Приватне право у відкритому суспільстві в аномальних умовах

2) правові факти; 3) правовідносини; 4) акти реалізації норм права [45, с. 57; 46, с. 127-128]. У головних рисах, їхня позиція, фактично, збігається зі згадуваними вище основними ідеями та положеннями з цього питання у загальній теорії права.

У цивілістичних дослідженнях висловлені різні погляди щодо розуміння механізму цивільно-правового регулювання [47; 48], котрі, втім, у кінцевому підсумку є інтерпретацією розуміння відповідних категорій у загальній теорії права. Як зазначають дослідники цієї проблеми, «у цивілістиці, на відміну від загальної теорії права, проблема механізму цивільно-правового регу-лювання в її цілісному вигляді почала досліджуватися порівняно нещодавно. При цьому цивілісти в основному дотримуються тих положень вчення про механізм правового регулювання, які є базо-вими в осмисленні всієї проблематики та вироблені протягом тривалого часу на рівні загально-теоретичних досліджень, що є підтвердженням фундаментальності даної категорії для права в цілому. Досліджується саме галузева специфіка механізму цивільно-правового регулювання, обумовлена особливостями цивільних відносин та їх окремих видів, як різновиду приватних відносин» [49].

З цього приводу зауважимо, що, хоча використання здобутків теоретиків права є логічним, однак у розумінні сутності «механізму правового регулювання» на загальнотеоретичному і на цивілістичному рівнях існують суттєві відмінності, котрі мають бути враховані. У зв'язку з цим необ-хідно скоригувати загальні положення концепції механізму правового регулювання з урахуванням розділення права на приватне та публічне, і відповідно, про характеристику цивільного права як втілення на рівні національному права приватного, а права адміністративного - права публічного.

Зауважимо, що, коли за усталеного нормативістського підходу положення загальної теорії права повністю придатні для застосування у сфері публічній, то у приватноправовій галузі такий підхід не можна визнати виправданим.

Такий висновок випливає з того методологічного посилання, що приватне право не може починатися з нормативних актів, надто, коли йдеться про акти законодавства. Очевидно, процесу законотворчості має передувати усвідомлення того, що є приватне право та яким чином воно може втілюватися у юридичний побут.

Разом із тим, маємо враховувати й те, що сфери дії цивільного права також стосується загальна тенденція розвитку правової системи, про яку писала Н. М. Оніщенко, зазначаючи, що «сьогодні зростає соціальна спрямованість правової системи як засобу формування і реалізації інтересів суб'єктів права шляхом закріплення певних цілей, норм, правил поведінки. Особливого значення при цьому набуває забезпечення оптимального поєднання соціального і правового принципів розвитку суспільства» [50, с. 11]. У подібному контексті слушно наголошувалося, що сьогодні до цього додаються ще й такі «загальносоціальні завдання, як гарантування націо-нальної небезпеки, ліквідація наслідків пандемії, екологічних катастроф, реалізація соціальних програм, які відображатимуть позиції «все необхідне враховане», підтримання реабілітаційних заходів» [51, с. 34-40].

Враховуючи зазначене, не можемо ігнорувати ту обставину, що в умовах російської агресії, протистояння відкритого та закритого суспільств правове регулювання у сфері цивільних відносин коригуються відповідно до головної мети суспільства: подолати загрози самому його існуванню.

На перетині двох названих вимог і в зумовленими ними контексті формуються додаткові риси концепції правового регулювання в умовах надзвичайних обставин (війни, збройної агресії тощо).

При цьому одним з найважливіших питань, що має бути вирішене вже на першій стадії, яка передує власне правовому регулюванню відносин, є визначення меж юридичного впливу і прогнозування очікуваних результатів. Без цього неможливе визначення кола проєктів норматив-них актів, які мають бути підготовлені на етапі наступному.

При цьому мусимо мати на увазі особливості приватно-правового і публічно-правового типів юридичного впливу.

Практика використання владою засобів правового впливу для подолання загроз з боку збройної агресії, правопорядку, здоров'ю людей, майну, спокійному буттю населення тощо свідчить, що у багатьох випадках право розглядається владою як сукупність норм, за допомогою яких вона може (намагається) досягти бажаної поведінки населення («позитивістський» або ж «нормативістський» підхід).

Такий підхід є традиційним для «континентальних» правових систем. Він був також притаман-ним соціалістичним та комуністичним (радянським) теоріям права і наразі значною мірою зберігає популярність на посткомуністичному (пострадянському) просторі.

З позицій такого підходу доктрина правового регулювання виходить з розуміння цього процесу як регулювання державою суспільних відносин шляхом видання загальнообов'язкових норм поведінки.

Лаконічно суть нормативістської концепції сформулював Ганс Кельзен: «Оскільки стосунки між людьми розглядаються як предмет правознавства, вони є об'єктом правового пізнання лише як правові відносини, себто як відносини, що встановлюються через правові норми» [52, с. 86].

Попри популярність такого підходу у законодавців, його ефективність у відкритому суспільстві часом виявляється невисокою внаслідок недостатнього врахування владою бажання і готовності учасників суспільних відносин виконувати приписи недостатньо мотивованих, на думку людей, норм (тобто, дії антропологічного чинника).

У зв'язку з цим тут варто згадати, що, за визнанням Ганса Кельзена, відстоювана ним позиція Чистого Правознавства протистоїть так званій «комунікативній концепції, зокрема «егологічній», теорії права, яка вважає предметом правознавства не норми, а людську поведінку [52, с. 87].

Відтак наведемо тут головні риси «егологічної» концепції права, сформованої Карлосом Коссіо. Базовим положенням егології є ототожнення свободи і буття діючого суб'єкта (звідси назва «егологія», похідне від ego) [53, с. 736-737]. Карлос Коссіо поділяв усі феномени на ті, що є буттям-у-світі, та екологічні. До перших - належить «людське життя, об'єктивоване у матерії» (наприклад, твори мистецтва), друге - «живе і дійсне людське життя». Право - це егологічне явище, тобто виключно акти, дія, або свобода, що стала феноменом, «виявляючи себе». Норма - це лише понятійний інструмент пізнання чинності права. Для діючого суб'єкта критерієм акту свободи, «яка виявляє себе», тобто того, ще це «той самий» акт, слугує «екзистенціальне належне», джерело якого - «інтуїтивне самобуття акту», тотожне «само-себе-мислячому» буттю, котре, як програмний комплекс ідей, первісних щодо буття-у-світі, інтегрує налаштованість суб'єкта на щось і відмову від протилежного. Вибір поведінки та оцінка суб'єктом свого акту як правового відбувається у процесі переживання екзистенційного належного у якості «індивідуальної норми поведінки».

Як на нашу думку, у розмаїтті думок і поглядів, конфлікті інтересів, що виникають у відкритому суспільстві, пошуку шляхів їхнього подолання тощо, саме егологічне бачення сенсу і порядку використання правового регулювання дає реальний шанс зберегти ефективність правового впливу, у тому числі, у економічній сфері.

Особливе значення це має у сфері буття приватної особи, де відносини за участі такої особи упорядковуються за допомогою засобів цивільного права.

При цьому та обставина, що центральної постаттю відкритого суспільства є людина, зумовлює доцільність аналізу правового регулювання суспільних відносин в ньому, передусім, за допомогою антропологічного підходу. Саме останній дозволяє зробити необхідну поправку на «людський чинник», без врахування якого характеристика категорії «відкрите суспільство» обертається на схоластику.

У зв'язку з цим доцільно розглядати засади правового регулювання відносин у відкритому суспільстві з використанням комунікативних теорій, зокрема, егологічної концепції права. При цьому важливим є врахування специфіки правового регулювання суспільних відносин у відкри-тому суспільстві в умовах надзвичайних ситуацій, які потребують рішень і застосування правових засобів, що містять значну частку публічно-правових елементів.

Власне, йдеться про вимушену необхідність досягнення мети за допомогою правових засобів, що складно поєднуються.

Для того, щоб здолати ці труднощі, слід враховувати про багатозначність поняття «приватне право» і можливість розгляду його під різним кутом зору:

1) приватне право як потуга, що допомагає досягти рівноважного стану, забезпечувати рівно-важний стан та вберігати рівноважний стан від розбалансування;

2) приватне право як підґрунтя і засіб досягнення ідеального типу організації та елемент останньої;

3) приватне право, як концепт і як засіб упорядкування суспільних відносин, що є одночасно є елементом світоглядного підґрунтя демократичного суспільства і правосвідомості членів такого суспільства та елементом соціально-політичного устрою відкритого суспільства;

4) приватне право, як можливість інваріантної поведінки приватної особи у її інтересі, обмежена лише інтересами та можливостями інших приватних осіб.

Висновки

Повномасштабна військова агресія росії проти України, у яку переросла «відкла-дена» війна, виявила складність дотримання (екстраполяції) засад приватного права у аномальній ситуації повномасштабної агресії, супроводжуваної порушенням прав людини і приватної особи.

Ця суперечність гостро проявилась у підходах до накладення та дотримання санкцій до агресора, відображаючи колізію між бажанням владнати конфлікт загалом приватноправовими методами і відсутню можливості досягти їхнього виконання. Складність вирішення цієї проблеми посилюється тим, що держави, які прагнуть усунути військові загрози договірним шляхом, живуть і діють за правилами демократичного відкритого суспільства, тоді як агресор таких правил не визнає в принципі. Це зумовило зіткнення «відкритого» та «закритого» світу (точніше, двох видів суспільств: демократичного і автократичного), котре неточно іменують «цивілізаційним проти-стоянням».

Зазначене зумовлює необхідність розмежування «цивілізаційного конфлікту» та «конфлікту суспільств», а відтак з'ясування співвідношення категорій «відкрите суспільство» та «закрите сус-пільство» і пов'язаних з ними концептів, що стосуються, передусім, сфери приватного права.

Розглядаючи світовий порядок з погляду запропонованої Дж. Соросом, диференціації цього порядку на три частини - «відкрите суспільство (стан, близький до рівноважного), закрите сус-пільство (статично нерівноважний стан) і хаос або революція (динамічно нерівноважний стан), ми попередню/ першу частини нашого дослідження присвятили дослідженню концепту приватного права, як невід'ємної частини демократичного (відкритого) суспільства.

При цьому за основу розуміння сутності відкритого суспільства ми взяли концепцію Джорджа Сороса, згідно якій концепт «відкрите суспільство» поєднує в собі три різних значення: 1) рівноважний стан; 2) ідеальний тип організації, до якого можна наблизитися, але не досягти; 3) особлива мета, варта того, щоб за неї боротися [15, с. 137].

Затим, розглянувши на такій методологічній основі головні аспекти буття приватного права та прав особи у відкритому суспільстві, ми дійшли висновку, що ці концепти зберігають свою сутність і значення, поряд із звичайними, також і в аномальних /надзвичайних ситуаціях.

Відтак приватне право розглядається нами у наступних значеннях:

1) приватне право як потуга, що допомагає досягти рівноважного стану, забезпечувати рівно-важний стан та вберігати рівноважний стан від розбалансування;

2) приватне право як підґрунтя і засіб досягнення ідеального типу організації та елемент останньої;

3) приватне право, як концепт і як засіб упорядкування суспільних відносин, що є одночасно є елементом світоглядного підґрунтя демократичного суспільства і правосвідомості членів такого суспільства та елементом соціально-політичного устрою відкритого суспільства;

4) приватне право, як гарантована можливість інваріантної поведінки приватної особи у її інтересі, обмежена лише інтересами та можливостями інших приватних осіб.

Кожна зі згаданих тут сутностей має важливе значення, хоча в аномальних умовах на аванс-цену може виступати та або інша з них.

Оскільки в сучасних умовах протистояння Відкритого і Закритого світів дедалі загострюється, зі збереженням при цьому Відкритим світом комунікаційних і санкційних засобів як парадигми уникнення Третьої світової війни, вкрай актуальним є встановлення можливості існування та дієвості концепту «приватне право» у закритому суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Приватне право як концепт: пошук парадигми : монографія Одеса : Фенікс, 2014. 800 с.

2. Харитонова О. І. Організаційно-правові питання управління економікою і роль товарних бірж в умовах формування ринкових відносин : дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 1995. 179 с.

3. Харитонова О. І. Про сутність фондової біржі як суб'єкта та об'єкта управління на ринку цінних паперів. Вісник Академії Правових наук України. 2001. № 3 (26). С. 114-122.

4. Харитонова О. І. Питання обрання моделі державного регулювання на етапі становлення фондового ринку в Україні. Актуальні проблеми держави і права. 2001. Вип. 12. С. 60-64.

5. Харитонов Є. О., Харитонова О. І. До питання про значення дихотомії «приватне право - публічне право». Вісник Академії Правових наук України. 2000. № 2 (21). С. 83-88.

6. Харитонова О. І. Співвідношення публічно-правового та приватно-правового регулювання управлінських послуг. Актуальні проблеми політики. 2003. Вип. 16. С. 185-190.

7. Харитонова О. І. Право публічної власності: від римського права до сучасного цивільного права України. Часопис цивілістики. 2011. Вип. 11. С. 57-59.

8. Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права як підґрунтя сучасної цивілістики. Вісник Академії правових наук. 1998. №2 (13). С. 107-108.

9. Харитонов Є. О. Рецепція римського права як складова концепції вдосконалення цивільного законодавства України. Вісник університету внутрішніх справ. 1999. № 6. С. 32-35.

10. Харитонов Є. О. Рецепція римського права у сучасному цивільному праві України. Римське право та правова культура Європи. Люблін : Видавництво Люблінського католицького університету, 2008. С. 77-86.

11. Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Приватне право як концепт. Том ІІІ. Концепт приватного права і рекодифікації цивільного законодавства в Україні: рефлексії фронтиру : монографія. Одеса : Фенікс, 2019. 752 с.

12. Харитонов Є. О. Категорії «приватне право», «цивільне право України» та «цивільне законодавство України»: до проблеми співвідношення. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2012. Вип. 12. С. 157-169.

13. Харитонов Є. О. Категорії «приватне право», «цивільне право» та «цивільне законодавство» в контексті адаптації до умов внутрішнього ринку Європейського Союзу. Юридичний вісник. 2016. № 4. С. 32-40.

14. Харитонов Є. О.Проблемні питання визначення співвідношення понять «приватне право», «цивільне право» та «цивільне законодавство». Часопис цивілістики. 2012. Вип. 13. С. 7-14.

15. Сорос Дж. Відкрите суспільство. Реформування глобального капіталізму. К. : Фоліо, 2018. 368 с.

16. Бальцерович Лешек. Свобода і розвиток. Економіка і розвиток / пер.з польськ. А. Павлишин. Львів, 2000. 334 с.

17. Друкер Питер Ф. Управление в обществе будущего / пер.с англ. М. : И. Д. Вильямс, 2007. 320 с.

18. Фрідман М., Фрідман Р Капіталізм і свобода / пер. з англ. Н. Рогачевськаю К. : Наш формат, 2017. 216 с.

19. Грищук О. В., Слюсарчук Х. Т Лібералізм та комунітаризм у фідософсько-правовому вимірі: монографія. Хмельницький : Хмельницький університет управління та права, 2018.211 с.

20. Лібертаріанська перспектива. Від посткомунізму до вільного суспільства / С. Башлаков, В. Золотарьов, В. Хохлов. К. : Ніка-Центр, 2019. 336 с.

21. Заблоцький В. Лібералізм. Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. Київ : Абрис, 2002. 742 с.

22. Лібертаріанство. URL: ЬіірзУ/ик.'мікірейіа.огд/'мікі/Лібертаріанство

23. Новий тлумачний словник української мови : у 4-х томах. Т. 1. / укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. К., 1998. 910 с.

24. Парсонс Т Система современных обществ / пер. с англ. ; под ред. М. С. Ковалевой. М., 1998. 270 с.

25. Канетті Е. Маса і влада / пер. з нім. О. Логвиненка. К., 2001.416 с.

26. Маккей Ч. Наиболее распространенные заблуждения и безумства толпы / пер.с англ. 1998. 333 с.

27. Цветков В. В. Державне управління: сутність та ефективність. Академічна юридична думка / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. К., 1998. С. 427-442.

28. Цветков В. В. Адміністративна реформа - ефективність державного управління. Часопис Київського університету права. 2002. №2. С. 9-14.

29. Обер-Крие Дж. Управление предприятием. Классика менеджмента / пер. с фр. М., 1997 ; Корпоративное управление / пер. с англ. М., 1996.

30. Райт Г. Державне управління / пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленка, С. Соколик. К., 1994. 191 с.

31. Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. В. Б. Авер'янова. К., 1998. 380 с.

32. Вебер М. Политика как призвание и профессия. Вебер М. Избранные произведения / пер. с нем.1990.

33. Кистяковский Б. А. Сущность государственной власти. Юридична академічна думка / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. К., 1998. С. 111-132.

34. Селіванов В. М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти : монографія. К., 2002. 724 с.

35. Попович М. В. Філософія свободи. Харків : Фоліо, 2018. 524 с.

36. Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Приватне право як концепт. Том V. Протистояння відкритого та закритого суспільства і приватне право (Частина ІІ. Закрите суспільство vs приватне право): монографія. Одеса : Фенікс, 2023. 446 с.

37. Слепець В. М. Європейське право у галузі оподаткування (загально-теоретичні та історико-правові аспекти): дис. ... канд. юрид. наук. Х., 2002. 210 с.

38. Авер'янов В. Б. Проблеми демократизації державного управління в контексті адміністративної реформи в Україні. Часопис Київського університету права. 2002. № 2. С. 3-8.

39. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посібник. 10-е вид., доповнене. Львів : Край, 2008. 224 с.

40. Теорія держави і права. Академічний курс : підручник / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. К. : Юрінком Інтер, 2006. 688 с.

41. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / за заг. ред. С. Л. Лисенкова,В. В. Копейчикова. Стер.вид. К.: Юрінком Інтер, 2001. 320 с.

42. Теорія права і держави : підручник. Х. : Одіссей, 2007. 330 с.

43. Крестовська Н. М., Матвеева Л. Г Теорія держави і права. Елементарний курс : 2-ге вид. Х. : Одіссей, 2008. 432 с.

44. Кривицький Ю. В. Механізм правового регулювання в сучасній теорії права. Часопис Київського університету права. 2009. № 4. С. 74-79.

45. Коросташова І. М. Механізм адміністративно-правового регулювання як правова категорія та багатоаспектне явище. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2019. № 1. С. 52-61.

46. Андреев А. Механізм правового регулювання суспільних відносин: окремі аспекти щодо визначення поняття та особливостей. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 6. С. 125-128.

47. Яроцький В. Л. Загальна характеристика механізму цивільно-правового регулювання. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/ bitstream/123456789/7774/2/Yrockuy_16-20.pdf

48. Шишка Р Б. Механізм правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності. URL: http://aphd.ua/ publication-168/

49. Мазур В. В. Механізм цивільно-правового регулювання: теоретико-методологічний аспект. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. Серія: право. Випуск 36. Том 1. С. 108-113.

50. Оніщенко Н. М. Цінність права: соціальний вимір. Новий шлях до права : колективна монографія / кер. авт. колективу А. О. Селіванов. К. : Алерта, 2021. С. 7-15.

51. Копиленко О. Л., Оніщенко Н. М. Забезпечення прав людини в контексті радіаційного захисту: передумови практичної реалізації. Бюлетень Мін'юсту України. 2020. № 1. С. 34-40

52. Кельзен Ганс. Чисте Правознавство. Пер.з нім. О. Мокровольського. К.: Юніверс, 2004. 496 с.

53. Коссио Карлос. Эгологическая теория права и юридическое понятие свободы. Антология правовой мысли. В 5 т. Т ІІІ . Европа. Америка: Х^І-ХХ вв. 1999. 829 с.

Размещено на Allbest.ru