Деякі питання удосконалення вітчизняного законодавства щодо розбудови державних інституцій у сфері протидії організованій злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі питання удосконалення вітчизняного законодавства щодо розбудови державних інституцій у сфері протидії організованій злочинності

Ірина Олегівна Бердиченко

кандидат юридичних наук

старший викладач кафедри

цивільного та кримінального права і процесу

Чорноморського національного університету

імені Петра Могили

професор Міжнародної кадрової академії

Резюме

правоохоронний інституція організований злочинність

Бердиченко І.О.

Деякі питання удосконалення вітчизняного законодавства щодо розбудови державних інституцій у сфері протидії організованій злочинності

У статті представлено результат дослідження окремих проблем удосконалення нормативно-правового регулювання функціонування системи правоохоронних інституцій, покликаних забезпечувати протидію організованій злочинності. Підкреслюється, що важливе місце у роботі з оновлення законодавства у цій сфері повинен займати комплексний підхід при розробці нових норм та інклюзивний діалог усіх зацікавлених суб'єктів.

Визначено основні напрями вдосконалення (оновлення) законодавства у сфері розбудови системи державних інституцій з протидії організованій злочинності, зокрема: вироблення бачення щодо органу, який відіграватиме ключову об'єднувальну та координаційну роль у процесі протидії організованій злочинності, і відповідно визначення таких норм у українському законодавстві; оновлення норми щодо забезпечення розвитку комунікації, координації та партнерства між суб'єктами протидії організованій злочинності на національному рівні; чітке визначення ролей і механізмів взаємодії під час розв'язання завдань з протидії організованій злочинності, стимулювання до обміну інформацією, знаннями і досвідом; залучення до розроблення змін до чинного законодавства науковців та незалежних експертів.

Ключові слова: організована злочинність, протидія, удосконалення законодавства, правоохоронні інституції, інклюзивний діалог.

Summary

Iryna Berdychenko

Some issues of improving domestic legislation regarding the development of state institutions in the field of counteraction to organized crime

The article presents the results of the study of individual problems of improving the regulatory and legal adjustment of the func-tioning of the system of law enforcement institutions, designed to ensure counteraction to organized crime. It is emphasized that an important place in the work on updating the legislation in this area should be occupied by a comprehensive approach to the development of new norms and an inclusive dialogue of all interested parties.

The main areas of improvement (updating) of the legislation in the field of development of the system of state institutions for performing counteraction to organized crime are defined, in particular: developing a vision for a agency that will play a key unifying and coordinating role in the process of counteraction to organized crime, and defining such norms in domestic legislation; updating the norm on ensuring the development of communication, coordination and partnership between the subjects of counteraction to organized crime at the national level; clearly defining the roles and mechanisms of interaction when solving tasks to perform counteraction to organized crime, stimulating the exchange of information, knowledge and experience; the involvement of scientists and independent experts in the development of changes to the current legislation.

Key words: organized crime, counteraction, improvement of legislation, law enforcement institutions, inclusive dialogue.

Постановка проблеми

Сучасні реалії розвитку організованої злочинності вимагають підвищення інституційної спроможності державних органів, які залучені до діяльності з протидії цьому виду злочинності та узгодження законодавства України, що регулює протидію організованій злочинності, з сучасними викликами і загрозами національній безпеці України, а також стратегічними і концептуальними документами з питань розвитку сектору безпеки і оборони, реформування системи правоохоронних органів і відповідними рекомендаціями міжнародних та європейських партнерів України.

