Професіоналізація як стратегічний імператив модернізації публічної служби: доктринально-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професіоналізація як стратегічний імператив модернізації публічної служби: доктринально-правовий аспект

Проневич Олексій Станіславович -

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри службового та медичного права Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка м. Київ



Стаття присвячена осмисленню доктринально-правових засад професіоналізації публічної служби з особливою акцентуацією уваги на аналізі традиції легального закріплення та організаційного забезпечення професіоналізації державних службовців, а також виокремленні функціонально зумовлених управлінсько-правових імперативів поглиблення професіоналізації публічної служби. публічна служба управлінський право

Ключові слова:публічна служба, державна служба, професіоналізація, публічне адміністрування, публічне управління, професійне навчання, підвищення кваліфікації, стажування, самоосвіта.



O.S. Pronevych Professionalization as a Strategic Imperative of Public Service Modernization: Doctrinal and Legal Aspect

The article is devoted to the understanding of the doctrinal and legal foundations of the professionalization of the public service with a special emphasis on the analysis of the tradition of legal consolidation and organizational support of the professionalization of civil servants, as well as highlighting the functionally determined managerial and legal imperatives of deepening the professionalization of the public service.

It is emphasized that civil servants are the backbone of the state, and the public service is the cornerstone of the public administration system, as it ensures the functional capacity of the state to exercise legitimate power-will influence on social relations and provide high-quality public services. Professionalization ofpublic servants is a social imperative, an objective marker of a public servant's awareness of his social mission and his readiness to effectively perform official duties on the basis of people-centeredness, proactivity and rationalism. In the civil service system, due attention is paid to the organizational, legal and didactic provision of professionalization of civil servants. At present, the need for systematic support of the professionalization of the public service sphere by approving the positive experience of the professionalization of the public service and implementing the relevant European imperatives is ripe. There is no tradition of clear articulation and consolidation at the level of a separate title act of the law of the European Union of the standards of professionalization of the public service, which have a generalized nature and are in a state of dynamic development. Ensuring professionalization as a strategic imperative of the Europeanization of the domestic public service system should primarily be implemented through the implementation of core managerial and didactic principles, norms and professional values generated by the European community and/or individual member states of the European Union.

Keywords: public service, public service, professionalization, public administration, public management, professional training, advanced training, internship, self-education.



Постановка проблеми

Модернізація є висхідним динамічним трендом еволюції вітчизняноїсистемипублічного адміністрування. Вона передбачає перманентну якісну трансформацію публічно-владної діяльності суб'єктів владних відносин на засадахверховенстваправа, людиноцентричності, сервісоорієнтованості, проактивного реагування на актуальні виклики та загрози у контексті забезпечення охорони загальногоблага,транспарентності,

доброчесності,партнерськоївзаємодії з

громадськістю. Найперше йдеться про транспонуванняпостулатівліберальної

доктрини публічно-сервісної діяльності адміністративнихорганів,безумовне

забезпечення примату прав та свобод людини у відносинах «влада - суспільство», легалізацію раціональних адміністративних процедур, використання науково обґрунтованого каталогу соціально акцептованих критеріїв комплексного оцінювання ефективності діяльності суб'єктів публічного адміністрування, підвищення якості управління публічним майном, «зміну поведінки бюрократії» на основі дотримання високих морально-етичних стандартів професійної діяльності.

Модернізація публічної служби як «служби суспільної довіри» має екзистенційне значення для суспільства, оскільки пов'язана із забезпеченням функціонування публічних сервісів. Якість практичного виконання завдань держави та місцевого самоврядування безпосереднім чином залежить від професіоналізації публічної служби, що є наслідком природного прагнення публічних службовців до професійного розвитку та кар'єрного поступу, перманентного набуття ними затребуваних знань, вмінь, навичок та професійнихякостей,формування функціональної спроможності ефективно забезпечувати реалізацію легального публічного інтересу.Перспективапоглиблення професіоналізації публічної служби полягає в імплементації базових положень концепцій належного врядування та управління людськими ресурсами, підвищенні мотивації публічних службовців на основі усвідомлення особливої значущості соціальної місії публічної служби, ствердженні доброчесності як позитивного юридичного обов'язку публічних службовців.

Важливість професіоналізації публічної служби зумовлює необхідність наукового дослідження доктринально-правового аспекту цього управлінсько-дидактичного феномену.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У вітчизняній юридичній науці не сформувалося традиції системного дослідження доктринально-правовоїкомпоненти професіоналізації публічної служби. Натомість упродовж останнього часу окремі фахівці у сфері державного управління прагнули розглядати проблему у широкому сенсі («професіоналізація публічних службовців у сучасних умовах державотворення» [1], «професіоналізація як напрям реалізації теорії лідерства в публічному правлінні» [2], «розбудова інституту професіоналізації державної служби» [3], «формування системи понять щодо професіоналізації публічної служби» [4]) або з акцентуацією уваги на окремих її аспектах («професіоналізація публічних службовців як напрям захисту національних цінностей в публічному управлінні» [5], «лідерство у контексті професіоналізації державної служби» [6], «e- learning як інноваційний інструмент професіоналізації державної служби в умовах світових мегатрендів» тощо [7]). Як наслідок, зберігається необхідність конкретизації базових положень модерної вітчизняної доктрини професіоналізації публічної служби, з'ясування специфікиправовогорегулювання

професіоналізації публічної служби та стану імплементації європейських управлінсько- правових стандартів професіоналізації публічної служби, визначення оптимальних шляхів поглибленняпрофесіоналізації публічних

службовців крізь призму забезпечення належної реалізації легального публічного інтересу та покращаннянадання публічних послуг

уповноваженими суб'єктами публічного адміністрування, їх посадовими/службовими особами.

