Про необхідність запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луцький національний технічний університет

Про необхідність запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану

Юлія Олегівна Пундор, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри права

Резюме

Пундор Ю. О. Про необхідність запобігання та протидії домашньому насильству в умовах воєнного стану.

У статті проаналізовано статистику звернень до поліції та на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації щодо вчинення домашнього насильства. Враховуючи, що цифри є чималими, вважаємо, що правопорушення «домашнє насильство» не втратило актуальності під час воєнних дій. Згідно із законодавством України розтлумачено поняття домашнього насильства, його форми. Зокрема, проаналізовано ключові правові норми, що підлягають застосуванню під час притягнення кривдника до адміністративної, кримінальної відповідальності за вчинення такого правопорушення. У статті порушено питання усунення прогалин у законодавстві щодо розгляду справ про домашнє насильство з метою вдосконалення системи заходів протидії та запобігання цьому правопорушенню.

Ключові слова: воєнний стан, домашнє насильство, форми домашнього насильства, адміністративна відповідальність, кримінальна відповідальність, кривдник, терміновий заборонний припис, обмежувальний припис.

Summary

Yuliia Pundor. On the need to prevent and combat domestic violence under the conditions of marital state.

At the beginning of the 21st century, Ukraine became one of the first countries in Eastern Europe to recognize domestic violence as an important social problem, depriving perpetrators of the opportunity to hide behind the veil of non-interference in private life. The situation changed in December 2017, when the Law of Ukraine «On Prevention and Combating Domestic Violence» was adopted, which created grounds for a stronger response from the state, which undertook to pay due attention to each case. Moreover, Ukrainian legislation has established an internationally recognized approach focused, first of all, on the protection and needs of the victim.

In the conditions of the war in Ukraine, domestic violence did not disappear, did not become less important, and the problems related to it remained the same as they were in peacetime. War does not abolish domestic violence, but rather exacerbates the situation. Traditionally, this offense affects vulnerable groups of the population, which, among other things, are burdened with solving other problems that have arisen due to the armed conflict in the state. However, despite the war, bodies and institutions must make maximum efforts so that the facts of domestic violence are not hushed up, and the victims are visible, ask for help and receive adequate protection of their rights.

The author introduced the general provisions and terms, the principles of state policy in the field of prevention and combating domestic violence, methods of helping victims and their protection, special measures for combating domestic violence and responsibility for its perpetration. The article, in particular, considers the basic principles and principles of responding to domestic violence; the main regulatory provisions that regulate the relevant field.

The areas of work, the implementation of which will allow solving the issue of combating domestic violence, are: 1) raising the level of public awareness of the problem of domestic violence and its consequences and the formation of an intolerant attitude towards it in society; 2) immediate and effective response to the facts of domestic violence and the problems caused by it; 3) improvement of interaction mechanisms between entities whose competence includes the implementation of measures to combat domestic violence and supervision of compliance with the requirements of legislation in this area; availability of specialists to implement measures to prevent and counter domestic violence and ensure their financing.

Key words: martial law, domestic violence, forms of domestic violence, administrative responsibility, criminal responsibility, perpetrator, restraining order against a perpetrator, emergency barring order against a perpetrator.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні надзвичайно важливо аналізувати питання безпеки в країні, суспільстві, сім'ї. Щороку поліція реєструє чимало звернень щодо домашнього насильства. На жаль, з проблемою останнього стикається чимало українців. Цей вид правопорушення не втратив актуальності під час воєнних дій. Потрясіння в суспільстві, втрата близьких та/чи роботи, вимушена зміна проживання, психологічна напруженість можуть сприяти збільшенню випадків домашнього насильства. Важливо інформувати населення про відмінність між поняттями «конфлікт» і «насильство», розрізняти форми останнього та найважливіше - знати, як запобігати і протидіяти йому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі питання досліджуваної проблеми розглядалися в багатьох працях вітчизняних учених, зокрема, таких, як: А. Вознюк, О. Дудоров, Ю. Кузьменко, Т. Перцева, В. Огоренко, О. Степаненко, Т. Малиновська, О. Зінсу, О. Харитонова, Р. Перелигіна, У. Митник, Л. Сукмановська, О. Гриньків, В. Мико- лаєць, Т. Мацелик, Н. Новицька, О. Гаран, К. Черевко, В. Нестерчук та ін. Вагому роль відіграють соціологічні дослідження, що проводяться міжнародними інституціями, такими як ОБСЄ, Фонд народонаселення ООН, USAID, UNICEF тощо. Водночас залишається низка питань, які потрібно ще врегулювати в національному правовому полі. Наприклад, чи завжди злочини, пов'язані з домашнім насильством, повинні входити до переліку справ приватного обвинувачення, чи не варто в законодавстві чітко розтлумачити поняття «систематичність» вчинення домашнього насильства та багато ін.

Формулювання мети статті. Виходячи з цих міркувань, мета статті полягає в тому, щоб ознайомити наукову спільноту з проблемами, які випливають з практики застосування норм щодо запобігання і протидії домашньому насильству.

Викладення основного матеріалу

Національною гарячою лінією з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації зафіксовано 38 472 звернення у 2022 році, 9551 - за 1 квартал 2023 року, понад 92 відсотки звернень щодо домашнього насильства¹. У 2022 році поліція зареєструвала 244 381 звернення щодо домашнього насильства. За даними Луцького районного управління поліції, станом на 15.05.2023 отримано 1189 повідомлень громадян про факти домашнього насильства, відповідно здійснено стільки ж виїздів на місце події, складено 232 протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), винесено 140 термінових заборонних приписів. домашній насильство поліція

Гендерно зумовлене насильство (далі - ГЗН) набуває багатьох форм під час конфліктів і має руйнівні наслідки для постраждалих, сімей, громад і перспектив побудови тривалого миру. У постконфліктних ситуаціях ГЗН також значно зростає, оскільки участь у конфліктах і вплив воєнної травми прямо пов'язані зі зростанням інтенсивності домашнього насильства. Отже, ефективна профілактика й міжгалузеві механізми реагування є ключовими для зменшення згаданих вище ризиків².

Воєнні обставини не розглядаються як причина домашнього насильства, але участь у військових конфліктах і вплив воєнної травми можуть стати «спусковим механізмом» для насильницьких епізодів і сприяти збільшенню інтенсивності та масштабу домашнього насильства. Серед факторів, що сприяють збільшенню домашнього насильства під час війни, є страх і невпевненість; соціально-економічна нестабільність; порушення усталеної сімейної динаміки та стосунків; підвищене вживання алкоголю та наркотиків; легкий доступ до різних видів зброї; виникнення посттравматичного стресового синдрому; контекст війн, у яких беруть участь переважно чоловіки, які не готові до досвіду війни³.

Минуло близько шести років, як Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ втратив чинність і набув юридичної сили Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року № 2229-VIII, та все одно залишаються прогалини в застосуванні норм на практиці.

Станом на сьогодні законодавець під домашнім насильством розуміє діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь⁴. Українське законодавство виділяє чотири форми домашнього насильства: психологічне, фізичне, економічне, сексуальне.

За вчинення однієї з вищезазначених форм домашнього насильства кривдника можливо притягти до адміністративної, кримінальної, цивільної відповідальності.

Відповідно до ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб⁵.

Одним із недоліків застосування цієї статті на практиці є те, що розгляд таких справ може відбуватися за відсутності особи, що вчинила правопорушення. Аналіз судової практики свідчить, що судді переважно притягують кривдників до відповідальності, застосовуючи адміністративне стягнення у виді штрафу, який, як свідчить практика, часто сплачують постраждалі матері, дружини, які викликали поліцію. Тому виникає питання, що саме, які докази вчинення такого правопорушення можуть вплинути на застосування адміністративних стягнень у виді громадських робіт та адміністративного арешту.

Зі слів працівників поліції, дієвим є спеціальний захід протидії домашньому насильству - терміновий заборонний припис. Як зазначено законодавцем, останній вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров'я постраждалих осіб і недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства. На практиці патруль, який виїжджає на факт вчинення домашнього насильства, на місці події проводить оцінку ризиків вчинення домашнього насильства та визначає рівень небезпеки, останній може бути високим, середнім, низьким. Керуючись цим, поліцейські проводять профілактичну бесіду з кривдником щодо недопущення вчинення домашнього насильства та виносять ТЗП строком до 10 діб. Це означає, що протягом цього терміну кривдник не може наближатися до місця проживання постраждалої особи (навіть якщо він є власником нерухомого майна), не може телефонувати, розмовляти, загалом контактувати з особою, що постраждала від правопорушення. За результатом розгляду матеріалів працівник уповноваженого підрозділу поліції приймає рішення про постановлення кривдника на профілактичний облік.

У контексті притягнення кривдника до адміністративної відповідальності принагідно згадаємо ст. 39-1 КУпАП. Відповідно до цієї статті у разі вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі суд під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про направлення особи на проходження програми для таких осіб.

Основна мета програм по роботі з кривдниками - надання психологічної допомоги особам (часто чоловікам), схильним до агресивної поведінки, з метою подолання агресивного стилю спілкування і формування навичок партнерства в соціальному середовищі. Завдання програм по роботі з кривдниками є навчити клієнта: виявляти в собі й долати стан психічного стресу; відчувати межі власної особистості та будувати стосунки з урахуванням визнання меж власної особистості та членів родини; конструктивно вирішувати конфлікти; навичкам партнерства; оцінювати негативні думки з урахуванням їх реалізму і змінювати їх на конструктивні, які повніше відображають дійсність і не викликають тривоги, гніву, страху тощо.

Також програма дає змогу надати психологічну підтримку: в набутті навичок не приховувати свої проблеми від близьких осіб і ефективно користуватися підтримкою оточуючих; у подоланні невпевненості в собі й страхів, які призводять до агресивності; у подоланні сорому за власну неврівноваженість⁶.

Розроблення і впровадження таких програм мало б сприяти запобіганню повторним випадкам правопорушень і викоріненню явища насильства загалом, що відповідає міжнародним приписам законодавства, зокрема ст. 16 Стамбульської конвенції.

Направлення особи на проходження відповідної програми можливе в судовому порядку при вирішенні судом питання про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Окрім того, особа може взяти участь у такій програмі добровільно.

Відповідно до п. 27 Порядку взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 658, держадміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад, здійснюють розроблення та виконання на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці місцевих програм із запобігання та протидії насильству⁷.

На жаль, через нестачу фінансування і відповідних кваліфікованих кадрів програми для кривдників впроваджені не в усіх адміністративно-територіальних одиницях України, відповідно судді цих регіонів не можуть застосовувати ст. 39-1 КУпАП на практиці.

Статтею 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановлено, що домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох років⁸.

Якщо домашнє насильство має систематичний характер і такий допоміжний захід, як ТЗП не забезпечує безпеку постраждалій особі, законодавець передбачив обмежувальний припис. Під останнім розуміємо встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до ст. 91-1 КК України суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або в її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

У рамках проблематики видачі обмежувального припису виділимо такі пункти, як: 1) відсутність затвердженого порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства для суддів; 2) доведення наявності ризиків продовження або повторного вчинення домашнього насильства; 3) недотримання 72-годинного розгляду заяви про видачу обмежувального припису; 3) повний текст судового рішення не завжди вручається після його проголошення; 4) розмежування спорів про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів і наявність необхідності у видачі обмежувального припису.

Умисне невиконання обмежувальних заходів або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, - караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

Щодо розгляду справ про домашнє насильство саме в кримінальному провадженні, то слід звернути увагу, що 1) відсутнє офіційно закріплене законодавче тлумачення поняття «систематичність»; 2) відсутня практика врахування вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану як обтяжуючої обставини (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України); 3) обмеження щодо закриття кримінальних проваджень щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством у разі відмови від обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України).

З агресією Росії у 2022 році доступ до послуг і правосуддя для жінок, які проживають в Україні, які постраждали від ГЗН, значно ускладнився. У зв'язку з тим, що потреба в розміщенні внутрішньо переміщених жінок з дітьми у притулках значно зросла, майже всі місця у спеціалізованих притулках для постражда- лих від домашнього насильства були передані ВПО. Багато неспеціалізованих закладів (школи, дитячі садки, стадіони тощо) переобладнані в притулки, і люди часто живуть в одному великому спільному просторі по кілька місяців, що призводить до збільшення кількості конфліктів між мешканцями та випадків домашнього насильства⁹.

Під час війни чоловіки повертаються з фронту прямо додому, несучи з собою весь досвід збройного конфлікту та травми війни. Прославляються їхні дії на війні, внесок у захист родини та батьківщини, підвищується толерантність до агресивної поведінки, емоційних маніпуляцій, шантажу. Вони часто стають агресивнішими, привласнюючи собі більше права керувати матерями, дружинами та сестрами, що призводить до нерівного розподілу влади в сім'ї та поглиблює причини домашнього та гендерно зумовленого насильства. Жінки повертаються до традиційної ролі піклувальниць про дітей, людей похилого віку та немічних, вони оцінюються за обсягом тягаря, який несе сім'я. Внаслідок повної відсутності спеціальних стратегій реабілітації та реінтеграції жінки повинні піклуватися про членів сімей учасників бойових дій, які можуть мати психологічні чи фізичні травми внаслідок збройного конфлікту¹⁰.

Висновки

Проаналізована у статті статистика свідчить про те, що домашнє насильство під час воєнного стану залишається актуальним. Враховуючи досвід повоєнних років у таких країнах, як Афганістан, Вірменія, Боснія та Герцеговина, Грузія, після закінчення бойових дій, повернення військовослужбовців додому з фронту рівень домашнього насильства в країні може зрости. У статті з'ясовано поняття такого правопорушення, а також розглянуто, передбачені законодавцем заходи протидії і запобігання цьому правопорушенню. Авторка звернула увагу на проблемні аспекти врегулювання суспільних відносин, пов'язаних з домашнім насильством, на прогалини у законодавстві, які слід усунути. Враховуючи вимоги міжнародних нормативних актів, національним законодавством передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинення правопорушення «домашнє насильство». Під час воєнного стану в Україні особливо важливо, щоб загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб здійснювали належне інформування про дію такого законодавства, максимально взаємодіяли між собою.

Література

1. «Вихід є!» - нова PR-кампанія з протидії домашньому насильству стартувала в Україні. Ла Страда Україна: вебсайт. URL: https://la-strada.org.ua/novyny/vyhid-ye-nova-pr-kampaniya.html (дата звернення 18.06.2023).

2. Запобігання та реагування на гендерно зумовлене насильство під час війни та в післявоєнних умовах: досвід та рекомендації жіночих громадських організацій / І. Адільханян та ін. Відень: WAVE, 2022. С. 4.

3. Там само. С. 19.

4. Про запобігання і протидію домашньому насильству: Закон України від 07.12.2017 р. № 2229-VIII станом на 31.03.2023 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2229-19#Text (дата звернення: 18.06.2023).

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Кодекс України від 07.12.1984 р. № 8073-X станом на 15.04.2023 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/80731-10#Text (дата звернення: 18.06.2023).

6. Актуальні проблеми сімейного насильства: монографія / Т О. Перцева та ін.; за ред. Т О. Перцевої та В. В. Огоренко. Дніпро, 2021. С. 143-144 с.

7. Державні програми для зміни поведінки осіб, які вчинили домашнє насильство. Асоціація жінок-юристок України Юрфем: вебсайт. URL: https://jurfem.com.ua/derzhavni-programy-dlya-zminy-povedinky-osib-yaki-vchynyly-domashne-nasylstvo/ (дата звернення 18.06.2023).

8. Кримінальний кодекс України: Кодекс від 05.04.2001 р. № 2341-III станом на 15.04.2023 р. URL: https://zakon.rada. gov.Ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 18.06.2023).

9. Запобігання та реагування на гендернозумовлене насильство під час війни та в післявоєнних умовах... С. 8.

10. Там само. С. 19.

Размещено на Allbest.ru