Метафора про "смерть автора" в контексті нової технореальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська політехніка», м. Одеса, Україна

Метафора про «смерть автора» в контексті нової технореальності

Лада Прокопович

доктор філософських наук, професор

професор кафедри культурології та філософії культури

Олексій Когут

аспірант кафедри культурології та філософії культури

Андрій Кушнір

аспірант кафедри культурології та філософії культури

Анотація

авторський право цифровий технологія

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що з появою та активним використанням генераторів тексту на основі штучного інтелекту практика та філософія авторського права стикається із проблемою, коли неможливо дати однозначної відповіді на запитання: Хто є автором твору? Мета дослідження - виявлення та філософське осмислення проблем, що постають перед авторським правом через впровадження цифрових технологій в різні сфери людської діяльності, крізь призму метафори Ролана Барта про «смерть автора». Результати дослідження показують, що в умовах впровадження цифрових технологій в сферу створення текстів (літературних, наукових, публіцистичних тощо) перед авторським правом постає низка нових проблем. Зокрема, використання текстових генераторів на основі штучного інтелекту призводить до того, що філософська проблема неможливості встановлення початкового авторства культурного тексту ускладнюється через появу нового учасника-інструменту в процесі створення тексту - «цифрового автора». Тож виникає потреба у ревізії (або нових визначеннях) базових понять, зокрема, поняття «автор». В цьому питанні практика і філософія права перетинаються із філософією культури та соціальною комунікативістикою, де виявлено проблему створення та поширення текстів-імітацій (або текстів-симулякрів) з неправдивою інформацією, які генерують чат-боти на основі штучного інтелекту. Через це виникає загроза дискредитації науки, освіти, права та інших сфер, де починають з'являтися тексти, генеровані цифровими ботами. В таких умовах нової технореальності постмодерністська метафора Ролана Барта про «смерть автора» набуває додаткового смислового навантаження, яке посилює гносеологічну цінність цієї метафори для філософського осмислення фігур Автора і Читача, а також способів та засобів створення і актуалізації Тексту як форми існування культурної інформації.

Ключові слова: текст, штучний інтелект, GPT, Автор, Читач, Ролан Барт, текст-імітація, текст-симулякр, авторське право, філософія культури.

Lada Prokopovych, Doctor of Philosophy Sciences, Professor, Professor of Department of Cultural Studies and Philosophy of Culture of the Odessa Polytechnic National University, Odessa, Ukraine

Oleksii Kohut, PhD student of Department of Cultural Studies and Philosophy of Culture of the Odessa Polytechnic National University, Odessa, Ukraine

Andrii Kushnir, PhD student of Department of Cultural Studies and Philosophy of Culture of the Odessa Polytechnic National University, Odessa, Ukraine

A metaphor about the "death of the author" in the context of the new technological reality

Abstract

The relevance of the research topic is due to the fact that with the emergence and active use of text generators based on artificial intelligence, the practice and philosophy of copyright is faced with a problem when it is impossible to give an unequivocal answer to the question: Who is the author of the work? The purpose of the research is to identify and philosophically understand the problems faced by copyright due to the introduction of digital technologies into various spheres of human activity, through the prism of Roland Barthes' metaphor about the "death of the author". The results of the study show that the introduction of digital technologies in the field of creation of texts (literary, scientific, journalistic, etc.) leads to a number of new problems facing copyright. In particular, the use of text generators based on artificial intelligence leads to the fact that the philosophical problem of the impossibility of establishing the original authorship of a cultural text is complicated by the appearance of a new participant-instrument in the process of text creation - the "digital author". Therefore, there is a need for revision (or new definitions) of basic concepts, in particular, the concept of "author". In this matter, the practice and philosophy of law intersect with the philosophy of culture and social communication studies, where the problem of creation and distribution of imitation texts (or simulacra texts) with false information generated by chat-bots based on artificial intelligence is revealed. Because of this, there is a threat of discrediting science, education, law and other areas where texts generated by digital bots are beginning to appear. In such conditions of the new techno-reality, Roland Barthes' postmodern metaphor of the "death of the author" acquires an additional semantic load, which strengthens the epistemological value of this metaphor for the philosophical understanding of the figures of the Author and the Reader, as well as the ways and means of creating and actualizing the Text as a form of existence of cultural information.

Keywords: text, artificial intelligence, GPT, Author, Reader, Roland Barthes, text-imitation, text-simulacrum, copyright, philosophy of culture.

Постановка проблеми

З появою цифрових технологій, активним їх просуванням та впровадженням майже у всі сфери людської діяльності, почали виникати проблеми, з якими люди раніше не стикалися, та повертаються «старі» проблеми, які здавалися вже остаточно здоланими. Це відбувається і в системі права, зокрема, в такій її галузі, як авторське право.

Практика авторського права все частіше стикається із проблемою, коли неможливо дати однозначної відповіді на запитання: Хто є автором твору?

Пошуки відповіді на це запитання наразі виходять за межі конкретних судових справ, стаючи предметом філософського осмислення. Тож вивчення проблем, що постають наразі перед авторським правом через розвиток цифрових технологій, є актуальною науковою проблемою в міждисциплінарному дискурсі філософії права, філософії культури, соціальної комунікативістики та філософії техніки (технологій).

Аналіз останніх публікацій та досліджень

Питанням про авторство певних літературних творів переймався ще Ролан Барт. Свої думки щодо цієї проблеми він виклав в есеї «Смерть автора» (1967). Аналізуючи фразу з новели Бальзака, він замислився, кому вона належить: самому Бальзаку, героєві твору чи романтичній психології взагалі? І дійшов висновку, що однозначної відповіді на це запитання не існує. Адже, на думку філософа, в писемних текстах зникають суб'єктивність та уявлення про джерело. Особливо це стосується сучасних текстів, в яких Барт вбачає лише компіляцію цитат з інших текстів. Тому він вводить поняття скриптора - людини, яка лише певним чином поєднує інформацію, котра вже існувала до неї. «Сьогодні ми знаємо, - пише Барт, - що текст являє собою не лінійний ланцюг слів, що виражають єдиний, нібито теологічний сенс («повідомлення» Автора-Бога), а багатовимірний простір, де поєднуються і сперечаються між собою різні види письма, жоден з яких не є початковим; текст зітканий з цитат, що відсилають до тисяч культурних джерел» [1]. Тому розшифровка тексту втрачає сенс, розкриття особи, яка надсилає цей текст-повідомлення, нічого не дає. Смислопороджувальна функція такого тексту відбувається лише у свідомості кожного читача. Тож лише читач має значення. Автор, який перетворився на живий механізм, що просто записує вже існуючу інформацію, «помер». Натомість «народився» Читач.

І хоча Седрік Воттс, який пише під псевдонімом Дж.С. Карльє, стверджує, що есей «Смерть автора» не треба сприймати серйозно, бо це - лише художня сатира щодо значення автора [2], проблема, заявлена в цьому творі, не стає менш актуальною. Адже окрім Барта цією проблемою переймалися також Мішель Фуко [3], Жак Дерріда [4], Моллі Несбіт [5], Ендрю Беннетт [6] та інші філософи. Проте лише в інтерпретації Барта ця проблема отримала виразну назву-метафору, епатажна емоційність якої аж ніяк не затьмарює її гносеологічної цінності, яка притаманна всім філософським метафорам як пізнавальному інструментарію [7].

Наразі думка Ролана Барта про те, що текст набуває самостійного існування в свідомості кожного читача, підкріплюється в дискусії про віртуальну реальність.

Із появою комп'ютерів поняття «віртуальна реальність» набуло вузького тлумачення - як ілюзія дійсності, що створюється за допомогою комп'ютерних систем, здатних забезпечити користувачеві зорові, звукові та інші відчуття. Активне впровадження цифрових технологій ледь не у всі сфери людського життя привело до того, що наразі під віртуальною реальністю розуміється виключено кіберпростір, де одним із поширеніших видів культурного тексту є комп'ютерні ігри [8]. Проте в культурі завжди існували й інші віртуальні реальності, породжувані, наприклад, міфами та художньою літературою. Актуалізація віртуальної реальності твору художньої літератури залежить виключно від читача: саме він перетворює набір буквених знаків на образи, які виникають в його уяві під час читання тексту. А завдяки тому, що у кожного читача - своя система кодування/розшифровки, власний естетичний досвід, світогляд тощо, то й «картинка» у кожного складається своя. Тобто, скільки буде читачів конкретного тексту стільки й віртуальних реальностей буде виникати на його основі. Сюжет один, а його віртуальні інтерпретації - різні [9, с. 131-132]. Тобто знов повертаємось до констатації факту, що смислопороджувальна функція тексту залежить від читача.

Нового поштовху цій дискусії надає розвиток технологій штучного інтелекту, зокрема, генераторів текстів. Тут концепт «смерть автора» як парадигмальна фігура постмодерністської текстології, як метафора, що позначає один з полюсів амбівалентної тенденції до розмивання визначеності в опозиції «об'єкт - суб'єкт», набуває нових аспектів, зокрема, в царині авторського права.

Мета статті - виявлення та філософське осмислення проблем, що постають перед авторським правом через впровадження цифрових технологій в різні сфери людської діяльності, крізь призму бартовської метафори про «смерть автора».

Основним методом дослідження є метод аналізу та синтезу (для аналізу та узагальнення виявленого фактичного, емпіричного матеріалу).

Збір інформації для формування емпіричної частини дослідження здійснювався з відкритих джерел.

Виклад основного матеріалу

Якщо Барт вказував на те, що в літературних текстах важко визначити початкове джерело (а відтак, то й визначити справжнього автора), то з появою текстових генераторів на базі штучного інтелекту ця проблема значно ускладнюється. Адже як зрозуміти, хто є автором тексту, створеного штучним інтелектом: той, хто поставив своє ім'я під цим текстом; штучний інтелект, який його генерував (назвемо його умовно «цифровим автором»); той, хто навчав цей штучний інтелект; чи автори текстів, на яких це навчання відбувалося?

Відповідь на це запитання активно шукають теоретики і практики в галузі авторського права [10]. Цей пошук від початку призвів до формування двох протилежних позицій: перша передбачає визнання штучного інтелекту суб'єктом права [11], друга принципово відкидає можливість визнання штучного інтелекту суб'єктом права, розглядаючи його виключно як інструмент виробництва продукту інтелектуальної праці людини [12; 13].

Та цією дискусією проблемне поле не обмежується. Ще одну проблему авторства виявлено під час аналізу наукових статей. Міжнародна аналітична група [14] показала, що використання текстових генераторів на базі штучного інтелекту (наприклад, GPT-3), призводить не лише до спаплюження наукового стилю, втрати джерел зображень (при повторному використанні зображення без вказування джерела), а й до «цитування» літературних джерел, яких не існує.

Та ж сама проблема згодом проявилася і в скандальному кейсі американського адвоката Шварца. У 2023 році до цього адвоката звернувся Роберто Мата для оформлення позову у суд на авіакомпанію Avianca (через те, що у 2019 році стюардеса випадково вдарила його візком по нозі). Адвокат охоче взявся за перспективну справу і направив позов до суду. Документ було посилено цитатами з аналогічних судових справ. Але у суді з'ясувалося, що деяких справ, на які посилався Шварц, в реальності не існувало, а цитати в документі - вигадані. Адвокат змушений був зізнатися, що скористався «послугою» ChatGPT. Саме йому адвокат «доручив» підібрати список судових прецедентів. Тепер у США розглядається ще одна справа - про професійну недбалість адвоката. Хоча Шварц наполягає на тому, що винен у всьому ChatGPT [15].

Важко зрозуміти, чим керувався адвокат, «доручаючи» пошук прецедентів не пошуковій системі, а генератору текстів. Адже ChatGPT, як і решта чат-ботів на основі штучного інтелекту, є моделлю мови, що навчена виконувати інструкції та надавати відповіді на запити користувачів. Це означає, що при запиті інформації користувач може отримати потрібний результат, навіть якщо він не відповідає дійсності.

Втім, саме завдяки тому, що адвокат Шварц не зрозумів принцип дії ChatGPT, маємо додатковий приклад того, як в сучасних текстах (юридичних документах, наукових публікаціях тощо) з'являються «цитування» неіснуючих джерел і авторів. Більш того, ці «цитування» та безглуздий контент поширюються внаслідок того, що деякі посилання на «супутні праці» (related work) містять джерела, які так само були створені за допомогою GPT.

Загалом, виходить так, що генератори текстів на основі штучного інтелекту не створюють тексти, а лише імітують цей процес. Точніше, імітують зовнішню форму певних текстів при нездатності формування повноцінного (осмисленого!) змісту. Це призводить до появи неправдивої інформації, неправдивість якої важко виявити на перший погляд (адже в цих текстах і відповідна термінологія присутня, і є посилання на «авторитетні» джерела).

Ця ситуація аналогічна тій, що складається в мас-медіа, де споживачі інформації все частіше стикаються з фейками як формою дезінформації та маніпуляції [16]. Власне, на цю проблему вже звертають увагу аналітики,

висловлюючи занепокоєння щодо передового штучного інтелекту, який маніпулює політичним дискурсом шляхом створення неправдивої інформації [17].

Тобто Читачеві, якого Ролан Барт оголосив справжнім автором сучасних текстів, надаються тексти-імітації, або тексти-симулякри, які він має інтерпретувати, виконуючи свою функцію смислопороджувача. Звісно, при великому бажанні у будь-якій нісенітниці та безладі людина може відшукати певний сенс (наприклад, побачити об'єкти, або навіть цілі історії, у плямах Роршаха або хмарах). Проте чи потрібно починати цю гру із текстами, які мають бути носіями важливої для людей інформації? У суспільстві і без того вже існує стійка недовіра до мас-медіа, офіційних джерел інформації, політичних заяв тощо [18; 19; 20]. Тепер виникає загроза дискредитації науки, освіти, права та інших сфер, де починають з'являтися тексти, генеровані цифровими ботами.

Виникає ще одне питання: хто має відповідати за кінцевий результат інтерпретації таких текстів - автор (знову ж таки, хто саме?) чи читач, який не зміг вчасно розпізнати штучно генеровану імітацію-симулякр?

Можна припустити, що існують й інші проблеми, пов'язані з генераторами текстів на основі штучного інтелекту, які починають проявляться в контексті філософії права (зокрема, в теорії та практиці авторського права), філософії культури, соціальної комунікативістики тощо. Виявлення цих проблем є предметом подальших досліджень в означеному міждисциплінарному дискурсі.

Висновки

Результати дослідження показують, що в умовах впровадження цифрових технологій в сферу створення текстів (літературних, наукових, публіцистичних тощо) перед авторським правом постає низка нових проблем. Наразі найбільш актуальними серед таких проблем є ті, що пов'язані із використанням текстових генераторів на основі штучного інтелекту. Ця практика призводить до того, що філософська проблема неможливості встановлення початкового авторства культурного тексту ускладнюється через появу нового учасника-інструменту в процесі створення тексту - «цифрового автора». Тож виникає потреба у ревізії (або нових визначеннях) базових понять, зокрема, поняття «автор».

В цьому питанні практика і філософія права перетинаються із філософією культури та соціальною комунікативістикою, де виявлено проблему створення та поширення текстів-імітацій з неправдивою інформацією, які генерують чат-боти на основі штучного інтелекту.

В таких умовах нової технореальності постмодерністська метафора Ролана Барта про «смерть автора» набуває додаткового смислового навантаження, яке посилює гносеологічну цінність цієї метафори для філософського осмислення фігур Автора і Читача, а також способів та засобів створення і актуалізації Тексту як форми існування культурної інформації.

Література

1. Barthes Roland. The Death of the Author. Aspen, 1967, № 5-6.

2. Carlier J.C. Roland Barthes's resurrection of the author and redemption of biography. Cambridge Quarterly, 2000, № 29. P. 386-393. DOI: 10.1093/camqtly/XXIX.4.386.

3. Foucault Michel. Qu' estce qu'un auteur? Bulletin de la Societe frangaise dephilosophie, 1969, 63'e annee, № 3. P. 73-104.

4. Дерріда Ж. Письмо та відмінність. Київ: Основи, 2004. 602 с.

5. Nesbit M. What Was an Author? Yale French Studies, 1987, № 73. P. 229-257.

6. Bennett Andrew. The Author. The new critical idiom. London; New York: Routledge, 2004.

7. Прокопович Л.В. Метафори в дискурсі філософського осмислення сутності й форм соціальної реальності. Гілея: науковий вісник, 2019, Вип. 145(6). С. 132-136.

8. Чікарькова М.Ю. Комп'ютерні ігри у соціокультурному дискурсі. Вісник Маріупольського Державного університету, 2018, Вип. 15, С. 87-95.

9. Прокопович Л.В. Віртуальна реальність театру у візіях Анатолія Баканурського. Вісник науки та освіти, 2022, № 3(3), С. 129-140. DOI: 10.52058/2786-6165-2022-3(з)-129-140.

10. Holder C., Khurana V., Harrison F. & Jacobs L. Robotics and law: key legal and regulatory implications of the robotics age (Part I of II). Computer law & security review, 2016, Vol. 32, P. 383-402.

11. Vladeck D. Machines without Principals: Liability rules and Artificial Intelligence. Washington Law Review, 2014, Vol. 89, P. 117-150.

12. Solum L.B. Legal Personhood for Artificial Intelligence. Campbell Law Review, 1992, Iss. 70, Vol. 1231, P. 1258.

13. Gerva P. Computational Modelling of Poetry Generation. Univesidad Complutense de Madrid, 2013.

14. Cabanac G., Labbe C. & Magazinov A. Tortured phrases: A dubious writing style emerging in science. arXiv:2107.06751v1 [cs. DL], 2021, July 12. P. 1-27.

15. Binder Matt. A lawyer used ChatGPT for legal filing. The chatbot cited nonexistent cases it just made up. Mashable, 2023, May 27.

16. Прокопович Л.В. Вивчення технологій медіа-маніпуляцій у форматі навчального експерименту. Modern aspects of modernization of science: status, problems, development trends: materials of the 27^th International scientific and practical conference (Lyon, France, 2022, December 7). P. 225-229.

17. Browne Ryan. Italy become the first Western country to ban ChatGPT. Here's what other countries are doing. CNBC, 2023, April 4. URL: https://www.cnbc.com/2023/04/04/italy-has-banned-chatgpt-heres-what-other-countries-are-doing.html.

18. Поліщук Ю.Я., Гнатюк С.О., Сєйлова Н.А. Мас-медіа як канал маніпулятивного впливу на суспільство. Безпека інформації, 2015, Том 21, № 3, С. 301-308. DOI: 10.18372/2225-5036.21.9709.

19. Горобець М., Баранова С. Засоби вираження маніпулятивної взаємодії в медіатекстах. Vedaaperspectivy, 2022, № 12(19), C. 244-253. DOI: 10.52058/2695-1592-2022- 12(19)-244-253.

20. Пуцята І. Фейк як метод маніпуляції у ЗМІ: український досвід. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Журналістика», 2020, Вип. 4. С. 170-175. DOI: 10.23939/sjs2020.01.170.

References

1. Barthes, Roland (1967). The Death of the Author. Aspen, 5-6.

2. Carlier, J.C. (2000). Roland Barthes's resurrection of the author and redemption of biography. Cambridge Quarterly, 29, 386-393. DOI: 10.1093/camqtly/XXIX.4.386.

3. Foucault, Michel (1969). Qu'estce qu'un auteur? Bulletin de la Societe frangaise de philosophie, 63, 3, 73-104.

4. Derrida, J. (2004). Pysmo ta vidminnist [Writing and difference}. Kyiv, 602. [in Ukrainian].

5. Nesbit, M. (1987). What Was an Author? Yale French Studies, 73, 229-257.

6. Bennett, Andrew (2004). The Author. The new critical idiom. London; New York: Routledge.

7. Prokopovych, L.V. (2019). Metafory v dyskursi filosofskoho osmyslennia sutnosti y form sotsialnoi realnosti [Metaphors in the discourse of philosophical understanding of the essence and forms of social reality]. Hileia: naukovyi visnyk - Hileya: scientific bulletin, 145(6), 132-136. [in Ukrainian].

8. Chikarkova, M. (2018). Kompiuterni ihry u sotsiokulturnomu dyskursi [Computer games in the socio-cultural discourse]. Bulletin of Mariupol State University, 15, 87-95. [in Ukrainian].

9. Prokopovych, L.V. (2022). Virtualna realnist teatru u viziiakh Anatoliia Bakanurskoho [Virtual reality of theater in visions Anatoliy Bakanursky]. Visnyk nauky ta osvity - Bulletin of Science and Education, 3(3), 129-140. DOI: 10.52058/2786-6165-2022-3(3)-129-140. [in Ukrainian].

10. Holder, C., Khurana, V., Harrison, F. & Jacobs, L. (2016). Robotics and law: key legal and regulatory implications of the robotics age (Part I of II). Computer law & security review, 32, 383-402.

11. Vladeck, D. (2014). Machines without Principals: Liability rules and Artificial Intelligence. Washington Law Review, 89, 117-150.

12. Solum, L.B. (1992). Legal Personhood for Artificial Intelligence. Campbell Law Review, 70, 1231, 1258.

13. Gerva, P. (2013). Computational Modelling of Poetry Generation. Univesidad Complutense de Madrid.

14. Cabanac, G., Labbe, C. & Magazinov, A. (2021). Tortured phrases: A dubious writing style emerging in science. arXiv:2107.06751v1 [cs. DL], July 12, 1-27.

15. Binder, Matt (2023, May 27). A lawyer used ChatGPT for legal filing. The chatbot cited nonexistent cases it just made up. Mashable.

16. Prokopovych, L.V. (2022). Vyvchennia tekhnolohii media-manipuliatsii u formati navchalnoho eksperymentu [Study of media manipulation technologies in the format of an educational experiment]. Modern aspects of modernization of science: status, problems, development trends: materials of the 27^th International scientific and practical conference (Lyon, France, 2022, December 7), 225-229. [in Ukrainian].

17. Browne, Ryan (2023, April 4). Italy become the first Western country to ban ChatGPT. Here's what other countries are doing. CNBC. URL: https://www.cnbc.com/2023/04/04/italy-has-banned-chatgpt-heres-what-other-countries-are-doing.html.

18. Polishchuk, Yu.Ya., Hnatyuk, S.O. & Seilova, N.A. (2015). Mas-media yak kanal manipuliatyvnoho vplyvu na suspilstvo [Mass media as a channel of manipulative influence on society]. Bezpeka informatsii - Information security, 21, 3, 301-308. DOI: 10.18372/22255036.21.9709. [in Ukrainian].

19. Horobets, M. & Baranova, S. (2022). Zasoby vyrazhennia manipuliatyvnoi vzaiemodii v mediatekstakh [Means of expressing manipulative interaction in media texts]. Veda a perspectivy, 12(19), C. 244-253. DOI: 10.52058/2695-1592-2022-12(19)-244-253. [in Ukrainian].

20. Putsiata, I. (2020). Feik yak metod manipuliatsii u ZMI: ukrainskyi dosvid [Fake as a method of manipulation in the media: Ukrainian experience]. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivskapolitekhnika». Seriia «Zhurnalistyka» - Bulletin of Lviv Politechnic National Univetsity. Journalism, 4, 170-175. DOI: 10.23939/sjs2020.01.170. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru