Сучасні засади регулювання зайнятості населення в Україні в умовах інтеграції в ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні засади регулювання зайнятості населення в Україні в умовах інтеграції в ЄС

Юзефович Владислава Володимирівна кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри регіональної політики Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

У статті проаналізовані сучасні засади регулювання зайнятості населення в Україні в умовах інтеграції в ЄС. Зазначено, що ринок праці є ключовим джерелом людського та інтелектуального капіталу, оскільки жоден процес виробництва, жодне підприємство, жодна галузь економіки країни не може функціонувати без достатньої кількості людського капіталу. В умовах кризи серед пріоритетів державного регулювання виступає зайнятість населення. Політику зайнятості в даних умовах можна розглядати як комплекс заходів, спрямованих на забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві загалом та на підвищення соціальної захищеності у сфері зайнятості кожного громадянина за допомогою прямого та непрямого впливу на ринок праці та трудову сферу.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою демонструє, що найбільш ефективним методом регулювання зайнятості населення виявилося поєднання механізмів державного регулювання ринку праці (прямі та непрямі) та саморегулювання (конкуренція, інформування, рівень оплати праці, співпраця, самоконтроль).

Обґрунтовано, що регулювання зайнятості населення в Україні передбачає широкий спектр інструментів та способів державного впливу на працю, ринок праці, оплату роботи, трудові взаємини з метою збільшення результативності та привабливості, удосконалення умов роботи, задоволення потреб у праці, забезпечення розумної зайнятості, обмеження безробіття та виплата соціальної допомоги безробітним громадянам. Механізми та методи регулювання зайнятості з боку країни істотно залежать від характеру соціально-економічної та політичної системи держави, стану та розвитку ринкових взаємовідносин, їхнього поширення на трудову діяльність. Поряд із законодавством про працю, що функціонує в умовах ринкових відносин, які встановлюють єдині принципи, умови, норми взаємовідносин між роботодавцями та найманими працівниками, у ринковій економіці застосовується концепція саморегуляції трудових процесів, переміщення трудових ресурсів, зайнятості. Подібна концепція базується на формуванні соціально-економічної сфери, умов життєдіяльності та праці, що виявляють необхідний вплив на працівників.

Ключові слова: публічне управління, механізми регулювання, ринок праці, безробіття, регулювання зайнятості населення, регіональний рівень зайнятості населення, євроінтеграція.

Abstract

lyzefovych Vladyslava Volodymyrivna Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Regional Policy, Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service of the Taras Shevchenko National University of Kyiv

MODERN PRINCIPLES OF REGULATION OF EMPLOYMENT OF THE POPULATION IN UKRAINE IN THE CONDITIONS OF INTEGRATION INTO THE EU

The article analyzes the modern principles of regulating the employment of the population in Ukraine under the conditions of integration into the EU. The authors indicate that the labor market is a key source of human and intellectual capital, since no production process, no enterprise, no branch of the country's economy can function without a sufficient amount of human capital. In the conditions of the crisis, the employment of the population stands out among the priorities of state regulation. Employment policy in these conditions can be considered as a set of measures aimed at ensuring socio-economic stability in society in general and increasing social security in the employment sphere of every citizen by means of direct and indirect influence on the labor market and the labor sphere.

The experience of countries with a developed market economy shows that the most effective method of regulating population employment is a combination of state labor market regulation mechanisms (direct and indirect) and self-regulation (competition, information, wage level, cooperation, self-control).

The article substantiates that the regulation of population employment in Ukraine involves a wide range of tools and methods of state influence on work, the labor market, pay for work, labor relations with the aim of increasing productivity and attractiveness, improving working conditions, meeting labor needs, ensuring reasonable employment, limiting unemployment and payment of social assistance to unemployed citizens. Mechanisms and methods of employment regulation on the part of the country depend significantly on the nature of the socio-economic and political system of the state, the state and development of market relations, their spread to labor activity. Along with labor legislation operating in the conditions of market relations, which establish uniform principles, conditions, norms of relations between employers and employees, the concept of self-regulation of labor processes, movement of labor resources, and employment is applied in the market economy. Such a concept is based on the formation of the socio-economic sphere, living and working conditions, which have the necessary influence on employees.

Keywords: public administration, regulatory mechanisms, labor market, unemployment, regulation of population employment, regional level of population employment, European integration.

Постановка проблеми

зайнятість населення державне регулювання

Необхідність регулювання зайнятості населення виходить із особливостей національної та регіональної економічної політики, оскільки зайнятість виступає умовою та результатом економічного зростання, стає важливим та значущим об'єктом регулювання із боку держави. Висока значимість державного регулювання обумовлена такими причинами: по-перше, держава забезпечує визначеність та цілісність територіального простору господарювання; по-друге, держава визначає соціально-економічну політику та довгострокові інтереси суб'єктів господарювання та населення в цілому; по-третє, держава підтримує баланс економічних інтересів у країні з метою створення умов економічного зростання, фінансує програми соціально- економічного розвитку, а також з метою підвищення зайнятості вносить певні корективи усунення диспропорцій регіонального ринку праці. Державне регулювання зайнятості населення представляє сукупність заходів впливу на весь спектр соціально-трудових, економічних, нормативно-правових, інституційних та ін. відносин, що здійснюються системою органів державної влади та місцевого самоврядування з метою стабілізації та зростання зайнятості, її адаптації до соціально-економічної та демографічної ситуації для реалізації політики зайнятості.

Враховуючи повномасштабне вторгнення росії на територію України, вимушену еміграції працездатного населення, руйнування промислових підприємств, зменшення кількості робочих місць та зміна характеру зайнятості населення на сьогодні виникла потреба у переосмисленні сучасних засад регулювання зайнятості населення в Україні в умовах інтеграції в ЄС.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання регулювання зайнятості населення в Україні, основних принципів, механізмів реформування сучасної державної політики у сфері зайнятості населення аналізують багато учених, у тому числі: В. Антонюк, Т.Бунчикова, З. Гбур, І.Зайцева, С.Коваль, В. Ковач, А. Пасєка, М. Семикіна, А. Терно, Д. Тесленко, М. Човпило, О. Швець, С. Шостак, Г. Юрчик та ін.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є системний аналіз сучасних засад регулювання зайнятості населення в Україні в умовах інтеграції в ЄС.

Виклад основного матеріалу

Ринок праці є ключовим джерелом людського та інтелектуального капіталу, оскільки жоден процес виробництва, жодне підприємство, жодна галузь економіки країни не може функціонувати без достатньої кількості людського капіталу, який варто обчислювати як кількісними, так і якісними показниками.

Проблема зайнятості суттєво впливає на політичну та соціально- економічну ситуацію в країні та стає невід'ємною частиною сучасного життя громадян. Зайнятість населення представляє собою найважливіший напрямок соціально-економічного розвитку суспільства, що поєднує в собі соціальні та економічні результати функціонування всієї економічної системи. Крім цього, зайнятість є своєрідним індикатором, що дозволяє судити про добробут країни, про ефективність обраного курсу реформ, їхньої привабливості для населення.

В умовах кризи серед пріоритетів державного регулювання виступає зайнятість населення. Політику зайнятості в даних умовах можна розглядати як комплекс заходів, спрямованих на забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві загалом та на підвищення соціальної захищеності у сфері зайнятості кожного громадянина за допомогою прямого та непрямого впливу на ринок праці та трудову сферу.

Для забезпечення надійного та стабільного функціонування ринку праці необхідно активне втручання держави, завданнями регулювання якої виступають:

- забезпечення максимальної зайнятості населення;

- боротьба з факторами безробіття;

- сприяння створенню нових робітників місць;

- вдосконалення системи професійної освіти;

- надання соціальної допомоги безробітним;

- запровадження та підтримка інноваційних форм зайнятості населення.

Державна політика зайнятості є невід'ємною частиною соціальної політики, яка здійснюється державою на всіх рівнях.

На державному рівні формуються основні напрямки політики зайнятості, визначаються її цілі та вирішуються основні завдання за погодженням політики зайнятості з демографічною, фінансовою, міграційною, соціальною, інвестиційною, зовнішньоекономічною політикою держави. На цьому рівні виробляється загальна політика працевлаштування та заходи підтримки безробітних.

На регіональному рівні йде облік основних напрямів та пріоритетів державної політики зайнятості, вироблених та встановлених на рівні держави. Слід зазначити, що на цьому рівні деякі заходи, наприклад, підтримки малого бізнесу та розвитку фермерства (що безпосередньо впливає на стимулювання самозайнятості населення) мають ефективніший характер. В інтересах політики зайнятості органи місцевого самоврядування можуть здійснювати програми щодо сприяння житловому, дорожньому будівництву тощо. Таким чином, ці програми можуть забезпечити додаткові необхідні робочі місця, що особливо важливо під час криз, війни, пандемії, а також підтримати діяльність підприємств в регіоні, які б займалися виготовленням, постачанням сировини для цих видів робіт.

На місцевому рівні здійснюється безпосередня робота з населенням та практична реалізація положень про політику зайнятості у сфері працевлаштування, навчання (перенавчання) громадян, ведеться виплата допомоги безробітним.

Стан у сфері зайнятості населення регіону визначається природними, економічними, соціальними та іншими факторами, що вказується у багатьох дослідженнях із проблем зайнятості населення та її регулювання. Однак, при цьому не враховуються внутрішня територіальна диференціація, економічні та соціальні проблеми в регіоні.

Розвиток правових норм у сфері зайнятості населення ґрунтується на загальних закономірностях, принципах правового регулювання.

Щодо зайнятості населення найбільше значення, на думку деяких вчених мають такі принципи: 1) забезпечення рівних можливостей всіх людей, які проживають на території України, незалежно від національності, статі, віку, соціального становища, політичних переконань та відношення до релігії, у реалізації права на сприяння зайнятості; 2) здійснення сприяння зайнятості переважно спеціальними державними та іншими органами та організаціями у певних організаційно-правових нормах; 3) добровільність вступу громадян у правовідносини щодо сприяння зайнятості; 4) проведення спеціальних заходів, що сприяють зайнятості громадян, які мають труднощі у пошуку форм зайнятості; 5) поєднання інтересів громадян, організацій (роботодавців), регіонів, держави у правових нормах у сфері зайнятості [1; 2].

У науковій літературі існує й інша думка на класифікацію принципів правового регулювання зайнятості населення. Зокрема, виділяють чотири такі принципи: 1) свободи зайнятості; 2) захист всіх громадян від безробіття за особливої підтримки осіб, які потребують соціального захисту і мають труднощі у пошуку роботи; 3) державна підтримка повної та продуктивної зайнятості; 4) участь представників працівників та роботодавців у сприянні зайнятості [3].

Таким чином, державна політика сприяння зайнятості є вираженням конституційних прав громадян соціальної держави на вільне використання своїх здібностей для підприємницької та іншої економічної діяльності, включаючи вільне розпорядження своїми здібностями до праці та вибір видів діяльності.

Основні принципи державної політики у сфері зайнятості визначені Законом України «Про зайнятість населення», зокрема: пріоритетність забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави; відповідальність держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення; забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю; сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття [4].

Специфічні принципи, що визначають державну політику у сфері сприяння зайнятості населення, закріплені у нормативно-правових документах України, що регулюють суспільні відносини окремих категорій громадян. Такими принципами є:

1. Диференційований підхід до соціального захисту різних соціально- демографічних груп та верств безробітних громадян. Особливу увагу слід приділяти безробітним громадянам, які потребують соціального захисту (інвалідам, людям похилого віку, членам сімей загиблих військовослужбовців та ін.); а також проблемним районам, де спостерігається кризова ситуація на ринку праці.

2. Забезпечення всіх безробітних громадян відповідним рівнем життя. Це може бути зроблено на основі розробки та реалізації науково обґрунтованої та законодавчо закріпленої системи соціально-економічних нормативів, серед яких першочергове значення мають споживчий кошик, прожитковий мінімум, мінімальний та раціональний споживчі бюджети тощо.

3. Гнучкість та дієвість у здійсненні всіх заходів соціального захисту безробітних громадян. Важливо систематично та швидко змінювати законодавство залежно від зміни економічних та фінансових можливостей у країні; ліквідувати декларативність нормативно-правових актів, визначати механізм реалізації прав безробітних, джерела та можливості їхнього фінансового забезпечення.

4. Поєднання централізованого та децентралізованого регулювання у системі соціального захисту безробітних. Особливого значення в реалізації даного принципу має система соціального партнерства, вирішення проблем зайнятості та матеріальної підтримки безробітних через генеральні, галузеві угоди, колективні договори через ефективне функціонування координаційних комітетів сприяння зайнятості населення на територіальному рівні.

5. Комплексність (системність) всіх заходів соціального захисту безробітних. Комплексний (системний) підхід до вирішення проблем соціального захисту безробітних полягає у тому, що ця система як елемент входить у більшу загальнодержавну систему соціального захисту всього населення і випливає із неї. Водночас, ця система має різні форми та методи правового регулювання в рамках єдиного комплексу. Кожен елемент системи, у свою чергу, має специфічні основні засади (принципи), що випливають з принципів системи загалом.

Як демонструє досвід країн з розвиненою ринковою економікою, найбільш ефективним методом регулювання зайнятості населення виявилося поєднання механізмів державного регулювання ринку праці та саморегулювання (рис. 1).

Рис. 1. Сучасні засади регулювання сфери зайнятості за кордоном [5; 6; 7].

У системі державного регулювання зайнятості населення, як свідчить досвід країн із розвиненою ринковою економікою, виділяються такі методи:

- економічні, що впливають через прибуток та стимулюючі економічні інтереси суб'єктів господарювання, де серед механізмів виділяються як найбільш ефективні: оподаткування, пільгове кредитування, інструменти тарифної політики, а також бюджетної політики, націлені на створення та збереження робочих місць, професійне навчання кадрів, підтримку інноваційних галузей;

- організаційні, серед яких, безумовно, головна роль належить створенню державних та недержавних центрів зайнятості населення, інформаційного забезпечення ринку праці як для підприємців, так і для найманих працівників, центрів консультаційних, юридичних послуг у сфері праці, систем професійної орієнтації для молоді, навчальних центрів у системі професійної освіти [8];

- адміністративні, що впливають через систему нормативно-правових актів та регулюють трудові відносини в державі, починаючи з права на працю, тривалості робочого дня, встановлення періоду трудового життя громадянина, захисту прав працюючих та закінчуючи нормативами, стандартами, обмеженнями, методичними рекомендаціями та порядками у конкретних вузьких сферах трудових відносин (це стосується і системи найму працівників, укладання трудових договорів, визначення квот на мігрантів, створення сприятливих умов для них трудової діяльності та життя, обов'язкових відрахувань до фондів підтримки зайнятості населення, нормативів соціальних гарантій та ін.) [9].

Практика втручання держави у регулювання зайнятості населення та боротьба із «провалами ринку праці» демонструють необхідність зміни інструментів політики на ринку праці у бік розширення використання заходів активної політики щодо сприяння зайнятості населення. Однак, зберігається потреба у вдосконаленні існуючих механізмів регулювання ринку праці та розроблення нових механізмів, які відповідатимуть сучасним змінюваним умовам. Особливу увагу слід приділити програмно-цільовому методу як найбільш дієвому в управлінні зайнятістю населення, який здатний діяти комплексно. У регулюванні зайнятості можуть бути задіяні такі програми:

- спеціальні програми в галузі, наприклад, промислового розвитку (вони б забезпечили водночас і економічне зростання, і зростання зайнятості);

