До питання відповідальності приватного виконавця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

До питання відповідальності приватного виконавця

Притика Юрій Дмитрович доктор юридичних наук,

професор, завідувач кафедри цивільного процесу

Анотація

Приватний виконавець є одночасно і суб'єктом незалежної професійної діяльності, і суб'єктом трудових правовідносин, і, зокрема, суб'єктом владних повноважень. Як суб'єкт владних повноважень, приватний виконавець є особою, на яку державою покладена функція з примусового виконання рішень юрисдикційних органів. Для виконання такої функції на приватного виконавця покладено відповідні повноваження та відповідальність.

Чинне законодавство не містить достатньо чіткого розмежування сфер компетенції різних суб'єктів, до повноважень яких належить здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця. Міністерство юстиції України фактично здійснює перевірки не тільки організаційних питань діяльності, стану ведення діловодства та архіву, дотримання вимог до офісу приватного виконавця тощо, але й втручається у процесуальну діяльність, чим виходить за межі ролі, відведеної ч. 1 ст. 17 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Автором розглянуто сутність таких видів дисциплінарних стягнень як зупинення та припинення діяльності приватного виконавця, досліджено наслідки таких стягнень та проаналізовано їхню відповідність меті застосування.

У статті зроблено висновок про невідповідність зупинення діяльності як виду дисциплінарного стягнення меті правосуддя, оскільки, крім нанесення фінансової шкоди приватному виконавцю, покарання фактично несуть сторони виконавчих проваджень, відкритих цим виконавцем, позаяк на час зупинення діяльності виконавця, сторони позбавлені змоги реалізовувати свої процесуальні права у межах виконавчих проваджень. Також автором запропоновано запровадити нові види стягнень, що відповідатимуть інтересам усіх учасників та сприятимуть ефективному виконанню приватними виконавцями покладених на них державою повноважень.

Ключові слова: заходи примусового виконання, боржник, стягувач, примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів, державний виконавець, приватний виконавець, виконавчі процесуальні правовідносини, виконавче провадження, процесуальний статус виконавця, арешт коштів, суд, звернення стягнення, правочини у виконавчому провадженні, ускладнення у виконавчому провадженні, мирова угода, відповідальність приватного виконавця, зупинення діяльності приватного виконавця.

Prytyka Yurii Dmytrovych Doctor of law, Professor, head of the Department of Civil Procedure, Taras Shevchenko National University of Kyiv

On the issue of responsibilityof private enforcement officer

Abstract

The text discusses the role of a private enforcement officer, who simultaneously acts as an independent professional, an employee, and an authority figure. As an authority figure, the private enforcement officer is tasked by the state with the responsibility of enforcing decisions made by judicial bodies. To fulfill this role, the private enforcement officer is granted specific powers and responsibilities.

Current legislation lacks a clear demarcation of the competencies of various entities responsible for overseeing the activities of private enforcement officers. The Ministry of Justice of Ukraine not only conducts checks on organizational aspects of their activities, such as record-keeping, archive management, compliance with office requirements, etc., but also interferes in procedural activities, which goes beyond the scope defined in Article 17 Part 1 of the Law of Ukraine "On bodies and individuals enforcing the enforcement of court decisions and decisions of other authorities".

The author examines the essence of disciplinary sanctions like suspension and termination of a private enforcement officer's activities. The consequences of such sanctions are investigated, and their alignment with the purpose of their application is analyzed.

The article concludes that suspending activities, as a form of disciplinary sanction, is inconsistent with the objective of justice. This is because, in addition to causing financial harm to the private enforcement officer, the punishment effectively burdens the parties involved in the enforcement proceedings opened by this officer. This is because, during the suspension of the officer's activities, the parties are deprived of the opportunity to exercise their procedural rights within the framework of the enforcement proceedings. The author also proposes introducing new forms of sanctions that align with the interests of all participants and promote the effective fulfillment of the responsibilities assigned to private enforcement officers by the state.

Keywords: measures of enforcement, enforcement creditor, debtor, enforcement of court and other jurisdictional bodies decisions, state enforcement officer, private enforcement officer, enforcement procedural legal relations, enforcement proceedings, procedural status of the enforcement officer, seizure of funds, court, foreclosure, deals in enforcement proceedings, complications in enforcement proceedings, settlement agreement, liability of the private enforcement officer, suspension of the private enforcement officer's activities.

Вступ

Постановка проблеми. Через шість років після появи в Україні перших приватних виконавців, питання притягнення приватного виконавця до відповідальності залишається недостатньо врегульованим. Це породжує різне трактування і неоднакове застосування норм, що регулюють процес притягнення таких суб'єктів до відповідальності. Наслідком є непередбачуваність притягнення виконавців до відповідальності, різні ступені відповідальності за однакові порушення, можливість уникнення покарання за допущені правопорушення, безкарність тих приватних виконавців, чиї протиправні дії псують ділову репутацію інституту приватних виконавців, можливість зловживання інститутами відповідальності приватних виконавців. Передбачена законодавством відповідальність приватних виконавців за можливі порушення має бути чітко структурована, її межі мають бути чітко визначені, вона має бути передбачуваною, справедливою і невідворотною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Про необхідність реформування інституту відповідальності приватного виконавця та вдосконалення механізмів притягнення до такої відповідальності неодноразово заявляв Голова Асоціації приватних виконавців України В. М. Чепурний, дисциплінарні уповноваженні Дисциплінарної комісії приватних виконавців О. М. Овчаренко і О. В. Соломко. Тема досліджувалася такими науковцями як А. М. Авторговим, Ю. Ю. Білецькою, Ю. В. Білоусовим, О. Б. Вербою, А. В. Гайченком, М. Є. Кисельовим, В. М. Притуляком тощо.

Мета статті полягає в структуризації заходів дисциплінарної відповідальності, які несе приватний виконавець як суб'єкт владних повноважень і розмежуванні компетенцій щодо притягнення до такої відповідальності, дослідженні наслідків різних видів дисциплінарних стягнень, напрацюванні пропозицій щодо вдосконалення дисциплінарної відповідальності приватних виконавців.

Виклад основного матеріалу

дисциплінарна відповідальність приватний виконавець

За даними Міністерства юстиції України, оприлюдненими Агенцією з питань виконання рішень, чисельність приватних виконавців із загальної кількості державних і приватних виконавців в Україні станом на кінець 2022 року складає лише близько 6 % [1]. В Єдиному реєстрі приватних виконавців станом на 31.12.2022 містилася інформація про 325 приватних виконавців. Приватний виконавець - унікальний суб'єкт, набір ознак правового статусу якого робить його особливим учасником правових процесів у державі.

Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» [2] не дає чіткого визначення терміна «приватний виконавець», проте з його норм та норм Закону України «Про виконавче провадження» [3] можна сформулювати таке визначення: приватний виконавець - суб'єкт владних повноважень, уповноважений державою здійснювати діяльність зі своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання рішень юрисдикційних органів на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством.

Ст. 37 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом.

Допущена приватним виконавцем чи помічником приватного виконавця помилка може призвести до завдання значних збитків учаснику виконавчого провадження, а відповідальність за такі збитки покладена саме на приватного виконавця. Держава як арбітр у сфері надання публічних послуг дбає, зокрема, про фінансову безпеку отримувачів таких послуг. А зважаючи на те, що приватний виконавець може не мати фінансової можливості відшкодувати завдані збитки, ст. 24 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватного виконавця зобов'язано до початку здійснення діяльності застрахувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами. Неможливо передбачити граничний розмір шкоди, яку може завдати приватний виконавець своїми неправомірними діями, тому законодавець застосував універсальний підхід, визначивши мінімальний розмір страхової суми на рівні 10 % загальної суми стягнення за виконавчими документами, що перебувають на виконанні у приватного виконавця протягом року. Зазвичай, страхова сума у багатьох приватних виконавців сягає мільярдів гривень. Це пов'язано з тим, що при недостатності її розміру, в разі пред'явлення виконавчого документа про стягнення значної суми грошових коштів, приватний виконавець буде змушений повернути виконавчий документ стягувачеві без прийняття до виконання, а отже втратити потенційний дохід. Для приватних виконавців, які розпочали свою діяльність менше трьох років тому мінімальний розмір страхової суми передбачений на рівні 100 %. Це може бути пов'язано із наявністю підвищених ризиків припущення помилки недосвідченим приватним виконавцем і підвищує розмір витрат на укладання договору страхування вдесятеро.

При цьому законодавець увів також і мінімальний розмір страхової суми, який не може бути менше 1000 мінімальних розмірів заробітної плати станом на початок відповідного календарного року (6,7 млн у 2023 році). Обмеження актуальне переважно для приватних виконавців, які на виконанні мають незначну кількість виконавчих документів на дрібні суми, стягнення немайнового характеру чи періодичних платежів.

Сутність страхування професійної відповідальності полягає в тому, що страхова компанія зобов'язана виплатити компенсацію страхувальникові згідно з умовами договору страхування за позовом особи, яка зазнала збитку через помилку або недбалість страхувальника у виконанні своїх професійних обов'язків. У такому контексті, провина страхувальника може виявитися наслідком необережності або умисної дії. Ризики, що можуть бути застраховані в межах професійної діяльності, можна поділити на такі категорії: 1) ризики, пов'язані з можливістю завдання шкоди життю та здоров'ю інших осіб, такі як тілесні ушкодження. До цієї категорії належать, наприклад, страхування професійної відповідальності хірургів, стоматологів, фармацевтів, косметологів, масажистів тощо; 2) ризики, пов'язані з можливістю завдання матеріальної шкоди. До цієї категорії можна віднести страхування професійної відповідальності інженерів, експертів, адвокатів, бухгалтерів, аудиторів, нотаріусів, фінансистів та інших.

Суми страхового покриття в цьому типі страхування визначаються шляхом домовленості між сторонами. Розмір страхового внеску залежить від професії, віку, стажу роботи та загальної кількості співробітників. Страхові ставки встановлюються у відсотках від річного доходу страхувальника. Договори можуть бути укладені на один або декілька років. Страхова компанія зобов'язується відповідно до умов договору страхування виплатити компенсацію страхувальнику за будь-яким позовом третьої сторони щодо завданого збитку, спричиненого недбалістю або помилкою страхувальника.

Однак, найпоширенішим видом відповідальності, до якої притягають приватних виконавців є дисциплінарна відповідальність. Ст. 38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає підстави для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності. Згідно з ч. 2 цієї статті, дисциплінарним проступком приватного виконавця є: 1) факт зайняття діяльністю, несумісною з діяльністю приватного виконавця; 2) порушення правил професійної етики приватного виконавця; 3) розголошення професійної таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 4) невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків; 5) невиконання статуту Асоціації приватних виконавців України, рішень Ради приватних виконавців України та з'їзду приватних виконавців України.

Ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» гарантує учасникам виконавчого провадження право на оскарження дій або бездіяльності приватних виконавців. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. А щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Питання контролю Міністерства юстиції за діяльністю приватного виконавця визначені ст. 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Щодо предмета контролю, то ч. 2 вказаної статті свідчить лише про те, що «попередні періоди, що раніше перевірялися, не можуть бути предметом наступних перевірок, крім перевірок за зверненнями учасників виконавчого провадження». Так, видається, що предметом контролю є «періоди». Таке формулювання не дає чіткого розуміння предмета перевірки. На практиці, під час планових перевірок Міністерство юстиції перевіряє не тільки дотримання вимог, що стосуються організації діяльності, діловодства, номенклатури та архіву приватного виконавця, але й вчинення ним виконавчих дій, дотримання процесуальних строків у виконавчих провадженнях та поза ними, дотримання порядку перерахування коштів тощо. Це зумовлено тим, що п. 6 розділу ІІІ Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, що містить перелік питань, які перевіряє Мін'юст, містить пункт про «дотримання приватним виконавцем вимог законодавства під час вчинення виконавчих дій», під який можуть підпадати процесуальні дії та рішення приватного виконавця.

Ч. 3 зазначеної статті визначає підстави для позапланових перевірок. До них належать заяви приватного виконавця про проведення перевірки; письмові звернення учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця; неподання приватним виконавцем у встановлені строки звітності чи іншої інформації та/або подання недостовірної інформації. Імовірно, позапланова перевірка, що здійснюється на підставі заяви самого виконавця нічим не відрізняється від звичайної планової перевірки. Водночас, другий пункт дає більше розуміння щодо предмета відомчого контролю. Позапланова перевірка на підставі письмового звернення учасника виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця очевидно, пов'язана не з організаційними питаннями, а з питаннями, які належать до компетенції суду відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». Предмет перевірки, яка здійснюється у зв'язку з неподанням приватним виконавцем у встановлені строки звітності залишається, на нашу думку, не повністю зрозумілим, оскільки згідно з ч. 4 ст. 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» під час проведення позапланових перевірок з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення таких перевірок. Відповідно, в такому випадку Мін'юст може з'ясовувати лише питання пов'язані з причинами неподання виконавцем звітності.

Окремо варто зауважити, що п. 1 ч. 3 ст. 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачає право виконавця добровільно запросити перевірку Міністерства юстиції України, за результатом якої він може бути притягнутий до відповідальності. Імовірно, єдиним мотивом добровільно запросити перевірку для приватного виконавця може бути лише прагнення своєчасно виявити і виправити можливі помилки. Проте, добровільне підвищення ризиків бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності, на нашу думку, нівелює доцільність самостійно ініціювати перевірку з боку приватного виконавця. Пропонуємо або внести зміни до Закону, виключивши можливість притягнення до відповідальності приватного виконавця за результатами позапланової перевірки, проведеної на підставі заяви виконавця, або передбачити законом можливість проведення дорадчих перевірок, за результатами яких комісія складала би такий самий протокол і надавала виконавцю. При цьому, порушення, яке було виявлено в результаті такої дорадчої перевірки і не усунуто до проведення планової перевірки, має ознаки такого, що вчинене умисно, а отже підлягає суворішому покаранню.

Предмет перевірки діяльності приватного виконавця Радою приватних виконавців України (далі - РПВУ) визначений значно точніше. За зверненням учасника виконавчого провадження або за власною ініціативою РПВУ має право здійснити перевірку на предмет дотримання приватним виконавцем статуту Асоціації приватних виконавців України (далі - АПВУ), Кодексу професійної етики приватного виконавця [5]; рішень РПВУ та з'їзду приватних виконавців України, пов'язаних із діяльністю приватних виконавців.

Через те, що Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» не визначено предмет перевірки діяльності приватного виконавця Міністерством юстиції України, виникає колізія, за якої Мін'юст на власний розсуд визначає, що саме має право перевіряти.

Вважаємо, що має існувати чітке розмежування сфери контролю таких суб'єктів як суд, Мін'юст і РПВУ. Суд, як визначено ст. 74 «Про виконавче провадження» повинен здійснювати контроль за процесуальними рішеннями виконавця в межах виконавчого провадження. РПВУ повинна здійснювати контроль за дотриманням статуту АПВУ, рішень РПФУ та з'зду, правил професійної етики. Міністерство юстиції, як орган, що формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечує підготовку приватних виконавців та підвищення їхньої кваліфікації, визначає вимоги до офісу приватного виконавця, встановлює форму та порядок подання приватними виконавцями інформації про здійснення ними діяльності, повинно здійснювати контроль за організаційними питаннями щодо діяльності приватного виконавця, відповідності офісу, дотримання правил ведення діловодства та архіву тощо і не повинно втручатися у процесуальну діяльність приватного виконавця. Таким чином, на нашу думку, за допущені порушення процесуальних норм приватний виконавець не може нести дисциплінарну відповідальність.

Для оскарження рішень державних виконавців Законом України «Про виконавче провадження» передбачена система багаторівневого оскарження дій посадових осіб до вищого керівництва чи органу. Вважаємо, що саме тому Мін'юст «за звичкою» проектує аналогічну систему і на приватних виконавців. Проте, приватні виконавці не є підпорядкованими особами Міністерства юстиції, а Міністерство юстиції не є вищестоящим органом щодо приватних виконавців.

Ст. 41 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана;

3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців;

4) припинення діяльності приватного виконавця.

При цьому, стаття не містить диференціації за видами порушень, а Дисциплінарна комісія приватних виконавців (ДКПВ) визначає вид стягнення на власний розсуд. Це дає можливість ДКПВ застосовувати стягнення неадекватні до вчинених порушень. Наприклад, приватний виконавець, який діяв у межах чинного законодавства, але всупереч неформальній позиції ДКПВ міг бути притягнений до відповідальності одразу у вигляді зупинення чи припинення діяльності.

У разі застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, відповідна інформація вноситься до Єдиного реєстру приватних виконавців та є публічною, що зумовлює репутаційні втрати для приватного виконавця, притягнутого до відповідальності. Такі репутаційні втрати є єдиним наслідком таких видів стягнення як попередження і догана.

Потребує ретельного дослідження питання зупинення діяльності приватного виконавця. Розглядаючи правосуб'єктність як суму правоздатності, дієздатності і правового статусу, варто зауважити, що особливість правосуб'єктності приватного виконавця полягає, головним чином, саме у його правовому статусі, тобто особливих правах і обов'язках (повноваженнях).

Зупинення діяльності приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України на підставі рішення Дисциплінарної комісії. Зупинення діяльності приватного виконавця полягає у примусовому позбавленні суб'єкта владних повноважень частини його правосуб'єктності. Важливо визначити, в якій саме частині виконавець позбавляється такої правосуб'єктності. Ч. 4 ст. 42 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вказує на те, що зупинення діяльності полягає у забороні здійснювати діяльність. Отже, яку саме діяльність і що саме вважати діяльністю Законом чітко не визначено, проте відповідні висновки можна зробити дедуктивним методом. На нашу думку, зупинення діяльності приватного виконавця полягає у позбавленні його можливості реалізовувати свої права і обов'язки приватного виконавця.

Наприклад, ч. 7 і 8 ст. 27 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вказує на те, що матеріали виконавчих проваджень та архів приватного виконавця є власністю держави і перебувають у володінні та користуванні приватного виконавця у зв'язку із здійсненням ним діяльності з виконання рішень, приватний виконавець зобов'язаний забезпечити зберігання документів діловодства та архіву протягом усього строку здійснення ним діяльності. Тобто у разі зупинення діяльності, приватний виконавець не зобов'язаний забезпечувати зберігання документів діловодства та архіву, а такі матеріали, як власність держави, не повинні перебувати у володінні і користуванні приватного виконавця, діяльність якого зупинена.

Правила ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями [6] містять розділ XII «Передача справ (документів) поточного діловодства та архіву у разі припинення органу державної виконавчої служби, припинення/зупинення діяльності приватного виконавця», проте порядку передачі справ у разі зупинення діяльності приватного виконавця вказаний розділ не містить.

Ч. 5 ст. 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» зобов'язує виконавця в разі зупинення його діяльності вирішити питання про його заміщення іншим приватним виконавцем. Заміщення приватного виконавця здійснюється за погодженням зі стягувачем на підставі договору, укладеного з іншим приватним виконавцем. У разі відсутності згоди стягувана приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувану або відповідно до рішення стягувана передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю.

З ч. 4 ст. 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вбачається, що фактично діяльність виконавця зупиняється з дня внесення відповідної інформації до Єдиного реєстру приватних виконавців України (ЄРПВ). Одночасно зазначена норма вказує на те, що заборона не поширюється на дії, пов'язані з передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби.

Отже, виникає певний проміжок часу після внесення до ЄРПВ інформації про зупинення діяльності приватного виконавця до передачі всіх виконавчих документів іншому приватному виконавцю або органам державної виконавчої служби. Обмежень щодо тривалості цього проміжку часу не встановлено. Протягом цього часу приватний виконавець не зобов'язаний забезпечувати зберігання документів діловодства та архіву.

Оскільки заборона не поширюється на дії, пов'язані з передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби, важливо акцентувати увагу на тому, що така передача документів є процесуальною дією і здійснюється на підставі відповідної постанови виконавця про передачу виконавчого документа. П. 4 розділу IV Положення про Автоматизовану систему виконавчого провадження [7] (АСВП) забороняє виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не за допомогою АСВП. Водночас, абз. 3 п. 5 розділу І Положення про АСВП вказує на те, що у разі зупинення або припинення діяльності приватного виконавця доступ до АСВП цього приватного виконавця, його відповідальної особи та помічника припиняється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідного наказу Міністерства юстиції України за умови внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру приватних виконавців України, а такий доступ надається новому приватному виконавцю, який його заміщуватиме.

Таким чином, закон вказує на те, що наслідком зупинення діяльності приватного виконавця є майже повне позбавлення його спеціальних прав і обов'язків, але підзаконним актом, фактично, виконавця позбавлено можливості реалізувати навіть той залишок прав і обов'язків, який залишив йому Закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Тому після зупинення діяльності приватного виконавця, він не може реалізувати свої права і обов'язки.

Важливим питанням є необхідність продовжувати виконувати покладені на приватного виконавця обов'язки щодо утримання офісу і помічників приватного виконавця. П. 8 розділу ІІ Положення про офіс приватного виконавця [8] містить положення про те, що документи діловодства та архів приватного виконавця повинні зберігатися у металевій шафі(ах) у робочому кабінеті приватного виконавця або у відповідно обладнаній для цього кімнаті. А враховуючи те, що обов'язок зберігати документи виконавчого провадження припиняється з дня внесення до ЄРПВ інформації про зупинення діяльності приватного виконавця, відповідно, вимушена необхідність винаймати або утримувати офіс приватного виконавця згідно з вимогами Положення про офіс приватного виконавця також припиняється.

Ст. 30 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачає припинення діяльності помічника приватного виконавця у разі припинення права на здійснення діяльності приватного виконавця, а також зупинення діяльності помічника у разі зупинення права на здійснення діяльності приватного виконавця. Зазначена стаття не вказує на обов'язкове припинення трудових відносин між помічником приватного виконавця і приватним виконавцем разі зупинення чи припинення діяльності останнього, проте, і не обмежує його у такому праві.

На практиці приватні виконавці, діяльність яких зупиняється, продовжують дбати про збереження документів виконавчого провадження, продовжують утримувати офіс з вивіскою «Офіс приватного виконавця», продовжують чинність договорів, укладених приватним виконавцем як суб'єктом господарювання, в тому числі й трудові, але припиняють реалізовувати свої спеціальні права і обов'язки. Виникає враження, що така особа не втрачає свого «статусу» приватного виконавця, а лише втрачає права і обов'язки, але ж статус і є втіленням прав і обов'язків. Відповідно, можна вважати, що має місце саме втрата статусу приватного виконавця.

Для правильного визначення того, в чому ж насправді полягає такий вид дисциплінарної відповідальності як зупинення діяльності приватного виконавця, необхідно з'ясувати, які сенси вкладає закон у відповідні визначення.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватний виконавець - особа уповноважена державою на здійснення діяльності... Отже, спершу відбувається акт уповноваження. Таке уповноваження може відбуватися шляхом видачі посвідчення приватного виконавця Міністерством юстиції України.

Про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України - визначено ст. 22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», що вказує на те, що особа є приватним виконавцем до початку діяльності. Згідно з ч. 1 ст. 24 цього Закону, також до початку здійснення діяльності приватний виконавець зобов'язаний застрахувати свою відповідальність, що підтверджує те, що особа є приватним виконавцем, навіть не здійснюючи діяльності. Ч. 3 ст. 22 згаданого Закону вказує на те, що вже будучи приватним виконавцем, особа розпочинає відповідну діяльність приватного виконавця після внесення до ЄРПВ. Таким чином, з численних норм Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» убачається, що особа може бути приватним виконавцем, не здійснюючи діяльності.

Враховуючи викладене, виходячи зі змісту поняття «правосуб'єктність» як суми правоздатності і дієздатності та правообов'язків (повноважень, правового статусу), можна зробити висновок про те, що приватний виконавець, до якого застосовано такий вид дисциплінарного стягнення як зупинення його діяльності, в цілому, зберігає свою правосуб'єктність, оскільки продовжує володіти достатнім обсягом спеціальної правоздатності і йому надалі властиві його права і обов'язки (повноваження), проте він позбавляється можливості здійснювати процесуальні права і обов'язки.

Як ми встановили вище, свою спеціальну правосуб'єктність приватний виконавець здобуває (стає приватним виконавцем) з моменту видачі посвідчення приватного виконавця Міністерством юстиції України.

Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», для поновлення зупиненої діяльності приватному виконавцю необхідно скласти іспит. Видача нового посвідчення вказаним Законом не передбачена, оскільки чинність попереднього не була втрачена, позаяк, як ми з'ясували раніше, на час зупинення діяльності, приватний виконавець зберігає свою спеціальну правосуб'єктність.

Порівнюючи суть зупинення і припинення діяльності приватного виконавця на основі положень ст. 42 і ст. 44 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», зауважуємо тотожність способу прояву нового правового становища приватного виконавця. Так, у разі зупинення діяльності, приватному виконавцю «забороняється здійснювати діяльність приватного виконавця», а припинення діяльності відбувається шляхом «позбавлення права на здійснення діяльності приватного виконавця».

Лише відсутність у законі норми, яка визначає порядок поновлення діяльності після її припинення визначає основну відмінність між такими видами дисциплінарної відповідальності, як зупинення і припинення. Враховуючи, що Закон допускає і визначає порядок поновлення діяльності після зупинення і не містить такого порядку, який міг би бути застосований після припинення діяльності, робимо висновок, що припинення діяльності, на відміну від зупинення діяльності, полягає саме у припиненні спеціальної правосуб'єктності. Це також підтверджується положеннями п. 5 ч. 2 ст. 18 44 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», згідно з яким, приватним виконавцем не може бути особа, яку позбавлено права на здійснення діяльності приватного виконавця, - протягом трьох років з дня прийняття відповідного рішення. Отже, особа, яка стає приватним виконавцем після припинення діяльності - набуває нової спеціальної правосуб'єктності.

Якщо припинення діяльності виконавця спрямоване на очищення лав приватних виконавців від недобросовісних осіб, то зупинення діяльності не має такої мети. Для приватного виконавця зупинення його діяльності, головним чином, зумовлює фінансові втрати, оскільки, зважаючи на тимчасовість застосованих заходів, доцільно продовжувати утримувати офіс та персонал. Ще одним наслідком для приватного виконавця можна вважати часткову втрату ділової репутації, оскільки стягувачі та їх представники, звертаючись до приватних виконавців, мають обґрунтовані надії на швидкі та ефективні виконавчі дії. Натомість, вимушені чекати або поновлення діяльності або прийняття проваджень новим суб'єктом виконання, що на практиці може бути ще тривалішим процесом.

Тому, зупинення діяльності приватного виконавця має значно більший вплив на сторони проваджень, відкритих цим виконавцем, а не на самого виконавця. Протягом часу, поки діяльність виконавця зупинена, не встановлюється майновий стан боржників, не накладаються арешти на активи боржників, не вживаються інші заходи, не стягуються кошти на користь стягувачів. Боржники, які мають можливість чи бажання виконати рішення, позбавлені можливості припинити чинність обтяжень їхніх активів. Це призводить до неспівмірної матеріальної, а також моральної шкоди сторін виконавчих проваджень. Тобто, зупинення діяльності не просто ставить правосуддя «на павзу», але й прямо шкодить йому. Зважаючи на те, що метою дисциплінарної відповідальності приватних виконавців є стимулювання до дотримання ними закону, робимо висновок, що такий вид дисциплінарного стягнення як зупинення діяльності приватного виконавця прямо суперечить меті правосуддя.

Як ми зазначали вище, одним із основних наслідків зупинення діяльності для приватного виконавця є фінансові втрати. На нашу думку, «нанести фінансову шкоду» приватному виконавцю з виховною метою можна значно ефективніше. Наприклад, запровадивши штраф як вид дисциплінарного стягнення. Цей штраф міг би не тільки бути меншим за розміри збитків, завданих зупиненням діяльності, але й був би стягнутий на користь держави чи АПВУ з подальшим використанням на статутні цілі.

Ще одним із допустимих варіантів, на нашу думку, є заборона на відкриття нових виконавчих проваджень. Таке дисциплінарне стягнення також мало би фінансові наслідки для приватного виконавця, але не нашкодило би сторонам уже відкритих проваджень. Крім того, виконавець, якому би заборонили відкривати нові виконавчі провадження протягом певного періоду часу, мав би додатковий ресурс надолужити роботу з уже відкритих проваджень. Так дисциплінарне стягнення досягло би своєї мети.

Висновки

Дослідження теми притягнення приватних виконавців як суб'єктів владних повноважень до відповідальності дозволяє відокремити відповідальність за допущення процесуальних порушень в ході здійснення виконавчого провадження, контроль за якими здійснюється судом і в разі завдання шкоди учасникам виконавчого провадження, шкода покривається за рахунок страхування відповідальності приватного виконавця; та дисциплінарну відповідальність за допущення порушень у сферах, що належать до компетенції Міністерства юстиції України (організація примусового виконання, дотримання вимог до офісу приватного виконавця, дотримання вимог щодо подання приватними виконавцями інформації про здійснення ними діяльності тощо) та порушень у сферах, що належать до компетенції РПВУ (дотримання статуту АПВУ, Кодексу професійної етики приватних виконавців, рішень РПВУ та З'їзду).

Вкрай важливим чітке розмежування питань, які мають перевіряти відповідні контролюючі органи. Це важливо для гарантування сталості і стабільності здійснення діяльності приватними виконавцями.

Зупинення діяльності приватного виконавця полягає в частковому позбавленні суб'єкта його спеціальної правосуб'єктності в частині спеціальної дієздатності зі збереженням його правового статусу. Водночас, припинення діяльності приватного виконавця полягає у позбавленні спеціальної правосуб'єктності із можливістю її набуття в майбутньому, але не раніше ніж через три роки.

Аналіз суті зупинення діяльності приватного виконавця показав, що такий вид стягнення має певний фінансовий вплив на приватного виконавця, але значно вагомішим наслідком є позбавлення сторін виконавчого провадження можливості реалізовувати свої процесуальні права і обов'язки. Отже, такий вид дисциплінарного стягнення як зупинення діяльності приватного виконавця суперечить меті правосуддя. Натомість нами запропоновано ввести нові види стягнень, такі як грошова санкція та зупинення права відкривати нові виконавчі провадження протягом певного строку.

Література

1. Статистика 2022. Агенція з питань виконання рішень. URL: http://www.ae.org.ua/ stat2022/. (дата звернення 26.08.2023).

2. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів: Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1403-19. (дата звернення 26.08.2023).

3. Про виконавче провадження: Закон України від 02.06.2016. № 1404-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1404-19#Text (дата звернення: 26.08.2023).

4. Про затвердження Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців: Наказ Міністерства юстиції України від 22.10.2018 № 3284/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1195-18#Text

5. Кодекс професійної етики приватного виконавця затверджений рішенням З'їзду приватних виконавців України № 7 від 26.10.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/ v0007699-21#Text (дата звернення: 27.08.2023).

6. Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями: Наказ Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0699-17#n7. (дата звернення: 01.09.2023).

7. Про затвердження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження: Наказ Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/z1126-16#Text. (дата звернення: 02.09.2023).

8. Про затвердження Положення про офіс приватного виконавця. Наказ Міністерства юстиції України 15.11.2016 № 3238/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1487-16#Text. (дата звернення: 03.09.2023).

References

1. Statystyka 2022. [Statistics 2022]. Agency on Enforcement. Retrieved from http://www.ae.org.ua/ stat2022/ [in Ukrainian].

2. Zakon Ukrainy “Pro orhany ta osoby, yaki zdiisniuiut prymusove vykonannia sudovykh rishen і rishen inshykh orhaniv”: vid 02.06.2016, № 1404-VIII [Law of Ukraine “On the Authorities and Persons Responsible for the Enforcement of Judicial Decisions and Decisions of Other Authorities” from June, 2, 2016, № 1404-VIII]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text [in Ukrainian].

3. Zakon Ukrainy “Pro vykonavche provadzhennia”: vid 02.06.2016, № 1404-VIII [Law of Ukaine “On Enforcement Proceedings” from June, 2, 2016, № 1404-VIII] (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text [in Ukrainian].

4. Pro zatverdzhennya Poryadku provedennya perevirok diyalnosti orhaniv derzhavnoyi vykonavchoyi sluzhby, pryvatnykh vykonavtsiv: Nakaz Ministerstva yustitsiyi Ukrayiny vid 22.10.2018 № 3284/5. [On Approval of the Procedure for Inspections of the Activities of State Enforcement Authorities, Private Bailiffs: Order of the Ministry of Justice of Ukraine dated October 22, 2018 No. 3284/5]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1195-18#Text [in Ukrainian].

5. Kodeks profesiynoyi etyky pryvatnoho vykonavtsya zatverdzhenyy rishennyam Z'izdu pryvatnykh vykonavtsiv Ukrayiny № 7 vid 26.10.2021. ["The Code of Professional Ethics for Private Enforcement Officers was approved by the decision of the Congress of Private Enforcement Officers of Ukraine No. 7 dated October 26, 2021]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0007699-21#Text [in Ukrainian].

6. Pro zatverdzhennya Pravil vedeniya dilovodstva ta arkhivu v orhanakh derzhavnoyi vykonavchoyi sluzhby ta pryvatnymy vykonavtsiamy: Nakaz Ministerstva yustytsiyi Ukrayiny vid 07.06.2017 № 1829/5. [On Approval of the Rules for Document Management and Archives in the Bodies of the State Enforcement Service and Private Enforcement Officers: Order of the Ministry of Justice of Ukraine dated 07.06.2017 No. 1829/5]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/z0699-17#n7 [in Ukrainian].

7. Pro zatverdzhennya Polozhennya pro avtomatyzovanu systemu vykonavchoho provadzhennya: Nakaz Ministerstva yustytsiyi Ukrayiny vid 05.08.2016 № 2432/5. [Regarding the Approval of the Regulation on the Automated System of Enforcement Proceedings: Order of the Ministry of Justice of Ukraine dated August 5, 2016, No. 2432/5]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/z1126-16#Text [in Ukrainian].

8. Pro zatverdzhennya Polozhennya pro ofis pryvatnoho vykonavtsya. Nakaz Ministerstva yustytsiyi Ukrayiny 15.11.2016 № 3238/5. [Regarding the Approval of the Regulation on the Office of a Private Bailiff. Order of the Ministry of Justice of Ukraine dated November 15, 2016, No. 3238/5]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1487-16#Text [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru