До питання про соціально-правову природу і співвідношення понять "право", "справедливість", "свобода"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

До питання про соціально-правову природу і співідношення понять «право», «справедливість», «свобода»

Василь Федорович Сіренко, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАПрН України, головний науковий співробітник, народний депутат Верховної Ради України III-IV скликань

Резюме

Сіренко В. Ф. До питання про соціально-правову природу і співвідношення понять «право», «справедливість», «свобода».

Стаття присвячена дослідженню змісту категорій «справедливість», «свобода», «право» та їх співвідношення. Критично оглянуто пропонований Дж. Ролзом підхід до розуміння справедливості. Авторська позиція ґрунтується на ідеї соціальної справедливості та категорії інтересу. Категорія свободи розглядається під кутом зору свободи волі, рівності та права. Поняття права розглянуто крізь призму категорій справедливості, верховенства права, правової держави, правового закону. Аргументовано, що право, справедливість і свобода є органічно пов'язаними між собою категоріями, забезпечення розвитку однієї з них неминуче зумовлює забезпечення інших. Акцентовано на необхідності враховувати найважливішу та вирішальну роль права, його роль у забезпеченні свободи і справедливості.

Ключові слова: справедливість, свобода, право, правова держава.

Summary

Vasyl Sirenko. To the question of the socio-legal nature and the relationship between the concepts of “law”, “justice”, “freedom”.

The article is devoted to the study of the content of the categories “justice”, “freedom”, “law” and their correlation. The approach to understanding justice proposed by J. Rawls is critically reviewed. The author's position is based on the idea of social justice and the category of interest. The author considers the ideal of social justice to be such a system of institutions, which on a permanent basis ensures a fair distribution of socio-political rights, material and spiritual goods. The category of freedom is considered from the point of view of freedom of will, equality and law. The concept of freedom is inevitably connected with the concept of equality, equality of opportunities of different social subjects. Especially important in the definition of freedom is its relationship with the responsibility of a social subject for the realization of his freedom.

Attention is focused on the destructive impact of poverty and corruption on ensuring justice, freedom and law in Ukraine.

The concept of law is considered through the prism of the categories of justice, the rule of law, the rule of law, and the rule of law. It is argued that law, justice and freedom are organically related categories, ensuring the development of one of them inevitably entails ensuring the others. Emphasis is placed on the need to take into account the most important and decisive role of law, its role in ensuring freedom and justice.

Key words: justice, freedom, law, rule of law.

Постановка проблеми

Історія розвитку людського суспільства від зародження й до наших днів засвідчує необхідність постійного вирішення надзвичайно складної та необхідної проблеми взаємовідносин між суспільством і особистістю. Хід розвитку людського суспільства посприяв невідворотності вирішення цієї проблеми, тому що суспільство й особистість постійно видозмінюються, а кожен новий етап їх розвитку потребує окремих підходів у вирішенні цієї проблеми. У ході формування та розвитку взаємозв'язку між суспільством і особистістю виникла надзвичайно велика кількість категорій і понять, які різнобічно характеризують суспільний розвиток. Маємо на увазі такі поняття, як сім'я, рід, плем'я, нація, а також такі категорії, як держава, демократія, свобода, диктатура та ін. У цій статті звернемо свою увагу на такі три основні категорії, як: «право», «справедливість», «свобода».

У процесі розвитку людського суспільства, у взаємовідносинах між людьми виникла проблема міри: міри праці, міри відплати, міри вкладення та ін. Ця проблема, своєю чергою, викликала життєву необхідність визначення співвідношення між різними мірами. З цієї потреби сформувалась категорія справедливості поряд з категоріями рівності, права, правди, виключаючи обман та несумірність між різними мірами. У соціологічній літературі категорію справедливості пов'язують з поняттями рівноправ'я, права, рівності, свободи та ін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед літературних джерел, які трактують поняття справедливості виділяється праця американського соціолога Дж. Ролза «Теорія справедливості», в якій він розглядає справедливість як соціальну цінність, як підсумок суспільного договору між людьми, між державою та суспільством на кожному етапі історичного розвитку1. Такий підхід до розуміння справедливості логічний, якщо виходити з ліберальних доктрин життєустрою суспільства. В умовах ринкових відносин буржуазії вигідні будь-які домовленості, включно з питанням справедливості. Але договір про справедливість між одними суб'єктами може суперечити уявленням про справедливість у розумінні інших суб'єктів суспільних відносин. Договірна доктрина щодо поняття справедливості, на нашу думку, позбавлена критерію об'єктивності. Вона відірвана від процесу формування та реалізації потреб інтересів учасників суспільних відносин. Відоме висловлювання класика про те, що ідея незмінно ганьбила себе у випадку відірваності від інтересу. Тому вбачається, що поняття справедливості необхідно органічно ув'язувати з матеріальними процесами суспільних відносин. Мабуть, варто визнати, що принцип справедливості завжди має метою формування та реалізацію певних соціальних інтересів. Мета справедливості, методи й засоби її досягнення не є продуктом думок, продуктом ідеологізації, а виходять із потреби, з об'єктивної необхідності, матеріальних процесів суспільства.

Зацікавленість суспільства в соціальній справедливості зародилась здавна. Основу розуміння принципу справедливості заклали ще античні філософи Сократ, Платон, Аристотель та Цицерон.

Викладення основного матеріалу дослідження. Сучасна етика цінностей вважає справедливість передумовою для реалізації інших цінностей, що полягає в справедливому ставленні до іншої особистості, повазі та невтручанні в сферу її свободи, зберігаючи при цьому свободу її дій, не перешкоджаючи створенню культурних цінностей.

У науковій літературі поширеним є розуміння змісту принципу соціальної справедливості як відповідності між практичною роллю людей та їх соціальним становищем, між внеском людини та отриманою нею користю, між працею та винагородою, між заслугами та їх визнанням. Справедливість є розумною мірою суспільного життя, загальним спільним знаменником усіх соціально впорядкованих відносин між людьми, пропорційним важелем у розподілі вигод і втрат сумісного життя людей.

У кожну історичну епоху в суспільстві вироблялися конкретно-історичні уявлення про справедливість. У давнину - це принцип відплати, принцип таліону «око за око, зуб за зуб». Далі з'явилася справедливість зрівняльна та розподільча. Історично сформувалися три основні принципи соціальної справедливості: всім порівну; кожному за заслугами; кожному за потребами. справедливість свобода воля

Звичайно, що найбільш поширеним є такий принцип: кожному за його морально виправданими заслугами (зарплата - залежно від кількості та якості праці, винагороди від трудового внеску та бойових подвигів). Однак і принцип «усім порівну» повинен застосовуватися при розподілі базових цінностей (дохід від загального надбання народу, прав людини, конституційні права і обов'язки), а принцип «кожному за потребами» для окремих категорій громадян при соціальній допомозі або податкових пільгах тощо.

Ж.-Ж. Руссо вказував, що в суспільстві, де основу багатства і доблестей людини становить праця, «жоден громадянин не повинен бути настільки багатий, щоб бути в змозі купити іншого, і жоден - настільки бідний, щоб бути вимушеним продавати себе».

Деякі вчені вважають, що ідеалом соціальної справедливості є така система громадських інститутів, яка не в поодиноких проявах, а за самою своєю структурою, а отже, на постійній основі забезпечує справедливий розподіл соціально-політичних прав, матеріальних і духовних благ. Можливо, що саме з цих позицій має бути переглянута вся економічна і політична концепція розвитку України.

Викладене уявлення про соціально-правову природу і поняття справедливості може бути розглянуто як умова чи передумова для такої найважливішої категорії розвитку, як свобода. Важко уявити стан свободи суспільства, особистості, колективу, інших суб'єктів суспільного розвитку в несправедливому суспільстві.

У наступному викладенні нашої статті ми звернемося до розкриття змісту соціально-політичної природи і поняття свободи. Вирішення проблеми свободи супроводжує увесь історичний розвиток людства. У цьому випадку варто підкреслити, що всі досягнення людства в науково-прогресивному, культурному, економічному, моральному розвитку нерозривно пов'язані з прагненням людей до свободи, до її завоювання та реалізації. Серед численних визначень поняття свободи нам видається більш вдалим її розуміння як специфічного способу буття індивіда, «можливість суб'єкта діяти самостійно й незалежно, досягати своїх цілей та інтересів, не порушуючи при цьому прав, свобод інших»2.

Виходячи з цього визначення, необхідно звернути увагу на ту обставину, що поняття свободи неминуче пов'язано з категоріями залежності й можливостями. Вважаємо, що свобода - це стан звільнення соціального суб'єкта від будь-яких стримуючих чи обмежуючих його діяльність обставин. У цьому сенсі свобода неминуче пов'язана з усвідомленням необхідності. Тому цілком виправдано, що свобода - це усвідомлена необхідність. Усвідомивши реальну можливість, звільнення від залежностей, соціальний суб'єкт може вважати себе вільним. Свобода, безперечно, ідеальне, духовне поняття, нерозривно органічно пов'язане з матеріальними умовами й обставинами життя людей. У кожну історичну епоху розвитку людства ці умови й обставини піддавались суттєвим змінам. Водночас з ними змінювалось і поняття свободи, її міра і рамки відтворення. Особливо значущим для визначення свободи стало поняття міри. З одного боку, це поняття розкриває матеріальні умови й можливості діяльності людини, а з другого - воно обмежує прояв свободи у формі свавілля, здатного утискати свободу інших суб'єктів. У цьому сенсі ми повинні звернути увагу на поняття свободи волі суб'єкта.

У тлумачних словниках свобода визначається можливістю прояву суб'єктом своєї волі в умовах усвідомлення ним законів розвитку природи, суспільства й мислення. Свобода волі - єдиний стан, з відсутністю обмежень й утисків, які пов'язують суспільно-політичне життя з діяльністю якого-небудь класу, інших соціальних суб'єктів чи всього суспільства.

У цьому сенсі свобода волі неминуче пов'язана з самим поняттям волі суб'єкта, а саме його здатності до постановки цілей та визначення методів і засобів їх досягнення. Саме ця обставина надає можливість говорити про свободу волі суб'єкта, тому що суб'єкт, перш ніж ставити питання про свободу, має усвідомлювати свою здатність до визначення волі. Тому свобода волі суб'єкта є неминучою умовою його реальної свободи. Особливо важливим у визначенні свободи є встановлення її взаємозв'язку з відповідальністю соціального суб'єкта за реалізацію своєї свободи. Адже свобода і відповідальність - це зв'язок свободи дій людини з відповідальністю за наслідки вчинених дій, обов'язок людей підтримувати стандарти рівноправної асоціації, відповідно до яких свобода одних не повинна завдавати шкоди правам на свободу інших.

У соціально-класовому суспільстві дуже важливо звернути увагу й на ту обставину, що поняття свободи завжди має адресований характер. Доступність свободи для одних необов'язково ув'язується з поняттям доступності свободи для інших. Коли ми говоримо про свободу, то неминуче маємо ставити питання для кого? Для якого класу, для якої соціальної групи, страти чи окремих суб'єктів? У цьому сенсі дуже важливо розуміти взаємозв'язок поняття свободи соціального суб'єкта із суспільними умовами його життя. Тому класики справедливо вказували, що жити в суспільстві й бути вільним від нього неможливо.

Звернемо увагу також на ту обставину, що поняття свободи неминуче пов'язане з поняттям рівності, особливо з поняттям рівності можливостей різних соціальних суб'єктів. Коли говорять про рівність можливостей, то мають на увазі принцип, згідно з яким усі люди повинні мати рівні можливості на кар'єрне просування чи зростання, прагнення до успіху, отримання життєвого шансу незалежно від статі, віку чи етнічної належності, а також місця проживання. А під соціальною рівністю мають на увазі світоглядний принцип, відповідно до якого ідеалом соціального устрою вважається досягнення соціальної справедливості в контексті зрівняння рівня життя людей, сімей і створення умов, що забезпечують однакові можливості на освіту, медичні послуги, зайнятість, пенсійне забезпечення, інші блага та послуги. Розрізняють рівність людей, можливостей, умов, результатів.

Як бачимо, через категорію рівності поняття свободи органічно пов'язано з поняттям справедливості. У цьому взаємозв'язку неминучою є присутність поняття права. Це пояснюється тією обставиною, що в суспільстві категорія справедливості й категорія свободи реалізуються через правове опосередкування. Тут дуже важливими є чіткі та глибокі уявлення щодо поняття «права». Серед численних визначень права спинимося на його розумінні в широкому та вузькому значеннях. Зазвичай, у вузькому значенні, право розуміється як позитивне й нормативне. У цьому значенні право є сукупністю встановлених і охоронюваних державною владою правил, які регулюють взаємовідносини людей у суспільстві.

Тобто право є вихідний і формально визначений у специфічно визначених формах від держави примус у вигляді встановлених процедур порядку регулювання суспільних відносин.

У широкому значенні під правом розуміють всю сукупність встановлених і охоронюваних державою норм і правил поведінки, включно з природним правом, правовими принципами, правовою культурою, принципами реалізації права та правовими звичаями. У цьому сенсі слід встановити взаємозв'язок між правом, категоріями справедливості та свободою. Насамперед звернемо увагу на взаємозв'язок права і справедливості. Варто звернути увагу на якість самого права в контексті забезпечення формування та реалізації справедливості в суспільстві. Право має бути справедливим та відповідати її принципам і вимогам. З цих позицій звернемо увагу на такі змістові аспекти права. У правовій державі найважливішим змістовим аспектом є його верховенство, яке виступає відомою гарантією й засобом забезпечення справедливості в суспільстві.

Право забезпечує справедливість у суспільстві не тільки через свої функції регулятивності, примусу, невідворотності покарання та інші, а й через вирішення соціальних проблем, які забезпечують верховенство справедливості. Для прикладу, звернемо увагу на такі соціальні проблеми, як корупція та бідність, що заважають суспільству в утвердженні принципу соціальної справедливості. Корупція в Україні набула системного характеру. Іноді її ще називають способом державного управління. Звернімо увагу на саме поняття корупції. Корупція у перекладі з латинського corruption - підкуп. По-перше, підкуп є сутнісною основою цього явища. По-друге, корупція - це злочинна діяльність у сфері політики чи державного управління, яка полягає у зловживанні посадовими особами довірених їм прав і владних повноважень для особистого збагачення. По-третє, корупція - це спроба отримання прямо або через посередників, урядовцем чи особою, яка наділена публічними функціями, будь-яких предметів, які становлять матеріальну цінність, а також інших вигод - подарунків, послуг, обіцянок, певних переваг для себе чи інших осіб, організацій, вчинення певних дій чи, навпаки, бездіяльність під час виконання своїх обов'язків, з метою незаконного отримання прибутку для себе чи третьої сторони. Третій варіант - це докладний опис поняття корупції, представленого Організацією американських держав у Міжамериканській конвенції 29 березня 1996 року.

Як бачимо, будь-яке визначення корупції - абстрактно узагальнене чи докладно описане разом з формами та методами її прояву, в результаті зводиться до підкупу державних чиновників, формування корисливих інтересів конкретних осіб. З юридичної точки зору, корупція як злочин - це прояв у формі хабаря, зловживання владою, посадовим становищем, перевищення владних чи посадових повноважень, розкрадання державного чи колективного майна, нецільового використання бюджетних коштів.

Предмет корупції - ресурси держави для задоволення конкретних потреб учасників суспільних відносин. Оскільки ресурси знаходяться в руках конкретних чиновників, які ними розпоряджаються, то корупція зводиться до їх підкупу. Під чиновниками слід розуміти всіх посадових осіб держави, будь-якої гілки влади - звідси і виникає проблема взаємозв'язку інтересу, влади та корупції, яка може досліджуватись у площині багатьох окремих проблем: корупції як економічної, політичної, культурної, моральної, соціальної та інших проблем.

Вивчення проблеми корупції підштовхує вчених і політиків до з'ясування суперечностей між корисливими інтересами окремих осіб і суспільними цінностями. Хоча справжні причини корупції неминуче визначаються рівнем суспільного розвитку в тій чи іншій країні: нерівний розподіл доходів і багатства, бідність, мала тривалість життя, безробіття, хвороби та інші вади сучасного суспільства - це справжні причини корупції, які лежать у сфері необхідності задоволення потреб. А ось неефективна діяльність уряду - це вже сфера можливості задоволення потреб, яка є не меншою причиною і важливою для розуміння витоків корупції. Адже більша тривалість життя, високий дохід на душу населення, низька смертність багато в чому залежать від діяльності уряду та управлінської еліти країни.

Зрозуміло, що корисливий інтерес - це природний мотив, стимул людської діяльності, він природно існує в будь-якому суспільстві, але проблема полягає в тому, як і куди суспільство спрямовує формування та реалізацію цього інтересу, якщо в країні половина економіки працює легально, а половина - у тіньовому секторі, то тут рівень корупції не може бути низьким. Адже тіньовий сектор неминуче формує корупційні зв'язки у чиновницьких колах, і це вогнище корупції може бути погашене лише в тандемі з тіньовою економікою.

Необхідно пам'ятати, що незаконний бізнес має переваги перед легальним, а тому завжди знаходяться сили, що перешкоджають ліквідації тіньової економіки, вони не обтяжені моральними міркуваннями та користуються корупцією як звичайною поведінкою. Досвід багатьох країн показує, що високий рівень корупції - це пастка, глухий кут у розвитку країни: чим вищий рівень корупції, тим бідніша країна, і навпаки, бідність - найкраще підґрунтя для розвитку корупції, виходячи із загального підходу, що будь-яка держава контролює розподіл матеріальних привілеїв і пільг, а також встановлює розмір податків, у приватного інтересу завжди є спокуса підкупу державного режиму та використання державних інститутів для особистого збагачення.

З урахуванням перелічених ознак, які характеризують корупцію, стає очевидним, що в корумпованому суспільстві немає місця утвердженню принципів справедливості. По суті, принцип справедливості несумісний з таким шкідливим соціальним явищем, як корупція. У разі такого стану суспільства утвердженню принципу справедливості не сприятимуть навіть задекларовані принципи демократичної правової соціальної держави. Адже проголошення тих чи інших намірів часто залишається надто далеким від реальних умов життя. Боротьба за право, боротьба за демократію - це і є способи та засоби боротьби за соціальну справедливість.

Верховенство права - це найперша ознака правової держави, за умови, що цей принцип не просто визначений у законодавстві, а й практично забезпечений у життєдіяльності держави. Конституція України у статті 1 задекларувала, що Україна є правовою державою, а статтею 8 прямо закріпила положення, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Це означає, що всі суб'єкти суспільних відносин - державні органи, посадові особи, організації, громадяни - всі підпорядковуються закону.

Верховенство права означає також, що право пов'язує державу в її діяльності, що органи держави покликані діяти лише в рамках права, тобто йдеться про зверхність права над державою, про таке значення права, коли воно не є придатком державної влади. Закономірним є виникнення питання про співвідношення права і закону, враховуючи те, що в різних теоретичних правових концепціях віддається перевага верховенству права чи верховенству закону, хоча ці обидві позиції мають серйозну аргументацію на свою перевагу. Варто зазначити, що в науці немає належної теоретичної визначеності в питанні відмінностей між правом і законом. Цілком обґрунтованим є те, що після перегляду всіх аргументів по встановленню критеріїв правового і неправового законів вчені роблять висновок про те, що наразі можна лише констатувати факт невирі- шеності з одночасною величезною соціальною значущістю проблеми співвідношення права і закону.

І це дійсно є значущим і необхідним, як для розвитку теорії, так і практики формування правової держави. За умов формулювання, а потім формування чітких правових критеріїв розмежування правового й неправового закону, могли б відбутись суттєві зміни в діяльності всього державного механізму, що, своєю чергою, надало б суспільству досконалий інструмент контролю за діяльністю держави, встановило б основний принцип життєдіяльності будь-якої держави - принцип соціальної справедливості.

Поряд з тим не можна сказати, що наука зовсім не просунулась у цьому напрямі. Насамперед у теорії держави і права глибоко розроблені проблеми взаємозв'язку держави і права, включно з прямою взаємодією, так і відносною самостійністю держави і права, визначено окремі критерії розмежування правового та неправового закону, у тому числі й через діяльність Конституційного Суду України.

Загальновизнано, що право опосередковує взаємовідносини держави і громадян, і саме через право держава впливає на громадян, а громадяни на державу. Але роль права не вичерпується посередництвом, право виступає активним засобом підпорядкування держави інтересам, правам і свободам особистості, затвердивши службову роль держави суспільству й особистості. Право легалізує державну діяльність і через право вона вводиться в суворі межі юридичних вимог. За допомогою права визначаються можливості діяльності держави, межі втручання у приватне життя громадян. Право забезпечує контроль за діяльністю апарату держави, дисциплінуючи поведінку чиновників, роблячи її відповідальною. Право є засобом міждержавних відносин. Право легалізує монополію державного примусу, визначає підстави, межі та форми державного примусу.

Все це вказує на те, що право, як властивість суспільного розвитку в своїй функціональній сутності, має всі підстави верховенства й панування в сфері регулювання суспільних відносин. Однак розуміння права в нормативному сенсі не дає змоги вийти за межі ототожнення права і закону, включаючи тотожність верховенства права і верховенства закону. Такий підхід позбавлений можливості порушувати питання про непра- вовий і правовий закони. Тому підхід до права в широкому розумінні, включно із загальними принципами, ідеями моральності, природними правами людини, справедливістю, гуманізмом, свободою та іншими цінностями, дає можливість визначити критерії правового закону, а отже, визначити, відрізнити правовий закон від неправового. У цьому сенсі абсолютно невиправданим є протиставлення вузького (нормативного) та широкого підходу до праворозуміння. Немає необхідності в жорсткому розмежуванні понять «право» і «закон», тим більше їх протиставлення чи обґрунтування можливості існування правових норм без відображення їх у законі чи інших актах, санкціонованих державою. Незалежного від держави закону чи інших форм нормативного регулювання суспільних відносин бути не може.

Однак у правовій державі не може бути законів, які втілюють свавілля, суб'єктивізм, несправедливість, жорстокість, расизм або соціальну нерівність, зведених у ступінь верховенства права і закону. Звісно, нормативний закон та інші нормативно-правові акти є безпосередніми та винятковими юридичними регуляторами суспільних відносин з ознаками нормативності, системності, загальнообов'язковості, формальної визначеності, узгодженості інтересів, державної гарантованості (забезпеченості), але лише за однієї умови: якщо вони відповідають ідеям моральності, що відрізняють добро від зла, принципам права, природним і невід- чужуваним правам людини, соціальній справедливості, свободи та іншим загальнолюдським цінностям. За такої умови верховенство права і закону дійсно може бути розглянуто, як ознака правової держави, здатної створити режим правової законності й справедливий правопорядок у суспільстві.

Характерні риси права по відношенню до держави через поняття правового й неправового закону істотно розкривають взаємозв'язок права і принципу соціальної справедливості. Справедливість може бути забезпечена лише правовим законом через силу його верховенства та примусу, через невідворотність покарання винних. Отже, право взаємодіє з категорією справедливості через регулятивний процес, через примусові можливості права. При цьому слід звернути увагу й на те, що право може однаковою мірою, враховуючи його якості, забезпечувати як справедливість, так і несправедливість. Прикладом такої ролі права можуть виступати процеси приватизації державної власності як загального надбання народу України. Саме через право, через закон було розграбовано та присвоєно приватними особами основну державну власність - загальне надбання народу України. Тут важливу роль відіграє та обставина, у чиїх руках знаходиться державна влада і в чиїх інтересах розподіляється громадська власність. Влада, керована руками буржуазії, неспроможна служити інтересам інших класів, крім буржуазного, виключно зі сферою «спільних справ» держави й суспільства. Тому право використовується панівним класом у своїх інтересах. Державну власність, загальне надбання народу, законами про приватизацію привласнили приватні особи. І тепер вона збагачує їхні приватні бюджети. Таких осіб налічується суттєва меншість, за різними оцінками, 5-10 % населення, решта населення перебуває у стані хронічної перманентної відносної та абсолютної бідності, що хвилеподібно то зменшується, то збільшується. Саме з бідністю пов'язана гостра актуальність проблеми несправедливості у нашій країні. Тут варто звернути увагу, що під бідністю розуміють споживання благ лише на рівні збереження працездатності як нижчої межі відтворення.

У науковій літературі бідність трактується як економічний стан індивіда, сім'ї, населення регіону, країни, з очевидною нестачею грошових чи майнових засобів для задоволення мінімальних потреб у життєво необхідних благах, товарах, послугах, підтримки рівня та способу життя в рамках, прийнятих у цій спільноті мінімальних життєвих стандартах. Порогом, ознакою бідності називають нормативно встановлений мінімальний рівень грошових доходів людини, сім'ї за певний час3. Розрізняють два види бідності - абсолютну та відносну. Під абсолютною бідністю розуміється такий стан, за якого індивід за власний дохід неспроможний задовольнити основні потреби у їжі, житлі, одязі, теплі або ж здатний задовольнити лише мінімальні потреби для забезпечення біологічного виживання4.

У соціології виділяють три ступені абсолютної бідності: злиденність, нужденність та незабезпеченість. Злиденність - це найбільш глибинно гостра бідність, яка визначає рівень бідності людей, які живуть за межею фізіологічно необхідного мінімуму. Нужденність - це середній вид бідності, що охоплює ті групи населення, яким вистачає коштів лише на задоволення найпростіших фізіологічних потреб. Це ті люди, доходи яких менші за офіційний прожитковий мінімум, але більші за його половину або дві третини.

Рівні (види) бідності та методики їх оцінки в Україні визначаються на основі Наказу Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, Державної служби статистики України, Національної академії наук України5.

Соціологи зазначають, що індивід вважається бідним навіть тоді, коли йому вистачає грошей для фізичного виживання, але не вистачає для підтримки прийнятного для цього суспільства стандарту життя. Власне, цим і офіційно визначається бідність зазначеною Методикою: бідність - неможливість підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період.

У сучасному розвиненому суспільстві постійно розширюється список тих потреб, які включаються до життєво необхідних. Відмінна риса нової концепції бідності полягає в підвищенні планки, нижче якої вже починається бідність. Тепер до життєвого мінімуму входять як фізичні, так і соціальні потреби. Наведене має важливе значення для обґрунтування формування та підтримки розвитку соціальної держави.

Для глибокого уявлення про сутність соціальної держави, у тому числі й у правовому та політологічному сенсі, необхідно мати чітке уявлення про інші соціологічні категорії. У цій площині важливою соціальною категорією є рівень життя, під яким можна розуміти забезпеченість населення необхідними матеріальними благами та послугами, досягнутий рівень їхнього споживання та ступінь задоволення розумних потреб.

Висновки

Тож проблема подолання бідності органічно поєднується з вирішенням проблеми справедливості й свободи в суспільстві. Справа в тому, що соціальний механізм суспільних відносин влаштований так, що проблеми справедливості, свободи, бідності нерозривно пов'язані з проблемою розподілу власності в кожному окремому соціальному організмі. Тому, вирішуючи одну проблему, ми свідомо чи мимоволі включаємося у вирішення інших актуальних соціальних проблем. За умови правильного і справедливого розподілу власності в суспільстві, бідності, особливо у її найнижчих формах, не повинно бути. З іншого боку, у вільному суспільстві гранично забезпечується справедливість. Тому що вільна людина несправедливості не зазнає. Тут необхідно звернути увагу й на те, що, як казали класики, свобода окремої людини є умовою свободи всіх, всього суспільства. Отже, право, справедливість і свобода - це категорії, органічно пов'язані між собою такою мірою, що забезпечення розвитку однієї з них неминуче зумовлює забезпечення інших. Справедливе право здатне забезпечити соціальну справедливість і свободу. Водночас утверджені та панівні в суспільстві соціальна справедливість і свобода здатні забезпечити функціонування справедливого права як регулятора суспільних відносин.

Висновки. Головний висновок цієї статті полягає в тому, що, досліджуючи право, в будь-якому аспекті необхідно враховувати проблеми соціальної справедливості і свободи. Досліджуючи проблеми соціальної справедливості і свободи, необхідно враховувати найважливішу та вирішальну роль права, його роль у забезпеченні свободи і справедливості.

Література

1. Ролз Д. Теорія справедливості / пер. О. Мокровольський. Київ: Основи, 2001. 822 с.

2. Гураленко Н. Свобода як аксіоматична основа відповідальності. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 362-365. С. 365.

3. Дарчин В. Б. Дослідження категорії «бідність» у сучасних реаліях суспільного розвитку. Економіка та держава. Серія: Державне управління. 2020. № 2. С. 99-102.

4. Фляшнікова А. Б. Аналіз методологічних підходів до визначення показників бідності та багатства.

5. Методика комплексної оцінки бідності: затверджено Наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, державної служби статистики України, Національної академії наук України від 18.05.2017 № 827/403/507/113/232.

Размещено на Allbest.ru