Використання інформації під час конфіденційного співробітництва, як форми сприяння громадян при проведенні негласних слідчих дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання інформації під час конфіденційного співробітництва, як форми сприяння громадян при проведенні негласних слідчих дій

Санакоєв Дмитро Борисович

кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінального процесу та стратегічних розслідувань, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Анотація

На сьогодні у національному законодавстві, підзаконних нормативно-правових актах, наукових джерелах та навчальній літературі спостерігаємо різнобічність поглядів на використанні й тлумаченні термінів, пов'язаних із розумінням конфіденційного співробітництва, його ототожненням із негласним сприянням або співробітництвом. Вказане справляє негативний вплив у правозастосовній практиці законодавства у діяльності правоохоронних органів. Уніфікація термінології вимагає відповідного обґрунтування, що і зумовлює необхідність даного дослідження.

У сучасних умовах відносини, що виникають у межах сприяння та співробітництва, підтримання цих відносин та використання їх для вирішення завдань кримінального судочинства є спорідненими, але різними категоріями і в теорії ОРД, і в науці кримінального процесу. Тому, на нашу думку, при відомчому регулюванні основ організації здійснення та тактики оперативно-розшукової діяльності доцільно виходити з окресленого нами, з метою уникнення неоднозначного тлумачення оперативними та слідчими підрозділами, а також законодавчого та відомчого нормативного правового їх розвитку. Означене стосується і необхідності законодавчого закріплення категорії «сприяння здійсненню оперативно-розшукової діяльності» крізь призму добровільного характеру такої діяльності.

Аналіз відносин сприяння та співробітництва показав, що вони виникають та припиняються за різних підстав. Відносини співробітництва порівняно зрозумілі, адже вони виникають із моменту укладання угоди з уповноваженою особою правоохоронного органу, а припиняються з моменту її розірвання. Залишається відкритим питання початку та припинення відносин сприяння без укладення угоди: з якого моменту держава має визнати та забезпечити соціально-правовий захист правомірним діям цих осіб.

Використання терміну «сприяння» відносно громадян, які конфіденційно надають допомогу правоохоронцям, є цілком виправданим, оскільки вони дійсно допомагають. До осіб, з якими правоохоронні органи уклали угоди, коли виникли специфічні правовідносини, що передбачають реалізацію певних прав та обов'язків, на нашу думку, слід використовувати поняття «негласне співробітництво».

Ключові слова: сприяння, співробітництво, громадяни, сприяння на конфіденційній основі, конфіденційне співробітництво, негласне співробітництво, інформація, протидія, розслідування, кримінальне провадження, негласна слідча (розшукова) дія.

Abstract

Sanakoiev Dmytro Borisovych PhD, Associate professor, Head of the Department of Criminal Procedure and Strategic Investigations of the National Institute of Law and Training of Specialists for National Police Units, Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs

USE OF INFORMATION IN THE COURSE OF CONFIDENTIAL COOPERATION AS A FORM OF ASSISTANCE TO CITIZENS IN CONDUCTING COVERT INVESTIGATIVE ACTIONS

Today, in national legislation, scientific sources and educational literature, we observe a variety of views on the use and interpretation of terms related to the understanding of confidential cooperation. This has a negative impact on the law enforcement practice of law enforcement agencies. The unification of terminology requires appropriate justification, and this necessitates this study.

In modern conditions, the relations arising within the framework of assistance and cooperation, maintenance of these relations and their use for solving the tasks of criminal justice are related but different categories in the theory of operational and investigative activities and in the science of criminal procedure. In our opinion, there is a need for legislative consolidation of the category of «assistance to the conduct of operational and investigative activities» through the prism of the voluntary nature of such activities.

The analysis of the relations of assistance and cooperation has shown that they arise and terminate on various grounds. Cooperation relations are relatively clear, as they arise from the moment an agreement is concluded with an authorized person of a law enforcement agency, and are terminated from the moment it is terminated. The question of the beginning and termination of cooperation relations without concluding an agreement remains open: from what moment the state should recognize and provide social and legal protection for the lawful actions of these persons.

The use of the term «assistance» in relation to citizens who confidentially provide assistance to law enforcement is fully justified, since they do help. In our opinion, the term «covert cooperation» should be used in relation to persons with whom law enforcement agencies have entered into agreements when specific legal relations have arisen that provide for the exercise of certain rights and obligations.

Keywords: assistance, cooperation, citizens, assistance on a confidential basis, confidential cooperation, tacit cooperation, information, counteraction, investigation, criminal proceedings, undercover investigation.

Постановка проблеми

Використання інформації, отриманої внаслідок конфіденційного співробітництва у межах інституту негласних слідчих (розшукових) дій зумовлює необхідність постійного наукового осмислення цієї форми співпраці у взаємозв'язку теорії та практики оперативно-розшукової та кримінальної процесуальної діяльності.

Досвід роботи підрозділів досудового розслідування і кримінальної поліції Національної поліції України свідчить про неможливість ефективної протидії кримінальним правопорушенням без цілеспрямованого застосування комплексу негласних сил, засобів та методів, у т.ч. із залученням громадян до конфіденційного / негласного співробітництва. Водночас, до сьогодні на законодавчому та відомчому рівні не врегульовано питання такого співробітництва і, як наслідок, використання інформації, отриманої за його результатами, хоча практичні підрозділи досудового розслідування і кримінальної поліції, судді вже мають суттєвий, але ж неоднаковий досвід роботи за цим напрямком.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемним питанням використання інформації, отриманої в результаті здійснення ОРД у кримінальному судочинстві, у т.ч. й інформації, отриманої від осіб, які співпрацюють на конфіденційній основі, присвячено наукові розвідки вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема: К. Антонова, М. Грібова, Е. Долі, Г. Душейка, І. Козаченка, В. Колесника, С. Обшалова, М. Погорецького, В. Регульського та багатьох інших. Із прийняттям КПК України 2012 року, протягом останніх 10 років означені питання досліджувались на рівні докторських та кандидатських наукових розвідок О. Білічак, Л. Данченко, B. Максимовим, Н. Маньковським, А. Омельяненко, Д. Сергеєвою, С. Тагієвим, C. Тарадойною та іншими.

Водночас, потребують комплексного і системного дослідження й узагальнення проблемні питання нормативно-правового характеру щодо залучення осіб до конфіденційного/негласного співробітництва, можливостей використання інформації за результатами такого співробітництва як особливої форми сприяння громадян підрозділам правоохоронних органів у протидії злочинності.

Мета статті - на підставі окреслення нагальних проблем необхідності використання інформації, отриманої за результатами конфіденційного співробітництва у кримінальному судочинстві, а також співставлення понять «сприяння», «співробітництво», «конфіденційний» та «негласний», сформувати пропозиції щодо ефективного застосування у доказуванні інформації, отриманої у межах такого конфіденційного співробітництва, і у межах негласного співробітництва.

Виклад основного матеріалу

Можливості сприяння громадян суб'єктам, які здійснюють ОРД, а також органам досудового розслідування, у т.ч. залучення осіб до конфіденційного та/або негласного співробітництва, прямо та опосередковано визначено Законом України «Про ОРД», зокрема: п. 1 ч. 1 ст. 8 (використання добровільної допомоги громадян); п. 8 ч. 1 ст. 8 (виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями ст. 272 КПК України); п. 13 ч. 1 ст. 8 (мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників); п. 14 ч. 1 ст. 8 (використовувати конфіденційне співробітництво згідно з положеннями ст. 275 КПК України); п. 15 ч. 1 ст. 8 (отримувати від <...> фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини...); ч. 2 ст. 11 (за бажанням осіб їх співробітництво з оперативним підрозділом може бути оформлено письмовою угодою з гарантуванням конфіденційності співробітництва); ч. 2, 3 ст. 13 (якщо у зв 'язку із виконанням такою особою завдань ОРД настала її інвалідність або смерть, на неї поширюються пільги, передбачені у таких випадках для працівників оперативних підрозділів; у разі виникнення загрози життю, здоров'ю або майну такої особи, її захист забезпечується в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 12 цього Закону) (тут і далі Курсив наш. - Д.С.) [1].

Змістовний аналіз положень Закону України «Про ОРД» показав, що у ньому законодавцем чітко не розмежовуються такі категорії як «сприяння» та «співробітництво», що призводить до неоднакового їх розуміння у теорії та практиці. Зокрема, частиною другою ст. 11 під назвою «Сприяння здійсненню оперативно-розшукової діяльності» визначено, що за бажанням осіб їх співробітництво може бути оформлено письмовою угодою про сприяння (Курсив наш. - Д.С.) [1].

Положеннями КПК України визначаються такі суб'єкти здійснення негласних слідчих (розшукових) дій: 1) слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення; 2) за дорученням слідчого - уповноважені оперативні підрозділи НП України, СБ України, НАБ України, ДБР, БЕБ України, Державної прикордонної служби України, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів ДКВС України; 3) інші особи, які також можуть залучатись до проведення НСРД за рішенням слідчого чи прокурора (ч. 6 ст. 246 КПК України) [2].

Аналіз норм КПК України (ст. 275 КПК України) та матеріалів практики показали, що в межах НСРД можливості сприяння громадян правоохоронним органам у протидії злочинності реалізуються у двох основних формах через:

1) їх залучення до проведення таких НСРД;

2) використання інформації, одержаної від них під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій [2].

У етимологічному значенні «сприяння» означає дію за значенням сприяти: 1) позитивно впливати на що-небудь; 2) створювати відповідні умови для здійснення, виконання і т. ін. чого-небудь; 3) подавати допомогу в чому- небудь [3, с. 600-601; 4, с. 1377]. «Співробітництво» тлумачиться як спільна діяльність, спільні дії, а співробітничати - займатися якоюсь діяльністю, працювати разом із ким-небудь [3, с. 520; 4, с. 1367].

Логіко-семантичний аналіз тлумачень окреслених термінів «сприяння» і «співробітництво» дозволив стверджувати, що термін «сприяння» є ширшим за змістом та у законодавчому контексті передбачає створення відповідних умов для здійснення ОРД або проведення НСРД, надання допомоги з метою реалізації відповідних завдань, організації та проведення оперативно-розшукових заходів чи НСРД на засадах добровільності. Тобто, таке сприяння може бути реалізованим у гласній (підготовка та проведення оперативно-розшукових заходів, під час яких не вимагається збереження у таємниці відомостей про особу, участь у провадженні в якості понятого, свідка, експерта, перекладача) та негласній (конфіденційно) формах.

Співробітництво ж може розглядатися як спільні дії, спільна робота, зокрема й проведення оперативно-розшукових заходів, спрямовані на вирішення певного завдання під час здійснення ОРД, а тому виокремлюється як різновид/складник сприяння, можливо виражені у вигляді укладеної добровільно письмової угоди (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про ОРД»). З укладенням такої угоди між сторонами виникають юридичні права та обов'язки. Як наслідок, порушення умов такої угоди тягне за собою відповідальність за чинним законодавством, зокрема, за розголошення таємниці, що стала їм відома внаслідок такого співробітництва.

Логіко-семантичний аналіз окреслених положень Закону України «Про ОРД» дозволив констатувати, що сприяння здійсненню ОРД реалізується у двох основних формах: гласній та негласній. Особи, які співробітничають на конфіденційній основі, під час виконання завдань ОРД прирівнюються до працівників оперативних підрозділів. Тому, ми не погоджуємося із висловленою у фаховій літературі позицією вчених, які, досліджуючи проблеми регулювання конфіденційного співробітництва при здійсненні НСРД стверджують, що Закон України «Про ОРД» не містить положень про використання конфідентів в ОРД [5, с. 102]. На законодавчому рівні визначено, що суб'єкти ОРД мають право мати гласних і негласних, штатних та позаштатних працівників (п. 13) ч. 1 ст. 8 Закону України «Про ОРД»). Організація і тактика роботи із вказаними громадянами регламентована відомчими нормативно-правовими актами.

Однак, на противагу раніше існуючій редакції п. 14) ч. 1 ст. 8 Закону України «Про ОРД» щодо права оперативних підрозділів «...встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності», у зв'язку із прийняттям КПК України 2012 року, редакцію цього Закону було змінено, зокрема, вказаним суб'єктам надано лише право «... використовувати конфіденційне співробітництво виключно на підставі та в порядку, визначеному у ст. 275 КПК» (п. 14 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про ОРД»). Жодних механізмів встановлення такого співробітництва у КПК не визначено. інформація конфіденційне співробітництво слідчий

Узагальнюючи положення ст. 8 Закону України «Про ОРД» та ст. ст. 246, 275 КПК України, під конфіденційним співробітництвом слід розуміти законодавчо визначену діяльність слідчих, прокурорів, працівників оперативних підрозділів з іншими особами, які в межах кримінального провадження надають допомогу на умовах конфіденційності або залучені до проведення НСРД. Таке визначення наслідують і розробники відомчих нормативно-правових актів із питань організації оперативно-розшукової діяльності, проте воно не знайшло свого відображення ані у КПК України, ані в Законі України «Про ОРД».

Системний аналіз норм КПК України показав, що у ньому загалом окреслено низку правових засад використання конфіденційного співробітництва при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема: ч. 6 ст. 246 (зарішенням слідчого чи прокурора до проведення НСРДможуть залучатися також інші особи); ч. 1 ст. 252 (відомості про осіб, які були залучені до проведення НСРД, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таку особу); ч. 1 ст. 254 (відомості про осіб, які проводять НСРД не підлягають розголошенню); ч. 2 ст. 256 (особи, які проводили НСРДабо були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки; допит цих осіб може відбуватися із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки); ст. 272 (під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка є учасником організованої групи чи злочинної організації, який на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування); ч. 3 ст. 273 (у разі необхідності розкриття до завершення досудового розслідування справжніх відомостей щодо особи, яка діє без розкриття достовірних відомостей про неї, про це повідомляється орган, співробітником якого є ця особа...); ч. 1 ст. 275 (під час проведення НСРД слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення НСРД) [2].

Проведений нами комплексний аналіз окремих норм КПК України засвідчив, що у ньому не визначено категорії осіб, із якими здійснюється конфіденційне співробітництво та його зміст.

Зокрема, контекстуальний аналіз положень ст. 275 КПК показав, що законодавець виокремлює дві форми сприяння громадян у кримінальному провадженні: 1) під час проведення НСРД, у вигляді надання інформації у межах конфіденційного співробітництва; 2) безпосереднє залучення особи, яка співпрацює на конфіденційній основі, до проведення НСРД.

На нашу думку, у гл. 21 КПК України наявні положення, що дозволяють виокремити ті НСРД, до яких доцільно й можливо залучати осіб на конфіденційній основі, а саме:

- аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України);

- спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України);

- аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України);

- контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України),

- виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України);

- негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України).

Щодо використання інформації, отриманої внаслідок конфіденційного співробітництва, слушною вважаємо позицію Д. Сергеєвої, яка справедливо зазначає про те, що «... законодавець безпідставно обмежив таку можливість лише провадженням негласних слідчих (розшукових) дій» [6, с. 51].

Проте, за першою формою сприяння лишається відкритим питання щонайменше про суб'єкта, якому може надавати інформацію така особа (слідчому чи оперуповноваженому, із яким здійснюється таке співробітництво), а за другою - про форми та способи залучення слідчим осіб, які співпрацюють на конфіденційній основі. Наявна також і невідповідність цієї норми положенням ч. 6 ст. 246 КПК, за якою суб'єктом прийняття рішення про проведення НСРД із залученням інших осіб може бути і слідчий, і прокурор. Тобто, загальною проблемою, що потребує розв'язання, є відсутність на законодавчому рівні чіткого механізму використання слідчим інформації, отриманої внаслідок конфіденційного співробітництва, а також можливості встановлення слідчим такого співробітництва з іншими особами.

Означене пов'язано, на наш погляд, і з іншою проблемою - відсутністю уніфікації щодо розуміння практико-орієнтованих категорій, зокрема співвідношення понять «конфіденційне співробітництво», «негласне співробітництво» і «сприяння здійсненню оперативно-розшукової діяльності», відображених, зокрема, у досліджуваних нами нормативно-правових актах: Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальному процесуальному кодексі України.

Так, виходячи з окресленого нами визначення і розуміння конфіденційного співробітництва зазначимо, що «сприяння здійсненню оперативно-розшукової діяльності» однозначно є ширшим за своїм змістом аніж «конфіденційне співробітництво». Підтвердження цій тезі знаходимо у ст. 11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», де на органи державної влади, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності покладено обов'язок сприяти оперативним підрозділам у вирішенні завдань ОРД [1].

Ми вважаємо, що зміст «сприяння» становить усвідомлена вольова, добровільна поведінка особи, що полягає в отриманні інформації та наданні її працівнику правоохоронного органу, або здійснення певних дій за ініціативою правоохоронного органу, або участь в здійсненні оперативно-розшукової діяльності чи НСРД, за умов конфіденційності. На тісний взаємозв'язок двох категорій «сприяння» та «співробітництво» вказує їх порівняльний аналіз. Так, встановленню відносин співробітництва, як правило, передує сприяння особи оперативному підрозділу, а припинення відносин співробітництва з підстав, що не компрометують особу, передбачає можливість її сприяти правоохоронним органам у протидії злочинності в подальшому.

Водночас, звертаємо увагу на той факт, що у ч. 2 цієї ж статті наявні протилежні за змістом категорії «конфіденційність», «співробітництво» та «сприяння». Зі змісту статті вбачається, що за бажанням осіб їх співробітництво з оперативним підрозділом може бути оформлено письмовою угодою про сприяння з гарантуванням конфіденційності співробітництва (Курсив наш. - Д.С.).

У цьому контексті заслуговують на увагу результати досліджень, проведених О. Козаченком [7] та М. Грібовим [8, с. 10], згідно яких 93,5% опитаних вказаними авторами оперативних співробітників вважають співробітництво осіб з оперативним підрозділом однією із форм сприяння оперативно-розшуковій діяльності. Тобто мова йде про співробітництво саме у негласній формі. Така робота заснована на негласному співробітництві з особою на засадах конспірації.

Аналіз використання термінів «конфіденційний» і «негласний» вказує на те, що «конфіденційність» співробітництва особи зі слідчим чи оперативним співробітником не обов'язково передбачає збереження у таємниці її факту, проте втаємничує зміст інформації, що становить предмет такого співробітництва. На противагу цьому, «негласність» передбачає втаємничення і факту співробітництва, і його змісту [7].

Ілюстративним прикладом у цьому випадку є ситуація, притаманна конфіденційності відносин між лікарем та пацієнтом. Так, для встановлення юридичних правовідносин між вказаними суб'єктами необхідне звернення особи за медичною допомогою до лікаря, запис до нього на прийом, що має гласний (відкритий) характер. Проте інформація, що стає відомою лікарю про свого пацієнта, має конфіденційний характер і не розголошується, адже становить, зокрема, й лікарську таємницю [9]. У цьому ж контексті, як нам видається, тлумачить цю категорію і законодавець, слушно зазначаючи, що «...діяльність адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів пов'язана з конфіденційною інформацією професійного характеру» (ч. 2 ст. 275 КПК України) [2]. Відповідно, використання терміну «конфіденційний» є доречним і законодавчо закріпленим для позначення саме властивості інформації, а терміну «негласний» - для позначення відповідної діяльності.

Висновки

Отже, у сучасних умовах відносини, що виникають у межах сприяння та співробітництва, підтримання цих відносин та використання їх для вирішення завдань кримінального судочинства є спорідненими, але різними категоріями і в теорії ОРД, і в науці кримінального процесу. Тому, на нашу думку, при відомчому регулюванні основ організації здійснення та тактики оперативно-розшукової діяльності доцільно виходити з окресленого нами, з метою уникнення неоднозначного тлумачення оперативними та слідчими підрозділами, а також законодавчого та відомчого нормативного правового їх розвитку. Означене стосується і необхідності законодавчого закріплення категорії «сприяння здійсненню оперативно-розшукової діяльності» крізь призму добровільного характеру такої діяльності.

Аналіз відносин сприяння та співробітництва показав, що вони виникають та припиняються за різних підстав. Відносини співробітництва порівняно зрозумілі, адже вони виникають із моменту укладання угоди з уповноваженою особою правоохоронного органу, а припиняються з моменту її розірвання. Залишається відкритим питання початку та припинення відносин сприяння без укладення угоди: з якого моменту держава має визнати та забезпечити соціально-правовий захист правомірним діям цих осіб.

Використання терміну «сприяння» відносно громадян, які конфіденційно надають допомогу правоохоронцям, є цілком виправданим, оскільки вони дійсно допомагають. До осіб, з якими правоохоронні органи уклали угоди, коли виникли специфічні правовідносини, що передбачають реалізацію певних прав та обов'язків, на нашу думку, слід використовувати поняття «негласне співробітництво».

Пропонуємо у статті 275 КПК України конструкцію «конфіденційне співробітництво» в усіх відмінках замінити на «негласне співробітництво» з метою уможливлення використання інформації, отриманої внаслідок негласного співробітництва таких осіб в межах оперативно-розшукової діяльності.

Література:

1. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 року // Відомості Верховної Ради України від 02.06.1992 р. № 22, ст. 303 (зі змінами та доповненнями).

2. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України від 08.03.2013 р. № 9-10, стор. 474, стаття 88 (зі змінами та доповненнями).

3. Словник української мови : [в 11-ти т.]. Т. 9 : С / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; [уклали : І.Р. Вихованець та ін. ; редкол. : І. К. Білодід (голова) та ін.]. К.: Наукова думка, 1978. 917 с.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: Перун, 2005. 1728 с.

5. Гольдберг Н. Проблеми регулювання конфіденційного співробітництва при здійсненні негласних слідчих (розшукових) дій / Н. Гольдберг // Национальный юридический журнал: Теория и практика. Кишинёв. № 1/2 (17). 2016. С.100-103.

6. Сергеєва Д.Б. Негласне співробітництво в кримінальному процесі / Д.Б. Сергеєва // Вісник кримінального судочинства. № 4/2016. С. 47-54.

7. Козаченко О. І. Визначення дефініцій «конфіденційне співробітництво» та «негласне співробітництво» як категорій теорії та практики кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності. Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління, (2(8). С. 66-76. Режим доступу: https://doi.org/10.32689/2617-9660-2020-2(8)-66-76

8. Грібов М.Л., Козаченко О.І. Співвідношення понять «конфіденційне співробітництво» та «негласне співробітництво» / М.Л. Грібов, О.І. Козаченко // Вісник кримінального судочинства. № 1/2019. С. 8-17.

9. Санакоєв Д.Б. Забезпечення лікарської таємниці у кримінальному процесі України / Д.Б. Санакоєв // Молодий вчений. 2015. № 2(6). С. 842-845. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2015_2%286%29_213

References:

1. Pro operatyvno-rozshukovu diialnist: Zakon Ukrainy vid 18.02.1992 roku // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 02.06.1992 r. № 22, st. 303 (zi zminamy ta dopovnenniamy). [in Ukrainian].

2. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 08.03.2013 r. № 9-10, stor. 474, stattia 88 (zi zminamy ta dopovnenniamy). [in Ukrainian].

3. Slovnyk ukrainskoi movy : [v 11-ty t.]. T. 9 : S / AN URSR, In-t movoznavstva im. O. O. Potebni ; [uklaly : I.R. Vykhovanets ta in. ; redkol. : I. K. Bilodid (holova) ta in.]. K. : Naukova dumka, 1978. 917 s. [in Ukrainian].

4. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy (z dod. i dopov.) / Uklad. i holov. red. V.T. Busel. K.; Irpin: Perun, 2005. 1728 s. [in Ukrainian].

5. Holdberh N. Problemy rehuliuvannia konfidentsiinoho spivrobitnytstva pry zdiisnenni nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii / N. Holdberh // Natsyonainwi yurydycheskyi zhurnal: Teoryia y praktyka. Kyshynev. № 1/2 (17). 2016. S.100-103. [in Ukrainian].

6. Serheieva D.B. Nehlasne spivrobitnytstvo v kryminalnomu protsesi / D.B. Serheieva // Visnyk kryminalnoho sudochynstva. № 4/2016. S. 47-54. [in Ukrainian].

7. Kozachenko O. I. Vyznachennia definitsii «konfidentsiine spivrobitnytstvo» ta «nehlasne spivrobitnytstvo» yak katehorii teorii ta praktyky kryminalnoho protsesu ta operatyvno- rozshukovoi diialnosti. Ekspert: paradyhmy yurydychnykh nauk i derzhavnoho upravlinnia, (2(8). S. 66-76. Rezhym dostupu: https://doi.org/10.32689/2617-9660-2020-2(8)-66-76 [in Ukrainian].

8. Hribov M.L., Kozachenko O.I. Spivvidnoshennia poniat «konfidentsiine spivrobitnytstvo» ta «nehlasne spivrobitnytstvo» / M.L. Hribov, O.I. Kozachenko // Visnyk kryminalnoho sudochynstva. № 1/2019. S. 8-17. [in Ukrainian].

9. Sanakoiev D.B. Zabezpechennia likarskoi taiemnytsi u kryminalnomu protsesi Ukrainy /

D.B. Sanakoiev // Molodyi vchenyi. 2015. № 2(6). S. 842-845. Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2015_2%286%29 213 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru