Проблеми забезпечення єдності судової практики у касаційному адміністративному суді

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний авіаційний університет

Проблеми забезпечення єдності судової практики у касаційному адміністративному суді

Бєлкін Марк Леонідович адвокат, докторант

Бєлкін Леонід Михайлович адвокат, адвокат індивідуальної практики

Анотація

В статті на підставі дослідження конкретних судових рішень аналізуються проблеми забезпечення єдності судової практики у Касаційному адміністративному суді.

Наголошується, що конституційна судова реформа 2016-2017 рр. йшла під гаслом підсилення гарантій «єдності судової практики». Однак необхідного успіху досягнуто не було. На підставі аналізу судової практики Касаційного адміністративного суду автори дійшли висновку, що задекларована у судовій реформі 2016 року мета створення єдиної судової практики насправді перетворилася в індивідуальні практики окремих суддів навіть на рівні Верховного Суду. Очевидно невипадково у планах судової реформи на період після 2020 року знову задекларовано велику увагу присвятити проблематиці забезпечення єдності судової практики.

Для ефективного вирішення цієї задачі необхідно системно проаналізувати вади поточного судівництва.

В статті досліджені постанови Касаційного адміністративного суду у сфері захисту прав юридичних осіб від необгрунтованих обвинувачень у маніпулювання на фондовій біржі. Встановлено, що протягом 2019-2021 рр. у Касаційному адміністративному суді була створена правомірна судова практика, за якою підтримувалася позиція судів нижчих інстанцій, за якою постанови контролюючого органу про застосування фінансових санкцій були визнані протиправними і скасовані. Однак в подальшому ці правові позиції були змінені без дотримання процедури, передбаченої ч. 1 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України. Більше того, деякі судді Верховного Суду неочікувано змінюють свої особисті позиції. Робиться висновок про передчасність усунення контрольної функції, притаманної Верховному Суду України, яка була своєрідним запобіжником проти свавілля окремих Вищих спеціалізованих судів.

Пропонується при подальшому удосконаленні процесуальних кодексів запровадити процедуру перегляду Великою Палатою Верховного Суду Постанов колегій Верховного Суду у випадку істотних суперечностей в правових позиціях. адміністративний суд касаційний

Ключові слова: єдність судової практики, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду, правова позиція, Касаційний адміністративний суд

Belkin Mark Leonidovych lawyer, doctoral student, National Aviation University

Belkin Leonid Mykhailovych lawyer, lawyer in private practice

PROBLEMS OF ENSURING UNIFORMITY OF COURT PRACTICE IN THE CASSATION ADMINISTRATIVE COURT

Abstract

The article analyzes the problems of ensuring the unity of judicial practice in the Cassation Administrative Court based on the study of specific court decisions.

It is emphasized that the constitutional judicial reform of 2016-2017 was carried out under the slogan of strengthening guarantees of "unity of judicial practice". However, the necessary success was not achieved. Based on the analysis of the judicial practice of the Administrative Court of Cassation, the authors came to the conclusion that the goal of creating a unified judicial practice declared in the 2016 judicial reform actually turned into individual practices of individual judges even at the level of the Supreme Court. Obviously, it is no accident that in the judicial reform plans for the period after 2020, it is again declared that great attention will be devoted to the issue of ensuring the unity of judicial practice.

In order to effectively solve this problem, it is necessary to systematically analyze the flaws of the current judiciary.

The article examines the rulings of the Administrative Court of Cassation in the field of protection of the rights of legal entities against unfounded accusations of stock exchange manipulation. It has been established that during 2019-2021, the Cassation Administrative Court created legitimate judicial practice, according to which the position of the lower courts was supported, according to which the decisions of the supervisory body on the application of financial sanctions were recognized as illegal and canceled. However, in the future, these legal positions were changed without observing the procedure provided for in Part 1 of Article 346 of the Code of Administrative Procedure of Ukraine. Moreover, some judges of the Supreme Court unexpectedly change their personal positions. A conclusion is made about the premature elimination of the control function inherent in the Supreme Court of Ukraine, which was a kind of safeguard against the arbitrariness of individual High specialized courts.

It is proposed that in the further improvement of the procedural codes, the procedure for the review by the Grand Chamber of the Supreme Court of the Resolutions of the panels of the Supreme Court in case of significant contradictions in legal positions be introduced.

Keywords: unity of judicial practice, Supreme Court, Grand Chamber of the Supreme Court, legal position, Cassation Administrative Court

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», суди України утворюють єдину систему. Згідно пункту 4 ч. 4 ст. 17 цього Закону, єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики. Аналогічні норми містяться (містилися) і у однойменному Законі від 02.07.2010 року № 2453-VI, який втратив чинність на підставі згаданого Закону від 02.06.2016 року № 1402-VIII (крім окремих положень, які не мають відношення до теми цієї статті). Однак у практичному дотриманні цих вимог завжди містилися суттєві труднощі. Так, у статті [1] одного з співавторів розглянута низка прикладів практичного правозастосування в Україні, які свідчать (свідчили) про небезпечні тенденції до руйнування принципу єдності правозастосування, що інколи підтримується вищими судовими інстанціями. Зазначено, що вказане є особливо небезпечним, коли здійснюється на користь суб'єктів владних повноважень і реально загрожує порушенням прав і свобод громадян [1, с. 14]. Очевидно, у зв'язку із цим конституційна судова реформа 2016-2017 рр. йшла під гаслом підсилення гарантій «єдності судової практики» [2, 3]. Однак необхідного успіху досягнуто не було. Наприклад, у статті [4] на підставі аналізу судової практики Касаційного адміністративного суду (далі - КАС) автори дійшли висновку, що задекларована у судовій реформі 2016 року мета створення єдиної судової практики насправді перетворилася в індивідуальні практики окремих суддів навіть на рівні Верховного Суду [4, с. 65-66]. Очевидно невипадково у планах судової реформи на період після 2020 року знову задекларовано велику увагу присвятити проблематиці забезпечення єдності судової практики [5].

Отже, обрана тема статті щодо аналізу стану забезпечення єдності судової практики, зокрема, у Касаційному адміністративному суді, є актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У статті [6] досліджується вплив принципів права на формування єдиної правозастосовчої практики. У статті [1] автор приходить до висновку, що єдність правозастосування є одним з ключових принципів режиму законності. Обґрунтування допустимості при певних умовах відступу від цього принципу, коли така можливість прямо не передбачалася законодавцем, призводить до руйнування принципу законності, оскільки вказаний відступ виводить певні відносини з-під регулювання законом [1, с. 14]. В публікації [2] стверджується і подається як великий успіх, що зараз Україна перейшла до зрозумілої і прийнятої у більшості країн світу триланкової судової системи; створена Велика Палата Верховного Суду, що забезпечує єдність судової практики, тобто встановлює єдині, передбачувані, зрозумілі і рівні для всіх рішення суддів і розглядає суспільно значущі справи [2]. Натомість дані, наведені у низці інших публікацій, наприклад [4, 7 та ін.], свідчать про те, що проблема забезпечення єдності судової практики не вирішена. Зокрема, як зазначено вище, у статті [4] автори дійшли висновку, що задекларована у судовій реформі 2016 року мета створення єдиної судової практики насправді перетворилася в індивідуальні практики окремих суддів навіть на рівні Верховного Суду [4, с. 65-66]; у статті [7] автор доводить, що конституційні зміни 2016 р. щодо правосуддя, як мінімум, не покращують судову систему України, а в багатьох аспектах - погіршують [7, с. 40]. Отже, враховуючи наміри української влади у подальших реформах судівництва присвятити проблематиці забезпечення єдності судової практики необхідну увагу [5], є актуальним дослідити накопичені негативні наслідки у цій сфері.

Отже, обрана тема статті щодо аналізу стану забезпечення єдності судової практики є актуальною.

Мета статті - на підставі аналізу конкретних судових рішень проаналізувати проблеми забезпечення єдності судової практики у Касаційному адміністративному суді.

Виклад основного матеріалу. Протягом 2015-2017 рр. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР, Комісія) почала предметно цікавитися так званим маніпулюванням цінами на фондовому ринку (тут і далі - в розумінні чинної на той момент статті 10-1 Закону України від 30.10.1996 року № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; стаття введена у цей Закон Законом України від 21.04.2011 року № 3267-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та виключена з Закону № 448/96-ВР Законом України від 19.06.2020 року № 738-IX, набрання чинності - 16.08.2020, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів»). Сутність правового регулювання за статтею 10-1 - встановити критерії штучного ціноутворення на фондовій біржі, яке надає спотворене уявлення про тенденції ціноутворення і реальні ринкові ціни на організованих фінансових ринках. За маніпулювання Закон передбачав вагомі штрафні санкції. При цьому попри те, що вказаний підхід до контролю за ціноутворенням був запроваджений, як вказано вище, з квітня 2011 року, НКЦПФР «зацікавилася» цією проблематикою тільки з 2015 року, коли вже багато фінансових операцій, які нібито підпадали під обмеження статті 10-1, було здійснено.

При цьому слід врахувати, що встановлюючи критерії маніпулювання цінами на фондовому ринку, стаття 10-1 також встановлювала умови здійснення фінансових операцій на біржі, які маніпулюванням не вважалися. Так, у пункті 1 частини другої статті 10-1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» було визначено, що не є маніпулюванням цінами на фондовому ринку дії, що мають на меті підтримання цін на емісійні цінні папери у зв'язку з їх публічним розміщенням або обігом, за умови, що такі дії вчиняються учасником біржових торгів на підставі відповідного договору з емітентом таких цінних паперів (в теорії і практиці фондового ринку такі договори ще називалися договорами на виконання функцій маркет-мейкера, а сам виконавець біржових операцій за такими договорами - маркет-мейкер). При цьому жодних спеціальних вимог до умов таких договорів закон не встановлював і не надавав повноваження жодному суб'єкту владних повноважень такі умови встановлювати. Тому у сторін таких договорів були усі підстави виходити з принципу презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України).

За таких умов при застосуванні Комісією фінансових санкцій за нібито маніпулювання розгорталася гостро боротьба, коли Комісія самочинно ігнорувала наявні договори на виконання функцій маркет-мейкера. Внаслідок цього учасники фондового ринку були вимушені звертатися до адміністративного суду.

Протягом 2019-2021 рр. у КАС була створена правомірна судова практика, за якою підтримувалася позиція судів нижчих інстанцій, за якою постанови Комісії про застосування фінансових санкцій були визнані протиправними і скасовані. Такими Постановами слід визнати: від 15.08.2019 року у справі № 826/43/16, адміністративне провадження № К/9901/9697/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/83691852, від 24.07.2020 року у справі № 826/7663/16, адміністративне провадження № К/9901/45813/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/90590781 , від 26.04.2021 року у справі № 640/2631/19, адміністративне провадження № К/9901/30381/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/96543124, від 25.11.2021 року у справі № 826/7415/16, адміністративне провадження № К/9901/61595/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/101370517. У всіх цих справах розглядалися подібні правовідносини по ключовим критеріям: по-перше, позивачем є торговець цінними паперами - маркетмейкер, до якого Комісія застосувала фінансову санкцію за нібито маніпулювання на фондовій біржі; по-друге, предметом позову було встановлення наявності/відсутності факту маніпулювання по конкретним біржовим операціям; по-третє, підставою позову є саме неправильне застосування фінансових санкцій. У всіх цих справах постанови Комісії про застосування фінансових санкцій були визнані протиправними і скасовані.

Так, у Постанові від 24.07.2020 року у справі № 826/7663/16 КАС (колегія у складі суддів: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В., Шарапи В.М.) зазначено: «В оскаржуваній постанові підставою для притягнення позивача до відповідальності НКЦПФР зазначено встановлення в його діях ознак маніпулювання на фондовому ринку, передбачених пунктами 1, 5, 6 частини першої статті 10-1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 10-1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», маніпулюванням цінами на фондовому ринку є здійснення або намагання здійснити операції чи надання заявки на купівлю або продаж фінансових інструментів, які надають або можуть надавати уявлення щодо поставки, придбання або ціни фінансового інструменту, що не відповідають дійсності, та вчиняються одноосібно або за попередньою змовою групою осіб і призводять до встановлення інших цін, ніж ті, що існували б за відсутності таких операцій або заявок.

Отже, здійснення операцій, в тому числі купівля-продаж фінансових інструментів, зокрема, цінних паперів, які надають уявлення щодо поставки, придбання або ціни цінного паперу, що не відповідає дійсності, і призводять до встановлення на ринку інших цін, ніж ті, що існували б за відсутності таких операцій, є маніпулюванням цінами на фондовому ринку.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 10-1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» не є маніпулюванням цінами на фондовому ринку дії, що мають на меті підтримання цін на емісійні цінні папери у зв'язку з їх публічним розміщенням або обігом, за умови, що такі дії вчиняються учасником біржових торгів на підставі відповідного договору з емітентом таких цінних паперів.

Наведені приписи кореспондують з пунктами 4, 5 Порядку запобігання маніпулюванню цінами під час здійснення операцій з цінними паперами на фондовій біржі, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 716 від 14 червня 2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2011 року за № 1045/19783 (далі - Порядок № 716).

Системний аналіз вказаних положень законодавства дає підстави дійти висновку, що перелік дій, які мають ознаки маніпулювання, чітко регламентований, а відповідальність за їх вчинення встановлена законом. При цьому, як Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», так і Порядком № 716 визначено перелік дій, які по своїй суті не містять ознак маніпулювання цінами. Так, не є маніпулюванням цінами на фондовому ринку дії, що мають на меті підтримання цін на емісійні цінні папери у зв'язку з їх публічним розміщенням або обігом, за умови, що такі дії вчиняються учасником біржових торгів на підставі відповідного договору з емітентом таких цінних паперів»».

Точно такий же висновок міститься у Постанові КАС від 15.08.2019 року у справі № 826/43/16 (колегія у складі суддів: судді-доповідача Стеценка С.Г., суддів Рибачука А.І., Тація Л.В.).

У пунктах 23-25, 28 Постанови КАС від 26.04.2021 року у справі № 640/2631/19 (колегія у складі суддів: головуючого судді Кравчука В.М., суддів Желєзного І.В., Стародуба О.П.) вказано: «Ключовим у цій справі є питання про те, чи дії учасників біржових торгів та фондової біржі слід вважати маніпулюванням на фондовому ринку. Комісія інкримінує ТОВ «ІФК Профінвест» маніпулювання на фондовому ринку за ознаками дій, передбачених пунктом 5 ч. 1 ст. 10-1 Закону України [«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»]... Водночас не є маніпулюванням цінами на фондовому ринку дії, що мають на меті підтримання цін, попиту, пропозиції або обсягів торгів фінансовими інструментами, за умови, що такі дії вчиняються учасником біржових торгів на підставі відповідного договору з фондовою біржею (пункт 3 ч. 1 ст. 10-1 Закону України [«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»]... Зважаючи на це, дії позивача не є протиправними...».

У Постанові КАС від 25.11.2021 року у справі № 826/7415/16 (колегія у складі суддів: судді-доповідача Бучик А.Ю., судді Мороз Л.Л., судді Рибачука А.І.). зазначено наступне:

«...судами надано оцінку, що на підставі договору про виконання функцій маркет-мейкера № 10/05/11-04М від 10 травня 2011 року та Додаткової угоди № 2 до нього, ПрАТ «Менеджмент Технолоджіз» зобов'язався підтримувати ліквідність цінних паперів ПАТ "ФБ "Перспектива".

Додатковою угодою № 2 до Договору про виконання функцій маркетмейкера № 10/05/11-04М від 10 травня 2011 року було визначено різницю в цінах між двосторонніми заявками, які позивач мав підтримувати протягом торговельної сесії.

Судами встановлено, що ціни за результатами торгів як позивача так й іншими особами - ТОВ "Центральний Брокер" та ТОВ "Фондовий актив" відповідають рівню цін в операціях за участю позивача.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутні ознаки маніпулювання цінами, водночас коли, наявне її підтримання, що в свою чергу не є маніпулюванням на ринку цінних паперів у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 10-1 Закону [«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»]...

Отже, оскаржувана постанова НКЦПФР є протиправною та підлягає скасуванню».

Таким чином, КАС Верховного Суду системно приходить до висновку, що не є маніпулюванням цінами на фондовому ринку дії, що мають на меті підтримання цін, попиту, пропозиції або обсягів торгів фінансовими інструментами, за умови, що такі дії вчиняються учасником біржових торгів на підставі відповідного договору з фондовою біржею або емітентом (пункти 1, 3 ч. 2 ст. 10-1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», п. 5 Порядку №716). Жодних інших умов визнання правомірності/неправомірності дій маркет-мейкера не вбачається, жодних умов щодо визнання юридичної дефектності договору на виконання функцій маркет-мейкера не встановлюється.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, у Постанові КАС від 04.05.2022 року у справі № 826/3483/17, адміністративне провадження № К/9901/19769/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/104178137, колегія у складі суддів: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Чиркіна С.М., Стрелець Т.Г., - вирішила відступити від раніше сформованих правових позицій, визнавши виконання договору на виконання функцій маркет-мейкера маніпулюванням цінами. При цьому, зокрема, суддя Коваленко Н.В. підтримав цю Постанову всупереч своїй же позиції, викладеній у Постанові КАС від 24.07.2020 року у справі № 826/7663/16.

Так, у Постанові від 04.05.2022 року у справі № 826/3483/17 вказано:

«78. Водночас, між ТОВ «Традекс-Трейд» та вищезазначеним емітентом цінних паперів було укладено договір про виконання функцій маркет-мейкера від 23.02.2015, оплата за яким щодо надання послуг маркетмейкера станом на 09.06.2016 не здійснювалася й не була визначена його умовами, цим договором не передбачалась.

...Торговцем цінними паперами ТОВ «Традекс-Трейд» неодноразово укладені біржові контракти з акціями ПАТ «Конкорд IHK» за рахунок коштів одних і тих самих пов'язаних між собою клієнтів: ТОВ «Індастрі Стандрат» та ТОВ «КУП «Смарт Фінанс». При цьому, на ПрАТ «УФБ» іншими учасниками біржових торгів не укладались угоди купівлі-продажу цінних паперів Емітента, що дає підстави вважати про наявність попиту та пропозиції на цінні папери Емітента виключно обмеженим колом осіб, як правильно вказав у своїй постанові суд апеляційної інстанції.

Обіг акцій ПАТ «Конкорд IHK.» показав, що з 30.04.2015 по 30.06.2015, без суттєвих на те підстав, відбувалась зміна поточних цін цінних паперів ПАТ «Конкорд IHK.» з 755,00 грн. до 296,00 грн. відповідно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що такі дії на біржі були направлені на формування біржового курсу, а ринкова ціна на акцію (штучно через відсутність реального попиту та пропозиції) була зменшена з 750 грн. до 296 грн. (на 454 грн.), що створює суттєвий ризик збитків (не отримання інвестиційного доходу) для учасників фондів (інвесторів в цінні папери), до складу та структури яких (фондів) входять цінні папери Емітента»».

З цього приводу слід зазначити таке.

Перелічені судом ознаки жодною нормою законодавства не визначені як такі, що свідчать про наявність ознак маніпулювання. Суд не вказав, яким нормативним актом він керувався, визнаючи наявність маніпулювання за переліченими критеріями. Але у даній статті автори не ставлять за мету з'ясування цього питання. Тут важливо лише наголосити, що згідно ч. 1 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

Отже, якщо з огляду на наведені у Постанові застереження, колегія суддів вирішила, що існують підстави для відступлення від раніше зроблених висновків про те, що «не є маніпулюванням цінами на фондовому ринку дії, що мають на меті підтримання цін на емісійні цінні папери у зв'язку з їх публічним розміщенням або обігом, за умови, що такі дії вчиняються учасником біржових торгів на підставі відповідного договору з емітентом таких цінних паперів», то колегія повинна була б поставити питання щодо відступлення від раніше сформованої правової позиції перед палатою, до якої входить дана колегія. Отже, колегія суддів знехтувала цим своїм обов'язком, порушивши важливу гарантію «єдності судової практики». При цьому подальший контроль за такими порушеннями у конструкції Верховного Суду, запропонованій у 2016-2017 рр., вже є неможливим.

Подальше руйнування попередньо сформованих правових позицій здійснено у Постанові КАС від 21.09.2022 року у справі № 826/15871/16, адміністративне провадження № К/9901/50989/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/106466611 (колегія у складі суддів: судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.). У цій Постанові колегія також вирішила відступити від раніше сформованих правових позицій, визнавши виконання договору на виконання функцій маркет-мейкера маніпулюванням цінами. При цьому усі члени колегії у прийнятих раніше аналогічних постановах визнавали, що здійснення біржових операцій на підставі договору маркет-мейкера НЕ Є маніпулюванням цінами. Протилежна позиція обґрунтована суддями наступним:

«63. Викладена у цій постанові правова позиція щодо застосування статті 10-1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», яка була чинною на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, відповідає висновкам, висловленим, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 826/3483/17 у подібних правовідносинах, а також у постанові цього ж Суду від 18.05.2022 у справі № 826/3737/18.

Колегія суддів не вважає обґрунтованими посилання представника на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постановах від 15.09.2019 у справі № 826/43/16, від 24.07.2020 у справі № 826/7663/16, від 26.04.2021 у справі № 640/2631/19 та від 25.11.2021 у справі № 826/7415/16, оскільки ці судові рішення не відображають стан поточного правозастосування Верховного Суду в подібних правовідносинах.

Колегія суддів акцентує увагу на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Такий підхід до врахування під час розгляду справ висновків Верховного Суду щодо застосування норм права підтримано Верховним Судом й у постанові від 18.03.2021 у справі № 640/17393/20.

Тому, колегія суддів, розглядаючи цю справу в касаційному порядку, вважає за необхідне застосувати висновки Верховного Суду, викладені саме у останніх постановах від 04.05.2022 у справі № 826/3483/17 та від 18.05.2022 у справі № 826/3737/18 у подібних правовідносинах, підстав для відступу від яких не вбачається, та які є актуальними й найбільш наближеними до відносин, що виникли у справі, яка розглядається»».

Даний підхід не заслуговує на підтримку, з огляду на таке.

По-перше, слід визнати хибним використання правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. При ретельному виконанні ч. 1 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України вирішення такої суперечності шляхом часового критерію бути не може. Якщо мають місце суперечливі позиції, їх узгодження повинно було б зроблено в порядку ч. 1 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України, і саме після такого узгодження повинно було б вирішене питання про остаточну правову позицію, або сформовані причини відмінностей у застосуванні тієї чи іншої правової позиції.

По-друге, слід також врахувати, що Постанова від 04.05.2022 року у справі № 826/3483/17 приймалася без врахування будь-якого часового чинника, оскільки на момент прийняття цієї Постанови остання прийнята Постанова були прийнята на користь маркет-мейкера.

По-третє, у справі № 826/3737/18 Позивач взагалі не мав укладеного договору на виконання функцій маркет-мейкера.

Тобто, посилання на цю Постанову зроблено помилково, а подальший контроль цих помилок є неможливим.

Слід також зазначити, що вже 10.01.2023 року була прийнята Постанова КАС у справі № 826/6678/16, адміністративне провадження № К/990/18655/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/108321762 (колегія суддів у складі судді-доповідача Стеценка С.Г., суддів Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.), де зазначене наступне:

«34. Системний аналіз ... законодавства дає підстави колегії суддів дійти висновку, що перелік дій, які мають ознаки маніпулювання, чітко регламентований, а відповідальність за їх вчинення встановлена законом. При цьому, як Законом № 448/96-ВР, так і Порядком № 716 визначено перелік дій, які по своїй суті не містять ознак маніпулювання цінами.

Таким чином, вищезазначеною нормою передбачено виняток щодо дій, які не визнаються маніпулюванням, при цьому, такий виняток має визначатися згідно з метою вчинюваних дій, а обов'язковою умовою, для застосування такого винятку, є наявність договору з емітентом. Не є маніпулюванням цінами на фондовому ринку дії, що мають на меті підтримання цін на емісійні цінні папери у зв'язку з їх публічним розміщенням або обігом, за умови, що такі дії вчиняються учасником біржових торгів на підставі відповідного договору з емітентом таких цінних паперів. При цьому, необхідною ознакою маніпулювання на ринку цінних паперів є вчинення дій, які призводять до встановлення інших цін, ніж ті, що існували б за відсутності таких операцій або заявок.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 826/7415/16».

Отже, колегія суддів взяла до уваги не останню у часі Постанову КАС від 21.09.2022 року у справі № 826/15871/16, яка передувала прийняттю даної Постанови від 10.01.2023 року у справі № 826/6678/16, а більш ранню Постанову від 25.11.2021 року у справі № 826/7415/16.

Таким чином, насправді колегії Верховного Суду мають безконтрольну свободу дій, що часто порушує стабільність судової практики. За таких умов є занадто оптимістичним висновок, викладений у публікації [2], про те, що «новий Верховний Суд та нові процесуальні кодекси, фактично, запроваджують принцип “квазіпрецеденту” - коли рішення головної судової інстанції стають орієнтиром для судів попередніх інстанцій. Таким чином, новий процес забезпечує стабільність, єдність та передбачуваність правових позицій у всіх юрисдикціях, а людина, звертаючись до суду, вже буде розуміти, яким може бути рішення у справі зі схожими обставинами».

Насправді наведені приклади свідчать про прямо протилежне - саме Верховний Суд, поділений на окремі колегії, формує правові висновки, які суперечать один одному. Тому автори вважають передчасним усунення контрольної функції, яка була притаманна Верховному Суду України. В абсолютній більшості справ забезпечувався розгляд в першій, апеляційній та касаційній інстанціях, а Верховним Судом України переглядалось не більше 2-3 % справ. Однак законодавча наявність такого контролю була своєрідним запобіжником проти свавілля Вищих спеціалізованих судів.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі

На прикладі судової практики Касаційного адміністративного суду доведено, що так звана єдність судової практики, яка задекларована як мета конституційної судової реформи, не досягнута. Навпаки, єдина судова практика розпадається на окремі судові практики окремих колегій, які безпідставно відступають від попередніх правових позицій, ігноруючи норму ч. 1 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України (і аналогічні норми інших процесуальних кодексів). Більше того, деякі судді Верховного Суду неочікувано змінюють свої особисті позиції.

Викладене свідчить про передчасність усунення контрольної функції, притаманної Верховному Суду України, яка була своєрідним запобіжником проти свавілля окремих Вищих спеціалізованих судів.

Велика Палата Верховного Суду повинна відкликати (через відступлення) свій висновок про те, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Узгодження протилежних правових позицій повинно відбуватися виключно в порядку ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України (і аналогічних норм інших процесуальних кодексів).

При подальшому удосконаленні процесуальних кодексів необхідно запровадити процедуру перегляду Великою Палатою Верховного Суду Постанов колегій Верховного Суду у випадку істотних суперечностей в правових позиціях.

Перспективами подальших розвідок у даному напрямі є дослідження судової практики касаційних судів інших юрисдикцій

Література

Бєлкін М.Л. Єдність правозастосування як гарантія забезпечення законності в державі. Університетські наукові записки. 2012. № 3. С. 10-16.

Дацюк М. Що вже змінила реформа правосуддя. Судова влада України. 02.03.2018. URL: https://court.gov.ua/press/interview/441643/

Луспеник Д. Завдання Верховного Суду як суду касаційної інстанції. Судебноюридическая газета. 18.12.2018. URL: https://sud.ua/ru/news/publication/130875-zavdannya- verkhovnogo-sudu-yak-sudu-kasatsiynoyi-instantsiyi

Бєлкін Л.М., Юринець Ю.Л., Бєлкін М.Л. Проблеми адміністрування ПДВ в Україні в контексті Директиви 77/388/ЄЕС, практики суду ЄС та Європейського Суду з прав людини. Вісник Маріупольського державного університету. Серія : Право. 2018. Вип. 16. С. 63-69.

Малюська Д., Смирнов А., Костін А. «Не дочекаєтесь»: як зміниться судова реформа Зеленського після рішення Венеції. Європейська правда. 19.10.2020. URL: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2020/10/19/7115477/

Перепелюк В. Вплив принципів права на формування єдиної правозастосовчої практики. Публічне право. 2019. № 4 (36). С. 153-161.

Бєлкін Л.М. Конституційна судова реформа 2016 року: прогрес чи міна сповільненої дії? Конституційно-правові академічні студії. 2017. № 3. С. 33-41.

References:

Bielkin M.L. (2012). Yednist pravozastosuvannia yak harantiia zabezpechennia zakonnosti v derzhavi. Universytetski naukovi zapysky [The unity of law enforcement as a guarantee of ensuring legality in the state]. № 3. S. 10-16.

Datsiuk M. (2018). Shcho vzhe zminyla reforma pravosuddia [What has already changed the reform of justice]. Sudova vlada Ukrainy. 02.03.2018. URL: https://court.gov.ua/ press/interview/441643/

Luspenyk D. (2018). Zavdannia Verkhovnoho Sudu yak sudu kasatsiinoi instantsii [Tasks of the Supreme Court as a court of cassation]. Sudebno-yurydycheskaia hazeta. 18.12.2018. URL: https://sud.ua/ru/news/publication/130875-zavdannya-verkhovnogo-sudu-yak-sudu- kasatsiynoyi-instantsiyi

Bielkin L.M., Yurynets Yu.L., Bielkin M.L. (2018). Problemy administruvannia PDV v Ukraini v konteksti Dyrektyvy 77/388/YeES, praktyky sudu YeS ta Yevropeiskoho Sudu z prav liudyny [Problems of VAT administration in Ukraine in the context of Directive 77/388/EEC, practice of the EU court and the European Court of Human Rights]. Visnyk Mariupolskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Pravo. Vyp. 16. S. 63-69.

Maliuska D., Smyrnov A., Kostin A. (2020). «Ne dochekaietes»: yak zminytsia sudova reforma Zelenskoho pislia rishennia Venetsii [«Don't wait»: how Zelensky's judicial reform will change after Venice's decision]. Yevropeiska pravda. 19.10.2020. URL: https://www.eurointegration.com.ua/ articles/2020/10/19/7115477/

Perepeliuk V. (2019). Vplyv pryntsypiv prava na formuvannia yedynoi pravozastosovchoi praktyky [The influence of the principles of law on the formation of a unified law enforcement practice]. Publichne pravo. № 4 (36). S. 153-161.

Bielkin L.M. (2017). Konstytutsiina sudova reforma 2016 roku: prohres chy mina spovilnenoi dii? [Constitutional judicial reform of 2016: progress or a time mine?]. Konstytutsiino- pravovi akademichni studii. № 3. S. 33-41.

Размещено на Allbest.ru