Особливості взаємодії Національної гвардії України зі збройними силами України та іншими військовими формуваннями щодо надання відсічі збройній агресії російським загарбникам

Размещено на http://allbest.ru

Особливості взаємодії Національної гвардії України зі збройними силами України та іншими військовими формуваннями щодо надання відсічі збройній агресії російським загарбникам

Островський Сергій Олександрович

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри тактики та тактико-спеціальної підготовки факультету службово-бойової діяльності, Київський інститут Національної гвардії України, полковник

Анотація. На територіях, де ведуться активні бойові дії, заходи правового режиму воєнного стану запроваджують і здійснюють військові адміністрації та військові командування, у разі їх функціонування. Рішення про створення військової адміністрації приймає Президент України за поданням обласної державної адміністрації або військового командування.

Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями. Вона призначена для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами Управління Національною гвардіє України під час виконання службово- бойових завдань в особливий період здійснює командувач Національної гвардії України. Разом з тим військово-політичне та адміністративне керівництво Національною гвардією України здійснює Міністр внутрішніх справ України. Відповідно викладеного відбувається подвійне управління Національною гвардією України як з боку командувача Національної гвардії України (Міністра внутрішніх справ України), так зі сторони Головнокомандувача Збройних Сил України (Міністра оборони України). На нашу думку, в умовах особливого періоду, відповідно цілей забезпечення воєнної безпеки, обумовлюється необхідність формування компетентного й професійного апарату військового керівництва, покликаного здійснювати виконавчу владу безпосередньо у Збройних Силах та інших, утворених відповідно до законодавства військових формуваннях, здатного вести постійну організаторську роботу щодо втілення в життя прийнятих органами публічної влади рішень, що відносяться до компетенції сил оборони. Організація та здійснення публічного управління у військовій сфері, з урахуванням специфіки її функціонування, підтримання високого ступеня бойової готовності сил оборони до відбиття агресії, виконання завдань відповідно до міжнародних зобов'язань України, є найважливішим напрямком діяльності держави. Організаційна структура органів військового керівництва, правові форми їх діяльності, передбачені законодавством, розпорядчі і контрольні повноваження повинні бути спрямовані на визначення життєздатності та ефективності концепції військового управління.

Ключові слова: воєнний стан, Національна гвардія України, бойове завдання, оперативне командування, військове керівництво.

національна гвардія україна правоохоронний воєнний стан

Ostrovskiy Serhiy Oleksandrovich Candidate of legal sciences, associate professor, associate professor of the department of tactics and tactical-special training of the faculty of military service, Kyiv Institute of the National Guard of Ukraine, colonel

PECULIARITIES OF THE INTERACTION OF THE NATIONAL GUARD OF UKRAINE WITH THE ARMED FORCES OF UKRAINE AND OTHER MILITARY FORMATIONS IN REPELLING ARMED AGGRESSION AGAINST RUSSIAN INVADERS

Abstract. In the territories where active hostilities are taking place, measures of the legal regime of martial law are introduced and carried out by military administrations and military commands, in case of their functioning. The decision to create a military administration is made by the President of Ukraine at the request of the regional state administration or military command.

The National Guard of Ukraine is a military formation with law enforcement functions. It is designed to perform tasks of protection and protection of life, rights, freedoms and legitimate interests of citizens of Ukraine, society and the state from criminal and other illegal encroachments, protection of public order and provision of public safety, as well as in cooperation with law enforcement agencies

The National Guard of Ukraine is managed by the commander of the National Guard of Ukraine during service and combat tasks in a special period. At the same time, the military, political and administrative leadership of the National Guard of Ukraine is carried out by the Minister of Internal Affairs of Ukraine. Accordingly, there is dual management of the National Guard of Ukraine both by the commander of the National Guard of Ukraine (Minister of Internal Affairs of Ukraine) and by the Commander-in-Chief of the Armed Forces of Ukraine (Minister of Defense of Ukraine). In our opinion, in the conditions of a special period, in accordance with the goals of ensuring military security, the need for the formation of a competent and professional apparatus of military leadership, called to exercise executive power directly in the Armed Forces and other military formations formed in accordance with the law, capable of conducting constant organizational work on the implementation implementation of decisions made by public authorities that are within the competence of the defense forces. The organization and implementation of public administration in the military sphere, taking into account the specifics of its functioning, maintaining a high level of combat readiness of the defense forces to repel aggression, performing tasks in accordance with Ukraine's international obligations, is the most important direction of the state's activity. The organizational structure of the military leadership bodies, the legal forms of their activity, prescribed by legislation, administrative and control powers should be aimed at determining the viability and effectiveness of the concept of military management.

Keywords: martial law, National Guard of Ukraine, combat mission, operational command, military leadership.

Постановка проблеми. Введення в Україні воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації спричинило необхідність зміни правових основ діяльності публічних органів відповідно до потреб воєнного часу. Режим воєнного стану, як вид правового режиму, вводиться в країні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності, її територіальній цілісності. Від злагодженої, оперативної, професійної діяльності компетентних органів належить обороноздатність та безпека в державі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі питання досліджуваної проблематики були предметом наукових досліджень М.М. Лобко, А.Й. Фучко, С.В. Васильєва, С.А. Маляр, О. М. Музичук та ін.

Виклад основного матеріалу. Воєнний стан передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. За виняткових обставин воєнний стан застосовують для відновлення порядку в країні та збереження цивільної форми врядування, або для об'єднання людей у випадку військового вторгнення іншою країною[1]. Під час дії даного режиму військове командування на території України здійснюють: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил ЗСУ, командувачі окремих сил, видів (родів) військ ЗСУ, командири військових частин, з`єднань ЗСУ, інших, утворених згідно вимог чинного законодавства України військових формувань, а також начальники органів військового управління [2]. Військове командування під час дії воєнного стану наділене правом разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування встановлювати та реалізовувати заходи правового режиму воєнного стану. Таким чином військове командування має право формулювати та видавати накази або директиви з питань забезпечення громадської безпеки, порядку, оборони, здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, які є обов'язковими для виконання. Відповідно до цього, під час воєнного стану можуть бути утворені тимчасові органи від держави - військові адміністрації [3]. Слід зазначити, що на територіях, де ведуться активні бойові дії, заходи правового режиму воєнного стану запроваджують і здійснюють військові адміністрації та військові командування, у разі їх функціонування. Рішення про створення військової адміністрації приймає Президент України за поданням обласної державної адміністрації або військового командування. Військова адміністрація певного населеного пункту очолюється начальником, що призначається та звільнюється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу ЗСУ чи конкретної обласної державної адміністрації. Структура, штатний розпис військової адміністрації населеного пункту затверджується начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем ЗСУ за поданням начальника конкретної військової адміністрації [4].

Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями. Вона призначена для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами -- із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій[5]. Відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України» вона взаємодіє зі Збройними Силами України щодо відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони[5]. Законом України «Про основи національного спротиву» від 16 липня 2021 року № 1702-IX встановлено, що військовослужбовці, працівники правоохоронних органів та інші особи, які залучаються до заходів з організації, підготовки, підтримання та виконання завдань руху опору, на час проведення таких заходів підпорядковуються Командувачу Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, рішення якого є обов'язковими до виконання. З цього приводу необхідно зазначити, по-перше, що рух опору - це система воєнних, інформаційних і спеціальних заходів, організація, планування, підготовка і підтримка яких здійснюється з метою відновлення державного суверенітету і територіальної цілісності під час відсічі збройної агресії проти України; по-друге, провідна роль в організації, підготовці, підтримці та веденні руху опору належить Силам спеціальних операцій Збройних Сил України; по-третє, відповідно до норм зазначеного закону, розширено повноваження Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України щодо Національної гвардії України; по-четверте, з настанням особливого періоду Національна гвардія України для виконання завдань з оборони держави приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням і підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України, крім військових частин (підрозділів), які здійснюють конвоювання та охорону дипломатичних представництв. Наведене дає можливість говорити, про те, що норми зазначеного закону не чітко визначають підпорядкованість Національної гвардії України в умовах воєнного часу. Так як п. 3 ст.61 визначає, як зазначалось вище, що з введенням воєнного стану Національна гвардія України підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України, крім військових частин (підрозділів), які здійснюють конвоювання та охорону дипломатичних представництв. В той же час, ст. 7 закону України «Про національну гвардію України» визначено, що безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України. Де, безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України - це діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Національної гвардії України, її технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ її застосування, а також управління нею під час виконання службово-бойових завдань[6]. Тобто командувач Національної гвардії України також здійснює управління Національною гвардіє України під час виконання службово- бойових завдань в особливий період. Разом з тим військово-політичне та адміністративне керівництво Національною гвардією України здійснює Міністр внутрішніх справ України. Відповідно викладеного відбувається подвійне управління Національною гвардією України як з боку командувача Національної гвардії України (Міністра внутрішніх справ України), так зі сторони Головнокомандувача Збройних Сил України (Міністра оборони України). На нашу думку, в умовах особливого періоду, відповідно цілей забезпечення воєнної безпеки, обумовлюється необхідність формування компетентного й професійного апарату військового керівництва, покликаного здійснювати виконавчу владу безпосередньо у Збройних Силах та інших, утворених відповідно до законодавства військових формуваннях, здатного вести постійну організаторську роботу щодо втілення в життя прийнятих органами публічної влади рішень, що відносяться до компетенції сил оборони. Організація та здійснення публічного управління у військовій сфері, з урахуванням специфіки її функціонування, підтримання високого ступеня бойової готовності сил оборони до відбиття агресії, виконання завдань відповідно до міжнародних зобов'язань України, є найважливішим напрямком діяльності держави. Організаційна структура органів військового керівництва, правові форми їх діяльності, передбачені законодавством, розпорядчі і контрольні повноваження повинні бути спрямовані на визначення життєздатності та ефективності концепції військового управління. Відповідно, вироблення якісної, швидко реагуючої системи управління, що ґрунтується на наукових дослідженнях, щодо найбільш раціональних, науково обґрунтованих організаційно-правових форм діяльності та методів керівництва військами, є сьогодні важливим та потрібним[7]. Саме тому, вважаємо, що доцільно Національну гвардію України вивести з підпорядкування Міністра внутрішніх справ України та підпорядкувати Верховному Головнокомандуючому Збройних Сил України з можливістю виконання наказів Головнокомандувача Збройних Сил України, а командуючого Національної гвардії України зробити підзвітним та підконтрольним Верховному Головнокомандуючому Збройних Сил України. Так як на сьогодні Президент України здійснює відповідно до чинного законодавства загальнодержавне керівництво Збройними Силами України та силами оборони, як глава держави і Верховний головнокомандувач Збройними Силами України затверджує Стратегію воєнної безпеки, призначає і звільняє вище командування Збройних Сили України, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [8] вводить на території держави або в окремих її місцевостях воєнний стан, оголошує загальну або часткову мобілізацію, затверджує Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України [9], видає укази про призов на військову службу та звільнення з військової служби. З цього приводу також необхідно зауважити, що командувач Національної гвардії України призначається на посаду Президентом України за поданням Міністра внутрішніх справ України та звільняється з посади Президентом України(командувач Національної гвардії України користується щодо військовослужбовців Національної гвардії України правами Міністра оборони України, які передбачені Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України), затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153. Треба зауважити, що Конституція України не передбачає обмеження повноважень(за поданням Міністра внутрішніх справ України) Президента України щодо призначення на посади вищого командування військових формувань. Перший заступник та заступники командувача Національної гвардії України призначаються на посади за поданням командувача Національної гвардії України та звільняються з посад Президентом України. Керівники структурних підрозділів головного органу військового управління Національної гвардії України, органів військового управління оперативно-територіальних об`єднань та вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України призначаються на посаду за погодженням з Президентом України і звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України [5]. Як бачимо така процедура має ускладнену систему призначення на посаду, в той же час порушує пункт 17 частини першої статті 106 Конституції України, яка наділяє Президента України повноваженнями призначати на посади та звільняти з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, та не враховує особливостей управлінських функцій Головнокомандувача Збройних Сил України щодо підтверджує вищевикладені пропозиції щодо прямого підпорядкування Національної гвардії України Верховному Головнокомандуючому Збройних Сил України. Таке реформування дасть можливість вибудувати чітку вертикаль підпорядкування, що дасть можливість швидкого виконання бойових наказів Верховного Головнокомандуючого Збройних Сил України та Головнокомандувача Збройних Сил України, а також ефективної реалізації пріоритетних напрямків здійснення військового керівництва Національною гвардією України, а саме: а) централізація військового управління в Національною гвардією України; б) забезпечення підконтрольності органів військового управління і посадових осіб Національної гвардії командуванню ЗСУ та вищим органам державної влади в особливий період; в) єдиноначальність на правовій основі; г) забезпечення військової дисципліни; д) оптимальне поєднання структури й повноважень органів військового керівництва Національною гвардією України покладеним на них завданням та визначеним напрямкам службової діяльності; е) комплексний підхід до реалізації мети військового керівництва, шляхом залучення громадськості до виконання окремих завдань і функцій Національної гвардії України[7]. З іншими правоохоронними органами України Національній гвардії України необхідно поширити систему взаємодії відповідно до правоохоронних функцій щодо ефективної відсічи російської агресії та охорони громадського порядку та громадської безпеки. Це питання на сьогоднішній день до кінця ще не вирішене.

Треба зазначити, що взаємодія між Національною гвардією України та іншими правоохоронними органами здійснюється відповідно до наказу щодо організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку, шляхом: спільного патрулювання нарядами з вулиць, площ, парків, скверів, вокзалів, аеропортів, морських та річкових портів, інших публічних (громадських) місць; проведення спільних заходів з метою стабілізації оперативної обстановки в разі її загострення в межах території однієї чи декількох адміністративно-територіальних одиниць [10, п. 4]. Взаємодія Національної гвардії з правоохоронними органами та Збройними силами України обумовлена наступними факторами: 1) принциповою основою для тісної взаємодії є спільність їх цілей як підсистем, що входять до єдиної системи Міністерства внутрішніх справ України (Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Національна гвардія України тощо). Спільних дій Національної гвардії України та Збройних сил України для відсічі збройної агресії з боку Росії; 2) Національна поліція України, частини і з'єднання Національної гвардії України поодинці не мають необхідного комплексу сил і засобів для виконання значної кількості завдань у сфері забезпечення національної (внутрішньої) безпеки. Так, Національна поліція України не має військових формувань у своєму підпорядкуванні, відсутні можливості відповідними силами й засобами прочісувати місцевість з метою виявлення й затримання злочинців, ліквідації масових заворушень, забезпечення громадської безпеки при проведенні суспільно-політичних і спортивно-масових заходів у містах. З іншого боку, частини і з'єднання Національної гвардії України не мають відповідних сил і засобів, що знаходяться у віданні Національної поліція України [11, с. 141]. Саме тому ряд завдань, покладених на правоохоронні органи та Збройні сили України виконуються разом, у тісній взаємодії з Національною гвардією України; 3) спільна діяльність дозволяє уникнути прогалин і дублювань у реалізації своїх функцій і забезпечити максимально ефективне використання кожним із них специфічних форм і методів впливу на таке складне явище, як громадський порядок і злочинність. Потреба взаємодії Національної поліції України інших правоохоронних органів та Збройних Сил України із Національною гвардією України обумовлена також організаційними і правовими факторами, важливішим з яких є правовий фактор - об'єктивно, стабільно існуюча потреба всього нашого суспільства та його членів у належному порядку й безпеці. Задовольнити цю потребу суспільства можна тільки об'єднаними зусиллями всіх сил і засобів, що маються в розпорядженні цих органів. Отже, правовий фактор визначає нормативно встановлені права, обов'язки і відповідальність усіх їх працівників і військовослужбовців щодо виконання своїх функцій із забезпечення громадської безпеки як повсякденно, так і при ускладненні оперативної обстановки [11, с. 142].

Разом з тим, значною проблемою в питані взаємодії є визначення місця, ролі і завдань органів (військових формувань) Міністерства внутрішніх справ України та інших взаємодіючих силових структур під час проведення спільних заходів в умовах воєнного стану. Так, діяльність підрозділів прикордонного загону може включати профілактичні, охоронні, режимні, захисні, ізоляційно-обмежувальні заходи із застосуванням спеціальних засобів, спеціальної і військової техніки та передбачає і відповідні способи: спостереження, патрулювання, пошук, охорона, огляд, супровід, оточення, блокування, переслідування, затримання, прикриття, штурм тощо. Проблемна ситуація полягає у тому, що, з одного боку, складність обстановки під час воєнного стану та виконання визначених завдань, ефективне виконання яких вимагає чіткої регламентації відносин між органами управління та підрозділами всіх суб'єктів реагування, потребує швидкого прийняття точних і раціональних рішень при правильній організації (уточненні) взаємодії, а з іншого боку, існуючі методи роботи командирів і штабів з прийняття рішення не містять порядку і правил визначення раціональних способів взаємодії в різних умовах обстановки, в яких приймається рішення, що не дає можливості ефективно організувати взаємодію з подальшим її підтриманням. Це знижує ефективність виконання оперативно-службових (службово-бойових) завдань[12, с. 240.].

На сьогодні, на нашу думку, наприклад, пошук і знищення диверсійно- розвідувальних груп та збройних формувань може здійснюватися силами спільних тактичних груп у взаємодії або під оперативним підпорядкуванням військових частин (підрозділів) Збройних сил України шляхом ведення розвідувально-пошукових та пошуково-ударних дій, що здійснюються поетапно шляхом блокування противника у визначеному районі, ізоляції району, прочісування визначених ділянок місцевості; виявлення базових таборів і окремих груп, їх оточення, ведення переговорів стосовно припинення опору та складання зброї, а в разі відмови - вогневого ураження окремих об'єктів і груп, знищення їх вогнем, розчленування району їх дій на окремі сектори, проведення спеціальних дій сил та засобів Національної гвардії України, Державної прикордонної служби, Національної поліції, Служби безпеки України із залученням підрозділів спеціального призначення Збройних сил України щодо роззброєння та проведення фільтраційних заходів[12, 241].

Висновки. Треба зазначити, що спільні військові завдання вимагають залучення великої кількості різних за складом, призначенням та можливостями сил та засобів та потребують чіткої підготовки й узгодженості їх дій. Необхідність удосконалення взаємодії суб'єктів захисту державного кордону, громадського порядку зумовленюється наявністю загальної мети, функцій і завдань правоохоронних органів та військових формувань та потребують комплексного підходу до створення системи і формування процесів забезпечення публічної безпеки і порядку, удосконалення форм і способів спільних оперативно-службових (службово-бойових) дій.

Література:

1. Воєнний стан в Україні: що це значить та чого очікувати https://kolo.news/category/ suspilstvo/11446

2. Лобко М.М. Фучко А.Й. Деякі аспекти правового режиму воєнного стану в Україні: порядок введення та припинення дії. Збірник наукових праць Центру воєнно стратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського. URL: http://surl.li/kqruy

3. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015. № 389-VIII. Відомості Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/389-19

4. Васильєв С.В., Маляр С.А. Правові засади запровадження режиму воєнного стану в України. URL: http://surl.li/kqrvp

5. Про Національну гвардію України. Закон України від 13 березня 2014 року № 876-VII Відомості Верховної Ради. 2014. № 17. Ст.594

6. Про основи національного спротиву. Закон України від 16.07.2021 № 1702-IX. Відомості Верховної Ради України. 2021. № 41. Ст. 339.

7. Пискун О. Адміністративно-правове забезпечення військового управління національною гвардією України. Діяльність державних органів в умовах воєнного стану: Зб. матер. міжн. наук.-практ. онлайн-семінару (м. Кривий Ріг, 29 квітня 2022 року). Кривий Ріг, 2022. 498с. С.198-201. URL: http://surl.li/kqrsg

8. Про правовий режим воєнного стану. Закон України від 12 травня 2015 № 389VIII. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 28. Ст. 250.

9. Про Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України. Указ Президента України від 30 січня 2019 № 23/2019. Офіційний вісник Президента України. 2019. № 2. Ст. 22.

10. Про затвердження Порядку організації взаємодії Національної гвардії України та Національної поліції України під час забезпечення (охорони) публічної (громадської) безпеки і порядку. Наказ Міністерства внутрішніх справ України №773 від 10 серпня 2016 р. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z1223-16#Text.

11. Музичук О.М. Організаційно-правові основи участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.: 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право». Х., 2003. 20 с.

12. Забезпечення публічної безпеки і порядку в умовах воєнного стану: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Кропивницький, 1 липня 2022 року). Донецький державний університет внутрішніх справ. Кропивницький, 2022. 398 с.

Размещено на Allbest.ru