Новітня парадигма непорушності права власності на землю
Ретроспективний аналіз проблеми непорушності права власності на землю, яка набула актуальності у зв’язку із новітньою практикою Верховного Суду. Фактори його примусового припинення, підстави та порядок, встановлений законом, на конкретному прикладі.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.02.2024 |
| Размер файла | 15,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Новітня парадигма непорушності права власності на землю
О.І. Заєць
Резюме
Заєць О.І. Новітня парадигма непорушності права власності на землю.
Стаття присвячена проблемі непорушності права власності на землю, яка набула актуальності у зв'язку із новітньою практикою Верховного Суду. Всупереч усталеній позиції про те, що право власності на землю може бути примусово припинене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, Верховний Суд припинив таке право у зв'язку із використанням ділянки не за цільовим призначенням. З одного боку, можна виправдати це намірами захисту довкілля, але, з другого - позиція Верховного Суду не врахувала очевидні вимоги непорушності права власності на землю, передбачені Конституцією України.
Ключові слова: право власності, земельна ділянка, принцип непорушності, використання не за цільовим призначенням, право на мирне володіння майном.
Summary
Olena Zaiets. The latest paradigm of the inviolability of land property right.
The article is devoted to the problem of the inviolability of land property right, which has become relevant in connection with the latest practice of the Supreme Court. In accordance with Part 4 of Art. 41 of the Constitution of Ukraine, no one can be unlawfully deprived of the right to property. The right to private property is inviolable. Forced expropriation of objects of private property rights can be applied only as an exception for reasons of public necessity, on the basis and in the manner established by law, and on the condition of prior and full reimbursement of their value. Compulsory expropriation of such objects followed by full reimbursement of their value is allowed only under conditions of war or emergency.
For a long time, legal theory and practice in the field of land law clearly looked at this norm of the Basic Law of our country: the land legislation regulated the legal forms of forced deprivation of the right to private property of land, which would clearly correspond to this constitutional provision. Instead, the interpretation of Art. 143 of the Land Code was carried out in such a way that the property right to a land plot cannot be terminated on the grounds provided for in clauses “a” and “b” of Art. 143 of the Land Code.
But the situation with the modern interpretation of the inviolability of land property right has fundamentally changed with the adoption of the Resolution of the Grand Chamber of the Supreme Court of December 14, 2022 in case No. 477/2330/18 (proceedings No. 14-31 cs22), which in essence legitimized the possibility of terminating the property right of land land plots of private individuals on the basis of Article 143 of the Land Code due to their non-intended use.
Evaluating this approach of the Supreme Court, on the one hand, it can be justified by good intentions to protect our environment from such “clever” businessmen, to create a precedent as a safeguard for future similar environmental offenses. But, on the other hand, the position of the Supreme Court did not take into account the obvious requirements of the inviolability of the land property right, provided for in part. 4-6 st. 41 of the Constitution of Ukraine.
In our opinion, this may become a reason for future appeals to the ECtHR. In this situation, the best solution would be to amend Art. 143 and other articles of the Land Code in order to bring clarity to the interpretation of this norm regarding cases and legal forms of termination of land property right. An alternative to this may be the official interpretation by the Constitutional Court of Ukraine of clauses “a” and “b” of part 1 of Art. 143 of the Land Code on the possibility of termination of land property right.
Key words: property right; land plot; the principle of inviolability; non-intended use; the right to peaceful possession of property.
Постановка проблеми
Конституція України закріпила цілий ряд важливих принципів регулювання земельних відносин у нашій державі, особливо в аспекті права власності на землю. Основний Закон встановив засади обмеженості цього первісного права на землю, оскільки власність зобов'язує і не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству. Адже земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Конституція України у ст. 14 закріпила принцип набуття та реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону1. Крім того, право власності на землю гарантується. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Ці конституційні імперативи неодноразово були у епіцентрі уваги органів державного управління, органів судової влади, включаючи Конституційний Суд України. Але лише порівняно нещодавно у епіцентрі судового тлумачення опинився ще один конституційний принцип, а саме принцип непорушності права власності на землю.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми права власності на землю були об'єктом дослідження переважної більшості вчених-правників у сфері земельного та екологічного права, зокрема, В. Андрейцева, В. Носіка, А. Мірошниченка, М. Краснової, Т. Коваленко, Т. Ковальчук, М. Шульги, І. Кара- каша, П. Кулинича, Т. Третяка та багатьох інших вчених. Але стрімкий розвиток судової практики вирішення земельних спорів спонукає до переосмислення усталених, на перший погляд, підходів до розуміння окремих ознак (характерних рис) права власності на землю, зокрема його непорушності.