- програми, націлені на забезпечення доступності для всіх, хто потребує додаткового професійного навчання чи перепідготовки;

- спеціальні програми зі сприяння у розвитку малого підприємництва (індивідуальні приватні та сімейні підприємства);

- розвиток програм державно-приватного партнерства;

- підтримка агропромислових підприємств, як основи розвитку та добробуту нашої держави;

- програми, спрямовані на організацію стажування випускників освітніх закладів та молодих спеціалістів з метою набуття ними досвіду роботи та подальшого працевлаштування. Запровадження державної програми "Перше робоче місце";

- програми, спрямовані на випереджальне професійне навчання працівників у разі загрози масового звільнення (встановлення неповного робочого часу, тимчасове призупинення робіт, надання відпусток без збереження заробітної плати, заходи з вивільнення працівників) з можливістю подальшого стажування на підприємствах, які застосовують передові технології, а також навчання працівників підприємств, які здійснюють реструктуризацію та модернізацію виробництва;

- програми, спрямовані на збереження потенціалу людей третього віку: їх навчання та долучення до активної професійної діяльності, особливо зараз в умовах воєнного часу потенціал кожної людини важливий;

- розвиток системи недержавного соціального страхування внаслідок безробіття.

Висновки

Таким чином, регулювання зайнятості населення в Україні передбачає широкий спектр інструментів та способів державного впливу на працю, ринок праці, оплату роботи, трудові взаємини з метою збільшення результативності та привабливості, удосконалення умов роботи, задоволення потреб у праці, забезпечення розумної зайнятості, обмеження безробіття та виплата соціальної допомоги безробітним громадянам.

Механізми та методи регулювання зайнятості з боку країни істотно залежать від характеру соціально-економічної та політичної системи держави, стану та розвитку ринкових взаємовідносин, їхнього поширення на трудову діяльність.

Поряд із законодавством про працю, що функціонує в умовах ринкових відносин, які встановлюють єдині принципи, умови, норми взаємовідносин між роботодавцями та найманими працівниками, у ринковій економіці застосовується концепція саморегуляції трудових процесів, пересування трудових ресурсів, зайнятості. Подібна концепція базується на формуванні соціально-економічної сфери, умов життєдіяльності та праці, що виявляють необхідний вплив на працівників.

Сьогоднішня теорія зайнятості містить такі умови як добровільна зайнятість, наявність «природного» безробіття, еластичність ринку праці та рухливість робочої сили, регульованість ринку праці, потреба соціального партнерства. Виконання країною встановленої політики зайнятості, формування умов розумної зайнятості передбачає одну із важливих проблем державного управління.

На сьогодні концепція зайнятості в Україні полягає в наступних принципах, зокрема:

1. Виняткове право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці. Примус до праці в будь-якій формі не допускається.

2. Відповідальність держави за реалізацію права громадян на працю, сприяння зайнятості, на яку здатна людина і яку вона бажає здійснювати.

Література

1. Ковач В. О. Основні напрямки регулювання державної політики у сфері зайнятості населення. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 4. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/4_2020/52.pdf

2. Гурбик Ю.Ю., Біляєв С.С., Сальнікова М.В. Державне регулювання зайнятості населення в Україні: теоретико-методологічний аспект. Економіка та управління національним господарством. 2018. Випуск 23. С. 32-38. URL: http://www.market- infr.od.ua/j ournals/2018/23_2018_ukr/8.pdf

3. Чернега І.І. Державне регулювання зайнятості та основні напрямки його вдосконалення. Збірник наукових праць Уманського НУС. 2012. № 81. Ч. 2: Економіка. С. 463-472.

4. Закон України «Про зайнятість населення». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/5067-17#Text.

5. Дяченко М.І., Василенко О.П. Державне управління зайнятості населення регіону. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 2. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=1183.

6. Тесленко Д. С., Гбур З. В. Державне управління сферою зайнятості населення. Інвестиції: практика та досвід. 2022. № 5-6. С. 57-63.

