Організація наукової діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Кафедра соціології та публічного управління

Реферат

з дисципліни «Основи організації наукових досліджень»

Організація наукової діяльності в Україні

Виконав

студент групи М-723

Краснобай О.С.

Перевірив викладач

доктор наук з державного управління, професор

Мороз В.М.

Харків 2023



Зміст

Вступ

1. Поняття, правові засади та структура наукової діяльності в Україні

2. Форми та методи державної політики у науковій сфері в Україні

3. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні

4. Міжнародна науково-публікаційна діяльність

5. Досвід організації наукової діяльності в країнах - членах ЄС

6. Виклики для наукової діяльності в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

державний політика науковий сфера

За весь період існування незалежної України було затверджено більш ніж 100 нормативно-правових документів, які регламентують наукову діяльність у країні. Але, як показує сучасний стан розвитку наукової сфери - кількість наукових установ та дослідників зменшується, частка наукомісткої продукції скорочується, наукові результати незатребувані економікою, економіка країни функціонує за парадигмою сировинної економіки XX ст. У порівнянні з Європейським дослідницьким простором, це підтверджує необхідність впровадження сучасних механізмів організації наукової діяльності, розробки стратегії розвитку наукової діяльності.

На жаль, як показує аналіз законодавства України з регулювання та забезпечення розвитку наукової та науково-технічної діяльності в країні та організаційної структури управління наукової діяльності, місце бізнесу, а також суспільства в них взагалі не враховано, що суттєво знижує результативність наукової діяльності, можливість впровадження її результатів в інноваційні процеси, не стимулює бізнес-структури впроваджувати наукові розробки й дослідження та їх фінансувати.

У даний час політика держави у сфері науково-технологічного розвитку залишається відомчою, наука переважно розглядається відокремлено від потреб бізнесу. Спроби держави на законодавчому рівні закріпити принципи співпраці науки та бізнесу ще не знаходять практичної реалізації. Таким чином, якщо Україна прагне долучитися до Європейського дослідницького простору, їй необхідно врахувати досвід країн ЄС і суттєво модернізувати існуючу модель організації наукової діяльності.



1. Поняття, правові засади та структура наукової діяльності в Україні

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження;

Наукова діяльність в Україні законодавчо закріплена у Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність», який був прийнятий 18 грудня 1991 р. [9].

Цей закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Так, формування наукової політики та державне регулювання наукової та науково-технічної діяльності здійснюється Верховною Радою України за підтримки Кабінету Міністрів України та координується Президентом України. Сукупність всіх органів влади та наукових установ України формує організаційну структуру наукової діяльності.

При Президентові України діє Національна рада України з питань розвитку науки і технологій, яка є консультативно-дорадчим органом, що створено з метою сприяння формуванню державної політики щодо розвитку науки в країні.

У структуру Ради входять два Комітети: науковий і адміністративний. Рада також надає рекомендації Кабінету Міністрів України щодо визначення пріоритетних напрямів наукової та науково-технічної діяльності, розробки стратегічних напрямів науково-технологічного розвитку, вдосконалення структури управління наукою та системи підготовки і атестації кадрів.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який:

забезпечує реалізацію державної науково-технічної політики, розвиток і зміцнення науково-технічного потенціалу України;

подає на розгляд Верховній Раді України пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки з урахуванням рекомендацій Національної ради України з питань розвитку науки і технологій;

забезпечує розробку та виконання державних цільових наукових і науково-технічних програм;

затверджує державні цільові наукові та науково-технічні програми;

забезпечує підготовку пропозицій щодо фінансування наукової та науково-технічної діяльності, аналізує ефективність використання коштів, що виділяються для цього, та формується в рамках Національного фонду досліджень.

Для підтримки та фінансування наукових досліджень, що проводяться науковими установами, вищими навчальними закладами та науковцями, у країні створено Національний фонд досліджень. Кошти Національного фонду досліджень України формуються за рахунок: коштів державного бюджету; добровільних внесків юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів України; інших джерел, не заборонених законодавством України [12].

