Контроль за використанням та охороною земель як функція державного управління в області регулювання земельних відносин
У статті, в рамках визначеного предмета дослідження, із застосуванням принципів та інструментів системного підходу у контексті пізнання окресленої сфери державно-управлінської реальності, необхідних для досягнення поставленої мети цього дослідження.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.01.2024 |
| Размер файла | 1,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Контроль за використанням та охороною земель як функція державного управління в області регулювання земельних відносин
Максим Васильєв
аспірант кафедри публічного управління і проектного менеджменту ДЗВО "Університет менеджменту освіти" Національної академії педагогічних наук України, м. Київ, Україна
Анотація
Спираючись на новітні досягнення методології науки державного управління, з метою заповнення лакуни, що утворилася у зв'язку з дефіцитом спеціальних наукових праць, присвячених актуальним питанням і проблемам контролю за використанням та охороною земель з позицій державно-управлінської науки та практики, до уваги пропонується стаття, у якій на основі детального вивчення існуючого масиву нормативно-правових та бібліографічних джерел, розкривається авторська візія на предмет сутності цього виду контролю як функції державного управління в області регулювання земельних відносин в Україні.
У пропонованій статті, в рамках визначеного предмета дослідження, із застосуванням принципів та інструментів системного підходу у контексті пізнання окресленої сфери державно-управлінської реальності, необхідних для досягнення поставленої мети цього дослідження, докладно представлено цілісну, науково обґрунтовану модель системи державного управління в області регулювання земельних відносин в Україні. За результатами проведених дослідів з'ясовані складність і багатогранність вказаної системи, особливості її керуючої і керованої підсистем, комплексність, взаємозв'язність і взаємозалежність їх елементів, ідентифіковано фактори впливу на загальносистемну функціональність. Для формування розгорнутого репрезентативного уявлення щодо досліджуваного предмета, у статті також зроблено акцент на наступні ключові детермінанти, що визначають характеристики і поведінку системи у реальному середовищі, зокрема механізм держави, що забезпечує реалізацію функцій держави в області регулювання земельних відносин, схему взаємодії керуючої і керованої підсистем, схему взаємозв'язності функцій державного управління в області регулювання земельних відносин та видів діяльності, що забезпечують реалізацію земельних відносин тощо.
В світлі отриманих результатів, прослідковано логічну послідовність ланцюга сутнісних ознак контролю за використанням та охороною земель, а саме його призначення, провідних цілей, цільової орієнтації, перспективного кінцевого результату, ролі і місця в області регулювання земельних відносин. Ґрунтуючись на аналізі наведених сутнісних ознак, вперше вичерпно сформульовано визначення контролю за використанням та охороною земель як функції державного управління в області регулювання земельних відносин. державний управлінський реальність
Ключові слова: земельні відносини, використання земель, використання земельної ділянки, охорона земель, контроль, державний контроль, державний контроль за використанням та охороною земель, державне регулювання, державне управління, функція, функція державного управління.
Maksym Vasyliev
PhD student of the Department of Public Administration and Project Management HEI "University of Education Management"
National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
CONTROL OF LAND USE AND PROTECTION AS A FUNCTION OF STATE ADMINISTRATION IN REGULATION OF LAND RELATIONS
The paper deals with the problems of control of land use and protection as a function of state administration in the field of land relations regulation in Ukraine. It is based on a detailed study of the existing array of regulatory and bibliographic sources. The author relies on the latest achievements in the methodology of the science of public administration and aims at filling the lacuna, which was formed due to the shortage of special papers devoted to topical issues and problems of control over the use and protection of land from the standpoint of public administration science and practice.
The paper contains a detailed complete, scientifically based model of the state administration system in the field of regulation of land relations in Ukraine within the framework of the defined research subject, using the principles and tools of the system approach in the context of knowledge of the outlined sphere of statemanagement reality, necessary to achieve the set goal of this research. The complexity and versatility of the indicated system, the peculiarities of its controlling and controlled subsystems, the complexity, interconnectedness and interdependence of their elements are clarified based on the results of the conducted experiments. The factors affecting the overall system functionality are identified. The paper also emphasizes certain key determinants in order to form a detailed representative view of the researched subject. They determine the characteristics and behavior of the system in the real environment, in particular, the state mechanism that ensures the implementation of state functions in the field of land relations regulation, the scheme of interaction of the controlling and controlled subsystems, the scheme of the interconnection of state administration functions in the field of land relations regulation and types of activities that ensure implementation of land relations, etc.
The logical sequence of the chain of essential signs of control over the use and protection of land, namely its purpose, leading goals, target orientation, prospective final result, role and place in the field of land relations regulation, is followed in the light of the obtained results. The definition of control over the use and protection of land as a function of state administration in the field of land relations regulation is comprehensively formulated for the first time based on the analysis of the abovementioned essential features.
Keywords: land relations, land use, land plot use, land protection, control, state control, state control over land use and protection, state regulation, public administration, function, public administration function.
Постановка проблеми. Завдяки унікальному природно-ресурсному потенціалу, який включає особливі характеристики родючості ґрунтів, сприятливі кліматичні умови та інші фактори, Україна в останні роки входить до групи країн-лідерів за рівнем нарощування агропродуктивності.
Агропромисловий комплекс України, незважаючи на загострення системних проблем (використання застарілої техніки і технологій обробітку землі, низький рівень автоматизації виробництва, недостатня державна підтримка, зниження доступності кредитування виробників тощо), забезпечує високу частку у структурах ВВП (за даними UNECE 12,7% - у 2021 р. та 9,3% - у 2022 р. [1]), зайнятості населення (44,6% зайнятого населення у 2020 р. [2]) та зовнішньоторговельного обороту (41% від загального обсягу експорту товарів - у 2021 р. [3] та близько 53% - у 2022 р. [4]). При цьому за станом на 01.01.2020 р. угіддя, залучені у сільськогосподарське виробництво займали 41 310,9 тис. га [5] або 68,5 % від загальної площі території України (з них ріллі - 32 698 тис. га [6]).
Однак, попри наявність позитивного економічного ефекту, створюваного українським агросектором й факту підвищення його ролі у глобальній продовольчій безпеці, існує тіньова сторона цієї тенденції, яка, з ряду причин, не набуває масового розголосу та активної фахової обговорюваності. Насамперед йдеться про екстенсивну форму ведення сільського господарства, що провокує невпинне розширення посівних площ і, як наслідок, призводить до майже неконтрольованого розорення земель (за даними НААН, загальний показник розораності території України становить 54% [7]), ігнорування необхідності дотримання сівозмін, стрімкого поширення практики нелегального використання земельних ресурсів, яка має ознаки відповідних адміністративних і кримінальних правопорушень (самовільне зайняття земельної ділянки, псування і забруднення земель, порушення правил використання земель тощо).
Не менш невтішна ситуація щодо нераціонального поводження із використовуваними земельними ресурсами у ході здійснення господарської діяльності є характерною й для інших галузей національного господарства України (промисловість, будівництво, лісове і водне господарство тощо). Відтак, завдяки тривалому неощадливому антропогенному впливу, завдається непоправна шкода природним властивостям і функціональності земель, які зазнають суцільної деградації [8], що тягне за собою погіршення стійкості наземної екосистеми, втрати біологічного різноманіття, порушення природних ландшафтів тощо. За таких обставин, констатується, що наразі, стан земельних ресурсів близький до критичного, а підходи до їх експлуатації - не відповідають вимогам раціонального природокористування [9].
Витоки діючої незадовільної кон'юнктури у сфері землекористування в Україні на сьогоднішній час пов'язані з послабленням контрольної функції держави у галузі земельних відносин. Воно спричинене як через низку об'єктивних факторів, неврахованих у ході реалізації земельної реформи, так і в значній мірі зумовлене політичною пасивністю державного керівництва.
З іншого боку, не менш важливим чинником даної проблеми виявляється низький рівень інтересу фахової спільноти до питання науково- теоретичного осмислення феномену контролю за використанням та охороною земель у різних проявах (організаційному, правовому, соціально- економічному тощо). Відсутність інтелектуальної реакції й належної зацікавленості проблемою механічно викликає інертність керуючої підсистеми, що вводить її у стан стійкої інституційної неспроможності, поступово поглиблюючої дисфункціональність уповноважених адміністративних органів у сфері контролю за використанням та охороною земель.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відсутність відомостей щодо наявності спеціальних наукових праць дотичних або суміжних за змістом із акцентованою у цій статті проблематикою, виявлена у процесі ретельного аналізу опублікованих у вільному доступі в мережі Інтернет бібліографічних джерел, вивчення доступних бібліографічних записів каталогів провідних бібліотечних установ, дозволяє констатувати факт її перебування у зоні недослідженості українською наукою державного управління, що в свою чергу актуалізує необхідність її подальшої академічної розробки, в тому числі близьких до неї аспектів, неохоплених під час підготовки даної статті.
Окремо варто відзначити таких науковців як О. Лялюк, С. Пєтков, Л. Спицька, Г. Одінцова, Б. Дзюндзюк, Н. Мельтюхова, В. Малиновський, В. Бакуменко, Л. Приходченко, Ю. Ковбасюк, чиї наукові праці, що містять ключові універсальні концепції та ідеї, важливі для розуміння природи державно-управлінських явищ, використано як загальнотеоретичну канву нашого дослідження.
Мета статті. Із залученням максимально можливого обсягу джерел і літератури, спираючись на методологічні засади системного підходу в осягненні державно-управлінських явищ і процесів, представити і теоретично обґрунтувати модель системи державного управління в області регулювання земельних відносин в Україні, а також окреслити властивості, параметри і характеристики цієї системи, що забезпечують її функціонування у реальному регульованому середовищі. Беручи за основу представлену модель, прослідкувати логічну послідовність ланцюга сутнісних ознак контролю за використанням та охороною земель й на підставі їх аналізу сформулювати вичерпне формальне визначення контролю за використанням та охороною земель як функції державного управління в області регулювання земельних відносин в Україні.
Виклад основного матеріалу. Завдяки визнанню на конституційному рівні принципу верховенства права, забезпечено гарантування суб'єктивних прав на землю, їх непорушність та захищеність законом, зафіксовано загальні рамки правопорядку, при яких предметно окреслено межі втручання держави у здійснення права власності [10].
При такому позиціонуванні за державою збережено суттєво обмежену, однак все ж провідну роль у збалансуванні персональних інтересів учасників земельних відносин засобами адміністративно-правового (державного) регулювання, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами [11].
Схарактеризуємо більш детально роль і місце держави у системі земельних відносин через аналіз змісту категорії "регулювання". Академічний тлумачний словник української мови подає визначення відповідного поняття як "дія за значенням регулювати", тобто "впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підкоряючи його відповідним правилам, певній системі" [12].
У юридичних словниках під регулюванням розуміється "здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони й розвитку" [13, с. 73]; "формарегулювання суспільних відносин, яка забезпечує відповідність поведінки їхніх учасників вимогам і дозволам, що містяться у нормах права" [14].
Економічний словник також розкриває його за змістом, що має подібне визначення, а саме: "форма цілеспрямованого впливу держави через систему економічних, правових і адміністративних методів з метою забезпечення або підтримки тих чи інших економічних процесів, створення сприятливих умов для розвитку усіх інституціональних одиниць" [15, с. 67-68].
Отже, зважаючи на особливий предмет правового регулювання, йдеться про адміністративно-правові норми, які урегульовують поведінку учасників земельних відносин з метою дотримання встановленого правопорядку в даній системі суспільних відносин, представлені і закріплені у нормативно-правових актах, що утворюють взаємопов'язану, структуровану конструкцію, де кожен нормативно-правовий акт у їх сукупності має власну юридичну силу - властивість, що визначає їх ієрархічну підпорядкованість та співвідношення обов'язковості між ними [16].
