Конвенційні права людини в реаліях сьогодення: порушення державою-агресором на прикладі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія»

КОНВЕНЦІЙНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В РЕАЛІЯХ СЬОГОДЕННЯ: ПОРУШЕННЯ ДЕРЖАВОЮ-АГРЕСОРОМ НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ

Банчук-Петросова О.В., кандидат

наук з державного управління,

доцент кафедри конституційного, міжнародного

права та публічно-правових дисциплін

Анотація

Статтю присвячено питанню порушення конвенційних прав людини рф в Україні. Збройний напад рф на Україну спричинив серйозні та масові порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, що має катастрофічні наслідки для здійснення народом України практично всіх конвенційних прав: права на життя, права на захисту від катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження; права на захисту від рабства та примусової праці; права на свободу та особисту недоторканність; права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; права на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; права на свободу вираження поглядів; права на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів; права на ефективний засіб правового захисту; права власності; права на освіту; права на свободу пересування та на захист від депортації громадян. Ситуація з правами людини, визнаними на рівні Європейської конвенції з прав людини, в Україні, сьогодні є вкрай важкою. Міжнародні інституції виявляють та фіксують переконливі докази систематичних порушень права на життя вчинених російськими військами, включаючи свавільні вбивства. Суттєвим порушення конвенційних прав людини є також злочини рф проти права на свободу та особисту недоторканність. Адже водночас, із повномасштабним вторгненням росії свавільні затримання цивільних осіб стали поширеним явищем на території, яка контролюється Збройними силами російської федерації та пов'язаними озброєними групами. Складною залишається й ситуація з правом на свободу думки, совісті та релігії, передбаченим ст. 9 Конвенції: в зонах контролю рф значно обмежується свобода вираження поглядів, зокрема, доступу до ЗМІ. У свою чергу, застосування законодавства, що передбачає покарання за широкий спектр реальної критики рф та її збройних сил або висловлювань, які сприймаються як критика, необгрунтовано обмежує право на свободу думок і вираження поглядів, а також серйозно звужує простір для висловлення незгодних і критичних думок із питань, що становлять суспільний інтерес. Вказані злочинні дії сьогодні доволі активно засуджуються на міжнародній арені. Утім, злочинні дії військових рф та найманців рф, санкціоновані терористичною владою рф, попри існування міжнародних конвенційних і інституційних механізмів захисту світового правопорядку, продовжують цинічно порушувати базові людські права, доводячи неефективність останніх в реаліях сьогодення.

Ключові слова: конвенційні права людини, повномасштабне вторгнення рф, держава-агресор, порушення міжнародного права, війна в Україні.

Annotation

The article is devoted to the issue of violation of conventional human rights of the russian federation in Ukraine. The armed attack of the russian federation on Ukraine caused serious and massive violations of human rights and international humanitarian law, which has catastrophic consequences for the exercise of almost all conventional rights by the people of Ukraine: the right to life, the right to protection from torture and inhuman or degrading treatment; rights to protection from slavery and forced labor; rights to freedom and personal integrity; the right to a fair and public hearing of his case within a reasonable time by an independent and impartial court; the right to respect for one's private and family life, one's home and correspondence; the right to freedom of expression; the right to freedom of peaceful assembly and freedom of association with others, including the right to form and join trade unions to protect one's interests; the right to an effective remedy; property rights; rights to education; the right to freedom of movement and protection from deportation of citizens. The situation with human rights recognized at the level of the European Convention on Human Rights in Ukraine today is extremely difficult. International institutions are finding and documenting convincing evidence of systematic violations of the right to life committed by russian forces, including arbitrary killings. The russian federation's crimes against the right to freedom and personal integrity are also a significant violation of conventional human rights. After all, at the same time, with the full-scale invasion of russia, arbitrary detention of civilians has become a common phenomenon in the territory controlled by the Armed Forces of the russian federation and related armed groups. The situation with the right to freedom of thought, conscience and religion, provided for in Art. 9 Conventions: freedom of expression, in particular, access to the mass media, is significantly restricted in the zones controlled by the russian federation. In turn, the application of legislation that provides for punishment for a wide range of real criticism of the russian federation and its armed forces or statements that are perceived as criticism, unreasonably limits the right to freedom of thought and expression of views, and also seriously narrows the space for expressing dissenting and critical opinions from issues of public interest. These criminal acts are quite actively condemned today in the international arena. However, the criminal actions of the Russian military and mercenaries, sanctioned by the terrorist authorities of the Russian Federation, despite the existence of international conventional and institutional mechanisms for the protection of the world legal order, continue to cynically violate basic human rights, proving the ineffectiveness of the latter in today's realities.

Keywords: Conventional human rights, full-scale invasion of the russian federation, aggressor state, violation of international law, war in Ukraine.

Вступ

Постановка проблеми. З 2014 року росія веде загарбницьку війну в Україні. 24 лютого 2022 року рф було розпочато повномасштабні військові дії на території нашої держави. Відтоді й дотепер неспровоковане повномасштабне вторгнення рф щодня завдає масових страждань українським цивільним особам і військовослужбовцям, посягаючи на цілу низку конвенційних прав та забираючи життя. Збройний напад спричинив серйозні та масові порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, що має катастрофічні наслідки для здійснення народом України практично всіх конвенційних прав.

Стан опрацювання цієї проблематики свідчить, що питання порушення конвенційних прав людини рф в Україні неодноразово привертало увагу українських вчених, серед яких: О. Г. Адлер, І. В. Берднік, В. Л. Федоренко, С. Б. Цебенко, О. М. Юхимюк та ін. Проте наявні напрацювання мають переважно доволі обмежений характер. Це обумовлює потребу подальших наукових досліджень у даному напрямку.

Метою статті є розглянути питання порушення конвенційних прав людини державою-агресоркою через призму повномасштабного вторгнення росії на територію України.

Результати

Беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року [1], у 1950 році, уряди держав - членів Ради Європи, які підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Європейську конвенцію з прав людини) (далі - Конвенція, ЄКПЛ) [2]. ЄКПЛ стала першим міжнародним правозахисним документом, що спрямований на захист широкого спектру громадянських і політичних свобод [3, с. 597].

Положення цієї Конвенції закріпили низку фундаментальних прав людини, більшість з яких систематично порушуються рф: право на життя; право на свободу та особисту недоторканність; право на справедливий суд; право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.; право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання,; право на свободу вираження поглядів; право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів та ін.

Так, приміром, відповідно до ст.1 Конвенції нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. Право кожного на життя охороняється законом [2].

У той же час, Комісаром Ради Європи з прав людини було виявлено переконливі докази систематичних порушень права на життя вчинених російськими військами, включаючи свавільні вбивства. Про це свідчать, зокрема, дані розміщені у Звіті Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні від 18 жовтня 2022 року [4], який охоплює події наприкінці лютого та в березні 2022 року у Київській, Чернігівській, Харківській та Сумській областях. Так, за даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини (далі - УВКПЛ), застосування вибухової зброї широкого радіусу дії в населених пунктах спричинило 1495 смертей і поранень лише у цих чотирьох областях протягом звітного періоду, «що становить 70% цивільних осіб, убитих і поранених у цих районах». При цьому зазначається, що справжні цифри, швидше за все, є ще вищими. Крім того, Комісія задокументувала невибіркові атаки з використанням касетних боєприпасів, які вражають велику територію і тому мають невибірковий характер при застосуванні в населених пунктах. Так, у Чернігові 17 березня було обстріляно касетними боєприпасами дитячу лікарню, коли частина жертв стояли в черзі за водою в приміщенні лікарні. У результаті загинуло декілька мирних жителів, десятки були поранені, у тому числі четверо дітей. Також у документі зафіксований і випадок, коли 7 березня в місті Суми під час російського авіаудару було скинуто щонайменше дві бомби на житловий район, внаслідок чого загинули щонайменше 15 мирних жителів, ще шість цивільних отримали поранення. Крім того, Комісія встановила, що російські збройні сили та пов'язані озброєні групи навмисно розташовували свої війська чи техніку в житлових районах або поблизу цивільних осіб, щоб зменшити ймовірність атак, змушуючи при цьому цивільних осіб залишатися всередині або поблизу своїх позицій, наражаючи їх на значний ризик [4], вдаючись до використання так званих «живих щитів» - навмисного використання розміщення цивільних осіб в/або навколо військових будівель для стримування противника від нападу на ці цілі, використання цивільних осіб (у буквальному сенсі) військовими під час нападів, змушуючи цивільних осіб іти перед солдатами [5, c. 75].

Прикладом порушення рф конвенційного права на життя є також загибель військовополонених: понад 50 військовополонених, які перебували у смт. Оленівка, загинули внаслідок теракту, скоєного росіянами [6]. Принагідно зауважимо, що цей трагічний випадок є не лише прикладом порушень, а й прикладом недієвості в реаліях сьогодення існуючих міжнародних механізмів захисту світового порядку та цінностей. Адже, як відомо, загиблі були полоненими, які потрапили у полон у результаті процесу евакуації захисників Маріуполя з території заводу «Азовсталь», за посередництва ООН та Червоного Хреста. Формат евакуації передбачав здачу українських військових в полон з подальшим обміном під гарантії ООН та Червоного Хреста. При цьому Росія зобов'язувалася зберегти життя та здоров'я українських захисників. До того ж, невдовзі українські силові відомства опублікували спільну заяву з вимогою до ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста, які виступали гарантами життя та здоров'я українських військовополонених, негайно відреагувати на терористичний акт Росії. Згодом українські силові структури оприлюднили спільну заяву, у якій вимагали допустити в колонію представників ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Проте це питання залишається і досі невирішеним.

Варто відзначити, що 22.08.2022 урядом України подано низку нових термінових вимог у порядку Правила 39 Регламенту ЄСПЛ щодо забезпечення права на життя та заборону катування, гарантованих статтями 2 та 3 Конвенції, стосовно українських захисників «Азовсталі», які, самовіддано тримаючи оборону, потрапили до полону російських окупантів. Україна також вимагала вжиття термінових заходів щодо недопущення використання українських захисників у будь якого роду так званих «трибуналах» та інших показових судових процесах, зрежисованих російськими загарбниками. У свою чергу, 23.08.2022 ЄСПЛ, розглянувши у терміновому порядку зазначене клопотання уряду України зазначив, що у справі «Олійниченко проти Росії та України» ним надано російській федерації термінові вказівки щодо негайного забезпечення закріплених Конвенцією прав, включаючи право на медичну допомогу, що охоплює будь-які запити від імені українських військовополонених, у яких надано достатньо доказів щодо серйозного і неминучого ризику завдання непоправної шкоди їхній фізичній цілісності (стаття 3 Конвенції) та/або праву на життя (стаття 2 Конвенції). ЄСПЛ наголосив, що надані рф вказівки щодо українських військовополонених продовжують діяти, та вказав, що вони також застосовуються і у міждержавній справі «Україна проти Росії (Х)» за заявою № 11055/22 щодо порушення прав людини під час повномасштабного вторгнення росії. Крім того ЄСПЛ терміново поінформував Комітет міністрів Ради Європи про вказане рішення. При цьому, Урядом України було декілька разів подано доповнення до міждержавної заяви «Україна проти Росії (Х)» про порушення росією прав людини в ході повномасштабного вторгнення [10].

Суттєвим порушення конвенційних прав людини є також злочини рф проти права на свободу та особисту недоторканність, яке визначено у ст. 5 Конвенції, згідно положень якої: по-перше, кожен має право на свободу та особисту недоторканність; по-друге, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції; по-третє, кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього; по-четверте, кожен, кого заарештовано або затримано має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження; по-п'яте, кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним [2].

Водночас, із повномасштабним вторгненням росії свавільні затримання цивільних осіб стали поширеним явищем на території, яка контролюється збройними силами російської федерації та пов'язаними озброєними групами. Загалом упродовж терміну з 24 лютого по 15 травня 2022 року УВКПЛ задокументувало 248 випадків (214 чоловіків, 33 жінки, один хлопчик). Більшість жертв були теперішніми або колишніми державними службовцями місцевих органів влади (65 випадків), правозахисниками та активістами громадянського суспільства (42 випадки), журналістами (8 випадків), релігійними діячами (4 випадки) та відставними військовослужбовцями Збройних сил України (10 випадків). Цивільні особи без конкретної політичної чи соціальної позиції також свавільно затримувалися: УВКПЛ зафіксувало 119 таких випадків. Станом на середину травня 170 жертв залишалися під вартою або їхнє місцеперебування було невідомим. При цьому, в переважній більшості цих випадків відповідальний орган відмовлявся надати родичам інформацію про підстави для арешту чи місце тримання під вартою або навмисно приховував інформацію про долю жертв, що фактично позбавляло їх правового захисту та може дорівнювати насильницьким зникненням [8].

Жертв зазвичай затримували на вулиці, вдома або на робочому місці під час так званих «перевірок». їх тримали без зв'язку із зовнішнім світом в імпровізованих місцях тримання під вартою - школах, будинках державних органів влади, складах, коморах або промислових будівлях. Після кількох днів або тижнів тримання під вартою невідома кількість жертв була перевезена на територію рф, в окупований рф Крим, або на територію Донецької чи Луганської областей, яка контролюється Збройними силами рф та пов'язаними озброєними групами. Їх тримали під вартою в пенітенціарних установах, часто разом із військовополоненими. УВКПЛ також відомо про випадки так званої «фільтрації» чоловіків, які можуть дорівнювати насильницьким зникненням/ Деякі цивільні особи були затримані, щоби примусити їх до співпраці зі збройними силами рф та так званими «військовими адміністраціями». У зв'язку з першим, УВКПЛ зі стурбованістю звертає увагу на чотири випадки з вчителями в Запорізькій області, яких забрали з їхніх будинків та тримали під вартою в невідомому місці протягом чотирьох днів із метою примусити до викладання за навчальними програмами російської федерації [9].

Складною залишається й ситуація з правом на свободу думки, совісті та релігії, передбаченим ст. 9 Конвенції. Зокрема, у період з 24 лютого до 31 липня 2022 року загинуло 17 журналістів і працівників засобів масової інформації (далі - ЗМІ), включно з блогерами. Окрім того, свобода вираження поглядів, зокрема, доступу до ЗМІ, була обмежена в зонах, які контролювались збройними силами рф або пов'язаними озброєними групами. У свою чергу, застосування законодавства, що передбачає покарання за широкий спектр реальної критики рф та її збройних сил або висловлювань, які сприймаються як критика, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна («Крим»), окупованих рф, необгрунтовано обмежує право на свободу думок і вираження поглядів, а також серйозно звужує простір для висловлення незгодних і критичних думок із питань, що становлять суспільний інтерес. УВКПЛ задокументувало судове переслідування 89 осіб у Криму за «публічні дії, спрямовані на дискредитацію збройних сил рф», відколи це законодавство було запроваджено в березні 2022 року. УВКПЛ також отримало інформацію про тиск на вчителів, аби вони активно схвалювали збройний напад російської федерації на Україну та утримувалися від критики окупаційної влади. Упродовж звітного періоду законній діяльності правозахисників також перешкоджали арешти, переслідування та блокування доступу до веб-сайтів правозахисних неурядових громадських організацій [9].

Проте, на жаль, наведений перелік порушень не є вичерпним. Адже наразі російська федерація несе відповідальність за численні порушення Європейської конвенції з прав людини за статтями: 2 (право на життя); 3 (заборона катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження); 4 (заборона рабства та примусової праці); 5 (право на свободу та безпеку); 8 (право на повагу до приватного життя); 9 (свобода релігії); 10 (свобода вираження поглядів); 11 (свобода зібрань та об'єднань); 13 (право на ефективний засіб правового захисту) та 14 (заборона дискримінації) Конвенції, а також Протоколів до Конвенції, зокрема: ст. 1 Протоколу № 1 (захист власності), статті 2 Протоколу № 1 (право на освіту), ст. 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) та ст. 3 Протоколу № 4 (заборона депортація громадян) [10].

У той же час, слід зазначити, що 16 березня 2022 року рішенням Комітету Міністрів Ради Європи Росія була виключена зі складу цієї організації. 22 березня 2022 року ЄСПЛ прийняв резолюцію у якій було роз'яснено про наслідки виходу РФ з Ради Європи у світлі подальшої участі в рамках Європейської конвенції з прав людини та Європейського суду з прав людини. Відповідно до цієї резолюції Росія перестає бути учасницею Конвенції з 16 вересня 2022 року [11]. Відповідно до статті 58 Конвенції сторона Конвенції, яка перестає бути членом Ради Європи денонсує Конвенцію зі спливом шестимісячного строку. Разом з тим, це не звільняє від зобов'язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути здійснене нею до дати, від якої денонсація набирає чинності [2]. Звідси випливає, що Європейський суд буде приймати та розглядати заяви проти Росії щодо порушень, які мали місце до 16 вересня 2022 року.

Зважаючи на вищевказане, цілком обґрунтованою видається висловлена у науковій літературі теза про те, що вторгнення РФ до України у 2022 році та масове і жорстоке порушення державоюагресором основоположних прав і свобод людини продемонструвало декларативність міжнародних конвенційних і інституційних механізмів захисту світового правопорядку [12, с. 32].

Висновки

Таким чином, ситуація з правами людини, визнаними на рівні Європейської конвенції з прав людини, в Україні, сьогодні є вкрай важкою. Збройний напад рф на Україну спричинив порушення практично всіх конвенційних прав: права на життя, права на захисту від катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження; права на захисту від рабства та примусової праці; права на свободу та особисту недоторканність; права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; права на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; права на свободу вираження поглядів; права на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів; права на ефективний засіб правового захисту; права власності; права на освіту; права на свободу пересування та на захист від депортації громадян. І кількість злочинів продовжує невпинно зростати. Злочинні дії військових рф та найманців рф, санкціоновані терористичною владою рф, попри існування міжнародних конвенційних і інституційних механізмів захисту світового правопорядку, продовжують цинічно порушувати базові людські права, доводячи неефективність останніх в реаліях сьогодення.

Насамкінець, слід зазначити, що питання порушення конвенційних прав людини рф в Україні, як державою-агресоркою, яка цинічно вторглася на територію суверенної держави, потребує подальших наукових досліджень. Адже війна, на жаль, все ще триває. Як наслідок - кількість порушень продовжує зростати. конвенційний право людина порушення

Список використаних джерел

1. Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_015#Text

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text

3. Цебенко С. Б. Конвенція про захисту прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. №8. С. 596-598.

4. A/77/533: Independent International Commission of Inquiry on Ukraine - Note by the Secretary-General. 18 October 2022. URL: https://www.ohchr.org/en/ documents/ reports/ a77533-independent-international-commission-inquiry-ukraine-note-secretary

5. Берднік І. В. Використання «живих щитів» як одне з порушень положень міжнародного гуманітарного права // Актуальні питання теорії та практики в галузі права, освіти, соціальних та поведінкових наук - 2022: матеріали міжнар. наук.практ. конф. (м. Чернігів, 10 черв. 2022 р.) / гол. ред. О. М. Тогочинський; Академія Державної пенітенціарної служби. Чернігів: Академія ДПтС, 2022. С. 75-79.

6. Верховна Рада звернулася до ООН та інших міжнародних організацій у зв'язку із загибеллю українських військовополонених в Оленівці. URL: https://armyinform.com.ua/2022/08/30/verhovna-rada-zvernulasya-do-oon-tainshyhmizhnarodnyhorganizaczijuzvyazkuizzagybellyuukrayinskyhvijskovopolonenyh-volenivczi/

7. Україна vs росія: юридична боротьба в ЄСПЛ за притягнення країни-агресорки до відповідальності за порушення прав людини. URL: https://minjust.gov.ua/news/ministry/ukraina-vs-rosiya-yuridichna-borotba-v-espl-zaprityagnennya-kraini-agresorki-do-vidpovidalnosti-za-porushennya-prav-lyudini

8. Ситуація з правами людини в Україні в контексті збройного нападу російської федерації: доповідь Управління Верховного комісара з прав людини за термін 24 лютого - 15 травня 2022 року. 29 червня 2022. URL: https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/countries/ua/2022-08-17/2022-06UkraineArmedAttack-UKR.pdf року.

9. Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні, 1 лютого - 31 липня 2022. URL: рокуhttps://www.ohchr.org/sites/default/files/ documents/ countries/ua/2022-09-23/ReportUkraine-1Feb-31Jul2022-ua.pdf

10. Масове порушення прав людини: ЄСПЛ отримав позов України проти росії. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3518349-masove-porusenna-prav-ludini-espl-otrimavpozov-ukraini-proti-rosii.html

11. Щодо виходу Росії з Конвенції про захист прав людини та основних свобод. URL: https://www.helsinki.org.ua/articles/shchodo-vykhodu-rosii-z-konventsii-pro-zakhyst-pravliudyny-ta-osnovnykh-svobod/

12. Федоренко В. Л., Юхимюк О. М., Адлер О. Г. Порушення основоположних прав людини внаслідок військової агресії російської федерації проти України у 2022 році та механізми притягнення воєнних злочинців до юридичної відповідальності. Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління. 2022. №2(20). С. 32-59.

Размещено на Allbest.ru