Розвиток територіальних громад в умовах кризових ситуацій в державі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток територіальних громад в умовах кризових ситуацій в державі

Дмитренко Юрій Степанович, кандидат наук з

державного управління, заступник начальника науково-

дослідного відділу, Науково-методичний центр

кадрової політики Міністерства оборони України

Сєлюкова Тетяна Вікторівна, магістр,

Міжрегіональна академія управління персоналом

Анотація

Статтю присвячено одній із важливих проблем сучасності дослідженню особливостей розвитку територіальних громад в умовах кризи у державі, вивченню ефективного використання інформаційних технологій і механізмів, та розвитку засобів масової інформації, протиборству фейковим впливам та використанню інформаційних потоків на порушення свобод та суверенітету держави, стійкості населення та громадян. За для вирішення кризових питань територіальні громади утворюють громадські інституції для вивчення кризових питань та пошуку вирішення їх із застосуванням інформаційних джерел як місцевого значення - учасник громади стикався з цією проблемою, знайшовши із неї вихід та надавши цю інформацію, так і державного значення - влада розробила той чи інший механізм вирішення конкретно взятого питання, надавши публічний доступ до цієї інформації. В сучасних умовах саме соціальне партнерство має об'єднувати суб'єктів діяльності і проходити за різними векторами співпраці: органи влади - суб'єкти господарювання; суб'єкти господарювання - працівники; жителі - громада тощо. Всі вектори цієї співпраці мають бути інформаційно-висвітленими за для розуміння усіх учасників стану речей та розуміння подальшої діяльності. Доступ до інформації допомагає громадам ефективніше використовувати ресурси, вести співпрацю, розвивати як саму громаду так і регіон, в якому вони знаходяться. Запроваджувати нові виробництва, долучати інвесторів, партнерів, створювати нові робочі місця, покращувати рівень життя членів територіальної громади. Політика безпеки формує принципи військової доктрини, і є частиною системи міжнародних та регіональних договорів, до яких приєдналася держава. Впровадження національної політики безпеки потребує участі багатьох державних управлінь і організацій у тому числі при розв'язанні кризових ситуацій у державі. Дуже важливо, щоб держава розробила всеохоплюючу стратегію національної безпеки з усіма її відповідними аспектами та учасниками. Представники територіальних громад у антикризову управлінні у умовах цивільно-військових відносин є одним із важливіших елементів суспільства.

Ключові слова: територіальна громада; кризова ситуація в державі; військова доктрина; національна політика безпеки; колективна оборона.

Dmytrenko Yurii Stepanovych Candidate of Sciences in Public Administration, Deputy Head of the Research Department, Scientific and Methodological Center for Personnel Policy of the Ministry of Defense of Ukraine

Selyukova Tetyana Viktorivna Master, Interregional Academy of Personnel Management

Development of territorial communities in conditions of crisis situations in the state

Abstract

The article is devoted to one of the important problems of our time - the study of the peculiarities of the development of territorial communities in the context of the crisis in the state, the study of the effective use of information technologies and mechanisms, and the development of the media, counteraction to fake influences and the use of information flows to violate the freedoms and sovereignty of the state, the stability of the population and citizens. In order to resolve crisis issues, territorial communities form public institutions to study crisis issues and find a solution to them using information sources of both local importance - a community member faced this problem and found a way out of it and provided this information, as well as of state importance - the authorities developed a particular mechanism for solving a specific issue and provided public access to this information. In modern conditions, it is the social partnership that should unite the subjects of activity and pass through various vectors of cooperation: authorities - business entities; business entities - employees; residents - the community, etc. All vectors of this cooperation should be informationally highlighted for understanding all participants of the state of affairs and understanding of further activities. Access to information helps communities to use resources more efficiently, to cooperate, to develop both the community itself and the region in which they are located. Introduce new industries, attract investors, partners, create new jobs, improve the living standards of members of the territorial community. Security policy forms the principles of military doctrine, and is part of the system of international and regional treaties to which the state has acceded. The implementation of the national security policy requires the participation of many state departments and organizations, including in resolving crisis situations in the state. It is very important that the state develops a comprehensive national security strategy with all its relevant aspects and participants. Representatives of territorial communities in crisis management in civil-military relations are one of the most important elements of society.

Keywords: territorial community; crisis situation in the state; military doctrine; national security policy; collective defense.

Вступ

Постановка проблеми. Інформаційні механізми антикризового управління розвитком територіальних громад - вивчення цієї теми обумовлено необхідністю не лише вирішенням кризових питань стосовно управління розвитку територіальних громад, а й розроблення механізму інформування населення, як внутрішньою інформацією на місцях так і загальноукраїнською та зарубіжною за для можливості вивчення, аналізу та інтеграції в діяльність тої чи іншої громади. Стрімкий розвиток, створення нових та об'єднанні вже існуючих територіальних громад необхідно підвищення доступу до інформації. Сама громада, місцева та держава влада повинні повністю та всебічно наділяти такою інформацією населення, членів громади. Національна політика забезпечення безпеки визначає підхід уряду до питання національної безпеки та способів її досягнення. Основні рішення, згідно з національною політикою безпеки, впливають на стан внутрішньої та зовнішньої безпеки держави та суспільства. Політика безпеки формує принципи військової доктрини, і є частиною системи міжнародних та регіональних договорів, до яких приєдналася держава (В. Шпак, 2019) [1]. Впровадження національної політики безпеки потребує участі багатьох державних управлінь і організацій у тому числі при розв'язанні кризових ситуацій у державі. Дуже важливо, щоб держава розробила всеохоплюючу стратегію національної безпеки з усіма її відповідними аспектами та учасниками. Такий підхід допоможе уряду населенню, територіальним громадам та Збройним силам України і іншим силовим структурам реагувати на загрози багатосторонньо та у повному обсязі. Так звані нові ризики, такі як тероризм та міжнародна злочинність, особливо потребують узгоджених дій, оскільки боротьба з цими загрозами вимагає залучення багатьох учасників. В усіх країнах з парламентською системою, парламент відіграє обмежену роль у стадії розробки нової національної політики безпеки. Це завдання в основному відноситься до компетенції державних управлінь та органів. Однак, парламент та його члени можуть відігравати вирішальну роль у забезпеченні того, щоб існуюча політика відповідала потребам та сподіванням людей та в її перегляді, якщо це потрібно. Останніми роками дуже інтенсивно набирає «обертів» так звана гібридна війна, яка охоплює усі напрями діяльності та верстви населення (В. Горбулін, 2017) [2]. Прозорість у проведенні парламентських, інформаційних та громадських дебатів з питань безпеки є значимою, і дуже важливо, громадськість та мас-медіа мають доступ до цих дебатів та слухань. Представники територіальних громад у антикризову управлінні у умовах цивільно-військових відносин є одним із важливіших елементів суспільства (В. Кравченко, М. Баймуратов, О. Батанова, 2007) [3], [4], (К.Шмітт) [5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальним проблемам становлення та розвитку місцевого самоврядування присвячено велика кількість наукових досліджень (К.Шмітт) [5], (О.Остапенко, Т.Барановська, 2015) [6]. Цілий набір різноманітних питань в цій галузі розглянуто у колективній монографії (В. Кравченко, М. Баймуратов, О. Батанова, 2007) [3]. Стан наукової розробленості, існуючої проблематики деяких питань в галузі інформаційних технологій та механізмів їх застосування в умовах державної кризи розв'язують у працях (К. Шмітт, О. Остапенко, Т. Барановська, М. Дурман, О. Дурман, Я. Лінецька) [5] - [7]. Питанням інформаційного впливу, дослідженням механізмів та технологіям забезпечення кібероборони державою, військами, підприємствами та установами об'єктів критичної інфраструктури та територіальних громад присвячено багато досліджень (В. Шпак, С. Табачніков, В. Горбулін) [1], [2]. Класичними працями з кібербезпеки є роботи (О. Юдіна, В. Богуша, С. Лєнкова, Д. Перегудова, В. Хорошко, Ю. Даника С. Вдовенко та інші) [9] - [11]. Автор статті також проводить дослідження у галузі інформаційних технологій, зокрема, безпеки [12] - [14]. У працях К. Шмітта [5] проведено моніторинг процесу децентралізації влади та реформування місцевого самоврядування, а також зроблено пропозиції щодо удосконалення адміністративно-територіального устрою в контексті децентралізації влади в Україні. О. Остапенко, Т. Барановська розглядають правовий простір місцевого самоврядування [6].

Мета статті - дослідження механізмів антикризового управління розвитком територіальних громад в регіонах.

Відповідно до зазначеної мети у статті поставлено такі завдання: аналіз розвитку територіальних громад в різних регіонах, їх особливостей та проблем; вплив нових ризиків - бойових дій, тероризму, міжнародної злочинності, інших технологій гібридних війн; формування територіальної самооборони; регіональні угоди по співробітництву та колективній обороні; роль засобів масової інформації.

Виклад основного матеріалу

Однією з важливіших задач на шляху формування України, як правової, демократичної, суверенної, соціальної та гуманітарної держави є вдосконалення місцевого самоврядування та децентралізації. У Конституції України визначено фундаментальні засади організації та діяльності місцевого самоврядування, базові параметри його системи, основні функції та повноваження. Нажаль, через низку об'єктивних та суб'єктивних причин, внутрішніх та зовнішніх впливів часто виникають різні протиріччя і конфлікти. Особливо це помітно у великих містах та окремих регіонах.

Слід звернути увагу на неможливість втручання держави через її окремі органи у справи місцевого самоврядування. Очевидною встала проблема з об'єднанням (укрупненням) районів в Україні, виникають деякі сумніви по ефективності цих заходів. Сьогодні стає все більш актуальною необхідність зміни поглядів посадових осіб органів місцевого самоврядування на проблему створення і функціонування інформаційної інфраструктури, відхід від вузького розуміння потреб інформаційного забезпечення діяльності місцевих органів влади та від звичайного копіювання повідомлень інших прес-служб вищого рівня. Ефективна діяльність системи місцевого самоврядування можлива за умови запровадження широких інформаційних зв'язків між органами місцевого самоврядування, державними управлінськими структурами і населенням (громадськістю). У свою чергу, ефективний розвиток громадянського суспільства потребує відкритості, прозорості та доступності місцевих органів влади. Саме від цієї спроможності на підставі отриманої інформації залежить майбутнє країни. Зусилля щодо інформування населення про діяльність органів місцевого самоврядування значно впливають на становлення громадянського суспільства, насамперед, через формування відповідних громадських настроїв і уподобань (В. Артемов, О. Лєнков, А. Пашков, О. Стаднік, В. Хорошко, Р. Тарасенко) [12], [13], [17]. Саме інформаційній сфері науковці відводять пріоритетну роль у формуванні свідомого громадянського суспільства та взагалі майбутнього країни.

Визначення державної політики безпеки в умовах кризи

З точки зору парламенту, дебати стосовно розроблення політики національної безпеки повинні бути не одномоментною дією, а процесом у чотири етапи: розроблення, ухвалення рішення, імплементація та оцінка. Оскільки не повинно бути втручання у діяльність виконавчої влади щодо розроблення та впровадження політики, процес має бути прозорим та включати якомога більше учасників, з метою досягнення необхідного балансу між впливовими учасниками сфери безпеки у тому числі регіонами, громадами, та військово-промисловим комплексом. На усіх етапах учасники мають використовувати наявні механізми для того, щоб виконавча влада усвідомила потреби та очікування населення: письмові та усні питання, пропозиції, запити, рекомендації відповідних комітетів, заяви до міністерств та відомств. Впродовж процесу імплементації, парламент має досліджувати діяльність уряду, а через нього і інших установ та органів за допомогою усіх наявних у його розпорядженні інструментів та моніторингових інститутів (наприклад, Рахункової палати).

У демократичному суспільстві уряд несе відповідальність за оцінку доцільності політики та оприлюднення результатів цієї оцінки у парламенті, у якісному та кількісному вимірах. З точки зору парламенту, така оцінка обов'язково повинна включати аудит кількісних показників та діяльності впровадження відповідних бюджетних асигнувань. Якщо оцінювання проведено із запізненням, її завжди можна взяти до уваги для підкріплення існуючої політики або розроблення нової. Оскільки громадянське суспільство є динамічним, недержавні організації також проводять своє власне оцінювання. Наприклад, оцінювання миротворчих місій, основних систем зброї, а також систем набору персоналу міністерства оборони та інших силових структур, формування сил територіальної самооборони. Працюючи над прийняттям основних документів з політики безпеки необхідно: переконатися, що існує зв'язок між національною політикою безпеки, воєнними доктринами, планами оборони та бюджетними потребами та вимогами територіальних громад. Якщо потрібно - особливо після порівняння з політикою інших країн - підняти питання щодо доцільності та можливості змінити політику безпеки у світлі останніх подій у цій галузі. Необхідність проведення такої дискусії викликана занепокоєнням представників експертного середовища та громадянського суспільства ситуацією, що склалася в державі, а також перебігом внутрішніх і зовнішніх дискусій навколо перспектив отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО та намагання представників громадянського суспільства активно впливати на формування та реалізацію політики національної безпеки України.

Регіональні угоди по співробітництву та колективну оборону

Найважливішою вочевидь є угода про Партнерство заради миру. Договір про Західноєвропейський Союз, Міжамериканський договір про взаємодопомогу. Основним поясненням ратифікації державами міжнародних договорів з безпеки є визначення принципів міжнародної поведінки, з метою посилення міжнародної і регіональної безпеки та покращення двостороннього і багатостороннього співробітництва. Виконавча влада зазвичай веде процес переговорів за участю міністерства закордонних справ.

У цілому, двосторонні угоди можна розглядати як інструмент вироблення зовнішньої політики безпеки, покращення дружніх стосунків з іншими країнами та вирішення конкретних проблем. Парламент повинен прагнути зайняти більш рішучу позицію щодо схвалення цих договорів та мати більше можливостей для внесення змін у текст. При укладанні договорів у галузі безпеки, парламент та його комітети повинні: бути пов'язаними з переговорним процесом, включаючи парламентарів різних політичних спрямувань, як представників однієї команди на переговорах; отримувати рекомендації від громадського суспільства, особливо від відповідних дослідних організацій та аналітичних центрів з цих питань; вчасно представити свої офіційні погляди уряду, в яких відображені інтереси та сподівання людей; забезпечити, щоб парламент та суспільство отримали та обговорили його потенційний вплив (середньо - та довготерміновий) - політичний, економічний, соціальний, вплив на навколишнє середовище та ін.; забезпечити, щоб парламент вчасно ратифікував договір; забезпечити відповідність між ратифікованою угодою та внутрішнім законодавством, змінюючи національні положення або, якщо це можливо та потрібно, робити застереження або пояснення стосовно міжнародної угоди.

Роль територіальних громад та громадського суспільства

Громадянське суспільство у цивільно-військових відносинах може бути представлене на різних рівнях. Його представниками можуть бути як окремі громадяни, так і неурядові організації (включаючи міжнародні), академічні інститути (науково-дослідницькі і освітні), ділові круги, що відносяться до оборонної і цивільної індустрії, засоби масової інформації. Громадські організації відносяться до недержавних організацій, що знаходяться між державними інститутами, з одного боку, і приватним життям та громадами - з іншого. Вони містять у собі широкий спектр добровільних асоціацій і соціальних рухів, тобто широкий діапазон організацій і груп, що представляють різні соціальні інтереси і види діяльності. Громадянське суспільство відіграє важливу роль як у процесі становлення демократії, так і у їх розвитку. Воно активно нагадує політичним лідерам, що необхідно враховувати численні конкуруючі вимоги й інтереси при прийнятті рішень щодо суспільних витрат державної політики. Ось чому розвинуте громадянське суспільство це основна вимога демократії. Воно розглядається як потенційна противага державної влади, не піддається авторитаризмові і, завдяки своїй плюралістичній сутності, забезпечує такий стан, коли держава не є інструментом вираження інтересів невеликих або обраних груп. Такі групи всередині громадянського суспільства, як академічні і дослідницькі інститути, організації з прав людини, неурядові організації, аналітичні центри можуть активно впливати на рішення і політику у сфері розв'язання кризових ситуацій в країні, регіонах і громадах.

територіальна громада антикризовий

Відома методологія має цілісний характер, водночас інші підходи можуть бути використані для її деталізації. В цьому сенсі ця методологія є узагальненою структурою процесу аналізу загроз, базою, на підґрунті якої застосування всього різноманіття підходів призводить до бажаних результатів - адекватних прогнозів та оцінок загроз і конструктивних висновків. Її перевагою є те, що вона вписується в загальну технологію формування раціональної системи забезпечення національної безпеки, даючи змогу порівнювати (причому, в динаміці) сили та засоби конфліктуючих сторін. Поряд із неурядовими організаціями, незалежні засоби масової інформації (ЗМІ) у цілому допомагають громадськості і їхнім політичним представникам у наданні інформації про прийняті рішення. Вони сприяють контролю над дією трьох галузей державної влади і можуть впливати на зміст і якість проблем, піднятих у ході дебатів та конфліктів, що, у свою чергу, впливають на діяльність уряду, бізнесу і цивільного суспільства. Таким чином, незалежні ЗМІ є ключовим компонентом демократії. У країнах, де ЗМІ залежать від урядових інститутів, ними легко зловживати з метою пропаганди. У цих випадках ЗМІ не в змозі забезпечити відкритість і контроль над сферою безпеки. З появою Інтернету потенційно зріс доступ до офіційної інформації. Продовж останнього десятиліття проявилася загальна тенденція у відношенні збільшення відкритості, суспільної відповідальності і доступності офіційної інформації. Цю тенденцію необхідно підтримувати, тому що вона сприяє більшій інформованості суспільства, ефективності суспільних дебатів з найважливіших політичних проблем і, у кінцевому результаті, поліпшенню управління. Інтернет має також зворотну сторону, тому що він може бути використаний екстремістськими групами для поширення, наприклад, расизму, антисемітизму, розповсюдженню фейків, вводу суспільства в оману тощо. У деяких недавніх конфліктах інші інформаційні засоби, наприклад, радіостанції, забезпечували платформу для екстремістських груп і допомагали створити клімат ненависті між різними групами суспільства.

Усі країни у своєму законодавстві мають розділи, які стосуються проблем свободи слова. Принцип, поміщений у статті 19 Загальної декларації прав людини, відзначає: «Кожен має право на свободу думки і переконань: це право містить у собі свободу виражати переконання, без втручання інших, а також шукати, одержувати і передавати інформацію та думки через будь-які ЗМІ, незалежно від кордонів». Найбільш ефективним шляхом забезпечення населення інформацією щодо безпеки з боку парламенту й уряду є створення Web-сторінок. На них можуть бути відображені: документи стратегічної важливості, такі як національна політика безпеки; оборонний бюджет (не включаючи секретні статті); прес-релізи з усіх основних дебатів, рішень, пропозицій, законів тощо, у парламенті щодо сектору безпеки; протоколи всіх парламентських (комітетських) засідань і дебатів із проблем безпеки (за винятком засідань за закритими дверима); публікації, пов'язані з парламентським розслідуваннями із різних проблем; щорічні парламентські доповіді й огляди з діяльності служб безпеки; доповіді омбудсмена або Генерального аудитора з окремих спеціальних розслідувань; інформація про багатосторонні і двосторонні угоди; інформація про те, як кожен парламентарій або політична фракція в парламенті голосувала з таких проблем, як бюджет, вступ у міжнародні альянси, призов на військову службу, формування якихось служб та організацій, закупівлі озброєнь. Працюючи над підвищенням ролі громадянського суспільства та ЗМІ при формуванні політики у секторі безпеки, парламентарі повинні забезпечити механізми, які дають можливість парламентові одержати користь від участі представників громадянського суспільства у обговоренні проблем безпеки, які йдуть на користь роботи парламенту.

До питання організації територіальної безпеки

Збройні сили існували тисячоліттями і завжди вважалися щитом і мечем держави. Лише деякі країни не мають збройних сил, а саме: мікродержави у Південній Океанії такі як Науру, Мальдіви, Кірибаті, Самоа, Соломонові острови, Тувалу, Палау та Вануату; у Карибському басейні: Сент Вінсент та Гренадіни, Сент Кітс та Невіс, Санта Люсіа, Домініканська республіка, Гренада. Інші демілітаризовані держави - це Коста Ріка, Ісландія, Маврикій, Панама, Західний Тимор, Андора, Сан Маріно та Гаїті. У більшості з цих країн є напіввійськові формування (наприклад, національна гвардія та прикордонна гвардія).

Сьогодні військові виконують п'ять основних функцій: забезпечують незалежність, суверенність та територіальну цілісність держави, а також її громадян; виконують міжнародні миротворчі місії та місії по зміцненню миру; ліквідують наслідки катастроф та стихійних лих; підтримують внутрішню безпеку (допомога цивільним правоохоронним органам підтримувати порядок у випадках його порушення); беруть участь у формуванні нації (соціальна функція).

Кожна країна може постраждати від природних та техногенних катастроф, таких як землетруси, повені, пожежі або аварія літака у населених районах. У випадку надзвичайних обставин, цивільна влада залучає військових на допомогу для ліквідації наслідків катастроф. Військові виконують такі завдання, як забезпечення правопорядку, надання продовольчої, медичної та іншої допомоги, підтримка ліній зв'язку та транспортування. Побічна дія використання військових в операціях по ліквідації катастроф - це та, що вони створюють свій позитивний імідж для суспільства, завдяки чому зростає їх підтримка серед населення.

Інтереси та ризики використання військових для охорони громадянського правопорядку полягають у тому, що: це може загрожувати громадянському контролю за військовими; це неминуче призводить до політизації військової сфери; військові здатні тільки тимчасово відновити правопорядок, але вони не в змозі усунути політичні, соціальні або економічні причини конфлікту чи безладу; збройні сили підготовлені для боротьби, отже, вони не мають спеціальної підготовки для забезпечення поліцейської функції чи вирішення цивільних справ; існує ризик конкуренції між поліцією та збройними силами.

Висновки

1. У статті розглянуті деякі аспекти розвитку територіальних громад.

2. Визначено основні складові державної політики безпеки в умовах кризи в регіонах та громадах.

3. Досліджено двосторонні та багатосторонні угоди з співробітництва із урахуванням рекомендацій від громадського суспільства.

4. Висвітлено роль засобів масової інформації з урахуванням методології і структури процесів аналізу загроз, адекватних прогнозів та конструктивних висновків.

5. Показано основні питання організації регіональної територіальної безпеки.

Перспективи подальших досліджень. Вивчення інформаційних механізмів управління розвитком територіальних громад. Дослідження особливостей кризових питань в регіонах та громадах. Аналіз причин та наслідків розвитку подій на окупованих територіях.

Література

1. Національна безпека України у викликах новітньої історії / авт.-уклад. В. І. Шпак. Київ, Україна: ДП «Експрес-об'ява», 2019.

2. Світова гібридна війна: український фронт, В. П. Горбуліна, Ред. Київ, Україна: НІСД, 2017. [Електронний ресурс]. Доступно: http://resource.history.org.ua/item/0013707 Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

3. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні, В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, Ред. Київ, Україна: Аміка, 2007.

4. Моніторинг процесу децентралізації влади та реформування місцевого самоврядування (станом на 10 жовтня 2019 р.). [Електронний ресурс]. Доступно: https:// decentralization.gov.ua/uploads/library/file/477/10.10.2019.pdf Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

5. К. Шмитт, Номос Земли в праве народов jus publicum europaeum. Санкт-Петербург, Россия: Владимир Даль, 2008. ISBN: 978-5-93615-086-9 [Електронний ресурс]. Доступно: https://good-book.com.ua/ua/nomos-zemli-v-prave-narodov-jus-publicum-europaeum Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

6. О. Г. Остапенко, Т. М. Барановська, «Територіальні громади, як суб'єкт місцевого самоврядування та реалізації муніципальної політики», Державне управління: удосконалення та розвиток, № 10, 2015. [Електронний ресурс]. Доступно: http://www.dy.nayka.com.ua/?op= 1&z=909 Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

7. М. О. Дурман, О. Л. Дурман, Я. М. Лінецька, «Стан наукової розробленності проблематики запровадження інформаційних технологій у державне управління», Державне управління: удосконалення та розвиток, № 1, 2022. https://doi.org/10.32702/2307- 2156.2022.1 [Електронний ресурс]. Доступно: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=2600 Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

8. А. М. Шевченко, «Комплексна модель системних досліджень проблем безпеки об'єктів критичної інфраструктури», Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, № 77, с. 145-160, 2022. Розміщена на сайте Збірника http://miljournals.knu.ua/. Бібліотека ім. Вернадського прийняла електронний та паперовий варіанти і як повідомили, буде розміщено днями. Головний редактор проф. Лєнков С.В. (мій батько).

9. О. К. Юдін, В. М. Богуш, Інформаційна безпека держави. Київ, Україна: МК- Преса, 2005. ISBN: 966-8806-05-0

10. С. В. Ленков, Д. А. Перегудов, В. А. Хорошко, «Несанкционированное получение информации», в Методы и средства защиты информации. Харьков, Украина: Арий, 2008, т. 1, 464 с.

11. Ю. Г. Даник, С. Г. Вдовенко, «Проблеми та перспективи забезпечення кібероборони держави», Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, № 66, с. 75-89, 2019. https://doi.org/10.17721/2519- 481X/2020/66-08 [Електронний ресурс]. Доступно: https://miljournals.knu.ua/index.php/ zbirnuk/article/view/704/665 Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

12. «Законодавча база охорони інформації», в Нормативно-правовий довідник з охорони інформації в Україні: в 6 т. / В. Ю. Артемов, О. С. Лєнков, А. С. Пашков,

О. М. Стаднік, В. О. Хорошко. Київ, Україна: Вид. ДУІКТ, 2010, т. 1, 270 с.

13. О. С. Лєнков, «Деякі аспекти цивільно-правовових та господарсько-правових способів захисту права інтелектуальної власності», Науковий вісник Ужгородського Національного університету: Серія «Право», № 15, с. 180-182, 2011. [Електронний ресурс]. Доступно: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/17458 Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

14. В. М. Джулій, О. С. Лєнков, Л. О. Ряба, «Моделі та алгоритми виявлення атак в бездротових мережах передачі даних», Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, № 59, с. 76-86, 2018. [Електронний ресурс]. Доступно: https://miljournals.knu.ua/index.php/zbirnuk/article/view/313 Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

15. Я. М. Казюк, «Планування територіального розвитку як елемент забезпечення національних інтересів України», Ефективність державного управління, вип. 40, с. 217-225, 2014.

16. І. О. Дегтярьова, «Спеціальні компетентності фахівців, які здійснюють інформаційно- аналітичне забезпечення публічного управління регіональним розвитком», Інвестиції: практика та досвід, № 18, с. 72-77, 2021. https://doi.org/10.32702/2306-6814.2021.18.72 [Електронний ресурс]. Доступно: http://www.investplan.com.ua/?op=1&z=7607&i=11 Дата звернення: Квіт. 05, 2023.

17. Р. Б. Тарасенко, Інформаційне право. Луганськ, Україна: РВВ ЛДУВС

ім. Е. О. Дідоренка, 2010.

References

1. Shpak, V. І. (2019). Nacional'na bezpeka Ukra'ini u viklikah novitn'o'i[Nationalsecurity of Ukraine in the challenges of recent history], Ki'iv, Ukrama: DP «Ekspres-ob'java» [in Ukrainian].

2. Gorbuhna, V. P. (2017). Svitova gibridna vijna: ukrains'kij front [World hybrid war: the Ukrainian front]. Ki'tv, Ukrama: №SD. Retrieved from http://resource.history.org.ua/item/ 0013707 [in Ukrainian].

3. Kravchenko, V. V., Bajmuratov, M. O., Batanov, O. V. (2007). Aktual'ni problemi stanovlennja ta rozvitku miscevogo samovrjaduvannja v Ukra'ini [Actualproblems of formation and development of local self-government in Ukraine]. Ki'tv, Ukrama: Am^a [in Ukrainian].

4. Monitoring procesu decentralizacii vladi ta reformuvannja miscevogo samovrjaduvannja [Monitoring of the process of power decentralization and local self-government reform]. decentralization.gov.ua Retrieved from https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/477/ 10.10.2019.pdf [in Ukrainian].

5. Shmitt, K. (2008). Nomos Zemli v prave narodov jus publicum europaeum [Nomos Zemli in the right of nations, jus publicum europaeum], Sankt-Peterburg, Rossija: Vladimir Dal'. Retrieved from https://good-book.com.ua/ua/nomos-zemli-v-prave-narodov-jus-publicum-europaeum [in Ukrainian].

6. Ostapenko, O. G., Baranovs'ka, T. M. (2015). Teritorial'ni gromadi, jak subVkt miscevogo samovrjaduvannja ta realizacii municipal'no'i politiki [Territorial communities as a subject of local self-government and implementation of municipal policy]. Derzhavne upravlinnja: udoskonalennja ta rozvitok - State administration: improvement and development, 10, 2015. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=909 [in Ukrainian].

7. Durman, M. O., Durman, O. L., Linec'ka, Ja. M. (2022). Stan naukovoi rozroblennosti problematiki zaprovadzhennja informacijnih tehnologij u derzhavne upravlinnja [The state of scientific development of the problems of introducing information technologies in public administration]. Derzhavne upravlinnja: udoskonalennja ta rozvitok - State administration: improvement and development, 1, 2022. https://doi.org/10.32702/2307-2156.2022.1 Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=2600 [in Ukrainian].

8. Shevchenko, A. M. (2022). Kompleksna model' sistemnih doslidzhen' problem bezpeki obVktiv kritichnoi infrastrukturi [Complex model of system studies of security problems of critical infrastructure objects]. Zbirnik naukovih prac' Vijs'kovogo institutu Kitvs'kogo nacional'nogo universitetu imeni Tarasa Shevchenka - Collection of Scientific Works of the Military Institute of Taras Shevchenko Kyiv National University, 77, 145-160, 2022. [in Ukrainian].

9. Judin, O. K., Bogush, V. M. (2005). Informacijna bezpeka derzhavi [Information security of the state]. Kiiv, Ukraina: MK-Presa [in Ukrainian].

10. Lenkov, S. V., Peregudov, D. A., Horoshko, V. A. (2008). Nesankcionirovannoe poluchenie informacii. Metody i sredstva zashhity informacii [Unauthorized acquisition of information", in Methods and means of information protection]. Har'kov, Ukraina: Arij [in Ukrainian].

11. Danik, Ju. G., Vdovenko, S. G. (2019). Problemi ta perspektivi zabezpechennja kiberoboroni derzhavi [Problems and prospects of ensuring cyber defense of the state]. Zbirnik naukovih prac' Vijs'kovogo institutu Kitvs'kogo nacional'nogo universitetu imeni Tarasa Shevchenka - Collection of scientific works of the Military Institute of Taras Shevchenko Kyiv National University, 66, 75-89, 2019. https://doi.org/10.17721/2519-481X/2020/66-08 Retrieved from https://miljournals.knu.ua/index.php/zbirnuk/article/view/704/665 [in Ukrainian].

12. Artemov, V. Ju., Lєnkov, O. S., Pashkov, A. S., Stadnik, O. M., Horoshko, V. O. (2010). Zakonodavcha baza ohoroni informacit [Legislative basis of information protection]. (vol. 1-6). Kiiv, Ukraina: Vid. DUIKT [in Ukrainian].

13. Lєnkov, O. S. (2011). Dejaki aspekti civil'no-pravovovih ta gospodars'ko-pravovih sposobiv zahistu prava intelektual'noi vlasnosti [Some aspects of civil-law and economic-law methods of protecting intellectual property rights]. Naukovij visnik Uzhgorods'kogo Nacional'nogo universitetu: Serija «Pravo» - Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University: "Law" Series, 15, 180-182, 2011. Retrieved from https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/ handle/lib/17458 [in Ukrainian].

14. Dzhulij, V. M., Lєnkov, O. S., Rjaba, L. O. (2018). Modeli ta algoritmi vijavlennja atak v bezdrotovih merezhah peredachi danih [Models and algorithms for detection of attacks in wireless data transmission networks]. Zbirnik naukovih prac' Vijs'kovogo institutu Kitvs'kogo nacional'nogo universitetu imeni Tarasa Shevchenka - Collection of scientific works of the Military Institute of Taras Shevchenko Kyiv National University, 59, 76-86, 2018. Retrieved from https://miljournals.knu.ua/index.php/zbirnuk/article/view/313 [in Ukrainian].

15. Kazjuk, Ja. M. (2014). Planuvannja teritorial'nogo rozvitku jak element zabezpechennja nacional'nih interesiv Ukraini [Territorial development planning as an element of ensuring the national interests of Ukraine]. Efektivnist' derzhavnogo upravlinnja - Effectiveness of public administration, 40, 217-225, 2014 [in Ukrainian].

16. Degtjar'ova, І. O. (2021). Special'ni kompetentnosti fahivciv, jaki zdijsnjujut' informacijno- analitichne zabezpechennja publichnogo upravlinnja regional'nim rozvitkom [Special competences of specialists who provide information and analytical support for public management of regional development]. Investicit: praktika ta dosvid - Investments: practice and experience, 18, 72-77, 2021. https://doi.org/10.32702/2306-6814.2021.18.72 Retrieved from http://www.investplan.com.ua/? op=1&z=7607&i=11 [in Ukrainian].

17. Tarasenko, R. B. (2010). Informacijne parvo [Information Law], Lugans'k, Ukraina: RVV LDUVS im. E. O. Didorenka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru