Щодо принципу правової визначеності

Размещено на http://www.allbest.ru

Донецький національний університет імені Василя Стуса

Щодо принципу правової визначеності

Богатюк Оксана Валеріївна аспірант

Анотація

В статті досліджено формування підходів до розуміння та застосування принципу правової визначеності як елементу верховенства права в правових позиціях Конституційного Суду України та в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Важливість застосування конституційного положення щодо дії принципу верховенства права в Україні зумовлює необхідність доктринального дослідження складових елементів цього феномену, одним із яких є принцип правової визначеності.

Принцип правової визначеності є одним із принципів права, що прямо не знайшов свого закріплення у нормах Конституції України. Аналіз Конституції України (наприклад, ст. ст. 8, 57, 58 ) дає підстави стверджувати, що принцип правової визначеності сприйнятий Конституцією України та конституційним правопорядком України.

Формування підходів Конституційного Суду України до застосування принципу правової визначеності здійснюється через визначення його складових. Основні складові принципів правової визначеності, формування та розвиток яких відображено у правових позиціях Конституційного Суду України є: стабільність, передбачуваність, законність, однозначність і точність правових норм, заборона зворотної дії закону, однозначне правове регулювання та точність тлумачення норми права.

В рішеннях Європейського суду з прав людини неодноразово акцентовано увагу на недосконалості чинного законодавства України і вказано на необхідність неухильного дотримання принципу правової визначеності.

Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини можна виокремити три складових, які вміщує принцип правової визначеності, а саме: вимоги до визначеності законодавства, вимоги до визначеності повноважень та вимоги до визначеності судових рішень.

Автор дійшов до висновку, що правова визначеність є каталізатором значного вдосконалення механізму держави, а також однією з основ ефективного забезпечення прав і свобод людини.

Ключові слова: правова визначеність, верховенство права, тлумачення права, законність; заборона свавілля; Конституційний Суд України, Європейський суд з прав людини.

Bogatiuk Oksana Valeriivna Postgraduate, Vasyl' Stus Donetsk National University

CONCERNING THE PRINCIPLE OF LEGAL DETERMINATION

Abstract

The article examines the formation of approaches to the understanding and application of the principle of legal certainty as an element of the rule of law in the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine and in the decisions of the European Court of Human Rights.

The importance of applying the constitutional provision regarding the operation of the principle of the rule of law in Ukraine necessitates a doctrinal study of the constituent elements of this phenomenon, one of which is the principle of legal certainty.

The principle of legal certainty is one of the principles of law that has not been directly enshrined in the provisions of the Constitution of Ukraine. An analysis of the Constitution of Ukraine (for example, Articles 8, 57, 58) gives grounds for asserting that the principle of legal certainty is accepted by the Constitution of Ukraine and the constitutional legal order of Ukraine.

The formation of the approaches of the Constitutional Court of Ukraine to the application of the principle of legal certainty is carried out through the definition of its components. The main components of the principles of legal certainty, the formation and development of which are reflected the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine include: stability, predictability, legality, unambiguity and accuracy of legal norms, prohibition of retroactive effect of the law, unambiguous legal regulation and the accuracy of the interpretation of the rule of law.

In the decisions of the European Court of Human Rights, attention has been repeatedly emphasized on the imperfection of the current legislation of Ukraine and the need to strictly observe the principle of legal certainty has been indicated.

Analyzing the decisions of the European Court of Human Rights, it is possible to single out three components contained in the principle of legal certainty, namely: requirements for the certainty of legislation, requirements for the certainty of powers and requirements for the certainty of court decisions.

The author comes to the conclusion that legal certainty is a catalyst for significant improvement of the state mechanism, as well as one of the foundations of effective provision of human rights and freedoms.

Keywords: legal certainty; rule of law; interpretation of law; legality; prohibition of arbitrariness; Constitutional Court of Ukraine; European Court of Human Rights.

Постановка проблеми. Прискорений розвиток України як європейської країни та реалізація положень Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом вимагає удосконалення внутрішнього законодавства, приведення його у відповідність до європейських стандартів. Наслідком неусталеності підходів до розуміння понять та категорій теорії права є безсистемне їх застосування. Однією із таких категорій є «правова визначеність», що використовується у якості основоположного принципу Європейським судом з прав людини. Тлумачення, яке надав Європейський суд з прав людини цьому поняттю, поступово знаходить імплементацію у правовій системі України. Інтерпретацію та практичне застосування принципу правової визначеності як елементу верховенства права також здійснює Конституційний Суд України у власних рішеннях. Відтак актуальним вбачається вивчення не лише конституційного положення про «дію верховенства права в Україні», а також і необхідність доктринального дослідження його складових, передусім принципу правової визначеності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Принцип правової визначеності досліджували такі вчені, як М. Гультай, Л. Богачова, А. Приймак, С. Головатий, С. Погребняк, М. Савчин та ін.

Мета статті - Вивчення поняття правової визначеності та її складових елементів.

Виклад основного матеріалу. Важливість застосування конституційного положення щодо дії принципу верховенства права в Україні зумовлює необхідність доктринального дослідження складових елементів цього феномену, одним із яких є принцип правової визначеності.

Слід звернути увагу на той факт, що цей принцип у науковій літературі зазвичай розглядається як найголовніша складова верховенства права, його необхідна умова реалізації. Однак постає запитання: чи можуть «принципи права» вважатись саме принципами, якщо відсутнє їх нормативне закріплення? Наукові дискусії з цього приводу точаться протягом багатьох десятиліть.

Принцип правової визначеності є одним із принципів права, що прямо не знайшов свого закріплення у нормах Конституції України. У тексті Основного Закону відсутні словосполучення «правова визначеність», «принцип правової визначеності». На переконання О. М. Кудрявцевої «цей принцип права є також принципом сучасного українського конституціоналізму, який активно застосовується під час захисту прав і свобод людини і громадянина, випливає з рішень єдиного органу конституційної юрисдикції - Конституційного Суду України» [1, с. 29].

Ідея визначення принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права була вперше висвітлена Ф. Гайєком. Він стверджував, що верховенство права передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою точністю примусові заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації [2, с. 90]. Відтак людина повинна чітко знати межі дозволеного, вихід за рамки яких може призвести до наслідків та застосування методів правового впливу, а також людина повинна мати змогу впевнено планувати свої дії.

Знаний фахівець у галузі теорії права С. Погребняк зазначає, що «в умовах верховенства права правові норми та їх джерела (нормативно-правові акти та ін.) повинні відповідати принципу правової визначеності, або певності (англ. legal certainty). Цей принцип, іноді іменують правовою стабільністю (нім. «Rechtssicherheit»), -- широка концепція, стрижнем якої є передбачуваність. Він вимагає, зокрема, щоб правові акти заздалегідь оприлюднювалися, діяли на майбутнє, були ясними, простими, точними, чіткими і несуперечливими. Застосування актів повинне бути передбачуваним для індивідів» [3, с. 297-298].

На думку А. Й. Приймака «принцип правової визначеності переважно розуміють у дещо звуженому значенні: зазначають про вимоги чіткості, зрозумілості та однозначності правової норми, які за своєю суттю є вимогами до її формулювання, тобто стосуються лише процесу правотворчості, а реалізація їх у переважній більшості залежить від рівня володіння нормотворцем юридичною технікою» [4, с. 53].

Конституції сучасних демократичних держав є уособленням загальнолюдських і національних цінностей, у тому числі верховенства права (правовладдя) та його складників, що знаходить свій прояв у втіленні у цьому фундаментальному законі основоположних прав і свобод людини, підпорядкуванні всієї діяльності держави правам і свободам та її зв'язаності ними. Це надає юридичній системі стабільності й визначеності, що становить одну з визначальних умов верховенства права (правовладдя) [5, с. 12].

Аналіз Конституції України (наприклад, ст. ст. 8, 57, 58 ) дає підстави стверджувати, що принцип правової визначеності сприйнятий Конституцією України та конституційним правопорядком України. Такі висновки можуть бути підтверджені і відповідною практикою Конституційного Суду України [6].

Аналіз актів Конституційного Суду України дозволяє стверджувати, що формування підходу до розуміння принципу «правової визначеності» вперше відбулося у його Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. У цьому рішенні принцип правової визначеності розглядається крізь призму загального принципу права, яка гарантує правову стабільність, -- принцип заборони зворотної дії у часі законів. У рішенні вказується, що , «закріплення принципу заборони зворотної дії законів у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону» [7].

Наведені в цьому рішенні висновки дозволяють зробити обґрунтоване припущення про те, що формування юридичної позиції Конституційного Суду України щодо принципу правової визначеності відбувалося саме в цьому рішенні, через закріплення «стабільності» та «правової певності» як конституційних гарантій, які власне і є сутнісними ознаками принципу правової визначеності.

Подальший відображення поняття «правової визначеності» знаходимо у Рішенні Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року («справа К. Г. Устименка»). Конституційний Суд України у своєму рішенні виходив із того, що неповнота норми права, її суперечність щодо іншої норми, а також незрозумілість спричиняють неоднакове застосування норм матеріального права та можуть привести до свавілля, а значить -- до порушення принципів рівності, справедливості й верховенства права, що, як наслідок, тягне недотримання принципу «правової визначеності» [8].

При цьому слід зауважити, що як у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп, так і в Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 5-зп Конституційний Суд України прямо не надав визначення поняттю «правова визначеність», а лише витлумачив його складові елементи - стабільність та передбачуваність.

Наступним кроком у діяльності Конституційного Суду України щодо формування змісту принципу «правової визначеності» в його юридичних позиціях став Висновок від 02 червня 1999 року № 2-в/99. Так, у Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін до статті 46 Конституції України» вимогам статей 157 і 158 Конституції України Конституційний Суд України наголосив на важливості визначеності відносин між людиною і державою. У висновку зазначено: «Наявність в Конституції України надто деталізованих положень, місце яким в поточному законодавстві, породжуватиме необхідність частого внесення змін до неї, що негативно позначатиметься на стабільності Основного Закону» [9]. Фактично, Конституційний Суд України констатував наявність ще однієї складової принципу «правової визначеності» - належної якості законодавства (як передбачуваного, так і стабільного).

У подальших рішеннях Конституційний Суд України акцентував увагу на небезпечності існування тривалої практики неповного правового регулювання суспільних відносин, що, на наш погляд, дозволяє виокремити ще одну складову принципу правової визначеності - однозначність правового регулювання. правовий визначеність конституційний

У світлі окресленої проблеми необхідно звернути увагу також і на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, у своїх рішеннях ЄСПЛ обґрунтовано посилається на принцип правової визначеності. Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини можна виокремити три складових, які вміщує принцип правової визначеності, а саме: вимоги до визначеності законодавства, вимоги до визначеності повноважень та вимоги до визначеності судових рішень.

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Новік проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції означає, що коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» [10].

У цій справі Суд вирішив, що відповідне українське законодавство не є достатньо доступним, точним та передбачуваним у застосуванні, що не дає можливості уникнення ризику свавільного утримання під вартою. У розглядуваній справі Суд не бачить жодних причин відхилитись від раніше прийнятих ним висновків у подібних справах та підтверджує, що відповідне національне законодавство не змогло захистити Новіка В.В. від свавільності. Відтак мало місце порушення ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рішеннях Європейського суду з прав людини неодноразово акцентовано увагу на недосконалості чинного законодавства України і вказано на необхідність неухильного дотримання принципу правової визначеності.

У п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» зазначено, що «Суд вважає, що відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства, не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей п. 1 ст. 5 Конвенції. Суд також нагадує, що практика, яка виникла у зв'язку із законодавчою прогалиною і яка зумовлює тримання особи під вартою протягом необмеженого і непередбачуваного строку за обставин, коли таке тримання не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні будь-яким судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який імплікований Конвенцією і який становить один з основних елементів верховенства права» [11].

У справі Європейського суду з прав людини «Світлана Науменко проти України» від 09.11.2004 р. акцентовано увагу на застосуванні принципу остаточності рішень суду та необхідності дотримання принципу res judicatа. У п. 52 вказаного рішення зазначено, що «правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами [12].

Висновки

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі висновки.

По-перше, становлення та розвиток юридичного розуміння принципу правової визначеності відображено у окремих правових позиціях Конституційного Суду України. Його основними складовими є: стабільність, передбачуваність, належна якість законодавства (однозначність і точність правових норм), заборона зворотної дії в часі закону, однозначність правового регулювання, точність і однозначність тлумачення норми права.

По-друге, правова визначеність є каталізатором значного вдосконалення механізму держави, а також однією з основ ефективного забезпечення прав і свобод людини.

Література

Кудрявцева О.М. Принцип правової визначеності в рішеннях Конституційного Суду України. Південноукраїнський правничий часопис. 2020. № . С. 28-32

Хайек Ф. А. Право, законодавство і свобода: Сучасне розуміння ліберальних принципів справедливості і політики. Пер. з англ. Місто видання: ІРСЕН, 2006. 644 с.

Погребняк С. П. Основоположні принципи права : дис д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2009. 433 с.

Приймак А.М. Принцип правової визначеності: поняття та окремі аспекти. Наукові запискиНаУКМА. 2010. Том 103. Юридичні науки. С. 53-55. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/ api/core/bitstreams/a3528eec-9013-4c68-9810-35a71be6597d/content (дата звернення: 02.12.2023).

Мірило верховенства права (правовладдя) національного рівня: практика України (Rule of law Checklis at national level: case of Ukraine). За заг. ред. М. Козюбри. К.: Центр дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України Національного університету «Києво-Могилянська академія». Київ, 2021 -- 152 с.

Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР. URL: http://zakon2.rada.gov.uaЛaws/show/254к/96-вр

Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1- зп про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата). Вісник Конституційного Суду України. 1997. № 2. С. 5-18.

Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року № 5- зп у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка). Офіційний вісник України. 1997. № 46. С. 126.

Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін до статті 46 Конституції України» вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статті 46 Конституції України) від 2 червня 1999 року № 2-в/99. Офіційний вісник України. 1999. № 24. С. 176.

Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Новік проти України»

від 18.12.2008. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/974_442#Text (дата звернення:

02.12.2023).

Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Єлоєв проти України»від 06.11.2008. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_433#Text (дата звернення:02.12.2023).

Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Науменко проти України» від 09.11.2004 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_353#Text (дата звернення: 02.12.2023).

References

Kudriavtseva O.M. (2020). Printsip pravovoi viznatcenosti v risheniah Konstitutsiinoho Sudu Ukraini. [The principle of legal certainty in the decisions of the Constitutional Court of Ukraine]: Pivdennoukrainskiy pravnychiy chasopys. [in Ukrainian].

Khaek F.A. (2006). Pravo, zakonodavstvo i svoboda: Sychasne rozyminnia liberalnih printsipiv spravedlivosti I politiki. [Law, legislation and freedom: Modern understanding of liberal principles of justice and politics].

Pogrebniak S.P. (2009). Osnovopologni printsipi prava. [Basic principles of law] Candidate's thesis.. Kharkiv. [in Ukrainian].

Priymak A.M. (2010). Printsip pravovoi viznatcenosti: ponyattiy ta okremi aspecty. [The principle of legal certainty: concepts and individual aspects]. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/ bitstream/handle/ 123456789/3845/Pryimak_Pryntsyp_pravovoi.pdf. [in Ukrainian].

M. Koziuba (Ed) (2021). Mirylo verhoventstva prava (pravovladia) nacionalnogo rivnia: praktyka Ukrainy [Rule of law Checklis at national level: case of Ukraine]. [in Ukrainian].

Konstytsia Ukrainy: [Constitution of Ukraine]. (1996, June 28) URL:

http://zakon2.rada.gov.uaЛaws/show/254к/96-вр. [in Ukrainian].

Rishenia Konstytuciinogo Sudu Ukrainy pro oficiine tlumachenia stattei 58, 78, 79, 81 Konstytucii Ukrainy ta stattei 243-21, 243-22, 243-25 Civilnogo procesualnogo kodeksu Ukrainy (u spravi shchodo nesumisnosti deputatskogo mandata). [Decision of the Constitutional Court of Ukraine on the official interpretation of Articles 58, 78, 79, 81 of the Constitution of Ukraine and Articles 243-21, 243-22, 243-25 of the Civil Procedure Code of Ukraine (in the case of incompatibility deputy mandate)] (1997, May 13) Kyiv: Bulletin of the Constitutional Court of Ukraine [in Ukrainian].

Rishenia Konstytuciinogo Sudu Ukrainy u spravi shchodo oficiinogo tlumachenia stattei 3, 23, 31, 47, 48 Zakonu Ukrainy “Pro informaciiu” ta statti 12 Zakonu Ukrainy “Pro prokuraturu” (sprava K.G. Ustymenka) . [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case regarding the official interpretation of Articles 3, 23, 31, 47, 48 of the Law of Ukraine "On Information" and Article 12 of the Law of Ukraine "On the Prosecutor's Office" (the case of K. G. Ustimenko) ]. (1997, October 30) Kyiv: Bulletin of the Constitutional Court of Ukraine [in Ukrainian].

Vysnovok Konstytuciinogo Sudu Ukrainy u spravi za zverneniam Verhovnoi Rady Ukrainy pro nadania vysnovku shchodo vadpovidnosti proektu Zakonu Ukrainy “Pro vnesenia zmin do statti 46 Konstytucii Ukrainy” vymogam stattei 157 I 158 Konstytucii Ukrainy ( sprava pro vnesenia zmin do statti 46 Konstytucii Ukrainy) [Conclusion of the Constitutional Court of Ukraine in the case of the appeal of the Verkhovna Rada of Ukraine to provide an opinion on the compliance of the Law of Ukraine "On Amendments to Article 46 of the Constitution of Ukraine" with the requirements of Articles 157 and 158 of the Constitution of Ukraine (case of amendments to Article 46 of the Constitution of Ukraine)] (1999, June 2) Kyiv: Official Gazette of Ukraine [in Ukrainian].

Rishenia Evropeiskogo sudu z prav liudyny po spravi “Novik proty Ukrainy” [Decision of the European Court of Human Rights in the case "Novik v. Ukraine"] (2008, December 18) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_442#Text [in Ukrainian].

Rishenia Evropeiskogo sudu z prav liudyny po spravi “Ielov proty Ukrainy” [Decision of the European Court of Human Rights in the case Ieloiv v. Ukraine"] (2008, November 05) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_433#Text [in Ukrainian].

Rishenia Evropeiskogo sudu z prav liudyny po spravi «Naumenko proty Ukrainy” [Decision of the European Court of Human Rights in the case Naumenko v. Ukraine"] (2004, November 09) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_353#Text [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru