Проблемні питання правового захисту природних ресурсів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра конституційного, адміністративного та трудового права

Національного університету «Запорізька політехніка»

Проблемні питання правового захисту природних ресурсів України

Буканов Григорій Миколайович

доктор наук з державного управління, професор

У статті на підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень і законодавства, розглянуто проблемні питання правового захисту природних ресурсів України. Національні інтереси в галузі природокористування полягають у захисті природних ресурсів від забруднення і від марнотратства з метою задоволення потреб людей у сприятливому навколишньому природному середовищі.

Ключові слова: правовий захист, природні ресурси, національні інтереси, природокористування, забруднення, потреби, природне середовище.

Problematic Issues of Legal Protection of Natural Resources of Ukraine

Hryhorii M. Bukanov -- doctor of sciences in public administration, professor, professor of the department of constitutional, administrative and labor law, Zaporizhzhia Polytechnic National University

In the article on the basis of the analysis of scientific views, theoretical positions and the legislation, problematic questions of legal protection of natural resources of Ukraine are considered.

The most important national interests at the present stage are in the rational use and protection of natural resources of Ukraine for the purpose of its social development and ensuring the well-being of citizens.

Creating a life-friendly environment should be the main goal of the formation, modernization of environmental law and legislation and all measures to protect nature. National, state, public priorities in nature management should be reduced to meeting the needs of citizens in natural resources, in creating a proper living environment in the interests ofpresent and future generations, which follows from the Constitution of Ukraine, from numerous relevant laws, from other regulations that constitute the domestic legal system.

There can be no serious argument about the environmental code as a simple new point of reference for environmental activities, regulated by law, if it does not provide a qualitatively new mechanism for environmental management and control. Ukrainian legislator and ecological and legal science rejected bills on ecological culture and ecological education, on ecological safety and on ecological control due to the lack of mechanisms for establishing and ensuring appropriate legal relations, new powers, rights and responsibilities, new subjects of legal regulation compared to existing ones. Laws should not be designed solely to proclaim goals, programs, objectives, approval of scientific doctrines; they should be created to regulate the most important social relations. Concepts and doctrines form the basis for the formulation of legal norms and specific regulations; these are axioms of professional jurisprudence.

National interests in the field of nature management are the protection of natural resources from pollution and waste in order to meet the needs ofpeople in a favorable natural environment.

Keywords: legal protection, natural resources, national interests, nature management, pollution, needs, natural environment.

Вступ

Постановка проблеми. Найважливіші національні інтереси на сучасному етапі полягають в раціональному використанні та захисті природних ресурсів України з метою її соціального розвитку і забезпечення добробуту людей. В цілому про поняття інтересів у праві та ролі права для задоволення інтересів до теперішнього часу написано чимало. Залишається невирішеним питання, від кого захищати природні багатства, якими засобами має здійснюватися цей захист, як підвищувати його ефективність.

Створення сприятливого для життя людей навколишнього природного середовища повинно бути головною метою формування, модернізації екологічного права і законодавства та всіх заходів на захист природи. Національні, державні, громадські пріоритети в

природокористуванні повинні зводитися до задоволення потреб громадян у природних благах, в створенні належного середовища життєдіяльності в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, що випливає з норм Конституції України, з численних відповідних норм законів, з інших нормативних правових актів, що складають вітчизняну правову систему.

Ці правові та безперечні, за своєю доцільністю, істини потребують більш детального розгляду, а головне - інвентаризації, аналізу правових засобів, що використовуються для реалізації проголошених цілей, подолання деяких помилок, навіяних некомпетентними особами, підхоплених низкою засобів масової інформації (через незнання або злий намір). Причому в правовому захисті від неефективного і нецільового використання, від «розбазарювання» потребують (правда, в різних формах і ступенях) всі природні ресурси: земля, її надра, води, ліси, тваринний світ і атмосферне повітря.

Розгляд питання правового регулювання відносин у галузі правового захисту природних ресурсів України має важливе теоретичне і практичне значення для його забезпечення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему правового захисту природних ресурсів України в різний час досліджували А. П. Гетьман, М. В. Шульга, К. А. Рябець та інші вчені.

У роботах вищеназваних авторів досліджується цілий ряд питань, що стосуються правового захисту природних ресурсів України. Однак ці роботи виконані на рівні підручників з екологічного права.

Віддаючи належне роботам зазначених та інших учених, слід визнати, що рівень наукового дослідження саме правового захисту природних ресурсів України видається недостатнім.

Невирішені раніше проблеми. Слід зазначити, що проблема правового захисту природних ресурсів України до теперішнього часу вважається однією з найскладніших і суперечливих у теорії вітчизняного екологічного права. Про це свідчить та обставина, що узгодженої позиції щодо цього питання так і не досягнуто, незважаючи на численні наукові дослідження. У теорії екологічного права про неї висловлені дискусійні точки зору, у зв'язку із цим правозастосовча практика зазнає серйозних труднощів. А тому виникає необхідність дослідити і підсумувати висловлені точки зору і запропонувати власну позицію щодо зазначеної проблеми.

Мета цієї статті полягає у вирішенні проблемних питань правового захисту природних ресурсів України.

На підставі аналізу наукових поглядів, теоретичних положень і законодавства досліджується правовий захист природних ресурсів України.

Виклад основного матеріалу

В останні роки вдалося подолати розкол суспільства з приводу долі основного природного ресурсу - землі. Був прийнятий Земельний кодекс України. Разом з тим в ньому не регламентовані деякі важливі проблеми, які, однак, частково вирішені за допомогою прийняття окремих законів.

До цих пір залишаються невирішеним питання надання земельних ділянок іноземцям в прикордонних зонах, продовжують обговорюватися труднощі розмежування правового статусу землі та розташованих на ній, тісно пов'язаних з нею будівель та інших об'єктів, тобто забезпечення єдності нерухомості та її елементів, долі головної речі та її приладдя, розмежування і пріоритетності при розгляді суперечок земельної, цивільної, екологічної та інших галузей права.

В даний час земельне та інше природоресурсне законодавство спрямоване на розвиток ринкових і природоохоронних відносин, що повинно служити задоволенню інтересів громадян і всього суспільства. Між цим згідно з ч. 3 ст. 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі [1].

Відомо, що стабільність законодавства, тривалість його неухильного виконання «працюють» на підвищення його ефективності, на формування правозастосування, на стійкість громадської думки, на привабливість інвестиційного клімату, що потребує забезпечення гарантованого доходу і прибутку.

Відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування [2]. Недостатньо врегульовані у законодавстві питання навколо передачі в приватну власність відособлених водних об'єктів.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності [3]. Гострі дискусії розгорнулися в суспільстві навколо передачі в приватну власність лісових земель. Багато хто побачив у цьому замах на національні інтереси. Треба зауважити, що всі форми власності, в тому числі право приватної власності на ліси, були проголошені на початку економічних перетворень і передбачені вже в Лісовому кодексі України 1994 р.; це право, як і право комунальної, державної власності на ліси, реалізується в продовженні більш ніж двох десятків років.

Модним стає залучення уваги до природокористування у водоохоронних і прибережних зонах, до проблеми поєднання в них державних і комунальних інтересів. Правові акценти тут давно розставлені - земельні ділянки в водоохоронних зонах не вилучаються з різних форм володіння, але лише обмежуються в деяких (найбільш одіозних) видах користування з метою попередження забруднення поточних вод. Якщо суспільство або його керівна частина незадоволені встановленими правовими нормами, то їх треба міняти після всебічного обговорення, врахування екологічних вимог, громадської думки, а не допускати їх невиконання державними або приватними виконавцями. Право приватної власності на деревно-чагарникову рослинність на землях, що належать громадянам, було зафіксовано в Лісовому кодексі 1994 року (різниці між лісом і деревами та кущами в законодавстві не проглядається). Зараз мова може йти про інвентаризацію, стимулювання або обмеження (якщо це, звичайно, викликається необхідністю) зазначених видів водокористування і лісокористування, форм володіння цими природними ресурсами, взагалі про підвищення їх економічної та соціальної ефективності, про приведення вод і лісу в належний стан відповідно до національних інтересів.

