Механізми та способи децентралізації влади: рівень місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механізми та способи децентралізації влади: рівень місцевого самоврядування

Качан Яна Віталіївна кандидат наук з державного управління, доцент, в.о.завідувача кафедри публічного управління та публічної служби, Академія праці, соціальних відносин та туризму, м. Київ

Красюк Сергій Миколайович студент денної форми навчання Академії праці, соціальних відносин і туризму, кафедри публічного управління та публічної служби, спеціальність публічне управління та адміністрування

Анотація

Метою дослідження є обґрунтування системи заходів, націлених на вдосконалення та ефективізацію місцевого самоврядування в Україні, ґрунтуючись на вітчизняній науковій рефлексії та оцінках Ради Європи. Систематизовано основні пріоритети розвитку місцевого самоврядування та сформульовані першочергові завдання для оптимізації та вдосконалення інституту місцевого самоврядування в Україні.

Визначено, що реформа передбачає створення нової моделі територіальної організації влади, децентралізацію завдань, повноважень та відповідальності; розвиток системи місцевого самоврядування і формування спроможних територіальних громад, удосконалення державної регіональної політики тощо. Виконано оцінку здійснення реформ децентралізації, яка тісно пов'язана з формуванням нової генерації місцевих політиків та службовців органів місцевого самоврядування, які діють в принципово нових умовах та які потребують нових знань, умінь і навичок. Це викликано, перш за все, зміною статусу територіальних громад та тих перспективних завдань, що постають перед місцевою владою, під час воєнного стану в Україні.

Обґрунтовано необхідність розгляду децентралізації з двох сторін. По- перше, «децентралізація, передача управління справами безпосередньо в руки зацікавлених осіб, має переваги демократичного характеру», в одночас демократизм в даних умовах реальніший в місцевих масштабах, ніж в загальнонаціональних. По-друге, «децентралізоване управління, якщо для нього передбачені необхідні засоби і умови, вагоме і практичніше централізованого управління».

Визначено, що передумови успішного впровадження реформ з децентралізації полягають починаються не з прийняття законодавчих змін.

Вони, безумовно, повинні супроводжуватись утвердженням принципу верховенства права, визнанням та гарантією місцевого самоврядування, удосконаленням бюджетного процесу та впровадженням високої фінансової дисципліни, розвитком соціальних стандартів та поширенням сутності децентралізації серед населення.

Ключові слова: управління, публічне управління, місцеве самоврядування, децентралізація, імплементація досвіду, реформування.

Abstract

Kachan Yana Vitaliivna Candidate of Sciences in Public Administration, Associate Professor, Acting Head of the Department of Public Administration and Public Service, Academy of Labor, Social Relations and Tourism, Kyiv

Krasiuk Sergii Mykolayovych full-time student Academy of Labor, Social Relations and Tourism, Department of Public Administration and Public Service, specialty public management and administration

MECHANISMS AND METHODS OF POWER DECENTRALIZATION: LOCAL GOVERNMENT LEVEL

The purpose of the study is to substantiate the system of measures aimed at improving and making local self-government more effective in Ukraine, based on national scientific reflection and assessments of the Council of Europe. The main priorities for the development of local self-government have been systematized and priority tasks for optimization and improvement of the institution of local selfgovernment in Ukraine have been formulated. It was determined that the reform involves the creation of a new model of territorial organization of power, decentralization of tasks, powers and responsibilities; development of the system of local self-government and formation of capable territorial communities, improvement of state regional policy, etc. An assessment of the implementation of decentralization reforms was carried out, which is closely related to the formation of a new generation of local politicians and employees of local self-government bodies, who operate in fundamentally new conditions and who need new knowledge, skills and abilities.

This is caused, first of all, by the change in the status of territorial communities and the prospective tasks that local authorities face during the martial law in Ukraine.

The need to consider decentralization from two sides is substantiated. Firstly, "decentralization, transfer of affairs management directly into the hands of interested persons, has the advantages of a democratic nature", at the same time, democracy in these conditions is more real on a local scale than on a national scale.

Secondly, "decentralized management, if the necessary means and conditions are provided for it, is stronger and more practical than centralized management."

It was determined that the prerequisites for the successful implementation of decentralization reforms do not begin with the adoption of legislative changes.