7. Федотова Т.А., Красноштан Ж.А. Політика регулювання та стан зайнятості в країнах Європи: досвід для України. Приазовський економічний вісник. 2018. Випуск 6(11). URL: http://pev.kpu.zp.ua/journals/2018/6_11_uk/74.pdf

8. Серьогіна Н. О. Забезпечення продуктивної зайнятості як пріоритетний напрям політики в Європейському Союзі. Публічне управління та митне адміністрування. 2020. № 4 (27). С. 10-15.

9. Серьогіна Н. О. Ефективна політика зайнятості Європейського Союзу як засіб реалізації стратегії «ЄВРОПА-2020». Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління. 2020. № 6(12). С. 176-187.

References

1. Kovach, V. O. (2020), Osnovni napriamky rehuliuvannia derzhavnoi polityky u sferi zainiatosti naselennia [Main directions of state policy regulation in the sphere of population employment]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, vol. 4. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/4_ 2020/52.pdf [in Ukrainian].

2. Hurbyk, Yu.Iu. & Biliaiev, S.S. & Salnikova, M.V. (2018), Derzhavne rehuliuvannia zainiatosti naselennia v Ukraini: teoretyko-metodolohichnyi aspekt [State regulation of employment of the population in Ukraine: theoretical and methodological aspect]. Ekonomika ta upravlinnia natsionalnym hospodarstvom - Economy and management of the national economy, Vypusk 23, рр. 32-38. Retrieved from http://www.market-infr.od.ua/journals/2018/23_2018_ ukr/8.pdf [in Ukrainian].

3. Cherneha, I.I. (2012), Derzhavne rehuliuvannia zainiatosti ta osnovni napriamky yoho vdoskonalennia [State regulation of employment and the main areas of its improvement]. Zbirnyk naukovykh prats Umanskoho NUS - Collection of scientific works of the Uman National Academy of Sciences, vol. № 81, Ch. 2: Ekonomika, рр. 463-472 [in Ukrainian].

4. Zakon Ukrainy «Pro zainiatist naselennia» [The Law of Ukraine "On Employment of the Population"]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067- 17#Text [in Ukrainian].

5. Diachenko, M.I. & Vasylenko, O.P. (2018), Derzhavne upravlinnia zainiatosti naselennia rehionu [State Department of Employment of the Population of the Region]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, vol. 2. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1183 [in Ukrainian].

6. Teslenko, D. S. & Hbur, Z. V. (2022), Derzhavne upravlinnia sferoiu zainiatosti naselennia [State management of the sphere of population employment]. Investytsii: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience, vol. 5-6, рр. 57-63 [in Ukrainian].

7. Fedotova, T.A. & Krasnoshtan, Zh.A. (2018), Polityka rehuliuvannia ta stan zainiatosti v krainakh Yevropy: dosvid dlia Ukrainy [Regulatory policy and the state of employment in European countries: experience for Ukraine]. Pryazovskyi ekonomichnyi visnyk - Pryazovsky Economic Bulletin, Vypusk 6(11). Retrieved from http://pev.kpu.zp.ua/journals/2018/6_11_uk/ 74.pdf [in Ukrainian].

8. Serohina, N. O. (2020), Zabezpechennia produktyvnoi zainiatosti yak priorytetnyi napriam polityky v Yevropeiskomu Soiuzi [Ensuring productive employment as a priority direction of policy in the European Union]. Publichne upravlinnia ta mytne administruvannia - Public administration and customs administration, vol. 4 (27), рр. 10-15 [in Ukrainian].

9. Serohina, N. O. (2020). Efektyvna polityka zainiatosti Yevropeiskoho Soiuzu yak zasib realizatsii stratehii «IeVROPA-2020» [Effective employment policy of the European Union as a means of implementing the EUROPE-2020 strategy]. Ekspert: paradyhmy yurydychnykh nauk i derzhavnoho upravlinnia - Expert: paradigms of legal sciences and public administration, vol. 6(12), рр. 176-187 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru