Концепт громадської думки як конституційного інституту демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування Національної Академії правових наук України

КОНЦЕПТ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЯК КОНСТИТУЦІЙНОГО ІНСТИТУТУ ДЕМОКРАТІЇ

Олейников Сергій Миколайович кандидат юридичних

наук, доцент, провідний науковий співробітник

Анотація

Громадська думка, як форма суспільної свідомості є фактором впливу на інститути влади, правову систему, виступає індикатором метального-психологічного стану суспільства, що відображає визнання ним правових цінностей і міру їх захисту державою.

Формування громадської думки та міра її впливу на інститути влади обумовлена факторами політичної та соціальної асиметрії, соціальним дискурсом щодо правової ідеології та доктрин, правових цінностей та принципів, глобалізацією культури, інтернаціоналізацією права та правосвідомості. Вона формується в умовах специфіки державно-правового режиму, визначається активністю суб'єктів політико-правових процесів, ЗМІ, розвитком засобів комунікації, інформаційними потоками, впливом глобалізації на інформаційну відкритість держави, правову уніфікацію, правокультурну динаміку.

Громадська думка є відносно самостійним соціальним інститутом, що формує правову та політичну свідомість всередині громадських інститутів, містить сполучення емоційних та розумових суджень. Політико-правові уявлення формуються в каналах комунікації громадськості і влади, є колективним оціночним судженням, виявляє комунікативну природу, формується в умовах змін технологій соціального діалогу, є фактором владного управління та виконує функції - оцінювальну, аналітичну, консультативну, контрольну.

Своєрідна взаємодія громадської думки та влади відображає взаємозв'язок держави, права і суспільства та породжує політико-правові режими взаємодії влади і громадської думки. Їх своєрідність залежить від типу ставлення до неї державної влади. Особливо - в умовах демократичного транзиту для суспільств з нестійкою гібридною формою політичного режиму, які ділять залежно від демократизму виборчих законів, законодавчого врахування думки, типу дискусій з владою та формою виразу думок.

Інформаційні технології перетворюють громадську думку на об'єкт впливу влади. Звідси - ризики впливу прихованої, латентної громадської думки та штучне цілеспрямоване формування владою штучної, псевдогромадської думки, як результату використання способів маніпулювання владними ресурсами в правовому просторі.

Ключові слова: свобода громадської думки, соціальний інститут, демократія, функції громадської думки, політичний режим, публічна влада, держава, ЗМІ.

Annotation

Oleinykov Serhii Mykolayovich Candidate of juridical science (Ph. D. in Law), associate professor, leading researcher, Research institute of state building and local government National Academy of legal sciences of Ukraine

CONCEPT OF PUBLIC OPINION AS A CONSTITUTIONAL DEMOCRATIC INSTITUTE

Public opinion as a form of public consciousness is a factor of influence on the institutions of power, the legal system, acts as an indicator of the throwing-psychological state of society, reflecting the recognition of legal values by it and the degree of their protection by the state.

The formation of public opinion and the degree of its influence on the institutions of power is due to factors of political and social asymmetry, social discourse of legal ideology and doctrines, legal values and principles, globalization of culture, internationalization of law and legal consciousness. It is formed under the conditions of the specifics of the state-legal regime, determined by the activity of the subjects of political and legal processes, the media, the development of means of communication, information flows, the impact of globalization on the information openness of the state, legal unification, and legal cultural dynamics.

Public opinion is a relatively independent social institution that forms the legal and political consciousness within public institutions, contains a combination of emotional and mental judgments. Political and legal representations are formed in the channels of communication between the public and authorities, a collective value judgment, reveals a communicative nature, is formed in the conditions of changes in social dialogue technologies, is a factor in power management and performs functions - evaluative, analytical, advisory, control.

The peculiar interaction of public opinion and power reflects the relationship between the state, law and society and gives rise to political and legal regimes of interaction between power and public opinion. Their originality depends on the type of attitude of state power towards it. Especially - in the conditions of democratic transition for societies with an unstable hybrid form of political regime, divided depending on the democracy of electoral laws, legislative consideration of opinion, such as discussions with the authorities and the form of expression of opinions.

Information technologies turn public opinion into an object of influence of the authorities. Hence the risks of the influence of hidden, latent public opinion and the artificial purposeful formation of an artificial, pseudo-public opinion by the authorities, as a result of using methods of manipulating power resources in the legal space.

Keywords: freedom of public opinion, social institution, democracy, functions of public opinion, political regime, public power, state, mass media.

Постановка проблеми

Громадська думка - відносно самостійний соціальний інститут та вагомий чинник формування політичної та правової свідомості. Її механізм виявлено в мотивованих актах поведінці суб'єктів та зумовлений емоційними та інтелектуальними факторами, що визначають зміст суджень суб'єктів думки різного рівня. Політико-правові уявлення формуються у каналах комунікації громадськості та влади, об'єктивуються у формах аналітичних коментарів експертів, ЗМІ. Громадська думка є судженням колективним та оцінним, має комунікативну природу, формується в умовах змін технологій соціального діалогу, є фактором публічного управління, який виконує функції - комунікативну, оцінну, аналітичну, консультативну, регулятивну, контрольну.

Своєрідність взаємодії громадської думки та публічної влади відображає взаємозв'язок держави, права та суспільства та породжує політико-правові режими взаємодії влади та громадської думки. Їхня своєрідність залежить від типу ставлення до неї державної влади, особливо в умовах демократичного транзиту суспільств із нестійкою гібридною формою політичного режиму, які розмежовують залежно від демократизму виборчих законів, урахування думок у законотворенні, форм дискусій із владою та способів висловлювання суджень.

Міждисциплінарні дослідження феномену суспільної думки, як особливого соціального інституту в соціології, соціальній психології, філософії, політичній науці, її взаємодії з інститутами влади та громадянського суспільства зберігають актуальність через постійні зміни соціального оточення, що його формує, має враховуватися та впливати на законодавство та правову практику.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналізом природи, джерел, структури, механізмів формування та закономірностями функціонування громадської думки, займається спеціальна теорія - соціологія громадської думки, напрямки якої пов'язані із дослідженнями соціологів (Г. Тард, Тьоніс, Дж. Геллап, Ф. Оллпорт та ін.). Значну увагу громадській думці приділяють сучасні дослідники - В.Г. Городяненко, В.С. Коробєйніков, Б. Подлєвський, Т.В. Сасінська-Клас та інші. Громадська думка досліджувалася: як публічний механізм тиску на владу (Г. Зіммель, М. Вебер, Г. Блумер, Ю. Габермас, Дж. Г. Мід та ін.); як фактор глобального розвитку (П. Бурдьє, Е. Гіденс, Е. Ноель-Нойман, О. Тоффлер, Ф. Фукуяма, М. Кастельс); як фактор впливу на мас-медіа (М. Маклюен, У. Шрамм, А. Турен та ін ). Серед численних зарубіжних джерел зазначені проблеми зв'язку громадської думки із інформацією [1]; новою освітньою політикою [2, с. 183-192]; політичною інституціоналізацією через опитування [3, с. 17-38]; роллю в політиці [4]; електронною демократією [5, с. 2-18]; впливом на соціальну політику [6, с. 727-240]; дискурсом часу щодо її зв'язку зі ЗМІ та правосуддям [7, с. 8-18]; її розумінням як інтегральної моделі ухвалення рішень виборцем [8]; комунікацією та демократією [9, с. 445-448]; проблемами сприйняття пандемії COVID-19 [10, с. 29-32]та інші. Вітчизняні автори досліджують її як морально-політичний регулятив людського буття [11, с. 42-51]. Автор статті досліджував функціонування громадської думки у її співвідношенні із публічною владою [12, с. 50-56; 13, с. 60-62], інформаційним середовищем[14, с.83-87].

Метою статті є дослідження громадської думки, як самостійного соціального інституту колективного оціночного судження, що формується в каналах комунікації громадськості і влади і такої форми суспільної свідомості, яка обумовлена факторами політичної та соціальної асиметрії, соціальним дискурсом щодо правової ідеології та доктрин, правових цінностей та принципів, глобалізацією культури, інтернаціоналізацією права та правосвідомості та є фактором впливу на інститути влади, правову систему, виступає індикатором метального-психологічного стану суспільства, що відображає визнання ним правових цінностей і міру їх захисту державою та породжує політико-правові режими взаємодії влади і громадської думки.

Виклад основного матеріалу

Погляди громадян виникають стихійно, під впливом життєвих ситуацій, і за ініціативою інститутів влади та суспільства. Процеси державотворення минулого та трансформації держав сучасності ніколи не були можливими поза існуванням різних форм виразу та впливу публічних та приватних інтересів несхожих соціальних груп, що відображені у громадській думці. А це потребує інституалізації її вивчення, аналізу та врахування, передусім, для налагодження ефективного зворотного зв'язку між владними суб'єктами публічного управління в сучасному асиметричному суспільстві та суб'єктами-носіями громадської думки, розуміння того, хто саме і якою мірою визначає зміст та обсяг громадської думки - інститути суспільства (спонтанно, неочікуване) чи суб'єкти публічної влади (цілеспрямовано, стратегічно), що визначають зміст та напрям правової політики в державі, зокрема - законодавчої.

Громадська думка як важливий «мотиватор» влади відомий ще з давнини, де Протагор вважав «публічну думку» здатною відрізнити істину від обману, Сократ розглядав «думку мудрих» більш істинною, ніж думку більшості, а Платон основним її суб'єктом вважав аристократію. Термін «громадська думка» вперше застосував у XII ст. лорд Д. Солсбері в якості атрибуту сприяння населенням дій англійського парламенту. Згодом він вживався в філософській, політичній, соціологічній та правовій думці XX ст.

Громадська думка є не тільки проявом і формою свідомості, як філософської категорії, що виявляє психологічний стан людини, її здатність сприймати політико-правову реальність, а й елементом механізму діяльності людини, відбиваючи праксеологічний вимір її існування. Тому й функціонування громадської думки відбувається, передусім, на рівні слова (вербальної поведінки), сприйняття та оцінювання інформації та на рівні реальної діяльності - поведінки, що спрямовується цією оцінкою [15, с. 129-130]. За змістом суджень суспільна думка може бути оцінювальною, аналітичною, конструктивною або регулятивною, в залежності від сполучення емоційних та розумових елементів, у тому числі - нормативних суджень людини.

Громадська думка завжди зосереджується навколо явищ, фактів соціального буття та ідей, які вони генерують, і часто супроводжується повною чи частковою зміною змісту суджень, обміркованих позицій, тлумачень і висновків з приводу одного і того ж політичного або правового явища, та в силу свого емоційного характеру часто супроводжується передсудами, стереотипами, помилками, буває одностороннім, упередженим і нерідко - некомпетентним. Тому, разом з позитивним імпульсом до влади, громадська думка може бути небезпечною як для громадськості, так і для стабільності та дієздатності влади, усталеного розвитку суспільства внаслідок некомпетентності її суб'єктів.

Суспільствознавство відносить до структури громадської думки масові (групові) настрої, емоції, почуття, а також формалізовані оцінки і судження - поняття, нормативні юридичні та моральні конструкції. У цих рамках відбувається певна динаміка її розвитку від абстрактних уявлень, неясних і не визначених емоцій до більш визначених раціональних понять і оцінок.

Для кожної з форм домінуючих в суспільстві політичних образів існують особливі канали комунікації з владою. Емоційні думки виражаються на мітингах, зборах, а формалізовані оцінки зазвичай транслюються за допомогою виступів експертів, політичних лідерів, у вигляді газетних статей і коментарів.

Часто функції трансляції різних форм виразу громадської думки бере на себе і влада, використовуючи належні політикам ЗМІ (інформаційно-пропагандистський монополізм), створюючи своїх «лідерів громадської думки», поширюють матеріали про події, певним чином коментуючи їх і створюючи в суспільстві необхідні настрої, а згодом, реагують на них, виходячи з власних інтересів. Постійно обрушуючи на читачів, слухачів і глядачів потоки стандартизованих образів, ЗМІ створюють уявну «масову свідомість» (О. Тоффлер), за К. Кастанедою - штучно створену владними інформ-ресурсами «іншу реальність».

Сучасні дослідження, з урахуванням реалій, констатують, що public opinion, як колективне оціночне судження має комунікативну природу, а механізми його формування і функціонування кардинально змінені в результаті зміни типів соціального спілкування і вимагають уточнення ряду позицій - про суб'єкт і об'єкт громадської думки, форми його трансляції, зміст оціночного судження.

Феномен громадської думки має суб'єкт-об'єктну обумовленість. Об'єкт формування громадської думки - спільність оціночних суджень соціальних суб'єктів, які мають потребу та інтерес в комунікації і взаємодії з іншими, не завжди рівними за статусом, соціальними суб'єктами, що є передумовою збагачення особистої думки й формування думки громадської.

Зазвичай під суб'єктом сприймають народ, спільноти, як двигуни історичних подій і змін, а під об'єктом - проблеми та питання, що його хвилюють (факти, події, явища, процеси навколишнього середовища, а також об'єктивної та суб'єктивної дійсності. Але громадська думка є безособовою, адже, за Ф. Гольцендорфом, ніхто не знає «справжніх творців» громадської думки. Однак ці суб'єкти існують, а тому слушним є розгляд суб'єкт-об'єктного зв'язку формування громадської думки у вимірі, де об'єктом її формування постають соціальні суб'єкти та людські маси, а суб'єктом формування громадської думки є соціальні носії фізичної, матеріальної, психічної, інтелектуальної сили, які здійснюють вплив на об'єкт формування громадської думки. [16, с.95] Отже, «громадськість» - це не стільки організації, скільки постійний діалог суспільства і держави, критична позиція населення (еліти, лідера думок, авторитету), яке публічно її оцінює і реалізує функції соціального контролю. За Ю. Габермасом основною проблемою теорії громадської думки є питання про її суб'єкт - громадськість. Це частина активних громадян, які не займають посад апарату держави і громадських організацій, знаходяться в постійній взаємодії, займають критичну позицію по відношенню до органів влади, здатні впливати і навіть контролювати їх. Отже, громадськість - не тільки організації, а й постійний діалог суспільства і влади, критична позиція щодо неї авторитетних лідерів думок, які публічно її оцінюють, реалізують функцію соціального контролю.

Еволюційність громадської думки та її генетичний зв'язок із інститутом громадськості є закономірним способом їх буття, визначення «порядку денного» щодо соціальних проблем і варіантах їх розв'язання. Вона не є статичною, розвивається, відмирає або переростає в переконання, внутрішній мотив, включає цикл змінюваних етапів.

Дешифровка public opinion передбачає факт вираженої ідеї, яка походить від невеликого кола людей, уточняється у формах публічних обговорень в медійному полі, де вона виконує свої соціальні функції. Розвиток громадськості змінює й публічне поле, в якому формується та функціонує її думка.

Як логічна форма мислення громадська думка - колективне оціночне судження між загальним та індивідуальним, в лоні певної соціальної спільності. Вона не може жити ні на індивідуальному, ні на загальному рівні, оскільки публічне поле фрагментовано на сегменти. Тому вона функціонує переважно на рівні територіальної, етнічної чи релігійної спільності, формується і гасне в публічному дискурсі щодо значущих політичних прогнозів, законодавчих пропозицій чи юридичних рішень. Індивід є вихідною, але не кінцевою інстанцією: його свідомість завжди «коригують» ЗМІ, соціальні мережі і т.п. При цьому такі судження підсвідомо супроводжують гегелівські «вічні принципи справедливості», які, за Г. Тардом, оцінюють стан та ефективність державного ладу, законодавства в формі здорового глузду людей як моральної основи.

Громадська думка формується в інформаційному спілкуванні, публічній дискусії, де домінуючі судження зустрічаються з протилежними. Комунікація трансформує думки індивідуальні в домінуюче оціночне ментальне судження, яке є індикатором реального існування соціального інституту громадської думки, що перетворює публічне спілкування в детермінанту суспільного життя.

Спілкування є мінливим відповідно до закону зміни його переважного типу - від автаркії до демократії. У сучасному суспільстві одночасно з'єднані інтерперсональний, міжособистісний, спеціалізований і масовий типи інформаційно-комунікаційної взаємодії, а міжособистісна Інтернет-комунікація стала безособовою, нівельованою численними соціальними мережами.

Інформаційні потоки сьогодні замкнуті на ЗМІ, що утримують ключове поле буття громадської думки і головний канал впливу на неї. Контакт людей через це «магічне вікно» має суперечливий характер: воно розширює горизонт масової свідомості на ґрунті одночасного звуження обсягу та об'єктивності інформації. Інтернет-комунікація - досвід інформаційної взаємодії, формування громадської думки через інтернет-спільноти для обміну думками та отримання інформації Часто - за активної ролі блогерів соціальних мереж («лідерів думок»), які вмисно формують думку спільнот. На зміну соціальним структурам приходить суспільство процесів (М. Кастельс), «простір потоків», що модифікують способи розвитку інформаційного суспільства, його політичної, правової, культурної складових, впроваджуючи в нього замість соціологічних понять «група», «громада» - «соціальні мережі». ІКТ включаються до механізму формування громадської думки через генерацію нових типів спілкування.

Вплив громадської думки на політико-правову сферу та інших соціальних інститутів, має виражений аксіологічний аспект, оскільки її ціннісна нейтральність не має сенсу та суспільної значущості. Як спосіб соціально-психологічного самовираження соціуму, вона безпосередньо і опосередковано впливає на формування та підтримку громадянського суспільства, інститутів державної влади через механізм її легітимізації, який спрямований на створення відповідності мети політичної влади цінностям, які підтримує суспільство, що знаходить цінність в системі відносин, коли свідомо чи несвідомо використовується як фактор регуляції міжнародних, політичних і правових відносин, юридично значущої поведінки суб'єктів права.

Механізми функціонування громадської думки - це вплив, трансляція норм і цінностей, відтворення традицій і стереотипів, до якого входять субстанціальний принцип справедливості у поєднанні з оцінкою змісту і ефективності державних інститутів, політики, законодавства. Громадська думка містить спробу визначати що є істинним, справедливим чи помилковим. Але вона часто ґрунтується на випадковому, неосвіченому, перекрученому хибному знанні та судженнях. При цьому вона формує масові настрої, оціночні судження впливає на масові установки, вчинки, події.

Громадська думка виконує нормостворюючу функцію, оскільки генерує соціальні нормативи (імперативи), що дозволяють особистостям та соціальним групам сприймати нормативні форми їх співіснування та адаптуватися до них.

Цінність громадської думки полягає в її здатності задовольняти соціально-психологічні потреби в наступності поколінь, стабільності, міцності і стійкості соціально-політичної системи, гармонізації інтересів різних частин соціуму, забезпечення вимоги легітимності влади.

Сучасна доктринальна установка традиційно базується на твердженні про те, що в умовах становлення правової держави та громадянського суспільства оптимальне функціонування цих інститутів неможливе без сформованої громадської думки. Однак, великий обсяг теоретичних і емпіричних досліджень супроводжується відсутністю єдиного методологічного принципу, який повинен визначати якість і рівні її вивчення в сфері соціально-правової дійсності. Навпаки, в основі вивчення дії громадської думки в правій сфері залишається її соціологічне розуміння без урахування специфіки дії її кількісно-якісних показників в правовій системі. Потрібна розробка теоретика-правового визначення громадської думки на основі аналізу її сутнісних ознак, механізмів формування, функціонування та виразу в правовій системі суспільства.

Досить дискусійним є твердження про сутність громадської думки як механічної, випадкової сукупності думок будь-яких приватних осіб, а також про його специфічні властивості в контексті соціально-правової дійсності. Крім того, не вирішені питання про суб'єктів громадської думки, її співвідношення з правовою свідомістю, критерії свободи громадської думки. Суперечливою є оцінка громадської думки як істинної або хибної, прогресивної або регресивної, відповідною ідеалам та принципам чи ні. Громадська думка полягає в об'єктивному відображенні стану інформаційного компонента про політико-правову дійсність і виділяє її недоліки і позитивні сторони.

Такі прояви громадської думки, як соціально-політична активність населення, схвалення або засудження ним політичних подій, законотворення, кількісні показники її носіїв певною мірою справедливі, але не характеризують її ознаки як складного соціально-правового явища.

Доцільно виділити можливі форми буття і зовнішнього прояву громадської думки. В аспекті співвідношення з іншими елементами політичної і правової системи суспільства і взаємодії з ними, вона може існувати як певний соціально-правовий інститут з властивими йому загальними і відмітними ознаками. Крім того, громадською думкою є особлива форма буття і (або) виразу правової свідомості - від буденної до наукової, доктринальної. громадський думка влада комунікація

Отже, громадська думка в певних умовах формується в якості специфічного соціально-правового інституту, основними елементами якого є: суспільні відносини, що складаються з приводу реалізації певних правових потреб та інтересів, і сукупність норм, ідеалів і цінностей, що регулюють поведінку в даних відносинах. В такому випадку громадська думка володіє наступними ознаками: 1) наявність мети, для досягнення якої вона формується; 2) сукупність політичних, правових, моральних, релігійних норм, що з'єднуються в конкретному суспільстві в єдину ціннісне-нормативну систему і регулюють механізм формування і вираження громадської думки; 3) розподіл соціальних статусів і ролей серед носіїв і (або) генераторів громадської думки; 4) убудованість інституту громадської думки в складну систему інших соціальних інститутів (політики, економіки, права та ін.); 5) наявність системи соціальної відповідальності за хибне формування чи вираз громадської думки (вплив викривленої інформації, деструктивне висловлення думки та ін.).

Важливою властивістю громадської думки є наявність каналів правової комунікації. Прояв і трансляція громадської думки в правовій сфері стають можливими тільки за умов розвинутих елементів правової культури, правової етики, засобів правової комунікації (обнародування та коментування законів). У політично організованому суспільстві громадська думка безпосередньо формується її генеруючим смисловим правовим центром - конституцією, яка транслює в сферу суспільної свідомості цінності гуманітарної сфери - світогляду, людської гідності, культури, релігії, освіти, виховання, охорони здоров'я, демографії, науки, соціальної сфери (соціальний захист громадян, праця, шлюб сім'я. Закріплені конституцією соціальні цінності є орієнтиром не лише для постановки цілей і завдань держави щодо суспільства і громадянина та збалансування інтересів держави і суспільства, а й основою для підтримки в громадській думці елементів правосвідомості головних смислових постулатів і уявлень про призначення і функції демократично орієнтованої держави та її правової системи, законодавства, де держава має правову природу і вираз у вигляді комплексу імперативних обов'язків у сфері забезпечення і захисту прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародно-правових стандартів.

Між цінностями публічно-владними і суспільними в державах зберігаються явні протиріччя. Така ситуація болюча для держави з двох причин. По-перше, законодавче закріплення норм практично не має сенсу в тому випадку, якщо вони не сприймаються більшістю громадян, не відповідають його потребам і інтересам. В такому випадку вони залишаються фіктивними нормами, які не працюють на практиці. По-друге, ситуація нав'язування цінностей згубно позначається на характеристиках соціуму, який не має можливості подолати що виник дисонанс. Задаються через ліберальне конституційне законодавство принципи і норми поведінки в багатьох сферах соціального життя вступають в протиріччя з громадською думкою. Цінності, закладені в Основному Законі країни, суспільство не сприймає і оцінює конституцію, як фіктивний документ, декларативний за формою і змістом, який штучно нав'язує систему цінностей, юридичні імперативи, що не релевантні його ментальності і глибинним моральним установкам, а їх прийняття суспільством стають джерелом «соціальних хвороб».

Учасники політичного процесу, суб'єкти місцевої та державної публічної влади навчилися уникати відповідальності, маніпулюючи масовими настроями. Роблять вони це за допомогою різних засобів комунікації, перш за все, ЗМІ, а також політичних технологій. Такі практики актуалізують питання про причини та наслідки. Адже спостережувана відповідність громадської думки державній політиці може бути, як наслідком впливу першого на друге, так і навпаки: громадська думка, яка підтримує політичний курс, може бути продуктом, який цілеспрямовано формується маніпулятивними методами, зокрема, умисною дезінформацією. Посередниками між органами влади та суспільством нерідко виступають політтехнологи і політ-консультанти, що спеціалізуються на організації політичних кампаній, створення іміджів лідерів громадської думки, на різного роду PR-акціях в сфері політики і політичний менеджмент в цілому. В перспективі створюється серйозна небезпека наслідків застосування цих технологій - падіння довіри громадян до суб'єктів влади, їх іміджеві втрати. Це веде до дисфункцій держави, втраті легітимності влади на загальнодержавному та місцевому рівнях і фактичне перетворення громадської думки в ресурс влади та втрати нею своєї соціальної і демократичної природи.