Невирішені раніше проблеми

В умовах відсутностізбалансованої національної доктрини професіоналізації публічної служби об'єктивно існує необхідність поглибленого компаративного аналізу зарубіжних доктрин професіоналізації публічної/державної служби, вичерпної сутнісної артикуляції та законодавчого закріплення відповідного

понятійно-категоріального апарату, визначення легальних засад професіоналізації публічної служби, з'ясування можливості поширення імперативу щодо професіоналізації на різні види публічної служби, ініціювання фахового службово-правовогодискурсущодо забезпечення професіоналізації суб'єктів делегованих повноважень та/або аутсорсерів як «приватних підрядників» з виконання окремих завдань держави, визначення стратегічних пріоритетів коригування навчальних планів підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців, новелізації підходів до оцінювання ефективності професійної підготовки публічних службовців, з'ясування шляхів апробації у системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців позитивного досвіду правового регулювання службової діяльності персоналу центрів надання адміністративних послуг, забезпечення цілеспрямованого формування у здобувачів профільної освіти гнучких метапредметних навичок універсального характеру, з'ясування перспектив залучення недержавних суб'єктів освітньої діяльності до підготовки публічних службовців тощо.

Метою статті є осмислення доктринально-правових засад професіоналізації публічної служби з особливою акцентуацією уваги на аналізі традиції легального закріплення таорганізаційногозабезпечення

професіоналізації державних службовців, а також виокремленні функціонально зумовлених управлінсько-правових імперативів поглиблення професіоналізації публічної служби.

Виклад основного матеріалу

Полісемантичний концепт «професіоналізація» вичерпно не визначено та легально не закріплено. Фахівці наголошують, що доктринальна інтерпретація професіоналізації має кілька вимірів, а саме:

- соціально-економічний (професіоналізація як «інструмент забезпечення сталого розвитку», «політика сталого розвитку неможлива без професіоналізації публічної служби», «умова розвитку людських трудових ресурсів відповідно до потреб ринку праці», «процес включення індивіда в соціально- економічну практику через сферу зайнятості»);

- соціологічний (професіоналізація як «складова соціалізації людини шляхом засвоєння та активного відтворення соціального досвіду у контексті професійної діяльності», «форма самореалізації людини крізь призму професійної діяльності», «засіб соціальної стратифікації шляхом набуття соціального статусу через професію»);

- акмеологічний (зумовленість професіоналізації прагненням людини досягти найвищих вершин особистісно-професійного розвитку у процесі цілеспрямованого набуття професійних навичок і вмінь, поглиблення професійно значущих здібностей та розвитку індивідуально-ділових якостей, максимального розкриття творчого/інноваційного потенціалу, неухильного дотримання морально-етичних імперативів професійної діяльності);

- педагогічний (професіоналізація як результат професійного навчання, тобто спеціальної підготовки суб'єкта до професійної діяльності) [8, с. 55].

Комплексний аналіз стану фахової дискусії дає підстави артикулювати професіоналізацію у широкому сенсі як перманентний процес формування готовності та функціональної спроможності особи до професійної діяльності, тобто якісного виконанняслужбовихобов'язків.

Виокремлюється об'єктивна готовність (набуття знань, умінь, навичок, професійно значущих якостей) та суб'єктивна готовність (формування усталеної адекватної мотивації до професійної діяльності, дотримання деонтологічних стандартів). Професіоналізація класифікується на первинну (становлення фахівця у системі безперервної професійної освіти) та вторинну (поглиблення професіоналізму у процесі трудової/службової діяльності). Загалом професіоналізація є процесом розвитку особи як «професійної особистості», важливим чинником забезпечення адаптації працівника до мінливих соціальних умов та зростаючих вимог виробничої діяльності. У контексті професіоналізації відбувається сприйняття соціально акцептованих цінностей, практична реалізація знань, вмінь і навичок, дотримання формально визначених імперативів професійної діяльності,набуттякомунікативної

компетентності тощо. Професіоналізм є результатом професіоналізації, динамічною якістю, показником успішності фахової адаптації, якісною характеристикою фахівця, критерієм соціальної стратифікації, чинником соціальної мобільності.

Професіоналізація публічної служби є безперервним системним процесом формування готовності та функціональної спроможності посадових/службових осіб ефективно здійснювати публічно-владні повноваження з метою забезпечення виконання приписів нормативно-правових актів, сприяння реалізації суб'єктивних прав та законних інтересів громадян, надання приватним особам якісних публічних послуг, управління публічним майном, оперативного виявлення, ідентифікації та нейтралізації реальних і потенційних загроз для охоронюваного державою загального блага тощо. Виокремлюється чотири складові професіоналізації публічної служби, а саме: інституційно-правова (визначення легальних засад професіоналізації, розбудова відповідних інституційних механізмів); освітньо-професійна (з 1997 року здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою у межах освітньої галузі «Державне управління», наразі перейменованої в «Публічне управління та адміністрування»); наукова (виокремлено самостійну галузь наукових досліджень «Державне управління»); прикладна (охоплює виконання публічно- владних повноважень у сфері публічного адміністрування). Суб'єктами професіоналізації публічної служби є профільні заклади вищої освіти та інші спеціалізовані суб'єкти освітньої діяльності, уповноважені надавати освітні послуги у сфері публічного адміністрування та забезпечувати формування професійних компетентностейпублічнихслужбовців

(«центральним агентом професіоналізації державнихслужбовців»єНаціональне

агентство з питань державної служби, а базовим суб'єктомпідготовкитапідвищення

кваліфікації публічних службовців, - Навчально- науковий інститут публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка як правонаступникНаціональноїакадемії

державногоуправлінняприПрезидентові

України).

Стратегічнимпріоритетом

професіоналізаціїпублічноїслужби є

впровадження структурованих за модульним принципом інноваційних міждисциплінарних освітніх програм, спрямованих на розвиток

творчого потенціалу публічних службовців (найперше йдеться про набуття навичок ефективного вирішення управлінсько-правових колізій комплексного характеру, ствердження командного лідерства, розвиток стратегічного, адаптивного та проектувального мислення, вміння коректно оцінювати ризики та моделювати ситуації, формування когнітивної здатності управляти великим обсягом цифрової інформації, вміння застосовувати новітні медійні технології, поглиблення спроможності забезпечуватиналежнуімплементацію

управлінськихінструментівелектронного

врядування при здійсненні публічно-сервісної діяльності, формування кроскультурної компетентності, опанування технологіями налагодженняпартнерськоївзаємодії з

громадськістю [5, с. 97]). Особливе значення має впровадження e-learning (електронної освіти) як інтенсивного навчання та підвищення кваліфікаціїпублічнихслужбовців,

ґрунтованого на забезпеченні доступу до освітніх ресурсів і сервісів шляхом використання можливостей глобальної мережі Інтернет, мультимедійних об'єктів і продуктів, інформаційно-комунікаційнихтехнологій

(smart-технологій, хмарних технологій, гейміфікації тощо).

Вітчизняна традиція правового регулювання професіоналізації державної служби формувалася у контексті забезпечення імплементації європейських правових стандартів та апробації кращих європейських управлінських практик. Так, відповідно до Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, затвердженої указом Президента України від 5 березня 2004 року № 278/2004 (указ втратив чинність на підставі указу Президента України від 5 червня 2020 року № 214/2020 [9]) професіоналізація державної служби була визнана одним з пріоритетних напрямів адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу. Наголошувалося, що професіоналізація державної служби повинна здійснюватися насамперед через систему професійного навчання державних службовців [10].

Натомість Програмою розвитку державної служби на 2005-2010 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів

України від 8 червня 2004 року № 746 (втратила чинність відповідно до постанови КМУ від 13 травня 2020 року № 366 [11]) було передбачено вжиття таких заходів з метою професіоналізації державної служби:створення умов для

залучення кваліфікованої молоді на державну службу; цільову підготовку, починаючи з 2005 року,висококваліфікованихфахівців

державногоуправління,втому числі з

міжнародного права, світовоїта європейської

інтеграції; оновлення змісту і державних стандартівпрофесійногонавчання, що

відповідає перспективам розвитку державного управління та державної служби, держави і суспільства в цілому; створення, починаючи з 2006 року, ефективної системи формування та розподілу державного замовлення на підготовку державних службовців в освітній галузі «Державне управління»; збільшення обсягів державного замовлення на професійне навчання державнихслужбовцівз урахуванням

спеціалізацій, зокрема з аналізу політики, управління трансформаційними процесами; проведення, починаючи з 2006 року, незалежної оцінки рівня фахової підготовленості та ділових якостей кандидатів на посади державних службовців та при просуванні їх по службі; проведення ліцензування та акредитації закладів для професійного навчання державних службовців із залученням центрального органу виконавчої влади з питань державної служби; підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників системи професійного навчання державних службовців один раз на три роки; поступовий перехід до безперервного навчання протягом періоду перебування на державній службі із застосуванням сучасних інформаційних технологій; адаптацію програм професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування до стандартів ЄС; створення гнучкої системи організації тренінгового навчання державних службовців з метою набуття ними практичних навичок, необхідних для виконання службових обов'язків, тощо. У цьому документі акцентовано наголошувалося на необхідності врахування при прийомі на державну службу та просуванні по службі результатів професійного навчання та наявності у кандидатів на посаду державного службовця таких якостей як ініціативність, спроможність до творчості, новаторства [12].

Універсальні постулати професіоналізації державних службовців легально закріплено в титульному Законі України «Про державну службу». У цьому Законі визначено базовий понятійно-категоріальний апарат. Особливе значення для розуміння сутності правової доктрини професіоналізації державної служби має артикуляція стрижневих правових дефініцій «професійна компетентність» (як здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов'язків, навчання, професійного та особистісного розвитку»), «професійний розвиток» (як безперервний, свідомий,цілеспрямованийпроцес

особистісного та професійного зростання, що базується на інтеграції знань, умінь і компетентностей») та «професійне навчання» (як набуття та вдосконалення професійних знань, умінь та навичок, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації державного службовця для його професійної діяльності). Законом України «Про державну службу» прямо передбачено право державного службовця на «професійне навчання» та «просування по службі з урахуванням професійної компетентності» (п.п. 6 та 8 ч. 1 ст.

7) , обов'язок державного службовця «професійно виконувати свої службові обов'язки» та «постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності» (п.п. 7 та 11

ч.1 ст. 8), необхідність створення умов для постійного підвищення рівня професійної компетентності державних службовців шляхом професійного навчання (ч. 1 ст. 48), проведення професійного навчання державних службовців за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством, через систему підготовки, перепідготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації, зокрема у сфері публічного управління та адміністрування,увстановленому

законодавством порядку в навчальних закладах, установах, організаціях незалежно від форми власності, які мають право надавати освітні послуги, у тому числі за кордоном (ч. 2 ст. 48), проведення підвищення рівня професійної компетентності державних службовців протягом проходження служби, а підвищення кваліфікації - не рідше одного разу на три роки (ч. 5 ст. 48)

[13].

Принагідно зазначимо, що згідно з п. 6 Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2019 року № 106, передбачено, що «учасники професійного навчання можуть реалізовувати своє право на професійне навчання через»:

• підготовку - успішне виконання учасниками професійного навчання відповідної освітньо-професійної програми, що є підставою для присудження ступеня вищої освіти за рівнем магістра за спеціальностями, необхідними для професійної діяльності на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування, зокрема за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» галузі знань «Публічне управління та адміністрування»;

• підвищення кваліфікації - набуття учасниками професійного навчання нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань;

• стажування - набуття учасниками

професійного навчання практичного досвіду виконання завдань та обов'язків у професійній діяльності або галузі знань (наголосимо, що стажування відбувається відповідно до Порядку стажуваннядержавнихслужбовців,

затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 3 березня 2016 року № 48 [14]);

• самоосвіту - самоорганізоване здобуття учасниками професійного навчання певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов'язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, дозвіллям [15].

Особливий дослідницький інтерес становить Концепція запровадження посад фахівців з питань реформ, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2016 року № 905-р, де визначено умовний типовий профіль професійної

компетентності фахівця з питань реформ, який у тому числі містить спеціальні вимоги щодо «володіння іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи», навичок проектного управління та наявності досвіду такого управління, аналітичного мислення, навичок планування і аналізу, творчих здібностей,ініціативності,об'єктивності,

відповідальності, вміння працювати в стресових ситуаціях, а також інші вимоги відповідно до Закону України «Про державну службу» [16]. Вважаємо, що зазначені вище спеціальні кваліфікаційні вимоги до фахівців з питань реформ фактично є універсальними стратегічнимимаркерамипоглиблення

професіоналізації державної служби.

Зазначене вище дає підстави стверджувати, що в Україні приділяється достатня увага забезпеченню професіоналізації цивільноїдержавноїслужбияк

системоутворюючого компоненту публічної служби. Водночас у вітчизняному фаховому дискурсі та нормотворчій практиці відсутнє чітко артикульоване прагнення поширити управлінсько-дидактичнийконцепт

професіоналізації на інші види публічної служби. Тому існує об'єктивно зумовлена необхідність поглиблення професіоналізації публічної служби на основі апробації вітчизняногопозитивногодосвіду та

імплементаціївідповіднихєвропейських

стандартів. На нашу думку, потребується комплексне вжиття таких заходів:

* здійснення ревізії вітчизняної доктрини публічної служби крізь призму пошуку шляхів гармонійного поєднання переваг концепцій універсальної підготовки публічних службовців до виконання адміністративних функцій (підхід притаманний Франції та Великобританії, де пріоритетом є прагненням ангажувати на посади державної служби осіб з високим рівнем загальної культури і універсальною спроможністю виконувати найрізноманітніші завдання) та спеціалізації чиновника у державному апараті (Сполучені Штати Америки, Федеративна Республіка Німеччини). Зауважимо, що французька модель формування/підвищенняпрофесійної

компетентності публічних службовців є своєрідним орієнтиром модернізації вітчизняної системипідготовки,перепідготовки,

спеціалізації тапідвищеннякваліфікації

публічнихслужбовців(французька

п'ятиступеневамодельохоплює

фундаментальну підготовку потенційних службовців у профільних цивільних вишах, перепідготовку та підвищення кваліфікації публічних службовців з урахуванням перспективи заміщення ними певних посад у спеціалізованих інститутах із залученням «практиків вищого корпусу» до забезпечення навчального процесу, професійну підготовку «без відриву відвиробництва»у контексті

безпосередньоговиконанняслужбових

обов'язків на основі апробації передового досвіду як джерела підвищення функціональної спроможності, стажування на конкретній посаді за адаптованою програмою з використанням можливостейкоучингу/менторингу,

безперервну підготовку);

• загальнимиіндикаторами

функціональної спроможності публічного службовця є кваліфікація (знання, вміння, навички, затребувані професійні якості), соціально акцептовані риси (позитивна мотивація, цілеспрямованість, відповідальність, морально-етичні якості), психологічна готовність (воля, пам'ять, відчуття соціальної місії, здатність до емпатії тощо). Назріла необхідність нормативного закріплення імперативу щодо обов'язковості врахування компонентипрофесіоналізаціїпри

ангажементі/рекрутингу кандидатів у сфері публічної служби, оскільки часто конкурсний відбір ґрунтується на формальному аналізі комплектності вхідного пакету документів (дипломів, сертифікатів тощо) та не передбачає перспективи здійснення перевірки рівня компетентності кандидата відповідно до нормативно визначених кваліфікаційних вимог, з'ясування його здатності ефективно вирішувати комплексні колізії прикладного характеру. Особливого значення набуває інкорпорування до складу конкурсних комісій осіб, здатних об'єктивно оцінювати рівень функціональної спроможності кандидатів якісно виконувати службові обов'язки;

• підвищення кваліфікації є важливим

видом професійного навчання публічних службовців,щозабезпечує

актуалізацію/поглиблення опорних знань, вмінь і навичок, безперервність професійної підготовки упродовж розвитку службової кар'єри. Важливо, аби підвищення кваліфікації публічних службовців здійснювалося на основі проактивного/випереджувального реагування на проблеми, що потенційно можуть виникнути при реалізації стратегічних планів національної адміністрації та/або регіональних органів влади;

• необхідно забезпечити рівний доступ

публічних службовців до програм підвищення кваліфікації незалежно від категорії персоналу, особливостей їх службового підпорядкування абоспецифікиадміністративної

правосуб'єктності, а також практичне втілення органічної мотиваційної публічно-службової тріади «реалізація права на професійне навчання - успішність професійного навчання - реальні можливості кар'єрного зростання»;

• все помітнішу роль у публічному

адмініструваннівідіграютьсуб'єкти

делегованих повноважень, на яких обов'язково мають поширюватися вимоги щодо професіоналізаціїпублічнихслужбовців

(найперше йдеться про «осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом) (підпункт «б» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» [17]). У зазначеному контексті також необхідно враховувати легально закріплену можливість «ангажементу до виконання окремих завдань держави» соціально активних, мотивованих і відповідальних громадян (члени добровольчих формувань територіальних громад, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, члени добровільних формувань цивільного захисту, громадські інспектори з охорони довкілля, громадські інспектори рибоохорони, громадські інспектори благоустрою населених пунктів тощо);

• притаманний провідним демократіям тренд «приватизації влади»/«аутсорсингу окремих завдань держави» (надання юридичних та бухгалтерських послуг, здійснення внутрішнього аудиту, підбору та підготовки

персоналу тощо) зумовлює необхідність законодавчого закріплення вимоги щодо з'ясування професійного рівня «приватних підрядників»/аутсорсерів, оскільки держава за будь-яких умов (у тому числі при виконанні окремих завдань держави недержавними суб'єктами наумовахаутсорсингу)

відповідальна за якість реалізації іманентних їй функцій перед громадянами як платниками податків, замовниками публічних послуг та моніторами якості їх надання;

• відсутні підстави для позиціонування

публічного службовця як знеособленої «людини-функції», оскільки подібний формально-утилітарний підхід девальвує людський чинник у публічному адмініструванні. Безумовним соціальним імперативом є етизація публічної служби, що ґрунтується на відчутті посадовою особою особливої значущості соціальної місії. Складовою професіоналізації публічної служби є новелізація чинних кодексів професійної етики шляхом імплементації стрижневих імперативів Модельного кодексу поведінкидержавногослужбовця,

затвердженого рекомендацією № R (2000) 10 Комітету Міністрів держав-членів Ради Європи щодо кодексівповедінки державних

службовців, Європейського кодексу поведінки осіб, які залучені до місцевого та регіонального врядування, затвердженого резолюцією 433 (2018) Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи від 7 листопада 2018 року, Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб, затвердженого резолюцією 51/59 Генеральної асамблеї ООН від 12 грудня 1996 року, а також врахування базових положень прийнятих у провідних демократіях кодексівпрофесійноїетики

публічних/державних службовців на кшталт Кодексу поведінки цивільних службовців у Великобританії, Кодексу цінностей та етики державної служби у Канаді, Кодексу етики урядової служби у США тощо. Особлива увага має бути приділена унеможливленню проявів мобінгу/булінгу,гендернозумовленої

дискримінації,етнічного профайлінгу,

стигматизаціїпредставників окремих

соціальних груп тощо;

• аксіоматично, що професійна освіта має

сприяти професійному зростанню та особистісномурозвитку, забезпечувати можливість самостійно обирати напрям професійного розвитку [18, с. 94]. Вітчизняна система підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців часто потерпає від недостатньої прикладної спрямованості навчальних курсів, неможливості використання набутих знань поза межами публічної служби, відсутності безпосереднього зв'язку між набуттям публічним службовцем певних компетентностей та подальшою траєкторією службової кар'єри. Безумовним пріоритетом є посилення практикоорієнтованості підвищення кваліфікації публічних службовців як визначального компоненту професіоналізації публічної служби, а також перманентне коригування навчальних планів крізь призму імплементації концепції управління людськими ресурсами. Варто приділити увагу формуванню здорової корпоративної культури, запобіганню професійній деформації та емоційного вигоранню публічних службовців, забезпечення безпеки життєдіяльності персоналу;

• потребується вдосконалення методики оцінювання професійного навчання, якість якого має одночасно вимірюватися як з використанням класичного дидактичного інструментарію, так й на основі критеріїв соціальної ефективності, тобто перспективи досягнення соціальних цілей, врахування суспільних очікувань і задоволення потреб приватних осіб при здійсненні публічно-владної діяльності адміністративними посадовими особами;

• існує необхідність поширення на

патронатну службу імперативу щодо професіоналізації. Перспектива новелізації законодавства про патронатну службу полягає у тому числі в розробленні і легальному закріпленніпрофесійно-кваліфікаційних

характеристик посад патронатної служби, вичерпному визначенні адміністративної правосуб'єктності публічних службовців, розробленні соціально акцептованого каталогу критеріїв оцінювання ефективності службової діяльності патронатних службовців. З метою запобігання трансформації патронатної служби у «тупикову гілку публічної служби» доцільно інтегрувати патронатних службовців в систему безперервної професійної освіти, поширити на них вимогу щодо постійного підвищення професійної кваліфікації тощо;

* необхідно забезпечити системну апробацію позитивного досвіду правового регулювання службової діяльності персоналу центрів надання адміністративних послуг як інноваційнихмайданчиків формування

національноїмоделі публічно-сервісної

діяльності публічних службовців. Зазначимо, що адміністративна послуга надається у форматі правовідносин «суб'єкт - суб'єкт» за заявою приватної особи уповноваженими суб'єктами надання адміністративної послуги відповідно до встановленої адміністративної процедури у межах визначених законом публічно-владних повноважень, а юридичним результатом розгляду заяви суб'єкта звернення є рішення індивідуальноїдії (адміністративний акт),

спрямоване на набуття, зміну чи припинення його прав та/або обов'язків. Згідно з наказом Міністерства цифрової трансформації України «Про затвердження Основних вимог до якості обслуговуваннясуб'єктів звернення» від 10

грудня 2021 року № 173 закріплено такі універсальні вимоги до працівників офлайн- фронт-офісу при обслуговуванні суб'єктів звернення:привітність та ввічливість;

компетентність; мова та лексика; конфіденційність; індивідуальний підхід; поведінка в нестандартних та конфліктних ситуаціях; акуратність і точність; чітке виконання посадових обов'язків; недопущення дискримінації; зворотний зв'язок; забезпечення комфортного перебування в офлайн-фронт- офісі; забезпечення фізичної, інформаційної та цифрової безбар'єрності отримання послуг особами з інвалідністю; використання зручних для суб'єктів звернення засобів зв'язку; охайний зовнішній вигляд; послідовність дій під час обслуговування. Показово, що компетентне обслуговуваннясуб'єктівзвернення

тлумачиться як:знання і правильне

застосування законодавства у сфері надання адміністративних послуг; якісне надання адміністративної послуги або консультації за мінімальну кількість відвідувань та у встановлений законодавством строк; вміння інформувати та консультувати суб'єктів звернення у простій та зрозумілій формі щодо порядку та умов надання адміністративних послуг; правильне заповнення заяв на отримання послуг, знання правил заповнення та вимог до документів, що додаються до заяв;

коментування (пояснення) своїх дії, пов'язаних із наданням послуги в офлайн-фронт-офісі; вміння застосовувати, в разі потреби, додаткові форми і засоби спілкування з різними групами суб'єктів звернення (особами з інвалідністю, іноземцями, особами без громадянства, представниками етнічних меншин, людьми похилого віку та іншими особами) [19];

• існує об'єктивно зумовлена

необхідність цілеспрямованого формування у здобувачів управлінської освіти гнучких метапредметних навичокуніверсального

характеру(когнітивноїгнучкості,

комунікабельності, лідерства, відповідальності, спроможності прийматирішення «у

непередбачуванихробочихконтекстах»,

ініціативності, наполегливості, уміння вирішувати конфлікти, працювати в команді, здатності логічноі системномислити,

таймменеджменту,емоційногоінтелекту,

креативності тощо);

• важливозабезпечитиактивніше

залучення недержавногосектору до

забезпечення професійної підготовки публічних службовців, що об'єктивно сприятиме їх поглибленій соціалізації та посилить вплив суспільства на формування компетентностей та ціннісних орієнтацій (зауважимо, що наразі вже створено успішні прецеденти залучення до освітньої діяльності фахівців Гарвардської школи публічного адміністрування імені Джона Кеннеді, Вищої школи публічної адміністрації імені С. Сташіца в Республіці Польща тощо). Практика свідчить, що найбільш затребуваними є фахівці у сфері менеджменту, лідерства, формування/коригуваннякорпоративної

культури;