They must certainly be accompanied by the establishment of the principle of the rule of law, the recognition and guarantee of local self-government, the improvement of the budget process and the introduction of high financial discipline, the development of social standards and the spread of the essence of decentralization among the population.

Key words: management, public administration, local self-government, decentralization, implementation of experience, reform.

Постановка проблеми

Подальша демократизація суспільства на сучасному етапі розвитку України відіграє фундаментальну роль у реалізації одного з основних завдань -- поєднання інтересів і потреб держави, суспільства, особистості. Оскільки Конституція визначає Україну як демократичну державу, то всі сили повинні бути зосередженні на досягненні поставленою мети. Цей принцип у сучасних реаліях є більше декларативним, ніж реальним, тому всі зусилля влади та суспільства повинні бути спрямовані на зміну наявного стану та на утвердження в Україні демократичного ладу фактично.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток та становлення принципів демократії в Україні вимагає вдосконалення механізмів взаємодії громадян і держави, відповідних їм методів та форм. Актуальність означеної проблеми зумовлює її активне наукове обговорення. Питанням розмежування функцій між органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні присвятили свої праці О. Рябченко, О. Батанов, В.Карпенко, В. Кравченко, В. Пітцик, О. Томкіної, Ф. Орзих та інших.

Весь цей накопичений досвід інтелектуальної рефлексії щодо проблем місцевого самоврядування та можливостей їх розв'язання дозволяє нам на сьогоднішній день комплексно оцінити цю проблему та запропонувати систему заходів, одночасне здійснення яких є необхідною вимогою часу з оптимізації та вдосконалення інституту місцевого самоврядування в Україні.

Мета статті є комплексний аналіз механізмів та способів децентралізації влади, визначення реального рівня місцевого самоврядування.

Виклад основного матеріалу

Системний характер реформи децентралізації зумовлює комплексність її впливу на системні трансформації суспільства. Від «технократичного» вузького сприйняття децентралізації як процесу зміни процедур утворення та функціонування органів місцевого самоврядування важливо переходити до інтегрального розуміння місця й ролі цих змін у побудові процесів розвитку регіонального та загальнонаціонального рівнів.

Децентралізація доти залишатиметься «річчю в собі» з досить вузьким потенціалом якісних зрушень, доки не буде інтегрована до загальних процесів модернізації країни та суспільства.

На першому етапі реформи було утворено додаткові можливості для горизонтальної та вертикальної координації управління регіональним розвитком завдяки посиленню дієвості територіальних громад, поширенню стратегування розвитку громад та регіонів, становленню фінансових та організаційних інструментів реалізації державної регіональної політики.

Очікувана адміністративно-територіальна реформа з оптимізацією перерозподілу повноважень між рівнями врядування та секторальна децентралізація мають логічно «перезавантажити» управлінські вертикалі у сфері регіонального розвитку.

Своєю чергою, досягнення інклюзивного стратегування неможливе без відповідної самоідентифікації цих стейкхолдерів у їх належності до регіональних громад. Тому важливим стратегічним завданням є формування позитивної регіональної ідентичності, що потребує радикального оновлення, ураховуючи всі чинники, які в останнє десятиліття «перемішували» соціальну структуру територіальних спільнот, змінювали їх демографічний склад та кваліфікаційну структуру трудового потенціалу.

Належить сформувати нові чинники, завдяки яким людина відчуватиме свою єдність із територією, громадою у довготривалій перспективі. Безперечно, значна роль у цьому належатиме соціальній інженерії - формуванню ідентичності громад через промоцію локальних історії, культури, стійкість соціальних мікро-утворень.

Проте дуже велика частка у побудові територіальної ідентичності припадає на економічну складову. Наразі регіональна ідентичність значною мірою перебирає на себе роль традиційних економіко-географічних чинників конкурентоспроможності територій, які втрачають значущість в умовах зростання мобільності ресурсів для просторового розвитку. Саме вона має забезпечити необхідну гнучкість у виявленні та задіянні ресурсів розвитку, сформувати предметну зацікавленість у дієвості контролю за реалізацією положень стратегій.

Чинна реформа децентралізації відкриває нові можливості для згуртованості громад довкола цілей розвитку, проте доводиться констатувати, що їх використано далеко не повною мірою. Це свідчить про потребу додаткових зусиль задля конвертації досягнутих успіхів від децентралізації повноважень та ресурсів із Центру на місця у нову якість власне регіонального розвитку. Посилення суб'єктності громад розширює можливості підкріплення

ефективного управління розвитком на територіальному рівні «знизу» через поширення партнерства бізнесу та громад, еволюціюсоціальної відповідальності бізнесу в напрямі заохочення інвестицій у місцевий розвиток. На засадах такого партнерства вибудовується інтегральний соціальний капітал території, який і є необхідним підґрунтям позитивної ідентичності.[1]

Слід зазначити, що на заваді побудові такого партнерства можуть поставати конфлікти різного походження між бізнесом і громадою.

По-перше, конфлікти можуть бути ініційовані суб'єктивізованою громадою через прагнення громади (органів самоврядування) отримати у власне розпорядження якнайбільше ресурсів розвитку та поширення внаслідок цього регуляторного пресингу, надміру вимог щодо соціальної відповідальності бізнесу, накладення надто обтяжливих обмежень. Сприйняття надмірності цих обмежень бізнесом та готовність їх приймати залежать від рівня територіальної ідентичності самого цього бізнесу.

Проте в основі формування такого роду конфліктів лежать специфічні властивості децентралізації в Україні:

- виключеність бізнесу з числа цільових груп децентралізації, у зв'язку з чим громади не несуть чітких унормованих зобов'язань перед бізнесом, а формування інституційних інструментів підтримки бізнесу на рівні громад відбувається здебільшого стихійно. Такі «доморощені» інструменти нерідко мають вельми обмежену ефективність;

- відчутна детінізуюча роль громад, пов'язана з інституціалізацією в особі громади впливового суб'єкта, який об'єктивно не зацікавлений у «вимиванні» потенційного бюджетного ресурсу, а отже, входить у суперечність з усталеними за попередні періоди практиками нереєстрованої економічної діяльності;

- становлення громад як спроможного конкурента впливу на ресурси певних територій з боку територіально неідентифікованих олігархічних груп, які мають інше бачення щодо застосування цих ресурсів. [2]

По-друге, джерелом конфлікту може бути протиставлення інституціалізованого в органах місцевого самоврядування та їх виконавчих структурах керівництва громади та рештою громади, яка у цьому разі залишається об'єктом, а не суб'єктом територіального розвитку. Попри те, що у таких випадках у громаді зазвичай панують патерналістські настрої, заперечення суб'єктності призводить до накопичення обмеженості розвитку громади, а це врешті й спричиняє конфліктність:

1) підпорядкування використання ресурсів громади інтересам екстериторіального великого бізнесу, що може позитивно відбиватися на благоустрої громади, проте негативно - на розвиткові альтернативного дрібного бізнесу;

2) активного впливу бізнес-інтересів власних «олігархів» громади, які імітують демократичні процедури самоврядування для просування цих інтересів та недобросовісної конкуренції з іншими підприємцями цієї та інших громад. [3]

Спочатку здавалось, що децентралізація влади в Україні після Революції гідності потроху рухається у зворотному напрямку - зростає централізація повноважень та ресурсів у вертикалі органів виконавчої влади, фінансово та організаційно бідніють територіальні громади.

Проте така централізація не вирішила екзистенційних проблем людини у конкретному селі, селищі та місті. Виконавча влада стверджувала, що це відбувається через те, що місцеве самоврядування неспроможне виконувати покладені на нього функції і знову частина функцій перебиралася на органи виконавчої влади.

Законодавча влада, навпаки, шляхом конституційних перетворень намагалася забезпечити принцип повсюдності місцевого самоврядування та принцип субсидіарності при визначенні компетенційних повноважень суб'єктів публічної влади, включаючи й ті ж органи місцевого самоврядування.

Основною причиною такого стану справ в сфері місцевого самоврядування в Україні є те, що до цих пір законодавець не обрав національну модель місцевого самоврядування, за якої треба вибудовувати систему відносин центральної влади з жителями відповідних територій держави.

Таким чином, коло замикається. Більшість політиків та й простих людей починають розуміти, що це зачароване коло можна розірвати винятково не через централізацію, а навпаки, - децентралізацію влади, передачу повноважень та ресурсів на нижчі рівні публічного управління, саме туди де мешкають люди і де вони продукують свої життєві устремління та домінанти. Причому слід мати на увазі, що як тільки виникає запитання: на які рівні управління мають бути передані ці повноваження та ресурси, аби вони були використані максимально ефективно?

От тут і постає питання філософії, ідеології і змісту реформи децентралізації влади. Для того щоб зрозуміти можливу ідеологію реформи, варто не тільки оцінити нинішню ситуацію і спробувати розібратися, чому існуюча система публічного управління неефективна, але й здійснити відповідний вибір форм і методів реформування публічної влади шляхом децентралізації.

Але пильний та систематичний аналіз вказаних нормативних джерел виявляє в них одну загальну рису - наявність «розриву» між нормативним закріпленням та практикою реалізації. Дійсно, конституційні засади місцевого самоврядування в Україні є, але вони по великому рахунку суперечать нормативним засадам місцевого самоврядування, хоча б повинні були б їм відповідати - бо в Конституції держави закладена громадська модель місцевого самоврядування, а в чинному законодавстві перевагу мають риси державницької моделі.

Крім того, слід наголосити на тому, що від часу ухвалення Конституції України та базових для місцевого самоврядування нормативно-правових актів, перманентний розвиток місцевого самоврядування фактично зупинився на рівні територіальних громад - міст обласного значення, оскільки переважна більшість територіальних громад через їх надмірну подрібненість та надзвичайно слабку фінансову базу виявилась не тільки неспроможною до виконання повноважень місцевого самоврядування, а й є його фантомною моделлю. [4]

Ці фактори, що кожний як сам по собі, так й всі вони у сукупності набувають риси системності та характер соціальних викликів, об'єктивно посилюються проблемами правового та інституційного характеру, які так і не були вирішені публічною владою у попередні роки.

До них слід віднести:

- конституційно-правову невизначеність територіальної основи місцевого самоврядування, диспропорції радянської системи адміністративно- територіального устрою;

- наявність декларованої правосуб'єктності територіальних громад, що згідно з Конституцією держави є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, а згідно з чинним законодавством є лише нормативним фантомом;

- надмірну централізацію повноважень, фінансових, матеріальних та інших ресурсів, що нівелює мотивацію територіальних громад і органів місцевого самоврядування до їх отримання;

- неефективну державну регіональну політику, яка не тільки не стимулює громади до саморозвитку та прояву місцевої ініціативи, але й призвела до втрати частини території держави (АРК) та збройного конфлікту (Донецька і Луганська області);

- дублювання повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що лежить в основі виникнення конкуруючої компетенції та компетенційних конфліктів між ними;

- наявність системного конфлікту між правовим статусом людини і громадянина на конституційному рівні та його практичною реалізацією на рівні місцевого самоврядування, де конституційні права і свободи трансформуються у т. зв. «муніципальні права людини». [5]

Вказані основні проблеми лягли в основу конституційної модернізації, основні напрямки якої розробляються сьогодні на рівні Конституційної комісії при Президентові України.

Однак слід зазначити, що на шляху реалізації цих напрямків, їх нормування та законодавчого і конституційного закріплення об'єктивно відчувається психологічний опір як з боку територіальних громад, так й з боку можновладців. Це, насамперед, детермінується відсутністю вибору державою оптимальної національної моделі місцевого самоврядування, відсутністю в суспільстві належної інформаційної складової навколо вказаних проблем, а також відсутністю соціальної згоди відносно зазначених питань між різними верствами населення в державі. [6]

Дійсно, коли в Україні достатньо сміливо починають говорити про проблеми місцевого самоврядування і про необхідність їх вирішення, то при озвучуванні вирішення цих проблем (децентралізація повноважень публічної влади, перерозподіл повноважень та ресурсів, надання більшої автономності органам місцевого самоврядування тощо) питання створення просторово та нормативно якісно нової системи органів публічного управління стає каменем спотикання. Чомусь в Україні як з боку центральної публічної влади, так й з боку територіальних громад прийнято боятися понять «реформа адміністративно-територіального устрою», «укрупнення громад», «ліквідація районів» тощо. [5]

Разом з тим, міжнародний досвід реформ публічної влади свідчить, що перерозподілити повноваження та ресурси між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на користь останніх без їх посилення (укрупнення) чисельно та територіально є неможливим. Звідсіля виникає універсальність феномену децентралізації, який призваний вирішити перераховані вище проблеми.

Децентралізація є по суті своїй, політичною ідеєю, яка означає, що субнаціональні органи влади отримують певну політичну автономію, разом з новими функціями і ресурсами, що обумовлює настання й відповідної економічної автономії. Децентралізація може бути регіональною або муніципальною.

Представники управлінської доктрини вважають, що найбільш розвиненою формою регіоналізації є федералізм, коли влада спускається згори вниз на основі конституції країни. Більш слабкі форми регіоналізму здійснюються не на конституційній основі, а на основі звичайного законодавства.

Децентралізація влади може називатися також муніципалізацією. У більшості країн вона приймає форму загального поділу сфер компетенції, що дає місцевій владі право вирішувати місцеві питання, які потрапляють в їх сферу відповідальності та виконання яких супроводжується відповідним фінансово-ресурсним супроводженням та забезпеченням, що здійснюється за рахунок ресурсів, що передаються разом з повноваженнями.

Муніципалізація може мати певні рамки, які встановлюють самі місцеві ради. Більше того, втручання держави в муніципальні справи, як правило, законодавчо обмежується. У таких умовах місцеві органи самоврядування можуть навіть називатися «сепараціоністськими», в тому сенсі, що між місцевим і державним рівнем проходить чіткий інституційний та функціональний розподіл. [4]

При застосуванні феномену децентралізації, насамперед, об'єктивно виникає питання яким чином проводити децентралізацію повноважень, або методом їх деконцентрації, коли повноваження виконавчої гілки влади передаються на рівень територіальних громад і по великому рахунку включаються в коло їх власних повноважень, або методом деволюції - коли зазначені повноваження делегуються центральною виконавчою владою на рівень місцевого самоврядування на відповідний термін.

Класична деконцентрація - це переважно адміністративний концепт, який означає передачу адміністративних функцій на нижчі рівні. У своїй найбільш чіткій формі це відбувається у вигляді створення спеціальних органів центральної виконавчої влади на місцевому рівні. Створення, наприклад, підрозділів міністерств на місцях, які певною мірою є незалежними, але підкоряються міністерству у субординаційному аспекті, являють собою типову деконцентрацію. [5]

Такий стан справ склався й в Україні у питанні виконання органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади, в процесі якого вони є підконтрольними і підзвітними органам державної виконавчої влади. Фактично на сьогодні Україна вже має деволюцію повноважень: делеговані повноваження надаються органам місцевого самоврядування виконавчою владою, причому, вони складають дві- треті від загального обсягу всіх повноважень місцевого самоврядування.

Крім того, найбільш «дохідні» з них, а саме земельні питання, питання реєстрації комунальної власності, питання встановлення тарифів на комунально-побутові послуги - забираються виконавчою владою з рівня місцевого самоврядування в центр, що наносить нищівний удар по місцевим бюджетам.

Таким чином, можна стверджувати, що найбільш ефективним для України є деконцентрація повноважень виконавчої влади з наступною передачею їх у власні повноваження органів місцевого самоврядування.

Згідно з цим принципом соціальні проблеми повинні вирішуватися на найнижчому, малому або віддаленому від центру рівні, на якому їх вирішення можливе й ефективно: центральна влада повинна грати «субсидіарну» (допоміжну), а не «субординативну» (підрядну) роль, вирішуючи тільки ті завдання, які не можуть бути ефективно виконані на місцевому / локальному рівні. [3]

Звідсіля цей принцип, по-перше, виступає своєрідним «ситом» для виокремлення компетенційних повноважень, що спроможні виконувати органи місцевого самоврядування, що формуються територіальною громадою на локальному рівні соціуму; а, по-друге, він несе в собі великий позитивний потенціал для подальшого розвитку загальної компетенції органів місцевого самоврядування, бо допомагає планувати та освоювати нові сфери діяльності та нові повноваження по мірі зростання фінансової самостійності та спроможності таких органів. [2]

Резюмуючи, слід дійти висновків щодо складності та важливості завдань, що стоять як перед законодавцем у процесі конституційних турбулентностей та змін, так й перед територіальними громадами та їх органами, що повинні на практиці будуть здійснити нові управлінські моделі з формування і реалізації своїх компетенційних повноважень..

Висновки

місцеве самоврядування децентралізація влади

Аналізуючи сучасну практику функціонування місцевого самоврядування, що пов'язана з копіюванням багатьох елементів державного управління на муніципальному рівні, свідчить про незавершений характер інституціоналізації місцевого самоврядування як форми самоорганізації громадян для вирішення питань місцевого значення в чистому вигляді та питань пов'язаних з воєнним станом в Україні. Складовою окресленої проблеми виступає і декларативність місцевого самоврядування на рівні областей і районів. Без кардинального перегляду функцій можливості розвитку місцевого самоврядування будуть залишатися обмеженими.

Головним результатом вирішення окреслених проблем повинна стати побудова децентралізованої моделі організації влади, яка б була спроможна в умовах воєнного стану результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечувала б якісний рівень надання управлінських послуг населенню на рівні європейських стандартів, була здатна до самовдосконалення і саморегуляції.

Література

1. Сторонянська І. З., Патицька Х. О. Адміністративно-фінансова децентралізація: цілі реформи та результати першого етапу. Регіональна економіка. 2019. № 1. С. 3-13 ;

2. Україна 2.0: Віталій Безгін про те, як війна змінить регіональну політику в Україні. - Блог політичної партії «Слуга народу». - 18.04.2022 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://sluga-narodu.com/ukraina2-0-vitaliy-bezghin-pro-te-iak-viyna-zminyt- rehionalnu-polityku-v-ukraini/.

3. A Guidance Note: National Post-Disaster Recovery Planning and Coordination. - New York: UNDP. - May 12, 2017. - https://www.undp.org/publications/recovery-guidance-note

4. John F. E. Ohiorhenuan “Post-conflict Recovery: Approaches, Policies and Partnerships”. - CRPD Working Paper No. 4- Centre for Research on Peace and Development (CRPD) KU Leuven. - December 2021. - https://soc.kuleuven.be/crpd/files/working-papers/wp04.pdf

5. Vibeke Wang, Astri Suhrke, Elling N. Tjonneland "Governance Interventions in PostWar Situations: Lessons Learned". -Chr. Michelsen Institute. -https://www.cmi.no/publications/ file/1955-governance-interventions-inpost-war-situations.pdf

6. Local Self Government and Decentralization in South - East Europe. Proceedings of the workshop held on 6 April, 2021. - Friedrich Ebert Stiftung. - Zagreb, 2021. - https://library.fes.de/ pdf-files/bueros/kroatien/50257.pdf

References

1. Storonianska I. Z., Patytska Kh. O. (2022) Administratyvno-finansova detsentralizatsiia: tsili reformy ta rezultaty pershoho etapu. [Administrative and financial decentralization: goals of reforms and results of the first stage]. Rehionalna ekonomika - Regional economy /№1.

2. V. Bezghin (2022) Ukraina 2.0: Vitalii Bezghin pro te, yak viina zminyt rehionalnu polityku v Ukraini. Ukraine 2.0: Vitaly Bezgin on how the war will change regional politics in Ukraine.- Bloh politychnoi partii «Sluha narodu». - Blog of the political party "Servant of the People" [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: https://sluga-narodu.com/ukraina2-0-vitaliy- bezghin-pro-te-iak-viyna-zminyt-rehionalnu-polityku-v-ukraini/.

3. A Guidance Note: National Post-Disaster Recovery Planning and Coordination. - New York: UNDP. - May 12, 2017. - https://www.undp.org/publications/recovery-guidance-note

4. John F. E. Ohiorhenuan “Post-conflict Recovery: Approaches, Policies and Partnerships”. - CRPD Working Paper No. 4- Centre for Research on Peace and Development (CRPD) KU Leuven. - December 2021. - https://soc.kuleuven.be/crpd/files/working-papers/wp04.pdf

5. Vibeke Wang, Astri Suhrke, Elling N. Tjonneland "Governance Interventions in PostWar Situations: Lessons Learned". -Chr. Michelsen Institute. -https://www.cmi.no/publications/ file/1955-governance-interventions-inpost-war-situations.pdf

6. Local Self Government and Decentralization in South - East Europe. Proceedings of the workshop held on 6 April, 2021. - Friedrich Ebert Stiftung. - Zagreb, 2021. - https://library.fes.de/ pdf-files/bueros/kroatien/50257.pdf

Размещено на Allbest.ru