Діючи через розгалужену мережу суб'єктів правотворчості, наділених публічно-владними повноваженнями з формалізації у нормативно-правових актах правил поведінки, адресованих невизначеному колу осіб, держава займає ключову регулятивну роль, оскільки володіє можливостями щодо зміни або коригування характеристик середовища в якому відбувається взаємодія таких осіб, ґрунтованих на засобах і методах адміністративно- правового (державного) регулювання.
Завдяки цим засобам і методам держава забезпечує здійсненність своїх функцій (економічної, правозахисної, соціальної, фіскальної, правоохоронної та інших), а також виявляє суть своєї регулятивної природи, спрямованої на легітимацію дій осіб, між якими виникають відносини, в тому числі земельні, впорядковані нормами права [17].
Безпосереднє втілення відповідних функцій у формах законодавчої, державно-управлінської (виконавчо-розпорядчої, адміністративної), судової діяльності [18] покладається на основний компонент механізму держави - державний апарат, призначений реалізовувати державну владу у процесуальному розумінні.
Державний апарат, тісно зв'язаний у єдиному організаційному тілі механізму держави, репрезентується органами влади, які утворюють узгоджену, внутрішньо диференційовану інституційну складову державної влади (в органах судової, та особливо в органах виконавчої гілок державної влади) [19, с. 85], розбудовану за конституційним принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки, де кожний елемент механізму у ланцюзі "законодавець - виконавець - арбітр" має окреслене поле власної компетенції при застосуванні арсеналу засобів і методів адміністративно- правового (державного) регулювання.
Незважаючи на певні відмінності між нормативними та науковими підходами до розуміння змісту поняття "державне регулювання", узагальнено його можна інтерпретувати як цілеспрямовану діяльність уповноважених компетентних суб'єктів - органів державної влади або інакше - адміністративних органів ("хто саме?") з проведення конкретних заходів правового характеру ("що саме?"), спрямованих на практичну реалізацію державної влади з метою впливу на процес стабілізації та/або пристосування сфери регулювання для досягнення суспільно корисних результатів ("для чого?").
Рушійною силою, завдяки якій уможливлюється реальне здійснення державного регулювання виступає державно-управлінська (виконавчо- розпорядча, адміністративна) у межах визначеної компетенції діяльність органів державної влади (державне управління), що полягає у:
- виконанні законів та інших нормативно-правових актів, застосуванні у необхідних випадках заходів адміністративного впливу;
- виданні обов'язкових до виконання актів управління (зовнішній напрямок), організаційно-розпорядчого впорядкування діяльності компетентних суб'єктів (внутрішній напрямок) [20, с. 80].
За своєю організаційно-правовою природою державне управління, постає як закономірне явище політичної організації суспільства, викликане потребою у створенні умов для активної взаємодії компетентних суб'єктів, наділених публічно-владними повноваженнями з об'єктами, на які спрямовується регулюючий вплив держави у форматі "влада-підпорядкування" [21], для того щоб "спрямовувати діяльність, роботу кого-, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось"; "спрямовувати хід якогось процесу, впливати на розвиток, стан чого-небудь", тобто виконувати дію за значенням "управляти" [22].
Прикметною особливістю управлінської діяльності органів державної влади є відносини, санкціоновані державою й засновані на адміністративному потенціалі держави, що прослідковується з самого змісту поняття "державне управління".
Управлінські відносини, що виникають з вольових дій органів державної влади при виконанні ними у полі їх владного впливу своїх повноважень, звернених у форму управлінських рішень й спрямованих на реалізацію необхідних заходів правового характеру у зовнішньому напрямку, відбуваються у межах системи державного управління - цілісній системі, що водночас поєднує дві самостійні системи (підсистеми): керуючу систему (суб'єкт-система), яка включає організовану сукупність суб'єктів управління, наділених компетенцією та керовану систему (об'єкт-система), яка включає усі інші суб'єкти, зобов'язані підпорядковуватися владній силі суб'єктів керуючої системи (табл. 1).
Таблиця 1.1
Визначення понять "суб'єкт державного управління" та "об'єкт державного управління" у довідникових наукових виданнях
|
Автор |
Визначення поняття: |
||
|
суб'єкт державного управління |
об'єкт державного управління |
||
|
Ковбасюк Ю. [22] |
Система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дають можливість їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто це система, що управляє |
Система, на яку спрямовується владний вплив суб'єктів управління |
|
|
Одінцова Г., Дзюндзюк В., Мельтюхова Н., Миронова Н., Чабанова Ю. [23, с. 41-42] |
Орган влади, установа, підрозділ апарату управління чи посадова особа, які виробляють і ухвалюють державно-управлінські рішення щодо здійснення керуючого впливу на підпорядковані об'єкти управління або регулювання певних процесів та відносин у різних сферах суспільної життєдіяльності |
Суспільство в цілому, адміністративно-територіальні утворення, процеси, відносини в різних галузях, сферах діяльності, організації, колективи, окрема людина, на яких спрямована направляюча, організуюча та контролююча діяльність відповідних суб'єктів управління |
Джерело: узагальнено автором
Отже, будь-яка система державного управління, в тому числі в області регулювання земельних відносин, може бути уявлена як гомогенна суперсистема, скріплена спільністю потокових взаємозв'язків між утворюючими її системами (підсистемами), обумовлених цільовою функцією суперсистеми.
Разом з тим, кожна окрема система (підсистема) у суперсистемі постає в якості об'єднання різнотипових базових елементів, здатних приймати не тільки внутрішні, але і зовнішні комунікаційні сигнали, спрямовувані на оптимізацію власної цільової функції такої системи (підсистеми).
Відштовхуючись від наведених міркувань, проаналізуємо діючу в Україні систему державного управління в області регулювання земельних відносин за кожною системою (підсистемою), що її складає. Для цього спочатку представимо модель керуючої підсистеми (рис. 1).
Враховуючи обсяг та складність завдань, що належать до компетенції виконавчої гілки влади в області регулювання земельних відносин, визначених законодавчими веліннями, структура моделі керуючої підсистеми в організаційному плані представлена багаторівневою, ієрархічно узгодженою вертикаллю адміністративного (державного) апарату, розбудованою за функціональним принципом розподілу владних повноважень, обмежених територіальною юрисдикцією:
- центральних органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств - у межах всієї території України;
- місцевих органів виконавчої влади: територіальних органів міністерств та відомств, обласних державних адміністрацій - у межах однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць регіонального рівня (областей), мм. Києва та Севастополя; районних державних адміністрацій - у межах конкретної адміністративно-територіальної одиниці субрегіонального рівня (району).
Рис. 1. Модель керуючої підсистеми системи державного управління в області регулювання земельних відносин в Україні
Джерело: розроблено автором
Керуюча підсистема, будучи лінійною (бюрократичною) системою, має такі характеристики: цілісність (система також складається з підсистем), ієрархічність (система побудована на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня), структуризація (елементи системи об'єднані організаційною структурою та мають тісні структурні взаємозв'язки).
Завдяки вказаним характеристикам керуюча підсистема забезпечує прямий управлінський зв'язок з елементами керованої підсистеми, тому цілком закономірно, що архітектура організаційної структури керуючої підсистеми ґрунтується на суцільному і безперервному територіальному охопленні владною присутністю й неминуче утворює владно-управлінську піраміду, діючу у векторі "центр-периферія", об'єднану внутрішніми каналами зворотного зв'язку, підпорядкування, підзвітності та підконтрольності й оцінювану методами математичного моделювання показників інституційної гнучкості.
Натомість, керована підсистема, організаційно відділена від керуючої підсистеми, не володіє такими характеристиками як ієрархічність і структуризація, оскільки складається з великої кількості самостійних, децентралізованих елементів, класифікованих на рис. 2, взаємозв'язки між якими мають автономний характер, тобто виникають з їх вільного волевиявлення, можуть включати необмежене коло не підпорядкованих один одному зацікавлених осіб та відбуваються у горизонтальній площині, але є чутливими до цілеспрямованого управлінського впливу керуючої підсистеми.
Рис. 2. Класифікація елементів керованої підсистеми системи державного управління в області регулювання земельних відносин в Україні
Джерело: розроблено автором на основі [24]
Серед відмінних рис керованої підсистеми як об'єкта управління в суперсистемі можна назвати: масштабність розміщення і функціонування її елементів у просторі, безперервність і динамічність взаємодії елементів підсистеми між собою та з керуючою підсистемою у часі, нелінійність і багаточисельність елементів підсистеми за колом осіб.
Головною відмінністю керованої підсистеми є те, що її елементи здатні мати цілі і потреби, відмінні від цілей і потреб інших подібних елементів, а також від цілей і потреб керуючої підсистеми. Здебільшого неузгоджені індивідуальні цілі і потреби елементів керованої підсистеми, перетворювані при реалізації земельних відносин у певні дії з широким діапазоном варіативності, викликають неосяжний обсяг непередбачуваності або інформаційної ентропії станів керованої підсистеми, внаслідок чого вона набуває ознак стохастичності.
Стохастичність є характерною властивістю керованої підсистеми, оскільки при детермінованих початкових умовах хід системних процесів у реальному середовищі неможливо передбачити заздалегідь. Крім того, не виключається, що протікання системних процесів, ускладнене інформаційною ентропією, може набувати невизначеності розвитку подій, одночасно посилюючої ризики випадкової недобросовісної поведінки елементів підсистеми (самовільне зайняття земельної ділянки, порушення правил використання земель, псування і забруднення земель, знищення межових знаків тощо) та зниження стабільності і якості зворотного зв'язку з керуючою підсистемою.
Однак, завдяки тому, що керована підсистема все ж знаходиться у регульованому середовищі, стримування її стохастичності, яке передбачає й усунення інформаційної ентропії, забезпечується на основі цілеспрямованого владно-організуючого впливу керуючої підсистеми у ході здійснення нею циклу функцій державного управління (рис. 3).
Рис. 3. Схема взаємодії підсистем системи державного управління в області регулювання земельних відносин в Україні у ході здійснення циклу реалізації функцій державного управління
Джерело: розроблено автором на основі [25]
Виходячи із змісту державно-управлінської діяльності (реалізація функцій державного управління), кінцевою метою владно-організуючого впливу керуючої підсистеми щодо стримування стохастичності керованої підсистеми, необхідно вважати досягнення стабільності її системних процесів (земельних відносин) за яких вони набудуть стану упорядкованості на засадах законності, а їх наслідки відповідатимуть не тільки суб'єктивним інтересам певного елемента підсистеми, але і інтересам держави та суспільства в цілому.
До таких загальних інтересів можна віднести потребу у суворому дотриманні нормативних положень, що встановлюють вимоги до порядку, добросовісності та безпеки у сфері земельних відносин, а саме щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, пріоритету вимог екологічної безпеки у землекористуванні тощо [26, с. 382].
У разі виникнення обставин, викликаних відхиленнями у діючих процесах керованої підсистеми, що загрожують загальним інтересам, керуюча підсистема обґрунтовано втручаючись у їх протікання, створює умови, які уможливлюють приведення цих процесів до заздалегідь передбачених нормативних параметрів, тобто застосовує ключову функцію державного управління - контроль.
Перебуваючи у тісному сполученні з іншими функціями державного управління, та водночас являючись "невід'ємною частиною системи регулювання, метою якої є виявлення відхилень від прийнятих стандартів та порушень принципів законності, продуктивності, результативності" [27, с. 6] контроль таким чином, представляє ту сторону державно-управлінської діяльності, яка є прямим вираженням владно-організуючого впливу керуючої підсистеми. Зміст цієї сторони державно-управлінської діяльності згідно з академічним тлумаченням, полягає у перевірці, обліку кого-, чого-небудь, нагляд за кимось, чимось [28].
Зважаючи на ту обставину, що інтерпретація поняття "функція" залежить від контексту сфери усталеного застосування, встановимо сутність контролю за використанням та охороною земель (державного земельного контролю) як функції державного управління через висвітлення його призначення, цілей, місця і ролі в області регулювання земельних відносин, прив'язуючись до академічного визначення поняття "функція": "робота кого-, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності когось, чогось" [29]; "основний напрям діяльності, компетенція, завдання" [30, с. 131-132]. Для цього, в першу чергу, надамо стислий опис таким базовим категоріям як "використання земель" та "охорона земель".
Більшість дотичних джерел наукової інформації, обґрунтовано включають категорію "використання земель" у контекст еколого- економічного виміру земельних відносин, де поняття "зЄмлі" "означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини" [31, с. 72], що розглядається в якості цілісного, всеохоплюючого (глобального) об'єкта земельного і екологічного права, формуючого єдину, безперервну комплексну систему природно-антропогенної взаємодії, яка завдяки своїм інтегральним ресурсним властивостям, водночас вважається об'єктом державного контролю та охорони [32].
У контексті юридичного виміру земельних відносин, досягненню стану раціонального використання земель, перш за все, передує врегулювання їх правового режиму, зокрема встановлення правил прийнятного ставлення до земель, обумовлених існуючим правопорядком у галузі земельних відносин. Існуючий правопорядок у галузі земельних відносин окреслює правові основи раціонального використання земель через регламентацію:
- підстав, умов і способів формування (виокремлення у просторі) земельної ділянки, належної до певної категорії земель;
- порядку індивідуалізації та умов оборотоздатності земельної ділянки як об'єкта цивільних прав (нерухомої речі);
- умов набуття, посвідчення (реєстрації) і реалізації цивільних прав на земельну ділянку;
- допустимих меж господарського освоєння земельної ділянки.
На основі застосування низки правових, адміністративних, технічних та інших процедур, які призводять до формалізації земельної ділянки (установлення її меж і місця розташування, визначення площі та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру) відбувається локалізація рамок правового режиму земель відповідної категорії за рахунок яких вона сформована, з одночасним звуженням значення і обсягу категорії "використання земель". За фактом формування окремої земельної ділянки, як майнової одиниці, який вважається таким з моменту присвоєння їй кадастрового номера та виходячи з особливостей наступної активної діяльності по вилученню корисних властивостей земельної ділянки, ґрунтованої на дотриманні обмежень правового режиму, фокус уваги зміщується на об'єктивні аспекти категорії "використання земельної ділянки".
Зміст категорії "використання земельної ділянки" характеризує дії конкретно ідентифікованого суб'єкта однозначно визначених (речових) прав по відношенню до земельної ділянки - об'єкта таких прав на предмет легальності, тобто їх прямої узгодженості з вимогами законодавства, регулюючими правовий режим земель відповідної категорії, а саме щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням; дотримання встановлених обмежень у використанні земельної ділянки або обтяжень прав на земельну ділянку; виконання правил екологічної і санітарної безпеки при провадженні господарської діяльності на земельній ділянці; внесення своєчасно і у повному обсязі плати за використання земельної ділянки; дотримання правил добросусідства; суворого виконання обов'язків, встановлених ст.ст. 91, 96 Земельного кодексу України.
Схвалення легальності використання земельної ділянки є складним і багатоетапним процесом уреальнення владно-організуючого впливу керуючої підсистеми при реалізації циклу функцій державного управління в області регулювання земельних відносин та безпосередньо забезпечується у ході здійснення унормованих, логічно узгоджених операцій забезпечувальних видів діяльності, відносно яких державно-управлінська діяльність виконує роль рушійної сили та універсальної метадіяльності (рис. 4).
Рис. 4. Схема взаємозв 'язності функцій державного управління в області регулювання земельних відносин та видів діяльності, що забезпечують реалізацію земельних відносин
Джерело: розроблено автором
У контексті еколого-технічного виміру земельних відносин, важливою ознакою легального використання земельної ділянки, заснованого на дотриманні правового режиму земель відповідної категорії, акцент уваги зосереджується на відносинах з охорони земель, забезпечених відповідним видом діяльності, що охоплює систему правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на захист земель від шкідливого антропогенного впливу, підвищення їх продуктивності, відтворення і підвищення родючості ґрунтів [33].
Враховуючи економічну (використання в якості основного засобу виробництва у сільському та лісовому господарстві, промисловості, будівництві тощо) та екологічну (підтримка біорізноманіття, очищення вод і повітря, вплив на кліматичні процеси тощо) багатофункціональність земель, а також їх особливий правовий статус, діяльність з охорони земель органічно належить до комплексної адміністративно регульованої природоохоронної діяльності. Вона передбачає власне систему заходів, а також вимоги до власників землі і землекористувачів при здійсненні господарської діяльності, встановлених ст.ст. 22, 35 Закону України від 19.06.2003 р. № 962-IV "Про охорону земель" та заходів, що визначаються законодавством саме як природоохоронні: впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території; рекультивація порушених земель; засипка і виположування ярів, балок з одночасним їх дренуванням; терасування крутих схилів; консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель; поліпшення малопродуктивних земельних угідь тощо [34].
У конструкції легальності, побудованій на діалектичній взаємозалежності аспектів використання і охорони земельної ділянки, фундаментом постає право власності та похідні від нього права, які набуваються, реалізуються і припиняються з підстав та в порядку, передбачених законодавством. Права на земельну ділянку мають спеціальний характер [35, с. 15], породжений багатовимірністю правової природи її статусу як цілісної, об'ємної у затверджених межах природогосподарської мікросистеми. Течія експлуатації корисних властивостей земельної ділянки, яка є проявом активної правореалізації не є безмірною й суворо обмежується умовами правового режиму, зобов'язуючими правонабувача утримуватися від дій, які могли б завдати шкоди довкіллю [36], погіршити екологічну ситуацію і природні якості землі [10].
Протилежну грань легальності, представляє діапазон недобросовісних, зловмисних дій (нелегальність), що суперечать правовому режиму використання земельної ділянки або земель відповідної категорії (якщо земельна ділянка не сформована в окремий об'єкт) та містять ознаки поведінки, маючої негативні наслідки, за якими настає юридична відповідальність.
За фактами виявлення деструктивних дій, вчинених як правило негласно, із свідомим нехтуванням правопорядком у галузі земельних відносин й поза владно-організуючим впливом керуючої підсистеми, виникають відокремлені блоки відносин (адміністративно-деліктні або кримінально-правові - в залежності від складу і ступеня суспільної небезпеки правопорушення) [37, с. 29; 38], які є підставою невідкладного регулятивного втручання компетентних органів державної влади, зверненого неминуче повернути небезпечну поведінку під такий владно-організуючий вплив. Подібне втручання можливе й у випадку розладу у функціонуванні певного суб'єкта управління (його посадової особи), в тому числі, належного до керуючої підсистеми, спричиненого діями (дефекти управлінських рішень, корупція, політична мотивація або особистісна упередженість тощо), викликаючими очевидні порушення процедурно-процесуальних форм регулювання земельних відносин, зокрема передбачені ст.ст. 532, 535, 536 КУпАП.
Обумовлена суверенними правами Українського народу самостійно встановлювати на своїй території засади правопорядку у галузі земельних відносин, легальність постає його фундаментальною опорою, призначеною забезпечити рівні умови доступу до земельних ресурсів, їх справедливий і виважений розподіл, орієнтований на підтримання оптимального рівня законності у рішеннях і діях, направлених на експлуатацію цінних природних властивостей землі, збалансування співвідношення суб'єктивних інтересів і пріоритетів збереження цих властивостей, гарантування захисту прав суб'єктів земельних відносин.
У світлі положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, фіксуючих особливий правовий статус землі як основного національного багатства, закріплюється правова конструкція, згідно з якою тільки законність є безумовним критерієм набуття та безперешкодної реалізації прав на землю.
На цьому тлі, а також за фактом оголошення землі предметом підвищеної охорони держави, необхідність державного земельного контролю виявляється об'єктивно детермінованою. Тому у ключі наведених конституційних положень, призначення державного земельного контролю в області регулювання земельних відносин полягає у стабільному, безперервному, компетентному спостереженні (моніторингу) за дотриманням суб'єктами земельних відносин режиму законності, шляхом реалізації ними заздалегідь передбачених законодавством нормативних сценаріїв, пов'язаних з використанням та охороною земель й оперативному реагуванні уповноважених адміністративних органів на дії, що порушують стійкість керованої підсистеми із здійсненням процесуально регламентованих контрольних заходів з метою виявлення і припинення таких дій, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, вжиття необхідних мір щодо усунення наслідків і запобігання подібним діям у майбутньому.
Призначення державного земельного контролю визначає його провідні цілі:
1. Запобігання зловмисним діям через кваліфіковану оцінку відповідності поведінки передбаченим нормативним сценаріям;
2. Коригування неналежної поведінки, яка може спричинити вчинення зловмисних дій, що порушують існуючий правопорядок у галузі земельних відносин;
3. Підтримання правопорядку у галузі земельних відносин через припинення (блокування) зловмисних дій, у разі їх виявлення, за допомогою спеціальних засобів адміністративно-правового регулювання.
Провідні цілі є спрямовуючою силою цільової орієнтації державного земельного контролю, безпосередньо конкретизуючої релевантність рішень і дій контролюючих органів, здійснюваних з метою успішного досягнення цих цілей. Цільова орієнтація установлює важливі для ефективності та результативності пріоритети, відповідно до яких розробляються плани, напрями і підходи, розраховуються ресурси, окреслюються заходи, обумовлюючі в підсумку перспективний кінцевий результат державного земельного контролю.
Перспективним кінцевим результатом державного земельного контролю, з оглядом на задеклароване законодавчими актами виключне правове положення землі, необхідно вважати настання еталонного стану раціонального, ощадливого, сталого використання земель в інтересах благополуччя суспільства з перспективами його подовження на користь майбутніх поколінь.
В ракурсі перспективного кінцевого результату державного земельного контролю, виразно виокремлюється його вузлова роль в області регулювання земельних відносин. Під дією низки детермінант, передумовлюючих складну поліфакторну природу контролю, властиву йому з причин багатогранності системних процесів керованої підсистеми, панорама цієї ролі може розглядатися крізь спектр наступних концептуально взаємопов'язаних аспектів:
- правоохоронний аспект: у більш широкому розумінні, значення державного земельного контрою полягає не тільки у присіканні нелегальності, але і є визначальним на шляху установлення загальної стабільності земельних відносин, розбудованої на засадах довіри, неупередженості, безпеки, суцільної законності, поваги і захисту прав сумлінних учасників земельних відносин, невідворотності застосування справедливого покарання до порушників правопорядку;
- державно-управлінський аспект: державний земельний контроль займає виняткове значення з позиції кумулятивної ефективності державно- управлінської діяльності, забезпечуючи стійкість поля взаємодії усіх елементів обох підсистем системи державного управління в області регулювання земельних відносин за допомогою каналів постійної передачі достовірної і репрезентативної управлінської інформації, необхідної для поєднання між собою інших функцій державного управління в області регулювання земельних відносин, а відтак їх адресність і цілеспрямованість на таких рівнях: цільовий рівень (створення умов, за яких функціонування системи державного управління в області регулювання земельних відносин буде відбуватися у точній відповідності з вимогами існуючого правопорядку); процесуальний рівень (контроль щодо інших функцій під час здійснення державно-управлінської діяльності виконує координуючу, коригувальну, оціночну, наглядову місію); інституційний рівень (контроль разом з іншими функціями, під час здійснення державно-управлінської діяльності, реалізується уповноваженими адміністративними органами, в межах встановленої для них законодавством сфери компетенції, яка у рамках зафіксованого обсягу публічно-владних повноважень виразно розмежовує предмети їх відання та граничність допустимого регулятивного втручання у діяльність керованої підсистеми);
- економічний аспект: державний земельний контроль постає важливою складовою механізму державного регулювання економіки землекористування, зокрема у частині оптимізації використання земельних ресурсів, необхідної для підтримання ощадливості та збереження стійкої продуктивності їх природного потенціалу в умовах інтенсифікації матеріального виробництва (аграрного, промислового, будівельного тощо);
- екологічний аспект: в обставинах стрімкого виснаження земельних ресурсів, спричиненого тривалим надмірним антропогенним навантаженням і нераціональним поводженням з ними [9], державний земельний контроль постає центровим інструментом реалізації державної екологічної політики у частині забезпечення сталого землекористування щодо збереження рівноваги природних екосистем й підвищення рівня екологічної безпеки господарської діяльності, пов'язаної з використанням та охороною земель, що передбачає усунення чинників нелегального матеріального виробництва, збалансування сільськогосподарських угідь, запобігання забруднення і деградації ґрунтів тощо.
Місце державного земельного контролю в області регулювання земельних відносин у значній мірі зумовлюється його роллю, однак є динамічною сутнісною ознакою, залежною як від широти і характеру публічно-владних повноважень компетентних адміністративних органів, їх здатності активно, професійно і неупереджено слугувати загальним інтересам, так і від впливу суспільних оціночних уявлень, що представляють рівень визнання авторитету і репутації цих органів, схвалення або критичного сприйняття їх функціональної ефективності у питаннях вирішення підвідомчих публічних справ на даний момент часу.
Отже, прослідкована логічна послідовність ланцюга сутнісних ознак державного земельного контролю розкриває основне характерне змістове ядро його смислового образу (рис. 5), незмінного і постійного незалежно від часу, місця, обставин чи зовнішніх впливів.
Рис. 1.10. Ланцюг сутнісних ознак державного земельного контролю Джерело: розроблено автором
В силу глибокого переплетіння численних зв'язків і відношень, що допускають об'єктивне існування і функціонування державного земельного контролю в реальному середовищі, а також закономірностей утверджуючих вказаний смисловий образ, дане змістове ядро володіє унікальною комплексною властивістю, яка дає підстави вважати цей вид державного контролю особливим явищем в області регулювання земельних відносин. Покладаючись на цю вирішальну властивість, в кінцевому рахунку, виявляється можливим надати вичерпне визначення, яке дозволить створити розгорнуте розуміння сутності державного земельного контролю як функції державного управління в області регулювання земельних відносин.
Висновки
Резюмуючи вищевикладене та прагнучи до максимально чіткого окреслення меж і характерних рис досліджуваного явища, в основі яких знаходяться наведені сутнісні ознаки, його формальне визначення слід представити так: контроль за використанням та охороною земель (державний земельний контроль) як функція державного управління в області регулювання земельних відносин - це специфічна, самостійна складова змісту державно-управлінської діяльності, що являє собою конкретний, нормативно регламентований напрямок більш широкої - адміністративно-регулюючої (близької до правоохоронної) діяльності держави у галузі земельних відносин, здійснюваний у рамках відповідної цілісної системи державного управління компетентними адміністративними органами (суб'єктами управління), маючими необхідний обсяг публічно-владних повноважень з метою належної реалізації на підставі обґрунтованих управлінських рішень, опосередковуючих владно-організуючий вплив держави призначення і провідних цілей державного земельного контролю й досягнення його кінцевого перспективного результату.
Література
1. Share of agriculture in GDP - Data Portal - United Nations Economic Commission for Europe. Redirecting to the UNECE Statistical database. URL: https://w3.unece.org/PXWeb/ru/ Table?IndicatorCode=6 (дата звернення: 31.08.2023).
2. Де працюють та скільки отримують українці у різних сферах зайнятості. Слово і Діло. URL: https://www.slovoidilo.ua/2021/03/31/infografika/suspilstvo/pracyuyut-ta-skilky-otrymuyut- ukrayinczi-riznyx-sferax zajnyatosti#. (дата звернення: 31.08.2023).
3. У 2021 році частка продукції аграрного сектору становила 41% від загального експорту України. Українська аграрна конфедерація. URL: http://agroconf.org/content/u- 2021-roci-chastka-produkciyi-agrarnogo-sektoru-stanovila-41-vid-zagalnogo-eksportu#: (дата звернення: 31.08.2023).
4. Ukrinform. Частка продукції АПК українського експорту становила торік 53%. Укрінформ - актуальні новини України та світу. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric- economy/3662836-castka-produkcii-apk-ukrainskogo-eksportu-stanovila-torik-53-ekspert.html (дата звернення: 31.08.2023).
5. Куліш І., Кіптач Ф., Жук П. Інституційне забезпечення контролю екологічного стану грунтів в Україні: проблеми, шляхи вирішення (науково-аналітична записка). Львів, 2021. 16 с.
6. "Земельний довідник України 2020" - база даних про земельний фонд країни. Агрополіт - гаряча агрополітика. URL: https://agropolit.com/spetsproekty/705-zemelniy- dovidnik-ukrayini--baza-danih-pro-zemelniy-fond-krayini (дата звернення: 31.08.2023).
7. Головний сайт для агрономів. Розораність землі в Україні найвища в Європі: названо шляхи вирішення проблеми. Superagronom.com. URL: https://superagronom.com/ news/14738-u-naan-nazvali-optimalni-shlyahi-znijennya-pokaznika-rozoranosti-ukrayinskih- zemel#:~:text= (дата звернення: 31.08.2023).
8. Українські чорноземи: хто зупинить деградацію?. Agravery.com - аграрне інформаційне агентство. URL: https://agravery.com/uk/posts/show/ukrainski-cornozemi-hto- zupinit-degradaciu (дата звернення: 31.08.2023).
9. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2697-19#Text (дата звернення: 31.08.2023).
10. Конституція України. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254к/96-вр#n4292 (дата звернення: 25.07.2023).
11. Земельний кодекс України. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text (дата звернення: 25.07.2023).
12. РЕГУЛЮВАТИ - Академічний тлумачний словник української мови. URL: http://sum.in.ua/s/reghuljuvaty (дата звернення: 25.07.2023).
13. Марчук В. Словничок юридичних термінів. Київ: Міжрегіон. Акад. упр. персоналом (МАУП), 2003. 128 с.
14. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ - Коментар. Мего-Інфо - Юридичний портал України №1, Коментар ЦПК, КПК, КУПАП, ККУ, ЦК. URL: http://mego.info/правове- регулювання (дата звернення: 26.07.2023).
15. Завадський Й., Осовська Т., Юшкевич О. Економічний словник. Київ: Кондор, 2006. 356 с.
16. Про правотворчу діяльність (Проект Закону). Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_17pf351H72355 (дата звернення: 26.07.2023).
17. Музика І. ЛЕГАЛЬНІСТЬ, ЛЕГАЛІЗАЦІЯ, ЛЕГІТИМАЦІЯ. Енциклопедія історії України. Т. 6. Ла - Мі. Київ, 2009. С. 96.
18. Функції держави: поняття і класифікація. Studies. URL: https://studies.in.ua/krestovska- nm-teorija-derzhavy-i-prava/1514-34-35-funkcyi-derzhavi-ponyattya-klasifkacya.html (дата звернення: 26.07.2023).
19. Лялюк О. Державний апарат як елемент механізму реалізації публічної влади. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2012. № 23. С. 81-92.
20. Пєтков С., Спицька Л. Адміністративна діяльність органів публічної влади: сучасний стан та перспективи розвитку. Наукові записки Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. 2017. Вип. 2 (спецвипуск). С. 79-83.
21. Державне управління як суспільне явище. e-pidruchniki.com. URL: http://epidruchniki.com/ content/1999_13Deijavne_ypravlinnya_yak_syspilne_yavishe.html (дата звернення: 26.07.2023).
22. УПРАВЛЯТИ - Академічний тлумачний словник української мови. URL: http://sum.in.ua/ s/upravljaty (дата звернення: 26.07.2023).
23. Одінцова Г., Дзюндзюк Б., Мельтюхова Н. Теорія та історія державного управління. Харків: ХарРІ НАДУ, 2012. 252 с.
24. ДК 002:2004. Класифікація організаційно-правових форм господарювання. На заміну ДК 002-94 ; чинний від 2004-05-28. Вид. офіц. Київ: Держспоживстандарт України, 2004. 25 с.
25. Малин А., Мухин В. Исследование систем управления. Москва: ГУ ВШЭ, 2002. 331 с.
26. Буряк Я. "Інтереси держави" у господарському процесі: поняття та судова практика. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія "Юрид. Науки". 2017. № 865. С. 379-386.
27. EUROSAI. https://www.eurosai.org/handle404?exporturi=/export/sites/eurosai/.conte nt/documents/others/ISSAI/ISSAI-1-Lima-declaration-Ruso.pdf (дата звернення: 26.07.2023).
28. КОНТРОЛЬ - Академічний тлумачний словник української мови. URL: http://sum.in.ua/ s/kontrolj (дата звернення: 26.07.2023).
29. ФУНКЦІЯ - Академічний тлумачний словник української мови. URL: http://sum.in.ua/ s/funkcija (дата звернення: 26.07.2023).
30. Афанасьев В. Системность и общество. Москва: Политиздат, 1980. 368 с.
31. Титова Н. До концепції нового основного земельного закону України. Право України. 2000. № 4. С. 72-77.
32. Про державний контроль за використанням та охороною земель. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/963-15#n40 (дата звернення: 26.07.2023).
33. Про охорону земель. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-15#n284 (дата звернення: 26.07.2023).
34. Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1147-96-п#Text (дата звернення: 26.07.2023).
35. Мироненко І. Зміст та межі здійснення права приватної власності на землю в Україні. Івано-Франківськ: Супрун В.П., 2012. 190 с.
Подобные документы
Уточнення порядку державного контролю за використанням та охороною земель. Розмежування повноважень суб’єктів щодо здійснення державного контролю. Структура центрального апарату Державного агентства земельних ресурсів. Завдання Укргеодезкартографії.
реферат [21,3 K], добавлен 25.03.2015Завдання державного контролю за використанням та охороною земель. Органи, які здійснюють державний контроль. Система спостереження за станом земельного фонду, своєчасне виявлення його змін, оцінка, відвернення та ліквідація наслідків негативних процесів.
реферат [17,2 K], добавлен 23.01.2009Поняття та зміст державного регулювання в сфері встановлення земельних сервітутів. Правовий режим земель охоронних зон в Україні. Державне регулювання та реєстрація правових відносин в сфері встановлення обмежень у використанні земельних ділянок.
магистерская работа [120,4 K], добавлен 19.11.2014Земельні відносини в Україні в минулому. Розвиток земельних відносин у незалежній Україні. Поняття, зміст і функції управління. Земельний фонд України як об'єкт правового регулювання. Система органів управління у галузі використання та охорони земель.
курсовая работа [60,8 K], добавлен 27.05.2014Загальні положення про регулювання земельних відносин в Україні. Предметом регулювання земельного права виступають вольові суспільні відносини, об'єкт яких - земля. Регулювання земельних відносин. Земельне законодавство і регулювання земельних відносин.
реферат [19,2 K], добавлен 09.03.2009Поняття системного підходу та системного аналізу як методів наукових досліджень. Використання системного підходу у юридичних дослідженнях у розгляді державних і правових явищ як цілісних сукупностей різноманітних елементів, що взаємодіють між собою.
реферат [28,6 K], добавлен 26.01.2011Проблема регулювання галузі освіти, форми та методи її державного регулювання та концептуальні положення механізму його здійснення. Реалізація державно-владних повноважень суб'єктами державного управління з метою зміни суспільних станів, подій і явищ.
статья [160,1 K], добавлен 24.11.2015Узагальнення практичної (виробничої) діяльністі людей як процесу перетворення матеріального в ідеальне. Розкриття сутності та змісту теорії управління через процес пізнання. Дослідження науки управління, зв'язок науки управління з системою правових наук.
реферат [22,9 K], добавлен 10.03.2010Сфера правового регулювання. Управління та право як фундаментальні суспільні явища. Загальні вимоги до форм правового регулювання. Способи правового регулювання управління. Варіанти покращення правового регулювання державного управління в Україні.
реферат [23,0 K], добавлен 28.05.2014Поняття державного управління, його значення та основні системи. Цілі, функції державного управління, його форми і методи. Дослідження типології розвитку держави. Сучасні підходи до розуміння теоретико-методологічних засад державного управління.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 23.06.2019