• особлива увага має постійно приділятися поглибленій професійній підготовці вищого корпусу публічної служби. Безумовним пріоритетом є активне впровадження інтердисциплінарних навчальних курсів з метою формування стратегічного мислення і набуття спроможності ефективно реагувати на актуальні виклики/загрози. Підвищення кваліфікації зазначеної категорії публічних службовців має здійснюватися крізь призму забезпечення реалізації легального публічного інтересу, що зумовлює необхідність глибокого опанування базових положень нових доктрин адміністративного права та публічного адміністрування;

• ефективністьпублічного

адміністрування безпосереднім чином залежить від функціональної спроможності публічних службовців приймати коректні управлінські рішення при реалізації дискреційних публічно- владних повноважень. Вважаємо, що при отриманні профільної управлінської освіти, підвищення кваліфікації або проходженні стажування публічні службовці мають опановувати ґрунтовані на управлінсько- правовій догмі рамкові алгоритми прийняття правомірного рішення в умовах дискреції (відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження визначено як «повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано» [20]);

• назріла нагальна необхідність формування національної доктрини кризового публічного адміністрування та системної підготовки посадових/службових осіб до ефективної службової діяльності «в умовах невизначеності та існування екзистенційних загроз»;

• важливим напрямом професіоналізації є

формування спроможності публічних службовців здійснювати ефективну стратегічну комунікацію(дотримуватисяправил

інформаційної гігієни, просувати проукраїнські гранд-наративи,протидіятиворожим

інформаційно-психологічнимспеціальним

операціям тощо).



Висновки

Резюмуючи, зазначимо, що публічна служба є наріжним каменем системи публічного адміністрування, оскільки забезпечує здатність держави та територіальних громад здійснювати легітимний владно- вольовий вплив на суспільні відносини, надавати приватним особам якісні публічні послуги. Професіоналізація публічних службовців є соціальним імперативом, об'єктивним маркером їх функціональної спроможності ефективно виконувати службові обов'язки на засадах людиноцентризму, інклюзивності, проактивності та раціоналізму. У системі державної служби традиційно приділяється належна увага організаційно- правовому та дидактичному забезпеченню професіоналізації державних службовців. Наразі зберігається нагальна необхідність системного забезпечення професіоналізації сфери публічної служби шляхом апробації вітчизняного позитивногодосвідупрофесіоналізації

державної служби та імплементації відповідних європейських публічно-службових професійних імперативів. Забезпечення професіоналізації як стратегічного імперативу модернізації публічної служби має першочергово здійснюватися шляхомімплементаціїгенерованих

європейськоюспільнотою та/або окремими

провіднимидемократіямифункціонально

зумовлених цінностей, принципів, норм і процедур.



Список використаних джерел:

1. Качан В.Я. Професіоналізація публічних службовців у сучасних умовах державотворення. Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права. 2021. № 6. С. 54-59.

2. Антонова Л.В., Козлова Л.В. Професіоналізація державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування як напрям реалізації теорії лідерства в публічному управлінні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 1. С. 1-3.

3. Селіванов С.В. Розбудова інституту професіоналізації державної служби в Україні та система передумов її провайдингу. Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права. 2022. № 3. С. 61-66.

4. Васильєва О.І., Васильєва Н.В. Формування системи понять щодо професіоналізації публічної служби в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 11. С. 82-86.

5. Ларіна Н., Ларін С. Професіоналізація публічних службовців як напрям захисту національних цінностей в публічному управлінні. Аспекти публічного управління. 2022. Т. 10. № 6. С. 95-101.

6. Кириченко Н.О. Лідерство в контексті професіоналізації державної служби. Менеджер. 2018. № 1. С. 97-104.

7. Селіванов С.В. Е-learning як інноваційний інструмент професіоналізації державної служби в умовах світових мегатрендів. Держава та регіони. Серія: Публічне управління і адміністрування. 2021. № 4. С. 92-98.

8. Лапшина В.Л. Професіоналізація: сутність та структура поняття. Український соціум. 2005. № 2-3. С. 54-58.

9. Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України: указ

Президента України від 5 червня 2020 року №214/2020. URL:

https://www.president.gov.ua/documents/2142020-34061.

10. Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського

Союзу:указ Президента України від 5 березня 2004 року №278/2004. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/278/2004#Text.

11. Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України: постанова Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 366. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/366-2020-%D0%BF#Text.

12. Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки: постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 року № 746. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/746- 2004-%D0%BF#Text.

13. Про державну службу: Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text.

14. Порядок стажування державних службовців: наказ Національного агентства України з питань державної служби від 3 березня 2016 року № 48. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0439-16#Text.

15. Про затвердження Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад: постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2019 року № 106. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/106-2019-%D0%BF#Text.

16. Про схвалення Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ: розпорядження

Кабінету МіністрівУкраїни від 11 листопада 2016року №905-р.URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/905-2016-%D1%80#Text.

17. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text.

18. Фенхао Ч. Професіоналізація кадрів публічної служби. Наукові праці Міжрегіональної академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2022. Вип. 5. С. 89-96. URL: http://journals.maup.com.ua/index.php/political/article/view/2446/2917.

19. Про затвердження Основних вимог до якості обслуговування суб'єктів звернення: наказ

Міністерства цифровоїтрансформаціїУкраїни від 10грудня2021року№173.URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1664-21#Text.

20. Про адміністративну процедуру: Закон України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2073-20#Text.

References:

1. Kachan V.Ya. Profesionalizatsiia publichnykh sluzhbovtsiv u suchasnykh umovakh derzhavotvoren- nia. Dniprovskyi naukovyi chasopyspublichnoho upravlinnia, psykholohii, prava. 2021. № 6. S. 54-59.

2. Antonova L.V., Kozlova L.V. Profesionalizatsiia derzhavnykh sluzhbovtsiv ta sluzhbovtsiv orhaniv mistsevoho samovriaduvannia yak napriam realizatsii teorii liderstva v publichnomu upravlinni. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok. 2020. № 1. S. 1-3.

3. Selivanov S.V. Rozbudova instytutu profesionalizatsii derzhavnoi sluzhby v Ukraini ta systema peredumov yii provaidynhu. Dniprovskyi naukovyi chasopys publichnoho upravlinnia, psykholohii, prava. 2022. № 3. S. 61-66.

4. Vasylieva O.I., Vasylieva N.V. Formuvannia systemy poniat shchodo profesionalizatsii publichnoi sluzhby v Ukraini. Investytsii: praktyka ta dosvid. 2018. № 11. S. 82-86.

5. Larina N., Larin S. Profesionalizatsiia publichnykh sluzhbovtsiv yak napriam zakhystu natsionalnykh tsinnostei v publichnomu upravlinni. Aspektypublichnoho upravlinnia. 2022. T. 10. № 6. S. 95-101.

6. Kyrychenko N.O. Liderstvo v konteksti profesionalizatsii derzhavnoi sluzhby. Menedzher. 2018. №

1. S. 97-104.

7. Selivanov S.V. E-learning yak innovatsiinyi instrument profesionalizatsii derzhavnoi sluzhby v umo- vakh svitovykh mehatrendiv. Derzhava ta rehiony. Seriia: Publichne upravlinnia i administruvannia. 2021. №

3. S. 92-98.

8. Lapshyna V.L. Profesionalizatsiia: sutnist ta struktura poniattia. Ukrainskyi sotsium. 2005. № 2-3. S.

54-58.

9. Pro vyznannia takymy, shcho vtratyly chynnist, deiakykh ukaziv Prezydenta Ukrainy: ukaz Prezyden- ta Ukrainy vid 5 chervnia 2020 roku № 214/2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/2142020- 34061.

10. Pro Kontseptsiiu adaptatsii instytutu derzhavnoi sluzhby v Ukraini do standartiv Yevropeiskoho

Soiuzu:ukaz Prezydenta Ukrainy vid 5 bereznia 2004 roku №278/2004. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/278/2004#Text.

11. Pro vnesennia zmin ta vyznannia takymy, shcho vtratyly chynnist, deiakykh aktiv Kabinetu Minis- triv Ukrainy: postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 13 travnia 2020 roku № 366. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/366-2020-%D0%BF#Text.

12. Pro zatverdzhennia Prohramy rozvytku derzhavnoi sluzhby na 2005-2010 roky: postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 8 chervnia 2004 roku № 746. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/746-2004- %D0%BF#Text.

13. Pro derzhavnu sluzhbu: Zakon Ukrainy vid 10 hrudnia 2015 roku № 889-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text.

14. Poriadok stazhuvannia derzhavnykh sluzhbovtsiv: nakaz Natsionalnoho ahentstva Ukrainy z pytan derzhavnoi sluzhby vid 3 bereznia 2016 roku № 48. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0439-16#Text.

15. Pro zatverdzhennia Polozhennia pro systemu profesiinoho navchannia derzhavnykh sluzhbovtsiv, holiv mistsevykh derzhavnykh administratsii, yikh pershykh zastupnykiv ta zastupnykiv, posadovykh osib mistsevoho samovriaduvannia ta deputativ mistsevykh rad: postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 6 liutoho 2019 roku № 106. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/106-2019-%D0%BF#Text.

16. Pro skhvalennia Kontseptsii zaprovadzhennia posad fakhivtsiv z pytan reform: rozporiadzhennia

Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 11 lystopada 2016 roku №905-r. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/905-2016-%D1%80#Text.

17. Pro zapobihannia koruptsii: Zakon Ukrainy vid 14 zhovtnia 2014 roku № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text.

18. Fenkhao Ch. Profesionalizatsiia kadriv publichnoi sluzhby. Naukovi pratsi Mizhrehionalnoi akade- mii upravlinnia personalom. Politychni nauky ta publichne upravlinnia. 2022. Vyp. 5. S. 89-96. URL: http://journals.maup.com.ua/index.php/political/article/view/2446/2917.

19. Pro zatverdzhennia Osnovnykh vymoh do yakosti obsluhovuvannia sub'iektiv zvernennia: nakaz

Ministerstva tsyfrovoi transformatsii Ukrainy vid 10 hrudnia 2021 roku №173. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1664-21#Text.

20. Pro administratyvnu protseduru: Zakon Ukrainy vid 17 liutoho 2022 roku № 2073-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2073-20#Text.

Размещено на Allbest.ru