Вищою науковою самоврядною організацією в Україні є Національна академія наук України (НАН України). НАН складається із ряду відділів відповідних галузей наук. Галузеві відділи НАН об'єднуються в науково-дослідні інститути. Крім НАН, в Україні функціонують державні галузеві академії наук - Академія медичних наук України, Українська академія аграрних наук, Академія правових наук України, Академія педагогічних наук України, Академія мистецтв України, які є державними науковими організаціями, заснованими на державній власності, та координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки. До складу академій входять наукові установи, підприємства, організації, об'єкти соціальної сфери, які забезпечують їх діяльність.



2. Форми та методи державної політики у науковій сфері в Україні

Державна політика у галузі науки носить достатньо багатосторонній та багатоаспектний характер, а тому вона може знайти відображення та втілення у життя найрізноманітнішими способами, методами та у різних формах.

Вважаємо, що державна політика, незважаючи на галузь, становить собою, у першу чергу, певну сукупність або ж систему цілеспрямованих заходів, основною метою яких є досягнення кінцевої мети - задоволення потреб суспільства, а також забезпечення державного ладу. У свою чергу, задля реалізації державної політики і впроваджуються та використовуються форми і методи державної політики або ж державного регулювання, зокрема, у сфері науки. Розділ V Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначає безпосередньо форми і методи державного регулювання та управління у науковій і науково-технічній діяльності. Зокрема, визначено, що держава застосовує фінансові та податкові важелі для створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення наукової і науково-технічної діяльності відповідно до законодавства України [8].

Фінансове забезпечення наукової діяльності здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, власних або залучених коштів підприємств, установ та організацій, коштів вітчизняних та іноземних замовників робіт, грантів, інших джерел, не заборонених законом. Держава здійснює бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності шляхом фінансування основної діяльності державних наукових установ, наукових досліджень вищих навчальних закладів, фінансування окремих наукових та науково-технічних програм, проектів та надання грантів.

Фінансування шляхом надання грантів здійснюється на конкурсній основі для:

1) виконання наукових досліджень і розробок;

2) розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень і розробок високого рівня;

3) підтримки організації та проведення наукових конференцій, симпозіумів, наукових турнірів, конкурсів наукової творчості, інших науково комунікативних заходів та заходів з популяризації науки;

4) наукового стажування наукових працівників;

5) забезпечення доступу до науково-технічної інформації та наукової літератури на всіх видах носіїв.

Національний фонд досліджень України здійснює такі види грантової підтримки:

1) індивідуальний грант;

2) колективний грант;

3) інституційний грант

З метою стимулювання фундаментальних та прикладних наукових досліджень, реалізації єдиної державної політики у сфері наукової діяльності, розвитку національного дослідницького простору та його інтеграції до світового дослідницького простору, розбудови дослідницької інфраструктури в Україні та її інтеграції до світової дослідницької інфраструктури, сприяння налагодженню науково-технічного співробітництва між науковими установами, вищими навчальними закладами та представниками реального сектора економіки і сфери послуг утворено Національний фонд досліджень України.

Останніми роками в Україні було прийнято низку державних цільових програм, які за своєю спрямованістю поділяються на економічні, наукові, науково-технічні, соціальні, національно-культурні, екологічні та інші. Більшість державних цільових програм розраховані на 3-4 роки, з орієнтовним обсягом фінансування - це означає, що конкретні обсяги фінансування мають визначатися в державних бюджетах на відповідний рік. Реальне фінансування часто ви являється меншим за орієнтовне, а інколи уже прийнята Урядом державна цільова програма не потрапляє до державного бюджету та її виконання має чекати наступного року. Отже, попри велику потенційну ефективність державних цільових програм як інструменту державної наукової політики, брак узаконених єдиних правил формування і затвердження державних цільових програм, що прослідковується у змісті та правовому статусі існуючих програм, які стосуються сфери науки, підриває їхню ефективність, дієвість і значення.

Грантова підтримка наукової і науково-технічної діяльності за рахунок коштів державного бюджету запроваджується з метою підвищення рівня наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, розвитку науково-технічного потенціалу та підвищення рівня конкурентоспроможності закладів спеціалізованої освіти наукового профілю (наукових ліцеїв, наукових ліцеїв-інтернатів), наукових установ та вищих навчальних закладів, збереження та розвитку матеріально-технічної бази для провадження наукової і науково-технічної діяльності, наукового стажування наукових працівників.

Грантова підтримка надається на безоплатній та безповоротній основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

3. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні

З метою забезпечення пріоритету розвитку науки доцільно на державному рівні побудувати організаційну структуру науки на основі поєднання галузевого підходу, зорієнтованого на забезпечення загального прогресу наукових знань, і проблемно-орієнтованого, що найбільше відповідає ринковим відносинам. Галузевий підхід має домінувати у сфері розвитку фундаментальних досліджень і базуватися на використанні достатньо сталих організаційних структур, а проблемно-орієнтований - у галузі прикладних досліджень і розробок, для виконання яких можуть бути використані як постійні, так і тимчасові організаційні структури.

Для ефективнішого поєднання ринку із системою науково-технічної діяльності доцільно:

* здійснити чітке структурне розмежування наукового потенціалу на комерційну і неприбуткову частини: неприбуткова охоплює науку, пов'язану з безприбутковим приростом наукових знань, комерційна - прикладні дослідження і розроблення нових технологій і продуктів;

* створити мережу головних галузевих інститутів, які разом із проведенням наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт мають виконувати функції координаторів розробок, моніторингу інноваційної діяльності у відповідній галузі, експертів технічного та технологічного рівня виробництва, розповсюджувачів науково-технічної інформації;

* визначити мережу державних науково-дослідних організацій, що складається з вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів і наукових підрозділів у складі державних підприємств і організацій та науково-дослідних інститутів, які виконують функції головних організаторів або координаторів національних, галузевих, регіональних соціально-економічних, наукових, науково-технічних програм, із наданням їм статусу національного, галузевого чи регіонального центру;

* формувати національні наукові центри на базі науково-дослідних інститутів, які проводять фундаментальні дослідження, і забезпечувати їх не менш як на три чверті за рахунок державного бюджету.

Доцільно створювати національні та державні галузеві науково-технічні центри, які здійснюють комплексне розв'язання найважливіших науково-технічних проблем соціального призначення з урахуванням довгострокових національних пріоритетів.

У свою чергу, Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» встановлює наступні пріоритетні напрями [10]:

фундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально-економічного, суспільно-політичного, людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України у світі та сталого розвитку суспільства і держави;

інформаційні та комунікаційні технології;

енергетика та енергоефективність;

раціональне природокористування;

науки про життя, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань;

нові речовини і матеріали.

Статус державних галузевих науково-технічних центрів повинні одержати й науково-дослідні установи, що спеціалізуються на проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт з військової тематики. Створення таких центрів доцільне у тих випадках, коли проблематика досліджень є суто військовою і мало пов'язана з цивільними дослідженнями, а також коли у сфері цивільних науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт відсутній відповідний науковий потенціал.

Розвитку має набути наука, якою займаються науково-дослідні та дослідно-конструкторські інститути, а також структурні підрозділи підприємств, установ та організацій, промислових, аграрних та інших виробничих асоціацій, які проводять науково-дослідні роботи.

Для підтримки розвитку структур недержавного сектора науково-інноваційної діяльності можуть створюватися відповідні підрозділи в апараті міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в національних, галузевих, регіональних науково-технологічних центрах, головних галузевих інститутах. Основними їх функціями мають стати підтримка приватних інститутів, лабораторій і окремих винахідників, попередня оцінка винаходів, надання прямої допомоги у вигляді консультацій щодо виробничого і комерційного освоєння, захисту інтелектуальної власності, а також посередництво у налагодженні зв'язків із співвиконавцями і споживачами нововведень.

Подальшого розвитку мають набути організаційно-правові засади діяльності структур, що поєднують науково-дослідний процес з виробництвом і реалізацією нової продукції, зокрема, технополіси і технопарки, які вже сформовані на базі територіальних науково-технічних центрів.

4. Міжнародна науково-публікаційна діяльність

Інформування про актуальність тематики та високу якість друкованих робіт, особливо у журналах, що включені до міжнародних наукометричних баз даних, ефективність висвітлення результатів наукових пошуків, а також підвищення рейтингу вченого та установи - вимога сьогодення.

Частка публікацій у співавторстві із зарубіжними ученими характеризує відкритість науки тієї чи іншої країни, мобільність вчених, їх міжнародні наукові зв'язки. Зростання кількості таких публікацій обумовлено, насамперед, активними інтеграційними процесами, що відбуваються у науці в епоху глобалізації.

Наукометрична база даних - це також пошукова система, яка формує статистику, що характеризує стан і динаміку показників затребуваності, активності та індексів впливу діяльності окремих вчених і дослідницьких організацій.

Найбільш визнаними у світі наукометричними базами даних (БД), за показниками яких можливо досліджувати стан публікаційної діяльності у різних країнах світу та проводити міжнародні порівняння, вважаються Web of Science (далі - WoS) компанії Clarivate Analytics та Scopus видавництва Elsevier. БД WoS (за період 2012 - 2021 рр.) містить 30494468 публікацій, з них 63,8 % (19455622 публікації) - статті в наукових журналах [14].

Scopus індексує наукові джерела, що видаються різними мовами, за умови наявності у них англомовних версій рефератів. Ідентифікація вищих навчальних закладів України у наукометричній базі відбувається шляхом індексації наукових журналів у Scopus та опублікування вченими своїх праць у виданнях, зареєстрованих у базі даних. Серед проіндексованих українських журналів переважають видання технічного і медичного спрямування.

Лідируючу позицію за результатами цитувань на одну публікацію (25,23) займає Швейцарія, яка посідає 17-те місце (505018 публікацій) за кількістю публікацій. Україна посідає 47 місце з результатом 114224 публікації (з них 85882 - статті в наукових журналах), на одну публікацію припадає 11,05 цитувань. Кількість українських публікацій у БД WoS у 2021 р. зросла більш ніж удвічі проти 2012 р.

Лідерство за кількістю публікацій у період 1996 - 2022 рр. належить США (1,5 млн. публікація, з них 63,5 % - статті), Україна посідає 45 місце (272000 публікацій, з них 70,9 % - статті). Кількість українських публікацій у 2022 р., як і у БД WoS, збільшилася проти 2012 р. більш ніж удвічі.

Показник цитування використовують для оцінювання наукового впливу публікацій дослідника чи країни в цілому. Він свідчить про актуальність і важливість проведених досліджень та про визнання їх результатів науковим співтовариством.

Аналіз показника цитування українських публікацій (за всіма напрямами досліджень) у відсотковому співвідношенні (за даними БД Scopus, аналітично обробленими порталом SCImago Journal & Country Rank показаний на рисунку 1 [15].



Рисунок 1. Кількість цитованих документів в БД Scopus

Слід зазначити, що Україна за цитуванням наукових праць за останні десять років посіла 45 місце (з майже 270 країн), при цьому: США - 1, КНР - 2, Англія - 3. Тобто результат досить непоганий для нашої країни, але далекий від бажаного.

За даними БД Scopus, частка спільних публікацій українських учених із зарубіжними партнерами у період 2012-2022 рр. становила 32-37 %. Найбільш плідною міжнародна співпраця українських авторів у 2021 р. була за такими напрямами, як "Машинобудування", "Комп'ютерні науки", "Фізика та астрономія", "Медицина" та "Матеріалознавство".

Упровадження систем стимулювання і моніторингу публікаційної активності є важливим чинником залучення наукової спільноти України до світової наукової комунікації та підвищення рейтингів вітчизняної науки.

Вітчизняні дослідники беруть участь у роботі профільних міжнародних наукових конференцій та є членами провідних фахових наукових товариств; з 2006 р. Національною бібліотекою України імені В.І. Вернадського регулярно передплачується база даних Scopus.



5. Досвід організації наукової діяльності в країнах - членах ЄС

Політика науково-технологічного розвитку та інноваційна політика в ЄС формується на декількох рівнях - на пан'європейському, національному та регіональному. Загалом Європейський науковий (дослідницький) простір являє собою систему науково-дослідницьких програм інтеграції наукових ресурсів в ЄС і має чітко визначені пріоритети своєї діяльності.

Наука в ЄС розглядається як найважливіший і безальтернативний ресурс у поступальному розвитку всіх аспектів сучасного європейського суспільства в процесі створення загальноєвропейського дослідницького простору, а також як дієвий інструмент зменшення впливу глобальних соціо-еколого-економічних проблем.

Cтратегічними документами з наукового та науково-технічного розвитку європейських країн є Рамкові програми досліджень ЄС, які є програмами фінансування для підтримки та сприяння дослідженням у Європейському дослідницькому просторі. Рамкові програми відрізняються за періодами їх дії та мають визначені конкретні цілі та пріоритети, що відповідають потребам суспільства та існуючим викликам у часових періодах дії програм.

Федеративна Республіка Німеччини (ФРН) має значний науковий потенціал та велику кількість різноманітних установ, які здійснюють наукову діяльність, до яких належать науково-дослідницькі організації, університети, а також наукові підрозділи великих фірм та корпорацій. Найважливішими науково-дослідницькими організаціями є Товариство ім. Макса Планка, Об'єднання ім. Гельмгольца, Товариство ім. Фраунгофера та Об'єднання ім. Лейбніца [7].

Товариство ім. Лейбніца має 300-річну історію та вважається найбільшим, найважливішим та найвпливовішим науковим товариством Німеччини. Головною науковою установою в Німеччині є Німецька Академія наук. У загальному плані німецькі академії наук -- це товариства вчених і поза університетські дослідницькі установи одночасно. Їх метод роботи, який базується на постійності, незалежності та високих наукових стандартах, дозволяє їм здійснювати науково-дослідницькі проекти, реалізація яких потребує тривалого часу та унікальних ресурсів. Академії створюють довідковий апарат у певній галузі чи теоретичний фундамент для використання їхнього доробку іншими вченими та громадськістю. У роботі ними використовуються маловідомі фонди, специфічне обладнання чи рідкісні матеріали, як для власних досліджень, у наукових обговореннях чи ж особливих для певної га лузі науки постановок проблем [2].

У Великобританії наукова діяльність, в основному, зосереджена у трьох секторах: державному, освітянському та приватному. Науково-дослідні інститути і центри (лабораторії) державного сектора проводять в основному фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Заклади вищої освіти проводять в основному фундаментальні дослідження. Більшу частину прикладних розробок і досліджень проводить саме приватний сектор з метою їх комерціалізації, поширення та впровадження у виробництво. Приблизний розподіл за секторами виглядає наступним чином: урядові лабораторії -- 15,3%; заклади вищої освіти -- 13,7%; дослідницькі асоціації, дослідницькі публічні корпорації та лабораторії, приватні фірми -- 84,3%; інші організації -- 3,7% [8].

Швеція. У Швеції, яка прагне бути серед провідних країн у галузі науки, три чверті фінансування на НДР припадає на промисловість. Головним джерелом фінансування наукової роботи в університетах і інших закладах вищої освіти є державний бюджет, кошти з якого виділяються як у формі прямих державних дотацій, так і по лінії різних рад з науки й інших державних агентств і відомств [5]. Основними державними установами, що безпосередньо займаються фінансуванням наукових досліджень і розробок є: Vetenskapsredet- Шведська рада з наукових досліджень, Vinnova -- Шведське управління інноваційних систем, Formas -- Шведська рада з наукових досліджень у сфері охорони навколишнього середовища, сільськогосподарських наук і територіального планування, FAS -- Шведська рада з наукових досліджень у сфері трудових відносин і соціального забезпечення. У Швеції також працюють інші некомерційні фонди, які фінансують науку, але їх вплив на регулювання науковою діяльністю не значний.

Фінляндія. Урядовою організацією Фінляндії, що здійснює регулювання науковою діяльністю є Рада з наукової й технологічної політики, головною метою функціонування якої є стимулювання економічного зростання, розвиток промисловості та торгівлі, поширення нових методик і розширення банку знань. Головною установою, яка координує політику у сфері науки, шляхом планування та розподілу бюджетних коштів є Tekes -- Агентство з фінансування технологій та інновацій. Надання коштів здійснюється на конкурсній основі за умов співфінансування. Також Tekes забезпечує постійний моніторинг виконання профінансованих робіт. Не менш важливою установою, що здійснює регулювання науковою діяльністю, є Sitra -- Національний фонд з досліджень і розвитку, що являє собою незалежний державний фонд, що працює під наглядом парламенту та здійснює інвестиції в високотехнологічні проекти

Аналіз досвіду організації наукової діяльності в окремих провідних країнах ЄС дозволив визначити таке:

усі країни або мають діючі стратегії наукового та науково-технічного розвитку, або мають їх у стадії розробки, або такі стратегії реалізуються через систему окремих стратегічних документів за певними напрямками, а розвиток наукової діяльності у країнах відбувається згідно з чітко визначеними пріоритетами;

у країнах діють переважно змішані моделі фінансування наукової діяльності, що поєднують грантове та програмно-цільове фінансування, застосовуються програми кредитування досліджень, фінансування з боку підприємницького сектора (при цьому бізнес бере активну участь і у фінансуванні, і у впровадженні результатів наукової діяльності);

наукова діяльність у країнах здійснюється на основі розвиненої дієвої нормативно-правової бази з розвитку та стимулювання наукової та інноваційної діяльності;

у країнах побудована розвинена інституціональна структура організації наукової діяльності та розвинена система генерації та поширення наукових знань, що реалізує трансфер технологій та обмін знаннями й використовує ефективну систему профільних наукових конференцій, налагоджену систему взаємодії з міжнародним науковим середовищем та інші;

особлива увага приділяється підтримці розвитку наукового потенціалу країн, а саме: підготовці власних наукових кадрів та залученню найкращих іноземних фахівців, а також залученню молоді до проведення наукових досліджень;

у всіх країнах заплановано невпинне збільшення державного фінансування досліджень і розробок;

для країн характерне розвинене інноваційне середовище, в якому функціонує велика кількість інноваційно активних підприємств, здійснюється активне державне стимулюванням інноваційного розвитку в пріоритетних напрямках;

основним структурним елементом системи організації наукової діяльності виступає об'єднання «наука - держава - бізнес», що забезпечує повний науково-інноваційний цикл.

6. Виклики для наукової діяльності в Україні

Незважаючи на підписання Угоди про асоціацію Україна - ЄС та Угоди між Україною та ЄС , що надало Україні можливість стати країною - учасницею Європейського дослідницького простору, жодна з наданих можливостей не була використана в повному обсязі. Це свідчить про неготовність нашої країни до вимог і принципів функціонування Європейського дослідницького простору та потребує негайного перегляду та реформування вітчизняної системи підготовки наукових кадрів та організації наукової діяльності.

у країні відсутня стратегія розвитку наукової та науково-технічної діяльності, а задекларовані пріоритети її розвитку є недостатньо обґрунтованими та практично не реалізуються;

у країні передбачена змішана модель фінансування наукової діяльності, проте переважно здійснюється бюджетне фінансування, підприємницький сектор майже не бере участі у фінансуванні наукових досліджень та розробок та не зацікавлений у їх впровадженні;

нормативно-правова база в галузі розвитку та стимулювання наукової діяльності є формально розвинутою, але вкрай недосконалою, суперечливою та такою, що не пропонує дієвих механізмів стимулювання розвитку наукової діяльності, впровадження та контролю досягнутих результатів;

у країні майже не приділяється уваги підтримці розвитку наукового потенціалу, а навпаки, відбувається його руйнування, зменшується кількість та якість наукових кадрів, зменшується фінансування наукових досліджень та розробок;

система генерації та поширення наукових знань є досить обмеженою;

у країні недостатньо розвинене інноваційне середовище, а кількість діючих інноваційно активних підприємств вкрай мала, стимулюванню інноваційного розвитку не приділяється необхідної уваги з боку влади;

не налагоджений зв'язок «наука - держава - бізнес», через що має місце неповний науково-інноваційний цикл.

Не ефективно використовуються можливості щодо залучення інших, крім державних, джерел фінансування науково-технічних проектів, наука переважно розглядається відокремлено від потреб бізнесу.

Спроби держави на законодавчому рівні закріпити принципи співпраці науки та бізнесу не знаходять практичної реалізації.

Висновки

Таким чином, якщо Україна бачить свій майбутній розвиток як інноваційна країна, забезпечення розвитку її наукового потенціалу є обов'язковим чинником. Це потребує розробки та впровадження чіткої дієвої стратегії наукового та науково-технічного розвитку, гнучкої тактики її реалізації відповідно із сучасними тенденціями економічного та технологічного зростання, пріоритетами розвитку та можливостями країни.

Науковий і науково-технічний розвиток України має забезпечувати максимальну відповідність технологічного прогресу назрілим суспільним потребам і стимулювати науковий пошук, спрямований на формування інноваційних знань з метою втілення їх у повсякденну практику. Таким чином, система організації наукової діяльності в Україні повинна бути спрямована на гармонізацію взаємодії науки і практики, фундаментальних і прикладних знань, виникнення нових теоретичних ідей та інноваційних технологій, в яких має потребу бізнес.

Наявність вітчизняних публікацій у співавторстві із зарубіжними ученими характеризує відкритість науки країни, мобільність вчених, їх міжнародні наукові зв'язки. Зростання кількості таких публікацій обумовлено, насамперед, активними інтеграційними процесами, що відбуваються у науці в епоху глобалізації.



Список використаних джерел

1. Данилова І.П. Зарубіжний досвід державного регулювання наукової сфери: теоретико-методологічні рекомендації для України. Jurnalul Juridic National: Teorie Si Practica. 2014. С. 79-85.

2. Доброхот М.Л. Сучасне і майбутнє української науки // Текст промови на III Всесвітньому форумі українців 18-20 серпня 2001 p., м. Київ// Освіта і управління, - т. 4 № 3-4-2001. - с. 7-13.

3. Кушнаренко П.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності // Підручник. Київ: «Знання - Прес», - 2002. - 293 с.

4. Лудченко А.А. Основы научных исследований. Учебное пособие. - К.; Т-во «Знання», КОО, 2000. - 114 с.

5. Ситнік В.П. Сучасна політика ЄС у сфері наукової діяльності. Офіційний портал Національного інституту стратегічних досліджень. URL: http://www.niss.gov.ua/Monitor/May08/02.htm (дата звернення 18.10.2023).

6. Сільнова А.О. Організаційно-правові аспекти розвитку політики Європейського Союзу в сфері наукової діяльності. Проблеми європейської інтеграції у сфері освіти і науки. Порівняльно правові дослідження, 2009. № URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/18364/26-Silnova.pdf (дата звернення 18.10.2023).

7. Завгородняя В.В. Особенности финансирования науки и инноваций в зарубежных странах. К. 2017. № 7. С. 245-250. URL https://moluch.ua/archive/141/39607/ (дата звернення 18.10.2023).

8. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» № 848-VIII від 26.11.2015 р. URL: https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/848-19 (дата звернення 18.10.2023).

9. Закон України «Про вищу освіту» /Науково-практичний коментар під ред. Міністра освіти і науки України Кременя В.Г. - К. - 2002. - 322 с.

10. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 48, ст. 253).

11. Ядранська О.В. Зарубіжний досвід державного регулювання науки: основні форми та напрями. Зб. Наук. пр. ДонДУУ. Серія: Державне управління. -- 2007. Вип. 93. -- Т. 8. -- С. 63--69.

12. Яник А.А., Попова С.М. Основные особенности современной научной политики в Германии. Современное образование. 2016. № 2. С. 25-51. URL: http://e-notabene.uа/pp/article_18931.html (дата звернення 17.10.2023).

13. Про державні цільові програми : Закон України від 18. 03. 2004 р. № 1621-IV. Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1621-15.

14. Hirsch J.E. An index to quantify an individual's scientific research output // PNAS. - 2005. - Vol. 102, No. 46. - Р. 16569-16572. Джерело: http://www.scimagojr.com/countryrank.php).

Размещено на Allbest.ru