Інформаційна безпека в Україні: сучасний стан

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН

Виздрик Віталій Степанович доктор історичних

наук, професор кафедри гуманітарних наук

Мельник Олександра Михайлівна кандидат

економічних наук, доцент кафедри гуманітарних наук

Анотація

Стаття присвячена сучасному стану інформаційної безпеки яка є необхідною для життєво важливих інтересів людини і громадянина та її взаємозв'язок між війною і політикою в сучасних умовах. Інформаційна безпека зумовлена насамперед стрімким зростанням технічних можливостей сучасних інформаційних систем, вплив яких є визначальним і всеосяжним на політичне, економічне життя, духовну та ідеологічну сфери людей. У сучасних умовах інформаційна безпека стає найважливішим базовим елементом системи національної' безпеки України.

Ключові слова: інформаційна безпека, технічні можливості, ідеологічна сфера людей, система національної безпеки, безпековий простір, оборона.

Виклад основного матеріалу

Інформаційна безпека - це багатогранна сфера діяльності, в якій тільки системний, комплексний підхід може привести до успіху. Обсяг проблем, пов'язаних з використанням інформаційних систем, можна розділити на наступні категорії: забезпечення доступності, цілісності та конфіденційності інформаційних ресурсів і допоміжної інфраструктури. Інформаційна безпека не обмежується захистом від несанкціонованого доступу до інформації, а є принципово широким поняттям. Суб'єкт інформаційних відносин може постраждати не тільки в результаті несанкціонованого доступу, але і в результаті системного збою, що призвів до переривання роботи.

В умовах війни питання про необхідність єдиної інформаційної політики стало ще більш актуальним. Враховуючи вказане Президент України підписав Указ № 152/2022, яким увів в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Щодо реалізації єдиної інформаційної політики в умовах воєнного стану».

Основою площини управління є політика безпеки, яка відображає стратегію організації щодо захисту її інформаційних активів.

Роль організаційного захисту інформації в системі заходів безпеки визначається своєчасністю та правильністю прийняття управлінських рішень, методами і прийомами захисту інформації на основі чинних нормативних документів.

Умови життя нашої країни змушують по-іншому думати про безпеку. Якщо до лютого 2022 року світ навколо нас здавався безпечним, то сьогоднішні виклики становлять набагато більшу небезпеку, ніж у звичайні часи. Об'єктом цього впливу російської пропаганди є не тільки окремі особи, групи осіб, а й цілі народи. Психологічний вплив здійснюється за допомогою засобів масової інформації, основа використання цього впливу перцептивна і поверхнева. Як показують сучасні реалії, масштабні інформаційні атаки, боти та фейкові витвори є ефективними інструментами для заплутування, залякування, маніпулювання та паніки населення. Спеціально створені джерела інформації підсвідомо сприймають інформацію і привчають людину вірити в неї.

Тепер Україні доводиться бачити не лише негативну сторону війни. Ця війна є також можливістю створити нову Україну. З цієї точки зору війна відкриває нові перспективи «початку заново» і може бути потужним чинником модернізації. національний інформаційний безпека захист

В змісті військових дій зросла значимість інформаційно-технічного протиборства. Перевага поінформованості є важливою для перемоги в повітряних, морських і сухопутних боях. Про це свідчить досвід сучасних збройних конфліктів і локальних війн. Основними заходами щодо забезпечення ефективної діяльності у сфері управління національною інформаційною безпекою є: розробка показників ефективності національної системи захисту інформації; відстежувати та виявляти спалахи нестабільності та загроз; організовувати фундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі захисту інформації; розробка відповідної законодавчої бази;

Інформаційна безпека є важливою функцією держави, перш за все, необхідно передбачити відповідні державні відомства для формування політики організацій та правових механізмів у сфері інформаційної безпеки. Важлива роль у цьому напрямі належить державним органам, які відповідно до покладених на них завдань здійснюють організаційне, правове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення реалізації національної політики інформаційної безпеки.

З метою ефективного, планомірного та контрольованого забезпечення цілісної військової безпеки необхідно функціонування за єдиним сценарієм системи військової безпеки, що виражається в ефективній діяльності трьох компонентів: управлінського, силового та забезпечувального. Система забезпечення безпеки повинна не тільки реагувати на загрози та виклики, але й володіти передбаченням можливих загроз. Основним чинником вимог до системи забезпечення військової безпеки є поєднання централізованого та децентралізованого управління засобами забезпечення інформаційної безпеки.

Наприкінці 20 століття інформація стала стратегічно важливим ресурсом для кожної країни, а національна безпека та становлення демократичних суспільств залежали від ефективного використання інформації. У контексті переходу суспільства від індустріального суспільства до інформаційного все більшого значення набуває вміння орієнтуватися та ефективно обробляти потоки інформації.

Глобальна мережа, яка широко використовується у всіх сферах суспільного життя, ґрунтується на інформаційних ресурсах, які представляють собою збір даних, які зберігаються в інформаційних системах. Зі зростанням ролі інформації зростає важливість захисту інформації, що забезпечується використанням засобів захисту інформації, особливо в умовах війни.

З розвитком та впровадженням інформаційних технологій трансформуються звичні критерії оцінки військової потужності та політичних можливостей держав світу. Видозмінюються традиційні форми силового протиборства. На перший план виходять військові дії (різні за формами та способами застосування військ), основні цілі яких досягаються за рахунок технологічних та головним чином інформаційних переваг. Інформаційна експансія активно використовується провідними державами світу для реалізації своїх геополітичних інтересів, а оскільки геополітичні інтереси різних країн все більш жорстко стикаються на світовій арені, інформаційна боротьба в світовому просторі перетворюється в інформаційну війну.

Сьогодні, в умовах російсько-української війни, інформаційна продукція, яку поширюють ЗМІ, стала психолого-технологічним засобом впливу на свідомість суспільств і груп індивідів, ЗМІ можуть робити неправильні висновки, що буде впливати на прийняття рішення, нав'язуючи їх з певними цілями, а іноді навіть провокують до вчинення певних незаконних дій.

Просування та поширення дезінформації є загрозою національній безпеці, тому для боротьби з такими симптомами необхідні дослідження.

Яскравим прикладом слугує дезінформація пов'язана з пандемією Covid19, яка стала проблемою національної безпеки. Дезінформація про пандемію та її наслідки несе потенційні загрози соціальній стабільності, засобам існування та здоров'ю громадян. У цьому відношенні це явище слід розглядати в контексті безпекового виміру сучасного світу як один із найбільш очевидних викликів нещодавнього процесу глобалізації інформаційних тем.

Так з жовтня 2021 року ЗМІ публікували численні попередження про підготовку вторгнення РФ в Україну, проте російські високопосадовці послідовно заперечували підготовку до війни, однак 21 лютого 2022 року Росія визнала незалежність окупованих територій. В якості виправдання вторгнення 24 лютого була зроблена заява про необхідність захисту окупованих територій і самої Росії, використовуючи спотворену інформацію про Україну як неонацистську державу [1].

Правда є головним інструментом боротьби з ворожими фейками, яку висвітлюють і несуть у маси журналісти. Мужність українських журналістів, які висвітлюють хід війни, ризикуючи своїм життям, зазначив керівник відділу ЮНЕСКО зі свободи вираження поглядів та безпеки журналістів Гільєрмо Канела на зустрічі у центрі Національної спілки журналістів України: «Вражає, наскільки українські журналісти віддані своїй справі, незважаючи на те, що їх спіткало. Ми підтримуємо вас у цій солідарності і хочемо зрозуміти, що можемо зробити для вас, щоб ви продовжували роботу» [2]. Журналісти, своєю чергою, розповіли про труднощі, з якими їм доводиться стикатися: про викрадення журналістів, про втрату технічних засобів, брак фінансів та багато іншого. За даними моніторингу Інституту масової інформації, тільки за два місяці війни в Україні було вбито семеро журналістів під час виконання професійних обов'язків, дев'ятеро - поранено, не менше ніж 15 журналістів зникли безвісти, 106 регіональних медіа були змушені припинити свою роботу через загрози з боку російських окупантів, «... серед злочинів росіян - обстріли, погрози, переслідування журналістів, обстріли й захоплення телевеж, хакерські атаки на сайти українських медіа, обстріли офісів медіа, вимкнення українського мовлення, блокування доступу до сайтів українських медіа в РФ та окупованому Криму» [3].

Із кінця березня було зафіксувано погрози на електронні адреси редакцій українських медіа та журналістів. Листи-погрози надходили з російської пошти mail.ru, вони були підписані різними користувачами. Погрожували журналістам допитами, тортурами, ув'язненням, згодом почали слати навіть віршовані погрози. Такі листи отримали редакції «Європейської правди», «Главкому», «Апострофу», «Крим Реалії», сайту міста «Запоріжжя 061.ua», низка волинських та запорізьких медіа [4]. Свою подяку журналістам, котрі розповідають правду про війну, висловив Президент України під час прес-конференції у київському метро. Враховуючи, що доступ до інформації є одним з основних прав особистості українська влада має робити все для того, щоб це право ніколи не було порушено, українська влада завоювала довіру з боку українського суспільства і міжнародного співтовариства. Українське законодавство гарантує забезпечення інтересів окремих осіб в сфері інформації, включаючи реалізацію конституційного права окремих осіб і громадян на отримання інформації, використання інформації для діяльності, не забороненої законом, фізичного, психічного та інтелектуального розвитку, а також захист інформації для забезпечення особистої безпеки. Інформація про громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України реінтегрується в інформаційний простір всієї України, навіть до повномасштабного російського вторгнення в Україну цього було важко досягти, в умовах воєнного стану це ще складніше. Ситуація ускладняється тим, що на тимчасово окупованих територіях ворог робить усе, щоб порушити інформаційні та культурні зв'язки з Україною та українцями, які там проживають. Телевежі, на яких транслювали українські канали, були зруйновані або захоплені. З огляду на те, що ЗМІ, насамперед телеканали, є особливо ефективним засобом формування українського суспільства, цьому питанню необхідно приділити особливу увагу одразу після перемоги України.

Проблема захисту національного інформаційного простору в умовах формування сучасного інформаційного суспільства є основою вдосконалення соціального структурування суспільства на постіндустріальній стадії, джерелом соціального прогресу. Інформація є основою безпечного та раціонального розвитку сучасного інформаційного суспільства. Водночас інформація може слугувати зброєю, яка впливає на світогляд людини, населення, формує негативне ставлення до певних явищ, держави та суспільства в цілому, спотворює факти та події, що впливає на якість та ефективність сучасних реформ у державі тощо.

Інформаційна безпека сьогодні відіграє одну з ключових ролей у захисті життєво важливих інтересів країни і суспільства. Це пов'язано з бурхливим розвитком сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій, зв'язку та інформатизації, а отже, зі значним збільшенням впливу інформаційної сфери на життя громадян, формуванням інформаційного суспільства і розвитком інформаційних технологій, які продовжують чинити значний вплив на відносини у сфері військової безпеки: Інформаційні технології стають все більш затребуваними в світі, а й активно використовується й у військовій промисловості [5].

Військова інформаційна безпека є відносно традиційною галуззю, військові організації завжди захищали себе від інформації різними способами, як пасивними, так і активними. Сьогодні одним із найважливіших об'єктів безпеки на арені оборони є інформаційні ресурси та структури національного оборонного потенціалу (військовий і військово-промисловий комплекси). Сучасна зброя, військова техніка, сили та системи керування зброєю є критично важливими комп'ютеризованими прикладними системами які дуже вразливі до інформаційної пропаганди як у мирний, так і в воєнний час, що може призвести до того, що до загрозливого періоду зброя стримування країни виявиться повністю або частково заблокованою за рахунок прихованого впровадження у програмне забезпечення систем управління про що свідчить досвід локальних воєн останніх років.

Згідно з доктриною інформаційної безпеки України [6], актуальними загрозами національним інтересам та національній безпеці України в інформаційній сфері є:

- проведення спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив обороноздатності, деморалізацію особового складу Збройних сил України та інших військових формувань, провокування екстремістських проявів, розпалювання панічних настроїв, загострення і дестабілізацію соціально-політичної та соціально-економічної ситуації, розпалювання міжетнічних і міжрелігійних конфліктів в Україні;

- держава-агресор проводить спеціальні інформаційні операції в інших країнах з метою створення негативного іміджу України у світі;

- інформаційна експансія країн-агресорів та підконтрольних їм структур, особливо за рахунок розвитку власної інформаційної інфраструктури на території України та інших країн;

- інформаційний контроль держави-агресора на тимчасово окупованих територіях;

- недостатній розвиток державної інформаційної інфраструктури, що обмежує здатність ефективно реагувати на інформаційні атаки та активно діяти в інформаційному полі для реалізації національних інтересів України;

- неефективність національної інформаційної політики, неповнота законів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері;

- невизначеність стратегічного наративу, недостатній рівень культури соціальних медіа;

- поширення заклику до радикальних дій з просування концепції ізоляціонізму та автономії, що співіснують в регіонах України [7].

На сьогоднішній день не створена єдина система забезпечення інформаційної безпеки державного управління. Існує потреба в забезпеченні підготовки висококваліфікованих кадрів системи державного управління в області інформаційної безпеки. Невирішеним питанням залишається забезпечення ефективного механізму функціонування електронної системи управління, яка, на жаль, в даний час не функціонує. Розвинені системи електронного документообігу існують в органах державної влади та місцевого самоврядування, але єдиної системи електронного документообігу в Україні немає.

Вирішення інноваційних інформаційних загроз вимагають термінових і ефективних рішень. Розробка і впровадження новітніх інформаційних технологій в різні сфери суспільства, а також всіх інших досягнень науки і техніки не тільки забезпечують комфорт, але і часто несуть в собі певну небезпеку. Зокрема, групи загроз, пов'язаних з інформаційними технологіями, часто:

- новий клас соціальних злочинів, спрямованих проти особистості, суспільства, держави, заснований на використанні сучасних інформаційних технологій (кібертероризм і кіберзлочинність: шахрайство з електронними грошима, комп'ютерне хуліганство та інші);

- використання нових інформаційних технологій в політичних цілях;

- електронний контроль за життям, планами громадян, політичних організацій;

- стрімкий розвиток нового класу озброєнь-інформаційних, здатних ефективно впливати на психіку і свідомість людей, інформаційно-технічну інфраструктуру суспільства і армії [7].

Однак існує також проблема в тому, що бракує інституцій, які можуть забезпечити комплексну систему захисту адміністративної інформації. Інші національні відомства та органи місцевого самоврядування у співпраці з відомствами сектору безпеки та оборони виконують функцію забезпечення національної безпеки. Водночас у системах інформаційної безпеки, в тому числі у сфері державного управління, взаємовідносини між національними органами влади чітко не визначені.

Висновки

Інформаційна безпека - це стан, що захищає інформацію від навмисних або випадкових дій, які можуть завдати неприйнятної шкоди об'єкту інформаційних відносин. Також - це стан, що захищає важливі інтереси суспільства і країни від внутрішніх і зовнішніх загроз в інформаційному просторі.

Ефективні інформаційні кампанії можуть значно посилити національні зусилля з вирішення кризових ситуацій мирним шляхом. І навпаки, ігнорування елементів повідомлення або навмисна зміна повідомлення сприяє розвитку найагресивніших настроїв і спалахів ворожості, що може призвести до катастрофічних наслідків. Використання військовими інформаційних технологій відкрило нові можливості для забезпечення оборони країни. Володіння та захист інформаційних ресурсів у військовій сфері стало таким же важливим атрибутом, як зброя, боєприпаси, транспортні засоби тощо.

Список використаних джерел

1. Залєвська І. І., Удренас Г. І. (2022). Інформаційна безпека в Україні в умовах російської військової агресії. Південноукраїнський правничий часопис, (1), 20-26.

2. Ukraine Now and Forever (2022). (Держава презентує об'єднаний бренд української культури в світі #StandWithUkraine). Вилучено з https://ck-oda.gov.ua/novyny-cherkaskoyi-oblasti/ukraine-now-and-foreverderzhava-prezentuye-obyednanij-brendukrayinskoyikulturi-v-sviti-standwithukraine/

3. Литвинюк А. А. (2008). Основи інформаційної безпеки. Комплексна система захисту інформації: структура, встановлення та підтримка функціонування. Вісник ЦВК, (4), 18-21. Вилучено із: http://www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2008_4/visnik_st_08.pdf

4. Про Концепцію Національної програми інформатизації (Закон України). №720-ІХ (2020). Вилучено з: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/75/98-вр

5. Нашинець-Наумова А. Ю. (2017). Інформаційна безпека: питання правового регулювання. Київ: Видав. дім «Гельветика».

6. Про Національну програму інформатизації (Закон України). № 2807-ІХ (2022). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/74/98-вр

7. Ніщименко О. А. (201 б). Інформаційна безпека України на сучасному етапі розвитку держави і суспільства. Наше право, (1), 17-23.

Размещено на Allbest.ru