Метою даного дослідження є ретроспективний і перспективний аналіз правового регулювання непорушності права власності на землю, наукових джерел, присвячених цьому питанню, а також новітньої судової практики. Остання вимагає серйозного осмислення, оскільки запропоноване судове тлумачення конституційних норм щодо непорушності права власності на землю повністю змінює парадигму цієї непорушності, прогнозовані наслідки якої можуть бути різними.
Викладення основного матеріалу
непорушність права власності на землю
Загальновідомо, що відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Тривалий час юридична теорія і практика у сфері земельного права однозначно розглядала дану норму Основного Закону нашої держави: земельне законодавство врегулювало правові форми примусового позбавлення права приватної власності на землю, які б чітко відповідали цьому конституційному положенню. Такими правовими формами відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (далі - ЗК України) є: відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб (ст. 147 «Примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності, примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності» ЗК України, Закон від 17 листопада 2009 року «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»); конфіскація за рішенням суду (ст. 148 «Конфіскація земельної ділянки» ЗК України: «Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом»); невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (ст. 145 «Припинення права власності на земельну ділянку особи, якщо земельна ділянка не може належати їй на праві власності та/або у зв'язку з порушенням обов'язку щодо її відчуження протягом установленого законом строку» - передбачена конфіскація такої ділянки); примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності (ст. 147 ЗК України: «3. Примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності здійснюється відповідно до Закону України_«Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів»).
Натомість тлумачення ст. 143 ЗК України здійснювалося таким чином, що право власності на земельну ділянку не може бути припинено з підстав, передбачених у пп. а) та б) ст. 143 кодексу. Такий висновок слід зробити, виходячи із того, що, по-перше, закон не містить чіткої вказівки, що з цих підстав може бути припинене саме право власності. По-друге, закон не встановлює процедури припинення права власності з підстав, передбачених у пп. а) та б) ст. 143 ЗК України. Оскільки право власності на землю держави виникає виключно відповідно до закону (ч. 2 ст. 14 Конституції України), а «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ч. 2 ст. 19 Конституції України), то за відсутності відповідної процедури припинити право власності на земельну ділянку з підстав, передбачених пп. а) та б) ст. 143 ЗК України, не можна. Такий висновок підтверджується й аналізом гарантій права приватної власності, встановлених ст. 41 Конституції України»2.
Нагадаємо, що у пп. а) та б) ст. 143 ЗК України йдеться про примусове припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель.
Зазначені теоретичні міркування в цілому тривалий час підтверджувалися й судовою практикою, про що свідчать фахівці-практики3.
Якщо зробити невеликий ретроспективно-порівняльний екскурс у правове регулювання цього питання, то слід відмітити, що за чинності Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року (далі ЗК України 1992 року) припинити право власності на землю з аналогічних до пп. а) і б) ст. 143 ЗК України підстав було цілком можливо (статті 27, 28 ЗК України 1992 року), адже Конституція була прийнята пізніше і порядок припинення права власності на землю був чітко передбачений ст. 29 ЗК України 1992 року (ст. 29 «Порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою»). Цей порядок був аналогічним до порядку припинення права користування за ст. 144 чинного ЗК України і мав завершуватися зверненням місцевих рад на підставі одержаних матеріалів через уповноважені ними органи з позовом до суду, арбітражного суду про припинення права власності на земельну ділянку.
Але ситуація з сучасним тлумаченням непорушності права власності на землю докорінно змінилася з прийняттям постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22) за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадас- тру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про примусове припинення права власності, скасування свідоцтва про право власності та зобов'язання вчинити дії4, якою по суті узаконила можливість припинити право власності на земельні ділянки приватних осіб на підставі ст. 143 ЗК України через їхнє використання не за цільовим призначенням5.
Відповідно до фактичних обставин справи декілька фізичних осіб набули у власність шляхом приватизації спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Надалі прокурор звернувся в інтересах держави з позовом до власників цих ділянок, обґрунтовуючи, що вони їх використовують не за цільовим призначенням, а саме для видобутку піску без оформлення відповідних дозвільних документів. Прокурор просив примусово припинити право власності відповідачів на спірні земельні ділянки, скасувати видані їм свідоцтва про таке право та зобов'язати відповідачів повернути ці ділянки у власність держави. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд це рішення скасував та, встановивши факт використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням, задовольнив вимоги прокурора. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу одного з відповідачів, мала відповісти на питання про те, чи може суд припинити право власності особи на відповідну земельну ділянку у разі її використання не за цільовим призначенням. Відповідь була позитивною.
Зокрема, у постанові ВП ВС у цій справі зазначено: «35. В ухвалі від 14 лютого 2022 року Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав, що, на його думку, з огляду на припис пункту «ґ» частини першої статті 141 ЗК України припис пункту «а» частини першої статті 143 цього кодексу може бути підставою лише для примусового припинення права користування земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком не погоджується. 36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що формулювання приписів статей 140, 141 і 143 ЗК України частково дублюються, а стаття 143 ЗК України має назву «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку», тобто поєднує підстави припинення у судовому порядку як права власності, так і права користування земельною ділянкою»6.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що дотримання встановлених законом обмежень щодо використання земель сільськогосподарського призначення їхніми власниками не за цільовим призначенням і обмеження у користуванні надрами з виробничою метою без отримання спеціального дозволу на таке користування або гірничого відводу є необхідними для того, щоб, з одного боку, не зашкодити навколишньому природному середовищу, а з другого - забезпечити ефективне та раціональне, в інтересах усього суспільства використання обмежених природних ресурсів, зокрема, земельних ділянок сільськогосподарського призначення та корисних копалин, які залягають у межах цих ділянок. У цьому ключі Верховний Суд спирається в першу чергу на норми Конституції: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству» (ч. 3 ст. 13 Конституції України); «Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі» (ч. 7 ст. 41 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, а також надр, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, п. а) ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України). І в той же час належної правової оцінки нормам частин 4-6 ст. 41 Конституції України про непорушність права власності на землю Велика Палата Верховного Суду не дає.
Верховний Суд наводить всебічну аргументацію своєї позиції, спираючись в основному на практику Європейського суду з прав людини, зазначає, зокрема, що «з огляду на безоплатність отримання у власність спірних земельних ділянок, відсутність у відповідачів намірів їх використання у сільськогосподарському виробництві позов прокуратури не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право відповідачів на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»7.
З огляду на висновок, який Велика Палата Верховного Суду з урахуванням попередньої практики цього суду сформулювала у постанові, вона відступає від висновку Верховного Суду України у справі № 6-21895св09, про те, що право власності на земельну ділянку може бути припинене тільки з підстав, визначених у ст. 140 ЗК України, а використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та неусу- нення допущених порушень може мати наслідком лише примусове припинення права користування земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду вважає, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може бути підставою для припинення в судовому порядку як права власності, так і права користування нею (п. а) ч. 1 ст. 143 ЗК України)8.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що заявлена на підставі п. а) ч. 1 ст. 143 ЗК України вимога про припинення права власності скаржника на спірну земельну ділянку по суті є вимогою про припинення правовідношення, яка з огляду на підстави позову є ефективною у спірних правовідносинах. Задоволення цієї вимоги має наслідком виникнення у відповідача обов'язку повернути спірну земельну ділянку. У позовній заяві прокурор не скаржився на незаконність набуття скаржником спірної земельної ділянки у власність, а вимогу про припинення права власності на це майно мотивував тим, що скаржник використовує надану йому земельну ділянку не за цільовим призначенням.
Висновки
Оцінюючи такий підхід Верховного Суду, з одного боку, можна виправдати це добрими намірами захистити наше довкілля від таких «спритних» бізнесменів, створити прецедент як запобіжник для майбутніх подібних екологічних правопорушень. Але з другого боку, позиція Верховного Суду не врахувала очевидні вимоги непорушності права власності на землю, передбачені частинами 4-6 ст. 41 Конституції України.
На нашу думку, це може стати приводом для майбутніх звернень до ЄСПЛ. У цій ситуації найкращим виходом було б внести зміни до ст. 143 та інших статей ЗК України, аби внести однозначність у тлумачення цієї норми стосовно випадків і правових форм припинення права власності на землю. Альтернативою цьому може бути офіційне тлумачення Конституційним Судом України п. а) та б) ч. 1 ст. 143 ЗК України на предмет можливості припинення права власності на землю.
Література
1 Заєць О. І. Розвиток сучасної правничої думки про право власності на природні ресурси та комплекси в Україні. Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. 2005. № 63. С. 9-13.
2 Мірошниченко А. М. Земельне право України: Підручник. 2-е видання, допов. і перероб. Київ: Алерта; ЦУЛ, 2011. 678 с. C. 213-214.
3 Правдюк Віталій. Скриньку Пандори відкрито. URL: https://blog.liga.net/user/vpravdyuk/article/501967fbclidMwAR0v7k W8scQVa2c9pac5Fy7jZFQdvRrvxKLrzt6UxaLaLxcBf3OxTc3pU-c (дата звернення: 22.04.2023).
4 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 р. у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390160 (дата звернення: 22.04.2023).
5 Правдюк Віталій. Названа праця.
6 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 р. у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22) URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390160 (дата звернення: 22.04.2023).
7 Там само.
8 Гришанова Надія. Нецільове використання землі може бути підставою для припинення в судовому порядку як права власності, так і користування нею. URL: https://jurliga.ligazakon.net/news/218698_netslove-vikoristannya-zeml-mozhe-buti-pdsta- voyu-dlya-pripinennya-v-sudovomu-poryadku-yak-prava-vlasnost-tak--koristuvannya-neyu (дата звернення: 22.04.2023).
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Право власності на землю як одне з основних майнових прав, його законодавча база, особливості, суб’єкти та їх взаємодія. Порядок набуття, зміни та припинення права власності на землю. Співвідношення державного та комунального права на землю в Україні.
реферат [16,9 K], добавлен 27.05.2009Предмет і принципи земельного права. Категорії земель України. Об’єкт і суб’єкт права власності на землю. Види правового користування земельними ділянками, права і обов’язки їх власників. Набуття права власності на землю громадянами України і іноземцями.
реферат [27,3 K], добавлен 04.11.2013Економічний та юридичний аспект поняття власності та права власності. Підстави виникнення та припинення права власності та здійснення цих прав фізичними та юридичними особами. Захист права приватної власності - речово-правові та зобов’язально-правові.
курсовая работа [45,4 K], добавлен 02.05.2008Історія українського конституціоналізму та споконвічна ідея здійснення природного права власності українського народу на свою землю. Обмеження науковим і законодавчим тлумаченням окремих положень Конституції України. Призначення землі в суспільстві.
статья [33,4 K], добавлен 10.09.2013Поняття права власності як найважливішого речового права, історія його формування та етапи становлення в юридичному полі. Первісні і похідні способи набуття права власності, основні способи його припинення. Цивільний кодекс України про право власності.
контрольная работа [22,7 K], добавлен 19.10.2012Поняття власності як економічної категорії, зміст та особливості відповідного права, засоби та принципи його реалізації. Форми та види права власності в Україні: державної, комунальної, приватної, проблеми і шляхи їх вирішення, законодавче обґрунтування.
курсовая работа [51,3 K], добавлен 24.07.2014Поняття та форми права власності в цивільному законодавстві. Підстави виникнення права державної власності. Зміст та поняття правового режиму майна. Основні форми здійснення права державної власності. Суб’єкти та об’єкти права державної власності.
курсовая работа [56,9 K], добавлен 17.02.2011Поняття власності та права власності. Загальна характеристика захисту права власності. Витребування майна з чужого незаконного володіння. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Позов про визнання права власності.
реферат [37,1 K], добавлен 25.05.2013Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014Аналіз наукових підходів до юридичних понять меж та обмежень права власності, їх здійснення та захист. Огляд системи меж та обмежень права власності, їх види. Особливості обмежень права власності в сфері речових, договірних та корпоративних правовідносин.
диссертация [299,5 K], добавлен 09.02.2011
