Окремі аспекти кваліфікації насильницького зникнення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі аспекти кваліфікації насильницького зникнення

Денисюк Олена Вікторівна аспірант кафедри кримінального права Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей кваліфікації насильницького зникнення залежно від стадій вчинення кримінального правопорушення та форми співучасті.

Наголошено на тому, що кваліфікація кримінальних правопорушень є одним із найважливіших етапів застосування норм кримінального права. Визначено зміст поняття кваліфікації. Наведено види кваліфікації залежно від специфічних форм і видів вияву суспільно небезпечного діяння.

Зосереджено увагу на кваліфікації насильницького зникнення, вчиненого на етапі незакінченого кримінального правопорушення - готування до його вчинення та замаху на нього. Визначено формули кваліфікації дій особи, що вчинила готування чи замах на насильницьке зникнення.

Досліджено питання кримінальної відповідальності за вчинення насильницького зникнення у співучасті. Встановлено особливості кваліфікації насильницького зникнення залежно від ролі та функцій кожного зі співучасників. Проаналізовано вчинення насильницького зникнення у різних формах співучасті. Запропоновано внести зміни до норми, якою передбачено кримінальну відповідальність за вчинення насильницького зникнення, шляхом її доповнення кваліфікуючою ознакою - вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб - із встановленням більш суворого покарання.

Розглянуто особливості вчинення насильницького зникнення у співучасті із особами, які не є спеціальними суб'єктами, та визначено особливості кримінальної відповідальності останніх. Досліджено можливість добровільної відмови співучасників насильницького зникнення від доведення кримінального правопорушення до кінця та особливості відповідальності інших співучасників залежно від ролей та виконаних функцій.

Зроблено висновок про необхідність подальшого дослідження особливостей кваліфікації насильницького зникнення.

Ключові слова: насильницьке зникнення, кваліфікація, розмежування, суміжні кримінальні правопорушення, позбавлення волі, зниклі безвісти.

Abstract

кваліфікація насильницького зникнення кримінальне правопорушення

Denysiuk Olena Viktorivna Postgraduate student of the Department of Criminal Law, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

CERTAIN ASPECTS OF THE QUALIFICATION OF ENFORCED DISAPPEARANCE

The article is devoted to the study of the peculiarities of the qualification of enforced disappearance depending on the stages of the commission of a criminal offense and forms of complicity.

It is emphasized that the qualification of criminal offenses is one of the most important stages in the application of the norms of criminal law. The content of the concept of qualification is determined. The types of qualification depending on the specific forms and types of manifestation of a socially dangerous act are given.

Attention is focused on the qualification of enforced disappearance committed at the stage of an unfinished criminal offense - preparation for its commission and attempt at it. Formulas for the qualification of actions of a person who has committed preparation or attempted enforced disappearance have been defined.

The issue of criminal liability for the commission of enforced disappearance with complicity has been investigated. Specific features of the qualification of enforced disappearance are established depending on the role and functions of each of the accomplices. The perpetration of enforced disappearance in various forms of complicity is analyzed. It is proposed to make changes to the norm, which provides for criminal liability for the commission of enforced disappearance by adding a qualifying feature - the commission of a criminal offense by prior conspiracy by a group of persons - with the stipulation of more severe punishment.

The features of the commission of enforced disappearance in complicity with persons who are not special subjects are considered, and the features of criminal responsibility of the latter are determined. The possibility of voluntary refusal of coconspirators in enforced disappearance to bring the criminal offense to an end and the specifics of the responsibility of other co-conspirators depending on the roles and functions performed were investigated.

A conclusion was made about the need for further research into the features of the qualification of enforced disappearance.

Keywords: enforced disappearance, qualification, separation, related criminal offenses, deprivation of liberty, missing persons.

Постановка проблеми

На сьогоднішній день насильницьке зникнення є одним з найбільш жорстоких та небезпечних кримінальних правопорушень міжнародного характеру. Російські війська, силовики та контрольовані державою-агресором збройні формування вчиняють у широкому масштабі акти насильницького зникнення щодо мирного населення на територіях, які були або залишаються окупованими, грубо порушуючи положення як міжнародного права, так і національного законодавства України. При цьому випадки катувань, жорстокого поводження, застосування фізичного та психологічного тиску щодо жертв насильницьких зникнень є систематичними.

Законодавство України наразі розвивається в багатьох напрямках відповідно до норм міжнародного права. Чинний Кримінальний кодекс України (далі - КК України) 12 липня 2018 року було доповнено ст. 146-1 «Насильницьке зникнення» [4]. Разом із тим практика насильницьких зникнень в Україні поки залишається фактично безкарною.

На сьогодні існує низка питань у зв'язку із застосуванням кримінально- правової норми, якою передбачена відповідальність за насильницьке зникнення. Такі питання, насамперед стосуються дискусійного характеру визначення об'єкту кримінального правопорушення, форм об'єктивної сторони, спеціального суб'єкта, кваліфікації насильницького зникнення, вчиненого у співучасті, а також поєднаного із вчиненням інших кримінальних правопорушень. При цьому багато питань практично не досліджені у науці кримінального права, зокрема і питання практики застосування зазначеної норми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вітчизняні науковці - А.В. Андрушко, О.М. Броневицька, К.П. Задоя, О.Г. Колб, В.В. Кондратишина, О.С. Наумова, В.Ю. Цвікі, Є.М. Войтович та ін. - приділили у своїх працях увагу лише проблемам доцільності встановлення кримінальної відповідальності за насильницьке зникнення, міжнародно-правового захисту осіб від насильницьких зникнень, теоретичним і практичним проблемам розслідування насильницького зникнення людини. Окремі аспекти криміналізації насильницького зникнення та деякі проблеми відповідальності за це діяння розкривають у своїх публікаціях І.Б. Газдайка-Василишин та Т.І. Созанський, М.В. Єрошкін, В.В. Ліпіна, О.К. Марін, А.С. Політова. Однак питання особливостей кваліфікації насильницького зникнення на сьогоднішній день є недослідженим.

Мета статті - дослідження окремих аспектів кваліфікації насильницького зникнення, зокрема, порядку кваліфікації залежно від стадій вчинення кримінального правопорушення та форм співучасті.

Виклад основного матеріалу

Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, на яке заслуговує покарання, можна одержати тільки в результаті правильної кваліфікації [3, с. 74].

Кваліфікація кримінальних правопорушень є одним із найважливіших етапів застосування норм кримінального права. За її допомогою дається точна юридична і соціальна характеристика вчиненого діяння [2, с. 98]. Правильна кваліфікація забезпечує реалізацію конституційного принципу верховенства права в Україні (ст. 8 Конституції України [1]), гарантує охорону й здійснення прав і свобод людини і громадянина, є необхідною умовою вирішення питань щодо наявності підстави кримінальної відповідальності особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, призначення справедливого покарання або звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання. У свою чергу, помилки у кваліфікації злочинів неодмінно ведуть до помилок у призначенні покарання або при вирішенні інших питань кримінальної відповідальності [6, с. 10].

На наше переконання, найбільш повним є визначення поняття кваліфікації, сформульоване В.О. Навроцьким. На його думку, кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідності [5, с. 33].

Кваліфікація - це певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного [3, с. 75].

Залежно від специфічних форм і видів вияву суспільно небезпечного діяння кваліфікація може поділятися на кваліфікацію кримінального правопорушення та кваліфікацію діянь, вчинених за умов, що виключають їх кримінальну протиправність, закінченого й незакінченого кримінального правопорушення, кваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого однією особою, і вчиненого групою осіб у співучасті, кваліфікацію одиничного кримінального правопорушення і множинності кримінальних правопорушень; кваліфікацію при подоланні конкуренції кримінально- правових норм (конкуренція загальної і спеціальної норм, конкуренція спеціальних норм, конкуренція частки та цілого та ін.).

Вважаємо за доцільне насамперед розглянути кваліфікацію насильницького зникнення залежно від стадій вчинення кримінального пр ав опорушення.

Згідно з КК України стадіями кримінального правопорушення є: готування до кримінального правопорушення (ст. 14 КК); замах на кримінальне правопорушення (ст. 15 КК), що поділяється на закінчений та незакінчений; закінчене кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 13 КК), визначене у диспозиції відповідної статті Особливої частини КК України. Готування до кримінального правопорушення та замах на кримінальне правопорушення разом складають незакінчене кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 13 КК України).

Насильницьке зникнення є кримінальним правопорушенням з формальним складом, для об'єктивної сторони якого КК вимагає наявності тільки діяння (дії чи бездіяльності) незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків, і вважається закінченим тоді, коли повністю виконане (завершене) діяння, що назване у диспозиції статті Особливої частини як ознака складу такого кримінального правопорушення. Настання чи ненастання злочинних наслідків під час вчинення кримінальних правопорушень із формальним складом не впливає на факт наявності складу закінченого кримінального правопорушення, але повинно враховуватися при призначенні покарання винному.

Кваліфікація кримінального правопорушення як закінченого означає, що у вчиненому діянні є всі обов'язкові ознаки відповідного складу кримінального правопорушення. Крім того, наявність закінченого кримінального правопорушення означає, що кваліфікацією охоплена вся попередня діяльність, пов'язана з підготовкою до цього злочину чи початком його виконання, тобто діяння, вчинені до моменту закінчення кримінального правопорушення. Разом із тим, якщо в ході попередньої злочинної діяльності виконувалися посягання, що місять ознаки самостійних кримінальних правопорушень, то вони підлягають окремій кваліфікації (наприклад, придбання вогнепальної зброї, з використанням якої вчиняється насильницьке зникнення; саме по собі придбання вогнепальної зброї в даному випадку становить собою готування до насильницького зникнення, однак ці дії не охоплюються ознаками складу насильницьке зникнення і тому незалежно від того, яка стадія виконання насильницького зникнення має місце, підлягають самостійній кваліфікації).

З об'єктивної сторони при готуванні до насильницького зникнення особа створює умови для його вчинення, дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і ще не становлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу вказаного кримінального правопорушення. Готування до насильницького зникнення може проявлятися в різноманітних діяннях, але загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення конкретного закінченого кримінального правопорушення.

Із суб'єктивної сторони готування до кримінального правопорушення, в тому числі і до насильницького зникнення, можливе лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови і метою вчинення певного злочину і бажає створити такі умови. При цьому винний має намір не обмежуватися лише готуванням до кримінального правопорушення, але і вчинити такі дії, які призведуть до закінчення кримінального правопорушення.

З огляду на положення ст. 16 КК України, кримінальна відповідальність за готування до насильницького зникнення настає за ч. 1 ст. 14 КК України і за тією частиною ст. 146-1 КК України, що передбачає відповідальність за конкретний закінчене кримінальне правопорушення. При цьому посилання на ч. 1 ст. 14 КК України має міститися перед вказівкою на статтю Особливої частини КК України. У випадку, якщо винний вчинив декілька незакінчених кримінальних правопорушень, передбачених кількома статтями Особливої частини, посилання на ч. 1 ст. 14 КК України повинно бути перед кожною зі статей Особливої частини.

Замах на вчинення кримінального правопорушення є другою стадією його вчинення.

При вчиненні замаху на насильницьке зникнення дії особи кваліфікуються за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 КК України (залежно від виду замаху - закінченого чи незакінченого) і за частиною ст. 146-1 КК України, яка передбачає відповідальність за конкретне закінчене кримінальне правопорушення. При цьому потрібно встановити наявність усіх ознак складу закінченого кримінального правопорушення з урахуванням незавершеності об'єктивної сторони - незавершеності діяння у формальних складах кримінальних правопорушень.

Якщо замаху передували дії, що становили собою готування до цього ж кримінального правопорушення, то все вчинене кваліфікується лише як замах на кримінальне правопорушення оскільки кожна наступна стадія «поглинає» собою попередні стадії посягання.

У правозастосовній практиці достатньо поширені випадки, коли кримінальне правопорушення вчиняється не однією особою, а двома або більше, які діють спільно, умисно спрямовуючи свої зусилля на досягнення єдиного і злочинного результату. Вказане стосується і насильницького зникнення. У таких ситуаціях виникає потреба в застосуванні спеціальних правил кваліфікації, які стосуються кримінальних правопорушень, що вчинені у співучасті.

Питання кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень у співучасті врегульовані нормами розділу VI Загальної частини КК України. Так, відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення несуть не лише особи, які безпосередньо своїми діяннями вчинили злочин (виконавці), а й особи, які умисно виконувані інші ролі при спільному вчиненні умисного кримінального правопорушення (організатори, підбурювачі та пособники), що має важливе значення у процесі кваліфікації кримінальних правопорушень. Також за допомогою цього інституту вирішуються питання кваліфікації діянь осіб, які беруть участь у вчиненні кримінальних правопорушень групами, організованими групами або злочинними організаціями.

Визначення поняття співучасті закріплено у ст. 26 КК України, згідно з якою співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

Роль і функції кожного зі співучасників можуть бути як різними, так і однаковими, проте у будь-якому разі кримінальне правопорушення, вчинене у співучасті, є результатом спільної діяльності всіх співучасників і при цьому кожен із них докладає зусиль, тобто робить свій внесок у вчинення одного й того самого кримінального правопорушення.

Підстави кваліфікації діянь співучасників випливають із загальних підстав кваліфікації кримінальних правопорушень. Так, виконавець (співвиконавець) насильницького зникнення підлягає кримінальній відповідальності лише за статтею Особливої частини КК України, яка передбачає вчинений ним злочин, тобто за ст. 146-1 КК України. Тут діє загальне правило щодо кваліфікації вчиненого кримінального правопорушення, оскільки виконавець (співвиконавець) безпосередньо чи опосередковано вчиняє саме те діяння, юридичні ознаки якого закріплені у відповідній статті Особливої частини КК України, а отже, посилатися при цьому на ч. 1 ст. 29 чи ч. 2 ст. 27 КК України немає необхідності.

Підставою кваліфікації діянь співучасників, які не виконують об'єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146-1 КК України, є специфічний склад співучасті у кримінальному правопорушенні, ознаки якого визначаються статтею Особливої частини КК України, за якою кваліфікується суспільно небезпечне діяння виконавця, а також ст. 27 КК України, у якій визначено особливості діянь різних видів співучасників. Тому «формула кваліфікації» діянь організатора, підбурювача та пособника насильницького зникнення включає посилання на відповідну частину ст. 27 та ст. 146-1 КК України.

На практиці в діяннях співучасників можливий збіг відразу декількох ролей (функцій). Зокрема, якщо будь-який співучасник поряд з функцією організатора, підбурювача чи пособника виконав повністю або частково об'єктивну сторону складу кримінального правопорушення, він визнається виконавцем (співвиконавцем) кримінального правопорушення, а його діяння потребують кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини без посилання на ст. 27 КК України. Здійснення ним інших функцій на кваліфікацію не впливає, але враховується при призначенні судом покарання. Якщо ж співучасник відіграв у вчиненні кримінального правопорушення декілька ролей, не пов'язаних з виконанням об'єктивної сторони, наприклад, підбурювач був одночасно пособником, при кваліфікації його діянь слід посилатися на всі частини ст. 27 КК України, що відображають його функції, та на відповідну статтю Особливої частини, яка передбачає кримінальне правопорушення, вчинене виконавцем. При цьому необхідно враховувати, що деякі форми організаторських дій поглинають собою ті чи інші ролі, тому двічі враховувати при кваліфікації ті самі діяння не можна (так, особа, яка забезпечувала фінансування злочинної діяльності організованої групи, визнається саме організатором, а не організатором і пособником).

Законодавець у ст. 28 КК України визначив такі форми співучасті: 1) вчинення кримінального правопорушення групою осіб; 2) вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення кримінального правопорушення організованою групою;

4) вчинення кримінального правопорушення злочинною організацією.

При вчиненні кримінального правопорушення групою осіб у ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою (ч. 1 ст. 28 КК України). Між співвиконавцями може бути змова, але вона досягається не до початку кримінального правопорушення, а в процесі його виконання. Така форма співучасті передбачена в деяких статтях КК України як ознака основного або кваліфікованого складу кримінального правопорушення, однак норма, якою передбачено кримінальну відповідальність за насильницьке зникнення, такої ознаки не містить, як і ознаки вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.

За ч. 2 ст. 28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. Вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність вчинюваних дій порівняно з першою формою співучасті.

На нашу думку, доцільно було б передбачити таку кваліфікуючу ознаку у ст. 146-1 КК України, визначивши більш суворе покарання у разі вчинення кримінального правопорушення за її наявності.

На сьогоднішній день вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, якщо це не впливає на кваліфікацію, що стосується зокрема насильницького зникнення, визнається обтяжуючою обставиною під час призначення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України). Однак, у разі застосування такої обставини як обтяжуючої, покарання буде призначено у межах санкції визначеної інкримінованою нормою, а у разі наявності передбаченої нормою кваліфікуючої ознаки - у більшому розмірі по відношенню до кримінального правопорушення, вчиненого однією особою, що з огляду на підвищену суспільну небезпечність вчинюваного групою осіб за попередньою змовою є справедливим.

Вчинення кримінального правопорушення організованою групою має місце тоді, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. 3 ст. 28 КК).

Організовану групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого кримінального правопорушення за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності. Учинення кримінального правопорушення організованою групою свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього кримінального правопорушення і тому зазначається у багатьох статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака.

Під злочинною організацією розуміють стійке ієрархічне об'єднання декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп (ч. 4 ст. 28 КК України).

Саме створення злочинної організації і участь у ній утворюють самостійне закінчене кримінальне правопорушення, передбачене у ст. 255 КК України. Кримінальні правопорушення, вчинені у складі злочинної організації, потребують самостійної кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини КК України за сукупністю із ч. 1 ст. 255 КК України.

Статтею 30 КК України визначено основні положення кримінальна відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації. Так, організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі кримінальні правопорушення, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. (ч. 1 ст. 30 КК України). З об'єктивної сторони такі злочини вчиняються внаслідок дій з організації злочинних об'єднань (організованої групи чи злочинної організації), керівництва ними чи координації злочинної діяльності або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Із суб'єктивної сторони організатор усвідомлює вчинення злочинним угрупованням певного злочину (злочинів) і бажає цього чи свідомо допускає.

На відміну від організаторів, інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за кримінальні правопорушення, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у кримінальному правопорушенні кожен із них (ч. 2 ст. 30 КК України). При цьому роль, яку вони виконували у вчиненні цих кримінальних правопорушень, для вирішення питання про кримінальну відповідальність не має значення, однак впливає на кваліфікацію. Інші кримінальні правопорушення, у підготовці чи вчиненні яких ці учасники злочинного угруповання не брали участі, ставитися їм у вину не можуть.

Спеціальними видами організованих груп та злочинних організацій можуть бути визнані: банди (ст. 257 КК України), терористичні групи чи терористичні організації (ст. 258 КК України), не передбачені законом воєнізовані або збройні формування (ст. 260 КК України). У статтях 43, 255, 258 та 260 КК України закріплені заохочувальні норми, що звільняють за наявності відповідних підстав від кримінальної відповідальності учасників організованих груп та злочинних організацій.

Кримінальні правопорушення зі спеціальним суб'єктом, яким є насильницьке зникнення, можуть вчинюватися лише особами, наділеними ознаками спеціального суб'єкта. Стаття 26 КК України не містить заборони співучасті у кримінальних правопорушеннях, що вчиняються лише спеціальними суб'єктами. Отже, насильницьке зникнення може бути вчинене у співучасті із особами, які не є спеціальними суб'єктами. При цьому вони, маючи ознаки загального суб'єкта, можуть виконувати функції організатора, підбурювача, пособника вчинення кримінальних правопорушень зі спеціальним суб'єктом. Зважаючи на це, дії співучасників насильницького зникнення слід кваліфікувати за ст. 146-1 КК України, яка встановлює відповідальність за кримінальне правопорушення із спеціальним суб'єктом, а також за частинами 3, 4 чи 5 ст. 27 КК України. Виконавцем же цього кримінального правопорушення може бути тільки особа, яка має ознаки спеціального суб'єкта.

Кожен із співучасників насильницького зникнення може добровільно відмовитись від доведення кримінального правопорушення до кінця. При цьому, у разі добровільної відмови від вчинення вказаного кримінального правопорушення за загальними правилами виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17

КК України. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того кримінального правопорушення або замах на те кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 30 КК України). За змістом ч. 2 ст. 30 КК України організатор, підбурювач чи пособник не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові, якщо вони відвернули вчинення кримінального правопорушення або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або не усунення перешкод вчиненню кримінального правопорушення. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до кримінального правопорушення або за замах на кримінальне правопорушення, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. 3 ст. 30 КК України).

Висновки

Кваліфікація кримінальних правопорушень, передбачених ст. 146-1 КК України, вчинених на етапі незакінченого кримінального правопорушення та в співучасті, здійснюється з урахуванням відповідних норм Загальної частини КК України. Крім того, при призначенні покарання за насильницьке зникнення за наявності обставин, передбачених ст. 67 КК України, останні враховуються як обтяжуючі. Попри наведене, багато питань щодо кваліфікації насильницького зникнення ще потребують дослідження, як наприклад при множинності кримінальних правопорушень.

Література

1. Конституція України: Закон від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. К.: Юрінком Інтер, 2005. 480 с.

3. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. К.: Юридична думка, 2004. 352 с.

4. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26.

5. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій. К.: Знання, 2000. 771 с.

6. Панов М.І., Зінченко І.О., Володіна О.О. Основи кваліфікації злочинів: навч. посіб./ за заг. ред. Панова М.І. Харків: Право, 2019. 378 с.

References

1. Konstytutsiya Ukrayiny: Zakon vid 28 chervnya 1996 r. № 254k/96-VR. [Constitution of Ukraine: Law of June 28, 1996 No. 254k/96-VR]. Vidomosti VerkhovnoyiRady Ukrayiny. 1996. № 30. St. 141. [in Ukrainian].

2. Bazhanov, M.I., Stashis, V.V., Tatsii, V.Ya. (2005). Kryminal'ne pravo Ukrayiny. Zahal'na chastyna [Criminal law of Ukraine. General part]. K.: Yurinkom Inter. [in Ukrainian].

3. Mel'nyk, M.I., Klymenko V.A. (2004). Kryminal'ne pravo Ukrayiny. [Criminal law of Ukraine. General part]. K.: Yurydychna dumka. [in Ukrainian].

4. Kryminal'nyy kodeks Ukrayiny: Zakon Ukrayiny vid 5 kvitnya 2001 r. № 2341-III [Criminal Code of Ukraine: Law of Ukraine dated April 5, 2001 No. 2341 -III]. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. 2001. № 25-26. [in Ukrainian].

5. Navrots'kyy, V.O. (2000). Kryminal'ne pravo Ukrayiny. Osoblyva chastyna: kurs lektsiy [Criminal Law of Ukraine. Special part: course of lectures]. K.: Znannya. [in Ukrainian].

6. Panov, M.I., Zinchenko, I.O., Volodina, O.O. (2019). Osnovy kvalifikatsiyi zlochyniv [Fundamentals of the qualification of crimes]. M.I. Panov (Ed.). Kharkiv: Pravo. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru