Безпекові виміри державної мовної політики України в контексті російсько-української війни: проблеми та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут українознавства МОН України

Безпекові виміри державної мовної політики України в контексті російсько-української війни: проблеми та перспективи

Шинкарик Юліана Василівна,.

наукова співробітниця відділу української філології

Анотація

Дослідження присвячено державній мовній політиці України. У роботі виявлено, що одним із основних питань національної безпеки держави є унормування мовних інтересів українців. У дослідженні проаналізовано процес трансформаційних змін мовної політики України та визначено її роль як чинника національної безпеки української нації. Досліджено основні ознаки мовної політики держави за часів незалежності. Простежено зміни у державній мовній політиці України та статусі української мови у контексті російсько-української війни. Автором визначено ряд заходів, які сприятимуть українізації суспільства задля збереження національної ідентичності українців та їхньої державності. У статті доведено, що мова є елементом, який консолідував українську спільноту проти Росії, а також став одним із інструментів захисту національної безпеки. Внаслідок чого, громадяни України з метою збереження власної національної ідентичності та державності на усіх рівнях спілкування все частіше послуговуються українською мовою, що на сучасному етапі стало не лише суспільним, а й політичним питанням. У статті обґрунтовано, що без державної підтримки українізація українського суспільства не буде ефективною. На законодавчому рівні мають бути враховані інтереси суспільства задля задоволення мовних потреб різних соціальних груп. Доведено, що державна мовна політика має бути спрямована на збереження мовної стійкості українців в умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну. Визначено, що мовна політика Української держави потребує вдосконалення, має бути спрямована на популяризацію української мови і українознавчої науки загалом не лише в Україні, а й за її межами при належному контролі з боку держави та фінансуванні. Встановлено шляхи та методи реалізації заходів, що можуть бути спрямовані на популяризацію української мови в Україні та світі в межах державної мовної політики України.

Ключові слова: державна мовна політика, мовна ситуація, мовне законодавство, українська мова, українізація.

Abstract

Shynkaryk luliana Vasylivna research fellow, Ukrainian Philology Department of RIUS

Security dimensions of the state language policy of ukraine in the context of the Russian-Ukrainian war: problems and perspectives

The study is devoted to the state language policy of Ukraine. The work revealed that one of the main issues of national security of the state is the normalization of the linguistic interests of Ukrainians. The study analyzed the process of transformational changes in the language policy of Ukraine and determined its role as a factor of national security of the Ukrainian nation. The main features of the language policy of the state during the time of independence have been studied. Changes in the state language policy of Ukraine and the status of the Ukrainian language in the context of the Russian-Ukrainian war are traced. The author has defined a number of measures that will contribute to the Ukrainization of society in order to preserve the national identity of Ukrainians and their statehood. The article proves that language is an element that consolidated the Ukrainian community against Russia, and also became one of the tools for protecting national security. As a result, citizens of Ukraine, in order to preserve their own national identity and statehood, increasingly use the Ukrainian language at all levels of communication, which at the present stage has become not only a social, but also a political issue. The article substantiates that the Ukrainization of Ukrainian society will not be effective without state support. At the legislative level, the interests of society must be taken into account in order to meet the linguistic needs of various social groups. It has been proven that the state language policy should be aimed at preserving the linguistic stability of Ukrainians in the conditions of a full-scale invasion of Russia into Ukraine. It was determined that the language policy of the Ukrainian state needs to be improved, should be aimed at popularizing the Ukrainian language and Ukrainian studies in general not only in Ukraine, but also outside of Ukraine with proper state control and funding. The ways and methods of implementing measures that can be aimed at popularizing the Ukrainian language in Ukraine and the world within the framework of the state language policy of Ukraine have been established.

Keywords: state language policy, language situation, language legislation, Ukrainian language, Ukrainianization.

Основна частина

Постановка проблеми. Реалії сьогодення довели, що українці виступають за повне відмежування від Росії. Дебати, які зараз тривають у суспільстві, доводять, що це завершальний етап процесу звільнення від впливів сусідньої держави-окупанта, яких зазнали політична, культурна й інші сфери життя. На сучасному етапі в Україні значно зросли антиросійські настрої. Відбувається формування нової національної ідентичності. Ці процеси проходять надзвичайно інтенсивно. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, від Росії, її традицій та культури відцуралась значна частина українського суспільства, навіть російськомовного. Водночас наголосимо, що до російсько-українського протистояння не було створено умов для відновлення позицій української мови. А мова, як відомо, є основним маркером національно-культурної ідентифікації народу, і, що найголовніше, невід'ємним чинником консолідації суспільства.

Дослідження сучасних науковців актуалізують невідкладні завдання, що стоять перед новітньою гуманітаристикою, наголошуючи на потребі студіювання національної ідентичності у сучасних умовах. Динамізм цивілізаційного поступу в умовах глобалізації, інформатизації сучасного суспільного життя загострив увагу до проблем націєтворення, до збереження та самопізнання всіх етнічних спільнот, незалежно від їх чисельності, до захисту національної ідентичності, тому у мозаїці різнопланових, але надзвичайно важливих для сучасного українства завдань, є розвиток української мови як державної. Такі ключові поняття, як «самоідентифікація», «ідентичність» можуть здатися комусь далекими від питань національної безпеки. Однак, на нашу думку, ці поняття постають засадничими для дослідження мовної політики у сучасному світі.

Формула якості безпеки системи увиразнюється у теорії консолідації нації, а серед консолідаційних чинників у соціокультурному, економічному, політичному, ментально-психологічному, міжнародному аспектах є історична пам'ять, мова, еліта, національна ідея. «Спільна пам'ять про минуле робить нас тим, чим ми є, вибудовуючи нашу ідентичність і визначаючи нашу приналежність до певної спільноти» [26, с. 11]. Першим кроком у ліквідації народу є позбавлення його пам'яті, культури, історії, що згодом внесе свої корективи у позиціонуванні самого «коду нації», накладе суттєвий відбиток на українську ментальність.

Тому метою даної розвідки є аналіз процесу трансформації змін у мовній політиці Української держави та визначення її ролі як чинника національної безпеки сучасного українського суспільства.

Об'єктом дослідження виступає мовна політика Української держави. Предметом дослідження є зміни у мовній політиці Української держави та статусу української мови у контексті російсько-української війни.

Робота реалізуєьться в межах виконання прикладної науково-дослідної теми, що фінансується з державного бюджету, «Особливості сучасної державної мовної політики в східних і деокупованих територіях України» і виконується в Науково-дослідному інституті українознавства МОН України відповідно до напрямку планової роботи відділу української філології.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначимо, що історіографія даного питання має достатньо широкий арсенал позицій: Біловус Л., Куць О.М., Заблоцький В.В., Ланських О.Б., Руденко О.М. та ін. Об'єктивно дослідники розглядають мовну політику у контексті становлення національної ідентичності, у тому числі й української діаспори, наголошуючи, що держава не приділяє належної уваги розвитку української мови, наслідком чого стала жорстка дискримінація за мовною ознакою, постійне звуження реальної сфери функціонування української мови [4; 5; 14; 15; 22].

Велика частина аналітиків констатувала факт, що держава майже добровільно віддала свій інформаційний простір під повний контроль колишньої метрополії, котра об'єктивно не зацікавлена ні у формуванні української нації, ні в існуванні України як держави [1; 2; 3; 8; 13; 25; 24; 6].

Виклад основного матеріалу. Результатом загрозливої денаціоналізації українського суспільства, нехтування розвитком власної мови та національної історії стала інформаційна війна проти України, котра карколомно опанувала усі сегменти російських та багатьох місцевих засобів масової інформації, що стало загрозою безпеці держави.

Зазначимо, що чимало чинників сприяли консервуванню непривабливого статусу української мови, попри існування нормативно-правової бази. Так, на території України діяв Закон про мови, прийнятий ще за часів Радянського Союзу («Закон про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р.). У Законі йшлося про те, що українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу. «Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності» [12].

Закон наголошував на потребі виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної належності, розуміння соціального призначення української мови як державної в Українській РСР. Російській мові надавався статус мови міжнаціонального спілкування народів Радянського Союзу. Закон чітко наголошував, що українська мова є мовою державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, мовою освіти, науки, інформатики, культури; мовою інформації та зв'язку; мовою назв.

Цей закон діяв і після відновлення Україною незалежності зі змінами, внесеними у 1995 р. та 2003 р., де російській мові не подавалося ніяких надій на отримання статусу державної на нашій території, що згодом підтвердила Конституція як найвищий законодавчий акт.

У статті 10 Конституції України йдеться про те, що державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. З іншого боку, стаття 10 містить положення стосовно російської мови, про те, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Тобто виникає парадоксальна ситуація: з одного боку, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної української мови в усіх сферах життя на всій території України, а з іншого боку, гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови.

Російську мову виокремлено з-поміж мов інших національних меншин. Тривалий час існував стереотип, породжений бездержавністю українського народу: якщо ти розмовляєш українською мовою, значить ти - неосвічений селянин, якщо ж ти міщанин, маєш освіту та працю, тоді твоєю мовою спілкування є російська.

Доводилося констатувати, що при наявності нормативно-правової бази, російська мова залишалася мовою українського міста. Окрім цього, не в усіх установах діловодство велося державною мовою, у дошкільних навчальних закладах проводилися заняття як українською, так і російською мовами, у загальноосвітніх школах українська мова звучала лише на уроках мови та літератури, навіть у закладах вищої освіти читалися лекції російською мовою.

Причина такої ситуації у відсутності державного контролю, покрокової стратегії розвитку державної мови, браку коштів на її реалізацію. Добрим прикладом могла би стати мовна політика Литовської Республіки.

Окрім Закону Литовської Республіки про державну мову [9], прийнято Закон про втілення у життя попереднього нормативного акту, де визначилися основні сфери вживання державної мови, регламентована її охорона та контроль, а також правова відповідальність. Урядом Литовської Республіки була розроблена програма вживання та розвитку державної мови і щороку виділялися кошти для її реалізації. Створена комісія з питань мови, що повинна була стежити за дотриманням законів та мовної програми. За невиконання даних рішень передбачалися засоби адміністративного впливу. Закон про освіту також передбачав викладання предметів у школах литовською мовою, а для національних меншин створювалися умови, за яких вони могли розвивати рідну мову, але обов'язковим було вивчення державної литовської мови та літератури [21].

Варто зауважити, що мовне питання завжди стояло у фокусі уваги українських національних урядів, українських національно-патріотичних сил, зокрема, періоду національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. У доповідній записці Української Центральної Ради Тимчасовому Уряду від 22 квітня 1917 р. йшлося про широке розуміння процесу українізації: «…Домагання національної школи, армії, українізації всього життя на Україні мають у корені головним чином. відроджене та визволене почуття й достоїнство людини» [23].

Меморандумом Українського наукового товариства у Києві за права української мови підкреслювалося: «Мовою виявляється й душа народу, і його обличчя. Політичні права народу в великій мірі означуються політичними правами його мови. Справжні державні права має народ тільки доти, доки його мова є державна. І навіть культурно розвиватися може український народ без перепон тільки тоді, коли забезпечені будуть політичні права для української мови, бо суспільне будівництво нерозривно зв'язано з будівництвом державним» [18].

Повертаючись до подій незалежної України, підкреслимо роль зовнішнього чинника у трансформації мовної політики та ставленні суспільства до української мови як державної. Зміна рецепції Росії і російської мови посприяла популяризації української мови й українськості мовної політики держави. 2014 рік можна вважати точкою відліку, коли російську мову почали витісняти з інформаційного простору України. Зростання патріотичних настроїв у суспільстві спровокувало поширення української мови серед російськомовного населення нашої держави. Одночасно змінювалася і її мовна політика. Одним із рішучих кроків став Закон «Про освіту» 2017 року [11], що обмежив обсяг навчання мовами національних меншин загалом, російською зокрема.

У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» [10]. Його метою стало усунення російської мови з усіх сфер життя: державних, приватних, освіти та ЗМІ. Відстоюючи проросійську позицію, депутати «Опозиційної платформи - За життя» 21 червня 2019 року подали скаргу на неконституційність закону, на що 14 липня 2021 року Конституційний Суд України виніс рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» [20].

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року значно зріс авторитет української мови серед населення. Кожен свідомий громадянин держави Україна вважає своїм обов'язком мислити і спілкуватися українською мовою. Але в Україні залишається значна кількість людей, яка в приватному і суспільному житті послуговується мовою країни - агресора. У зв'язку з цим, мовна політика держави однозначно має бути спрямована на популяризацію української мови серед населення. Оскільки ніхто немає права змусити послуговуватись державною мовою в приватному і суспільному житті, українська мова має стати трендовою серед дітей, молоді та дорослого населення. Перехід на українську мову спілкування має бути усвідомленим вибором кожного українця. На цьому етапі комунікативних змін важливим є збереження мовної стійкості українців у сучасному просторі. Особлива потреба існує в функціонуванні структури, яка буде здійснювати аналіз і контроль за виконанням «мовних законів». За умов змістовно продуманої і злагодженої роботи, в Україні мовна ситуація може змінитись докорінно. На законодавчому рівні має бути розроблена стратегія розвитку, підтримки та популяризації української мови.

Формуючи правову стратегію захисту української мови, Україна, отримавши 21 березня 2022 року статус члена Європейської федерації національних мовних інституцій (EFNIL), може розраховувати на підтримку членів ЄС, що, в свою чергу, створює більше можливостей для співпраці з мовними інституціями країн ЄС, розробкою досконалої мовної політики України.

На базі Міністерства культури та інформаційної політики було створено «Національну платформу з вивчення української мови», девізом якої є: «Вивчення української мови будь-де та в будь-який час!» [17]. Її цільовою аудиторією є українці, які бажають підвищити рівень володіння українською мовою, а також іноземці, які хочуть її вивчити. На цьому електронному ресурсі є доступ до навчальних матеріалів, словників, тренажерів з правопису української мови, української літератури та ін.

На сучасному етапі зріс запит на онлайнові та офлайнові курси з української мови (заразом - безкоштовні), розмовні клуби, освітні проєкти, особливо для внутрішньо переміщених осіб. Першочерговими завданнями української влади стали популяризаційні заходи щодо української мови задля її збереження і зростання до неї інтересу в майбутньому.

Дані мовних ресурсів свідчать, що після 24 лютого 2022 року зацікавленість до української мови у світі зросла у декілька разів й такою залишається. Зокрема, за даними безкоштовної онлайнової платформи вивчення мов Duolingo, українську мову назвали трендом 2022 року [27]. 20 березня 2022 року за стосунок Duolingo оприлюднив дані про країни, жителі яких почали вивчати українську мову. Згідно з ними, кількість людей, які вивчають українську мову, у світі зросла на 577%. Серед країн лідирує Польща, де кількість охочих зросла на 2677%, а у США - на 554%. Рекламний дохід від людей, які вивчають українську мову на онлайновій платформі Duolingo, перенаправляют на допомогу Україні.

У часі війни перед українською владою стоїть низка мовних проблем, і щодо їх вирішення має бути сформована чітка позиція політичних сил України. На фоні повномасштабного вторгнення Росії в Україну значно зросли патріотичні настрої в суспільстві, зазнав змін підхід до мовних питань, зокрема українці схильні до підтримки і більш радикальних методів у цій царині.

Кожен свідомий громадянин переконаний, що майбутнє української мови в Україні тісно пов'язане з державотворенням, адже упродовж останніх двох століть вона поставала чи не основним атрибутом та символом української свободи, незалежності й прагнення до самобутнього життя. Належне функціонування української мови - це не акт примусу чи потурання іншим мовам у нашому суспільстві, навпаки - це необхідність вироблення надійного «інструменту» спілкування, з яким пов'язана водночас і національна безпека, і вироблення цілісного комунікаційного поля. Мова - твердиня народу й визначальна ознака нації, скарбниця її культурних надбань, засіб спілкування та консолідації суспільства [7]. Питання мови - фундаментальне й перехідне для кожного українця. Головною рушійною силою здобуття українцями своєї держави була потреба в самозбереженні, де мові відводилося вирішальне значення [16].

Українська мова в перспективі стане потужним засобом консолідації українського суспільства у націю. Механізм впливу мовного чинника на процес згуртування нації приводиться в рух авторитетом мови. Проте авторитет корінної мови в Україні у довоєнний час був недостатній для виконання нею у повній мірі місії державотворення. Вирішальними для піднесення авторитету української мови є формування національно свідомої еліти [19].

У цьому контексті пропонуємо низку заходів, що можуть бути спрямовані на популяризацію української мови в Україні та світі: 1) Українізація українського населення. 2) Затвердження на законодавчому рівні Загальнодержавної програми популяризації української мови на 2023-2026 рр., метою якої стане формування мовно-комунікативних компетентностей населення через популяризацію знання про українську мову; підвищення ефективності використання української мови; формування свідомого ставлення до державної мови громадянами України. 3) Пропагування серед населення знань про Україну, усвідомлення вагомості її культурної спадщини, яку вона дала світові. 4) Популяризація українського мистецтва в Україні й у всьому світі, означення його значеннєвості. 5) Популяризація героїв України не лише серед громадян України, а й усієї світової спільноти. 6) Виведення з ужитку псевдоідеологічних конструкцій, що руйнують історичний код українського народу. 6) Розкриття цілей російської пропаганди в Україні, оскільки остання й надалі пропагує й нав'язує власні наративи щодо України й української мови. 7) Контроль за телебаченням, радіо та друкованими ЗМІ. 8) Відторгнення російської мови має відбуватись в свідомості українців, їхніх думках, цінностях.

З метою практичного втілення запропонованого нами проекту «Популяризація української мови» доцільним буде проведення курсів, експрес-курсів, тематичних лекцій, тренінгів, стажувань за такими напрямами: 1) Курс «Українська мова» для громадян, які бажають здати іспит на рівень володіння державною мовою для виконання службових обов'язків. Він спрямований на підвищення комунікативної компетентності особи, яка зобов'язана володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов'язків, вільно користуватися українською мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності та реалізовувати комунікативні наміри. 2) Курс «Українська мова» для громадян, які бажають здати іспит на рівень володіння державною мовою для набуття громадянства. Він спрямований на підвищення комунікативної компетентності громадян, які бажають набути громадянство України, застосовувати українську мову в усіх видах мовленнєвої діяльності та реалізовувати набуті комунікативні навички. 3) Курс «Сучасна українська мова» на базі оновленого Українського правопису в 2019 році для громадян, які хочуть вивчити або покращити знання з української мови для її ефективного використання в різних сферах спілкування. 4) Підвищення кваліфікації для працівників освітніх та наукових установ з предмету «Українська мова» у системі українознавства. 5) Підвищення мовної, мовленнєвої, соціокультурної компетентності, медійної грамотності для працівників ЗМІ. 6) Дистанційні курси для вчителів українських шкіл за кордоном, недільних шкіл з метою підвищення їхньої кваліфікації з української мови та літератури.

Особливу увагу слід звернути на книговидання, насамперед для дітей та молоді, яке в часі війни має розвиватись, чому повинна сприяти сучасна державна мовна політика України. Патріотичність книг про війну і на тему війни - це їх вагома перевага серед інших видань, бо така література формує національну ідентичність, любов та шану до своєї Батьківщини, патріотичні настрої прийдешнього покоління. Книговидання в Україні як національний мобілізуючий чинник є фактором захисту української мови, літератури, історії, культури в складній суспільній ситуації на фоні воєнного протистояння в умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Популяризація аудіокниг та електронних книг теж може стати одним із інструментів пропагування читання серед дітей і дорослого населення.

Українізація суспільства зробила мову елементом, який консолідував українську спільноту проти Росії, стала інструментом захисту національної безпеки. Російська мова, яка була розповсюдженою в публічному просторі, після 24 лютого 2022 року почала асоціюватись як мова агресора. Тому громадяни України з метою збереження власної національної ідентичності та державності на усіх рівнях спілкування все частіше послуговуються українською мовою, що на сучасному етапі стало не лише суспільним, а й політичним питанням. Тож без державної підтримки українізація українського суспільства не буде ефективною. Зважаючи на попередні формулювання, можемо стверджувати, що мовна політика Української держави потребує вдосконалення, має бути спрямована на популяризацію української мови і українознавчої науки загалом не лише в Україні, а й за її межами при належному контролі з боку держави та фінансуванні.

Подальші дослідження державної мовної політики України можуть бути націлені на пошук нових моделей мовного регулювання з перспективою їх застосунку у правовій політиці держави.

Література

мовний політика національний безпека

1. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти: Монографія / За загальною редакцією д-ра юрид. наук, проф. Бандурки О.М. Харків: Вид - во Ун-ту внутр. справ, 2000. 368 с.

2. Афонін О. Про інформаційний простір України і рабську свідомість. URL: https://interfax.com.ua/news/blog/780866.html

3. Барна О.С. Інформаційний простір України як чинник суспільної консолідації в умовах гібридної війни / О.С. Барна // Держава і право. Юридичні і політичні науки. - 2019. - Вип. 86. - С. 365-376. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dip_2019_86_35

4. Біловус Л. Мова як важливий чинник соціокультурної ідентичності нації та особистості. Наукові записки. Серія «Культурологія» (Проблеми культурної ідентичності: глобальний та локальний виміри. Матеріали міжнародної наукової конференції 23-24 квітня, Острог - 2010). Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2010. Вип. 5. С. 164-169.

5. Біловус Л. Мовна проблематика в інформаційному просторі українців США. Вісник Книжкової палати. 2015. №6. С. 45-48.

6. Гомотюк О. Є., Калакура Я.С. Наукове осмислення досвіду та уроків розвитку українознавства. Українознавство: концептуальні та теоретико-методологічні основи розвитку / П.П. Гай-Нижник (кер. проекту), Т.А. Бевз, О. Є. Гомотюк, С. І. Губський, Я.С. Калакура, А.М. Киридон, І. Й. Краснодемська, В.Т. Лазарєва, А.Ю. Санченко, О.М. Склярова, Л.К. Токар, Д.В. Толочко, Л.В. Чупрій, О.Б. Ярошинський. - К., 2015. - С. 18-31

7. Дзюба І. Починаймо з поваги до себе: Статті, доповіді. К., 2002. С. 34.

8. Ділай А. Війна за Україну: від інформаційних операцій до прямого вторгнення. Вісник Львівського ун-ту. Серія: Журналістика. 2019. Вип. 45. С. 13-20.

9. Закон Литовської Республіки про державну мову. 1995. URL: www.hatanm.org.ua

10. Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» 25 квітня 2019 р., №2704-VIII. ВВР. 2019. №21. С. 81

11. Закон України «Про освіту» від 5 вересня 2017 р., №2145-VIII. ВВР. 2017. №38-39. С. 380.

12. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про мови в Українській РСР» від 28.10.1989. Відомості Верховної Ради УРСР. 1989. Додаток до №45. С. 631.

13. Косогов О.М. Завдання захисту національного інформаційного простору за досвідом ведення гібридної війни РФ на Сході України. Системи озброєння і військова техніка. 2017. №1. С. 38-41

14. Куць О.М., Заблоцький В.В. Мовна політика в Україні: аналіз та впровадження: Монографія. Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. 300 с.

15. Ланських О.Б. Філософські засади державної мовної політики в українській освіті: дис. на здобуття наук. ступеня к. філос. наук: 09.00.10. К., 2016. 208 с.

16. Лопушинський І. П. Рідна мова як важливий чинник консолідації української нації. URL: www.nbuv.gov.ua

17. Національна платформа з вивчення української мови Міністерства культури та інформаційної політики. URL: https://speakukraine.net

18. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. Ч. 1. С. 489.

19. Радчук В.Д. Мова як чинник консолідації сучасного українського суспільства у націю. URL: www.novamova.com.ua/htm/radchuk/mova_22.htm

20. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

від 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 14 липня 2021 р. №1-р/202, Справа №1-179/2019 (4094/19). URL: https://zakononline.com.ua/documents/show/497579676242

21. Романчук О. Мова і культура як індикатори соціально-політичних процесів у державі. Україна в універсумі: Актуальні проблеми сучасної України. Львів, 2006. С. 95-96.

22. Руденко О., Абрамова Д. Ґенеза та розвиток державної мовної політики України: монографія. Кошице: Академічне співтовариство Михайла Балудянського, Республіка Словаччина, 2018. 229 с.

23. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. К., 1996. Т. 1. С. 70; 96-97.

24. Санченко А.Ю. Розвиток українознавства в Україні (1991-2011 рр.). - Дисертація канд. іст. наук: 09.00.12, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2012. - 170 с.

25. Українське суспільство в умовах війни. 2022: монографія / С. Дембіцький, О. Злобіна, Н. Костенко та ін.; за ред. член.-кор. НАН України, д. філос. н. Є. Головахи, д. соц. н. С. Макеєва. Київ: Інститут соціології НАН України, 2022. 410 с.

26. Шліпченко С. Передмова перекладача. Пол Коннертон. Як суспільства пам'ятають. К., 2004. С. 6-13.

27. How Duolingo is responding to crisis in Ukraine. URL: https://blog.duolingo.com/ duolingo-statement-ukraine/

References

1. Aristova, I.V (2000). Derzhavna informacijna politika: organizacijno-pravovi aspekti [State information policy: organizational and legal aspects]. Harkw: Vid-vo Un-tu vnutr. Sprav [in Ukrainian].

2. Afonrn, O. Pro іnformacіjnij prostir Ukrarni і rabs'ku svіdomіst' [About the information space of Ukraine and slave consciousness]. interfax.com.ua Retrieved from https://interfax.com.ua/ news/blog/780866.html [in Ukrainian].

3. Barna, O.S. (2019). Informacijnij prostir Ukrarni jak chinnik suspti'nof konsotidacti v umovah g^iidnot' vyni [Information space of Ukraine as a factor of social consolidation in the conditions of hybrid war]. Derzhava i pravo. Juridichni i politichni nauki - Power and law. Legal and political sciences, 86, 365-376. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/dip_2019_86_35 [in Ukrainian].

4. Bilovus, L. (2010). Mova jak vazhlivij chinnik sociokul'turnoii identichnosti пасії ta osobistosti [Language as an important factor of the socio-cultural identity of the nation and the individual]. Naukovi zapiski. Serija «Kul'turologija» - Proceedings. Series «Culturology», 5, 164169 [in Ukrainian].

5. Bilovus, L. (2015). Movna problematika v informacijnomu prostori ukraiinciv SShA [Language problems in the information space of Ukrainians in the USA]. VisnikKnizhkovo'i palati - Bulletin of the Book Chamber, 6, 45-48 [in Ukrainian].

6. Gomotjuk, O. Є., Kalakura, Ja. S. (2015). Naukove osmislennja dosvidu ta urokiv rozvitku ukramoznavstva. Ukramoznavstvo: konceptual'ni ta teoretiko-metodologichni osnovi rozvitku [Scientific interpretation of the experience and lessons of the development of Ukrainian studies. Ukrainian studies: conceptual and theoretical and methodological foundations of development]. K. [in Ukrainian].

7. Dzjuba, І. (2002). Pochinajmo z povagi do sebe: Statti, dopovidi [Let's start with selfrespect: Articles, reports]. K. [in Ukrainian].

8. Dilaj, A. (2019). Vijna za Ukraiinu: vid informacijnih operacij do prjamogo vtorgnennja [War for Ukraine: from information operations to direct invasion]. VisnikL'vivs'kogo un-tu. Serija: Zhurnalistika - Bulletin of Lviv University. Series: Journalism, 45, 13-20 [in Ukrainian].

9. Zakon Litovs'koii Respubliki pro derzhavnu movu [Law of the Republic of Lithuania on the State Language]. Retrieved from www.hatanm.org.ua [in Ukrainian].

10. Zakon Ukraiini «Pro zabezpechennja funkci onuvannja ukraiins'koii movi jak derzhavnoii» [The Law of Ukraine «On ensuring the functioning of the Ukrainian language as a state language»]. (2019, April 25). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

11. Zakon Ukrarni «Pro osvitu» [The Law of Ukraine «On Education»]. (2017, September 5). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

12. Zakon Ukraiins'koii Radjans'koii Socialistichnoii Respubliki «Pro movi v Ukraiins'kij RSR» [Law of the Ukrainian Soviet Socialist Republic «On Languages in the Ukrainian SSR»]. (1989, October 28). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

13. Kosogov, O.M. (2017). Zavdannja zahistu nacional'nogo informacijnogo prostoru za dosvidom vedennja gibridnoii vijni RF na Shodi Ukrarni [The task of protecting the national information space based on the experience of conducting a hybrid war of the Russian Federation in the East of Ukraine]. Sistemi ozbroennja i vijs'kova tehnika - Weapon systems and military equipment, 1, 38-41 [in Ukrainian].

14. Kuc', O.M., Zabloc'kij, V V (2007). Movnapolitika v Ukrarni: analiz ta vprovadzhennja [Language policy in Ukraine: analysis and implementation]. H.: HNU imeni V.N. Karazina [in Ukrainian].

15. Lans'kih, O.B. (2016). Filosofs'ki zasadi derzhavnoii movnoii politiki v ukraiins'kij osviti [Philosophical principles of state language policy in Ukrainian education]. Candidate's thesis. K. [in Ukrainian].

16. Lopushins'kij, І. P Ridna mova jak vazhlivij chinnik konsolidaciii ukraiins'koii naciii [Native language as an important factor in the consolidation of the Ukrainian nation]. Retrieved from www.nbuv.gov.ua [in Ukrainian].

17. Nacional'na platforma z vivchennja ukrams'koii movi Ministerstva kul'turi ta informacijnoii politiki [National platform for learning the Ukrainian language of the Ministry of Culture and Information Policy]. speakukraine.net Retrieved from https://speakukraine.net [in Ukrainian].

18. Nacional'niprocesi v Ukraini: istorija і suchasnist'. Dokumenti і materiali. Dovidnik [National processes in Ukraine: history and modernity. Documents and materials]. (vol. 1-2) [in Ukrainian].

19. Radchuk, V.D. Mova jak chinnik konsolidaci'i suchasnogo ukrains'kogo suspil'stva u naciju [Language as a factor in the consolidation of modern Ukrainian society into a nation]. htm Retrieved from www.novamova.com.ua/htm/radchuk/mova_22.htm [in Ukrainian].

20. Rishennja Konstitucijnogo Sudu Ukraini u spravi za konstitucijnim podannjam vid narodnogo deputata Ukraini shhodo vidpovidnosti Konstitucii Ukraini (konstitucijnosti) Zakonu Ukraini «Pro zabezpechennja funkci onuvannja ukrains'koi movi jak derzhavnoi» [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in a case based on a constitutional petition from 51 people's deputies of Ukraine regarding the conformity with the Constitution of Ukraine (constitutionality) of the Law of Ukraine «On Ensuring the Functioning of the Ukrainian Language as a State Language»]. (n.d). zakononline.com.ua Retrieved from https://zakononline.com.ua/documents/ show/497579676242 [in Ukrainian].

21. Romanchuk, O. (2006). Mova i kul'tura jak indikatori social'no-politichnih procesiv u derzhavi [Language and culture as indicators of socio-political processes in the state]. Ukralna v universumi: Aktual'ni problemi suchasno'i Ukraini - Ukraine in the universe: Actual problems of modern Ukraine, 95-96. [in Ukrainian].

22. Rudenko, O., Abramova, D. (2018). leneza ta rozvitok derzhavnoi movnol politiki Ukraini [enesis and development of the state language policy of Ukraine]. Koshice: Akademichne spivtovaristvo Mihajla Baludjans'kogo, Respublika Slovachchina [in Ukrainian].

23. Ukrains'ka Central'na Rada. Dokumenti i materiali [Ukrainian Central Council. Documents and materials]. (vol. 1-2) [in Ukrainian].

24. Sanchenko, A. Ju. (2012). Rozvitok ukrainoznavstva v Ukraini (1991-2011 rr.) [Development of Ukrainian studies in Ukraine (1991-2011)]. Candidate's thesis. Kiiv. nac. un-t im. Tarasa Shevchenka [in Ukrainian].

25. Dembic'kij, S., Zlobina, O., Kostenko, N. (2022). Ukralns'ke suspil'stvo v umovah vijni [Ukrainian society in the conditions of war]. Kiiv: Institut sociologii NAN Ukraini [in Ukrainian].

26. Shlipchenko, S. (2004). Peredmova perekladacha. Pol Konnerton. Jak suspil'stva pamjatajut' [Preface of the translator. Paul Connerton. How societies remember.]. K. [in Ukrainian].

27. How Duolingo is responding to crisis in Ukraine. blog.duolingo.com Retrieved from https://blog.duolingo.com/duolingo-statement-ukraine/ [in English].

Размещено на Allbest.ru