Беззаперечно, що однією з найбільших проблем сучасних держав, зокрема України, є організована злочинність, рівень якої невпинно зростає та поглинає все більше країн. Як серед науковців, так і практичних діячів, постійно обговорюється питання щодо необхідності удосконалення законодавства у сфері протидії організованій злочинності та наголошується на важливості співпраці з країнами ЄС у боротьбі з транскордонною організованою злочинністю. Окремої уваги потребує робота з удосконалення взаємодії державних органів, основною функцією яких є боротьба з організованою злочинністю та державних органів, що беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій, а також гармонізація українського законодавства з міжнародними нормами та правовими стандартами, що регулюють всі аспекти запобігання та протидії організованій злочинності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Пошук шляхів удосконалення теоретико-правових засад протидії організованій злочинності представлені у наукових роботах таких вчених, як А. Дорошенко, О. Бандурки, Ю. Бауліна, М. Вербенського, В. Голіни, Б. Головкіна, О. Джужі, О. Дудорова, А. Закалюка, А. Зелінського, О. Кальмана, І. Копотуна, В. Яценка та ін., а також представників різних державних і громадських інституцій. Положення, сформульовані зазначеними авторами, мають важливе наукове і практичне значення. Водночас сучасні реалії розвитку організованої злочинності свідчать про принципові її трансформації, і отже, потребу у виробленні нових правових та інституційних механізмів запобігання та протидії цьому виду злочинності.

Формулювання мети статті

Виходячи з цих міркувань, мета статті полягає у визначенні потреб законодавчого регулювання питань протидії організованій злочинності та виявленні окремих змістових орієнтирів удосконалення вітчизняного законодавства у сфері розбудови системи державних інституцій, діяльність яких спрямована на боротьбу з організованою злочинністю.

Викладення основного матеріалу

Проблематика боротьби з організованою злочинністю беззаперечно вимагає нагального реагування, оскільки, без перебільшення, цей вид злочинності становить пряму загрозу національній безпеці, і створюють ризик не лише для стабільності, а й для самого існування держави. Отже, усвідомлення масштабів цієї загрози потребує і відповідного системного реагування з боку держави, насамперед на рівні стратегічних і концептуальних документів та їх практичної реалізації.

16 вересня 2020 року Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження 1126-р «Про схвалення Стратегії боротьби з організованою злочинністю» (далі - Стратегія).

У Стратегії описується низка викликів, які постають перед державою, зумовлених таким загрозливим явищем, як організована злочинність. Так, зазначається, що підвищення рівня тяжких та особливо тяжких злочинів, які вчинено у складі організованих груп і злочинних організацій, зокрема із застосуванням вогнепальної зброї, установлення корумпованих відносин між посадовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та криміналітетом, використання неконкурентних методів у фінансово-господарській діяльності підприємств негативно впливає на економічне зростання та пов'язаний з ним суспільний розвиток України.

Ескалація жорстокості та насильства, дестабілізація внутрішньої соціально-політичної ситуації призводить до порушення функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також підриву авторитету держави та її правоохоронних органів серед населення.

Організована злочинність є інструментом, що використовується спецслужбами іноземних держав для дестабілізації ситуації в Україні та завдання шкоди національній безпеці. Наявні умови для використання окремими громадськими об'єднаннями організованої злочинності як засобу політичної боротьби та придушення демократії.

Відсутність системного підходу до ведення боротьби з організованою злочинністю, неналежний рівень взаємодії правоохоронних органів у відповідній сфері, застаріле та розбалансоване нормативно-правове забезпечення з питань боротьби з організованою злочинністю, недосконалість процедури моніторингу криміногенної ситуації, відсутність консолідованої об'єктивної методології оцінки загроз організованої злочинності, використання застарілих форм і методів боротьби з таким явищем призводить до загострення проблем, пов'язаних з організованою злочинністю, та низького рівня ефективності боротьби з нею.

З огляду на стан поширення організованої злочинності, складне безпекове середовище навколо України та криміногенну ситуацію всередині держави організація системної боротьби з організованою злочинністю повинна стати одним із пріоритетних завдань державної політики та потребує вжиття дієвих скоординованих міжвідомчих заходів і поглиблення міжнародного співробітництва¹.

В. Литвиненко пропонує звернути увагу на документ вищого рівня стратегічного планування у нашій країні, а саме - на Стратегію національної безпеки України, затверджену Указом Президента України № 392/2020 від 14 вересня 2020 року. У розділі II зазначеної стратегії «Поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов» (а саме - у п. 19) визначено, що «спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської Федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу»². Тобто акцент боротьби з організованою злочинністю робиться на державну безпеку, яка визначена окремим видом безпеки у Конституції України (п. 3 ст. 17)³. У п. 24 Стратегії національної безпеки України зазначено, що непослідовність і незавершеність реформ і корупція перешкоджають виведенню української економіки з депресивного стану, унеможливлюють її стале й динамічне зростання, підвищують уразливість до загроз, підживлюють кримінальне середовище. Це дає змогу стверджувати, що інституціональне та організаційно-правове забезпечення боротьби з організованою злочинністю потребуватиме перегляду та впровадження сучасних форм та методів боротьби.

Відповідно до абзацу 5 розділу «Реалізація Стратегії» зазначеної Стратегії передбачено, що формування ефективної системи інституційного забезпечення боротьби з організованою злочинністю здійснюється з урахуванням утворення нових правоохоронних інституцій. Для цього необхідно розмежувати та конкретизувати функції щодо боротьби з організованою злочинністю, визначивши такі підсистеми інституційного забезпечення:

державні органи, основною функцією яких є боротьба з організованою злочинністю (спеціально визначений підрозділ у структурі Національної поліції);

державні органи, що беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій (органи / підрозділи Національної поліції, крім зазначених у попередньому абзаці, СБУ, ДЕР, НАБУ та БЕБ);

державні органи, що сприяють боротьбі з організованою злочинністю (органи прокуратури, органи державного фінансового контролю, контролюючі органи, Державна прикордонна служба, Національна гвардія, органи та установи виконання покарань і слідчі ізолятори, АРМА, розвідувальні органи, органи, що забезпечують формування та реалізацію державної політики з питань інформаційного суверенітету України, ДМС, Національний банк, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, інші державні органи, що здійснюють контроль за додержанням законодавства).

Водночас відповідно до ст. 5 Закону «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (далі - Закон) систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять: а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи; б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

До державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать:

а) Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України.

В разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з організованою злочинністю.

До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать: а) органи Національної поліції і Служби безпеки України; б) органи прокуратури України; в) органи доходів і зборів, органи Державної прикордонної служби України та органи державного фінансового контролю; д) органи і установи виконання покарань та слідчі ізолятори; е) розвідувальний орган Міністерства оборони України; є) Служба зовнішньої розвідки України; ж) Національне антикорупційне бюро України; з) Бюро економічної безпеки України⁴.

Відповідно до згаданого Закону координуючу роль покладено на Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України, склад якого та функції потребують перегляду, оскільки за останні роки відбулися суттєві зміни у структурі органів, представників яких включено до цього Комітету, і також перетерпіли зміни і повноваження цих органів.

Отже, питання необхідності вироблення ефективних шляхів подальшої розбудови системи державних органів, залучених до протидії організованій злочинності, не викликає сумнів. Поряд з тим необхідне розуміння того, що ефективність протидії організованій злочинності значною мірою залежить від тієї законодавчої бази, яка врегульовує правові засади боротьби з організованою злочинністю. Саме тому процес внесення змін до законодавства, що визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю, має бути виваженим та комплексним. Пропозиції удосконалення системи державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, повинні узгоджуватись з іншими приписами відповідних законів та підзаконних актів.

Водночас не вироблено єдиного підходу серед законотворців і фахівців державних органів, залучених до протидії організованій злочинності, щодо подальших шляхів розбудови системи державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю. На нашу думку, на жаль, наявні «містечкові» інтереси того чи іншого органу в цьому питанні. Наслідком цього є напрацювання ряду законодавчих ініціатив, які при їх аналізі свідчать про суперечності й неузгодженість з приписами інших законів і стратегічних документів, що регулюють відносини у сфері протидії організованій злочинності.

На початку 2021 року Верховна Рада України у першому читанні за основу прийняла проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України» щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України» (реєстр. № 3196-д від 26.10.2020; далі - проєкт № 3196-д)⁵, яким, зокрема пропонується внести істотні зміни до цілої низки норм Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Зокрема, у ст. 5 проєкту Закону пропонується новий підхід до визначення тієї системи органів, які здійснюватимуть боротьбу з організованою злочинністю.

Так, зазначеним проєктом запропоновано ст. 5 викласти в такій редакції: «Стаття 5. Система державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю.

Систему державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю становлять: а) державні органи, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю; б) державні органи, що беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю.

До державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю в межах покладених на них завдань та функцій, належать: а) органи прокуратури України; б) Національна поліція України; в) Бюро економічної безпеки України; г) Державне бюро розслідувань; ґ) Національне антикорупційне бюро України.

Участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах своєї компетенції беруть органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, розвідувальні, правоохоронні (крім зазначених у пункті 2 цієї статті), контролюючі та інші державні органи, що сприяють державним органам, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, у виконанні визначених цим Законом завдань».

Також у зазначеному проєкті № 3196-д, серед іншого, пропонується у ст. 16 передбачити, що в Автономній Республіці Крим, областях і містах, у відповідних органах прокуратури, уповноважених підрозділах державних органів, визначених підпунктами «б», «в», «г», «ґ» п. 2 ст. 5 цього Закону, функції щодо забезпечення взаємодії покладаються на керівників таких державних органів або уповноважених посадових осіб таких державних органів.

Отже, цей проєкт Закону, що вже прийнятий у першому читанні, пропонує новий погляд на структуру і форму взаємодії державних органів, що залучені до протидії організованій злочинності. Поряд з тим уже на початку минулого року у Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (реєстр № 7043)⁶, метою якого визначено розширення можливостей держави для боротьби з організованою злочинністю. У зазначеному проєкті пропонуються чергові зміни до структури системи державних органів, залучених до протидії організованій злочинності. Законопроєктом пропонується передбачити, що систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять:

а) державний орган, основним завданням якого є боротьба з організованою злочинністю;

б) державні органи, що беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю;

в) державні органи, що сприяють боротьбі з організованою злочинністю.

Відповідно до зазначеного проєкту Закону система державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, докорінно змінюється, порівняно з наведеною у Стратегії, а також порівняно з зако- нопроєктом № 3196-д. Крім того, у чинній ст. 16 Закону йдеться про взаємодію органів прокуратури, Національної поліції, Служби безпеки України у питаннях боротьби з організованою злочинністю, тоді як органи прокуратури пропонується віднести до державних органів, що сприяють боротьбі з організованою злочинністю (органи прокуратури, відповідно до законопроєкту, вже не належатимуть до органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю). При цьому у Стратегії, яку пропонується визнати правовою підставою розробки цього законопроєкту, органи прокуратури віднесені до державних органів, що беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

Необхідно зауважити, що Стратегією передбачено, що «формування ефективної системи інституційного забезпечення боротьби з організованою злочинністю здійснюється з урахуванням утворення нових правоохоронних інституцій. Для цього необхідно розмежувати та конкретизувати функції щодо боротьби з організованою злочинністю, визначивши такі підсистеми інституційного забезпечення.

Отже, запропонований проєкт акта містить норми, які мають наслідком викривлення положень Стратегії, а саме віднесення ряду державних органів, що беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій, до державних органів, що сприяють боротьбі з організованою злочинністю, а отже, й до невідповідності законопроєкту головному стратегічному документу, що визначає напрями розвитку системи боротьби з організованою злочинністю та механізми реалізації державної політики у відповідній сфері в сучасних умовах. Наприклад, відповідно до абзаців 6 та 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»⁷ основними функціями Державної прикордонної служби України, зокрема, є участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів, участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп і злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України. Отже, Державна прикордонна служба України відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» бере участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на неї інших основних функцій, як це передбачено Стратегією, а тому некоректно пропонувати її поміщення в категорію державних органів, що сприяють такій боротьбі.

До того ж, законопроєктом пропонується визначити, що державним органом, основним завданням якого є боротьба з організованою злочинністю, є спеціально уповноважений підрозділ Національної поліції (ч. 2 ст. 5 Закону в редакції проєкту акта). Проте функціонування державних органів (у даному випадку спеціально уповноваженого підрозділу Національної поліції України) у складі інших державних органів (Національна поліція України) чинним законодавством України не передбачено, і крім того, подібна структура не відповідає вимогам Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»⁸. Відповідно до ст. 16 вищезгаданого Закону центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії, бюро. Своєю чергою ст. 5 зазначеного Закону передбачає, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади та припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку⁹. Відповідно до законодавства наразі в поліції можуть створюватись юридичні особи публічного права як міжрегіональні територіальні органи Національної поліції, про що Уряд ухвалює відповідні рішення (постанову)¹⁰. Тож державний орган, основним завданням якого є боротьба з організованою злочинністю, не може бути визначений як структурний підрозділ Національної поліції. Отже, в даному випадку наведена пропозиція у законопроєкті не враховує ні конституційно-правовий механізм здійснення державної влади і місця у ньому відповідного органу, ані функціонального наповнення діяльності такого органу.

Підсумовуючи, зазначимо, що робота з удосконалення нормативно-правової бази протидії організованій злочинності та інструментів такої протидії є беззаперечно вкрай актуальним питанням. Поряд з тим принциповим при виробленні нових норм, покликаних урегулювати ці питання та сприяти упровадженню ефективної організаційної моделі протидії організованій злочинності, яка відповідатиме сучасним загрозам, викликам глобальним тенденціям розвитку цього виду злочинності, повинен бути орієнтир на Конституцію України¹¹, що встановлює в державі принцип верховенства права (частина перша ст. 8).

У своїх рішеннях Конституційний Суд України визначає, що «елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абзац другий підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005)¹².

Висновки

За результатами проведеного аналізу доходимо висновку, що однією з виявлених проблем за спроби удосконалення законодавчого регулювання функціонування системи державних органів, залучених до протидії організованій злочинності, стала недостатня чіткість визначених пріоритетів і напрямів розбудови структури таких органів, а також форм і методів їх взаємодії. Крім того, значна частина запропонованих змін до чинного законодавства не має зрозумілої кінцевої мети, ускладнена відсутністю цілісного бачення розвитку спроможностей основних суб'єктів протидії організованій злочинності та не містить комплексного підходу до розв'язання того чи іншого питання та подекуди має метою інтереси окремо узятого органу державної влади.

Поряд з тим оновлення законодавства у сфері розбудови системи державних інституцій у протидії організованій злочинності потребує проактивного підходу і впровадження сучасних принципів, методів, підходів та механізмів публічного управління. Наразі актуальним є вироблення нового бачення щодо органу, який відіграватиме ключову об'єднувальну та координаційну роль у процесі протидії організованій злочинності, і відповідно визначення таких норм у українському законодавстві.

Потребують оновлення норми щодо забезпечення розвитку комунікації, координації та партнерства між суб'єктами протидії організованій злочинності на національному рівні, чіткому визначенні ролей і механізмів взаємодії під час розв'язання завдань з протидії організованій злочинності, стимулюванні до обміну інформацією, знаннями і досвідом. Вирішення цих питань, на нашу думку, має відбуватися шляхом комплексного підходу до розроблення змін до чинного законодавства, у співпраці та інклюзивному діалозі всіх суб'єктів, залучених до протидії організованій злочинності, у тому числі з запрошенням науковців і незалежних експертів.

Література

1. Про схвалення Стратегії боротьби з організованою злочинністю: розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2020 р. 1126-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1126-2020.

2. Литвиненко В.І. Проблеми реалізації стратегії боротьби з організованою злочинністю на сучасному етапі. Право.иа. 2020. № 3. С. 118-128.

3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України № 392/2020 від 14 вересня 2020 р. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037.

4. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3341-12.

5. Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України» щодо удосконалення організаційно-правових засад діяльності Служби безпеки України, реєстр. № 3196-д від 26.10.2020. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/4441.

6. Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», реєстр № 7043 від 14.02.2022. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/38967.

7. Про Державну прикордонну службу України: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/661-15.

8. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3166-17.

9. Про Національну поліцію: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19.

10. Про утворення територіального органу Національної поліції: постанова Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 р. № 867. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/867-2019.

11. Конституція України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96.

12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-05.

Размещено на Allbest.ru