Адміністративна позовна заява як засіб захисту в адміністративному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Адміністративна позовна заява як засіб захисту в адміністративному судочинстві

Колодка М. Я.

аспірант

Кульчицький І. Б.

аспірант

Анотація

У статті на підставі чинного законодавства розглянуто адміністративну позовну заяву як засіб захисту в адміністративному судочинстві. Предметом дослідження виступають теоретичні засади адміністративного позову як публічно-правового явища. Методологічну основу складає сукупність наукових прийомів та методів, що застосовуються для дослідження юридичних явищ. Для виявлення сутності, змісту та видів адміністративного позову, специфіки правового регулювання порядку застосування позовної форми захисту суб'єктивних публічних прав використано методи наукового пізнання: діалектичний, системний, конкретно-історичний, формально- логічний, структурно-функціональний, метод порівняльного правознавства. Зазначено, що адміністративний позов є процесуальним інструментом, який може забезпечити повний і всебічний захист прав та законних інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, насамперед приватного (невладного) суб'єкта. Перехід до позовної форми адміністративного судочинства дозволить досягти важливих практичних результатів, оскільки у межах передбаченої процедури приватна особа зможе використати весь комплекс процесуальних засобів захисту. Вказано, що використання позовної форми вирішення адміністративних спорів, заснованої на принципах рівноправності та змагальності, надання невладному суб'єкту спірних публічних правовідносин процесуального статусу сторони має важливе суспільно-політичне та світоглядне значення. Адміністративний позов можна визначити як звернену до органу адміністративної юрисдикції вимогу про захист суб'єктивних публічних прав, законності або публічного правопорядку, яка випливає із зазначеної заявником конфліктної ситуації, спрямована проти гаданого порушника і має на меті вирішення цього публічно- правового конфлікту шляхом відновлення порушеного права, визнання незаконності адміністративного акта чи застосування адміністративно-каральних заходів.

Адміністративний позов є вимогою заявника до суду про захист суб'єктивного чи об'єктивного публічного права.

Ключові слова: права, свободи, адміністративно-судовий захист, адміністративний акт, предмет позову, судочинство.

Annotation

адміністративна позовна заява

The article examines the administrative claim as a means of protection in administrative proceedings based on current legislation. The subject of the study is the theoretical foundations of an administrative lawsuit as a public legal phenomenon. The methodological basis is a set of scientific techniques and methods used for the study of legal phenomena. To reveal the essence, content and types of an administrative claim, the specifics of the legal regulation of the procedure for applying the claim form for the protection of subjective public rights, methods of scientific knowledge were used: dialectical, systemic, concrete- historical, formal-logical, structural-functional, and the method of comparative jurisprudence. It noted that an administrative lawsuit is a procedural tool that can ensure full and comprehensive protection of the rights and legitimate interests of subjects of public-law relations, primarily a private (non-authoritative) subject. The transition to the claim form of administrative proceedings will allow achieving important practical results, because within the limits of the prescribed procedure, a private person will be able to use the entire complex of procedural means of protection. It indicated that the use of the legal form of administrative dispute resolution, based on the principles of equality and competition, granting the nonpowerful subject of disputed public legal relations the procedural status of the party has an important socio-political and worldview significance. An administrative claim can be defined as a demand addressed to an administrative authority for the protection of subjective public rights, legality or public law and order, which arises from the conflict situation specified by the applicant, is directed against the alleged violator and aims to resolve this public-law conflict by restoring the violated right , recognition of the illegality of an administrative act or the application of administrative and punitive measures. An administrative lawsuit is a claim by the applicant to the court for the protection of a subjective or objective public right.

Keywords: rights, freedoms, administrative-judicial protection, administrative act, subject of the lawsuit, judiciary.

Вступ

Держава, яка підпорядковується праву чи верховенству закону, немислима без адміністративно-судового захисту. Адміністративне судочинство представляє один із центральних елементів забезпечення ефективного правового захисту. Правовий захист у порядку адміністративного судочинства є вінцем правової держави. Під правовою державою розуміється держава чи організоване з урахуванням держави суспільство, яке характеризується поділом влади. на законодавчу, виконавчу та судову гілки, демократією, що наділяє владу на обмежений період часу, а також невід'ємними правами людини, на які державі забороняється посягати.

