Роль конституційної скарги у підвищенні якості митно-правового регулювання

Ключові слова: митно-правове регулювання, фізична особа, обмеження або заборони щодо товарів, які переміщуються через митний кордон, митний контроль, суб'єкти митних правовідносин, конституційна скарга, адміністративна відповідальність, порушення митних правил, ветеринарні препарати.

Abstract. A constitutional complaint is able to play the role of a primary legal fact, which causes further changes and additions to the customs legislation and, as a result, an improvement in the quality of customs legal regulation as a whole. It was found that for violation of the customs control procedure established by the Customs Code of Ukraine in the zones (corridors) of simplified customs control, goods, the movement of which across the customs border of Ukraine is prohibited or limited by the legislation of Ukraine, or goods in volumes exceeding the tax-free norm of movement through the customs border the border of Ukraine established responsibility, provided for in Art. 471 of the Customs Code of Ukraine. Scientific approaches are revealed in the context of understanding the category of "movement of goods across the customs border" as a general and sectoral one. In the latter, separate types of goods (cultural values, narcotics) are highlighted, and it is also considered possible to single out veterinary drugs as a separate type of goods moving across the customs border. It is emphasized that the issue of administrative responsibility for violation of customs rules when goods are moved across the customs border has attracted the attention of many scientists, practical employees of customs authorities and other interested persons related to customs procedures and violations during their use, but a proper and scientifically balanced approach to the legally established norms did not receive adequate support. A legal position has been formulated regarding the legitimate purpose and necessity of the sanction of Article 471 of the Customs Code of Ukraine - confiscation of goods, the movement of which across the customs border is restricted or prohibited. It is substantiated that the sanction of the specified article does not fully ensure a fair balance between the protection of public interest and interference with property rights. The point of view is argued, according to which the sanction of the specified article corresponds to the second part of Article 61 of the Constitution of Ukraine, according to which legal responsibility has an individual character.

Keywords: customs legal regulation, individual, restrictions or prohibitions on goods moved across the customs border, customs control, subjects of customs legal relations, constitutional complaint, administrative liability, violation of customs rules, veterinary drugs.

Постановка проблеми. Конституційна скарга здатна відіграти роль первинного юридичного факту, який спричиняє в подальшому внесення змін і доповнень у митне законодавство та, як наслідок, покращення якості митно- правового регулювання в цілому. Власне таким чином варто сприймати конституційну скаргу Одінцової О.А. (далі - конституційна скарга), в якій було піддано сумніву конституційність норми статті 471 Митного кодексу України [1]. Конституційний Суд виніс рішення на користь скаржниці. Його ухваленню передував пошук відповідей на низку запитань, сформульованих суддею-доповідачем. Конституційною скаргою було порушено низку питань, відповіді на які є важливими з точки зору покращення якості митно-правового регулювання чутливої сфери - адміністративної відповідальності за порушення митних правил.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі питання переміщення товарів через митний кордон досліджували різні науковці та сформували два підходи. Загальний - у контексті розуміння «переміщення товарів через митний кордон» [2], та інший науковий підхід який базується на першому, однак пов'язаний із особливостями переміщення окремих категорій товарів через митний кордон [3]. Відмітимо, наприклад, що окремого системного дослідження переміщення ветеринарних препаратів через митний кордон до сих пір не має в юридичній літературі. Не з'ясовувались й проблеми адміністративної відповідальності такого переміщенні через митний кордон.

Збільшення кількості конституційних скарг, у яких порушується питання конституційності приписів норм Митного кодексу України, якими встановленою адміністративну відповідальність за порушення митних правил, спонукає досліджувати різні її аспекти. Так, Томкіна О.О. [4] присвятила свою роботу проблемі законодавчого визначення адміністративної відповідальності за порушення митних правил, зокрема за дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їхнього розміру, а також інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів (стаття 485 Митного кодексу України). Заслуговує на увагу висновок про те, що митне законодавство України має розвиватися шляхом установлення відносно визначених і альтернативних санкцій, що дозволяє індивідуалізувати адміністративну відповідальність за порушення митних правил. Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення вказаної статті Митного кодексу України стало предметом вивчення Кареловою Г. А. [5]. Разом із тим, в наведених та інших подібних працях текст конституційного тлумачення глибоко не досліджується, використовується переважно як аргумент для демонстрації або доведення до відома зацікавлених осіб самого факту появи відповідного судового рішення, без аналізу мотивів його ухвалення. Крім того, саме питання адміністративної відповідальності за порушення митних правил при переміщені товарів через митний кордон привертали увагу багатьох вчених, практичних працівників митних органів доходів і зборів та інших зацікавлених осіб, що мають відношення до митних процедур та порушень в ході їх використання, проте належного та науково виваженого підходу до законодавчо закріплених норм не отримали належної підтримки. Перш за все, якщо брати концептуальний підхід, то нині діюче адміністративне-деліктне законодавство не відповідає сучасним потребам суспільного життя, зокрема: по-перше, концепція адміністративно-деліктного та митного законодавства в повному обсязі є невизначеною; по-друге, види адміністративних проступків та відповідальність за них в законопроектах є дискусійними; по-третє, перелік адміністративних стягнень та правила їх накладення також не мають належної підтримки з боку законодавця тощо. Зазначені та інші обставини негативно впливають на практику застосування відповідних норм та безпосередньо призводять до численних порушень конституційних прав та свобод громадян.

Мета статті - з'ясувати конституційність норми статті 471 Митного кодексу України, пов'язаною із обмеження або заборонами щодо товарів, які переміщуються яких через митний кордон, з точки зору покращення якості митно-правового регулювання чутливої сфери - адміністративної відповідальності за порушення митних правил.

Виклад основного матеріалу. Під час визначення проблематики досліджуваної конституційної скарги слід враховувати положення ст. 2 КУпАП [6], що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з КУпАП та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до КУпАП застосовуються безпосередньо. Положення КУпАП поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу. Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.

Як свідчить статистика, переважна більшість справ про порушення митних правил, відповідальність за які встановлена ст. 471 МК України, та у яких посадовці митниці застосовують вилучення товарів, яке передує їх конфіскації, стосується готівкових коштів, електронних девайсів (смартфони, ноутбуки) та брендових речей. Ідеться про факти транскордонного переміщення із перевищенням встановлених законодавством обсягів безмитного ввезення/вивезення [7]. Заборона на переміщення товарів через митний кордон України у відповідному напрямку, зокрема, встановлена: ст.ст. 14, 22 Закону України від 21 вересня 1999 року № 1068-XIV «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»; статтями 54, 69 Закону України від 04.02.2021 р. № 1206-IX «Про ветеринарну медицину» (визначено заборону на ввезення незареєстрованих ветеринарних лікарських засобів) [8], статтями 12, 13 Закону України від 15 лютого 1995 року № 60/95-ВР «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»; статтею 6 Закону України від 20 листопада 2003 року № 1296-IV «Про захист суспільної моралі» та ін. Обмеження на переміщення товарів через митний кордон України у відповідному напрямку, зокрема, встановлено: статтею 13 Закону України від 21 вересня 1999 року № 1068-XIV «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», постановою КМ України від 24 жовтня 2018 року № 960 «Деякі питання проведення заходів офіційного контролю товарів, що ввозяться на митну територію України (у тому числі з метою транзиту)» та ін.

Саме по собі облаштування двоканальної системи митного контролю в авіаційних пунктах пропуску тривалий покликане сприяти усвідомленому вибору особою чи то “червоного” чи то “зеленого” коридору. Безпосередньо перед двоканальною системою створюється інформаційна зона, яка надає можливість громадянину зробити свідомий вибір відповідного каналу («зелений коридор» або «червоний коридор»), для проходження митного контролю. В інформаційній зоні розміщуються стислі довідки щодо порядку переміщення громадянами багажу через митний кордон України, порядку використання двоканальної системи, попередження про відповідальність за порушення митних правил, інша актуальна інформація щодо вимог законодавства України з питань державної митної справи. Також у цій зоні облаштовуються місця для заповнення митних декларацій, розміщуються чисті бланки митних декларацій та зразки їх заповнення [9].

Громадянин самостійно обирає відповідний канал («зелений коридор» або «червоний коридор») для проходження митного контролю. Перетин громадянином зеленої лінії, яка позначає початок «зеленого коридору», вказує, що для проходження митного контролю ним обрано «зелений коридор», і декларування здійснюється шляхом вчинення дій. Водночас, на чому також неодноразово наголошували національні суди в своїх рішеннях, при складанні протоколу про порушення митних правил, передбачених ст. 471 МК України [1], посадові особи митниць при дослідженні обставин вчинення такого правопорушення не надають оцінки його суспільної шкоди, не застосовують норми щодо малозначності діяння та, як правило, не обмежуються тільки штрафом як основним видом покарання, застосовуючи і додаткове, - конфіскацію.

Варто виходити з того, що алгоритм правотлумачної діяльності складається із низки послідовних стадій [10]: 1) текстуальне опрацювання положень законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин; 2) логічне тлумачення (врахування контексту); 3) виявлення правових норм, які текстуально не закріплені в актах законодавства, закріплені лише логічно і стосовно яких необхідно вирішити питання про їх застосування до правовідносин; 4) системне тлумачення з метою уточнення змісту нормативних положень та вирішення колізій між правовими нормами; 5) історичне і телеологічне тлумачення; 6) виявлення підстав для застосування аналогії закону; 7) перевірка зроблених висновків на предмет їх відповідності принципу верховенства права й виявлення можливості застосування цього принципу.

Результатом текстуального опрацювання положень статті 471 МК України є висновок про те, що безпосереднім предметом правопорушення може бути (а) товар, транскордонне переміщення якого законодавством України заборонено, (б) товар, транскордонне переміщення якого законодавством України обмежено, (в) товар, транскордонне переміщення якого відбувається в обсязі, що перевищує неоподатковувану норму. Як випливає із текстуального аналізу санкції статті 471 МК, якщо безпосереднім предметом порушення порядку проходження митного контролю в “зеленому коридорі” є або товар (а), або товар (б), то застосовується і штраф, і конфіскація. Якщо безпосереднім предметом порушення даного порядку є товар (в), то лише штраф.

Конституційною скаргою було порушено низку питань, відповіді на які є важливими з точки зору покращення якості митно-правового регулювання чутливої сфери - адміністративної відповідальності за порушення митних правил.

Які вимоги закладені у частинах першій, четвертій, шостій статті 41 Конституції України у системному взаємозв'язку із її частиною першою статті 8 щодо втручання у право власності особи шляхом застосування конфіскації майна як виду адміністративного стягнення?

Одним із принципів, що лежать в основі конституційного ладу України, закріпленим у статті 8 Конституції України [11], є верховенство права. Даний принцип деталізується в інших положеннях Конституції України. Зокрема, у частині 2 статті 19 встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1 статті 129 Конституції України [11], суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У частині першій статті 41 Конституції України [11]закріплено: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”. Однак право держави обмежити володіння, користування та розпорядження майном визнано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року [12], за яким кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, проте держава має права вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1). Відповідно до частини 3 статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава зобов'язана вживати заходів задля відвернення такої шкоди, у тому числі шляхом втручання у право власності через примусову безоплатну передачу предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, у власність держави за рішенням суду (частина 1 статті 29 КУпАП).

Відповідно до частини 3 статті 29 КУпАП [6] порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються КУпАП та іншими законами України. До останніх належить і Кодекс (Митний кодекс України), яким у пункті 1 частини 1 статті 461 передбачено, що за порушення митних правил, які є різновидом адміністративних правопорушень, може бути накладене таке адміністративне стягнення, як “конфіскація товарів, транспортних засобів комерційного призначення - безпосередніх предметів порушення митних правил”. Особливістю “митно-правової” конфіскації є те, що згідно із частиною 3 статті 465 Кодексу конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.

“Європейська Конвенція та практика Європейського Суду, як ніщо інше, переконливо доводять необхідність приймати як аксіому ідею невіддільності прав людини від верховенства права: без захищених прав людини не існує верховенства права, а без верховенства права неможливо досягти захищеності прав людини та основоположних свобод”[13]. Щодо втручання в право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном у перебігу застосування конфіскації як виду адміністративного стягнення, то воно не має застосовуватися як компенсаційний захід, і повинне полягати у примушуванні особи до виконання покладених на неї як на учасника адміністративно- правових відносин обов'язків [15]. За загальним правилом, конфіскація як вид адміністративного стягнення не пов'язане із задоволенням будь-яких державних чи громадських інтересів. Винятком із цього правила слугує конфіскація як стягнення за вчинення порушення митних правил (статті 471, 472, 473, 482, 483), коли втручання в право власності слід уважати правомірним у зв'язку із посяганням на основи митного правопорядку, що становлять фундамент митних інтересів та митної безпеки (стаття 6 Кодексу): принцип декларованості транскордонного переміщення, принципу вільного переміщення (дозволено переміщувати будь-які товари, окрім заборонених або обмежених), принцип контрольованості транскордонного переміщення. У решті передбачених Кодексом тринадцяти порушеннях митних правил законодавець обмежився такими адміністративними стягненнями як попередження й штраф.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Протиправність - це юридичний вираз суспільної небезпеки правопорушення. На прикладі митних правопорушень вона виявляється в тому, що певне суспільно небезпечне діяння визнається порушенням митних правил тільки тоді, коли воно передбачене чинним законодавством. Так, відповідно до частини 1 статті 466 Кодексу “Забезпечення законності у разі застосування адміністративних стягнень до порушників митних правил” адміністративні стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, що встановлені цим Кодексом та іншими законами України.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом”. [15]. Так, згідно із ч. 2 ст. 465 Кодексу конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до статті 245 Кодексу валюта України, іноземна валюта, конфіскована за рішенням суду, перераховується до державного бюджету у строки, встановлені законодавством для виконання судових рішень. Таким чином, положення статті 41 цілком узгоджуються з наведеними положеннями, зафіксованими у ст. 8, частині 2 статті 19 та частині 1 статті 129 Конституції України [11].

Згідно з частиною 2 статті 29 Кодексу України про адміністративні порушення, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. А порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України (частина 4 статті 29). До інших законів належить і Митний кодекс України, який у статті 471 визначив фактичні підстави застосування конфіскації майна у випадках порушення порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю. Питання ж справедливості й пропорційності покарання мають визначатися суб'єктом правозастосування. У даному випадку - судом.

Яка легітимна мета та необхідність санкції статті 471 Кодексу, згідно з якою порушення порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах спрощеного митного контролю тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів?

Згідно із ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Мета адміністративного стягнення») [6] адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Легітимною (законною) метою статті 471 Кодексу є запровадження правового механізму протидії порушенню митних правил, які регулюють митні формальності у зонах (коридорах) спрощеного митного контролю. Адже відповідно до ч. 6 статті 366 Кодексу звільнення від подання письмової декларації не означає звільнення особи, яка обрала “зелений коридор”, від обов'язку дотримуватися порядку переміщення товарів через митний кордон України. Згідно з п.1 ч.2 ст.544 Кодексу здійснюючи митну справу, органи доходів і зборів виконують, зокрема, завдання забезпечення правильного застосування, неухильного дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства України з питань митної справи.

Норма частини 5 статті 366 МК України [1] щодо того, що обрання "зеленого коридору" вважається заявою громадянина про “факти, які мають юридичне значення”, із необхідністю викликало потребу передбачити адміністративну відповідальність за порушення громадянином права обрати менш обтяжливий, аніж заповнення письмової декларації, спосіб митного декларування: шляхом учинення дій. Такий “мовчазний” консенсуальний спосіб митного декларування передбачає сумлінне ставлення до реалізації свого суб'єктивного права на переміщення через митний кордон України товарів, які (1) не підлягають письмовому декларуванню, (2) не підпадають під оподаткування митними платежами, (3) не підпадають під встановлені законодавством заборони щодо транскордонного ввезення чи вивезення, (4) не підпадають під обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території (ч. 2 ст. 366 МК ).

Необхідність санкції статті 471 Кодексу [1], що в одних випадках передбачає застосування штрафу, в інших - конфіскацію безпосереднього предмету порушення митного правила, закріпленого статтею 366 МК, викликана потребою негативної реакції органу державної влади на різні за своїм ступенем суспільної шкідливості митні правопорушення. Відтак, законодавець фіксує дискреційні повноваження посадових осіб митних органів застосовувати як санкції адміністративні стягнення різного ступеня “обтяжливості”: штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян покликаний стимулювати правомірну поведінку суб'єктів транскордонного переміщення, конфіскація - переважно виконує карально- превентивну функцію у випадках, коли існує ризик завдання істотної шкоди митним інтересам, митній безпеці, через увезення/вивезення. Скасування даної санкції містить суттєві ризики щодо зростання кількості правопорушень при проходженні митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю.

Чи надає можливість санкція статті 471, Кодексу забезпечити справедливий баланс між захистом суспільного інтересу і втручанням у прав власності конкретної особи?

Захист суспільного інтересу полягає у чіткому визначенні меж втручання органів влади у відповідну діяльність особи, оскільки надмірне втручання зменшує дію механізмів соціальної регуляції, порушує нормальні процеси, що відбуваються в суспільстві, й нерідко порушує права та законні інтереси людини.

Втручання в право власності особи, щодо якої правомірно застосовано санкцію ст. 471 МК України, відповідає потребам захисту суспільного інтересу через те, що відповідно до ст. 458 МК України [1] порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів Митним кодексом чи іншими законами України, і за які Митним кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Відтак, застосування адміністративного стягнення до особи- правопорушника у зв'язку із скоєнням нею протиправного діяння, передбаченого статтею 471 МК України, радше не порушує, аніж порушує справедливий баланс між захистом суспільного інтересу і втручанням у право власності конкретної особи. У зв'язку із цим, варто зазначити наступне. Розгляд ЄСПЛ Справи «Садоча проти України» (Case of Sadocha v. Ukraine) (Заява № 77508/11), [16] винесене по справі рішення, непоодинокі випадки оскарження фактів вилучення усієї суми переміщуваних через митний кордон валютних цінностей, фактів їх конфіскації дозволяє зробити висновок про неоднозначність правової ситуації.

Якщо штраф у тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на тепер не можна уважати неспівмірним тягарем, то конфіскація незадекларованих письмово валютних цінностей варто оцінювати як істотне втручання у право власності конкретної особи. Особливо, беручи до уваги той факт, що конфіскації підлягає не еквівалент суми, яка перевищує встановлену НБУ межу в 10 тис. євро, а усієї суми переміщуваних валютних цінностей. Таким чином, санкція статті 471 Кодексу не в повній мірі дає можливість забезпечити справедливий баланс між захистом суспільного інтересу і втручанням у право власності конкретної особи.

Чи відповідає санкція статті 471 Кодексу частині другій статті 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний характер?

Індивідуалізація адміністративної відповідальності передбачає відповідність між заходом впливу до правопорушника, що обирається, і ступенем суспільної шкідливості (небезпеки) адміністративного проступку. Відповідність провини та покарання вимагає, щоби при виборі конкретного заходу адміністративного стягнення враховувались всі обставини вчиненого правопорушення і особа порушника, тому під час реалізації зазначеного положення доцільно передбачати закріплення в законодавстві можливість вибору адміністративного стягнення із кількох законодавчо визначених або конкретного визначення розміру стягнення в межах передбачених мінімуму і максимуму.

Відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Проте, зазначена норма передбачає імперативність у визначенні розміру та міри покарання, тому згідно із п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Чинне законодавство України закріплює юридичні підстави застосування відповідальності за правопорушення, які мають загальний характер. Натомість індивідуальний характер юридичної відповідальності визначається фактичними підставами (у даному випадку складом митного правопорушення). Санкція статті 471 Кодексу дозволяє притягати до адміністративної відповідальності з урахуванням ступеню суспільної шкідливості вчиненого митного правопорушення. Цей ступінь є вищим, якщо йдеться про товари, переміщення яких забороняється (стаття 196 Кодексу) або обмежується (стаття 197 Кодексу), і є меншим, якщо йдеться про переміщувані із перевищенням неоподатковуваної норми товари. Згідно з ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Досліджувана норма Кодексу не заперечує вказаного правила КУпАП. Таким чином, санкція статті 471 Митного кодексу України відповідає частині 2 статті 61 Конституції України.

Висновок. Конституційний Суд сприйняв наведені вище аргументи й ухвалив рішення № 3-р(П)/2021 від 21.07.2021 [17] 1, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення абзацу другого статті 471 Митного кодексу України, а саме „а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів“. Зазначені положення абзацу другого статті 471 Митного кодексу України втратили чинність через шість місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення. Тепер норма статті основного митного закону з точки зору юридичної техніки є більш коректним починаючи з назви (не «Порушення порядку проходження митного контролю...», а «Недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами») й завершуючи розподілом правопорушень на підвиди із чітким формулюванням кваліфікуючих ознак, унормуванням санкцій залежно від ступеню суспільної шкідливості кожного із митних правопорушень. Це дозволяє впевнено стверджувати що, розгляд конституційної скарги досяг мети - задоволено законний інтерес скаржниці, вирішено низку питань техніко-юридичного характеру в Митному кодексі України, в тому числі щодо реалізації принципу індивідуалізації покарання за вчинене правопорушення (відтепер конфіскація не являється безальтернативною санкцією).