стосуються як діяльності волонтерів у зоні військових конфліктів, так і добродійної роботи з інвалідами, безробітними, людьми, які потрапили в складну життєву ситуацію [1, с. 108]. Таким чином наявні невідрефлексовані проблеми волонтерської діяльності потребують досконалого теоретико-правового дослідження з урахуванням сучасних тенденцій та змін.

Сьогодні волонтерська діяльності регламентується відповідним Законом України "Про волонтерську діяльність" [2], який був прийнятий напередодні ЄВРО - 2012. Цим законом не передбачена діяльність волонтерів у контексті подій, які розгорнулися в наший країні починаючи з грудня 2013 року. Відповідно до вказаного закону діяльність волонтерів і волонтерських організацій передбачала лише соціально-культурні форми, такі як:

- надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, які потребують соціальної реабілітації;

- здійснення догляду за хворими, інвалідами, самотніми, людьми похилого віку й іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні або інші особливості потребують підтримки й допомоги;

- надання допомоги громадянам, які постраждали в результаті стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям;

- надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

- впровадження заходів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереження культурної спадщини, історико- культурного середовища, визначних пам'яток історії і культури, місць поховання;

- сприяння проведенню заходів національного і міжнародного значення, пов'язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і суспільних заходів;

- надання волонтерської допомоги з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру [1, с. 109].

Законодавець визначає волонтерську діяльність, як таку, що основується на засадах добровільності, безкорисливості, соціальної спрямованості, неприбутковості. Як слушно підкреслює вчена Т. Тесленко, що визнання волонтерської діяльності ресурсом добродійності й цивільною практикою на законодавчому рівні не тільки в Україні, але й в багатьох європейських державах дозволяє зробити висновок про те, що в інформаційному, глобалізованому суспільстві XXI століття волонтерство є проявом духовності, затребуваною репродукцією загальноприйнятої системи духовних цінностей [1, с. 109]. Вказаний феном дійсно є позитивним проявом в сучасному інформаційному та глобалізованому суспільстві, а розвиток такого сприяє зміцненню духовності.

Разом із набранням популяризації волонтерської діяльності, чинне законодавство набувало змін, так включення таких позицій як, надання допомоги громадянам, постраждалим у результаті надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру, дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного або військового стану, проведення антитерористичної операції, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям, внутрішньо переміщеним особам; надання волонтерської допомоги Збройним силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного або військового стану, проведення антитерористичної операції [3], добродійної діяльності [4] тільки укріпило світову історичну практику, що склалася, пов'язану з виникненням волонтерства. У 2014 році Україна вразила світ небаченим за розмахом волонтерським рухом, в основі якого у цілому - все та ж система духовних цінностей - співчуття, співпереживання, причетність, доброта, справедливість. Можна з упевненістю стверджувати, що історичний крок у декілька століть, який зробила Європа в питаннях становлення волонтерства й закріплення його інституційних дискурсів, Україна реалізувала за декілька років [1, с. 110].

Щодо поняття волонтерства, варто наголосити, що положеннями Закону України "Про волонтерську діяльність", визначено, волонтерська діяльність - це добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги. Водночас волонтер - це фізична особа, яка добровільно здійснює соціально спрямовану неприбуткову діяльність шляхом надання волонтерської допомоги. В деяких документах Організації Об'єднаних Націй поняття волонтерства трактується, як вклад особи у розвиток благополуччя своїх сусідів і суспільства в цілому, що зроблений поза межами власної кар'єрної діяльності на засадах безкорисливості та безоплатності про що було згадано вище. волонтерство законодавство діяльність

Водночас 14 вересня 1990 р. в Парижі на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль прийняли Загальну Декларацію про волонтерську діяльність, згідно з якою така діяльність розглядається як інструмент соціального, економічного, культурного, екологічного розвитку. Декларація підкреслює, що волонтерство - це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції, визначається, як активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається зазвичай спільною діяльністю в межах різних асоціацій. Волонтерство сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізації основних потреб на шляху будівництва справедливого й мирного суспільства, більш збалансованому економічному й соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і професій.

Серед іншого дослідники американського університету Д. Хопкінса, які більш ніж 20 років вивчають волонтерську діяльність по всьому світу, визначаючи волонтерство "як комплекс заходів, реалізований у вільний від роботи час без будь-якої грошової компенсації..." [5, с. 224]. При цьому європейські вченні визначають волонтерство, як суму дій, які громадяни здійснюють одне для одного безоплатно зі своєї доброї волі [6, с. 7].

Разом з цим, провідні вітчизняні вчені схильні до думки, що волонтерський рух - це доброчинна робота, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот та суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим особам та соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером [7, c. 25].

Багато дослідників, як вітчизняних так і зарубіжних (О. Акимова, В. Бочарова, В. Воронов, Б. Вульфов, О. Главник, Т. Дружченко, Н. Івченко, Р. Ларсен, В. Петрович, Ю. Поліщук, Н. Романова, Д. Хепуорт) визначають волонтерську діяльність як добровольчу діяльність, засновану на ідеях безкорисливого служіння гуманним ідеалам людства, без мети отримання прибутку, одержання оплати або кар'єрного зросту; отримання всебічного задоволення особистих і соціальних потреб шляхом надання допомоги іншим людям [8, с. 176].

На думку В. Вашкович, в сучасних умовах феномен "волонтерська діяльність" трактується як форма громадянської участі в суспільно корисних справах, спосіб колективної взаємодії й ефективний механізм розв'язання актуальних соціально-педагогічних проблем [9, с. 42].

На нашу думку суспільний феномен волонтерської діяльності в Україні полягає зокрема в його невід'ємності від сучасного суспільства. З огляду на події, які відбулись в країні впродовж 2013 - 2022 рр. та по теперішній час, можливо стверджувати, що саме в частині невід'ємності сутність феномену цієї діяльності. Правовий феномен полягає в тому, що поняття волонтер та волонтерська діяльність визначено на законодавчому рівні, термін "волонтер" присутній не лише в профільному Законі, а має місце й в інших законодавчих актах, які регулюють питання суспільного життя. Наявність прогалин та колізій в чинному законодавстві не позбавляють права волонтерство вважати дійсно феноменом сучасності. Значна кількість вчених-соціологів, політологів, юристів, істориків, філософів стверджують, що історичний крок у декілька століть, який зробила Європа в питаннях становлення волонтерства й закріплення його інституційних дискурсів, Україна реалізувала за декілька років, що свідчить про не аби який розмах цієї діяльності в площині сучасності.

Варто зауважити, що в грудні 2022 року, напередодні Міжнародного дня волонтера, заступниця міністра оборони України Г. Маляр зазначила, що волонтерство - це наш специфічний феномен, адже український волонтер - це не лише та людина, яка розносить діткам листівки та подарунки чи допомагає нужденним. Українські волонтери фактично є основою тих змін, які відбуваються в нашій державі [10]. Таким чином, можливо стверджувати, що волонтерська діяльність є суспільним феноменом. Феноменом, який зародився, закріпився та набирає розвитку на теренах сучасної європейської держави.

Серед існування волонтерської діяльності як суспільно-правового феномену присутні деякі колізії, які можуть призвести до загрози життєвим інтересам та порушенню прав особи, що визначає себе як волонтер.

І. Чайка розглядаючи проблематику становлення волонтерської діяльності в Чехії, а саме де акредитується діяльність неурядових організацій, котрі здійснюють відбір і навчають волонтерів, підписують з ними контракти і направляють на роботу в організації, які їх потребують. Це можуть бути як державні органи, так і територіальні органи влади та самоврядування. Між тим вчена ставить питання, чи можна говорити про те, що така діяльність є волонтерською: адже, держава не делегує свої повноваження волонтерам, а залучає їх в свою структуру для виконання власних функцій. На думку І. Чайки, така діяльність не є волонтерською за своєю суттю і може розглядатися як форма громадської участі, реалізації функцій громадянського суспільства із взаємодії з державою. Безумовно ми погоджуємось з думкою вченої, в умовах мирного існування держави такою плутаниною понять можна знехтувати, проте у ситуації конфлікту відсутність чіткого визначення сутності волонтерства, мотивації волонтерів, їхнього правового статусу може призвести до загрози життєвим інтересам та порушенню прав особи, що визначає себе як волонтер, по суті виконуючи функції, що є значно ширшими, ніж волонтерські [11, c. 76].

Яскравим прикладом І. Чайка приводить діяльність українських громадян із допомоги армії під час антитерористичної операції (АТО) в Україні. Вчена підкреслює, що нормативним актом, що регулює їхню діяльність на даний момент є Закон України "Про волонтерську діяльність" та Закон України "Про внесення змін у деякі закони України щодо волонтерської діяльності". Закон визначає напрями волонтерської діяльності, уточнює терміни "волонтерська діяльність" та "волонтер" про що нами було зазначено вище, знімає обмеження для здійснення волонтерської діяльності організаціями та установами, уточнює права та обов'язки волонтерів, організацій та установ, які залучають до своєї діяльності волонтерів, пояснює особливості відшкодування витрат, пов'язаних з наданням волонтерської допомоги. Також встановлено, що в разі загибелі волонтера під час надання волонтерської допомоги в районі АТО, бойових дій і збройних конфліктів сім'ї загиблого, його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога; у разі встановлення інвалідності волонтера внаслідок поранення, отриманого під час надання волонтерської допомоги в районі АТО, бойових дій і збройних конфліктів, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога тощо [12, с. 76].

Висновки

Таким чином волонтерство, як суспільний феномен визнано багатьма вченими соціологами, політологами, психологами. Окрім цього, волонтерська діяльність успішно реалізується громадянами та набирає активного розвитку в сучасних умовах у різних сферах суспільного життя. Законодавство, яке безпосередньо регулює питання волонтерської діяльності містить певні прогалини та колізії, зокрема в частині гарантування безпечних умов праці волонтера, при цьому варто врахувати, що суб'єкти волонтерської діяльності здійснюють таку в зоні збройних конфліктів або на деокупованих територіях, які перебувають під ворожим обстрілом. Набранні законної сили зміни до Закону України "Про волонтерську діяльність" визначають добровільним страхування життя волонтера, при цьому суперечить із законними інтересами суб'єкта волонтерської діяльності. З огляду на вищевикладене постає необхідність в комплексному науковому дослідженні інституту волонтерства, як правового феномену, зокрема із наданням такому належної теоретико-правової характеристики із висновку ретельного аналізу нормативно-правової бази. Окрім цього, дослідження показали, що існує потреба в порівняльно-правовому аналізі чинного законодавства щодо нормативно-правового регулювання волонтерської діяльності, а також визначення ризиків, які можуть негативно вплинути на концепцію розвитку останньої.

Список використаних джерел

1. Тесленко, Т. (2017) Феномен волонтерства в історії та культурі України. Українознавчий альманах, (20), 108 - 112.

2. Про волонтерську діяльність (Закон України) № 3236-VI. (2011). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3236-17.

3. Про внесення змін до деяких законів України щодо волонтерської діяльності (Закон України) № 246-VIII. (2015). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/246-19.

4. Про благодійну діяльність та благодійні організації (Закон України) № 5073-VI. (2013). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5073-17.

5. Salamon, M., Sokolowski, S. & Haddock M. (2011). Measuring the economic value of volunteer work globally: concepts, Estimates, and a roadmap to the future. Annals of Public and Cooperative Economics, (82), 217-252.

6. Involvement of third country nationals in volunteering as a means of better integration): final project report. (2006). European Volunteer Centre, 61.

7. Звєрєва І. (2000). Волонтерський рух: досвід, проблеми, перспективи.

8. Безпалько О.В., Заверико Н.В., & Звєрєва І. Д. (2001). Волонтерство: порадник для організатора волонтерського руху. ВГЦ "Волонтер".

9. Вашкович В. Генеза волонтерства як суспільного явища та його правове відмежування від суміжних категорій. Правова держава, (28), 39 - 45.

10. Ганна Маляр: волонтерство - це наш специфічний феномен. Засоби масової інформації. (2022). Вилучено з https://www.armyfm.com.ua/ua/ganna-malyar- volonterstvo%C2%A0%E2%80%94-ce-nash-specifichnij-fenomen.

11. Чайка І. Волонтерство: сутність феномена та особливості його функціонування в сучасній Україні. Науково-теоретичний альманах Грані, (20), 72 - 79.

Размещено на Allbest.ru