Важливе значення для розробки проблеми мали праці вчених: В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, В. М. Бевзенка, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка, І. С. Гриценка, П. В. Діхтієвського,С. С. Єсімова, Л. Є. Кисіль, М. В. Коваліва, А. А. Козловського, М. І. Козюбри, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, О. В. Кузьменко, В. І. Курила, Є. В. Курінного, Р. С. Мельника, О. І. Харитонової, Я. М. Шевченко, Ю. С. Шемчушенка та інших. Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки ставить завдання підвищення ефективності судового захисту, що потребує проведення теоретико-правових досліджень, у тому числі у сфері адміністративного судочинства.

Метою статті є дослідження адміністративної позовної заяви як засобу захисту в адміністративному судочинстві.

Результати

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожній зацікавленій особі гарантується право на звернення до суду за захистом порушених чи оспорюваних прав, свобод і законних інтересів, у тому числі якщо, на думку особи, створено перешкоди до здійснення її прав, свобод та реалізації законних інтересів або на неї незаконно покладено обов'язок, а також право на звернення до суду на захист прав інших осіб або на захист публічних інтересів у випадках, передбачених КАС України та іншими законами [1]. Примус до відмови від права звернення до суду є неприпустимим.

До прийняття КАС України дії органів виконавчої влади громадянин повинен був або терпіти або оскаржити до вищого органу виконавчої влади. Внутрішньовідомчий захист закінчувався на рівні наглядового органу виконавчої влади. Якщо громадянин вважав, що права порушено, він мав звернутися до глави держави.

Цю коротко викладену модель адміністративної юстиції було доповнено судовим захистом, а згодом у повному обсязі замінено незалежними адміністративними судами. Місце наглядових органів, глав держав та урядових органів зайняли судові органи, незалежні від виконавчої влади за інституційним становищем і за кадровим складом. У цьому сутність судового захисту адміністративного судочинства, коли фізична чи юридична особа перед органами виконавчої влади виступає не як прохач, бо як рівний.

На думку О. Г. Костроміна та Г. О. Бабенко, враховуючи матеріально-правовий та процесуально-правовий аспекти позову, адміністративний позов можна визначити як матеріально- правову вимогу позивача про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах, звернену до адміністративного суду [2, с. 32].

Суд виявляє активну позицію, зберігаючи незалежність, об' єктивність і неупередженість, здійснює керівництво судовим процесом, роз'яснює кожній із сторін права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення чи не вчинення сторонами процесуальних дій, надає сприяння у реалізації прав, створює умови та застосування передбачених КАС України заходів для всебічного та повного встановлення всіх фактичних обставин в адміністративній справі. Суд має право витребування з власної ініціативи доказів, нормативно-правових актів при розгляді та вирішенні адміністративної справи.

Виділимо такі передумови допустимості адміністративної позовної заяви, дотримуючись яких при її подачі до суду фізична або юридична особа на належному рівні забезпечать захист у порядку адміністративного судочинства: предмет позову; вичерпаність інстанційного ладу; адміністративна процесуальна правоздатність та адміністративна процесуальна дієздатність; право пред'явлення адміністративної позовної заяви; допустима підстава для пред'явлення адміністративної позовної заяви; терміни.

Не кожна дія органу виконавчої влади може бути оскаржена шляхом подання позову до суду. Предмет позову обмежується у двох напрямах. У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржена така дія органу виконавчої влади, що впливає на правове становище фізичної чи юридичної особи. Фізична чи юридична особа може подати позов лише щодо індивідуально- конкретних, а не абстрактних актів.

Адміністративно-правова доктрина розрізняє дії органів виконавчої влади, що обґрунтовують права та обов' язки, створені задля певного правового результату та інші дії органів виконавчої влади, метою яких є фактичний результат. У разі коли метою є зміна фактичного, а не правового становища.

Н. В. Борисочева зазначає, що до класичних прикладів суто фактичних чи неформальних дій органів виконавчої влади належать складання та впорядкування матеріалів справ, проведення нарад, неформальні домовленості, кооперація органів виконавчої влади, безпосереднє виконання [3, с. 113].

Проте суто фактична дія органу виконавчої влади може мати наслідки для правового становища особи. Якщо, наприклад, орган виконавчої влади в офіційній рекомендації попереджає про наслідки споживання певного продукту, це може негативно позначитися на показниках збуту та прибутку підприємства.

Якщо будь-які фактичні дії органів виконавчої влади можуть негативно вплинути на правове становище фізичної чи юридичної особи, такі дії повинні підлягати судовій перевірці. В іншому випадку внаслідок надмірно вузького визначення поняття допустимого предмета позову буде порушено право на судовий захист від дій органів публічної влади. Адміністративне судочинство грає важливу роль при реалізації фізичними і юридичними особами права на судовий захист [4, с. 35].

У порядку адміністративного судочинства при оскарженні дій та рішень необхідно порушувати питання не тільки про законність, а й доцільність та ефективність.

Я. О. Берназюк пише, що у науковій літературі висловлюється думка, що під ефективним засобом судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів; ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам [5, с. 138].

КАС України закріплює, що фізичні та юридичні особи можуть звернутися до суду з вимогами про оскарження рішень, дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого органу, наділеного публічними повноваженнями, посадової особи, державного службовця або службовця місцевого самоврядування, якщо вважають, що порушено або оскаржено їхні права, свободи та законні інтереси, створено перешкоди до здійснення прав, свобод і реалізації законних інтересів або на них незаконно покладено обов'язки.

Аналізуючи положення, щодо дій органів виконавчої влади, які підлягають перевірці у порядку адміністративного судочинства, можна застосувати загальне застереження. Якщо правове регулювання у функціональному значенні - це орієнтир для суб'єктів права на нормативні приписи у межах правовідносин, а діяльність щодо здійснення регулятивної функції має епізодичний корекційний характер, то на підставі цього підходу можна мовити про чинники, що визначають виникнення превентивного регулювання [6, с. 42].

КАС України містить відкритий перелік справ, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства. Узагальнюючою ознакою для всіх цих справ є те, що вони мають виникати з публічних правовідносин [7, с. 348].

КАС України зазначає, що не всі справи, що виникають із публічних правовідносин, розглядаються в порядку адміністративного судочинства, оскільки частина їх розглядається в іншому судовому порядку.

Положення КАС України вказують, що на першому плані судового правового захисту у порядку адміністративного судочинства знаходиться захист індивідуальних прав, захист окремих осіб від незаконного втручання виконавчої влади у їхні права.

При повторній перевірки індивідуальних випадків громадянин повинен мати можливість оскарження преюдиційної перевірки норми, що лежить в основі адміністративного акта. Цей конкретний нормативний контроль є виконанням вимог національних та європейських гарантій правового захисту. Останні зі згаданих гарантій не вимагають широкої можливості пред'явлення прямого позову щодо закону або постанови. Правове становище у цьому питанні перебуває у розвитку [8, с. 712]. У конкретних випадках громадянин на підставі європейських норм може мати право пред' являти прямий позов щодо загальної норми регулювання, зокрема, якщо нормативний контроль не досягає необхідного захисного ефекту.

Судова практика визначила рішення, дії (бездіяльності) посадових осіб органів державної влади, які підлягають оскарженню. До рішень належать акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, прийняті одноосібно чи колегіально, що містять владне волевиявлення, яке породжує правові наслідки для конкретних фізичних та юридичних осіб.

Рішення можуть бути прийняті в письмовій та усній формі. Письмове рішення приймається у встановленій законодавством певній формі, та у довільній. До дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб належить владне волевиявлення названих органів та осіб, яке не набуло форми рішення, але спричинило порушення прав і свобод фізичних та юридичних осіб або створило перешкоди до здійснення. До дій належать виражені в усній формі вимоги посадових осіб органів, які здійснюють державний нагляд та контроль.

До бездіяльності належить невиконання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, посадовцем обов'язку, покладеного нормативно-правовими актами, що визначають повноваження цих осіб. Бездіяльністю є не розгляд звернення заявника уповноваженою особою.

Дії (бездіяльність) судового виконавця можуть бути оскаржені в суді сторонами виконавчого провадження та іншими особами, які вважають, що порушено права та законні інтереси, створено перешкоди для здійснення правих і законних інтересів чи незаконно покладено обов'язок (ст. 7 Закону «Про виконавче провадження» [9]).

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржені рішення чи дію (бездіяльність) комісії з розгляду суперечок щодо результатів визначення кадастрової вартості.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, неодноразово викладеної у рішеннях, акти державних органів, органів місцевого самоврядування та посадових осіб підлягають оскарженню в судовому порядку, якщо за змістом зачіпають права та інтереси фізичних та юридичних осіб, у тому числі під час здійснення підприємницької діяльності, незалежно від того, який характер - нормативний чи ненормативний носять оспорювані акти. Інше означало необгрунтовану відмову у судовому захисті, що суперечить Конституції України [10].

Шляхом пред'явлення адміністративного позовної заяви можна вимагати скасування адміністративного акту, примусу до видання адміністративного акту, відхиленого чи прийнятого через бездіяльність органу, наділеного публічними повноваженнями.

Адміністративне судочинство передбачає наявність адміністративної процесуальної правоздатності та адміністративної процесуальної дієздатності. Під процесуальною правоздатністю розуміється здатність брати участь в адміністративно-судовому процесі як сторона у справі. Останнє поняття є категорією матеріального права позначає здатність мати права та обов'язки. Наприклад, люди є правоздатними та процесуально-правоздатними з моменту народження, юридичні особи - з моменту державної реєстрації.

Процесуальна дієздатність представляє процесуально-правову сторону дієздатності. Під нею розуміють здатність здійснювати юридично дійсні та самостійні процесуальні дії. Діти процесуально правоздатні, але відповідно до більшості процесуальних кодексів - процесуально недієздатні. Для того щоб вони могли виступати в суді, у них має бути представник. Державні органи можуть вчиняти юридично дійсні дії лише через представників.

Відповідно до КАС України здатність мати процесуальні права та нести процесуальні обов' язки в адміністративному судочинстві визнається рівною мірою за всіма фізичними особами, органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадськими об'єднаннями, громадськими об'єднаннями, які не є юридичними особами, якщо вони відповідно до КАС України та законів мають право на судовий захист прав, свобод і законних інтересів у публічній сфері.

Л. О. Маруліна зазначає, що для правильного визначення сутності позовного провадження в адміністративному суді слід звернути увагу на матеріально-правову природу публічно-правових спорів, яка зумовила особливості процесуального порядку їх розгляду і вирішення, суб'єктного складу, особливості процесуального засобу порушення судової діяльності та реалізації судових рішень [11, с. 135].

Здатність своїми діями здійснювати процесуальні права, у тому числі доручати ведення адміністративної справи представнику, та виконувати процесуальні обов' язки в адміністративному судочинстві належить:

- особам, які досягли віку 18 років і не визнані недієздатними; неповнолітнім особам віком від 16 до 18 років та особам, обмеженим у дієздатності, у адміністративних справах, що виникають із спірних адміністративних правовідносин, у яких зазначені особи згідно із законом можуть брати участь самостійно. У разі потреби суд може залучити до участі у розгляді адміністративної справи законних представників цих осіб;

органам державної влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, виборчим комісіям, комісіям референдуму, громадським об'єднанням;

громадським об'єднанням, які не є юридичними особами - у адміністративних справах, що виникають із спірних адміністративних правовідносин, у яких ці об' єднання відповідно до законодавства, можуть брати участь.

Адміністративний позивач повинен мати право на ведення процесу та інтерес, що підлягає правовому захисту. Обидві передумови узагальнюються під поняттям права пред'явлення позову. З допомогою причини наявності права пред'явлення позову забезпечується те, що лише особи з достатньою близькістю до спірної справи мають право судового оскарження.

Процесуальні закони передбачають такі випадки протиправності: порушення норм матеріального права; порушення процесуальних прав; хибне дослідження обставин справи; помилкове застосування права розсуду. У порядку адміністративного судочинства оцінюється правомірність дій органу, особи, наділених публічними повноваженнями. Суду необхідно перевірити, чи дотримується певний акт придатності, необхідності, допустимості для адресата.

Такий контроль доцільний у всіх випадках, коли оскаржуваний адміністративний акт втручається в охоронювані права. КАС України детально регламентує вимоги до адміністративної позовної заяви про визнання незаконними рішень, дій (бездіяльності) органу, осіб, наділених публічними повноваженнями.

Позовна заява повинна мати найменування суду, до якого подається адміністративна позовна заява, що зазначається відповідно до положень КАС про підсудність. Найменування особи, яка подає заяву, має бути зазначено повністю: прізвище, ім'я, по батькові відповідно до паспортних даних або організаційно-правова форма та назва юридичної особи відповідно до установчих документів.

В описово-мотивувальній частині заяви мають бути зазначені відомості про те, які права, свободи та законні інтереси особи, яка звернулася до суду, або інших осіб, на користь яких подано адміністративну позовну заяву, порушено, або про існування реальної загрози порушення внаслідок прийняття оспорюваного рішення, вчинення дії чи бездіяльності.

У заяві мають бути зазначені найменування, номер, дата прийняття оскаржуваного рішення, дата та місце вчинення оскаржуваної дії (бездіяльності); відомості про те, в чому полягає оскаржувана бездіяльність.

У разі оскарження рішення, дії (бездіяльності) державного або приватного виконавця в числі таких даних зазначаються відомості про виконавчий документ, у зв'язку з виконанням якого оспорюються рішення, дія (бездіяльність) та про виконавче провадження; нормативно-правові акти та їх положення, на відповідність яким слід перевірити оспорювані рішення, дію (бездіяльність).

У прохальній частині заяви має бути чітко сформульована вимога особи, яка подає адміністративну позовну заяву, до суду із зазначенням, які саме дії, рішення чи бездіяльність просить визнати незаконними. До адміністративної позовної заяви має бути додано копію оскаржуваного рішення, копії документів, що підтверджують обставини, зазначені в адміністративній позовній заяві.

Якщо позивач у досудовому порядку звертався до адміністративного відповідача або вищої особи, то до адміністративної позовної заяви має бути додана відповідь на скаргу або має бути зазначена, що відповідь не була дана.

Адміністративний позивач має право самостійно направити іншим особам, які беруть участь у справі, копію заяви та документів, які у них відсутні, та додати до заяви відповідні докази. Якщо заявник не надіслав копії, вони повинні бути додані до заяви за кількістю інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративна позовна заява підписана представником, то до неї додаються доручення або інші документи, що підтверджують повноваження особи на підписання заяви.

У КАС України визначено випадки, коли суд може застосувати заходи забезпечення позову. Одним із них може бути випадок, коли захист прав, свобод та законних інтересів адміністративного позивача неможливий або скрутний без вживання таких заходів.

Т. О. Тур зазначає, що механізм забезпечення позову за адміністративним позовом має виражену позитивну дію на досягнення ключової мети та завдань адміністративного судочинства. Це поширюється на забезпечення законності та дисципліни у системі публічного управління, усунення порушень з боку посадових осіб органів публічної влади [12, с. 170].

Заходи забезпечення позову згідно з КАС України можуть запроваджуватися за заявою адміністративного позивача чи особи, яка звернулася до суду для захисту прав інших осіб або невизначеного кола осіб. Встановлювати заходи забезпечення суд може самостійно. Суд може вживати цих заходів, якщо немає заборони на застосування за певними категоріями адміністративних позовних заяв. За заявою про оскарження нормативно-правового акта суд може використати лише один захід попереднього захисту - заборону застосування такого акту щодо адміністративного позивача.

За заявою про оскарження рішення, дій (бездіяльності) органу, організації, особи, наділених державними чи іншими публічними повноваженнями, суд має право призупинити дію цього рішення в частині, що стосується адміністративного позивача або призупинити вчинення щодо адміністративного позивача дії, що оспорюється.

Строки для подання адміністративної позовної заяви. Загальний строк для подання адміністративної позовної заяви встановлено законодавцем у шість місяці. Стаття 122 КАС України встановлює єдиний термін звернення до суду незалежно від того, чи звертався заявник до органу, що стоїть у порядку підпорядкованості, або до посадової особи. Обчислення терміну починається з дня, коли заявнику стало відомо про порушення його права і свободи.

У КАС України передбачені випадки, коли заява подається протягом десяти днів, коли особі стало відомо про порушення прав. Пропуск терміну на звернення до суду без поважної причини, а також неможливість відновлення пропущеного терміну звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні заяви (ч. 4 ст. 123 КАС України).

Тримісячний та місячний терміни для звернення до суду, встановлені коментованою статтею, за своєю природою є процесуальними та не припиняються. Тому у разі пропуску термінів з поважних причин вони можуть бути відновлені.

Для відновлення терміну необхідне відповідне волевиявлення заінтересованої особи (заявника). Обов'язок довести поважність причин пропуску строку покладається на заявника. Як поважні можна розглядати будь-які причини, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

КАС України передбачає, що поважною причиною пропуску строку є несвоєчасний розгляд скарги вищим органом чи посадовцем, якщо адміністративний позивач спочатку звернувся зі скаргою у порядку підпорядкованості. Передумови допустимості адміністративної позовної заяви є свого роду дзеркальне відображення закріпленого в Конституції України права на судовий захист прав і свобод.

Висновки

Адміністративний позов можна визначити, як звернена до органу адміністративної юрисдикції вимога про захист суб'єктивних публічних прав, законності або публічного правопорядку, яка випливає із зазначеної заявником конфліктної ситуації, спрямована проти порушника, має на меті вирішення публічно-правового конфлікту шляхом відновлення порушеного права, визнання незаконності адміністративного акта чи застосування адміністративних заходів.

Адміністративний позов як процесуальний засіб подає вимогу заявника до суду про захист суб'єктивного чи об'єктивного публічного права. Захист об'єктивного публічного права може здійснюватися у зв'язку зі спором про законність нормативно-правових актів та вчиненням адміністративних деліктів, що порушують правила поведінки та заборони у сфері публічного управління.

Право на адміністративний позов - це право оскаржити в процесуальному порядку правомірність дій протилежної сторони адміністративно-правового відносини, право на правосуддя щодо конкретного матеріально-правового спору, що є однією з форм реалізації права на судовий захист. Законодавче визнання адміністративного позову передбачає надання сторонам спірних адміністративно-правових відносин різних позовних засобів захисту права, призводить до посилення змагальності в судочинстві та підвищення правових гарантій для учасників адміністративного процесу.

Список використаних джерел

Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ. URL. https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2747-15

Костроміна О. Г., Бабенко Г. О. Інститут адміністративного позову: сучасний стан та перспективи розвитку. Правова держава. 2021. № 43. С. 28-34.

Борисочева Н. Теоретичні підходи до розуміння системи органів виконавчої влади. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 6. С. 111-116.

Ковалів М. В., Єсімов С. С. Адміністративне судочинство як форма здійснення судової влади. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. 2017. № 18. С. 31-35.

Берназюк Я. О. Критерії ефективності судового захисту прав, свобод та інтересів особи у публічно-правових спорах. Право і суспільство. 2022. № 3. С. 136-141.

Єсімов С. С. Превентивне регулювання: теоретичні аспекти. Соціально-правові студії. 2020. Випуск 3 (9). С. 40-47.

Ковалів М. В., Гаврильців М. Т., Стахура І. Б. Адміністративне судочинство: навчальний посібник. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2014. 596 с.

Бевзенко В. М., Смокович М. І. Адміністративний процес України: теорія, практика. Київ: Дакор, 2022. 1256 с.

Про виконавче провадження: Закон України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII. URL. https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/1404-19

Правовий захист. Конституційний Суд України. URL. https://ccu.gov.ua/storinka-knygy/439-

pravo-na-sudovyy-zahyst

Маруліна Л. О. Сутність та форми позовного провадження в адміністративному судочинстві України. Науковий вісник публічного та приватного права. 2020. Випуск 4. С. 133-136.

Тур Т. О. Застосування заходів забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету. Серія: Право. 2021. Випуск 66. С. 168-172.

Размещено на Allbest.ru