Право на захист в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут права Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Право на захист в умовах воєнного стану

Пошиванюк Т.П.

аспірант кафедри конституційного права

Анотація

людина право захист воєнний

У статті досліджується право людини на захист своїх прав та свобод під час дії воєнного стану.

Мета. Метою статті є характеристика основних аспектів реалізації права на захист в умовах воєнного стану, встановлення основних причин порушення прав та свобод людини в умовах воєнного стану та можливих шляхів реалізації права на захист в умовах воєнного часу.

Методи. Під час роботи над дослідженням було використано сукупність методів загальнонаукового та спеціального характеру. Зокрема, з використанням методу діалектики окреслено поняття права на захист та його суть у системі прав людини. Метод аналізу та синтезу був використаний при дослідженні основних напрямків порушення прав та свобод людини в умовах воєнного стану. Логіко-юридичний метод був використаний при дослідженні можливих шляхів реалізації права на захист в умовах війни в Україні. Метод моделювання був використаний при формулюванні рекомендацій щодо реалізації права на захист в умовах воєнного стану. Метод узагальнення - при формулюванні висновків за проведеним дослідженням.

Результати. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що в умовах війни гарантовані людині конституцією та положеннями міжнародного гуманітарного права права та свободи зазнають обмежень та порушень з боку ворога. Однак, порушені права та свободи повинні бути відновлені, а тому людина, права якої були порушені, повинна мати змогу повною мірою скористатись своїм правом на захист. На жаль, в умовах війни українські громадяни не завжди мають таку можливість, а тому держава подбала про те, щоб створити механізми фіксації військових злочинів та порушень людських прав зокрема. Це дає змогу фіксувати порушення прав людини в Україні з можливістю подальшого звернення до судових установ для реалізації права на захист.

Висновки. Таким чином, гарантовані конституцією України та нормами міжнародного гуманітарного права, права та свободи людини повинні бути дотримані навіть в умовах війни. Будь-яке порушення прав та свобод людини повинно мати наслідком захист порушеного права, тобто особа, чиї права та свободи були порушені в умовах війни, має право на захист своїх порушених прав. Нині держава робить все можливе, щоб максимально зафіксувати російські злочини під час війни з метою подальшого захисту порушених прав своїх громадян. Вбачаємо зазначений механізм цілком доцільним в умовах триваючої війни та сподіваємось на його ефективність у поствоєнний період, коли винним у порушенні прав людини в Україні доведеться понести покарання.

Ключові слова: воєнний стан, права та свободи людини, порушення прав та свобод, право на захист, фіксація злочинів.

Abstract

The article examines the right of a person to protect his rights and freedoms during the legal regime of martial law.

Purpose. The purpose of the article is to characterize the main aspects of the implementation of the right to protection under martial law, to establish the main reasons for the violation of human rights and freedoms under martial law, and possible ways of implementing the right to protection under wartime conditions.

Methods. During the work on the research, a set of general scientific and special methods was used. In particular, using the method of dialectics, the concept of the right to protection and its essence in the system of human rights are outlined. The method of analysis and synthesis was used in the study of the main areas of violation of human rights and freedoms under martial law. The logical-legal method was used in the study of possible ways of realizing the right to protection in the conditions of war in Ukraine. The modeling method was used in the formulation of recommendations on the implementation of the right to protection under martial law. The method of generalization is when formulating conclusions based on the conducted research.

Results. As a result of the conducted research, it was established that in the conditions of war, the rights and freedoms guaranteed to man by the constitution and provisions of international humanitarian law are subject to restrictions and violations by the enemy. However, violated rights and freedoms must be restored, and therefore the person whose rights have been violated must be able to fully exercise his right to protection. Unfortunately, in the conditions of war, Ukrainian citizens do not always have such an opportunity, and that is why the state took care to create mechanisms for recording war crimes and violations of human rights in particular. This makes it possible to record violations of human rights in Ukraine with the possibility of further appeal to judicial institutions (both national and international level) to exercise the right to protection.

Conclusions. Thus, human rights and freedoms guaranteed by the Constitution of Ukraine and norms of international humanitarian law must be respected even in war. Any violation of human rights and freedoms must result in the protection of the violated right, that is, a person whose rights and freedoms were violated in wartime has the right to protect his violated rights. Unfortunately, as of today, when brutal Russian aggression continues on the territory of Ukraine, the realization of the right to defense is not always possible. In view of this, the state is doing everything possible to record Russian crimes during the war as much as possible in order to further protect the violated rights of its citizens. We consider the mentioned mechanism quite appropriate in the conditions of the ongoing war and hope for its effectiveness in the post-war period, when those guilty of violating human rights and freedoms in Ukraine will have to face punishment.

The topic of the study raises a number of important questions that can become a starting point for further scientific research.

Key words: martial law, human rights and freedoms, violation of rights and freedoms, right to defense, recording of crimes.

Вступ

24 лютого 2022 року було розпочате повномасштабне російське вторгнення на територію незалежної та суверенної країни - України. Нехтуючи приписами міжнародного права, РФ почала нещадне знищення українського населення, руйнування української інфраструктури та житлових об'єктів нашої держави, здійснивши тим самим порушення прав, свобод та інтересів людини, що гарантуються їй приписами міжнародного та національного законодавства.

Актуальною дана тема є зважаючи на те, що в умовах війни та введення воєнного стану з'являється загроза конституційним правам людини, необхідність захисту яких вимагає наявності належного захисного механізму. Проте, в умовах війни держава не завжди має змогу захистити права та свободи громадян, про що свідчать численні їх порушення з боку російських військових на території України. Саме тому проблематика захисту конституційних прав громадян в умовах війни - це надважливе питання для держави, яка є гарантом основних прав та свобод людини.

Дослідженням тематики конституційного права на захист займались Д. Бойчук, Л. Дешко, Ю. Кериченко, О. Похил, І. Тарасюк та ряд інших дослідників. Проте, дослідженням специфіки дотримання цього права в умовах воєнного стану досі не було досліджено в національній доктрині. Це засвідчує необхідність наукового розвитку питання застосування в умовах війни права на захист та ще раз наголошує на актуальності досліджуваної тематики.

Метою статті є характеристика основних аспектів реалізації права на захист в умовах воєнного стану, встановлення основних причин порушення прав та свобод людини в умовах воєнного стану та можливих шляхів реалізації права на захист в умовах воєнного часу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в умовах війни і запровадженого воєнного стану в Україні та призводять до порушення прав та свобод людини, гарантованих їй міжнародним та національним правом.

Під час роботи над дослідженням було використано сукупність методів загальнонаукового та спеціального характеру. Зокрема, з використанням методу діалектики окреслено поняття права на захист та його суть у системі прав людини. Метод аналізу та синтезу був використаний при дослідженні основних напрямків порушення прав та свобод людини в умовах воєнного стану. Логіко-юридичний метод був використаний при дослідженні можливих шляхів реалізації права на захист в умовах війни в Україні. Метод моделювання був використаний при формулюванні рекомендацій щодо реалізації права на захист в умовах воєнного стану. Метод узагальнення - при формулюванні висновків за проведеним дослідженням.

Виклад основного матеріалу

Можливість вільної реалізації законодавчо закріплених прав людини є прямою передумовою існування права як такого, адже без цього втрачається його соціальний зміст. Саме тому будь-яка людина більше зацікавлена реалізацією її прав, а не їх формальним декларативним закріпленням. Проблематика реалізації та захисту прав має зв'язок із найважливішими сферами наукових досліджень сучасності. Починаючи ще із вчень мислителів давніх часів і до наших днів, філософи, політики, соціологи та правознавці робили спроби зрозуміти їх сутність та зміст, визначити історичні та сучасні характеристики, необхідність яких зумовлена важливістю практичного забезпечення прав і свобод людини. Саме тому під правом на захист прийнято розуміти одну з найбільш важливих та ефективних гарантій існування суб'єктивного права. Своєчасність та ефективність застосування права на захист є залежною від того, чи є змога в особи як носія відповідного суб'єктивного права здійснювати реалізацію свого права на захист з моменту, коли мало місце порушення, невизнання або оспорювання будь-якого гарантованого їй права.

Військова агресія РФ та повномасштабне вторгнення російських військ на територію України у лютому 2022 року - це ті фактори, які призвели до необхідності переходу держави, її апарату та всього українського суспільства у режим воєнного стану. Загалом, під воєнним станом прийнято розуміти особливий правовий стан, запровадження якого - вимушена міра при здійсненні збройної агресії на окремих українських територіях або і на всій території України, або ж інших випадках, передбачених законодавцем [1, с. 25]. Введення воєнного стану передбачає наділення певних державних органів спеціальними повноваженнями, необхідність яких викликана важливістю забезпечення національної безпеки та дачею збройної відсічі ворожій агресії. Неминуче впливає введення воєнного стану і на конституційні права та свободи українських громадян, адже під час дії воєнного стану можливе тимчасове їх обмеження, прямо зумовлене загрозою з боку РФ. Крім цього, умови війни є складним викликом для захисту конституційних прав та свобод громадян. Зокрема, серед науковців усталилась думка, що права громадянина можна поділити на дві групи:

ті, які спрямовані на захист людини від свавілля інших фізичних осіб;

ті, які спрямовані на захист людини від їх істотного порушення з боку держави [ 2, с. 103].

Конституційні та законні обмеження прав людини під час війни не дозволяють реалізовувати цей захист належним чином. Проте, як нам відомо, незважаючи на будь-які зовнішні фактори, права людини повинні мати виключну охорону. Таке положення прямо закріплене в Основному законі нашої держави, де встановлюється, що людина та її права є вищими соціальними цінностями [3]. З огляду на що, введення специфічних обмежень стосовно прав та свобод людини в умовах дії воєнного стану не може стосуватись:

рівності громадян стосовно конституційних прав і свобод;

рівності громадян перед законом;

заборони позбавлення громадянства;

права змінювати громадянство;

невід'ємного людського права на життя;

права на повагу до людської гідності;

права на свободу та особисту недоторканість;

права на направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень;

права на особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб;

права на житло;

рівні права подружжя;

права на судовий захист;

права на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, якщо ця шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю останніх чи їх посадових/ службових осіб;

права бути обізнаним у своїх правах та обов'язках;

права на професійну правничу допомогу;

права невиконання явно злочинних наказів;

права не бути притягненим до юридичної відповідальності за одне й теж правопорушення двічі;

інші права [4, с. 324].

Окрім того, впровадження обмежень певних громадянських прав в умовах війни не повинно стосуватись права людини на захист в умовах воєнного стану. Більше того, в умовах триваючої військової агресії РФ дане право набуває особливого значення та повністю знаходиться у «полі зору» суспільства та держави.

Закріплення права людини на захист відбувається у положеннях ч. 6 ст. 55 Основного закону, де зазначається: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» [3]. Як бачимо, законодавець не дає чіткого визначення поняттю права на захист, а лише закріплює узагальнене положення про надання кожній особі можливості захисту її прав з використанням певних нормативно дозволених засобів.

Зважаючи на це, конституційне право на захист можна визначити як гарантовану Конституцією України і забезпечену державою універсальну можливість кожного здійснювати захист своїх прав та свобод від будь-якого роду посягань на них всіма засобами, які не заборонені законом.

У змісті конституційного права на захист можна виділити ряд матеріально-правових правомочностей, що дозволяють здійснити реалізацію цього права:

по-перше, це здатність кожного здійснювати використання будь-яких власних, не заборонених законодавцем примусових дій з метою охорони та захисту своїх прав;

по-друге, це здатність правоносія використовувати самостійні не заборонені законом дії до порушника його прав;

по-третє, це здатність особи захистити себе у судовому порядку, або в порядку звернення до інших владних структур з метою захисту та відновлення її порушеного права чи застосування державно-владного примусу до особи, яка порушила права останнього;

по-четверте, це здатність особи використати її можливість щодо захисту порушених прав шляхом звернення до недержавних інституцій, серед яких провідне місце належить громадським об'єднанням та правозахисним організаціям;

по-п'яте, це здатність особи звернутись за захистом до міжнародних організацій, до повноважень яких належить захист прав і свобод людини, проте, лише тоді, коли на національному рівні жоден із засобів захисту не приніс бажаного результату [ 5, с. 226].

Зважаючи на вище викладене, можна констатувати, що конституційне право на захист - це самостійне суб'єктивне право, для якого характерний відповідний юридичний зміст, у структурі якого лежить ряд правомочностей - сукупність структурних елементів, що за своїм обсягом та прерогативою визначаються в залежності від об'єму вимог носія права до особи порушника прав, а також характером права, що вимагає захисту.

Порушення прав людини в умовах війни

Під час війни особливого захисту потребує таке основне людське право, як право на життя. Дії російських військових, спрямовані на здійснення численних вбивств та нанесення масових тілесних ушкоджень, викрадення та примусові депортації з окупованих територій, здійснення катувань, зґвалтувань, інших дій та форм нелюдського поводження та вчинення насильства - це всі прямі прояви порушення людського права на життя, а також супутніх йому прав на людську гідність та недоторканість людської особистості. Не менш порушуваними є й права людини на охорону здоров'я, що отримують прояв у штучно спричиненій обмеженості доступу до медицини, а також підвищеній загрозі нанесення різної тяжкості тілесних ушкоджень. Порушуються права і свободи людини й шляхом нанесення шкоди та руйнувань майну, а також шляхом відібрання житла чи повного його знищення. Особливого захисту в умовах війни потребують діти, які переживають ще більшу кількість порушень прав людини - від розлучення з батьками, порушення права на освіту та розвиток, надання медичної допомоги, завершуючи нанесенням тілесної шкоди та відібранням права на життя. На жаль, говорити про порушення прав людини в умовах російсько-української війни можна безкінечно і вказаний перелік порушень не є вичерпним. Проте, існуюча система правових засобів та форм захисту порушених прав та свобод людини в умовах війни повинна допомогти з відновленням порушеного права та відшкодуванням завданої шкоди.

Національні способи захисту прав людини

До системи захисту прав людини в умовах війни входять правові заходи, передбачені положеннями національного та міжнародного права. З метою забезпечення можливості реалізовувати та захищати права і свободи людини в Україні її Конституція та законодавчі акти закріплюють здатність особи реалізовувати певні дії захисного спрямування, а також передбачають створення системи державних органів влади, спрямованої на допомогу людині у реалізації її права на захист в умовах війни.

Конституційно закріпленими є наступні дії, які особа може реалізувати у процесі захисту своїх порушених прав:

Реалізація можливості захисту свого життя та здоров'я, а також життя та здоров'я інших громадян;

Об'єднання у громадські організації чи політичні партії з метою реалізації та захисту прав та свобод;

Проведення мітингів, демонстрацій та зборів;

Направлення індивідуальних чи колективних звернень до органів влади;

Звернення до суду за захистом порушених прав;

Звернення для захисту порушених прав та свобод до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

Звернення до відповідних міжнародних установ та органів з метою захисту порушених прав та свобод.

До форм захисту людських прав та свобод належать:

адміністративна форма - передбачає захист шляхом звернення за захистом до органів публічної влади;

громадська форма - передбачає захист шляхом звернення за захистом до громадських організацій або шляхом їх створення;

форма самозахисту - передбачає самостійне використання особою можливих законодавчо закріплених засобів захисту;

форма конституційного права на звернення;

форма захисту органами прокуратури;

форма захисту органами внутрішніх справ;

форма судового захисту;

форма контролю тощо.

Особлива роль у системі гарантій права на захист в умовах війни посідає Президент України, який у межах наданих йому повноважень повинен сформувати відповідні механізми контролю та забезпечення загальнолюдських прав та свобод, а також створювати умови нетерпимого відношення до будь-яких проявів порушення прав та свобод людини і громадянина.

Спеціально створений з метою захисту прав та свобод людини інститут Уповноваженого з прав людини реалізує публічно-представницьку функцію, а також спрямований на доповнення існуючих засобів захисту людських прав та свобод [6].

Однією з найбільш ефективних форм захисту була і залишається судова форма, гарантована конституційно та віднесена до компетенції однієї з основних гілок влади в Україні. Зокрема конституційно закріпленим є положення про те, що «суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець чи особа без громадянства вважають, що їх права і свободи були порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші утиски прав і свобод» [3]. Цілком зрозумілим є той факт, що в умовах триваючої війни в Україні наша країна стала заручником безпрецедентного випадку, коли здатність ефективного функціонування налагодженої роками системи правосуддя, головна орієнтація в діяльності якої - захист прав людини, зазнає суттєвих обмежень на окупованих територіях, а також на територіях прифронтових зон. Цілком зрозуміло, що реалізація правосуддя у місцях активних бойових дій, на окупованих територіях та у знищених судових будівлях є небезпечним, а іноді і вкрай складним і навіть нереальним завданням. Проте, не зважаючи на всі крайнощі, потреба населення у зверненні до суду з метою захисту своїх порушених прав і свобод не тільки залишається, але й динамічно зростає, зважаючи на численні порушення прав людини в умовах війни.

Триваюча російська агресія на території України не лише докорінно змінила можливості реалізації права на захист, але й виступає однією з причин масових порушень прав та свобод людини, кожного дня спричиняючи все нові й нові масштаби шкоди українському населенню. Притягнення до відповідальності винних у порушенні прав та свобод українських громадян російських військових наразі неможливо притягти до відповідальності, адже триваючий стан військового протистояння України та РФ все ще продовжується. Однак, не зважаючи на триваючі військові дії на території нашої держави, фіксація всіх фактів порушення прав та свобод людини і громадянина в Україні повинна мати місце. Саме тому за спільної ініціативи Офісу Президента України, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції України та Представництва Президента України в АР Крим з метою створення та підтримки належного підґрунтя для захисту та допомоги українським громадянам в умовах триваючої військової агресії утворили веб-платформу, основна суть якої зводиться до збору та обробки інформації стосовно порушень прав людини в умовах російсько-української війни державою-агресором [7].

Створення цієї міжурядової платформи має на меті збір доказів для подальшого захисту та представництва України в ЄСПЛ та Міжнародному суді ООН. Будь-хто, у відношенні до кого мало місце вчинення кримінального правопорушення чи будь-якого іншого правопорушення, порушення гарантованих міжнародним та національним правом прав та свобод людини і громадянина, а також експерти у сфері прав людини, представники правозахисних організацій, представники наукових кіл та всі інші особи, яким стала відомою інформація стосовно фактів порушення прав людини, або які стали свідками такого роду подій, може подати інформацію та необхідні докази до неї на офіційну Веб-сторінку: https://humanrights.gov.ua. Процес належної документації злочинних та протиправних дій РФ надасть змогу накопичити необхідну доказову базу для притягнення країни-агресора до відповідальності у міжнародних судових інституціях.

Міжнародні механізми захисту прав людини

Що стосується міжнародних форм та способів захисту людських прав та свобод в умовах війни, то вони відображені у нормах міжнародного гуманітарного права. Основною метою гуманітарного права є надання захисту людській особистості за будь-яких обставин і в усіх типах конфліктів. Саме цією галуззю міжнародного права визначаються основні норми та принципи захисту прав та свобод людини, а також встановлюються певні обмеження стосовно застосування будь - яких проявів насильства в умовах збройного протистояння, а також висуваються наступні вимоги:

жаліти тих осіб, які не беруть або припинили брати участь у діях воєнного характеру;

встановлювати обмеження для насильства у тому обсязі, який необхідний для досягнення мети збройного протистояння, а ця мета може зводитись виключно до того, щоб чинити послаблюючий вплив на військову спроможність супротивної сторони [8, с. 287].

В основі сучасного міжнародного гуманітарного права лежать джерела двох прав - женевського та гаазького. Гаазьке право (воно ж право війни) встановлює обмеження щодо можливих способів ведення війни, особливою мірою стосовно окремих різновидів зброї та методів ведення війни. Що ж стосується женевського права, то його основне спрямування - захист осіб, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях чи вже припинили участь у них [9, с. 74].

Правовою основою женевського права є:

Женевська конвенція (I) про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1949 року;

Женевська конвенція (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі 1949 року;

Женевська конвенція (ІІІ) про поводження з військовополоненими 1949 року;

Женевська конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни 1949 року;

Додатковий протокол (І), що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року;

Додатковий протокол (ІІ), що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру 1977 року;

Додатковий протокол (III), що стосується прийняття додаткової відмітної емблеми 2005 року [10, с. 213].

Україна ратифікувала всі зазначені вище конвенції та протоколи. Всі вони у своїй сукупності є системою правил, що спрямовуються на захист прав людини в умовах збройного конфлікту. Обов'язковість їх дотримання є умовою ведення будь-якого збройного конфлікту, як міжнародного, так і внутрішньодержавного характеру. Ратифіковані Україною Женевські конвенції - це додаткова підстава для застосування положень Кримінального кодексу України, якими встановлюється відповідальність за злочини воєнного характеру. Зокрема, такі положення отримали закріплення у ст. 438 Кримінального кодексу України під назвою «Порушення законів і звичаїв війни». Застосування закріплених даною статтею положень для нашої держави виступає в якості права та обов'язку одночасно, адже у відповідності до положень женевського права, держави, що ратифікували женевські конвенції, повинні здійснювати розслідування серйозних порушень міжнародного гуманітарного права та вести діяльність щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у їх скоєнні.

Таким чином, виходячи з двох вище зазначених систем права, можна констатувати, що основне завдання міжнародного гуманітарного права - це захист осіб, що не є безпосередніми учасниками воєнних дій, а також осіб, що припинили бути учасниками таких дій через хворобу, поранення чи з іншої причини. Це свідчить про те, що ця галузь міжнародного права має розрахунок на захист прав людини у тих випадках, коли усталені механізми захисту є малоефективними та непрацюючими.

Якщо міжнародне гуманітарне право закріплює зобов'язання держави стосовно переслідування осіб, які винні у воєнних злочинах, конвенційно, то європейське право з прав людини - робить це за допомогою напрацьованої практики Європейського суду з прав людини як процедурного зобов'язання, передбаченого статтями 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У даному документі отримали закріплення основні права та свободи людини, а також гарантії їх кримінально-процесуального дотримання та реалізації.

Процедурне зобов'язання закріплює обов'язок проводити ефективне розслідування порушень матеріальних аспектів цих норм. Наголошує Суд також і про кримінальну складову цього процедурного обов'язку: «Суд багато разів зазначав, що ефективна судова система, якої вимагає стаття 2, за певних обставин повинна включати звернення до кримінального права» [11, с. 22].

Слід відмітити також, що Європейським судом з прав людини не здійснюється кваліфікація ситуації збройного конфлікту, що є певною аксіомою для застосування ним норм міжнародного гуманітарного права. Єдине питання, яке входить до сфери вирішення Європейського суду з прав людини, є здатність визначати наявність чи відсутність порушень з боку держави приписів Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Це свідчить про те, що Суд застосовує виключно положення міжнародного права захисту прав людини та ніяким чином не може визначати, чи була діяльність держави відповідною приписам Женевських конвенцій про захист жертв війни (1949 р.), а також Додаткових протоколів до них.

Висновки

Таким чином, право на захист в умовах триваючої війни в Україні набуває особливого значення. Незважаючи на масові порушення прав людини та громадянина з боку держави-агресора та внутрішні обмеження прав людини, введені внаслідок запровадження правового режиму воєнного стану в Україні, держава надає своїм громадянам широкий спектр шляхів захисту їх порушених прав, гарантії яких містяться у міжнародному та національному праві. Право на захист є непорушним та не підлягає обмеженням за будь-яких умов, а тому кожна особа, чиє право зазнало порушення внаслідок збройної агресії РФ, наділяється правом використати будь-який із доступних їй способів захисту порушених прав. А зважаючи на те, що російська агресія все ще триває і притягнути до відповідальності всіх винних осіб нема змоги, держава створила особливий механізм - Єдиний національний портал для збору фактів порушення прав людини Російською Федерацією, який надасть змогу у майбутньому отримати захист порушених прав у міжнародних судових інституціях. Такий крок держави є безпрецедентним на шляху реалізації права людини на захист та свідчить про те, що навіть в умовах особливої уразливості населення під час війни держава робить все можливе, щоб максимально забезпечити своїм громадянам право на захист. Вважаємо, що такий крок держави сприятиме спрощенню процедури звернення громадян України за захистом своїх порушених прав в умовах війни, що повністю відповідає євроінтеграційній спрямованості України.

Окремі положення статті піднімають важливі питання, які потребують подальших наукових досліджень, а тому можуть стати перспективними напрямками майбутніх наукових розробок.

Список використаних джерел

1. Васильєв С., Маляр С. Правові засади запровадження режиму воєнного стану в Україні/ С. Васильєв, С. Маляр// Наука і техніка сьогодні. - 2022. - № 3 (3). - С. 22-30.

2. Ісичко М., Цебенко С. Механізми захисту громадянських конституційних прав в умовах війни/ М. Ісичко, С. Цебенко// Незалежність України: права людини та національна безпека: збірник матеріалів Третьої міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 28 квітня 2023 року)/ Національний університет «Львівська політехніка». - Київ: КНТ, 2023. - С. 103-105.

3. Конституція України [Електронний ресурс]: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР: станом на 10 вересня 2023 р. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text. (дата звернення: 10.09.2023). - Назва з екрана.

4. Коваль К.О. Правові механізми захисту прав людини під час війни/ К.О. Коваль// Юридичний науковий електронний журнал. - 2023. - C. 323-326.

5. Похил О.М. Право на захист своїх прав як засіб підвищення соціальної активності громадян/ О.М. Похил// Конституційно-правове будівництво на зламі епох: пошуки оптимальних моделей: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (присвяченої 30-тій річниці з дня проголошення незалежності України), м. Ужгород, 23 серпня 2021 р./ Ужгород: Ужгородський національний університет. - 2021. - C. 225-228.

6. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс]: Закон України від 23.12.1997 № 776/97-ВР: станом на 10 вересня 2023 р. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#top. (дата звернення 10.09.2023). - Назва з екрана.

7. Порушення прав людини з боку РФ: в Україні створили міжурядову платформу [Електронний ресурс]. - Укрінформ, 2022. - Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3425160-porusenna-prav-ludini-z-boku-rf-v-ukraini-stvorili-mizuradovu-platformu.html. (дата звернення 10.09.2023). - Назва з екрана.

8. Моца А.А., Моца В.В. Права людини в умовах воєнного стану/ А.А. Моца, В.В. Моца// Наукові перспективи. - 2022. - № 4 (22). - С. 280-291.

9. Чудновська В., Мернік А. Міжнародне гуманітарне право в сучасному світі/ В. Чудновська, А. Мернік// Collection of scientific papers «ЛОГОЕ». - 2022. - С. 74-75.

10. Ольдер Е.Б., Тептюк М.П. Женевські конвенції як основа міжнародного гуманітарного права/ Е.Б. Ольдер, М.П. Тептюк// Правовий дискурс: Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції здобувачів та викладачів закладів вищої освіти/ Черкаси: Видавець Третяков О. М. - 2022. - С. 212-214.

11. Гнатовський М.М. Повага до прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні [Електронний ресурс]/ М.М. Гнатовський// Застосування судами норм міжнародного гуманітарного права та стандартів захисту прав людини. - Київ, 2017. - Режим доступу: https://newjustice.org.ua/wp-content/uploads/2017/09/Report_Respect-for-HR-in-Conflict_Gnatovsky_UKR.pdf. (дата звернення: 10.09.2023).

Размещено на Allbest.ru