Диференціація відповідальності за посягання на безпеку довкілля за проєктом КК: переваги, недоліки, перспективи

Размещено на http://allbest.ru

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОСЯГАННЯ НА БЕЗПЕКУ ДОВКІЛЛЯ ЗА ПРОЄКТОМ КК: ПЕРЕВАГИ, НЕДОЛІКИ, ПЕРСПЕКТИВИ Ця стаття написана завдяки іменній стипендії Верховної Ради України для молодих учених - докторів наук за 2022 рік.

кримінальні правопорушення екологічна безпека відповідальність

Постановка проблеми. Указом Президента України № 584/2019 від 7 серпня 2019 року «Питання Комісії з питань правової реформи» у складі згаданої комісії була створена робоча група з питань розвитку кримінального права (далі Робоча група). Основним завданням цієї групи стало розроблення нового Кримінального кодексу України (далі КК), активна робота над проєктом якого триває з моменту ухвалення згаданого Указу. Зокрема, провівши кропітку діяльність щодо усунення недоліків, які були притаманні його попереднім редакціям, та фіналізувавши (принаймні на цьому етапі) свої напрацювання, Робоча група нещодавно представила на розсуд фахівців останню версію проєкту нового Кримінального кодексу України (контрольний текст станом на 30.01.2023 р., далі Проєкт).

Аналізуючи відповідний документ, не можна не помітити того очевидного факту, що, порівняно з його попередником (чинним КК), питання регламентації відповідальності за кримінальні правопорушення (далі к. пр.) проти довкілля у ньому, подібно до багатьох інших, вирішується принципово інакше. Причому це стосується не лише запропонованого в Проєкті поділі всіх консолідованих у межах розд. VIII Особливої частини чинного КК к. пр. на дві окремі групи посягань «кримінальні правопорушення проти безпеки довкілля» (розд. 5.3) та «кримінальні правопорушення проти порядку використання природних ресурсів» (розд. 6.5), але й втіленні абсолютно нової моделі диференціації відповідальності за вчинення к. пр. проти екологічної безпеки залежно від наслідків цих діянь та ставлення до них. Оцінці останньої (моделі) і буде присвячена ця стаття Аналіз виправданості запровадження реалізованої у Проєкті дворівневої інтерпретації родового об'єкта екологічних деліктів був здійснений у межах однієї з попередніх праць автора цих рядків [1]..

Стан дослідження. Проблематика кримінальної відповідальності за посягання на довкілля у доктрині України належить до числа активно досліджуваних. Помітним внеском у її розроблення є праці таких науковців, як С.Б. Гавриш, О.О. Дудоров, Д.В. Каменський, Т.В. Корнякова, В.В. Локтіонова, В.К. Матвійчук, П.В. Мельник, В.О. Навроцький, Н.В. Нетеса, Є.О. Письменський, А.М. Притула, Ю.А. Турлова та ін. Незважаючи на позначену доктринальну активність, вимушений констатувати, що, за винятком однієї статті І.І. Митрофанова [2] До того ж варто наголосити на тому, що у згаданій статті І. І. Митрофанова аналізувалась одна з попередніх версій проєкту.

Детальніше про проблему визначення змісту ознаки «інші тяжкі наслідки» див. наступні праці [7; 8; 9; 10; 11; 12]., в Україні, на скільки відомо автору, сьогодні відсутні спеціальні дослідження, присвячені аналізу відповідних положень Проєкту.

Метою цієї статті є критичне осмислення втіленої у Проєкті нової концептуальної моделі диференціації відповідальності за к. пр. проти екологічної безпеки, за результатом чого мають бути виявлені її переваги та недоліки, а також розроблені науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення відповідних положень Проєкту.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, поруч із згаданою вище додатковою структуризацию Особливої частини, одним із інших концептуальних нововведень Проєкту стала відмова від використання в окремих складах к. пр. кваліфікуючих ознак в їхньому традиційному розумінні, на зміну яким прийшли перераховані на початку відповідних розділів «ознаки, які підвищують тяжкість злочинів».

Однак, конструюючи розд. 5.3, розробники Проєкту на цьому не зупинились і вдалися до використання й інших механізмів (засобів) диференціації кримінальної відповідальності, зокрема, також максимально градувавши відповідальність і залежно від:

а) наслідків того чи іншого посягання на екологічну безпеку;

б) ставлення винної особи (умисного чи необережного) до настання деяких із цих наслідків. У цьому контексті хотілося б пригадати, що диференціація кримінальної відповідальності за вчинення умисних та необережних к. пр. проти безпеки довкілля вже давно практикується у кримінальному законодавстві більшості європейських країн. Про необхідність врахування такого позитивного зарубіжного досвіду раніше писали і деякі вітчизняні науковці [3, с. 337], зокрема, і автор цих рядків [4; 5, с. 675-676; 6].

У підсумку в розд. 5.3 Проєкту ми отримали ситуацію, коли:

1) караність низки найнебезпечніших злочинів проти екологічної безпеки пов'язується виключно зі спричиненням тяжкої умисної чи необережної шкоди довкіллю (злочини 5-го або 3-го ступеня, відповідно), якою згідно з п. 3 ч. 1 ст. 2.5.5 визнається:

а) масова загибель об'єктів тваринного чи рослинного світу;

б) радіаційне чи хімічне забруднення;

2) водночас аналогічні діяння (забруднення, поводження з відходами тощо), які призвели лише до реальної небезпеки спричинення смерті людини, тяжкої шкоди здоров'ю, тяжкої майнової шкоди або тяжкої шкоди довкіллю (делікти небезпеки), визнаються злочинами 1-го ступеня;

3) натомість всі інші посягання розглядуваної групи, які не спричинили зазначених вище наслідків, пропонується віднести до числа проступків.

Загалом підтримуючи наміри розробників Проєкту щодо максимальної диференціації відповідальності за вчинення к. пр. проти екологічної безпеки залежно від наслідків цих діянь та ставлення до них, водночас маю зазначити, що обраний спосіб втілення цієї ідеї підтримати повністю я не можу.

По-перше, виходить, що будь-яке хімічне забруднення довкілля визнається (залежно від ставлення до наслідків) злочином 3-го чи 5-го, а якщо забруднення вчинено на територіях природно-заповідного фонду одразу 6-го ступеня тяжкості, адже у ст. 2.5.5 Проєкту відсутня вказівка на жодні кількісні/якісні параметри відповідного забруднення. Уважаю, що навіть з урахуванням очевидного і надзвичайно високого ступеня суспільної небезпеки розглядуваних посягань, такий підхід є занадто суворим.

По-друге, пропонований спосіб фактично унеможливлює диференціацію відповідальності за прояви як біологічного, так і хімічного забруднення, які істотно відрізняються ступенем суспільної небезпеки, адже:

- з одного боку, всі прояви хімічного забруднення автоматично визнаються такими, які спричинили тяжку шкоду довкіллю;

- але, з іншого для того, щоб стати злочином 3-го або 5-го ступеня тяжкості, біологічне забруднення обов'язково має спричинити масову загибель об'єктів тваринного чи рослинного світу, тобто ту ознаку, прикладів встановлення якої мною не було знайдено в жодному з вироків у справах про забруднення різних об'єктів довкілля (насамперед земель, а також атмосферного повітря чи вод).

По-третє, у всіх тих небагатьох (насправді поодиноких) відшуканих прикладах інкримінування кваліфікуючих ознак забруднення земель (ч. 2 ст. 239 чинного КК) підставою для такої кваліфікації виступало спричинення великої чи особливо великої майнової шкоди, яка визнавалась «іншим тяжким наслідком» відповідного к. пр. (чи виправдано питання інше¹). При цьому вважливо підкреслити, що така майнова шкода вираховувалась на підставі відповідної Методики і була чітко формалізованим показником об'єктивно завданої екологічної шкоди. За підходу ж, обстоюваного розробниками Проєкту, фактично будь-які прояви біологічного забруднення довкілля навіть ті, які спричинили багатомільйонні збитки (в одному зі знайдених мною судових рішень йдеться про розмір, який сягнув 279 млн 305 тис. грн [13]), які є прямим та об'єктивним показником завданої екологічної шкоди, можуть бути визнані хіба що такими, які спричинили створення відповідної небезпеки (злочин лише 1-го ступеня тяжкості).

По-четверте, визначаючи види шкоди та ступені тяжкості к. пр., самі ж розробники Проєкту виділили не лише «тяжку», але й принаймні «значну» шкоду безпеці довкілля, якою пропонується визнавати масове захворювання об'єктів тваринного чи рослинного світу (п. 9 ст. 2.5.4). Однак при цьому настанню наслідків у вигляді заподіяння саме такої (значної) шкоди жодного кваліфікуючого значення у розд. 5.3 не надається. Таким чином, проступком має визнаватись як забруднення, яке не спричинило жодних наслідків (як формалізованої ознаки складу к. пр.), так і забруднення, яке спричинило «значну» шкоду для довкілля.

По-п'яте, з приводу криміналізації діянь, які призвели до реальної небезпеки спричинення смерті людини, тяжкої шкоди здоров'ю, тяжкої майнової шкоди або тяжкої шкоди довкіллю (делікти небезпеки), зазначу таке. Проаналізувавши правозастосовні матеріали за ст. 52 КУпАП і виявивши при цьому, що при інкримінуванні ч. 1 ст. 239 КК у 7 % випадках суди взагалі не згадували про створення небезпеки, в 35% без будь-яких обґрунтувань констатували її як логічний наслідок забруднення або псування земель, а в іншій значній частині кримінальних проваджень вказували на перевищення рівня забруднюючих речовин, мушу зазначити, що в одних випадках як кримінальне, а в інших як адміністративне правопорушення кваліфікувались, наприклад, такі дії:

Як бачимо, конструювання некваліфікованого забруднення або псування земель як делікту створення небезпеки виваженому розмежуванню кримінально протиправної і поведінки, яка такою не є, явно не сприяє [14]. Звісно, варто позитивно оцінити те, що у Проєкті вказано не просто на небезпеку будь-яких наслідків фізичного, майнового або екологічного характеру, а прямо зазначається, що йдеться лише про реальну (хоча вона презюмується і з погляду чинного КК) небезпеку спричинення смерті людини, тяжкої шкоди здоров'ю, тяжкої майнової шкоди або тяжкої шкоди довкіллю. Водночас виникає питання: а як на практиці має доводитися наявність, скажімо, реальної небезпеки спричинення тяжкої майнової шкоди?

З урахуванням усіх висловлених вище застережень, вважаю за доцільне запропонувати дещо іншу концепцію регламентації, зокрема диференціації, кримінальної відповідальності за вчинення к. пр. проти екологічної безпеки, яка, що важливо, буде повністю корелюватись із втіленою у Проєкті моделлю поділу к. пр. за тяжкістю:

1) проступком має визнаватися таке к. пр. проти екологічної безпеки, яким умисно спричинено неістотну або з необережності значну шкоду довкіллю. У цьому контексті зазначу, що в більшості європейських країн відповідальність настає за необережне заподіяння забрудненням фактично будь-якої (а не лише тяжкої, як пропонується в Проєкті) шкоди довкіллю. Водночас така відповідальність є менш суворою порівняно з умисним спричиненням аналогічної шкоди;

2) злочином 1-го ступеня: діяння, яким умисно спричинено істотну шкоду довкіллю та, якщо розробники Проєкту все ж не відмовляться від використання конструкції «створення небезпеки...», відповідний делікт небезпеки (крім вказівки на потенційну майнову шкоду);

3) злочином 3-го ступеня: діяння, яким умисно спричинено значну, або з необережності тяжку шкоду довкіллю;

4) злочином 5-го ступеня: діяння, яким умисно спричинено тяжку шкоду довкіллю.

Одночасно релевантні зміни мають бути внесені і до статей 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 та 2.5.5 Проєкту, за наслідком яких:

- по-перше, має бути закріплено не лише «значну» та «тяжку», а й «неістотну» та «істотну» шкоду для довкілля;

- по-друге, всі чотири закріплені різновиди екологічної шкоди (неістотна, істотна, значна та тяжка) мають корелюватись із відповідними показниками майнової шкоди, яка має бути тим формалізованим показником, що об'єктивно підтверджуватиме завдання екологічної шкоди і наявність якого допоможе уніфікувати правозастосовчу практику у відповідній частині. Водночас наявність «значної» та «тяжкої» шкоди довкіллю має пов'язуватися не лише із відповідними показниками майнової шкоди, а й із тими ознаками, які наразі закріплені у п. 9 ст. 2.5.4 та п. 3 ст. 2.5.5.

Крім усього іншого, пропонований підхід дозволить усунути проблему посилення відповідальності за діяння, вчинені на певних територіях (стосовно певних предметів), адже підвищена суспільна небезпека таких проявів автоматично враховуватиметься (за допомогою відповідних коефіцієнтів) при визначенні майнової шкоди від забруднення того чи іншого об'єкта, яка (укотре підкреслю) є максимально об'єктивним відображенням заподіяної екологічної шкоди. До речі, підхід, згідно з яким посилення відповідальності за забруднення природних об'єктів пов'язується не безпосередньо із статусом цих об'єктів, а із майновою шкодою, яка враховує цей статус, сповідується і в абсолютній більшості країн Європи.

Іншим шляхом втілення запропонованої концептуальної ідеї може бути закріплення в окремих статтях відповідальності лише за ті злочини, якими умисно спричинено істотну шкоду або створено відповідну небезпеку (злочин 1-го ступеня тяжкості). При цьому на початку підрозділу має бути зазначено, що для цих злочинів (діяння, передбачені існуючими наразі статтями 5.3.4, 5.3.7, 5.3.10, 5.3.13 та 5.3.16):

1) ознаками, які підвищують ступінь тяжкості злочину на два ступеня, є спричинення:

а) значної шкоди довкіллю;

б) тяжкої шкоди довкіллю з необережності;

2) ознакою, що підвищує ступінь тяжкості злочину на чотири ступеня, є спричинення тяжкої шкоди довкіллю.

Натомість відповідні діяння, які з необережності призвели до значної шкоди для довкілля, мають визнаватися проступками.

Крім усунення тих недоліків, про які йшлося вище, до переваг викладеного підходу можна віднести й те, що він:

- по-перше, одночасно забезпечить як максимальну диференціацію відповідальності за певні діяння (залежно від ставлення до наслідків та заподіяної шкоди), так і значне спрощення структури аналізованого розділу Проєкту, адже замість передбачених наразі 15 (!) у ньому буде виділено лише 5 статей про «базові» злочини, збільшення або зменшення ступеня тяжкості яких пов'язуватиметься з обставинами, зазначеними на початку підрозділу;

- по-друге, буде максимально корелюватись із запропонованим розробниками Проєкту підходом щодо поділу к. пр. за тяжкістю (зокрема, статтями 2.5.1 і ч. 4 ст. 2.5.9, в яких йдеться про базові ступені тяжкості);

- по-третє, максимально враховуватиме позитивний досвід європейських країн, у законодавстві більшості з яких втілено саме подібний варіант.

Висновки. Звичайно, проблематика вдосконалення розд. 5.3 Проєкту розглянутими вище питаннями не вичерпується. До перспективних напрямів наукових розвідок у цій сфері можуть бути віднесені такі проблеми, як: виправданість криміналізації будь-яких проявів «перевищення допустимого рівня шуму» (ст. 5.3.25); оптимальне конструювання ст. 5.3.24 «Порушення правил використання морських вод»; доцільність потенційної криміналізації такого діяння, як контрабанда тварин (принаймні деяких із них); запровадження уніфікованого підходу щодо конструювання відповідних кримінальних проступків тощо. Водночас переконаний, що, зважаючи на їхню наскрізність, комплексність і злободенність, на першочергове розв'язання заслуговують саме ті концептуальні питання побудови розд. 5.3 Проєкту (або його аналога), які були підняті і пропозиції щодо удосконалення яких викладені вище.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: