Юридичний механізм обмеження прав людини в умовах воєнного стану в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридичний механізм обмеження прав людини в умовах воєнного стану в Україні

Сергій Васильович Матвеев, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри загальнотеоретичних правових і соціально-гуманітарних дисциплін Київського університету права НАН України

Олена Миколаївна Романова, кандидат історичних наук, доцент кафедри загальнотеоретичних правових і соціально-гуманітарних дисциплін Київського університету права НАН України

Резюме

Матвеев С.В., Романова О.М. Юридичний механізм обмеження прав людини в умовах воєнного стану в Україні

У статті визначені основні проблеми та ризики, з якими держава може зіткнутися при реалізації юридичного механізму обмеження прав людини в умовах воєнного стану; наведені основні принципи, якими повинні керуватися державні інституції, дотичні до цього процесу, щоб зменшити ці ризики. Визначено структуру юридичного механізму обмеження прав людини в умовах воєнного стану, до якої введено інституційну сторону (суб'єкти), юридичну базу (правові норми та принципи) і юридичні гарантії дотримання законності та справедливості в процесі вимушеного обмеження прав людини. Проведено аналіз указаних структурних елементів. Запропоновано визначення юридичного механізму обмеження прав людини в умовах воєнного стану.

Ключові слова: юридичний механізм, права людини, обмеження прав, воєнний стан. юридичний ризик право

Summary

Serhii Matvieiev, Olena Romanova. Legal Mechanism of Restriction of Human Rights under Martial Law in Ukraine

The article deals with clarifying the actual state of functioning of the legal mechanism for restriction of human rights under martial law in Ukraine in the current conditions. The paper aims at defining the theoretical aspects of this mechanism, i.e. to studying its structure and principles.

The article identifies the main problems and risks that the State may face when implementing the legal mechanism of restrictions of human rights under martial law, and outlines the basic principles that should guide the State institutions involved in this process in order to reduce these risks.

The authors define and analyse the structure of the legal mechanism for restricting human rights under martial law, which includes the institutional side (subjects), the legal framework (legal norms and principles) and legal guarantees of observance of legality and justice in the process of forced restriction of human rights.

Considerable attention is paid to the characterisation of the regulatory framework for the restriction of human rights and its compliance with international standards. The restrictions on human rights during martial law period provided for by the Constitution of Ukraine are specified.

The researchers define the basic principles of the legal mechanism for restricting human rights under martial law in Ukraine: legality, expediency (or necessity), balance, proportionality, and duration (or time limitation).

The main legal guarantees of the mechanism under study are outlined. The definition of the legal mechanism of restriction of human rights under martial law is given.

Key words: legal mechanism, human rights, restriction of rights, martial law.

Постановка проблеми. Повномасштабна військова агресія росії проти України, що почалася 24 лютого 2022 року, повністю змінила доволі сталий порядок світової безпеки кінця ХХ - початку ХХІ століття. Ця агресія призвела до руйнівних наслідків не тільки в матеріальному світі (які навіть за скромними підрахунками для України вже становлять сотні мільярдів доларів збитків), а й у світі духовних і моральних цінностей. На жаль, одне з головних досягнень філософської, правничої та політичної думки людства останніх століть - права людини як юридична категорія була фактично знищена, зґвалтована окупантом. Права на життя, захист гідності, здоров'я тощо залишилися в минулому. Жахи багатьох роздертих і зруйнованих українських міст і селищ примушують замислюватися про необхідність нової світової системи захисту прав людини в сучасному світі. Точніше, мова повинна йти про реальність і дієвість гарантій захисту цих прав.

Основна проблема цього дослідження полягає у тому, що й держава, яка захищається та потерпає від дій окупанта, вимушена певною мірою обмежувати права своїх громадян. Цей факт об'єктивно зрозумілий і вимушений, але потребує обґрунтованості, прозорості, пропорційності, збалансованості й спостереження. Простіше кажучи, українське суспільство, що перебуває у воєнному стані, потребує дієвого й чіткого юридичного механізму обмеження прав людини, який би унеможливлював зловживання владою та відповідав міжнародним стандартам, виконуючи своє основне призначення - сприяння наближенню перемоги над окупантом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Надзвичайна актуальність теми полягає у тому, що ситуації та проблеми, які досліджуються, відбуваються в режимі реального часу. Це певною мірою зумовлює відносно слабку вивченість проблеми. Але при цьому слід зазначити, що певні наукові напрацювання й теоретичне підґрунтя проблем прав людини та їх обмеження заклали вітчизняні вчені: Л. Демидова, М. Корнієнко, Н. Сергєєва, Ю. Фігель та ін.

Формулювання мети статті. Мета цієї статті полягає у зазначенні основних проблем і ризиків, що виникають при навіть легальному застосуванні обмеження прав людини з боку держави; у формуванні поняття щодо юридичного механізму обмеження прав людини в сучасній Україні, визначенні його принципів та деталізації структури.

Викладення основного матеріалу. У ці часи неспровокованої військової агресії росії проти України для більшості світового співтовариства й окремо для українських громадян стало очевидним, що майже всі міжнародні організації та установи, що мусили попередити, запобігти чи зупинити військову агресію однієї країни проти іншої, і близько до цього не пристосовані або просто не здатні. Звісно, що насамперед йдеться про Організацію Об'єднаних Націй, яка виявилась фактично безпорадною у ситуації з агресивною росією. І це, дійсно, проблема, тому що більшість загальносвітових організацій та установ, до функцій яких належить захист прав людини та які мають хоча б який-небудь вплив на уряди, тим чи іншим чином діють під егідою головної міжнародної організації світу - ООН.

Крім того, недієвими виявилися не тільки суб'єкти світового механізму, що наділені певними функціями із захисту прав людини, а й дискредитовані самі підстави, правила, міжнародні політико-правові норми та принципи, які становили основу діяльності цих суб'єктів. З'ясувалося, що агресору просто, щоб набути безкарності, достатньо або не визнавати якихось незручних для нього міжнародних норм, або перестати в односторонньому порядку визнавати компетенцію якихось міжнародних організацій. Наприклад, після того, як росію виключили з Ради Європи, державна дума росії одразу в другому та третьому читаннях ухвалила законопроєкт, що дозволяє не виконувати рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), ухвалені після 15 березня 2022 року ¹. Президент росії володимир путін, звісно ж, підписав цей закон про невиконання рішень Європейського суду з прав людини, як і закон, що видаляє рішення ЄСПЛ у складі підстав перегляду справ у росії². І це все тоді, що саме росія була одним із лідерів за кількістю скарг громадян на порушення своїх прав владою. Насправді, ослаблення механізму захисту прав росіян більшість українців нині мало цікавить. Більш небезпечним є те, що, як було зазначено вище, виявився недієздатним загальносвітовий юридичний механізм захисту прав людини, як у деталях і частинах, так і в цілому.

Але порушення прав людини агресором - це один бік проблеми, інший бік - необхідність держави, що захищається, обмежувати права своїх громадян у різних сферах соціального, економічного та політичного життя в інтересах національної безпеки. І тут виникає головне питання, чи існує в Україні в умовах воєнного стану, який є для нашої держави новим, працездатний механізм обмеження прав людини, який би був не самоціллю влади, а дієвим явищем, що досягає основних цілей - допомогти державі побороти окупанта.

Можна стверджувати, що в Україні, в умовах воєнного стану вже випрацювано певний перелік дій з обмеження прав власних громадян із метою вирішення безпекових питань загального характеру. Але чи являє собою ситуація обмеження прав людини в Україні не поодинокі необгрунтовані моменти, а діючий юридичний механізм, це питання для глибокого наукового дослідження. Чому це важливо? Хоча б тому, що українське суспільство достатньо розвинулося на шляху громадянського суспільства, щоб вважати права людини й всі прояви свободи надзвичайно важливою суспільною та особистою цінністю. Українське суспільство вже виявило неабияку спроможність захищати свої права, свободи та інші інтереси. Більше того, воно довело, що може захищатися як від внутрішнього ворога (Помаранчева революція, Революція гідності), так і від зовнішнього (агресія росії). Тому важливість продуманої політики в застосуванні обмежень прав людини, навіть під час воєнного стану, у вільнодумному суспільстві, яким сміливо можна вважати й українське, є надзвичайно важливим і повинно базуватися на засадах певної обережності, продуманості й збалансованості. Наявність дієвого механізму реалізації цього завдання забезпечить мінімізацію ризиків, проблем і викликів, пов'язаних з обмеженням прав людини.

Частіше до таких проблем і ризиків відносять: відсутність чи недостатність контрольних механізмів або недотримання засад прозорості; довільне тлумачення правових норм, які обмежують права людини, якщо ці норми сформульовані нечітко; надмірне втручання в особисті права людини при порушенні принципів пропорційності; використання обмеження прав людини, навіть легальне, але задля політичних або інших інтересів владних структур чи інших впливових груп; перешкоджання у процесі оскарження необгрунтовано обмежених прав; несправедливе обмеження прав одних осіб на користь інших, що призводить до нерівності та дисбалансу в загальній системі прав тощо. Будь-які з названих проблем із легкістю можуть призвести до зловживання владою та політичних репресій. А в нинішній ситуації активний прояв окремих чи декількох проблем або невідповідність обмеження прав міжнародним стандартам і принципам прав людини, напевно, може підірвати довіру до системи правосуддя (яка й так не на найвищому рівні) та будь-яких інших право- захисних механізмів. Звісно, що про легітимність такого процесу, як обмеження прав людини, взагалі казати важко, але за повної легальності та прозорості цього процесу є певний шанс зберегти довіру більшості населення.

Іншою метою статті є визначення змісту поняття "юридичний механізм" та основних принципів його діяльності.

Як і будь-який механізм, юридичний - це теж певна система, комплексний апарат, правило, інструмент, які взаємодіють між собою для виконання певної роботи, функції або досягнення певної цілі в правовій сфері. Також це певний абстрактний (а не фізичний) механізм, який є певною юридичною моделлю, правовою процедурою. Тобто це певний набір різних правничих елементів, які забезпечують діяльність якогось юридичного процесу чи стану.

Звісно, що одним із головних елементів юридичного механізму обмеження прав людини слід вважати різноманітні юридичні інституції (суб'єкти), які фактично втілюють у життя процедуру певних обмежень правового характеру. До таких інституцій в Україні належать: по-перше, деякі вищі органи влади, які фактично створюють правила та принципи, за якими функціонує юридичний механізм обмеження прав людини (Верховна Рада України), або безпосередньо "вмикають" цей механізм (Президент України); по-друге: більшість державних органів виконавчої гілки влади, на яких безпосередньо покладено обов'язок забезпечити функціонування цього механізму у вигляді дій по обмеженню прав людини в умовах воєнного стану (звісно, що яскравіше в цій системі виражені силові структури, наприклад МВС, СБУ тощо); по-третє, окремо слід зазначити органи судової гілки влади як вітчизняного, так і міжнародного рівня, які покликані втручатися в діяльність юридичного механізму обмеження прав людини на рівні не тільки фактичного обмеження, а й, головне, у випадках коли йдеться про законність такого обмеження, точніше її порушення та відновлення. Крім судових органів, до поновлення незаконно обмежених прав можуть бути дотичні й інші органи, наприклад, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, чи навіть Президент України, як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Тобто інституційна чи суб'єктивна сторона цього механізму достатньо розгалужена й може, за потреби, включати фактично більшість державного апарату.

Іншим елементом об'єктивно можна вважати правила та принципи, які є підґрунтям діяльності суб'єктів досліджуваного юридичного механізму. Правила, норми фактично складають юридичну базу, яка є основою діяльності суб'єктів юридичного механізму обмеження прав людини. Вочевидь, що починати аналіз треба з Основного Закону. Відповідно до повноважень Президента України, вказаних у п. 20 ст. 106 Конституції України, він "приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України"³.

Указом "Про введення воєнного стану в Україні" Президент України запровадив воєнний стан. Указ затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022.

З погляду нашого дослідження важливим є п. 3 цього Указу, а саме "у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану""⁴.

Тобто введення правового режиму воєнного стану автоматично передбачає певні обмеження стосовно громадян у різних сферах суспільного життя. Фактично з боку держави допускаються обмеження у правах людини стосовно: гарантованості недоторканності житла (ст. 30 Конституції України); гарантованості таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); невтручання в особисте і сімейне життя (п. 1 ст. 32); недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (п. 2 ст. 32); права на ознайомлення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (п. 3 ст. 32); гарантованості судового захисту права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (п. 4 ст. 32); гарантованості кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободи пересування, вільного вибору місця проживання, права вільно залишати територію України (ст. 33); гарантованості права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань і права вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст. 34); права брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); права громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, і фактично на захист конкуренції у підприємницькій діяльності та права споживачів (ст. 42); права на працю, як і заборону примусової праці, захист від незаконного звільнення і на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); права тих, хто працює, на страйк (ст. 44). Певні обмеження передбачаються навіть у сфері освіти і можуть бути застосовані, наприклад, щодо права на навчання рідною мовою або безоплатності певних видів освіти (ст. 53).

Безпосередньо основні норми, що складають смислове підґрунтя юридичного механізму обмеження прав людини в умовах воєнного стану, достатньо чітко прописані саме в Конституції України. Але слід відзначити, що іноді виникають спроби вдосконалити чи покращити юридичне підґрунтя механізму обмеження прав людини (наприклад, нещодавній законопроєкт № 4210). Звісно, що вони є дуже різними за своєю природою та за якістю як юридичної техніки, так і доцільності, й потребують ґрунтовного наукового дослідження. В іншому випадку необдумана зміна достатньо суворих правил гри може призвести до протилежних очікуваним наслідків.

Звісно, що джерела юридичного регулювання обмеження прав людини не обмежуються тільки Конституцією України, вони базуються на міжнародному гуманітарному праві, власне на міжнародному законодавстві про права людини та втілюються завдяки різноманітнім національним законам і підзаконним актам.

Стосовно принципів діяльності юридичного механізму обмеження прав людини в умовах воєнного стану, то їх можна сформулювати так: законність, доцільність (чи необхідність), збалансованість, пропорційність та тривалість (або обмеженість у часі).

Важливим елементом механізму обмеження прав людини в умовах воєнного стану є юридичні гарантії. Звісно, що це гарантії, які забезпечують дотримання основних принципів легального обмеження прав людини в Україні в умовах воєнного стану і зрозуміло, що передусім йдеться про захист незаконно порушених прав на всіх рівнях, починаючи від локального й аж до рівня ЄСПЛ. Тобто й сама можливість оскарження незаконного обмеження прав уже може вважатися певною гарантією захисту прав людини. Ще раз відзначимо, що, безумовно, у сфері гарантій передує судовий захист, але при цьому нагадуємо й про інші державні інституції на кшталт Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, або про Президента як гаранта. Окремо слід зазначити, що в сучасних реаліях при обмеженні прав людини можна розраховувати й на різноманітні правозахисні організації, яких в Україні велика кількість; на свободу слова і преси, роль журналістики, яка, сподіваємося, не перетворилася на пропагандистську машину; на громадську думку, участь та вплив.

У сучасній літературі висловлюється думка, що певною мірою до елементів юридичного механізму обмеження прав людини можна також віднести правову культуру та правосвідомість, як суспільні, так і особистості, вплив громадської думки та публічного тиску й міжнародні стандарти прав людини, але, на нашу думку, ці елементи поглинаються іншими, що були раніше визначені в цій статті. Правова культура та свідомість, як і активна громадянська позиція, думка чи публічний тиск, певною мірою є гарантіями адекватної дії механізму обмеження прав людини, а міжнародні стандарти доповнюють юридичну базу та є джерелом для досліджуваного механізму.

Насамкінець слід зазначити, що компаративістський аналіз (який через обмежений обсяг статті є предметом окремого опису) показує, що перелік обмежень прав людини в Україні під час дії воєнного стану можна вважати більш-менш стандартним для світової практики. В Україні вже сформований адекватний і відносно дієвий юридичний механізм обмеження прав людини в умовах воєнного стану, і він задіяний ще далеко не на максимальну потужність.

При цьому важливим є й те, що держава усвідомлює, що порушення чи обмеження прав людини не може сприйматися за норму. В указі Президента "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 58/2023 у пункті 2 йдеться про доручення "Міністерству закордонних справ України забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про продовження строку дії воєнного стану в Україні, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення"⁵. Цей факт, навіть у таких скрутних обставинах, свідчить про максимальну спрямованість України на міжнародні демократичні орієнтири в дотриманні норм міжнародного права стосовно прав та свобод людини.

Висновки

Юридичним механізмом обмеження прав людини під час воєнного стану в Україні слід вважати систему заходів, що задіюють певні владні суб'єкти, керуючись чітко визначеним у легальних правових джерелах національного та міжнародного рівня набором норм і принципів, у яких врегульовані можливі обмеження для людини під час оголошення воєнного стану з метою захисту національної безпеки, оборони України та збереження громадського порядку.

До основних елементів цього механізму можна віднести юридичні інституції (суб'єкти), правову базу (правила та принципи) і юридичні гарантії. Навіть у складні часи воєнної агресії країни-окупанта українське суспільство залишається прихильником демократичного шляху розвитку й дотримується світових стандартів при вимушеному обмеженні прав людини, намагаючись користуватися у цьому процесі принципами законності, доцільності, збалансованості, пропорційності та обмеженості в часі.

Примітки

¹ Росія вирішила не виконувати рішення ЄСПЛ від 15 березня 2022 року. URL: https://www.radiosvoboda.org/aZnews-rf- nevykonannya-rishen-yespl/31887651 .html

² Путін підписав закон про невиконання рішень ЄСПЛ у росії. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world^3504958-putin- pidpisav-zakon-pro-nevikonanna-risen-espl-u-rosii.html

³ Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 245к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

⁴ Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України № 64/2022. Указ затверджено Законом № 2102-IX від 24.02.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/64/2022#Text

⁵ Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України № 58/2023 від 6 лютого 2023 року. Указ затверджено Законом № 2915-IX від 07.02.2023. URL: https://www.president.gov.ua/documents/582023-45757

Размещено на Allbest.ru