Модернізація та лібералізація лісового законодавства, бажання наведення порядку у вирубці деревини поставили на порядок денний питання передачі частини лісів і лісового господарства в руки підприємців, що викликало обурення у багатьох громадян і наукових установ. В ході дискусій, що розгорнулися, були обґрунтовані: соціальне й екологічне значення лісів, їх роль для населення в зборі ягід і грибів, в звичному відвідуванні рідних місць; необхідність пошуку серйозних факторів наведення порядку в лісі. Державний контроль завжди повинен «бути присутнім» в лісі й особливо стосовно самовільності та захаращеності вирубок. Однак в теперішній час до виконання вимог сучасного законодавства щодо здійснення лісового контролю у суспільства є серйозні претензії. Необхідно підвищувати лісову дисципліну, не обмежуючись виданням нових правових актів (покладаючи на них завищені, найчастіше зайві надії). Оскільки право, як форма волевиявлення, не здатна, особливо в економіці, повністю вирішувати довготривалі проблеми. Переходити до зламу законів, що виправдали себе, можна лише в разі назрілої та науково обґрунтованої необхідності, коли наявні нормативно-правові акти в основному себе вичерпали або не виправдали.

Україна пов'язана значною кількістю угод з іншими державами про збереження окремих природних об'єктів, природних ресурсів і всього природного середовища в цілому. Певні договори дісталися ще від СРСР (коли ще не міг здійснюватися тотальний екологічний контроль), інші - укладені за останні 15 років. Труднощі в повсюдному виконанні глобальних домовленостей обумовлюють необхідність ретельного прогнозу і попередньої оцінки наших природоохоронних можливостей з тим, щоб в подальшому уникнути критики з приводу невиконання своїх екологічних зобов'язань.

Україна 6 липня 1999 р. ратифікувала Орхуську конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25 червня 1998 р. [4]. На наш погляд, у теперішній час в інтересах підвищення авторитету і престижу України краще активізувати судово-правову реформу і виконувати міжнародні вимоги.

Міжнародним правом передбачаються використання державою природних ресурсів для задоволення потреб своїх громадян, недопущення зі своєї території транскордонним забрудненням. Піклуючись про природу всієї Землі, усвідомлюючи тривогу за її природне благополуччя, не можемо забувати про власні екологічні інтереси - право кожного на сприятливе навколишнє природне середовище, включаючи чисте повітря і придатну для пиття воду, на достовірну інформацію про їхній стан і прийняті для їх поліпшення заходи. Українське право займає чіткі позиції щодо виконання основних екологічних вимог шляхом прийняття законів про оцінку впливу на довкілля [5], про природно-заповідний фонд України [6] тощо.

Численні дискусії навколо вітчизняних надр також нерідко зводяться до вимог посилення в праві державного нагляду за їх наданням та експлуатацією. Тут у наявності одвічна проблема розуміння населенням правотворчості та правозастосування: якщо в законі передбачено належні правовідносини, обов'язки і права сторін, то проблема в їх реалізації; якщо в законі не передбачено, але вони потрібні, затребувані практикою, то потрібно доповнювати, змінювати закон. Без інвентаризації права і правозастосування розмови про забезпечення національних інтересів стають безпідставними, покликаними «відвести» масову свідомість від дійсних проблем наявності та форм здійснення державної волі, уповноваженої правом і вираженої в праві.

В умовах видимої вичерпаності мінеральних земних запасів і планованого переділу вуглеводневої сировини захист національних інтересів набуває важливе значення. Ми повинні ґрунтуватися на конституційному положенні про те, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Тому справедливо включати природні багатства в невід'ємну і важливу складову соціальної політики України, спрямованої на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Проголошена відповідальність суспільства, держави, людства за природні компоненти життя не тільки сьогодення, а й майбутніх поколінь, за забезпечення соціальної справедливості передбачає «золоту середину» у використанні публічно-правових і приватноправових засобів впливу на забруднювачів природного середовища, на екологічних правопорушників.

Це не тільки не суперечить, але відповідає ст. 13 Конституції України про те, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Крім того, згідно зі ст. 50 вітчизняного Основного Закону кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди [7].

Химерно поєднуються особисті, національні та глобальні інтереси стосовно об'єктів тваринного світу, постійно мігруючих не тільки через адміністративні, державні, а й через континентальні кордони. Держави взяли на себе відповідальність за збереження біорізноманіття, за стан і місце існування білих ведмедів, китів, котиків, багатьох видів промислових біологічних водних та інших ресурсів. Вилучені з природного середовища, що містяться в напіввільних умовах тварини стають об'єктом цивільних, комерційних відносин і можуть перебувати у приватній та інших формах власності. Суперечливість інтересів може бути врегульована за допомогою норм і правил, передбачених в міжнародних договорах.

У теперішній час головною бідою мегаполісів є забруднення повітря вихлопними газами автомобілів. По повітрю переносяться кислотні й інші шкідливі суміші та дощі, поширюються сарана і пташиний грип. Держава видає дозволи і квоти на забруднення атмосферного повітря, штрафує за їх порушення і перевищення. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище. Він визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря [8]. Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату [9] передбачається обмеження шкідливих викидів в атмосферу. Настає час, коли може ставитися питання про проголошення права державної, національної власності на повітря.

Право не проявило своєї дії в повноцінному відшкодуванні заподіяної природі шкоди. Правила щодо якої існують, в основному цивільно-правового характеру. Але довести причинні зв'язки між забрудненнями і шкодою здоров'ю людини та навколишньому його природному середовищу настільки складно, що це рідко здійснено: більшість позовів на ці теми відхиляється. Достатня роль права не проявилася і в наведенні законного порядку в природоохоронних зонах, в охороні пам'ятників природи й інших природних пам'яток.

Вимога стабільності законодавства не виключає його модернізації для посилення захисту національних природних ресурсів. В останні роки стали говорити про створення екологічного кодексу; рішення про його розробку взяли правотворчі органи України, Республіки Казахстан та ін..; а Міжпарламентська асамблея держав-учасниць Екологічного форуму в Європі запропонувала його модельний варіант. У разі початку серйозної роботи над створенням екологічного кодексу або над іншою формою чергової кодифікації екологічного права необхідно визначатися з поняттями сталого розвитку, охорони навколишнього природного середовища й екологічної безпеки, з цільовим призначенням платежів за природокористування та їх використанням на відновлення порушеного природного середовища, співвідношенням кадастрів природних ресурсів і розташованих на них об'єктів іншої нерухомості, з включенням в екологічний контроль комунальних утворень і органів місцевого самоврядування.

Якщо екологічний кодекс буде призначатися для відображення чергових нових реформ, для показу бурхливої правотворчості, для звіту в законопроектній діяльності, то навряд чи ця ідея збере багато прихильників. Громадська думка України і багатьох інших країн бачить чимало позитивного в новому законі. Ухвалення нового великого закону має стати не ординарним явищем, а важливою подією в житті країни, покликаною не розчарувати очікування громадян. Особливо це актуально для екологічного законодавства - порівняно молодого (формується всього два десятки років), найменш ефективного в порівнянні з іншими галузями законодавства в силу ряду об'єктивних, а частіше суб'єктивних причин.

Для багатьох правозастосовувачів, в тому числі для членів законодавчих органів (внаслідок неналежної правової й екологічної культури), легше написати і прийняти новий закон, ніж вивчити колишній, проаналізувати виконання його розпоряджень і зрозуміти, як він діє або чому не діє. Мабуть, новий кодекс повинен відрізнятися від простого закону не тільки формою, не тільки назвою, але і якісно іншим наповненням, іншим змістом, хоча в Україні всі закони і кодекси у порівнянні між собою - мають однакову юридичну силу.

Висновки

правовий захист природний ресурс

Таким чином, не може бути серйозним аргумент про екологічний кодекс як про просту нову точку відліку природоохоронної діяльності, регульовану правом, якщо ним не буде передбачено якісно новий механізм природоохоронного управління і контролю. Український законодавець і еколого-правова наука відкинули законопроекти про екологічну культуру і екологічну освіту, про екологічну безпеку і про екологічний контроль у зв'язку з відсутністю в них механізмів встановлення і забезпечення відповідних правовідносин, нових повноважень, прав і обов'язків, нових предметів правового регулювання в порівнянні з вже існуючими. Закони не повинні проектуватися виключно для проголошення цілей, програм, завдань, затвердження наукових доктрин, вони повинні створюватися для регулювання найважливіших суспільних відносин. Концепції ж і доктрини кладуться в основу формулювання правових норм і конкретних приписів, це аксіоми професійної юриспруденції.

Отже, національні інтереси в галузі природокористування полягають у захисті природних ресурсів від забруднення і від марнотратства з метою задоволення потреб людей у сприятливому навколишньому природному середовищі.

Список використаних джерел

1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III (з наступними змінами). Відомості Верховної Ради України. 2002. № 3-4. Ст. 27.

2. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. № 213/95-ВР (з наступними змінами). Відомості Верховної Ради України. 1995. № 24. Ст. 189.

3. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. № 3852-XII (з наступними змінами). Відомості Верховної Ради України. 1994. № 17. Ст. 99.

4. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція) від 25 червня 1998 р.: ратифіковано Україною 6 липня 1999 р. Офіційний вісник України. 2010. № 33. Ст. 1191.

5. Про оцінку впливу на довкілля: Закон України від 23 травня 2017 р. № 2059-VIII (з наступними змінами). Відомості Верховної Ради України. 2017. № 29. Ст. 315.

6. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16 червня 1992 р. № 2456-XII (з наступними змінами). Відомості Верховної Ради України. 1992. № 34. Ст. 502.

7. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (з наступними змінами). Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

8. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16 жовтня 1992 р. № 2707-XII (з наступними змінами). Відомості Верховної Ради України. 1992. № 50. Ст. 678.

9. Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату від 11 грудня 1997 р.: ратифіковано Законом України № 1430-IV від 4 лютого 2004 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_801#Text (дата звернення: 17.08.2021).

References

1. Zemelnyi kodeks Ukrainy vid 25 zhovtnia 2001 r. № 2768-III (z nastupnymy zminamy). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2002. № 3-4. St. 27.

2. Vodnyi kodeks Ukrainy vid 6 chervnia 1995 r. № 213/95-VR (z nastupnymy zminamy). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1995. № 24. St. 189.

3. Lisovyi kodeks Ukrainy vid 21 sichnia 1994 r. № 3852-XII (z nastupnymy zminamy). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1994. № 17. St. 99.

4. Konventsiia pro dostup do informatsii, uchast hromadskosti v protsesi pryiniattia rishen ta dostup do pravosuddia z pytan, shcho stosuiutsia dovkillia (Orkhuska konventsiia) vid 25 chervnia 1998 r.: ratyfikovano Ukrainoiu 6 lypnia 1999 r. Ofitsiinyi visnyk Ukrainy. 2010. № 33. St. 1191.

5. Pro otsinku vplyvu na dovkillia: Zakon Ukrainy vid 23 travnia 2017 r. № 2059-VIII (z nastupnymy zminamy). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 2017. № 29. St. 315.

6. Pro pryrodno-zapovidnyi fond Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 16 chervnia 1992 r. № 2456-XII (z na- stupnymy zminamy). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1992. № 34. St. 502.

7. Konstytutsiia Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r. № 254k/96-VR (z nastupnymy zminamy). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1996. № 30. St. 141.

8. Pro okhoronu atmosfernoho povitria: Zakon Ukrainy vid 16 zhovtnia 1992 r. № 2707-XII (z na- stupnymy zminamy). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1992. № 50. St. 678.

9. Kiotskyi protokol do Ramkovoi konventsii Orhanizatsii Ob'iednanykh Natsii pro zminu klimatu vid 11 hrudnia 1997 r.: ratyfikovano Zakonom Ukrainy № 1430-IV vid 4 liutoho 2004 r. URL: https://za-

kon.rada.gov.ua/laws/show/995_801#Text (data zvernennia: 17.08.2021).

Размещено на Allbest.ru