Інші сторони проблеми: на законодавчому рівні - конституційно-правове визнання категорії свободи громадської думки; на науково-теоретичному - її дослідження правознавством з розробкою критеріїв її врахування для прийняття ефективних правових рішень; на інституційному - нерозвиненість центрів аналізу громадської думки європейського зразка. При окремих органах влади існують інституції та структури, які займаються науковою аналітикою. Наприклад, Інститут законодавства Верховної Ради України, Національний інститут стратегічних досліджень та інші. Висновки аналізу громадської думки фактично ігноруються під час прийняття владних рішень, через що втрачається важливий елемент демократичних взаємовідносин влади з громадськістю. Більш результативною визнають ситуацію в деяких центральних органах виконавчої влади, які проводили опитування громадської думки через офіційні веб-сайти (Антимонопольний комітет України, Державні комітети України: з питань технічного регулювання та споживчої політики; статистики; телебачення і радіомовлення; фінансового моніторингу; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів) [17, с. 56-64].

Громадська думка у складі політичних систем є фактором управління, що виконує соціально-значущі функції - контрольну (визначає політичну позицію окремих спільнот); консультативну (дає поради для пошуку оптимальних інструментів для політичних дій); директивну (підтримує рішення політико-правових питань), регулює поведінку індивідів, спільнот чи установ. Реалізація функцій громадської думки має бути забезпеченою механізмами її врахування.

Складність і неоднозначність громадської думки представляє собою певні суперечності, які не відповідають реальному соціальному стану свідомості громадян, особливо за умов її формування штучним чином для задоволення потреби певних суб'єктів політики і влади. Штучна думка відображає моральний стан суспільства та стан його демократичності [18, с. 17-20]. В політико-правовій сфері своєрідність взаємодії громадської думки та влади породжують унікальні політико-правові (державно-правові) режими, що відображують динаміку зв'язків держави, права і суспільних інститутів. Будь-який сучасний політичний режим, навіть самий репресивний, прагне створити ілюзію ввімкнення громадської думки в реальні процеси прийняття владних рішень. Звідси -проблема об'єктивної оцінки характеру взаємовідносин влади і громадської думки, її можливостей брати участь у вирішенні загальнозначущих питань. Такі режими мають досліджуватися в контексті проблеми умов, меж і можливостей впливу громадської думки на функціонування і розвиток соціальних систем.

Доцільним є конструювання та аналіз режимів взаємодії громадської думки та влади як перетворення громадської думки засобами керуючого впливу влади в її політичний ресурс, або - її збереження як фактору демократизації і гуманізації процесів законотворчості, реалізації права, громадського контролю.

Громадська думка підлягає факторному аналізу, оскільки виявляється та виступає, в залежності від типу політичного режиму, важливим фактором динаміки законодавства, як правової основи організації і функціонування публічно-правової сфери (інститутів влади) і приватноправової основи особистісного буття людини. Водночас, розвиток засобів та прийомів інформаційних технологій, телекомунікації, які стають впливовими ресурсами влади, перетворює громадську думку на об'єктом їх впливу. Звідси - дилеми і ризики прихованої (латентної) громадської думки та штучне цілеспрямоване формування владою квазі-громадської думки - уявної, декоративної, показної, як результату використання способів маніпулювання владними ресурсами в інформаційному просторі. Це зберігає майже необмежені шанси для влади використовувати нею можливості щодо прикрашення або погіршування будь-яких маркерів громадської думки та надавати видимості легітимаційних підстав для лобіювання бажаних для суб'єктів публічної влади під час створення фрагментів правової (у т.ч. законодавчої) політики, проектування законів, правозастосовних рішень - адміністративних, судових, у тому числі - продиктованих політичною доцільністю законів ad hoc (наприклад, законів про люстрацію, про призначення генерального прокурора, про декриміналізацію деяких злочинів та ін.

Висновки

Феномен громадської думки беззмінно супроводжує суспільну, зокрема, правову свідомість та культуру і є динамічне змінюваним очевидним фактором впливу на політичну систему, законотворчість, правозастосування, правосуддя, виступає індикатором розвитку суспільства, що відображає як прагнення суспільства до правових цінностей, так і ступінь їхнього визнання та захисту конкретною державою. Специфіка громадської думки, процесів її формування та ступінь її домінантного впливу на державні інститути обумовлена чинниками - політичною та соціальною асиметрією, соціальним дискурсом щодо правової ідеології, політичних та правових доктрин, глобалізацією культури, інтернаціоналізацією права та правосвідомості, розвитком засобів комунікації (нових каналів передачі інформації) та збільшенням обсягу інформаційного потоку), «оцифровці» багатьох видів людської діяльності у сфері приватноправових та модернізованих публічно-правових інститутів правової системи суспільства та іншими. У політико-правовій сфері суспільства думка виявляє її комунікативну природу, має форму колективного оцінювального судження, формується в умовах змін сучасних технологій соціального діалогу щодо соціально значущих проблем, є дієвим фактором державного управління в умовах демократії, за умови реальних правових механізмів його вивчення та обліку. Вона формується в умовах політичного режиму та визначається політико-правовими процесами, активністю їх суб'єктів, ЗМІ, впливом глобалізації на інформаційну відкритість держави, правову уніфікацію, правокультурну динаміку в цілому. Її формування та вплив на політико-правову сферу має виражений аксіологічний аспект і не може бути ціннісненейтральним. Насамперед воно виступає у демократичному суспільстві як конституційна цінність, яка реально функціонує за умов гарантування принципу свободи громадської думки, практична сторона реалізації якого полягає не тільки в конституційному визнанні принципу його свободи, а й у необхідності закріплення правового імперативу його обов'язкового обліку: на рівні галузевого законотворення, прийняття правотворчих та правозастосовних рішень; на рівні інститутів влади - від вищого представницького органу, його уряду та центральних органів виконавчої, судових та інших правоохоронних органів, громадської адміністрації до органів місцевого самоврядування - за умов нерозвиненості центрів аналізу громадської думки. Останні мають бути побудовані як інституційна вертикаль таких спеціальних центрів - від найвищого до місцевого рівня. Доцільним є конструювання та аналіз теоретичних моделей особливостей режимів взаємодії громадської думки та влади які перетворюють громадську думку засобами керуючого впливу влади на її політичний ресурс, або - зберігають її як фактор демократичного транзиту держави та гуманізації процесів законотворчості, реалізації права, громадського контролю.

Література

1. Condor, S. Public opinion and the "problem of information" / S.Condor // Howarth, S. and Andreouli, E. (eds). The Social Psychology of Everyday Politics. Routledge. 2016. Ch. 12. Режим доступу: https://www.routledge.Com/The-Social-Psychology-of-Everyday-Politics/Howarth-Andreouli/p/book/9781138814455

2. Gopalan K.R, Nivithra S., Vezhaventhan D. Public Opinion on The New Education Policy / K.R Gopalan,

3. S. Nivithra, D.Vezhaventhan // Journal for Educators Teachers and Trainers. 2022. №13 (1). P. 183-192.

4. Splichal. S. Political Institutionalisation of Public Opinion through Polling / S. Splichal // Javnost - The Public. 1997. № 4(2). P. 17-38.

5. Oldendick R. The Role of Public Opinion in Policy / R. Oldendick // Public policy & practice. 2002. October. P. 29-35.

6. Musial-Karg, M., & Kapsa, I. Polish Mass Media Coverage and Public Opinion on E-democracy / M. Musial-Karg, I.Kapsa // Medijske Studije. 2021.№ 12 (23). P. 2-18.

7. Kenworthy, L. The effect of public opinion on social policy generosity / L. Kenworthy // Socio-Economic Review. 2009. № 7(4). P. 727-740.

8. Schulz, P. Public opinion, media, judges and the discourse of time //Journal of judicial administration Australasia. 2011. № 1(August). P. 8-18.

9. Ivanenko, K. Public Opinion as an Important Component of the Integral Model of Voter Decision Making / K. Ivanenko // Middle-East Journal of Scientific Research. 2013. №13 (4). P. 445-448.

10. Carballo, M., Lopez-Escobar, E. &McCombs, M. Communication, Public Opinion, and Democracy: New Challenges / M.Carballo, E. Lopez-Escobar, M. McCombs // Communication & Society. 2018. № 31 (4). P.121-134.

11. Sandstig, G. Public opinion on age stereotypes during the COVID-19 pandemic / G.Sandstig // «International Crisis and Risk Communication» (Proceedings of the Conference (2021). Orlando Fl: Nicholson School of Communication and Media, 2021. Vol. 4. Pp. 29-32.

12. Киселиця, С. Громадська думка як морально-політичний регулятив людського буття / С. Киселиця // Проблеми соціальної роботи: Філософія, Психологія, Соціологія. 2019. № 2(14). С. 42-51.

13. Oleinykov S. Public opinion and public authority: interaction functions / S. Oleinykov // Scientific research: the paradigm of innovative development: Proceedings of the VII International scientific conference March 31, 2021. Prague. 2021. Pp. 50-56.

14. Oleinykov S. On the political-legal arrangements governing interaction between public authorities and public opinion / Oleinykov S. // Interdisciplinary research: scientific horizons and perspectives: collection of scientific papers «Scientia» with Proceedings of the III International Scientific and Theoretical Conference (May 6, Vilnius). Vilnius: European Scientific Platform, 2021. Vol. 1. Pp. 60-62.

15. Oleinykov S. Public opinion in the information environment and digitalization / S. Oleinykov // Applied and fundamental scientific research: Abstracts of XIX International Scientific and Practical Conference. Belgium. 2021. Pp. 83-87.

16. Штельмашенко А.Д. Формування суспільної думки в державі / А.Д. Штельмашенко // Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Державне управління. 2018. № 29 (68). С. 129-130.

17. Стариковська, О. Закономірний характер формування громадської думки / О. Стариковська // Схід. 2017. № 3 (149). С. 93-100.

18. Кандагура К. Вивчення громадської думки як підгрунтя відносин органів державної влади з громадськістю / К. Кандагура // Державне управління та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. Д.: ДРІДУ НАДУ. 2010. С. 56-64.

19. Слободянюк А. В. Роль громадської думки у процесі демократизації влади (історико-соціологічний аспект) / А.В. Слободянюк // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Серія "Соціологія. Психологія. Педагогіка". 2001. № 10.С. 17-20.

References

1. Condor, S. (2016). Public opinion and the "problem of information". In: Howarth, S. and Andreouli, E. (eds). The Social Psychology of Everyday Politics. Routledge, Ch. 12. Retrieved from: https://www.routledge.com/The-Social-Psychology-of-Everyday-Politics/Howarth-Andreouli/p/ book/9781138814455

2. Gopalan K.R, Nivithra S., Vezhaventhan D. (2022). Public Opinion on The New Education Policy 2020. Journal for Educators Teachers and Trainers 13 (1), 183-192.

3. Splichal. S. (1997). Political Institutionalisation of Public Opinion through Polling / S. Splichal. Javnost - The Public, 4(2), 17-38.

4. Oldendick R. (2002). The Role of Public Opinion in Policy. Public policy & practice, 10 (October), 29-35.

5. Musial-Karg, M., & Kapsa, I. (2021). Polish Mass Media Coverage and Public Opinion on E-democracy. Medijske Studije, 12 (23), 2-18.

6. Kenworthy, L. (2009). The effect of public opinion on social policy generosity. SocioEconomic Review, 7(4), 727-740.

7. Schulz, P. (2011). Public opinion, media, judges and the discourse of time. Journal of judicial administration Australasia, 1(August), 8-18.

8. Ivanenko, K. (2013). Public Opinion as an Important Component of the Integral Model of Voter Decision Making. Middle-East Journal of Scientific Research, 13 (4), 445-448.

9. Carballo, M., Lopez-Escobar, E. &McCombs, M. (2018).Communication, Public Opinion, and Democracy: New Challenges. Communication & Society, 31 (4), 121-134.

10. Sandstig, G. (2021). Public opinion on age stereotypes during the COVID-19 pandemic. Proceedings from Conference «International Crisis and Risk Communication». Vol. 4 (pp. 29-32). Orlando Fl: Nicholson School of Communication and Media.

11. Kyselytsia, S. (2019). Hromadska dumka yak moralno-politychnyi rehuliatyv liudskoho buttia [Public opinion as a moral and political regulator of human existence]. Problemy Sotsialnoi Roboty: Filosofiia, Psykholohiia, Sotsiolohiia - Problems of social work: Philosophy, Psychology, Sociology. 2(14), 42-51 [in Ukrainian].

12. Oleinykov S. (2021). Public opinion and public authority: interaction functions. Scientific research: the paradigm of innovative development: Proceedings of the VII International scientific conference March 31, 2021. (Pp. 50-56). Prague.

13. Oleinykov S. (2022). On the political-legal arrangements governing interaction between public authorities and public opinion. Interdisciplinary research: scientific horizons and perspectives: collection of scientific papers «Scientia» with Proceedings of the III International Scientific and Theoretical Conference (Vol.1), (pp. 60-62) Vilnius: European Scientific Platform.

14. Oleinykov S. (2021). Public opinion in the information environment and digitalization. Applied and fundamental scientific research: Abstracts of XIX International Scientific and Practical Conference, (pp. 83-87). Brussels, Belgium.

15. Shtelmashenko A.D. (2018). Formuvannia suspilnoi dumky v derzhavi [Formation of public opinion in the state]. Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadskoho. Seriia: Derzhavne upravlinnia - Scientific notes of TNU named after V.I. Vernadsky. Ser.: Public Administration, 29 (68), 129-130 [in Ukrainian].

16. Starykovska O. (2017). Zakonomirnyi kharakter formuvannia hromadskoi dumky [The natural character of the formation of public opinion]. SkhidEast, 3 (149), 93-100 [in Ukrainian].

17. Kandahura K. (2010). Vyvchennia hromadskoi dumky yak pidhruntia vidnosyn orhaniv derzhavnoi vlady z hromadskistiu [The study of public opinion as the basis of relations between public authorities and the public]. Derzhavne upravlinnia ta mistseve samovriaduvannia: zb. nauk. pr. D.: DRIDU NADU - Public Administration and Local Self-Government, 56-64 [in Ukrainian].

18. Slobodianiuk A. V. (2001). Rol hromadskoi dumky u protsesi demokratyzatsii vlady (istorykosotsiolohichnyi aspekt) [The role of public opinion in the process of democratization of power (historical and sociological aspect)]. Visnyk KNU im. T. Shevchenka. Seriia "Sotsiolohiia. Psykholohiia. Pedahohika" - Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Series: "Sociology. Psychology. Pedagogy" 10, 17-20 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru