Політика місцевих органів влади держави у сфері освіти на поділлі в період хрущовської "відлиги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Політика місцевих органів влади держави у сфері освіти на поділлі в період хрущовської «відлиги»

Романюк Іван Миронович доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України,

Зінько Юрій Анатолійович кандидат історичних наук, доцент, професор кафедри всесвітньої історії,

Долинна Анна Сергіївна кандидат історичних наук, старший викладач кафедри всесвітньої історії

Анотація

У статті розкрито тенденції політики держави у сфері освіти Вінницького та Хмельницького регіонів. Позитивні зрушення в сфері розширення мережі початкових і середніх освітніх закладів, а також зміцнення їх матеріально-технічної бази. Внаслідок високих темпів міграції сільських жителів до обласного центру актуальним упродовж досліджуваного періоду було питання відкриття і будівництва нових шкіл, адже більшість дітей навчалися у дві і навіть у три зміни. Крім того, приміщення не завжди відповідали санітарно-гігієнічним нормам.

Вжито заходів щодо поліпшення та ремонту шкільної кінопроекційної апаратури за безготівковим розрахунком у кіноремонтних майстернях, а також магнітофонів, електрофонів та іншого звуковідтворюючого обладнання. Не змогли впоратися колгоспи із реконструкцією вже існуючих шкіл, значна частина яких перебувала в аварійному стані. Важливим було розв'язання питання харчування учнів. Обласний відділ народної освіти, виконкоми міських і районних рад народних депутатів відповідали за забезпечення матеріально-технічної бази шкіл: навчально-наочних посібників, фільмотек для учнів тощо.

На відміну від загальноукраїнської тенденції, у другій половині 1960-х на Вінниччині і Хмельниччині не відбувалося й зростання чисельності учнів, у подальші роки їх кількість зменшується. Це пояснюється процесами міграції, урбанізації та зменшенням народжуваності. Водночас, якщо чисельність учнів у містах зросла майже вдвічі, то в селах вона фактично на стільки ж зменшилась.

Проте і в містах, і в селах упродовж досліджуваного періоду зросла майже в однаковій пропорції кількість середніх шкіл. Але якщо в містах цей процес супроводжувався майже подвійним збільшенням у цих школах чисельності учнів, то в селах, навпаки, - зменшенням. Як і в містах, так і в селах зменшувалась кількість початкових шкіл, але в містах цей процес мав значно більші показники, ніж у селах.

Ключові слова: освіта, політика держави, загальноосвітні школи, матеріально-технічна база, педагогічні кадри.

Abstract

Romaniuk Ivan Myronovych Doctor of historical sciences, professor, head of the Department of History of Ukraine, Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University

Zinko Yurii Anatoliiovych Candidate of historical sciences, associate professor, professor of the department of world history, Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University

Dolynna Anna Serhiivna Candidate of historical sciences, senior lecturer of the department of world history, Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University

STATE POLICY IN THE FIELD OF EDUCATION OF THE VINNTY AND KHMELNYT REGIONS DURING THE TIMES OF THE KHRUSHSHOV "THAW"

The article reveals the trends of state policy in the field of education in Vinnytsia and Khmelnytskyi regions. Positive developments in the field of expanding the network of primary and secondary educational institutions, as well as strengthening their material and technical base. As a result of the high rate of migration of rural residents to the regional center, the question of opening and building new schools was relevant during the studied period, because most children studied in two or even three shifts. In addition, the premises did not always meet sanitary and hygienic standards.

Measures have been taken to improve and repair school film projection equipment at cashless payment in film repair workshops, as well as tape recorders, electrophones and other sound reproduction equipment. The collective farms could not cope with the reconstruction of the already existing schools, a large part of which was in a state of emergency. It was important to resolve the issue of student nutrition. The regional department of public education, the executive committees of city and district councils of people's deputies were responsible for providing the material and technical base of schools: educational and visual aids, film libraries for students, etc.

Contrary to the all-Ukrainian trend, in the second half of the 1960s in Vinnytsia and Khmelnytskyi there was no growth in the number of students, in subsequent years their number decreased. This is explained by the processes of migration, urbanization and a decrease in the birth rate. At the same time, if the number of students in the cities has almost doubled, in the villages it has actually decreased by the same amount.

However, the number of secondary schools increased in almost the same proportion in both cities and villages during the studied period. But if in the cities this process was accompanied by an almost two-fold increase in the number of students in these schools, then in the villages, on the contrary, by a decrease. Both in cities and in villages, the number of primary schools decreased, but in cities this process had significantly higher rates than in villages.

Keywords: education, state policy, secondary schools, material and technical base, teaching staff.

Постановка проблеми

Одним із якісних показників розвитку освіти було і є розширення мережі освітніх закладів і зміцнення їх матеріально- технічної бази, а також забезпечення кадрами - вчителями. Відповідальність, передусім, за перші два питання була покладена на місцеві органи влади - обласні, районні и сільські ради. Від успішного розв язання цих питань також залежала якість навчально-виховного процесу. Місцеві органи влади ухвалювали рішення про будівництво нових шкіл, що здійснювалося як за їх підтримки, так і за рахунок колгоспів, радгоспів, державних і кооперативних підприємств і організацій. Ради також схвалювали рішення й про закриття чи ліквідацію шкіл, зокрема у так званих «неперспективних» селах.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Аналіз архівних документів, інформативних матеріалів даного періоду відображає прогресивний рівень освіченості вчительських кадрів областей регіону. Виходячи з цього, в основу реформування освітньої галузі потрібно було покласти українознавче спрямування змісту освіти, за яким пріоритет надавався розгляду суспільно-історичного процесу становлення української нації, самобутності її культури й самосвідомості в контексті розвитку світової науки і культури. У той же час заангажовувалися національні традиції українського народу [1 - 5].

Метою статті є обґрунтування політики держави у сфері освіти Вінницького та Хмельницького регіонів.

Виклад основного матеріалу

Позитивні зрушення в сфері розширення мережі початкових і середніх освітніх закладів, а також зміцнення їх матеріально-технічної бази спостерігалися в Україні за часів хрущовської «відлиги». У другій половині 1960-х, а також на початку 1970-х рр. позитивні зміни продовжували відбуватися завдяки спробі провести в країні ринкові економічні реформи у 1965-1967 рр., що мали децентралізувати управління економікою й сприяти її переходу від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку. Незважаючи на загальну невдачу реформ, чимало позитивних зрушень в економіці у другій половині 1960-х рр. все ж відбулися, що, відповідно, позначилося й в освітній сфері [4, с. 67]. шкільний міграція матеріальний технічний

Зокрема, у другій половині 1960-х рр. сприяли розширенню мережі шкіл місцеві ради Шепетівського, Дунаєвецького, Красилівського, Волочиського, Чемеровецького та Хмельницького районів. Таке ставлення місцевих органів влади, керівників господарств і громадськості позитивно впливало на ріст успішності, яка на 1966-70 навчальний рік в області становила 99,5% [4, с. 29].

У 1970 р. значну роботу по зміцненню матеріальної бази школи проводила Ярмолинецька селищна рада. У школі №ЃZ2 не вистачало навчальних кабінетів, були тісні класні кімнати. На засіданні правління колгоспу ім. Мічуріна було обговорено питання зміцнення матеріальної бази школи. За рахунок перевиконання бюджету було виділено 10 тис. руб. для капітального ремонту будівлі. Виконавчий комітет залучав до цієї справи і громадськість [4, с. 240].

Відповідно до рішення Вінницької міської ради депутатів трудящих від 26 червня 1971 року «Про комплексний план економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 1971 - 1975 роки» передбачалося, що кількість дітей шкільного віку на Вінниччині становитиме 27300 осіб, а кількість дошкільників зросте на 21 тис. у зв'язку з цим планувалося будівництво за рахунок державних капіталовкладень трьох загальноосвітніх шкіл на 4004 місць у межах області, а у м. Вінниці - середніх шкіл № 3, № 4, № 6, № 12, № 15, № 17, № 20, № 26, № 29, № 32, а також дитячої спортивної школи № 1 [5, с. 9].

Внаслідок високих темпів міграції сільських жителів до обласного центру актуальним упродовж досліджуваного періоду було питання відкриття і будівництва нових шкіл, адже більшість дітей навчалися у дві і навіть у три зміни. Крім того, приміщення не завжди відповідали санітарно-гігієнічним нормам.

Якщо у першій половині 1960-х рр. у м. Вінниці було збудовано і відкрито всього дві загальноосвітні школи (ЗОШ) - № 30 (1961 р.) і № 31 (1962 р.), то у другій половині 1960-х рр. - п'ять, з них три ЗОШ - № 5, 21 і 25 - були вперше відкриті у 1965 р. у новому житловому масиві Вишенька. Ще дві ЗОШ - № 11 - у 1967 р. і № 15 - у 1971 р. перейшли у нові приміщення. Крім того, були добудовані корпуси ще двох ЗОШ № 13 (1965 р.) і № 19 (1967 р.) [1, с. 67].

У першій половині 1970-х було відкрито дві нові ЗОШ - № 23 (1974 р.) і № 33 (1973 р.). Крім того, добудовано новий корпус ЗОШ № 32, а ЗОШ №ЃZ 36 закрили у 1974 р. через аварійний стан приміщення [5, с. 69].

У другій половині 1970-х рр. [1, с. 71]. збудували одну нову ЗОШ - № 10 (1979 р.), а ЗОШ № 1 була добудована. У першій половині 1980-х рр. спорудили нову ЗОШ - № 18 (1984 р.), а дві школи - № 20 і № 31 - у 1982 і 1984 р. перейшли у нові приміщення. У ЗОШ № 19 у 1983 р. були добудовані спортзал, їдальня та майстерня. Для порівняння у другій половині 1980-х рр. збудували три нові школи [2, с. 78].

Отже, у досліджуваний період у м. Вінниці було відкрито сім нових шкіл з них чотири - перейшли у новозбудовані приміщення, тобто за двадцять років було збудовано одинадцять шкільних приміщень. Крім того, було добудовано корпуси ще чотирьох шкіл, і тільки одна була закрита.

Найвищі темпи будівництва і відкриття нових шкіл у м. Вінниці, порівняно з попередніми і наступними п'ятирічками, припадали на другу половину 1960-х рр., а найнижчі - на другу половину 1970-х рр. [3, 5].

Проте, на той час на місцях існувало й чимало проблем. Як зазначалося в Постанові ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР від 5 серпня 1965 р. «Про підготовку загальноосвітніх шкіл республіки до нового навчального року», план будівництва шкіл за державні капіталовкладення у Вінницькій області було визнано незадовільним через ігнорування будівництва шкільних освітніх закладів Головподільськбудом. Щоправда, на кінець VIII п'ятирічки (1965-1970 рр.), зокрема на 1 вересня 1970 р., план «учне місць» область загалом виконала, хоче шкільне будівництво проводилося повільно [4, с. 92].

Не кращою під час VIII п'ятирічки була ситуація із будівництвом шкіл за рахунок колгоспів у Тиврівському, Шаргородському, Тростянецькому, Немирівському, Іллінецькому районах, які не змогли забезпечити будівельні організації відповідними матеріалами, зокрема збірними залізобетонними конструкціями. Як наслідок, соціальні зобов'язання із шкільного будівництва в цих районах не були виконані [1, с. 58].

Не змогли впоратися колгоспи із реконструкцією вже існуючих шкіл, значна частина яких перебувала в аварійному стані. Так, у 1965 р. із 144 аварійних приміщень лише 20 були замінені новобудовами, а в решті - проведено ремонт приміщень [2, с. 63].

Обласний відділ народної освіти, виконкоми міських і районних рад народних депутатів відповідали за забезпечення матеріально-технічної бази шкіл: навчально-наочних посібників, фільмотек для учнів тощо. У 1977 р. м. Вінниці були додатково виділені кошти на побудову магазину канцтоварів та учнівського приладдя (площею 420 кв. метрів.) Вжито заходів щодо поліпшення та ремонту шкільної кінопроекційної апаратури за безготівковим розрахунком у кіноремонтних майстернях, а також магнітофонів, електрофонів та іншого звуковідтворюючого обладнання [3, с. 267].

Важливим було розв'язання питання харчування учнів. З цією метою в школах Хмельницької області запрацювало 260 їдалень, 614 буфетів, а також 156 роздаткових пунктів, які організовували гаряче харчування для 150 тисяч учнів [5, с. 29]. Прикладом для багатьох сільських рад став досвід Староушицької сільради. З її ініціативи було організовано підвезення до шкіл тих дітей, які жили у віддалених населених пунктах, а також було створено інтернат на 95 учнів, організовано щоденне харчування дітей. У школі працювали дві їдальні, три буфети. Кожний день 220 учнів одержували обіди, 305 учнів 1-4 класів забезпечувалися харчуванням [5, с. 31].

Поділля у досліджуваний період у порівнянні з сусідніми областями мало найбільшу кількість вчителів. З середини 1950-х до початку 1960-х років на Вінниччині нараховувалося 22 тис. осіб, а на Хмельниччині - 21 тис. Така тенденція співпала із загальноукраїнською. Проте дещо відмінними були показники щодо кількості вчителів у кожній області і, зокрема, їх кількості на одну тисячу учнів [4, с. 31].

Чисельність вчителів областей Поділля за двадцять досліджуваних років часто змінювалася. Якщо на Хмельниччині, як і в Україні, найбільша чисельність вчителів спостерігалась в середині 1960-х рр., відповідно, 21 тис. і 476 тис., то у Вінницькій області у 1965-1971 рр. - 22 тис. осіб. З того часу спостерігається поступове зменшення їх чисельності майже в такій пропорції, як шкіл і учнів.

У селах Вінниччини не вистачало педагогічних кадрів. З 1967 р. до Вінницької, як і до Київської, Миколаївської і Черкаської областей, щорічно направляли 150-200 випускників педагогічних училищ. Вчителі, як і працівники культури, залишали села через відсутність житла, яке здебільшого орендували [5, с. 58].

Найбільша кількість шкіл у Вінницькій і Хмельницькій областях спостерігалася на початку 1960-х рр., як і загалом по Україні. Хоча найвищі темпи їх будівництва припадали на другу половину 1960-х - початок 1970-х рр., що було зумовлено певними досягненнями косигінської економічної реформи в роки VIII п'ятирічки. Оскільки нові школи поглинали кілька старих, загальні темпи зростання їх кількості не спостерігалися.

Упродовж 1965 - 1970 рр. мережа середніх шкіл у Хмельницькій області зросла на 26 закладів: з 288 до 314 [3, с. 35]. Кількість навчальних кабінетів у середніх і восьмирічних школах - на 953 і становила 3190 [3, с. 37]. Проте, починаючи з 1975 р. й до 1985/1986 н. р., спостерігалося суттєве зменшення ЗОШ, їх учнів і вчителів. Якщо у 1975 р. функціонувало 1209 ЗОШ, в яких навчалося 275,3 тис. учнів (денних ЗОШ було 1144 і 243,8 тис. учнів), то у 1985 н. р. існувало 1025 ЗОШ, в яких нараховувалося 220,6 тис. учнів (денних ЗОШ - 993 і 202,4 тис. учнів). Чисельність учителів упродовж цих років зменшилась з 19 тис. до 17,2 тис. осіб [4, с. 7].

Зменшення сільських шкіл, а, відповідно, и учнів та вчителів було зумовлено ліквідацією у 1970-і рр. чималої кількості малих сіл, оголошених владою неперспективними. У 1970-1985 рр. розпочалося, яке триває й понині, зменшення населення Хмельницької області, що спочатку пояснювалося переважанням міграційного відпливу населення з області над його природним приростом, а згодом і появою від'ємного природного приросту [5, с. 77].

Як наслідок, на середину 1980-х рр. в області функціонувало 1021 (за іншими даними, 1024 ЗОШ). Водночас, у 563 населених пунктах, або майже в 40% сіл, були відсутні навчальні заклади, з них у 281 селі, що були центральними садибами колгоспів і радгоспів. У пристосованих, нерідко аварійних приміщеннях знаходилися 45% шкіл області (459, в т. ч. 447 - на селі) [5, с. 127].

Отже, на відміну від загальноукраїнської тенденції, у другій половині 1960-х на Вінниччині і Хмельниччині не відбувалося й зростання чисельності учнів, у подальші роки їх кількість зменшується. Це пояснюється процесами міграції, урбанізації та зменшенням народжуваності.

Висновки

Відзначено, що у містах Вінниччини спостерігався незначний зріст ЗОШ усіх трьох рівнів тоді, як у селах загальна кількість шкіл усіх видів зменшилась більш ніж втричі. Водночас, якщо чисельність учнів у містах зросла майже вдвічі, то в селах вона фактично на стільки ж зменшилась.

Проте і в містах, і в селах упродовж досліджуваного періоду зросла майже в однаковій пропорції кількість середніх шкіл. Але якщо в містах цей процес супроводжувався майже подвійним збільшенням у цих школах чисельності учнів, то в селах, навпаки, - зменшенням. Як і в містах, так і в селах зменшувалась кількість початкових шкіл, але в містах цей процес мав значно більші показники, ніж у селах.

Поділля мало дещо відмінні від загальноукраїнських риси розбудови мережі ЗОШ, чисельності учнів, які в них навчалися, та кількості працюючих у них вчителів. Все це говорить про те, що політика держави у сфері освіти мала відмінні результати і показники в кожному регіоні республіки і значно залежала від того, чи був регіон індустріальний, аграрний, чи аграрно- індустріальний, а також від кількості його населення, рівня охорони здоров'я і забезпечення житлово-побутовими умовами.

Література

1. Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. Кам'янець-ПодільськийЃF Кам'янець-Поділ. міськ. друк., 1993. 480 с.

2. Бурлін В. Ф. Зміни в соціально-економічній структурі населення Української РСР (1959-1970 рр.). Демографічні дослідження. Вип. 3. 1975. 209 с.

3. Литвин В. М. Україна у другому повоєнному десятилітті (1956-1965). Київ: вид. дім «Лі-Терра», 2004. 272 с.

4. Прокопчук В. С., Філінюк Л. Ф. Бібліотека Кам5янець-Подільського національного університету: роки становлення й розквіту: іст. нарис. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2009. 284 с.

5. Українська культура у роки хрущовської «відлиги». «Шістдесятники» у культурі.

References

1. Bazhenov, L. V. (1993). Podillia v pratsiakh doslidnykiv i kraieznavtsiv KhIKh-KhKh st.: Istoriohrafiia. Bibliohrafiia. Materialy [Podillia in the works of researchers and local historians of the 19th-20th centuries: Historiography. Bibliography. Materials.]. Kam'ianets-Podilskyi: Kamianets-Podil. misk. druk., 480 [in Ukrainian].

2. Burlin, V. F. (1975). Zminy v sotsialno-ekonomichnii strukturi naselennia Ukrainskoi RSR (1959-1970 rr.) [Changes in the socio-economic structure of the population of the Ukrainian SSR (1959-1970)]. Demohrafichni doslidzhennia, 3, 209 [in Ukrainian].

3. Lytvyn, V. M. (2004). Ukraina u druhomu povoiennomu desiatylitti (1956-1965) [Ukraine in the second post-war decade (1956-1965)]. Kyiv: vyd. dim «Li-Terra», 272 [in Ukrainian].

4. Prokopchuk, V. S., Filiniuk, L. F. (2009). Biblioteka Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu: roky stanovlennia y rozkvitu: ist. narys. Kamianets-Podilskyi [Library of the Kamianets-Podilskyi National University: years of formation and prosperity]: Aksioma, 284 [in Ukrainian].

5. Ukrainska kultura u roky khrushchovskoi «vidlyhy». «Shistdesiatnyky» u kulturi [Ukrainian culture during the Khrushchev "thaw". "Sixties" in culture].

Размещено на Allbest.ru