Характеристика темпоральних оціночних понять в недоговірних зобов'язаннях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Характеристика темпоральних оціночних понять в недоговірних зобов'язаннях

Владикін Олександр Насирбегович кандидат юридичних наук, доцент кафедри інтелектуальної власності та приватного права

Київ

Анотація

Серед усієї багатоманітності класифікації оціночних понять, вченими ігнорується такий вид, як темпоральні оціночні поняття. Він або відсутній взагалі, або згадується в контексті конкретного підвиду. У науковій літературі темпоральні оціночні поняття зазвичай розглядаються як різновид якісних оціночних понять. Однак, на наш погляд, вони мають ряд особливостей, які дозволяють виділити їх в окремий вид.

Темпоральними оціночними поняттями у договірних зобов'язаннях є поняття, що не конкретизовані законодавцем, та надають можливість суду, сторонам договору та іншим уповноваженим або зацікавленим особам можливість вільної оцінки фактів і врахування індивідуальних особливостей конкретного договірного правовідношення в межах, визначених законом. В свою чергу, темпоральні оціночні поняття у недоговірних зобов'язаннях характеризуються відсутністю можливості суб'єкта на етапі правозастосування їх конкретизації.

Зобов'язання виникають з договорів чи інших юридичних фактів, а також односторонніх правочинів, безпідставного набуття та завдання шкоди, збереження майна. Правовідношення, котре виникає з підстав, які не передбачено договором, в котрому одною стороною, боржником, зобов'язано вчинити на користь іншої сторони, кредитор, певну дію чи утриматися від відповідної дії, а кредитор в свою чергу має право витребовувати від боржника здійснення його обов'язків, має назву недоговірних. Дана інформація знаходить своє відображення у Цивльному кодексі України, а саме в другому підрозділі «Недоговірні зобов'язання», третього розділу п'ятої книги.

Темпоральні оціночні поняття відіграють важливу роль у регулюванні договірних та недоговірних зобов'язань. Вони надають сторонам цих зобов'язань можливість вільної оцінки обставин справи та врахування індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

Ключові слова: темпоральні оціночні поняття, недоговірні зобов'язання, зобов'язання, договір, розумні терміни, розумний строк, невідкладні заходи.

Abstract

Vladykin Oleksandr Nasyrbegovich Candidate of legal sciences, Assistant Professor of the Department of Intellectual Authority and Private Law, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute», Kyiv

CHARACTERISTICS OF TEMPORAL EVALUATIVE UNDERSTANDINGS IN UNDERSTANDING GOITERS

In the midst of the richness of the classification of evaluative concepts, it is clear that such a type as temporal evaluative concepts is ignored. Either it's a daily occurrence, or it can be guessed in the context of a specific type. In scientific literature, temporal evaluative concepts are increasingly viewed as a variety of clear evaluative concepts. However, in our opinion, they have a number of features that allow us to see them in their full form.

Temporal evaluative concepts in contractual obligations are concepts that are not specified by the legislator, but give the power to the court, the parties to the contract, and other responsible or authorized persons to make a free assessment of the facts and harm consideration of the individual characteristics of a specific contractual legal relationship within the limits established by law. In turn, temporal evaluative concepts in non-legal claims are characterized by the possibility of the subject at the stage of legalization of their specification.

The obligation arises from agreements and other legal facts, as well as unilateral legal acts, the unrestrained occurrence and danger of harm, and the preservation of land. A legal relationship that arises from the case, which is not conveyed by the agreement, in which one party, the debtor, is required to commit at the expense of the other party, the creditor, the singer, will escape from the other side, and the creditor, in his turn, є the right to demand from the contractor for his work obov'yazkov, may be called untrustworthy. This information is reflected in the Civil Code of Ukraine, and itself in another subsection “Unauthorized demands”, the third section of the fifth book.

Temporal evaluative concepts play an important role in the regulation of contractual and non-contractual obligations. They encourage the parties to these challenges to be able to make a free assessment of the situation and consider the individual characteristics of specific legal issues.

Keywords: temporal evaluative concepts, non-contractual obligations, obligations, agreement, reasonable terms, reasonable lines, unexpected approaches.

Вступ

Постановка проблеми. Основною проблемою застосування темпоральних оціночних понять є їх невизначеність. Це означає, що законодавець не встановлює конкретного значення цих понять, а лише надає можливість сторонам зобов'язання та правозастосовчим органам самостійно визначити їх значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми, що склалися в сфері темпоральних оціночних понять в недоговірних зобов'язаннях, аналізують різні вчені. Проблему з різних боків висвітлюють Шевчук С., Рогач О.Я., Русу С.Д., та багато інших. Аналіз результатів досліджень вчених вказує на нагальну потребу в перегляді та зміні чинних норм законодавства.

Метою статті є висвітлення результатів аналітичного огляду проблеми темпоральних оціночних понять в недоговірних зобов'язаннях.

Виклад основного матеріалу

До недоговірних зобов'язань відповідно до норм ЦК України належать:

1) зобов`язання, котрі виникають в зв'язку з публічною обіцянкою винагороди;

2) здійсненя певних дій в сфері майнових інтересах інших осіб без доручення;

3) рятування життя і здоров'я фізичної особи, чи то майна фізичної особи, юридичної особи;

4) створення обставин котрі можуть нести загрозу здоров'ю, життю, чи майну фізичної або юридичної осіб;

5) відшкодування завданої шкоди [1].

Серед практиків і науковців постає актуальне питання про час припинення і винекнення зобов'язання, адже саме з тривалістю пов'язано початковий етап та момент закінчення суб'єктивного матеріального права. Беручи це до уваги, варто відмітити, саме на протязі існування даного періоду один з його учасників наділений обов'язком виконання, а другий наділений правом вимагати дане виконання. І, в свою чергу, навпаки, в разі якщо зобов'язання вже припинилося, чи ще не виникло, дане право і обов'язок вважаються неіснуючими. темпоральний оціночний недоговірний

Цивільно-правові строки являються часовою формою руху правовідносин цивільного напрямку, а також формами існування та розвитку суб'єктивних прав і обов'язків, котрі являються їх змістом. Суб'єктивний обов'язок і право надають можливість, чи то необхідність здійснення їх суб'єктами будь-яких дій, чи утримання від учинення їх. Зміст строку характеризується, як подія або дія. За межами цих фактів існування і встановлення строків не мають ніякого значення. В зв'язку з цим закінчення або настання строку набуває значення в сукупності з певними діми або подіями, котрі настають, чи вчиняються, для котрих даний строк було встановлено. В зв'язку з цим часові характеристики, момент припинення і винекнення правовідносин в недоговірних зобов'язань, являється досить важливими для правильного та правомірного здійнення сторонами своїх обов'язків і прав. В даному аспекті, власної значущості набувають темпоральні оціночні поняття, котрі знаходять своє висвітлення в законодавстві при врегулюванні недоговірних зобов'язань.

Одним з головних дискусійних понять в науці та юридичній практиці являється поняття «розумний строк» («розумний час»), котре можна характеризувати як темпоральне оціночне. Темпоральність даного поняття пояснюється обмеженням часовими рамками, в котрі має бути здійснена дія, встановлена відповідною правовою нормою. Проте, норма права, котра передбачає поняття «розумний строк» не передбачає межі даного строку, що, в майбутньому при практичному застосуванні призводить до певного непорозуміння.

Дане використання більше всього розповсюджене серед норм, котрі регулюють зобов'язальні правовідносини та також в нормах процесуального права. Але беручи до уваги широту його розуміння і впливу на темпоральні визначення будь-якого характеру, його варто детально розглянути в даній статті. Також, розумними строками повинні вважатися будь-які строки, і в тому числі ті, які застосовуються під час регулювання недоговірних зобов'язань.

Законодавством не передбачено проміжок часу, який є розумним у контексті застосування даної статті, чи що являється закінченнямі початку строку для визначеності його розумності, а віддається це на оцінку і розсуд учасників правовідносин.

Поняття "розумний" та його правова характеристика була запозичена з англо-американського права. Пояснюється цей термін через поняття "розумна людина", "людина з автобусу" і "звичайний громадянин". Мова йде про те, що розумними варто вважати дії, котрі б вчинила особа з задовільним, середнього рівня інтелектом, знаннями та життєвим досвідом.

Інтелектуальна культура юриста повинна бути направлена на творчий багатогранний підхід до отримання, використання, зберігання і поширення інформації.

Відповідно, в системі common law досить розповсюдженою є ідея про розумність позитивного права; його основою впродовж англійської історії слугував принцип rule of reason, чи то «здоровий глузд». В результаті цього принцип норми, відповідно до якого вирішувалася справа, повинен бути обумовлений самим правосуддям, а не лиш містити в собі посилання на певні нормативно-правові акти [2, с.68].

Пов'язано це з тим, що суддя наділений обов'язком здійснювати власний розсуд розумно, котра має охоплювати не лишень результат, а й сам процес.

Розумність дій являє собою формальну рису, вимога до абсолютно кожного суб'єкта у об'єктивному праві [3, с.18]. С.Д. Русу і М.О. Стефанчук, аналізуючи поняття «розумності», зазначають, що при встановлені розумності строку суд має виходити з терміну котрий є необхідним для вчинення певних дій за нормальних, звичайних умов [4, с.55].

Щодо процесуального законодавства при трактуванні розумних термінів необхідно керуватися європейським розумінням даного правового явища, оскільки названий інститут прийшов в український простір із законодавства європейських держав. ЄСПЛ під «розумним терміном судочинства» розуміє весь період часу розгляду справи в судах: з моменту подання заяви до суду першої інстанції до винесення останнього судового акта у справі. Питання про розумності чи нерозумності термінів виникає тоді, коли суд виходить за межі строку, встановленого законом. У зв'язку з цим ЄСПЛ при розгляді скарг заявників на рішення національних судів до першої інстанції звертає увагу на законодавчо встановлені належні терміни розгляду або виконання справ, а потім уже на інші обставини, недоліки судочинства. Якщо спостерігається перевищення строків чи їх продовження, що збільшує загальну тривалість розгляду справи, ЄСПЛ, часто без з'ясування причин, визнає винність національного суду у порушенні розумних термінів, оскільки забезпечення своєчасного розгляду справи - обов'язок суду.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, котра згідно з ч.1 ст. 9 Конституції України є основою законодавства України, в п.1 ст. 6 відмічається, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов'язків наділений правом на розгляд його справи на протязі розумного строку [5]. Також варто згадати про Європейську хартію про закон «Про статус суддів» також в п. 1.6 відмічається, що держава наділена обов'язком надати всі необхідні засоби суддям для належного виконання поставлених задач, а аткож, в тому числі і для розгляду справ на протязі розумних строків [6].

Інститут розумних термінів було запроваджено у процесуальній галузі українського права з метою вирішення проблем тривалого судочинства у конкретних справах. Слід констатувати, що поява цього інституту збільшило навантаження на суддівський корпус, особливо на касаційну інстанцію. Додатково проблема ускладнюється тим, що прагнення спонукати суди до прискорення вирішення справи часто спричиняє необґрунтований поспіх. Водночас суду безглуздо навмисно затягувати процес, оскільки це суперечить меті та завданням цивільного судочинства. Оцінюючи розумність терміну судді керуються національним законом, правовими позиціями ЄСПЛ, роз'ясненнями вищих судових інстанцій.

Інша поширена проблема, пов'язана з порушенням розумних термінів і тривалістю судового процесу, що збільшує зловживання процесуальними правами учасниками процесу, створення труднощів у розвитку та завершенні судового процесу. Ці дії засновані на конкретних процесуально-правових та матеріально-правових інтересах, що часто є способом забезпечення судового захисту прав особи. Один із найчастіших прикладів затягування судового процесу - це неявка у судове засідання. Затягування процесу може бути виражене в нерозкритті або неподанні вчасно доказів, уточнення позовних вимог, зміні предмета, підстави, ціни позову тощо.

Як причину тривалості судового процесу, варто відмітити, формальність стадії підготовки справи до судового розгляду. Більша увага до якості проведення підготовки справи до судового розгляду дозволить зібрати всі необхідні докази, залучити до участі всіх заінтересованих осіб, видати необхідні судові доручення та надалі заощадити час. Як приклад варто використати досвід Німеччини, де стадія підготовки справи до судового розгляду займає особливе місце.

Одним із способів скорочення кількості порушення термінів розгляду цивільних справ можна назвати більш активне використання в рамках судової процедури альтернативних способів урегулювання спорів шляхом застосування професійної медіації, посередництва та переговорів.

Аналіз практики ЄСПЛ дозволяє зробити висновок про те, що ЄСПЛ переважно зводить причини порушення розумних строків розгляду справи в судах до вини самих судів, обмежуючись у своїх роз'ясненнях виключно порушенням процесуального законодавства. Часто причиною порушення розумних термінів є не стільки вина судді, скільки недосконалість правової бази, новизна застосовуваних категорій та механізмів, а також зловживання учасників своїми процесуальними правами. Законодавець надає суду можливість суддівського розсуду при застосуванні критеріїв розумності терміну, проте наголошує, що його тривалість має визначатися основною метою правосуддя - захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, судова практика ЄСПЛ та національних судів в один голос стверджує оцінність поняття «розумний строк», яка в контексті строків судового розгляду має в момент оцінки піддаватися таким критеріям:

1) складності справи;

2) поведінки заявника;

3) поведінки органів державної влади (в першу чергу суду);

4) зовнішніх факторів.

У п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» № 11 від 17.10.2014 встановлено, що розумним строком вважається тей строк, який є об'єктивно необхідним для проведення процесуальних дій, а також прийняття процесуальних рішень і розгляду та вирішення справи за для забезпечення своєчасного судового захисту [7].

На виконання вимоги відносно дотримання розумного строку розгляду судової справи суд має у зв'язку з фактичними обставинами справи і покладаючись на відповідні орієнтири на власний розсуд встановити, який строк вирішення і розгляду справи варто вважати розумним. Це дає зрозуміти, що суд на власний розсуд вирішує питання про розумність строків, адже законодавець не визначив з чіткістю та коректністю, який же саме строк варто вважати розумним.

Відповідно такий же висновок можна зробити й про застосування поняття «розумний строк» в зобов'язаннях. Здійснення певних дії передбачених зобов'язанням в «розумний строк», говорить про те, що особа, котра наділена задовільним, рівнем середнього інтелекту, життєвим досвідом та знаннями, здатна повноцінно оцінити ситуацію та моделювати в ній необхідну значиму поведінку юридичного характеру.

Наприклад в США та Англії розумний строк асоціюється з оцінкою дій і обставин, за котрих вони вчиняються. Так, відповідно § 2 ст. 1-205 Єдиного торговельного кодексу США, строк який є розумним для здійснення тої чи іншої дії, залежить від мети і характеру даної дії та від пов'язаних обставин з нею. В досліджуваному праві виконання на протязі розумного строку розкривається як те, що здійснюється з урахуваннями характеру договору і обставин конкретної справи. Що являється розумним строком -- це питання факту у безпосередньо кожному окремому випадку.

«Розумний строк» абсолютно в кожному випадку має встановлені власні рамки, котрі визначають сторони, а в разі спору - встановленими юрисдикційними органами в залежності від характеру зобов'язальних правовідносин (об'єкт і зміст зобов'язання, суб'єктний склад,).

Наприклад, ст. 1146 ЦК України в разі публічної обіцянки винагороди для виконання завдання може бути встановлений строк (термін). Якщо такий строк виконання завдання не було встановлено, воно вважається дійсним на протязі розумного терміну відповідно до змісту завдання [1].

Дана невизначеність строку у досліджуваній статті і відсутність встановлених чітких критеріїв оцінки надає можливість суб'єктам даного правовідношення на власний розсуд встановлювати розумність строку, по при те у кожному випадку даний термін може бути абсолютно різним, що в свою чергу надає можливість породжувати неузгодженості між сторонами і виникнення спорів.

Саме по собі виконання встановленого обов'язку має буди продиктовано чіткими правилами і не може допускати власного розсуду, в тому числі що стосується строків його виконання. Це витребовує необхідність встановлення чітких строків виконання зобов'язань чи безпосередньо в нормі закону, чи покласти обов'язок на встановлення строків зобов'язання на сторін.

Як приклад, варто розглянути поняття розумного строку, що застосовується в Правилах повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу затверджених наказом Державної авіаційної служби України .№1239 від 26.11.2018. Відповідно, в п. 6 даних правил встановлено, що розумними сроками являється період часу, розумна межа тривалості котрого під час повітряного перевезення пасажира, чи багажу, становить дві години чи більше - щодо всіх рейсів дальністю 1500 кілометрів, чи менше; три години або більше - для всіх рейсів дальністю понад 1500 до 3500 кілометрів; чотири години або більше - для всіх інших рейсів [208].

Зрозуміло, що таке поняття призначено виключно для використання при перевезені пасажирів і багажу повітряним транспортом, забезпечення безпеки польотів та якості обслуговування та не може розповсюджуватися на будь-які правовідносини. Однак, тут чітко простежується, що не дивлячись, що «розумний строк» поняття у більшості випадках оціночне, законодавець з метою усунення прогалин при його правозастосуванні визначив конкретні темпоральні межі.

Наступним темпоральним оціночним поняттям, що потребує аналізу є поняття «у разі необхідності». Поряд з цим поняттям в недоговірних зобов'язаннях існує також поняття «крайньої необхідності». Симбіоз аналізу даних понять дозволить зробити висновки про їх сутність.

«Необхідність» - система зв'язків та відносин, що вимагає зміну, розвиток в жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами, поступальний рух. Отже, необхідність -- це певний зв'язок, який обов'язково в результаті призводить до певної події, потреба в чому- небудь.

Необхідність являє собою внутрішню закономірність в зв'язках між явищами, котра зумовлює їхнє виникнення та зникнення, існування загалом. Необхідністю являється те, що безпосередньо має статися в відповідних умовах.

Слово «необхідний» можна тлумачити як закономірний; такий, що обов'язково потрібний для забезпечення нормальних умов життя, праці; закономірний, невипадковий.

Статтею 1171 ЦК України передбачено відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності. Зокрема у частині першій статті зазначено, що шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала[1].

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить, що у стані крайньої необхідності шкода завдається правомірними діями, спрямованими не на заподіяння шкоди, а на досягнення мети - усунення небезпеки. У зв'язку з тим, що виходячи із загальних принципів щодо захисту цивільних прав будь-яка шкода, заподіяна суб'єкту цивільних правовідносин, повинна бути відшкодована, статтею 1171 ЦК України створюються правові підстави для відшкодування шкоди, заподіяної правомірними діями [1].

В науці цивільного права крайньою необхідністю визначають стан, при якому для усунення небезпеки виникнення шкоди охоронюваним законом правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи особа змушена завдати шкоди іншим учасникам цивільних відносин, оскільки зазначену небезпеку за даних умов відвернути іншими засобами було неможливо.

До ознак крайньої необхідності відповідно до цивільного законодавства України належать:

1) шкода за крайньої необхідності завдається за для усунення небезпеки, яка загрожує цивільним правам чи інтересам юридичної або фізичної особи;

2) особа, яка діє в стані крайньої необхідності, завдає шкоди за для усунення реальної небезпеки, тобто небезпеки, котра існувала в момент виникнення крайньої необхідності;

3) небезпека цивільним правам і інтересам може бути створена різноманітними чинниками: природними явищами, поведінкою тварин, технічним фактором, бездіяльністю чи діями людей, фізіологічним або біологічним станом інших людей;

4) крайня необхідність вважається відсутньою, якщо шкода вже завдана;

5) крайня необхідність має місце, якщо дану небезпеку за цих умов не можна було усунути будь-якими іншими засобами.

Саме присутність вище перелічених ознак, на сам перед, слугує критерієм розподілення крайньої необхідності і суміжних правових інститутів, пов'язаних із завданням шкоди при усуненні небезпеки її виникнення.

Враховуючи, що більш детальний аналіз поняття крайньої необхідності буде виходом за межі предмету дисертаційного дослідження, слід обмежитись загальними характеристиками цього поняття, які дозволяють висловити позицію, щодо темпорального оціночного поняття «необхідність».

Значення поняття «необхідність» свідчить про те, що за своєю суттю воно означає стан, який вимагає застосування заходів, без яких не можна обійтися і при існуванні певних умов, що вимагають такої необхідності.

Однак з точки зору пропонованих в науці техніко-юридичних критеріїв точності законодавчого тексту, слід підкреслити, що використання такої конструкції як «у разі необхідності» без подальшого пояснення є неприпустимим.

Використовуючи категорію «необхідність», як темпоральне оціночне поняття слід відзначити, що вона виникає тільки в певний момент і триває, існує протягом деякого відповідного інтервалу, таким чином, вона завжди характеризуються моментами початку й припинення. Необхідність може або ще не настати, або вже минути, вичерпатися.

Серед норм, що регулюють недоговірні зобов'язання зустрічається також таке темпоральне поняття як «невідкладні дії».

Великий тлумачний словник української мови визначає слово «невідкладний», як такий, що не можна відкладати; який треба здійснювати, розв'язувати негайно.

Невідкладність використовується в контексті реалізації процесуальних юридичних фактів пов'язується із необхідністю у максимально стислі строки вчинити судом процесуальні дії щодо надіслання учасниками цивільного процесу наступних процесуальних документів: 1) позивачеві - ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, разом із заявою та всіма доданими до неї документами (ч. 6 ст. 122 ЦПК України); 2) особам, які беруть участь у справі - копії ухвали про відкриття провадження у справі невідкладно після відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 127 ЦПК України); 3) іншим особам, які беруть участь у справі - заяви, її копії та копій доданих до неї матеріалів, у разі прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення (ч. 1 ст. 230 ЦПК України).

Досліджуючи оціночні поняття кримінального процесуального права І.А. Тітко зазначає про наступне. Так, у ст. 47 КПК вжите поняття «невідкладні слідчі чи інші процесуальні дії». Основний ряд ознак наведеного оцінного поняття відображує ознаки родового поняття, тобто поняття, що позначає дію, яку віднесено до слідчих дій, або іншу дію, врегульовану кримінально- процесуальним законом (інша процесуальна дія). Додатковий же ряд ознак цього оцінного поняття має ситуаційний характер і спрямований на позначення дій, що не терплять зволікань (невідкладні дії). Ці ознаки додаються до ряду основних ознак. Очевидно, що провадження по будь-якій кримінальній справі передбачає вчинення низки слідчих та процесуальних дій. Проте їх невідкладність залежатиме від виду вчиненого злочину, характеру справи, що розслідується, її індивідуальних особливостей.

Крім того, у теорії кримінально-процесуального права під невідкладними слідчими діями розуміється особлива форма процесуальної діяльності, що здійснюється органом дізнання у випадках, передбачених законом, з моменту офіційного отримання повідомлення про злочин і до моменту передачі кримінальної справи слідчому та спрямована на виявлення і фіксацію слідів злочину, а також доказів, що вимагають негайного вилучення, дослідження та закріплення процесуальними формами і засобами.

Прикметник «невідкладний» використовується також в медицині для позначення невідкладного стану людини, який згідно з Законом України «Про екстрену медичну допомогу» тлумачиться як раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

Аналіз наведеного доводить, що темпоральний діапазон прояву оціночного поняття «невідкладний» залежить від умов та обставин, індивідуальних особливостей, в яких дане поняття застосовується. Та, перш за все, поняття невідкладності однозначно наголошує на що не терплять зволікань, та потребують вчинення в максимально короткий строк. При цьому оцінка «невідкладності» надається на розсуд суб'єкта правозастосування, що знову ж таки може призводити до неоднакового тлумачення та оцінки чинників, що впливають на «невідкладність дій».

Разом з тим, ЦК України містить статтю 1164 згідно якої у разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати:

1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

2) відшкодування завданої шкоди;

3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Так, законодавець передбачив ряд прав наданих особі в разі незадоволення її вимоги щодо усунення загрози життю, здоров'ю або майну. Одним із таких є звернення особи до суду з вимогою про вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози. При цьому, зрозуміло, що законодавець не може встановити вичерпний перелік таких невідкладних заходів, оскільки вони будуть залежати від обстави кожної конкретної справи.

Наприклад, у п.п. 21 п. 5 Положення про здійснення установами фінансового моніторингу затвердженого Постановою Правління Національного банку України №107 від 28.07.2020 невідкладно визначається як проміжок часу, визначений/установлений з моменту настання підстав для здійснення відповідних дій, які є пріоритетними і здійснюються першочергово, але не пізніше наступного робочого дня або встановленого часу наступного робочого дня. Тобто, законодавець фактично встановив межі, на які особа, що керується даною нормою повинна орієнтуватися при вчинення певних дій.

Висновки

Як результат даної статті, пропонується внести зміни до статті 1164 ЦК України доповнивши її частиною другою наступного змісту:

«2. Судом може бути встановлений конкретно визначений строк вжиття заходів щодо усунення загрози».

Врахування суб'єктами законодавчої ініціативи вказаної пропозиції дозволить усунути існуючі прогалини у визначенні темпоральних властивостей, пов'язаних з реалізацією цивільних прав та виконанні цивільних обов'язків.

Література

1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-IV Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356

2. Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в України. .К: Реферат, 2007 р. 68 с.

3. Рогач О.Я. Застосування категорії розумності у праві. Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. 2011 р. №4(7). С.15-19

4. Русу С.Д., Стефанчук М.О. Проблеми визначення предмету розумності та добросовістності в цивільному кодексі України. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003 р. №2 (6). С.53-57.

5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Міжнародний документ ратифікований Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text

6. Про закон «Про статус суддів»: Європейська хартія від 10.07.1998 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/994_236

7. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» № 11 від 17.10.2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ v0011740-14#Text

References

1. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy [The Civil Code of Ukraine]. (2003, January 16). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin ofVerkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

2. Shevchuk S. (2007). Sudova pravotvorchist: svitovyi dosvid i perspektyvy v Ukrainy [Court lawmaking: light evidence and prospects in Ukraine]. Referat-Abstract. K: [in Ukrainian].

3. Rohach O.Ia. (2011). Zastosuvannia katehorii rozumnosti u pravi [Definition of the category of reasonableness in law.] Naukovi zapysky instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy- Scientific notes to the Institute of Legislation of the Supreme Council of Ukraine. No. 4(7). [in Ukrainian].

4. Rusu S.D., Stefanchuk M.O. (2003) Problemy vyznachennia predmetu rozumnosti ta dobrosovistnosti v tsyvilnomu kodeksi Ukrainy.[ Problems related to the subject of reasonableness and good faith in the civil code of Ukraine] Visnyk Khmelnytskoho instytutu rehionalnoho upravlinnia ta prava. Vo - Bulletin of the Khmelnitsky Institute of Regional Management and Law. No. 2 [in Ukrainian].

5. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod [Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text [in Ukrainian].

6. Pro zakon «Pro status suddiv» [About the law “On the status of judges”] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/994_236 [in Ukrainian].

7. Postanova Plenumu Vyshchoho spetsializovanoho sudu Ukrainy z rozghliadu tsyvilnykh i kryminalnykh sprav «Pro deiaki pytannia dotrymannia rozumnykh strokiv rozghliadu sudamy tsyvilnykh, kryminalnykh sprav i sprav pro administratyvni pravoporushennia» [Resolution of the Plenum of the High Specialized Court of Ukraine regarding civil and criminal cases “About the actions of strengthening reasonable principles in the consideration by courts of civil, criminal cases and statements about administrative offenses] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011740-14#Text [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru